Петров Євген Вікторович



Сторінка19/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   52

747.- суб’єктивні права – це можливість певної поведінки; 83

748.- ця можливість надана особі, яка володіє адміністративною правоздатністю і адміністративною дієздатністю; 83

749.- ця можливість надана з метою задоволення інтересів суб’єкта у сфері публічного управління і розв’язання завдань, що стоять перед ним; 83

750.- поведінка суб’єкта реалізується в адміністративних правовідносинах; 83

751.- поведінка суб’єкта нормативно обмежена; порушення цих меж (міри можливої поведінки) є зловживання правом; 83

752.- ці права існують тільки у зв’язку з наявністю відповідних юридичних обов’язків з боку іншого учасника правовідносин і без виконання цих обов’язків не можуть бути реалізовані; 83

753.- реалізація прав гарантується державним примусом або засудженням щодо носія кореспондуючого обов’язку; 83

754.- ці права мають юридичну природу, оскільки надаються адміністративно-правовими нормами і гарантуються державою [73, с. 114]. 83

755.Певною протилежністю суб’єктивних прав у сфері публічного управління називаються суб’єктивні юридичні обов’язки – покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах, їх реалізація забезпечена можливістю застосування державного примусу або засудження. 83

756.Суб’єктивні адміністративно-правові обов’язки у сфері публічного управління, на думку дослідників, характеризуються наступними рисами: 83

757.- такі обов’язки є необхідною, належною поведінкою; 83

758.- вони можуть покладатися тільки на праводієздатну особу; 83

759.- вони покладаються в інтересах інших осіб; 83

760.- такі обов’язки реалізуються у адміністративних правовідносинах; 83

761.- вони не можуть існувати поза зв’язками із суб’єктивними правами інших учасників правовідносин у сфері публічного управління; 83

762.- реалізація таких обов’язків забезпечується державним примусом або засудженням; 83

763.- вони мають нормативно встановлені межі; 83

764.- вони мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністративно-правовими нормами і гарантуються державою [73, с. 114]. 84

765.Перелічені ознаки суб’єктивних прав та обов’язків учасників адміністративно-правових відносин дозволяють отримати доволі повне уявлення про їх особливості. Однак, слід зауважити, що ці ознаки не може бути одночасно поширено як на права та обов’язки суб’єктів публічного управління, так і на права та обов’язки суб’єктів господарювання, оскільки між ними є суттєві відмінності, на які, однак, нечасто звертається увага у літературі. Йдеться про те, що між правами та обов’язками суб’єкта публічної адміністрації доволі складно побачити відмінності, адже певне право суб’єкта публічної адміністрації одночасно є і його обов’язком. Так, наприклад, суб’єкти публічної адміністрації відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» мають право видавати суб’єктам господарювання ліцензії на зайняття певними видами господарської діяльності. У той же час, у разі звернення суб’єкта господарювання до суб’єкта публічної адміністрації з проханням про видачу ліцензії, назване право перетворюється в обов’язок суб’єкта публічної адміністрації, невиконання якого, як наслідок, може потягнути за собою звернення суб’єкта господарювання до адміністративного суду з позовом про визнання дій (бездіяльності) суб’єкта публічної адміністрації незаконними. Таким чином, більш правильно буде говорити про наявність у суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у публічному регулюванні економіки, правообов’язків. Зазначене поняття краще за все відображає зв’язок прав та обов’язків, оскільки права надаються суб’єкту публічної адміністрації для обов’язкової реалізації. Принагідно відзначимо, що названа концепція знаходить місце і у чинному законодавстві. 84

766.Отже, права суб’єктів публічної адміністрації є похідними від покладених на них функцій, тому їх можна згрупувати відповідно до окреслених вище функцій. 84

767.Першу групу правообов’язків становлять ті, що дозволяють суб’єктам публічної адміністрації, задіяним у публічному регулюванні економіки, видавати нормативні акти з питань, які віднесено до кола їх компетенції. Зазначені повноваження закріплено за значною кількістю таких суб’єктів. Так, наприклад, відповідно до Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого Указом Президента України від 31 травня 2011 р. № 634/2011 [310] назване міністерство: забезпечує нормативно-правове регулювання у сфері статистики; забезпечує нормативно-правове регулювання у сфері енергозбереження та ефективного використання енергетичних ресурсів; формує та реалізовує державну політику у сфері державних закупівель, зокрема розробляє та затверджує відповідні нормативно-правові акти; забезпечує нормативно-правове регулювання у сфері державного матеріального резерву; організовує і координує проведення робіт у сфері стандартизації, розробляє та затверджує нормативно-правові акти у цій сфері; організовує розроблення і узгодження технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації; розробляє та затверджує відповідно до законодавства нормативно-правові акти і нормативні документи у сфері метрології та метрологічної діяльності. 84

768.Подібні положення містяться також і в інших правових актах, які визначають правовий статус того або іншого суб’єкта публічної адміністрації. Як вже було зазначено у першому розділі дисертації, правотворчі повноваження суб’єктів публічної адміністрації є допустимими та необхідними для забезпечення оперативного впливу на процеси, які мають місце у сфері господарювання. Зміст цих повноважень, відповідно, залежить від змісту та спрямованості функцій, які покладаються на того або іншого суб’єкта. В узагальненому вигляді напрямки нормативного впливу на суб’єктів господарювання може бути зведено до інститутів адміністративно-господарського права, які було визначено нами у підрозділі 1.2 дисертації. Зрозуміло, що у кожному з цих напрямів може діяти не один, а декілька суб’єктів публічної адміністрації, кожен з яких буде розроблювати та приймати лише ті нормативні акти, які, повторимося, будуть узгоджуватися з покладеними на нього функціями. 84

769.Підзаконні нормативно-правові акти, які приймаються суб’єктами публічного регулювання економіки, є важливим та ефективним регулятором відповідних відносин, тому має бути забезпечена та гарантована їх законність. Слід унеможливити випадки, коли у формі підзаконного нормативного акта відбувається закріплення вузьких, однобоких управлінських рішень, спрямованих на захист суто відомчих інтересів. Приймаючи подібні нормативні акти, суб’єкти публічної адміністрації, як правило, виходять за межі наданої їм компетенції, суттєво обмежуючи при цьому права та законні інтереси суб’єктів господарювання [62, с. 141–148]. 84

770.Принципова роль у цьому процесі відводиться Міністерству юстиції України та його територіальним підрозділам, які покликані проводити реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються суб’єктами публічної адміністрації взагалі та з питань публічного регулювання економіки зокрема. Порядок державної реєстрації нормативно-правових актів визначено Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» [250] та Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 [274]. Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію здійснюється відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 [228]. 84

771. Але іноді суб’єкти публічної адміністрації ухиляються від реєстрації виданих ними правових актів, чим, зрозуміло, порушують права суб’єктів господарювання, зобов’язуючи останніх виконувати вимоги нормативних актів, що не є чинними. Часто суб’єкти публічної адміністрації надають своїм нормативним рішенням форми листів або роз’яснень, також не подаючи їх на державну реєстрацію. Подібні ситуації негативно впливають на рівень довіри суб’єктів господарювання до діяльності та вимог суб’єктів публічної адміністрації, перешкоджають розбудові конструктивного діалогу та співпраці між ними. У зв’язку з цим, необхідно підтримати думку Л. М. Горбунової щодо необхідності запровадження адміністративної відповідальності посадових осіб, винних в ухиленні від подання на державну реєстрацію та спрямуванні до виконання не зареєстрованих нормативно-правових актів, а також актів, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено [62, с. 190]. 85

772.Наступну групу повноважень суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у публічному регулюванні економіки, складають ті, що спрямовані на реалізацію їх оперативно-виконавських функцій, які полягають у здійсненні безпосереднього впливу на суб’єктів господарювання задля досягнення впорядкованого, налагодженого та ефективного функціонування економіки. На відміну від нормотворчої функції, оперативно-виконавські функції здійснюються не на періодичній, а на постійній основі. Значно ширшим є також і коло суб’єктів, задіяних в їх реалізації. Інакше кажучи, вони складають ядро діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Задля реалізації цих функцій суб’єкти публічної адміністрації наділяються широким комплексом прав-обов’язків, які роблять можливою повноцінну участь останніх в адміністративно-господарських відносинах. 85

773.Визначення конкретних видів прав-обов’язків цієї групи також, на наш погляд, доцільно здійснювати через призму виділених нами раніше інститутів адміністративно-господарського права, оскільки за межами цих інститутів адміністративно-господарські відносини виникати не можуть. Таким чином, суб’єкти публічної адміністрації мають право на: 85

774.- здійснення антимонопольного регулювання господарської діяльності; 85

775.- проходження державної реєстрації та зняття з державної реєстрації; 85

776.- організацію та проведення державного замовлення; 85

777.- організацію та проведення державного завдання; 85

778.- здійснення ліцензування господарської діяльності; 85

779.- здійснення патентування і квотування господарської діяльності; 85

780.- здійснення сертифікації та стандартизації господарської діяльності; 85

781.- застосування нормативів і лімітів у сфері господарської діяльності; 85

782.- регулювання цін та тарифів у сфері господарювання; 85

783.- надання інвестиційних, податкових та інших пільг суб’єктам господарювання; 85

784.- надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій суб’єктам господарювання; 85

785.- проведення контрольних заходів у сфері господарювання; 85

786.- застосування заходів адміністративного примусу щодо суб’єктів господарювання. 85

787.Окрему групу право-обов’язків складають ті, що забезпечують реалізацію суб’єктами публічної адміністрації юрисдикційної функції. 85

788.Вивчення літератури показує, що нині під юрисдикційним правом розуміється можливість певних суб’єктів забезпечувати охорону суспільних відносин шляхом застосування до громадян різноманітних засобів адміністративної відповідальності та інших заходів адміністративного примусу. Зазначені повноваження реалізуються у межах юрисдикційного провадження, яке полягає у порушенні справ про адміністративні проступки, зборі і перевірці доказів, оформленні необхідних процесуальних документів, розгляді справ з винесенням відповідних постанов та їх виконанні [224, с. 6, 465]. Виходячи з викладеного, можна сформулювати декілька основних рис, які характеризують юрисдикційні повноваження: 85

789.- підставою для реалізації юрисдикційних повноважень є факт вчинення суб’єктом адміністративної відповідальності дії (бездіяльності), яка містить ознаки адміністративного проступку; 85

790.- юрисдикційні повноваження можуть бути поділені на декілька груп залежно від стадії адміністративного провадження; 85

791.- результатом реалізації юрисдикційних повноважень стає факт притягнення приватної особи до адміністративної відповідальності. 85

792.Вище ми вже висловилися з приводу подальших перспектив розвитку адміністративно-деліктного права, а тому тут наголосимо лише на тому, що суб’єкти публічного регулювання економіки у своїй діяльності, яка регулюється нормами адміністративно-господарського права, мають можливість застосувати лише обмежене коло таких повноважень. У даному разі мова йде про ті з них, які реалізуються на першій стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення – стадії порушення справи про адміністративне правопорушення та з’ясування її обставин (право на складання протоколу про адміністративне правопорушення, право на відбирання пояснень в особи, яка підозрюється у вчиненні правопорушення, а також свідків, право на застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення). Інша ж частина юрисдикційних повноважень, на наш погляд, визначається вже нормами адміністративно-деліктного права. 85

793.Ведучи мову про правообов’язки суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у публічному регулюванні економіки, необхідно згадати також і про їх так звані дискреційні повноваження. Необхідність такого кроку пояснюється щонайменше двома причинами. По-перше, слабкою розробленістю у вітчизняній адміністративно-правовій науці даної проблематики. По-друге, досить високим рівнем небезпеки, який потенційно несуть у собі останні для суб’єктів господарювання. 86

794.Під дискреційними повноваженнями або повноваженнями, що ґрунтуються на розсуді, необхідно розуміти можливість вибору суб’єктом публічної адміністрації одного з декількох закріплених правовою нормою варіантів поведінки. Необхідність існування подібних повноважень пояснюється у літературі тим, що суб’єкт правозастосування не завжди отримує з припису правової норми конкретну відповідь, як вирішити певну справу у тому чи іншому випадку, щоб рішення було найоптимальнішим, найкориснішим і доцільним і з точки зору особи, і з точки зору органу [49, с. 278]. Інакше кажучи, дискреційні повноваження надають суб’єкту публічної адміністрації можливість максимальним чином індивідуалізувати адміністративний акт, який ним приймається, або ухилитися від його прийняття, залишаючись однак у межах чинного правового поля. 86

795.Аналіз адміністративно-господарського законодавства показує, що суб’єктам публічної адміністрації, які здійснюють публічне регулювання економіки, досяжні декілька видів дискреційних повноважень: 86

796.- дискреційні повноваження, пов’язані із свободою прийняття рішення (адміністративного акта). У даному випадку правова норма залишає публічній адміністрації право самостійно визначити необхідність або зайвість прийняття певного рішення. Суб’єкт публічної адміністрації може відмовитися від реалізації певного заходу, оскільки закон в обов’язковій формі не передбачає настання правового наслідку за наявності певних передумов. Подібний вид дискреційних повноважень формулюється шляхом вживання у тесті нормативного акта, який визначає правовий статус суб’єкта публічної адміністрації, слова «може». Так, наприклад, відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про здійснення державних закупівель» [300] інформація про закупівлю, окрім обов’язкового оприлюднення її на веб-порталі Уповноваженого органу, може додатково оприлюднюватися на вибір замовника в інших засобах масової інформації, на веб-сайтах замовника (у разі наявності) або веб-сайтах відповідних органів влади, органів місцевого самоврядування; 86

797.- дискреційні повноваження, пов’язані з можливістю вибору одного з варіантів дії (рішення), встановлених у правовій нормі. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про здійснення державних закупівель» закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація учасників; закупівля в одного учасника; 86

798.- дискреційні повноваження, пов’язані з оцінкою фактичних обставин. Два попередні види дискреційних повноважень можуть бути об’єднані тим фактом, що вони дозволяють суб’єктам публічної адміністрації вибирати різні варіанти правових наслідків. Що ж стосується даного виду дискреційних повноважень, то тут розсуд спрямовується вже на оцінку передумов, від яких можуть настати правові наслідки, тобто фактичних обставин. У такому разі суб’єкт публічної адміністрації має вільний простір у питанні визнання або невизнання виконаними передумов, необхідних для застосування певного заходу або прийняття певного рішення. Прикладом може бути положення ст. 12 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», в якій передбачено право органу ліцензування проводити оцінку результатів конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів; 86

799.- окремий різновид дискреційних повноважень являють собою ті, що пов’язані із прийняттям рішення (застосуванням заходу), у підґрунтя якого покладено невизначений термін. Невизначений термін має місце у тому випадку, коли правова норма у відкритій, невизначеній формі описує передумови правового наслідку або правовий наслідок. Прикладом таких термінів можуть бути: «прозорість закупівель» (ст. 3 Закону України «Про здійснення державних закупівель»), «дискримінаційні вимоги» (ст. 5 Закону України «Про здійснення державних закупівель»), «інтереси суспільства» (ст. 2 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»), «чесні звичаї» (ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [294]) тощо. 86

800.На завершення розмови про правообов’язки суб’єктів публічної адміністрації необхідно наголосити також і на тому, що оскільки правовий статус останніх визначається також і нормами загального адміністративного права, то вони, поряд із спеціальними правообов’язками, які було розглянуто вище, мають ще й загальні правообов’язки. Перелік таких правообов’язків нині у систематизовану вигляді не представлений, що пояснюється перш за все некодифікованістю адміністративного законодавства. У зв’язку з цим, загальні правообов’язки публічної адміністрації можуть бути визначені через аналіз норм Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації» [255] та Кодексу адміністративного судочинства України. До переліку таких правообов’язків, на наш погляд, необхідно віднести: 86

801.- сприяти утвердженню та забезпеченню прав, свобод та законних інтересів приватних осіб; 86

802.- забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, рівність усіх суб’єктів права власності перед законом; 87

803.- забезпечувати правовий порядок в Україні; 87

804.- забезпечувати рівність усіх перед законом; 87

805.- забезпечувати реалізацію права на підприємницьку діяльність; 87

806.- відшкодовувати за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; 87

807.- розглядати та вирішувати звернення громадян; 87

808.- забезпечувати доступ громадян до публічної інформації; 87

809.- діяти у процесі виконання покладених на них функцій: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 87

810.Іншою стороною адміністративно-господарських відносин є суб’єкти господарювання, які також володіють певною системою права та обов’язків, які є головним елементом їх правового статусу, оскільки саме навколо їх реалізації та виконання, власне, і будуються будь-які правовідносини, в яких останні беруть участь. Але необхідно пам’ятати, що правовий статус може набувати галузевих особливостей, що, відповідно, дозволяє виділяти окремі групи прав та обов’язків учасників правовідносин, урегульовані нормами відповідних галузей права. Так, щодо суб’єктів господарювання можна стверджувати, що вони мають права та несуть обов’язки, визначені у нормах конституційного, адміністративного, адміністративно-господарського, цивільного, господарського тощо права. З огляду на це, у межах даного дослідження нас буде цікавити лише та частина їх прав та обов’язків, яка закріплена у нормах адміністративного та адміністративно-господарського права. Проте, перш ніж перейти до безпосереднього визначення системи таких прав, необхідно з’ясувати, а яким чином, власне, відбувається її побудова. Очевидно, що формування прав та обов’язків не може здійснюватися у хаотичному порядку, оскільки це може призвести до безпідставного розширення або, навпаки, звуження правового статусу учасників правовідносин. Тож у даній сфері мають існувати певні орієнтири для суб’єктів правотворчості під час розробки та прийняття відповідних правових актів. Розвиваючи наведену думку, наголосимо, що процес формування системи прав та обов’язків учасників правовідносин повинен набувати особливостей залежно від того, нормами публічного чи приватного права їх буде закріплено. Вище ми вже торкалися особливостей приватного та публічного права, тому лише повторимо основну ідею, покладену у підґрунтя такого поділу права. Норми публічного права спрямовані на забезпечення реалізації та утвердження публічного інтересу. Норми ж приватного права спрямовуються на задоволення приватного інтересу учасників правовідносин. Виходячи з цього, формування системи прав та обов’язків приватних осіб як учасників публічних правовідносин здійснюється з врахуванням можливості забезпечення публічною адміністрацією досягнення публічного інтересу. У даній сфері, як наслідок, не може бути так, щоб приватні особи могли ухилитися від виконання публічно значимого обов’язку або мали право виконувати його на свій розсуд. Таким чином, система прав та обов’язків суб’єктів господарювання як учасників адміністративно-господарських відносин у певній мірі є похідною від системи прав та обов’язків суб’єктів публічної адміністрації, задіяних у публічному регулюванні економіки. Подібна обумовленість прав та обов’язків одного учасника правовідносин правами та обов’язками іншого отримала у літературі назву кореспондуючих прав та обов’язків. 87

811.Вивчення наукової літератури показує, що зараз, на жаль, питанню кореспондуючих прав та обов’язків учасників публічних правовідносин приділяється неналежна увага, хоча при цьому неодмінно наголошується на його суттєвому значенні як для теорії, так і для практики [224, с. 177; 49, с. 198]. Ця думка, дійсно, є обґрунтованою, оскільки дієвість та результативність право-обов’язків суб’єктів публічної адміністрації може бути забезпечена лише за умови їх кореспондування з правами та обов’язками, які надано (покладено) на суб’єктів господарювання. З іншого боку, кореспондування прав та обов’язків є і гарантією реалізації прав самих суб’єктів господарювання. Зрештою, необхідно пам’ятати також і про те, що кореспондуючі права та обов’язки є необхідною передумовою взагалі для виникнення, зміни та припинення адміністративно-господарських відносин. У цьому плані можна погодитися зі словами Ю. Толстого, який свого часу наголошував, що якщо суб’єктивному праву не буде відповідати нічий обов’язок, то тоді не можна буде вести мову і про наявність правовідносин [400, с. 34]. 87


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал