Петров Євген Вікторович



Сторінка13/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   52

527.Взявши за основу систематику господарсько-адміністративного права, запропоновану Л. Гінцбургом у 1929 р., вчений виділив у своєму підручнику шість основних розділів. 56

528.Перший розділ присвячений вирішенню питання про розмежування господарсько-адміністративного права та цивільного права, торгівельного права та адміністративного права. Вирішуючи зазначене завдання, автор формулює визначення господарсько-адміністративного права, розуміючи під останнім галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають на підставі плану та підпорядкування у межах усуспільненого сектору економіки. План та підпорядкування, на його думку, є антиподами вільного обігу товарів, який існує у сфері приватного господарювання. У даній сфері не вільне бажання контрагентів, а план, в якому концентрується державна позиція, є визначальним для формулювання змісту великої кількості договорів, які укладаються у межах усуспільненого сектора економіки між державними підприємствами, кооперативами та їх об’єднаннями. У таких планових договорах проявляється звичайний адміністративний характер, що дозволяє вести мову про існування особливого виду договірних відносин, забезпечення реалізації яких здійснюється, зрозуміло, не у судовому, а в адміністративному порядку. 56

529.Організації планового господарства присвячений другий розділ, у межах якого автор аналізує: процес формування планів, який відбувається за участю численних державних органів; особливості складання планів у сфері сільського господарства, індустрії, транспорту, фінансів; організацію планових органів. 56

530.У межах третього та четвертого розділів автор сконцентрував свою увагу навколо вивчення правового статусу суб’єктів державного господарювання, зокрема концернів, трестів, синдикатів, а також особливостей їх функціонування та взаємодії між собою. Було піддано аналізу також і правове становище державних підприємств. 56

531.П’ятий розділ у певному розумінні став продовженням другого розділу, у межах якого вчений поставив собі за мету поглибити аналіз окремих елементів планового господарства, зокрема шляхом аналізу генеральних договорів, які укладалися між суб’єктами державного господарювання та кооперативами, а також питань контрактації сільськогосподарської продукції. 56

532.Останній розділ присвячено стислому вивченню питань правового регулювання зовнішньої торгівлі. 56

533.Даючи оцінку даній праці, необхідно насамперед погодитися з думкою тих авторів, які наголошували на значущості цього підручника для радянської наукової та правової думки, оскільки його автору вдалося у систематизованому вигляді представити читачеві розгалужене радянське законодавство, спрямоване на державне регулювання сфери господарювання [445]. Зі свого боку додамо також, що ця робота стала своєрідним підсумком у розмовах про необхідність та доцільність виділення господарсько-адміністративного права у системі радянського права. Фактично, автором була обґрунтована пропозиція щодо необхідності та доцільності диференціації радянського адміністративного права на окремі галузі права, що у цілому відповідало тенденціям розвитку тодішнього європейського адміністративного права. 56

534.Слід зазначити, що далеко не усі радянські вчені поділяли погляди П. Стучки, Л. Гінцбурга, К. Яїчкова, С. Ландкофа щодо значимості господарсько-адміністративного права для радянської держави та його місця у системі радянського права. Найбільш жорстко з цього приводу висловився С. Братусь, який писав, що відносини всередині соціалістичного сектору виникають у порядку плановості-підпорядкування і в основному не є відносинами правосуб’єктними. «Категорія суб’єкта права, як автономного носія різноманітних прав та обов’язків, скоріше за все відмирає у сфері усуспільненого господарства. Відносини всередині сектора не є класовими, оскільки ми маємо справу з однорідним середовищем, в якому засоби виробництва усуспільнені, а увесь процес виробництва та переміщення товару-продукту пронизаний планом. Розширення усуспільненого сектора тягне за собою розширення сфери застосування господарсько-адміністративного права. Сфера ж застосування Цивільного кодексу звужується. Але у дійсності це розширення сфери господарсько-адміністративного права означає усе більше перевтілення його у не-право, у науку про організаційну структуру соціалістичного господарювання» [43]. 57

535.Даючи коментар до викладеної думки, зазначимо, що вона у повній мірі відповідала тим тенденціям, які почали формуватися у радянській правовій науці наприкінці 20-х рр. ХХ ст. У даному випадку мова йде про озвучену на Першому Загальносоюзному з’їзді марксистів-державників теорію про те, що у перехідний період від капіталізму до соціалізму політика, планування та технічне регулювання витісняють в економіці СРСР правове регулювання [90, с. 122]. Наслідком втілення зазначеної теорії у життя, як відомо, стало виключення адміністративного права з переліку дисциплін, які вивчалися на юридичних факультетах, та повне згортання відповідних наукових досліджень [5, с. 53]. Зрозуміло, що після зникнення адміністративного права автоматично відбулося знищення і господарсько-адміністративного права у всіх його можливих проявах (як галузі права, науки та навчальної дисципліни). 57

536.Наступний етап наукових досліджень правових норм, покликаних регулювати державне управління сферою економіки (господарювання), розпочався у кінці 30-х – на початку 40-х рр. ХХ ст., тобто після «реабілітації» адміністративного права. Однак, одразу слід наголосити, що питання про існування спеціальної галузі права, яка б об’єднувала відповідні норми права, науковцями вже не ставилося. Ці правові норми, які, зрозуміло, нікуди не зникли і були представлені великою кількістю, було об’єднано у межах відповідного розділу Особливої частини радянського адміністративного права – інституту управління народним господарством, який поєднав у собі норми, що регулювали державне управління промисловістю, сільським та лісовим господарством, заготівельною галуззю, транспортом та зв’язком, торгівлею, будівництвом, житлово-комунальним господарством [389; 390]. Цю позицію поділяла більшість радянських вчених-адміністративістів, вона знайшла своє закріплення на сторінках наукової та навчальної літератури з адміністративного права [205; 384; 383]. 57

537.Проте час від часу окремі представники радянської правової науки згадували про концепцію господарсько-адміністративного права (починаючи з 50-х рр. ХХ ст. у правовій теорії з’являється поняття «адміністративно-господарське право»). Причиною для цього стало відновлення наукової дискусії щодо радянського господарського права, учасники якої наполягали на необхідності надання названій галузі права самостійного місця у системі радянського права. Висновок про необхідність такого кроку ґрунтувався на наступних критеріях: 57

538.1) наявності значної кількості правових норм, які регулювали відносини між соціалістичними організаціями, засновані на госпрозрахунку. Відповідно, коло відносин, які регулювалися господарським правом, суттєво відрізнялося від кола відносин, які регулювалися цивільним правом; 57

539.2) важливості, самостійному значенні групи правовідносин, які виникали між соціалістичними організаціями; 57

540.3) потребах практики, пов’язаних з необхідністю регулювати діяльність великого державного апарату та значної кількості посадових осіб [95]. 57

541.Цю думку підтримували також і інші автори. Так, наприклад, В. С. Тадевосян відстоював трьохчленну систему радянського права, окремими елементами якої називав державне право, господарське право та цивільне право [393]. Відповідно, з цього робився висновок, що для господарського права в обов’язковому порядку має бути знайдено місце у системі радянського права, що, у свою чергу, майже автоматично виключало існування адміністративно-господарського права. Хоча пояснення на цей рахунок надавалися дуже поверхові. Так, наприклад, В. П. Єфімочкін зазначав, що створення господарсько-адміністративного права буде не в інтересах практики, оскільки це може послабити застосування принципів госпрозрахунку у відносинах між соціалістичними організаціями [95]. Проти виділення адміністративно-господарського права в окрему галузь радянського права, з його послідуючим поділом на промислове право, торгівельне право, транспортне право, банківське право тощо, виступав також і Д. М. Генкін, обґрунтовуючи свою позицію тим, що це могло б призвести до змішування адміністративних та цивільних норм у практиці їх застосування, неправильного поширення адміністративно-правового регулювання на господарські відносини, які підлягали регулюванню цивільним правом [56]. 57

542.Даючи власні коментарі щодо наведених позицій, зазначимо, що вони абсолютно не відповідали дійсності, оскільки виділення на теоретичному рівні категорії адміністративно-господарського права жодним чином не вплинуло б на практику регулювання відповідних суспільних відносин, бо у даному разі не йшлося про створення нових правових актів. Питання полягало лише у тому, щоб існуючі правові акти, які регулювали державне управління економікою (господарюванням), об’єднати у межах окремої правової категорії – адміністративно-господарського права. 57

543.Проте, такий крок сам по собі був неможливим за радянських часів, оскільки це суперечило б радянській панівній ідеології, у підґрунтя якої були покладені тези про неможливість поділу радянського права на приватне та публічне, а також про пріоритет державних (публічних) інтересів над індивідуальними (приватними). Саме з огляду на це керманичами радянської правової науки у 1938 р. були сформульовані вихідні позиції щодо стану та перспектив розвитку радянського права та його системи, які на багато років уперед визначили напрямки та зміст відповідних наукових досліджень. Заперечення з високої державної трибуни існування окремих галузей права, які, однак, на початкових етапах становлення радянської влади визнавалися та схвалювалися владою, автоматично виключило і їх подальше наукове опрацювання. 58

544.Але сьогодні ми маємо надзвичайно відповідально поставитися до описаних вище тенденцій розвитку радянської правової науки, піддавши їх конструктивній критиці, що, відповідно, дозволить вітчизняним науковцям під іншим кутом та з інших вихідних позицій подивитися на сьогоднішній стан системи українського права, яка, на наш погляд, вимагає подальшої диференціації, зокрема і виділення адміністративно-господарського права як самостійної галузі вітчизняного права. Слід зазначити, що нині багато науковців не поділяють подібних думок, стверджуючи, що таких галузей права як адміністративно-господарське право, поліцейське право, муніципальне право тощо не існує. Мовляв, вони не є сформованими та виділеними у межах вітчизняної правової доктрини. Доволі частими є посилання і на зміст паспортів наукових спеціальностей з права, у межах яких, зрозуміло, зазначені правові утворення також не виділено. Але чи можна вважати подібні заперечення обґрунтованими? На наш погляд, ні, оскільки усі вони будуються виключно на радянських правових традиціях, де превалював не здоровий глузд та потреби правового регулювання, а політична доцільність. У сучасних умовах розвитку суспільства та держави, які характеризуються надзвичайним ускладненням суспільних відносин, появою принципово нових видів останніх, неминучим є виникнення нових галузей права, і це варто визнати й обґрунтувати, бо без цього неможливо досягти мети всебічного утвердження та забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, що, нагадаємо, є головним обов’язком Української держави. 58

2.3. Адміністративно-господарське право країн Європейського Союзу: загальна характеристика 58



545.Вивчення зарубіжного досвіду правового регулювання відповідних суспільних відносин є вкрай необхідним кроком як для вітчизняного законодавця, так і для вітчизняних науковців. Позаяк Україна має доволі незначний досвід у сфері розбудови правової держави, використання зарубіжного досвіду дозволить їй уникнути чималих проблем у даній сфері, що, у свою чергу, сприятиме більш швидкій, а головне, – більш ефективній перебудові відповідних державних інституцій, покликаних забезпечувати впровадження у життя демократичних цінностей. Слушними у зв’язку з цим виглядають слова І. Ф. Колонтаєвської та Г. М. Цепкоє про те, що кожного разу, коли ми звертаємося до зарубіжного досвіду, ми не тільки прагнемо задовольнити свою цікавість, але й намагаємося запозичити у своїх колег кращий досвід, співставити результати діяльності, поліпшити свої власні справи у тій або іншій галузі або, навпаки, переконатися у правильності своїх зусиль [125]. 58

546.До того ж, не слід забувати і про євроінтеграційні плани нашої держави, яка узяла на себе зобов’язання узгодити власну правову систему з правовою системою Європейського Союзу. У 2004 р. у нашій державі було прийнято Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [260], в якому було зазначено, що на першому етапі виконання Програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу пріоритетними сферами, в яких здійснюється така адаптація, є наступні: митне право; законодавство про компанії; банківське право; бухгалтерський облік компаній; податки, включаючи непрямі; інтелектуальна власність; охорона праці; фінансові послуги; правила конкуренції; державні закупівлі; охорона здоров’я та життя людей, тварин і рослин; довкілля; захист прав споживачів; технічні правила і стандарти; енергетика, включаючи ядерну; транспорт. Значна частина з названих сфер регулюється правовими нормами, які ми відносимо до адміністративно-господарських, що, відповідно, і пояснює необхідність з’ясування змісту та особливостей адміністративно-господарського права країн Європейського Союзу (далі – ЄС). 58

547.Розпочинаючи вивчення даної проблематики, зазначимо, що існування адміністративно-господарського права у країнах ЄС пояснюється необхідністю упорядкування відносин економічних суб’єктів. Жодна держава нині не може відмовитися від управління економікою. Такий підхід відображає відповідальність держави за розвиток економіки та одночасно вказує на її пріоритетне значення серед основних завдань, які вирішуються державою та правом. Ліберальні за своєю сутністю держави також виробляють загальні правові умови, надаючи, таким чином, можливості для економічної діяльності та виражаючи своє ставлення до неї. Держава, на думку європейських науковців, зобов’язана щонайменше забезпечити функціонування системи (надання гарантій щодо економіки). Для цього необхідна наявність дієвої адміністрації, яка займалася б економічними проблемами. З огляду на це, адміністративно-господарське право є невід’ємною складовою відповідного правопорядку [433]. 58

548.Необхідним кроком у напрямку пізнання сутності названої галузі права є відповідь на питання про те, чи адміністративно-господарське право є самостійною галуззю права, чи частиною адміністративного права. Німецькі вчені наголошують, що відповідь на нього не залежить ні від конкретних положень адміністративно-господарського права, ні від ступеня їх розвиненості. Вирішальним фактором є теоретична та практична потреба у систематизації та розробці базової структури та особливостей цієї сфери права. Динаміка розвитку не відрізняється тут однорідністю. В англо-американській системі права адміністративно-господарське право не виділяється у самостійну галузь. Тут основні напрямки економічного регулювання включені у загальне адміністративне право. Інший підхід домінує у континентальному праві, заснованому на римському праві. У таких країнах Європи, як Австрія, Німеччина, Франція, у більшості країн Центральної та Східної Європи, а також частково у державах Азії йде інтенсивний процес формування адміністративно-господарського права у самостійну галузь, проте дотепер ученим ще не вдалося обґрунтувати чітких критеріїв, які б дозволили розглядати назване правове утворення у вигляді самостійної галузі права [433, с. 2–4]. Однак тенденції саме до такого підходу є доволі наочними, що, власне, і дозволяє погодитися з Р. С. Мельником, який стверджує, що адміністративно-господарське право, зокрема, Німеччини, формується як самостійна підгалузь адміністративного права, зосереджена у межах його особливої частини [174]. Принагідно відзначимо, що даний факт є характерним також і для Франції, де вже у 70-х – 80-х рр. ХХ ст. науковці ставили на обговорення питання про необхідність виділення із надр адміністративного права нової галузі права – публічного економічного права, покликаного регулювати економічні відносини, в яких бере участь держава, а також діяльність державного економічного апарату [87]. 59

549.Додатковим доказом щодо наведеного твердження, на наш погляд, є наявність чималої кількості навчальної літератури з адміністративно-господарського права [441; 442; 450], присвяченої, відповідно, аналізу окремої категорії норм адміністративного права – адміністративно-господарських норм, покликаних, по-перше, регулювати порядок створення та функціонування суб’єктів публічної адміністрації, відповідальних за інфраструктурне та інформаційне забезпечення, планування, нагляд, управління та сприяння розвитку економіки та, по-друге, регламентувати правовідносини, що виникають між суб’єктами економічної діяльності та публічною адміністрацією. 59

550.Аналіз відповідної наукової та навчальної літератури дозволяє зробити висновок, що адміністративно-господарське право країн ЄС у змістовому плані є доволі складним утворенням, що пояснюється багатьма чинниками. Так, у першу чергу потрібно пам’ятати, що названа підгалузь права утворилася на стику економіки та управління, що вже само по собі свідчить про її комплексний характер. Нині перед економікою та управлінням стоять численні завдання, які у тому або іншому обсязі стосуються майже усіх сфер життєдіяльності держави. З огляду на це, у змісті адміністративно-господарського права європейські вчені виділяють певні інститути, у межах яких зосереджено правові норми, покликані регулювати численні адміністративно-господарські відносини. До таких інститутів відносять ті, що регламентують: правове становище та завдання центральних банків країн ЄС та Європейського центробанку; організацію управління економікою, зокрема систему суб’єктів публічного управління економікою, систему суб’єктів самоврядного управління (наприклад, торгові палати); порядок здійснення економічного нагляду; порядок надання субвенцій; порядок здійснення промислів; порядок функціонування підприємств громадського харчування; порядок обігу товарів; порядок захисту навколишнього природного середовища від шкідливого впливу; функціонування енергетичних підприємств; порядок функціонування публічних підприємств, зокрема комунальних підприємств; порядок передання державних замовлень на виконання приватним структурам тощо [99, с. 159–167]. 59

551.Розглянемо сутність та зміст окремих з названих вище інститутів адміністративно-господарського права країн ЄС. Проте, перш ніж ми перейдемо до вирішення цього завдання, зазначимо, що усі інститути, які використовуються країнами ЄС для регулювання сфери економіки (господарства), можуть бути зведені до окремих груп. Підстав для такого групування може бути чимало, проте, на наш погляд, найбільш доцільно виходити із способів державного впливу на суб’єктів господарювання, які можуть бути: а) прямими (адміністративними); б) організаційними; в) фінансовими; г) опосередкованими, тобто у формі публічного господарювання. 59

552.Прямі (адміністративні) способи державного впливу на суб’єктів господарювання 59

553.Найпершим серед прямих (адміністративних) способів впливу держави на суб’єктів господарювання, порядок застосування якого регламентується нормами адміністративно-господарського права, є антимонопольне регулювання. Проблема підтримки конкурентного середовища – одна з найбільш актуальних в умовах ринкової економіки, оскільки конкуренція є важливим механізмом, який забезпечує її ефективне функціонування. У зв’язку з цим, можна погодитися з думкою тих вчених, які вважають, що саме антимонопольне законодавство є одним з найважливіших засобів державного регулювання економіки у країнах, які дотримуються ринкової системи господарювання [35]. 59

554.Боротьба з антиконкурентними угодами була викликана конкретними історичними та економічними умовами розвитку країн ЄС. Адже промислова революція середини минулого сторіччя суттєво розвинула господарську діяльність, з’явилося багато великих фірм, посилилася конкуренція, яка доволі часто призводила до різкого зниженню цін та тарифів, до збитків та банкрутства. З огляду на це, конкуренти почали домовлятися про стабілізацію цін та тарифів, поділ ринків, створення об’єднань та злиття фірм. У результаті цього в країнах ЄС намітилися тенденції до підняття цін та тарифів, погіршення рівня життя багатьох прошарків населення. А з огляду на те, що ЄС являв та продовжує являти собою насамперед економічне утворення [381], то це, власне, і обумовило винесення на перший план боротьби з антиконкурентними угодами, що знайшло своє закріплення у ст. 85 Римського договору [85]. 60

555.Частина 1 ст. 85 Римського договору забороняє усі угоди між підприємствами, рішення асоціацій підприємств та просто узгоджені дії, які можуть завдати шкоди торгівлі між державами-членами та мають на меті або наслідком попередження, обмеження або спотворювання конкуренції у межах ЄС, а саме: 60

556.- прямо або побічно встановлюють ціни купівлі-продажу та будь-які інші умови торгівлі; 60

557.- обмежують або контролюють виробництво, торгівлю, технічний розвиток або інвестиції; 60

558.- здійснюють поділ ринків або джерел постачання; 60

559.- передбачають застереження до однакових угод з окремими торгівельним партнерами, ставлячи їх таким чином у невигідні конкурентні умови; 60

560.- вимагають під час укладення контрактів прийняття іншими сторонами додаткових обов’язків, які за своєю природою або відповідно до звичаїв торгівлі не мають зв’язку з предметом таких контрактів. 60

561.Отже, положення ст. 85 порушується у тих випадках, коли угоди, рішення та узгоджені дії підприємств відповідають трьом вимогам: 1) має місце зговір у будь-якій формі між підприємствами; 2) зговір може завдати збитків торгівлі країн-учасниць; 3) він має на меті або є наслідком обмеження конкуренції у межах ЄС [193]. 60

562. Аналіз практики антимонопольного регулювання у країнах ЄС дозволив науковцям зробити висновок про те, що зазначений інститут має чіткі тенденції до уніфікації. Основні законодавчі категорії та інститути у сфері антимонопольного регулювання, як стверджує Н. Саніахметова, були ретельно перевірені у практиці передових економік ХХ ст., що, відповідно, робить такий досвід надзвичайно важливим та корисним для України [373]. 60

563.Доволі важливим інструментом прямого (адміністративного) впливу на суб’єктів господарювання є господарський нагляд (контроль). 60

564.Аналіз європейського законодавства, зокрема, законодавства Німеччини показує, що у ньому доволі часто категорії «нагляд» та «контроль» вживаються як синоніми, що, відповідно, не дозволяє провести чіткого розмежування між ними. Не зважаючи на той факт, що господарському нагляду (контролю) в європейському законодавстві приділяється доволі багато уваги, його межі визначені не надто чітко. У зв’язку з цим мова йде не про однорідний гомогенний правовий інститут, а про комплексний інструментарій, що складається з численних приписів, які містяться у різних нормативних актах. Вони закріплюють вимоги нагляду із застосуванням принципу компенсації економічної шкоди за рахунок винного у відповідності до контрольних критеріїв та залежно від ступеня необхідності нагляду [88]. 60

565.Господарський нагляд спрямований на дотримання положень адміністративно-господарського права та виконання рішень адміністративно-господарських органів. У центрі уваги господарського нагляду – фігура підприємця та підприємство. Контролю піддаються виробництво, продукція, транспорт та устаткування. Разом з цим, як наголошується у літературі, в останні часи у країнах ЄС охоронна функція господарського нагляду зазнала певних змін, пов’язаних з фундаментальним розвитком політичного порядку, який характеризується такими ключовими поняттями як приватизація, посилення особистої відповідальності підприємця та дистанціювання держави від певних галузей діяльності. Діяльність державної адміністрації, пов’язана з виконанням обов’язків, змінилася діяльністю з надання гарантій, яка повинна включати гарантійний нагляд, передбачений адміністративно-господарським правом [433, с. 243]. 60


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал