Петров Євген Вікторович



Сторінка18/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   52

686.Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює за органами місцевого самоврядування низку функцій, у межах виконання яких останні вступають в адміністративно-господарські відносини із суб’єктами господарювання. У даному разі йдеться про затвердження програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, проведення реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, надання пільг з місцевих податків і зборів тощо. 79

687.Разом з цим, кілька слів необхідно сказати про розмежування адміністративно-господарської та господарської компетенції органів місцевого самоврядування, оскільки досить часто у сучасній літературі з цього приводу висловлюються помилкові твердження. Так, наприклад, В. Добровольська, аналізуючи господарсько-правовий аспект компетенції органів місцевого самоврядування зазначає, що названі органи можуть прямо та опосередковано впливати на суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом встановлення загальних правил, нормативів і стандартів виробничої та господарської діяльності, які повинні дотримуватися усіма підприємствами і господарськими організаціями незалежно від їх галузевої належності. Таке непряме втручання, на її думку, є елементом господарської компетенції органів місцевого самоврядування [81]. Схожої точки зору дотримуються також і інші автори, які господарську компетенцію органів місцевого самоврядування вбачають також у здійсненні організаційного впливу на діяльність суб’єктів господарювання [413, с. 36]. З такими висновками не можна погодитися, оскільки виконання перерахованих завдань складає публічно-правовий сегмент діяльності органів місцевого самоврядування, пов’язаний із задоволенням публічного інтересу. Реалізація названих завдань носить суто владно-управлінський характер, у межах якого між органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання виникають субординаційні відносини, що є предметом регулювання не приватного, а публічного права, даному разі адміністративно-господарського права. Що ж стосується господарської компетенції органів місцевого самоврядування, то вона може проявлятися лише через діяльність комунальних підприємств та установ, утворених відповідно до законодавства про місцеве самоврядування в Україні. Слід наголосити, що ці висновки стосуються також і органів державної влади та їх адміністративно-господарської та господарської компетенції відповідно. 79

688.Як випливає з проведено нами аналізу категорії «публічна адміністрація», в адміністративних правовідносинах можуть брати участь також публічно-правові установи, публічно-правові фонди та суб’єкти делегованих повноважень, проте їх участь в адміністративно-господарських відносинах суттєво обмежена, що пояснюється особливостями їх функціонування. Насамперед це стосується публічно-правових установ, оскільки переважна їх більшість, виконуючи покладені на них публічні функції, діють з використанням приватноправового інструментарію, а тому у цій частині вони стають суб’єктами цивільно-правових або господарсько-правових відносин. Типовим прикладом тут може бути Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» [342], остання визнана публічним акціонерним товариством, метою діяльності якого є: сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Для реалізації названих завдань, більша частина з яких пов’язана з публічними інтересами, компанія проте використовує не управлінські, а господарські механізми, в межах реалізації яких, вона, відповідно, є учасником господарсько-правових, а не адміністративно-господарських відносин. Подібний приклад однаковою мірою стосується також і інших публічно-правових установ. 79

689.Дещо інакше виглядає правовий статус та можливості впливу на суб’єктів господарювання публічно-правових фондів, які відповідно до положень про них можуть будувати свої відносини із суб’єктами господарювання через прийняття відповідних адміністративних актів, спрямованих на здійснення публічного регулювання економіки. Типовим прикладом тут може бути Український державний фонд підтримки фермерських господарств – державна бюджетна установа, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо підтримки становлення і розвитку фермерських господарств. Основними напрямками діяльності фонду є: надання фінансової підтримки фермерським господарствам через свої регіональні відділення; сприяння кадровому, науково-технічному забезпеченню фермерських господарств в умовах ринкової економіки; визначення розміру потреби у коштах для фінансової підтримки фермерських господарств [288]. У межах виконання названих завдань, зокрема надання фінансової допомоги суб’єктам господарювання, фонд стає учасником адміністративно-господарських відносин. 79

690.Аналогічні фонди утворюються також і на регіональному рівні. Так, наприклад, на території Харківської області діє Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва, засновником якого є Харківська обласна державна адміністрація. Метою діяльності Фонду є фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва на регіональному рівні. Одним із основних завдань фонду є сприяння реалізації державної політики розвитку підприємництва шляхом залучення й ефективного використання фінансових ресурсів на поворотній і безповоротній основі, фінансування цільових програм та проектів, часткової сплати відсотків за кредити, видані підприємцям установами банків [386]. 80

691.Що ж стосується участі суб’єктів делегованих повноважень в адміністративно-господарських відносинах, то тут необхідно наголосити на тому, що це є можливим у разі передання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування приватним особам функцій, пов’язаних з організаційним або фінансовим впливом на суб’єктів господарювання. Найбільш типовим прикладом тут можуть виступати окремі профспілки, які відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [336] мають право впливати на окремі сфери функціонування суб’єктів господарювання. 80

692.Разом з цим відзначимо, що інститут делегування повноважень лише починає набувати обрисів в Україні, особливо у сфері взаємодії публічної адміністрації із суб’єктами господарювання, тому досить важко говорити про його більш-менш чіткі форми. Показовими у цьому плані можуть бути результати круглого столу на тему передачі частини державних функцій самоврядним професійним організаціям, який було проведено 16.06.2010 р. Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємства. У ході обговорення учасники круглого столу лише дійшли висновку про необхідність делегування публічних функцій громадськості. Питання, в якій формі та яким чином це має бути зроблено, залишилося відкритим [74]. 80

693.Отже, варто підкреслити, що з огляду на специфіку адміністративно-господарських відносин, від імені публічної адміністрації в останніх можуть брати участь далеко не усі її суб’єкти. Необхідною умовою такої участі є можливість застосування суб’єктом публічної адміністрації до суб’єкта господарювання щонайменше одного публічно-регулятивного заходу, порядок реалізації якого визначено нормами адміністративно-господарського права. 80

694.Як вже неодноразово наголошувалося, в адміністративно-господарських відносинах контрагентом публічної адміністрації є суб’єкти господарювання. Тому нашим наступним завданням є з’ясування змісту даної категорії. 80

695.Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які провадять господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. 80

696.Суб’єктами господарювання є: 1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України; державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. 80

697.Проте в цій статті не названі суб’єкти господарювання, які важко віднести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвестиційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи (Закон України «Про інститути спільного інвестування пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [303]; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції та надавати послуги зеленого туризму на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб’єктом підприємництва та не підлягає державній реєстрації, а лише обліку, що здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки (правовий статус встановлюється Законом України «Про особисте селянське господарство» [323]). 80

698.З огляду на викладене, до суб’єктів господарювання можуть бути віднесені: 80

699.– підприємства, підвидами яких є: приватне підприємство, підприємство колективної власності (виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій), комунальне підприємство, державне підприємство, підприємство, засноване на змішаній формі власності, підприємство з іноземними інвестиціями, іноземне підприємство; 80

700.– об’єднання підприємств: господарські об’єднання (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств, передбачені законом); державне (комунальне) господарське об’єднання (корпорації, концерни); 80

701.– промислово-фінансові групи; 80

702.– асоційовані підприємства; 81

703.– холдингові компанії; 81

704.– господарські товариства: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства; 81

705.– корпоративні інвестиційні фонди, пайові інвестиційні фонди, компанії з управління активами; 81

706.– фізичні особи-підприємці (громадяни, іноземці, особи без громадянства); 81

707.– особисте селянське господарство; 81

708.– кредитні спілки. 81

709.Суб’єкти господарювання мають певні сталі ознаки, котрі дозволяють відрізняти їх від інших учасників суспільних відносин, що виникають у сфері господарювання, а саме: 81

710.– їх головне призначення полягає у здійсненні господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг); 81

711.– вони створюються (набувають статусу суб’єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб’єктів господарських відносин різний – залежно від виду, організаційно-правової форми, основного або виключного виду діяльності; 81

712.– набуття статусу суб’єкта господарювання, як правило, пов’язується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (передбачений ст. 58 Господарського кодексу України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [251] та (або) в спеціальному порядку (встановлюється Законом «Про банки і банківську діяльність» [227], Законом «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [303]; 81

713.– наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього господарської діяльності; 81

714.– наявність господарської правосуб’єктності, тобто визнаної державою за певним суб’єктом господарювання можливості бути суб’єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень). 81

715.Підсумовуючи викладене у підрозділі, підкреслимо, що суб’єктами адміністративно-господарських відносин, з огляду на сутність та зміст останніх, можуть бути, з одного боку, суб’єкти публічної адміністрації (органи виконавчої влади, колегіальні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, публічно-правові фонди, суб’єкти делегованих повноважень), а з іншого, – суб’єкти господарювання, тобто учасники господарських відносин, які провадять господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. 81

3.3. Права та обов’язки суб’єктів адміністративно-господарських відносин 81



716.Необхідною передумовою участі певних суб’єктів права в адміністративно-господарських відносинах є наявність у них правосуб’єктності, під якою розуміється здатність останніх бути носієм прав та обов’язків, закріплених у нормах права. Зі значною часткою впевненості можна стверджувати, що правосуб’єктність може набувати галузевих ознак, у зв’язку з чим і ведуть мову про адміністративну правосуб’єктність, цивільну правосуб’єктність тощо. Таким чином, з огляду на те, що нами була доведена об’єктивність існування адміністративно-господарського права та, відповідно, адміністративно-господарських норм, можемо стверджувати, що необхідною передумовою участі в адміністративно-господарських правовідносинах є наявність у їх суб’єктів адміністративно-господарської правосуб’єктності, тобто здатності бути носіями прав та обов’язків, закріплених у нормах адміністративно-господарського права. 81

717.Учасниками адміністративно-господарських відносин, як вже було встановлено, є, з одного боку, публічна адміністрація, представлена у переважній більшості випадків юридичними особами публічного права, та, з іншого боку, – суб’єкти господарювання, якими здебільшого виступають юридичні особи приватного права. Окрему групу суб’єктів господарювання складають фізичні особи. Слід сказати, що порядок набуття перерахованими суб’єктами правоздатності та дієздатності у сфері адміністративно-господарських відносин нічим не відрізняється від порядку її набуття у сфері адміністративних та цивільних правовідносин, який вже досить добре вивчено науковцями. Тому ми не вбачаємо потреби повторювати загальновідомі речі, а пропонуємо зосередити увагу одразу на аналізі системи прав та обов’язків суб’єктів адміністративно-господарських відносин. 81

718.Права та обов’язки публічної адміністрації як суб’єкта адміністративно-господарських відносин 81

719.У попередньому підрозділі нами була сконструйована система суб’єктів публічної адміністрації, які беруть участь в адміністративно-господарських відносинах. Зараз вона представлена значною кількістю юридичних осіб публічного права, які виконують досить різні завдання у сфері, що розглядається. З огляду на це, немає сенсу аналізувати детально всі права і обов’язки того або іншого суб’єкта публічної адміністрації, який бере участь у названих правовідносинах; тому ми будемо розглядати їх лише в узагальненому вигляді, через призму виділення їх окремих груп або видів. 81

720.Однак, перш ніж ми перейдемо до безпосереднього вирішення сформульованого завдання, певну увагу необхідно приділити загальним питанням формування прав та обов’язків публічної адміністрації, у тому числі й у сфері адміністративно-господарських відносин. 82

721.Даючи характеристику правовому статусу будь-якого суб’єкта публічного управління, автори завжди наголошують на тому, що одним з основних його елементів є функції. І це цілком виправдано, оскільки, як справедливо наголошує Ю. Тихомиров, функції характеризують основний напрям і зміст діяльності будь-якого суб’єкта [398, с. 47]. Інакше кажучи, функції створюють базу, необхідне підґрунтя для формування та наповнення змістом інших елементів правового статусу суб’єкта публічної адміністрації. 82

722.Вивчаючи сутність функцій органів виконавчої влади, вчені дійшли висновку, що останнім властиві певні ознаки, зокрема: 82

723.- типовість та якісна однорідність видів діяльності, що об’єднуються у функцію; 82

724.- визначеність сфери впливу або напрямку (вектора) діяльності державного органу; 82

725.- складова частина змісту управлінської діяльності органу виконавчої влади; 82

726.- об’єктивна обумовленість цілями та завданнями державного управління; 82

727.- обумовленість потребами об’єктів управління – «споживачів» функцій; 82

728.- обумовленість завданнями й цілями існування та діяльності «носія» і «споживача» функції. 82

729.Виходячи з цього, функцію органу виконавчої влади визначено як узагальнюючу характеристику призначення й скерованості дій органу виконавчої влади, спрямованих на досягнення об’єктивно обумовлених цілей та завдань державного управління [73, с. 106]. З огляду на тісний зв’язок понять «орган виконавчої влади» та «суб’єкт публічної адміністрації», можна стверджувати, що як названі основні риси функцій органів виконавчої влади, так і їх визначення рівною мірою можуть бути поширені на будь-якого суб’єкта публічної адміністрації. 82

730.Як ми вже говорили, суб’єкти публічної адміністрації у сфері, що розглядається, реалізують економічну функцію держави, яка проявляється у публічному регулюванні діяльності суб’єктів господарювання, що і є, власне, їх функцією. 82

731.Функція публічного регулювання діяльності суб’єктів господарювання є, так би мовити, основною, що, відповідно, дозволяє виділити у її межах ряд підфункцій. Кожна з таких підфункцій співвідноситься з основною функцію як ціле та частина, а тому частина (підфункції) завжди несе на собі відбиток цілого (основної функції), виражає природу цілого, зберігає його певні специфічні риси. Отже, з цього виходить, що підфункції суб’єктів публічної адміністрації, які виконуються ними у межах публічного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, конкретизують їх правовий статус, сприяють виділенню їх окремих груп прав та обов’язків. З огляду на це, обґрунтованим видається здійснення класифікації функцій суб’єктів публічного регулювання економіки. 82

732.Нині у літературі спостерігаємо чималу кількість підходів до класифікації функцій органів державної влади, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Так, деякі автори вказують на основні та допоміжні (інструментальні); основні, регулятивні й допоміжні; загальні, спеціальні та допоміжні (обслуговуючі); внутрішні й зовнішні, загальні й специфічні; стратегічні й оперативні; об’єктні й технологічні; орієнтування системи, забезпечення системи, оперативного управління системою, загальнокерівні, регулятивні, рахунково-аналітичні, організаційно-координаційні, контрольні тощо [73, с. 108]. Причин для подібного розмаїття поглядів може бути декілька. Очевидно, тут і складність даної проблеми, і намагання впродовж тривалого часу її вирішити, і синтез напрацювань радянської та сучасної наук державного управління тощо. Спробуємо з названих підходів до класифікації функцій суб’єктів публічної адміністрації віднайти найбільш придатний для потреб нашого дослідження. 82

733.Насамперед варто здійснити ґрунтовну критичну ревізію наукових напрацювань з питань функцій та підфункцій органів державної влади, зокрема радянського періоду [31; 152; 3]. Не применшуючи наукового рівня останніх, слід, одначе, пам’ятати, що дослідження провадилися у часи цілковитого нехтування правами та свободами приватних осіб, домінування держави над особистістю. Тому окремі функції органів державної влади, про які писали радянські вчені, вже не можуть бути включеними до переліку напрямків діяльності сучасної публічної адміністрації. В окремих же аспектах теорія функцій радянських органів державної влади є застарілою, оскільки нині публічна адміністрація виконує функції, про які донедавна взагалі не йшлося. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що теорія функцій органів державної влади надзвичайно тісно пов’язана з певним історичним етапом розвитку держави і права, тому вона має постійно перевірятися на предмет узгодження з основними вимогами (правовими, соціальними, політичними тощо) сьогодення. 82

734.Не вдаючись до глибокого аналізу теорії функцій органів державної влади, зупинимося лише на декількох визначальних моментах. У літературі справедливо наголошується, що функції державних органів є результатом змістової подільності державного впливу на суспільство. Функції держави є результатом інтегративних властивостей функцій державних органів. Дроблячи за певною класифікаційною ознакою функції держави, отримаємо певну систему функцій державних органів. Державний орган бере участь у виконанні всіх функцій держави, але переважно зайнятий тими з них, які прямо випливають з його призначення [73, с. 103]. З огляду на це, у переліку функцій будь-якого органу державної влади можна виділити дві їх групи: загальні та спеціальні. Загальні функції виконуються будь-яким державним органом, вони не пов’язані з особливостями або специфікою діяльності того або іншого органу. Спеціальні ж функції, навпаки, зорієнтовані на особливості діяльності конкретного органу державної влади. Саме вони і визначають зміст покладених на нього обов’язків та наданих йому прав. 82

735.До загальних функцій суб’єктів публічного управління економікою варто віднести: 83

736.- забезпечення прав і свобод людини та громадянина; 83

737.- забезпечення соціальної спрямованості економіки; 83

738.- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України; 83

739.- забезпечення державної безпеки; 83

740.- захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки. 83

741.Що ж стосується спеціальних функцій, то ми погоджуємося з думкою К. С. Бєльського, який говорив про: 83

742.- нормотворчу; 83

743.- оперативно-виконавську; 83

744.- юрисдикційну функції [36]. 83

745.Зазначимо, що іноді у літературі пропонується виділення ще й допоміжних функцій (управління персоналом; матеріальне забезпечення; функція бухгалтерського обліку та бюджету; здійснення юридичних дій тощо), тобто тих, які обслуговують виконання загальних і спеціальних функцій [10, с. 263]. Такий крок, на наш погляд, є дійсно можливим. Але допоміжні функції реалізуються зазвичай у межах внутрішньоорганізаційних відносин суб’єкта публічної адміністрації, тому вони виходять за межі предмета нашого дослідження, спрямованого на вивчення правовідносин, що виникають між суб’єктами публічної адміністрації та суб’єктами господарювання. 83

746.Для реалізації названих вище функцій суб’єкти публічної адміністрації, задіяні у публічному регулюванні економіки, наділяються повноваженнями або компетенцією, тобто певним колом прав та обов’язків [49, с. 247], закріплених в адміністративно-господарських нормах. Ці права та обов’язки є похідними від прав та обов’язків, визначених у нормах адміністративного права, відтак вони володіють усіма ознаками останніх. Так, розглядаючи права учасників адміністративно-правових відносин, учені наголошують на тому, що останні є суб’єктивними правами, які, на їх погляд, характеризуються наступним: 83


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал