Петров Євген Вікторович



Сторінка25/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   52

1059.Ще більш невтішним виглядав стан справ щодо реєстрації суб’єктів господарювання у загальнонаціональну масштабі. Голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва О. Кужель у 2000 р. наводила наступні дані: «… у зазначеній період державну реєстрацію суб’єктів підприємництва здійснювали 764 органи державної реєстрації, у тому числі місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування… Середнє значення по Україні у 2000 р. становило 372 реєстраційні дії на одного фахівця протягом року. Якщо у місті Києві цей показник сягає позначки 819, а у Харківській області – 785, то у Рівненській – лише 182, Черкаській – 158. На сьогодні майже 75 % органів державної реєстрації мають завантаженість нижчу від середньої по Україні. Через це значна частина їхніх працівників відволікаються на виконання інших функцій, що покладені на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, але не стосуються самої державної реєстрації. Це призводить до невизначеності функцій службовців-реєстраторів, до фактів порушення термінів здійснення процедур державної реєстрації, порядку ведення облікової документації, негативно впливає на покращення ділової кваліфікації службовців органів реєстрації, а іноді спричиняє те, що вони хибно тлумачать і застосовують окремі положення нормативних актів» [144, с. 51–52]. 110

1060.Усвідомлення небезпеки для національної економіки подібного стану справ щодо реєстрації суб’єктів господарювання спричинило у 2003 р. запровадження єдиного порядку реєстрації суб’єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування. Це було зроблено шляхом прийняття Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» [251]. 111

1061.Аналіз положень зазначеного законодавчого акта дозволяє дійти висновку, що Україна у сфері реєстрації суб’єктів господарювання доволі суттєво просунулася у напрямку європейських стандартів взаємодії бізнесу та влади. Насамперед слід відзначити, що українська влада пішла шляхом відмови від існування розгалуженої системи органів (суб’єктів) реєстрації, звівши їх до єдиної системи на чолі з Державною реєстраційною службою України. Відповідно до Указу Президента України «Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України» [273] остання є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади. Названа служба є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації, зокрема державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Зазначений крок дозволив, з одного боку, зосередити функції державної реєстрації виключно у межах органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій, а з іншого, – запровадити системний державний контроль за реалізацію реєстраційних повноважень, що сприятиме, як наслідок, наближенню України до відповідних європейських стандартів. 111

1062.Привертає увагу та заслуговує на підтримку також і запровадження принципу «єдиного вікна» у сферу функціонування державних реєстраторів, що, як наслідок, звільнило суб’єктів господарювання від необхідності відвідувати інші державні органи у процесі легалізації свого функціонування. Суттєво спрощено і саму процедуру реєстрації та принципово скорочено терміни її проведення. Надзвичайно важливим кроком у напрямку наближення реєстраційної процедури до європейських стандартів стало запровадження системи електронної державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців [299; 233], спрямованої, у тому числі, на забезпечення реалізації вимог Закону України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» [319]. 111

1063.Щоправда, це не означає, що у сфері реєстрації суб’єктів господарювання більше не існує жодних проблем. Українське законодавство у даній сфері, на жаль, все ще не можна визнати досконалим. Головна проблема полягає у тому, що український законодавець дещо не встигає за тими тенденціями та процесами, які мають місце у Європейському Союзі у сфері функціонування суб’єктів господарювання. Вітчизняні нормативні акти, не дивлячись на зобов’язання України перед Європейським Союзом у сфері адаптації національного законодавства [260], далеко не завжди узгоджуються з відповідними положеннями європейських правових актів. У результаті, те що вже з успіхом запроваджено в Європі, лише обговорюється українськими політиками та державними діячами. 111

1064.Найбільшою проблемою, на наш погляд, є ігнорування українським законодавцем принципів належного урядування, жоден з яких не знайшов свого закріплення у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Але ж зазначені принципи, як наголошується у літературі, є пріоритетним орієнтиром державно-правових реформ, перегляду основних засад побудови вітчизняних адміністративно-правових інститутів [72, с. 17–18], а без них навряд чи вдасться у повній мірі реформувати інститут державної реєстрації суб’єктів господарювання. 111

1065.З огляду на це, необхідним було б доповнення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» статтею, що містила б у собі перелік принципів діяльності державних реєстраторів. Зазначену статтю пропонуємо викласти у наступній редакції: «Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором з урахуванням принципів: верховенства права; участі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців у процесі прийняття рішення; прозорості процесу прийняття рішення; доступу до інформації; недискримінації; пропорційності; обґрунтованості; неупередженості; своєчасності». 111

1066.Необхідним виглядає доповнення також і Кодексу України про адміністративні правопорушення [120] статтею, яка встановлювала б адміністративну відповідальність державних реєстраторів за порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», зокрема строків проведення державної реєстрації суб’єктів господарювання. Зазначений крок виглядає необхідним і логічним з огляду на положення ч. 1 ст. 53 Закону, де вказано про можливість притягнення до адміністративної відповідальності державних реєстраторів. 111

1067.Ліцензування господарської діяльності 112

1068.Не менш важливим для повноцінного функціонування суб’єктів господарювання є і інститут ліцензування господарської діяльності, який являє собою наступну форму організаційного взаємозв’язку останніх з публічною адміністрацією. У межах названого інституту виникає чимала кількість адміністративно-господарських відносин, спрямованих на забезпечення узгодженого функціонування бізнесу та держави. 112

1069.Інститут ліцензування господарської діяльності розпочав своє функціонування у нашій державі на початку 90-х рр. на підставі Закону Української СРСР «Про підприємництво» [330] та Постанови Ради Міністрів Української РСР від 15 квітня 1991 р. № 99 «Про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності та про розмір плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємництва» [334]. Протягом наступних років було прийнято ще низку нормативних актів із зазначеного питання. Своєрідним підсумком у цій сфері став Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також Господарський кодекс України (абз. 2 ч. 2 ст. 12, ст. 14, ч. 3 ст. 43 та ін.). 112

1070.Аналіз існуючих нормативних актів з питань ліцензування господарської діяльності, а також практики діяльності суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у видачі ліцензій, дозволяє зробити висновок, що держава планомірно збільшує кількість видів діяльності, зайняття якими вимагає отримання ліцензії. Подібна тенденція, з одного боку, є зрозумілою, оскільки завдяки цьому збільшуються розміри фінансових надходжень до бюджету. Однак, така вигода є, на наш погляд, вельми умовною, оскільки посилання «ліцензійного тиску» на суб’єктів господарювання гальмує економічні перетворення у країні. Зрозуміло, що ліцензування є необхідним засобом організаційного впливу держави на сферу господарювання, від якого не може відмовитися жодна країна світу. Проте сучасні реалії розвитку господарювання, потреба у посиленні підприємницької активності та переведенні виробництва на інноваційний шлях розвитку, – все це зобов’язує українську владу переглянути перелік видів господарської діяльності, яка вимагає ліцензування, задля максимального його скорочення. У цьому плані доречно наголосити, що ліцензуванню мають підлягати лише ті види діяльності, які, у разі їх неконтрольованого здійснення, можуть завдати шкоди публічним інтересам, поставити під загрозу права, свободи та законні інтереси приватних осіб. Іншими словами, під час вирішення поставленого питання має застосуватися правило «ліцензувати лише те, що неможна не ліцензувати» [32]. Зрозуміло, що зазначене правило має бути розширено на законодавчому рівні шляхом чіткого формулювання ознак (умов), які будуть свідчити про необхідність поширення на той або інший вид господарської діяльності процедури ліцензування. 112

1071.Успішність вирішення названого завдання буде багато у чому залежати також і від того, хто з науковців буде залучений владою до його розв’язання. Справа у тому, що нині інститут ліцензування аналізується з позицій різних галузей права, – цивільного, господарського, адміністративного тощо, що призводить до виникнення плутанини у розумінні його сутності, призначення та напрямків реформування. З огляду на це, необхідним є визнання як на законодавчому, так і на науковому рівнях того факту, що інститут ліцензування є складовим елементом адміністративно-господарського права. 112

1072.Інститут ліцензування господарської діяльності на сьогодні доволі ґрунтовно вивчений у науковій правовій літературі [34; 429; 430]. У зв’язку з цим, вважаємо за необхідне зосередити свою увагу лише на питаннях покращення його нормативного та організаційного забезпечення. 112

1073.Одним з перших кроків на шляху покращення функціонування інституту ліцензування має стати удосконалення його визначення, оскільки, як слушно писав свого часу В. Б. Авер’янов, введення уніфікованих понять та термінів для вираження однорідних явищ є важливою умовою підвищення юридичної культури [3, с. 58]. Зараз тлумачення категорії ліцензування можна знайти у ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», де під ліцензуванням розуміється видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Зазначене визначення, в цілому, позитивно сприймається українськими авторами [53; 168], проте, на наш погляд, воно далеке від досконалості, що негативно позначається на з’ясуванні сутності даного інституту. Мова йде про наступне. 112

1074.Ліцензування господарської діяльності є одним з видів адміністративних процедур, який характеризується тими ж ознаки, які властиві будь-якій іншій адміністративній процедурі (у межах адміністративної процедури знаходить вираз юридична діяльність, яка регламентується адміністративно-процедурними нормами; обов’язковим учасником будь-якої адміністративної процедури є орган публічного управління (орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, інший суб’єкт, якому делеговані державно-владні повноваження); юридична діяльність, яка здійснюється у межах адміністративної процедури, має зовнішній характер, тобто спрямовується на фізичних або юридичних осіб організаційно не підпорядкованих суб’єкту публічного управління (зазначена ознака є головною, визначальною у характеристиці адміністративної процедури, дозволяє відмежувати останню від інших видів юридичної діяльності, наприклад, дисциплінарного провадження); наслідком такої діяльності може стати прийняття обов’язкового до виконання нормативного або індивідуального акта управління чи вчинення дій, які безпосереднім чином не зачіпають правового статусу фізичних або юридичних осіб [173]). Інакше кажучи, адміністративна процедура пов’язана з виконанням публічною адміністрацією окремої, зовнішньо орієнтованої функції. Таким чином, головним недоліком наведеного вище визначення ліцензування (ліцензійної процедури) є те, що у ньому сталося об’єднання декількох окремих видів адміністративних процедур, кожна з яких, на наше переконання, має розглядатися, а тим більше визначатися окремо. У даному випадку мова йде про ліцензійну процедуру та контрольну процедуру, які хоча й пов’язані між собою, проте мають доволі принципові відмінності як у плані завдань, що на них покладаються, так і часових меж здійснення та підстав проведення. Недоречним є, як наслідок, включення до ліцензійної процедури також і внутрішньої діяльності суб’єктів публічної адміністрації, пов’язаної з веденням ліцензійних справ та реєстрів, яка є скоріше забезпечувальним (технічним) видом діяльності, яка не тягне за собою жодних юридичних наслідків для ліцензіата. Не можна погодитися також і з включенням до змісту ліцензійної процедури діяльності, пов’язаної з видачею дубліката ліцензії, оскільки у даному випадку суб’єктом публічної адміністрації не приймається рішення про допуск суб’єкта господарювання до зайняттям певним видом господарської діяльності, а відбувається лише технічне повторення (відтворення) раніше виданої ліцензії. 112

1075.Таким чином, під ліцензуванням або ліцензійною процедурою варто розуміти діяльність суб’єктів публічної адміністрації, пов’язану з розглядом заяви суб’єкта господарювання про видачу (переоформлення) ліцензії та прийняттям відповідного рішення за результатами такого розгляду. 113

1076.Ліцензування, являючи собою різновид адміністративних процедур, має бути засноване на відповідних принципах та здійснюватися у межах чітко визначених стадій. Аналіз Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» показує, що у ньому згадується лише про принципи державної політики у сфері ліцензування, які, однак, не є тотожними принципам ліцензійної процедури. Названі принципи хоча й пов’язані між собою, проте стосуються різних аспектів названого інституту. Принципи державної політики є орієнтирами насамперед для правотворчих суб’єктів, тоді як принци адміністративної процедури є керівними началами для суб’єктів правозастосування. Останні зазначені принципи є більш важливими і для суб’єктів господарювання, оскільки саме через їх призму має здійснюватися прийняття рішення про видачу ліцензії чи відмову у ній. Значимість принципів адміністративної процедури підкреслюється також і КАС України, у ст. 2 якого визначено їх перелік та зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням останніх. 113

1077.З огляду на викладене, вкрай необхідним виглядає доповнення Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» переліком принципів ліцензування (ліцензійної процедури), що, переконані, сприятиме підвищенню не лише законності, але й ефективності адміністративно-господарської діяльності відповідних суб’єктів. 113

1078.У межах розмови про ліцензійну процедуру не можна обійти увагою також і стадії її здійснення. Нині у літературі висловлюється думка, що такими стадіями є: порушення ліцензійної справи; прийняття рішення про видачу ліцензії (або про відмову в її видачі) та видача ліцензії; оскарження рішення про відмову у видачі ліцензії; переоформлення ліцензії та видача її дубліката; контроль за дотриманням ліцензіатом ліцензійних умов, а у разі їх порушення – анулювання ліцензії; оскарження рішення про анулювання ліцензії [53; 113; 399]. Аналізуючи зазначену позицію, зауважимо, що вона така ж недосконала, як і згадане вище визначення ліцензування. Адже, переконані, немає жодних підстав для об’єднання під терміном «ліцензування» так званої публічно-сервісної (видача ліцензії) та втручальної (проведення перевірок дотримання ліцензійних умов) діяльності суб’єктів публічної адміністрації, оскільки вони відрізняються за чималою кількістю показників. 113

1079.Таким чином, у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», по-перше, необхідно чітко розмежувати окремі види адміністративних процедур, які мають місце у даній сфері; по-друге, для кожного виду адміністративної процедури визначити стадії її здійснення; по-третє, встановити як загальні строки адміністративної процедури, так і строки вчинення окремих процедурних дій. 113

1080.Ліцензійна процедура у будь-якому випадку завершується прийняттям індивідуального адміністративного акта, тобто рішення про видачу ліцензії, продовження її дії або про відмову у видачі ліцензії. На підставі такого рішення, у разі якщо воно є позитивним, суб’єкту господарювання видається ліцензія. Проте іноді у літературі правовим актом індивідуальної дії визнається ліцензія [53], що є принципово хибним. Ліцензія є лише офіційним документом, який підтверджує (засвідчує) право суб’єкта господарювання займатися певним видом господарської діяльності. У зв’язку з цим, ліцензія не може бути предметом оскарження в адміністративному суді. Оскаржити можна лише рішення суб’єкта публічної адміністрації щодо видачі чи невидачі ліценції, на чому, до речі, чітко наголошено у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». 113

1081.Отже, немає сумніву, що законодавства України про ліцензування певних видів господарської відповідальності вимагає свого подальшого удосконалення, яке має здійснюватися у першу чергу в напрямку уніфікації ліцензійних процедур, запровадження їх єдиних принципів та стадій, а також строків здійснення. Актуальним є також і питання про введення до складу суб’єктів ліцензування представників громадськості, незалежних експертів, що дозволило б зробити ліцензійну процедуру більш прозорою, відкритою, а головне, неупередженою. 114

1082.Без таких кроків діяльність суб’єктів публічної адміністрації у даній сфері буде лише негативно позначатися на функціонуванні суб’єктів господарювання, породжувати порушення їх прав та законних інтересів, оскільки суб’єкти публічної адміністрації, як вже не раз говорилося [399], доволі часто зловживають своїми ліцензійними повноваженнями. 114

1083.Патентування господарської діяльності 114

1084.Інститут патентування господарської діяльності у нашій державі було запроваджено Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» [329]. Зазначений закон втратив чинність з 01 січня 2011 р. у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України [217], положення якого (ст.ст. 14, 61, 125, 152, 267 тощо), а також ст.ст. 12 та 14 Господарського кодексу України заклали правову основу названого інституту. 114

1085.Відповідно до названих правових актів у сферах, пов’язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а також з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, застосовується патентування підприємницької діяльності суб’єктів господарювання. 114

1086.Господарський кодекс України називає два види патентів: торговий патент та спеціальний патент. 114

1087.Торговий патент являє собою державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Що стосується спеціального торгового патенту, то під ним розуміється державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. 114

1088.Аналіз зазначених визначень дозволяє зробити висновок, що патентування господарської діяльності виконує подвійну функцію. З одного боку, завдяки ньому здійснюється публічне регулювання економіки через допуск приватних суб’єктів до зайняттями певними видами господарської діяльності (у цьому аспекті патент, фактично, нічим не відрізняється від ліцензії), а з іншого, – патент, у розумінні ст. 267 Податкового кодексу України, є видом збору, тобто обов’язковим платежем до відповідного бюджету. 114

1089.Подібна державна політика щодо патентування, на нашу думку, знову ж таки не сприяє активізації підприємницької активності приватних осіб, негативно позначаючись, як наслідок, на рівні економічного зростання України. У даному разі мова йде про те, що патент доповнює собою ліцензію, а також і без того величезний перелік податків та зборів, які сплачуються суб’єктами господарювання до бюджету. Тобто, перед суб’єктами господарювання виникають додаткові (організаційні та матеріальні) перепони на шляху їх практичної діяльності. Особливо гостро зазначена проблема проявляється, наприклад, у сфері торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, для зайняття якою потрібна і ліцензія, і торговий патент. 114

1090.З іншого боку, чинне законодавство подекуди доволі розпливчато визначає види підприємницької діяльності, яка підлягає патентуванню. Так, наприклад, у п. 267.1.2. Податкового кодексу України зазначено, що не є платниками збору (патенту) за провадження торговельної діяльності суб’єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця тощо. Отже, у зв’язку з цим виникає питання, чи можуть зазначені суб’єкти без патенту здійснювати продаж пельменів, виготовлених з власної муки та власного м’яса? На думку працівників Державної податкової адміністрації України, продаж зазначеної продукції підлягає патентуванню [204], з чим, однак, можна не погодитися з огляду на те, що пельмені є своєрідним поєднанням продукції, реалізація якої не вимагає отримання патенту. Проте, для держави, яка має постійні проблеми з наповненням державного бюджету, більш вигідним, зрозуміло, є розширений погляд на об’єкти патентування. 114

1091.З іншого боку, запровадження інституту патентування деяких видів господарської діяльності пояснюється також і тим, що в Україні діє система презумптивного оподаткування, яка базується на підозрі приватних осіб у постійній несплаті (неповній сплаті) податків та зборів. Через це, як наголошують представники Державної податкової адміністрації України, власне, і запроваджено патентування підприємницької діяльності [328]. 114

1092.Як проміжний підсумок, зазначимо, що, на наш погляд, інститут патентування деяких видів господарської діяльності являє собою архаїчний спосіб публічного регулювання економіки, який перетинаючись з ліцензуванням та оподаткуванням, лише обмежує підприємницьку активність приватних осіб. Вважаємо, що на сьогоднішній день немає достатньо переконливих аргументів, які довели б доцільність його подальшого існування. Ліквідація даного інституту сприяла б переміщенню України з передостаннього місця у рейтингу найбільш привабливих країн для ведення бізнесу (у нашій країні запроваджено 135 видів різноманітних податків та зборів) [41] на більш високі позиції. 114

1093.Інститут квотування 115

1094.Інститут квотування, відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського кодексу України, є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Сутність квотування зводиться до того, що у необхідних випадках держава встановлює граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподіл квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. 115


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал