Петров Євген Вікторович



Сторінка2/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52

88.Насамперед дозволимо собі заперечити твердження С. В. Алексєєва про те, що становлення і розвиток адміністративно-господарського права має здійснюватися у декілька етапів, а саме: «…вироблення політики законотворчої діяльності у галузі регламентації економічних відносин та «моделі» державного регулювання; прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів, а також внесення змін до вже діючих законів; аналіз та узагальнення практичних результатів застосування (дії) нормативних правових актів у галузі державного регулювання господарюючих суб’єктів; подальше удосконалення державного управління у галузі економічних відносин на підставі аналізу висновків та пропозицій, отриманих практиками-управлінцями та вченими…» [15]. На наше переконання, названий процес має розпочатися за будь-яких умов лише з теоретичного обґрунтування концепції «адміністративно-господарське право», яка є майже невідомою як науковцям, так практикам. І якщо хтось вважає, що у цьому плані буде цілком достатньо замінити термін «адміністративно-правове регулювання економіки (управління у галузі економіки)» терміном «адміністративно-господарське право», то підкреслимо, що проблема полягає не стільки у пошуку найбільш вдалої дефініції, скільки у зміні ставлення як науковців, так і представників влади до питання про межі та глибину державного втручання в економіку, котре наразі є одним з найбільш дискусійних у наукових і політичних колах. Свідченням цього може бути виступ Президента Російської Федерації Дмитра Медведєва 17 червня 2011 р. на Петербурзькому економічному форумі, в якому він поміж іншим наголосив на необхідності суттєвого зменшення рівня державного втручання в економіку. За словами Дмитра Медведєва державі необхідно відходити від державного регулювання економіки на користь ринкових механізмів, що дозволить забезпечити не тільки розвиток власних економічних ресурсів, але і сприятиме притоку іноземного капіталу та гарантуватиме права зарубіжних інвесторів [199]. Переконані, що подібна тенденція у повній мірі є властивою і для України, про що, до речі, казав і Віктор Янукович у своєму виступі під час інавгурації [409]. 7

89.Розгляд поняття адміністративно-господарського права розпочнемо зі з’ясування взаємозв’язку права та економіки в державі. Сучасна держава – це суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус [380, с. 39]. Названі процеси мають місце у багатьох сферах, проте серед них можна виділити ті, які виражають сутність держави і без котрих вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Ці основні сфери (напрями) діяльності держави, в яких знаходять своє вираження її сутність, завдання і цілі, прийнято називати функціями держави. Сьогодні у юридичній літературі можна зустріти чималу кількість визначень названої дефініції. Так, наприклад, О. Ф. Скакун під функціями держави розуміє головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями, і такі, що характеризують її сутність [380, с. 47]. В. В. Головченко та В. С. Ковальський вважають, що функціями держави є основні напрями її діяльності, які розкривають її соціальну сутність і призначення у суспільстві [61, с. 181]. Автори навчального посібника із загальної теорії держави та права, виданого під редакцією В. В. Копєйчикова, переконані, що функціями держави є основні напрями її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів [98, с. 71]. Існують і більш стислі визначення цього правового феномену, автори яких під останніми розуміють самостійні і пріоритетні напрями державної політики [63] тощо. Як бачимо, важко говорити про наявність єдиних підходів щодо розуміння категорії «функція держави», що є, власне, зрозумілим з огляду на надзвичайну складність та принциповість цього поняття як для правової теорії, так і для життєдіяльності будь-якої держави. Адже правильне визначення сутності та системи функцій держави є важливою передумовою її успішного та повноцінного існування. Саме з огляду на це, на наш погляд, у сучасній правовій літературі зроблено багато спроб визначення системи функцій держави. Не занурюючись у суть теоретичних дискусій, зазначимо лише, що однією з перших функцій держави називають економічну, яка пов’язана з регулюванням сфери економічних відносин, створенням умов для розвитку виробництва; організацією виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозуванням розвитку економіки. Характеризуючи економічну функцію сучасної держави, необхідно насамперед відзначити, що економічна діяльність, тобто об’єкт впливу названої функції, носить постійний характер, то ж економічна функція є притаманною кожній державі на будь-якому етапі її історичного розвитку [82]. Про це свідчать як нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, які стосуються різних галузей економіки, так і постійна наявність спеціальних ланок, органів та інститутів механізму держави, що відають різними галузями народного господарства, економіки – міністерств, державних фондів, державних служб та ін. Економічна діяльність держави, як справедливо наголошує О. М. Лощихін, має загальнодержавний характер і здійснюється в масштабах усієї держави та всіх ланок державного механізму: органами влади, що здійснюють законодавство в різних галузях економіки (промисловості, сільському господарстві тощо); органами виконавчої влади, що здійснюють бюджетно-фінансову, контрольно-наглядову та інші види діяльності у сфері економіки. На виконання економічної функції спрямована також діяльність правоохоронних органів: органів судової влади, прокуратури та ін., які здійснюють охорону національної системи господарювання, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій [161]. Подібна всеосяжність та всеохопність економічної функції держави пов’язана із прагненням держави сприяти становленню, розвитку та функціонуванню ефективної національної економіки, яка є однією з найважливіших гарантій незалежності держави [6, с. 318], її економічної безпеки [139] та добробуту громадян [365]. 7

90.Як сам термін «економіка», так і похідне від нього поняття «економічна функція» є доволі складними за своїм внутрішнім змістом, що, відповідно, і обумовлює наявність чималої кількості підгалузей, у межах яких відбувається конкретизація економічної функції держави. Так, на думку О. М. Лощихіна, основними структурними складовими (галузями) економіки сучасної держави є: промисловість, сільське господарство, капітальне будівництво, транспорт, митне, бюджетне та валютне регулювання, підприємництво, зв’язок і деякі інші. Кожна з них, у свою чергу, поділяється на окремі галузі. Так, у сфері промисловості розрізняють, зокрема, електроенергетику, нафтовидобувну промисловість, хімічну промисловість, машинобудування, легку промисловість та інші галузі. У сфері сільського господарства розрізняють тваринництво, садівництво, лісове, водне господарство та інші галузі. У сфері транспорту – залізничний, морський, повітряний, автомобільний, трубопровідний транспорт та ін. [161] Подібний підхід до структурування економіки та, відповідно, напрямків реалізації економічної функції держави у цілому видається правильним, хоча у ньому є певні елементи, які не знаходять у нас підтримки. Для прикладу: серед перерахованих підгалузей економіки названі такі, що лише опосередковано стосуються питань господарювання, які, власне, і складають зміст поняття «економіка», тобто підгалузі бюджетного, податкового, грошово-кредитного, валютного регулювання. Заперечення викликає у нас також і намагання окремих науковців віднести до підгалузей економіки інститут митного регулювання та охорони навколишнього природного середовища. У цьому плані ми повністю підтримуємо К. А. Карчевського, який стверджує, що оскільки економічні відносини у державі, де панують ринкові відносини, виступають у вигляді господарської діяльності, то до них не варто зараховувати податкові, трудові тощо [114]. З огляду на викладене, можна дійти висновку, що економічна функція сучасної української держави здійснюється у наступних сферах (напрямах): підприємництва, захисту економічної конкуренції, промисловості, торгівлі, паливно-енергетичній сфері, транспорту і зв’язку, будівництва та житлово-комунального господарства, агропромисловій сфері. 8

91.Вплив держави на економіку, який здійснюється у межах реалізації економічної функції, може суттєво відрізнятися як своєю формою, так і своїми засобами (методами). Отже, саме тут знову виникає проблема меж державного втручання в економіку, яка, не дивлячись на наявність чималої кількості теорій та концепцій побудови економічної системи, все ще чекає свого вирішення. З цього приводу висловлюються дуже різні думки: від функціонування економічних процесів на засадах повної ринкової саморегуляції до жорсткого державного регулювання всієї господарчої діяльності. За часом своєї появи ті чи інші теорії пов’язані з різними етапами розвитку виробництва, проте на практиці ані принципи лібералізму, ані принципи тотального всевладдя держави в економіці ніколи повністю не реалізовувалися [365]. У зв’язку з викладеним, необхідно підтримати думку про потребу у розробці та запровадженні у сферу реалізації економічної функції держави виваженої економічної політики, яка буде поєднувати у собі елементи саморегуляції та державного регулювання [22]. У цьому плані перспективною виглядає концепція, запропонована Н. Саніахметовою, у межах якої авторка переконує, що державне регулювання економіки повинно застосуватися лише у разі доведеності перевищення потенційних результатів над його потенційними втратами. Цілі регулювання та методи досягнення цих цілей, на переконання вченої, необхідно обирати відповідно до міри їх відповідності суспільним інтересам. У ході здійснення державного впливу на економіку з метою уникнення неадекватності використовуваного методу регулювання та його мети необхідно брати до уваги наступне. У структурно конкурентних галузях пріоритет повинен бути відданий ринковій системі перед регулюванням ринку. Для досягнення цілей впливу необхідно використовувати не один засіб, а систему засобів та методів, включаючи стимули. Державі потрібно здійснювати та продовжувати дерегулювання у тих сферах, де складається ефективна конкуренція. Є чимало сфер економіки, де альтернативи регулювання можуть працювати більш ефективно, ніж регулювання для досягнення тих же цілей. Державне регулювання передбачає можливість використання примусового механізму до суб’єктів підприємницької діяльності, які не дотримуються встановлених законодавством правил. Альтернативою цьому є використання опосередкованих методів державного впливу у вигляді сприяння та заохочення підприємництва. Ринковий підхід для досягнення цілей державного впливу на економіку передбачає у більшій мірі використання стимулів, а не примусу. Бажана з позиції суспільних інтересів поведінка підприємців може бути досягнута не тільки за допомогою державного регулювання, а через стимули, які спонукують їх діяти певним чином, який відповідає їх власним інтересам [372]. 8

92.Згадавши про державне регулювання економіки, яке, як випливає з викладеного, є неминучим та у певних межах обов’язковим, необхідно насамперед визначитися з тими формами, в яких воно має здійснюватися. Це питання є надзвичайно важливим для будь-якої сучасної країни. Проте найбільшої актуальності воно набуває для пострадянських держав, оскільки у даній сфері, на жаль, продовжують існувати досить стійкі стереотипи щодо взаємодії держави та економіки, напрацьовані ще за радянських часів, коли економіка взагалі та суб’єкти економічної діяльності зокрема були лише і виключно об’єктами тотального та досить часто позбавленого будь-якого правового підґрунтя державного управління. Таким чином, завдання сьогоднішнього дня полягає у тому, щоб здійснити розбудову принципового нового механізму регулятивного впливу на економіку, який повинен базуватися на принципах верховенства права, правової та соціальної державності, закріплених у Конституції України [132]. 9

93.Переходячи до вирішення названого вище завдання, необхідно відзначити, що здебільшого науковці, вивчаючи форми та механізми регулятивного впливу на економіку (господарську діяльність), використовують у своїх наукових розробках поняття «державне регулювання економіки» [367; 139; 156; 350], що, на наш погляд, не є цілком виправданим. Адже слід зважати на існування в Україні інституту місцевого самоврядування, а також інституту делегування владних управлінських функцій суб’єктам, які не наділені владними повноваженнями (громадські організації, юридичні особи приватного права тощо), представники яких у межах, визначених чинним законодавством, здійснюють правовий та організаційний вплив на приватних осіб, у тому числі й на суб’єктів господарської діяльності. Інакше кажучи, в Україні відбулася принципова деформація термінів «державне управління» та «державне регулювання», пов’язана з тим, що зміст останніх суттєвим чином звузився за рахунок введення у суспільний та правовий обіг категорій «муніципальне управління» та «муніципальне регулювання», котре має місце і у сфері економіки. Так, наприклад, ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [311] закріплює повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного розвитку відповідного адміністративно-територіального утворення; ст. 35 визначає права перерахованих вище виконавчих органів у галузі зовнішньоекономічної діяльності тощо. Принагідно нагадаємо, що і невладні за характером своєї діяльності суб’єкти також можуть здійснювати організаційний вплив на суб’єктів господарювання на підставі делегованих повноважень. Типовим прикладом тут може бути діяльність товариств із захисту прав споживачів. 9

94. Отож, регулювання суспільних відносин в Україні нині здійснюється у трьох основних напрямках: державному, муніципальному та громадському (приватному). Цей висновок, відповідно, необхідно враховувати також і у ході аналізу механізму регулювання господарської діяльності, який не може, як за часів існування СРСР, зводитися лише до державного регулювання. Тому більш точним і відповідним чинному законодавству України видається нам термін «публічне регулювання економіки», зміст якого мають складати: державне регулювання економіки, муніципальне регулювання економіки та громадське (приватне) регулювання економіки. 9

95.Розглядаючи поняття «публічне регулювання економіки», необхідно сказати декілька слів і про такий його складовий елемент як регулювання. Як відомо, поняття «регулювання» означає дію за значенням регулювати: «впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підкоряючи його відповідним правилам, певній системі» [47]. 9

96.Отже, публічне регулювання економіки здійснюється від імені держави, органів місцевого самоврядування та у визначених законом випадках юридичних осіб приватного права з використанням спеціально розроблених механізмів та через створені інституції задля досягнення впорядкованого, налагодженого та ефективного функціонування економіки. Що ж до форм публічного регулювання, то не дивлячись на здавалося б широкий простір у цій сфері, вони чітко обмежені Конституцією України. Зокрема ст. 3 (людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави), ст. 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй) та ст. 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.) Основного закону, з огляду на які можна зробити висновок, що публічне регулювання економіки може здійснюватися лише у правовій формі, тобто через прийняття правових актів та діяльність щодо їх застосування, які повинні базуватися на принципах недоторканності та гарантування основних прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, а також принципах верховенства права та законності. 10

97.Таким чином, можна зробити висновок, що публічне регулювання економіки здійснюється через правове регулювання. Категорія «правове регулювання» має основоположне, ключове значення для правознавства. На її підставі, як справедливо відзначається у літературі, видається можливим, не відриваючись від юридичного підґрунтя і у повній мірі використовуючи вихідні дані аналітичної юриспруденції, ще в одному пункті (услід за висвітленням правових засобів у статиці) перейти межу суто юридичної догматики, так необхідної у галузі юридичних знань і все-таки вузькій за своєю теоретичною потенцією. Сутність «нового кута зору» на право, який тут відкривається, полягає у тому, що поняття «правове регулювання»: по-перше, виражає напружену динаміку права, енергію, спрямовану на досягнення правового результату; по-друге, здійснюється за допомогою системи засобів, які утворюють не просто комплекси, багатоелементні утворення, а «ланцюжки», послідовно зв’язані ланки структури у динаміці [16, с. 317]. Перенесення викладеної думки на предмет нашої розмови ще раз наочно доводить наявність тісного зв’язку правового регулювання з функціонування економіки, яке здійснюється з використанням розгалуженої системи правових засобів, центральне місце серед яких, безперечно, належить правовим нормам. 10

98.Поряд з правовим регулюванням стоїть ще й така форма публічного регулювання економіки як організаційна-правова, яка, відповідно, уособлює у собі діяльність, пов’язану із застосуванням норм права, вироблених для здійснення регулятивного впливу на економіку та коректування економічної діяльності суб’єктів господарювання. Пропонуємо зосередитися на аналізі названих форм публічного регулювання економіки більш докладно. 10

99.Розпочинаючи розмову про зміст та основні тенденції розвитку правового регулювання економіки, насамперед вважаємо за необхідне більш чітко визначитися із предметом нашого дослідження. Тут варто одразу зробити застереження, що йтиметься, власне, не про регулювання економіки, а про регулювання діяльності суб’єктів господарювання, які виступають рушійним чинником розвитку національної економіки. У цьому плані необхідно додати, що термін «економіка» є надзвичайно складною системою і широко вживається для позначення: народного господарства за галузями матеріального виробництва і невиробничої сфери; сукупності економічних наук, яка охоплює політичну економію, макроекономіку, мікроекономіку, функціональні науки (облік, аудит, маркетинг, статистику, фінанси, економіку підприємств безвідносно до галузевого напрямку діяльності тощо), галузеві науки (економіку галузей народного господарства – промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі та інші). З огляду на це стає зрозумілим, що далеко не у всіх випадках економіка як така може бути предметом правового регулювання. У чималій кількості випадків економічні відносини розвиваються не за правилами, які встановлює держава, а за законами ринку. Таким чином, правове регулювання у механізмі публічного регулювання економіки зводиться до регулювання та коректування діяльності суб’єктів господарської діяльності, що має на меті, як зазначено у ст. 12 Господарського кодексу України [66], реалізацію економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку держави. 10

100.Порядок здійснення господарської діяльності в Україні, якщо виходити із сучасних наукових публікацій, визначається за допомогою норм господарського права, значна частина з яких знайшла кодифікацію у Господарському кодексі України. У ст. 1 кодексу зазначено, що він встановлює основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. 10

101.Не дивлячись на таке, здавалося б, просте визначення завдань Господарського кодексу України, в юридичній науці тривалий час йдуть запеклі дискусії як щодо самої можливості/доцільності існування господарського права, так і щодо предмета його регулювання. Головними опонентами виступають окремі вчені-цивілісти та представники науки господарського права; останні звинувачують перших у постійному перешкоджанні становленню господарського права, запереченні його самостійного місця у системі вітчизняного права [102]. Не беручи на себе роль арбітра у цій дискусії, все ж зауважимо, що виходячи із усталених нині концепції предмета та методу правового регулювання загалом та предмета і методу правового регулювання цивільного та господарського права, кожна сторона певною мірою має рацію. Представники науки цивільного права праві у тому, що суспільні відносини, які регулюються господарським правом, власне, нічим принципово не відрізняються від суспільних відносин, що складають предмет цивільного права. Що ж до представників науки господарського права, то з ними можна погодитися у тому, що господарські правовідносини, володіючи певною специфікою, зумовленою їх суб’єктним складом та змістом, дійсно можуть бути відмежовані від цивільних правовідносин. Разом з цим зазначимо, що покласти край цій дискусії не вдасться доти, допоки буде існувати та визнаватися провідною концепція поділу вітчизняного права на галузі залежно від предмета та методу правового регулювання, розроблена, нагадаємо, в кінці 30-х – початку 40-х рр. радянськими вченими-правознавцями. Адже ґрунтуючись на положеннях названої концепції, не можна провести чіткого розмежування більшості галузей українського права, оскільки кожна з них містить ознаки, властиві іншій. Про це, зокрема, писали ще окремі радянські вчені. Так, Л. Б. Тіунова у 1987 р. наголошувала на тому, що традиційний критерій виділення конкретних галузей (залежно від виду суспільних відносин) не витримано. Приклад цивільного права показує, що воно регулює не лише майнові, але й особисті немайнові відносини. У той же час значна частина майнових відносин випадає із сфери цивільного права та опосередковується адміністративним правом. До того ж майнові відносини (деяка їх частина) регулюються сімейним, трудовим, колгоспним, земельним, фінансовим законодавством. Чи можливо їх, розмірковує авторка, навіть щодо соціалістичних відносин відмежувати від предмета цивільного та адміністративного права? Вочевидь, що межі такого давнього, на перший погляд, сталого предмета цивільного права виявляються розмитими [397]. Зазначену думку поділяють і пізніші дослідники [352]. 11

102.Отож, з такою позицію варто повністю погодитися, а доказом її обґрунтованості якраз і є ситуація, що склалася навколо розмежування цивільного та господарського права, здійснити яке лише виходячи з теорії предмета та методу правового регулювання просто неможливо. 11

103.Проте, перш ніж запропонувати наше бачення змісту та призначення господарського права, його зв’язку з іншими галузями українського права, вважаємо за необхідне проаналізувати основні сучасні підходи до визначення предмета названої галузі права. 11

104.Вивчення сучасної наукової літератури, присвяченої з’ясуванню предмета господарського права, доводить, що і серед представників однойменної галузі правової науки немає згоди щодо даного питання. Як пише А. М. Запорожець, ситуація у цій сфері така, що у глобальних, так би мовити, напрямках визначення загальних тенденцій предмета усі одностайні. Але коли справа доходить до формулювання конкретних меж предмета, щоразу з’являються пояснення та їх інтерпретації [102]. Досить чітко стан справ з визначенням предмета господарського права окреслила О. М. Вінник, зауваживши, що у вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права сформувалися три основні позиції. 11


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал