Петров Євген Вікторович



Сторінка20/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   52

812.Вище нами була визначена система правообов’язків суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у публічному регулюванні економіки. Виходячи з цього, а також з теорії кореспондуючих прав та обов’язків, можна дійти висновку, що система прав та обов’язків суб’єктів господарювання у своїй переважній більшості буде повторювати першу з них. Однак, при цьому необхідно наголосити на тому, що між правами та обов’язками суб’єктів господарювання не може бути такої єдності, як між правами та обов’язками суб’єктів публічної адміністрації. З огляду на це, необхідним є окремий аналіз прав та обов’язків суб’єктів господарювання як учасників адміністративно-господарських відносин. 87

813.Права суб’єктів господарювання як учасників адміністративно-господарських правовідносин, відповідно, мають кореспондуватися із обов’язками суб’єктів публічної адміністрації. Таким чином, можливим є виділення наступних груп прав суб’єктів господарювання: 88

814.- право на проходження державної реєстрації та зняття з державної реєстрації; 88

815.- право на захист від недобросовісної конкуренції; 88

816.- право на участь у державних закупівлях; 88

817.- право на участь у виконанні державного замовлення; 88

818.- право на отримання ліцензії на заняття певними видами господарської діяльності; 88

819.- право на отримання патенту та квот; 88

820.- право на отримання сертифікатів та проходження стандартизації у сфері господарської діяльності; 88

821.- право на запровадження справедливих та обґрунтованих нормативів і лімітів у сфері господарської діяльності; 88

822.- право справедливе та обґрунтоване регулювання тарифів у сфері господарювання; 88

823.- право на отримання інвестиційних, податкових та інших пільг; 88

824.- право на отримання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій; 88

825.- право на участь у контрольних заходах у сфері господарювання, які проводяться суб’єктами публічної адміністрації; 88

826.- право на законне застосування заходів адміністративного примусу з боку суб’єктів публічної адміністрації. 88

827.Разом з цим, суб’єкти господарювання мають і загальні права, якими наділяються усі приватні особи, які є суб’єктами адміністративно-правових відносин. У даному випадку мова йде насамперед про ті з них, які кореспондуються із загальними право-обов’язками публічної адміністрації, а саме: право утвердження та забезпечення своїх прав, свобод та законних інтересів з боку держави; право на захист права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, рівність усіх суб’єктів права власності перед законом; право вимагати від держави забезпечення правового порядку в Україні; право на рівність усіх перед законом; право на підприємницьку діяльність; право на відшкодовування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; право на звернення до суб’єктів публічної інформації; право на доступ до публічної інформації; право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод або законних інтересів тощо. При цьому необхідно підкреслити, що відповідно до ст. 22 Конституції України перелік конституційних прав приватних осіб не є вичерпним, навпаки, він може бути розширеним, у тому числі і за рахунок законодавчих та підзаконних актів. Принципово інша ситуація спостерігається щодо обов’язків суб’єктів господарювання як учасників адміністративно-господарських відносин, під якими необхідно розуміти обумовлену вимогою норми права і забезпечену державним примусом необхідність встановленої поведінки; встановлену законом точну міру суспільно необхідної, найбільш відповідальної і доцільної поведінки, спрямованої на задоволення інтересів суспільства і особи [42]. Справа у тому, що на відміну від прав, як слушно наголошується у літературі [378, с. 25], останні повинні являти собою мінімальні вимоги, які можуть висуватися з боку суспільства (держави, співгромадян тощо) до суб’єктів господарювання. З огляду на це, перелік обов’язків суб’єктів господарювання порівняно з їх правами має бути суттєво меншим. Проте, на жаль, сьогодні подібна теза є скоріше побажанням, аніж реальністю, що, до речі, абсолютно не узгоджується із засадами ринкової економіки. У даному разі мова йде про те, що чим більше обов’язків покладено державою на суб’єктів господарювання, тим меншим є їх вільний простір функціонування, тим вужча сфера ринкової економіки. З огляду на це, суб’єкти правотворчості повинні постійно зважати на даний факт. З іншого боку, необхідним є також і належне нормативне закріплення обов’язків суб’єктів господарювання, оскільки: а) нормативне закріплення обов’язків сприяє стабілізації правового статусу суб’єктів господарювання, робить їх більш впевненими у спілкуванні із суб’єктами публічної адміністрації; б) сприяє звуженню меж дискреційних повноважень суб’єктів публічної адміністрації; в) створює перепони для необґрунтованого та безпідставного притягнення суб’єктів господарювання до юридичної відповідальності. 88

828.Розглядаючи обов’язки суб’єктів господарювання, необхідно зупинитися і на питанні їх класифікації. Нині у літературі можна зустріти декілька підходів до вирішення завдання, пов’язаного з виділення окремих груп обов’язків приватних осіб. Так, досить часто на сторінках наукової літератури обов’язки подаються шляхом їх простого перерахування, без виділення окремих груп чи підгруп [211]. Однак, на наш погляд, це не надто зручний спосіб дослідження обов’язків приватних осіб, бо завжди існує ймовірність залишення окремих з них поза увагою. Ми ж схильні підтримати тих авторів, які пропонують виділення абсолютних та відносних обов’язків приватних осіб. Абсолютні не залежать від якихось конкретних умов, вони безумовні, покладаються на кожного (наприклад, дотримання законів, сплата встановлених податків тощо). Відносні обов’язки виникають з правомірних дій, спрямованих на набування прав та користування ними (наприклад, обов’язок власника автомобіля сплачувати податки тощо). Проте відносні обов’язки можуть бути породжені також і неправомірними діями, наприклад вчиненням правопорушення (обов’язок нести відповідальність) [5, с. 126]. 88

829.Поділяючи цю позицію, пропонуємо також і обов’язки суб’єктів господарювання поділити на абсолютні та відносні. Абсолютні обов’язки сформульовано, зокрема, у Конституції України, виходячи з положень якої можна зробити висновок, що суб’єкти господарювання зобов’язані: не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки; сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом; неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 89

830.Що ж стосується відносних обов’язків суб’єктів господарювання, то вони, відповідно, можуть мати місце лише у тих сферах, у межах яких останні взаємодіють із суб’єктами публічної адміністрації. Такі сфери вже неодноразово називалися нами, зокрема у межах вивчення інститутів адміністративно-господарського права. Отже, з огляду на це суб’єкти господарювання зобов’язані: 89

831.- дотримуватися порядку державної реєстрації та знаття з державної реєстрації; 89

832.- виконувати вимоги антимонопольного законодавства, законодавства про державне замовлення, про державне завдання, про ліцензування, про патентування і квотування, про сертифікацію та стандартизацію, про застосування нормативів і лімітів, про регулювання цін та тарифів, про інвестиційні, податкові та інші пільги; про дотації, компенсації, цільові інновації та субсидії; 89

833.- створювати умови для організації та проведення суб’єктами публічної адміністрації контрольних заходів, спрямованих на перевірку дотримання ними вимог чинного законодавства. 89

834.Отже, як випливає з викладеного, суб’єкти адміністративно-господарських відносин володіють широким переліком кореспондуючих прав та обов’язків, які виступають як необхідною передумовою для існування названих відносин, так і досить дієвим засобом взаємного контролю та стримування від неправомірних дій. Разом з цим, необхідно відзначити, що з огляду на розпорошеність нормативних актів, які закріплюють правовий статус учасників адміністративно-господарських відносин, досить складним є питання про ознайомлення останніх з належними їм правами та покладеними на них обов’язками. Неповне або хибне розуміння свого правового статусу суб’єктами адміністративно-господарських відносин може бути причиною порушень вимог чинного законодавства. Тому особливої актуальності набуває питання про систематизацію адміністративно-господарського законодавства. Лише таким чином, на наш погляд, вдасться покращити поінформованість суб’єктів адміністративно-господарських відносин про належний їм правовий статус. 89

3.4. Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення адміністративно-господарських відносин 89



835.Виникнення, зміна та припинення будь-яких правовідносин відбувається, як відомо, на підставі юридичних фактів [439, с. 212]. Аналіз літератури з теорії права показує, що під юридичними фактами зазвичай розуміються конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових відносин [98, с. 193]. Разом з цим, треба пам’ятати також і про те, що юридичні факти це не лише певні соціальні обставини, які з тієї або іншої причини виникають у суспільстві. Вони являють собою також і елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання. Тому кожен юридичний факт повинен органічно включатися у процес правового регулювання, не бути «чужорідним тілом» у системі юридичних засобів. З огляду на це, потрібно вести мову про двоєдине призначення юридичних фактів у системі правового регулювання відповідного виду суспільних відносин. 89

836.Принагідно зазначимо, що подвійна природа юридичних фактів проявляється не лише у цьому. Як справедливо наголошується у літературі, розглядаючи юридичні факти, обов’язково необхідно пам’ятати також і про те, що у межах останніх поєднані матеріальний та юридичний аспекти. Інакше кажучи, вони, з одного боку, є явищами реальної дійсності – подіями або діями, тобто матеріальними (реальними) фактами. Але, з іншого боку, ці реальні факти, будучи передбаченими нормою права, породжують відповідні правові наслідки, а тому є не просто «фактами реальності», а фактами юридичними. 89

837.Отже, юридичні факти – це такі обставини, що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин, які входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права та інтереси особи, суспільства, держави та соціально-публічних утворень [410, с. 109]. 89

838.Доволі цікавим та водночас необхідним для повного розуміння сутності та призначення юридичних фактів є також і питання про детермінацію юридичних фактів. На думку С. С. Алексєєва, у детермінації юридичних фактів взагалі та юридичних фактів, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення адміністративно-господарських відносин, зокрема, можна виділити три рівні передумов [347, с 291]. 89

839.По-перше, загальні соціальні передумови. До них необхідно відносити форму правління, існуючу систему господарювання, рівень соціально-культурного розвитку країни, ситуацію, яка складається на міжнародній арені тощо. Тобто, йдеться про фактори, які впливають на загальну організацію суспільного та державного життя у країні на певному історичному етапі її розвитку. Зазначені передумови, зрозуміло, є важливими насамперед для законодавця, а також вищого керівництва держави, оскільки саме вони складають підґрунтя нормотворчої політики. Доволі яскраво це проявляється у сфері державного регулювання економіки, принципи та механізми якого зазнали надзвичайно глибоких змін у 90-х рр. ХХ ст. Зміна видів форм власності, зрівняння їх правового статусу, допуск приватних осіб до здійснення господарської діяльності тощо, все це, природно, вплинуло на розширення кількості видів юридичних фактів, які почали обумовлювати виникнення, зміну та припинення адміністративно-господарських правовідносин. 90

840.По-друге, для появи юридичних фактів, як наголошує С. С. Алексєєв, необхідні також і особливі передумови. Це – більш вузька сфера суспільних відносин, яка безпосереднім чином обумовлює появу та існування певної категорії юридичних фактів [347, с. 292]. Наприклад, допуск до здійснення того або іншого виду господарської діяльності юридичної особи приватного права (виготовлення бланків паспортів) залежить від ставлення держави до теорії приватизації публічних функцій. Встановлення «особливої» групи передумов дозволяє виявити той «контекст», всередині якого сформувався та існує юридичний факт, що представляє вже безпосередній практичний інтерес для правозастосовних органів [347, с. 292]. 90

841.По-третє, поява юридичних фактів залежить і від передумов одиничного характеру – волі та інтересів приватних осіб, суб’єктів публічної адміністрації. Ця ланка детермінації юридичних фактів завжди максимально конкретна: наприклад, потреба у розширенні видів господарської діяльності спричиняє необхідність звернення керівника суб’єкта господарювання до відповідного суб’єкта публічної адміністрації із завою про видачу ліцензії на право зайняття новим видом господарської діяльності. Саме через цю ланку, як справедливо наголошує С. С. Алексєєв, реалізують себе передумови загального та особливого характеру. Вивчення детермінації юридичних фактів дозволяє зрозуміти, чому соціальна дійсність породжує ситуації, які регулюються правовими нормами. Знаючи це, можливо прогнозувати ефективність юридичних норм, наявність реальної можливості використовувати закріплені у них права та обв’язки [347, с. 293]. Викладена думка має безпосереднє відношення і до предмета нашого дослідження, тому вважаємо за необхідне наголосити на тому, що нині в Україні (мова йде у даному випадку про суб’єктів правотворчої діяльності, оскільки саме вони уповноважені визнавати ті або інші обставини, умови, ситуації тощо юридичними фактами) має бути переглянута система юридичних фактів, які породжують адміністративно-господарські відносини, оскільки без цього буде гальмуватися економічний розвиток країни. Йдеться про необхідність забезпечення адекватності українського законодавства потребам суб’єктів господарювання. 90

842.Юридичні факти у плюралістичному суспільстві, у державі, яка проголошує себе демократичною, соціальною та правовою, представлені величезним різноманіттям, що, природно, обумовлює необхідність їх групування. Теорія юридичних фактів розвивається у вітчизняній правовій науці, як відомо, вже впродовж тривалого часу, тому накопичено немало підходів до класифікації останніх. 90

843.Найбільш часто у правовій літературі юридичні факти поділяються залежно від характеру наслідків, які ними викликаються, на: правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. З існуванням правовстановлюючих юридичних фактів пов’язане виникнення правовідносин; правозмінюючі факти тягнуть зміну вже існуючих правовідносини; із правоприпиняючими фактами правовий акт пов’язує припинення вже існуючих правовідносин [115]. Проте, на думку окремих авторів, така класифікація не враховує усіх можливих варіантів трансформації правовідносин, які (правовідносини) можуть також призупинятися, поновлюватися тощо. У зв’язку з цим, за ознакою характеру наслідків пропонується поділяти юридичні факти на: 90

844.1) юридичні факти, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин. Так, призначення на певну посаду служить підставою виникнення правовідносин державної служби; 90

845.2) юридичні факти, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують; 90

846.3) юридичні факти, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення правовідносин, що вже існують. 90

847.4) юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення може бути перешкодою до отримання наступного рангу службовця тощо; 90

848.5) юридичні факти, що призупиняють право. Це може бути тимчасове позбавлення певних прав за адміністративне правопорушення. Наприклад, позбавлення права управління автотранспортними засобами на певний строк; 91

849.6) юридичні факти, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне відновлення прав, що існували раніше. Наприклад, у разі появи особи, оголошеної небіжчиком, суд скасовує відповідне рішення, і така особа може зажадати від інших суб’єктів повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК України 2003 р.). У цьому випадку відновлення права власності пов’язане з двома обставинами: 1) появою особи, оголошеної небіжчиком (померлою), 2) скасування судом рішення про оголошення особи померлою [410, с. 114–115]. 91

850.Висловлюючи власне ставлення до останньої класифікації, зазначимо, що вона, з одного боку, виглядає дещо надуманою, а з іншого, – містить у собі певні суперечливі елементи. Адже призупинення або поновлення правовідносин, на наш погляд, є приватними випадками категорії «зміна правовідносин», що, відповідно, робить недоречними виділення названих вище підвидів юридичних фактів. Ще більше викликає подив твердження О. І. Харитонової про те, що «юридичні факти встановлюють, змінюють, припиняють, призупиняють, поновлюють право, а також перешкоджають його виникненню або трансформації». Юридичні факти, як зазначає і сама авторка, являють собою певні обставини, які здатні впливати на правовідносини, що складаються у державі. Однак тоді до чого тут згадка про те, що юридичні факти впливають на право, яке, як відомо, є першоосновою для виникнення, зміни або припинення правовідносин?! 91

851.Отже, з огляду на викладене, ми схиляємося до думки, що найбільш вдалою як з теоретичної, так і практичної точок зору є класифікація юридичних фактів на події та дії [395, с. 531]. Принагідно зазначимо, що іноді, аналізуючи події та дії, науковці згадують і про юридичні стани, які також зараховуються ними до переліку юридичних фактів. Так, наприклад, А. Б. Венгеров вважає, що стан громадянства (підданства) є юридичним фактом, який породжує певні правовідносини між громадянином та державою (наприклад, обов’язок держави охороняти громадян, захищати їх за кордоном тощо) [48, с. 249]. Із цією думкою нам важко погодитися, оскільки виникнення правовідносин між державою та громадянином відбувається не на підставі стану громадянства, а виходячи з дій та/або подій, учасниками яких є громадянин. Якщо слідувати логіці А. Б. Венгерова, то і перебування юридичної особи у стані зареєстрованого суб’єкта підприємницької діяльності тягне за собою виникнення, зміну або припинення адміністративно-господарських відносин. Але це не так, оскільки правовідносини між названим суб’єктом та державою не будуть виникати лише на підставі стану реєстрації. Для цього потрібні додаткові обставини або умови, наприклад, порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства або його звернення із заявою до відповідного суб’єкта публічної адміністрації про видачу ліцензії. З огляду на це, більш правильним буде розглядати юридичний стан не як юридичний факт, а як елемент правового статусу того або іншого учасника правовідносин. 91

852.Вивчаючи події та дії у якості юридичних фактів, вчені наголошують на тому, що події відбуваються у суспільному або державному житті незалежно від волі та/або бажання суб’єкта, у той час як дії, – по волі відповідних суб’єктів [98, с. 194]. 91

853.Події у науковій літературі групують за доволі великою кількістю ознак: за походженням – на природні (стихійні) і на залежні у своєму розвитку від буття та діяльності людини (соціальні); залежно від повторюваності події – на унікальні й на повторювані (періодичні); за тривалістю – на моментальні (події) і на тривалі у часі (процеси); за кількістю учасників – на персональні, колективні, масові; останні – на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали – на події оборотні та необоротні тощо [115]. 91

854.Що стосується дій, то вони поділяються на: 91

855.1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права дії, дозволені, або прямо не заборонені нормами права. Правомірні події можуть бути піддані класифікації за: суб’єктами (дії приватних осіб, юридичних осіб, держави); юридичною спрямованістю (юридичні акти, юридичні вчинки, результативні дії); галузевою приналежністю (матеріально-правові, процесуальні); способом здійснення (особисто, через представника); способом вираження і закріплення (мовчанням, жестом, документом) та інші; 91

856.2) неправомірні (правопорушення, делікти). Неправомірні дії поділяються: за ступенем суспільної небезпеки (проступки, злочини); за суб’єктами (дії індивідів, юридичних осіб); за об’єктами (злочини проти особистості, злочини в сфері економіки, злочини проти суспільної безпеки і суспільного порядку тощо); за галузями права (кримінальні, адміністративні, цивільні, трудові та ін.); за формою провини (навмисні, необережні); за мотивами (хуліганські, корисливі та ін.) [115]. 91

857.Переносячи зроблені вище висновки щодо видів та сутності юридичних фактів, а також враховуючи доведене нами положення про те, що відповідальність, яка настає за порушення норм адміністративно-господарського права, визначається та регламентується нормами інших галузей права – адміністративного, цивільного, кримінального тощо, можна зробити висновок, що адміністративно-господарські відносини виникають, змінюються та припиняються лише на підставі правомірних дій. 91

858.Разом з цим зазначимо, що у сфері адміністративно-господарських відносин проявляються також і ще деякі особливості, які стосуються юридичних фактів. Проте перш ніж детально зосередитися на аналізі таких особливостей, варто з’ясувати питання про те, а чи в однаковій мірі концепція юридичних фактів проявляється щодо різних галузей права. Ознайомлення з науковою літературою, присвяченою вивченню юридичних фактів, показує, що її автори не акцентують увагу на тому, що певні юридичні факти можуть стосуватися переважно одних галузей права, і одночасно не мати жодного відношення до інших. Такий підхід, на наш погляд, є продовженням радянської теорії права, яка, як відомо, базувалася на ідеї єдності радянського права, тобто відсутності принципових відмінностей між його галузями. Однак, за сучасних умов, коли визнаним є факт необхідності поділу права на приватне та публічне, теорія юридичних фактів має зазнати відповідних змін. У даному разі мова йде про те, що з огляду на принципові відмінності між нормами приватного та нормами публічного права, а отже, і відмінності між приватноправовими та публічно-правовими відносинами, не може не бути відмінностей і між юридичними фактами, які викликають виникнення, зміну або припинення відповідних правовідносин. Так, наприклад, загальновідомо, що адміністративно-правові відносини можуть виникнути лише за умови участі у них суб’єкта публічної адміністрації. Це пов’язано з тим, що лише суб’єкт публічної адміністрації може видати адміністративний акт, який породжує, змінює або припиняє відповідні правовідносини. З цього можна зробити висновок, що юридичним фактом, який викликає виникнення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин, у переважній більшості випадків є адміністративний акт або інший документ (дія), що походить від суб’єкта публічної адміністрації. Як наслідок, зазначені юридичні факти є властивими насамперед для сфери публічно-правового регулювання суспільних відносин. Що ж до приватноправової сфери, то тут у дію включаються вже зовсім інші юридичні факти, які, відповідно, породжують, змінюють або припиняють виключно приватноправові відносини. 91


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал