Петров Євген Вікторович



Сторінка12/52
Дата конвертації04.12.2016
Розмір8.95 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   52

497.- свідоцтва. Для здійснення торгівлі необхідним було отримання 1) свідоцтва та 2) особливого білету. Свідоцтва були двох видів: купецькі та промислові. Купецькі свідоцтва поділялися на свідоцтва першої гільдії – для гуртової торгівлі та другої гільдії – для роздрібної. Промислові свідоцтва мали п’ять розрядів: 1) для дрібної торгівлі; 2) для розвізної торгівлі; 3) для розносної торгівлі; 4) для міщанських промислів; 5) свідоцтва торговельних прикажчиків. Перелічені свідоцтва надавали загальне право на здійснення торгівельної діяльності. У той же час білети виступали умовою для відкриття певної промислової або торгівельної установи, тобто були своєрідним додатком до торговельного свідоцтва [203, с. 229]; 52

498.- привілеї на винаходи. Російська влада добре розуміла необхідність сприяння розвитку промислового виробництва в країні, оскільки саме останнє могло прискорити темпи економічного зростання. Досвід інших європейських країн яскраво підтверджував, що саме даний напрямок господарської діяльності приносив державі найбільші економічні дивіденди. З огляду на це, у Росії було запроваджено інститут привілеїв на відкриття та винаходи, який мав на меті охорону права виключного користування винаходом або раціоналізаторською пропозицією, зробленими у галузі промисловості. Привілеєм визнавався акт, який видавався урядом особі або особам та свідчив про те, що описаний у ньому винахід, відкриття або раціоналізаторська пропозиція були пред’явлені уряду, ним закріплювалося виключне право користуватися винаходом, відкриттям чи пропозицією. Привілеї діяли до 15 років та їх видача обкладалася митом. Заяви про видачу привілею розглядалися Комітетом у технічних справах Міністерства торгівлі та промисловості [38, с. 338–339]; 52

499.- пільги. Ще одним засобом, спрямованим на підтримку розвитку виробництва, на думку науковців, були пільги, які носили особистісний або матеріальний характер. Слід відзначити, що їх кількість по мірі зростання промисловості у Росії мала тенденцію до зменшення, що, на наш погляд, було у цілому обґрунтованим. До переліку пільг належало таке: переведення мануфактурників до вищих станів; вилучення господарських спорів із загальної судової підсудності; надання пільг щодо сплати податків та інших зборів; встановлення вигідних тарифів тощо [107, с. 485]; 52

500.- кредитування. Наприкінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. у Росії поширення набули кредитні установи. Так, наприклад, 7 червня 1904 р. було видане Положення про організацію дрібного кредиту, в якому зазначалося, що дрібний кредит мав на меті полегшення сільським господарям, землеробам, ремісникам та промисловцям, артілям, товариствам та спілкам, а також волосним, сільським та станичним товариствам виробництва господарських товарів та придбання необхідного інвентарю. Загальне керівництво дрібним кредитом покладалося на Міністерство фінансів, Державний банк та Управління у справах дрібного кредиту [38, с. 292]; 52

501.- нагляд. Надаючи суб’єктам господарської діяльності організаційну та матеріальну допомогу, держава разом з цим залишала за собою право і на здійснення нагляду за такою діяльністю. Зрозуміло, що кількісні та видові характеристики нагляду були доволі різними, що було обумовлено об’ємністю сфери господарювання. Як приклад, можна назвати діяльність фабричної інспекції, яка була утворена на підставі закону від 1882 р., відповідно до якого на неї покладалися обов’язки щодо нагляду за виконанням постанов про працю та навчання малолітніх працівників. Дещо пізніше (1894 р., 1899 р.) її повноваження були розширені і вона отримала право здійснювати нагляд за фабрично-заводською промисловістю, причому незалежно від того, кому належали об’єкти нагляду [203, с. 210]. Для виконання покладених на інспекцію функцій її працівники наділялися правом безперешкодного огляду приміщень та будівель, а на власників промислових об’єктів покладався обов’язок щодо повного сприяння ревізорам. 52

502.Поряд з цим на фабричні інспекції було покладено: нагляд за виконанням фабрикантами та працівниками правил, які визначали їх взаємовідносини; забезпечення виконання фабриками та заводами постанов губернських фабричних присутствій та нагляд за їх виконанням; розгляд та затвердження такс, табелів, розкладів та правил внутрішнього розпорядку, які складалися фабричним керівництвом; застосування заходів, спрямованих на попередження конфліктів між фабрикантами та працівниками; порушення переслідування та звинувачення у суді осіб, які порушували законодавство. 52

503.У місцевостях, які характеризувалися високим рівнем розвитку промисловості, нагляд за дотриманням на фабриках та заводах встановлених правил покладався на місцеве губернське керівництво, зокрема губернське з фабричних справ присутствіє, до складу якого входили: губернатор (голова), віце-губернатор, прокурор окружного суду та його заступники, начальник губернського жандармського управління, голова або член губернської земської управи та міський голова або член управи. У засіданнях присутствія з правом дорадчого голосу мали право брати участь губернський лікар-інспектор, губернський інженер та інші особи [38, с. 349–350]. 52

504.Перелічені вище заходи, які, як вже було зазначено, спрямовувалися на усунення юридичних та економічних труднощів на шляху розвитку господарської діяльності у Росії, невдовзі принесли відповідні позитивні результати. З кінця ХІХ ст. у країні розпочався економічний розвиток, який проявився у зростанні підприємництва та капіталів, удосконаленні виробництва, його технологічному переоснащенні, збільшенні кількості найманих працівників у всіх сферах господарювання. Одночасно з іншими капіталістичними країнами у Росії відбувалася технічна революція, яка співпала з індустріалізацією. З відсталої аграрної країни Росія на початку ХХ ст. перетворилася в аграрно-індустріальну державу, увійшовши за обсягами промислової продукції до п’ятірки найбільших держав [437]. 53

505.Перелічені вище заходи державного впливу на сферу господарювання, як випливає з викладеного, базувалися на нормах поліцейського права, тобто за своєю правовою природою були публічно-правовими [29, с. 40]. Починаючи з 1905 року, тобто часу початку активної трансформації поліцейського права в адміністративне право [68, с. 29], питання правового регулювання державної підтримки сфери господарювання перейшли до адміністративного права, зокрема до його особливої частини [91, с. 67]. З викладеного можна зробити висновок, що російська правова система була зорієнтована на подальшу диференціацію, якій, однак, не судилося бути завершеною з огляду на революційні події 1917 р. 53

2.2. Правове регулювання управління економікою у СРСР 53



506.Зміна політичної системи, форми державного правління у Росії після 1917 року викликали й суттєві зміни у правовій системі держави. Відповідно, перед правовою наукою були поставлені нові завдання, пов’язані поміж іншого і з пошуком відповіді на питання про правову природу норм, які мали регулювати управління економічною сферою у СРСР [448]. Проте, перш ніж ми перейдемо до безпосереднього аналізу даної проблематики, необхідно декілька слів сказати щодо загальних засад радянської державної правової політики. Ми переконані, що це допоможе більш чітко окреслити сутність нашої проблеми, дасть поштовх необхідній логічній послідовності у сформульованих нами висновках. 53

507.Правова політика на початкових етапах становлення радянської влади часто була непослідовною та суперечливою, оскільки державні діячі, представники правлячої еліти мали доволі обмежене уявлення про її основні напрямки та зміст. Доволі показовими у цьому плані є слова В. Шретера, який, розмірковуючи про особливості радянського господарського права, писав, що воно не має прецедентів, починається з чистого аркуша, і декрети почасти принципово, а почасти у силу новизни справи обмежуються лише надто загальними постановами [432]. 53

508.Окрім цього, не можна не згадати також і того факту, що чимала кількість представників нової влади отримала свого часу освіту в європейських університетах, що, безумовно, накладало відбиток як на зміст, так і на спрямованість їх праворозуміння. Окремо слід сказати також і про вітчизняних учених-правознавців, значна частина з яких у своїх доробках, що побачили світ вже у радянські часи, фактично продовжувала розвивати наукові концепції, сформульовані ними ще у дореволюційний період. Найбільш показовими у цьому плані є роботи А. І. Єлістратова, В. Л. Кобалевського та О. Ф. Євтихієва, яких, до речі, постійно звинувачували радянські номенклатурники у тому, що вони не звільнилися повною мірою від своїх дореволюційних поглядів та уявлень про адміністративне право, котрі не мають нічого спільного з радянським правом, радянською правосвідомістю, з завданнями пролетарської держави [166]. 53

509.Слід також зазначити, що тоді ж формувалася й інша течія у правовій науці, яка уособлювалася у результатах творчої діяльності вчених нової, радянської формації. Її представників характеризував той факт, що вони повністю та безапеляційно відкидали наукові напрацювання попередньої історичної епохи, будуючи, відповідно, суто радянську правову теорію. 53

510.Отже є очевидним, що на початку 20-х рр. ХХ ст. у СРСР не було одностайності у питаннях праворозуміння взагалі та сутності, змісту і призначення адміністративного права зокрема, що не дозволяє нам зробити однозначні висновки про особливості правового регулювання управління сферою економіки. Тому зосередимося на основних з існуючих на ті часі підходах до зазначеної проблематики. І першим кроком тут має стати загальний аналіз радянського законодавства, яке на ті часи фактично випереджало розвиток правової теорії. 53

511.Формування та зміцнення радянської влади, що здійснювалося у межах періоду так званого «військового комунізму», обумовлювало прийняття революційних за своїм змістом правових актів, значна кількість яких стосувалася сфери економіки. Це було пов’язано насамперед з ліквідацією права приватної власності на засоби виробництва та землю, націоналізацію промисловості. З огляду на це радянське керівництво майже одразу після приходу до влади приступило до формування розгалуженого апарату господарського управління, представленого насамперед Вищою Радою Народного Господарства, яка здійснювала загальне керівництво націоналізованими і не націоналізованими підприємствами. 53

512.Декретом Раднаркому від 8 серпня 1918 р. було затверджено положення про дану Раду, відповідно до якого до її складу входили представники від господарських наркоматів та увесь склад Загальноросійської ради робітничого контролю [220]. Вища Рада Народного Господарства відповідала за організацію народного господарства та державних фінансів. У наступні роки (1918-1919) від Ради відійшли функції, які стосувалися управління сільським господарством, торгівлею, у зв’язку з чим вона стала основним органом управління промисловістю. 53

513.Вищій Раді Народного Господарства було надано право конфіскації, реквізиції, секвестру, примусового синдицінування різних галузей промисловості. Декретом Раднаркому від 28 червня 1918 р. «Про націоналізацію найбільш великих підприємств гірської, металургійної … » та інших видів промисловості відповідним відділам Ради було доручено управління націоналізованими підприємствами. Для діяльності Вищої Ради Народного Господарства як органу управління усією промисловістю у період громадянської війни, характерним було те, що основні органи – головні управління не тільки здійснювали загальне керівництво та регулювання, але й здійснювали безпосереднє управління підприємствами державної промисловості [90, с. 31–32]. 54

514.Майже такими були справи і у галузі сільського господарства, права на управління яким отримав Народний комісаріат продовольства. Відповідно до декрету ВЦВК «Про надання Народному комісаріату продовольства надзвичайних повноважень щодо боротьби із сільською буржуазією, що укриває хлібні запаси та спекулює ними» від 29 травня 1918 р. зазначений комісаріат отримав право застосовувати до селян заходи адміністративного примусу, у тому числі і зброю, за рахунок яких названий комісаріат забезпечував виконання селянами державних заготівельних планів [90, с. 31–32]. 54

515.Перехід до мирного будівництва вимагав посилення планових засад у розвитку радянської економіки, координованості у діяльності націоналізованих підприємств, що обумовило створення Державної загальнопланової комісії, якій було доручена розробка єдиного державного господарського плану та спостереження за його виконанням [90, с. 33]. 54

516.Наведені приклади яскраво свідчать про те, що радянська держава повністю сконцентрувала у своїх руках управління сферою господарювання, яким, як вже було показано вище, займалися спеціально утворені суб’єкти. Правовий статус таких суб’єктів, а також механізми їх діяльності регулювалися виключно нормами адміністративного права, оскільки, як відомо, радянська влада не підтримувала теорію поділу права на приватне та публічне, адже у СРСР колективний інтерес привалював над індивідуальним [165]. Доволі показовими у цьому плані виглядають слова М. П. Карадже-Іскрова, який у 1927 р. в одній із своїх праць зазначав, що до початку 20-х рр. в СРСР від приватноправових відносин не залишилося ані сліду, а адміністративне право почало ставати синонімом радянського права взагалі [112, с. 22]. Зазначену позицію підтримував також і В. Л. Кобалевський, який писав, що приватноправовим відносинам радянське право відводить доволі обмежене місце у правовій системі, причому і ця доволі обмежена галузь, на думку вченого, була пронизана публічно-правовими елементами. Окрім діяльності політичної, продовжував В. Л. Кобалевський, публічна влада у радянській державі виступала як господарюючий суб’єкт, у віданні якого знаходилися основні галузі виробництва та розподілу господарських благ. З огляду на це, адміністративне право радянських республік було наповнено численними правовими нормами, які були пристосовані не лише до виконання функцій публічного управління у чистому вигляді, але і для здійснення завдань щодо організації державної промисловості та торгівлі [118, с. 15]. 54

517.Таким чином, можна зробити проміжний висновок, що правове регулювання управління сферою господарювання у СРСР здійснювалося виключно за рахунок та на підставі норм адміністративного права. Зазначена думка підтверджується також і аналізом наукових праць, в яких ставилося на обговорення питання про предмет адміністративного права. Так, наприклад, К. Архипов відстоював позицію, що завданням радянського адміністративного права є регулювання організації та діяльності усіх органів управління, починаючи від народних комісаріатів та закінчуючи місцевими радами [24]. Майже подібним чином до зазначеного питання підходив і В. Ігнатьєв, який до предмета адміністративного права зараховував відносини, що виникали у процесі: управлінської діяльності центральних та місцевих органів влади; проходження державної служби; охорони революційного порядку; будівництва населених пунктів та їх благоустрою; застосування заходів адміністративного впливу, у тому числі і в процесі застосування адміністративних стягнень; забезпечення революційної законності у державному управлінні [108]. 54

518.Не багато у чому відрізнялися погляди і дореволюційних вчених-адміністративістів на предмет радянського адміністративного права у порівнянні з названими вище. Так, В. Л. Кобалевський писав, що адміністративне право регулює державну діяльність у галузі внутрішнього управління та юридичні відносини, що випливають з цієї діяльності між владою та громадянами. До сфери внутрішнього управління вчений відносив також і сферу промисловості, торгівлі, сільське господарство та житлове будівництво [118, с. 3]. 54

519.Проте з часом, особливо після переходу держави до нової економічної політики, у правовій науці почали з’являтися міркування про необхідність винесення за межі адміністративного права так званого господарського права. Подібні тенденції, на наш погляд, могли бути пояснені необхідністю відходу держави від тотально-примусових способів впливу на сферу господарювання, надання певної економічної автономії суб’єктам господарювання. Одним з перших з цього приводу висловився О. Турубінер, який писав, що норми, які регулюють господарські функції радянської держави, не можуть бути об’єднаними із суто адміністративними та культурними у межах єдиного адміністративного права. Вони, на його погляд, повинні були скласти зміст господарського права, яке б охопило не лише ті приватноправові відносини, які регулювалися Цивільним кодексом, але й відносини земельні, трудові, а також діяльність трестів, синдикатів, акціонерних товариств, кооперацій та комунальних органів [402]. 54

520.Більш докладно з цього приводу висловився Л. Таль, який присвятив одну із своїх праць питанню сутності господарського права, норми якого, на його погляд, виконували потрійне завдання: встановлювали правові форми діяльності держави як організатора і керівника господарського життя та регулювали взаємовідносини між урядовими та господарюючими органами; визначали внутрішню організацію окремих господарюючих одиниць та їх функції відповідно до загального плану господарства; закріплювали правові форми господарського обігу. Особливістю даної галузі права, на думку вченого, було те, що у її межах були об’єднані норми приватного та норми публічного права, перші з яких фактично повністю покривалися останніми, оскільки у даній сфері переважне та визначальне значення мали не приватні, а суспільні інтереси. Для господарського права як вважав автор була характерною також і тенденція суміщення та примирення таких різнорідних форм правової організації, як державне регулювання, соціальна автономія підприємства та індивідуальне самовизначення окремих осіб. На підставі цього він робив висновок про те, що у СРСР намічалося розшарування правової матерії, пов’язане із становленням окремої галузі правового буття – господарського права, яке можна було протиставити праву індивідуального господарювання. Таке протиставлення пояснювалося тим, що право колективного господарювання (господарське право) було пронизане особливим духом, побудоване на началах, які були чужими та частково протилежними праву індивідуалістичного ладу [394]. 55

521.Ідею диференціації радянського права взагалі та адміністративного права зокрема підтримували також і інші автори. Так, наприклад, О. Одарченко писав, що, з одного боку, надзвичайна різноманітність адміністративно-правового матеріалу робить неможливим його загальне охоплення, а з іншого – саме життя показує, що питання особливої частини адміністративного права вивчаються не стільки теоретиками, скільки практиками, які розроблюють окремі галузі. При цьому практики-спеціалісти, продовжував науковець, не обмежуються збиранням та коментуванням адміністративно-правового матеріалу, додаючи до нього, як наслідок, все, що становить інтерес, з інших дисциплін – цивільного, кримінального, фінансового права, процесу тощо. Саме таким чином і були створені такі комплекси як земельне, будівельне, водне право тощо. З огляду на це, вчений робив висновок, що розпадання особливої частини адміністративного права на ряд окремих дисциплін і повне зникнення цієї частини як цілого є питанням недалекого майбутнього [197]. 55

522.Викладені вище думки щодо причин та напрямків диференціації радянського права поступово «набирали обертів», що знаходило прояв також і у доволі частому згадуванні на сторінках наукової літератури про господарсько-адміністративне право. Зазначена ідея доволі активно відстоювалася П. Стучкою, який писав, що з огляду на постійне збільшення кількості правових норм, що регулюють виробництво, а також з огляду на розширення товарообігу у межах соціалістичного сектору економіки цілком необхідним виглядає виведення зазначених питань за межі правового регулювання Цивільного кодексу з одночасним перенесенням їх під сферу впливу господарсько-адміністративного права [391, с. 89]. 55

523.Наслідком цієї ідеї стало розроблення рядом радянських вчених-правознавців навчальних програм та підручників з господарсько-адміністративного права. Одним з першим у цьому напрямку почав працювати Л. Гінцбург, який у 1929 році видав навчальну програму, що мала закласти основу для однойменної навчальної дисципліни. Вчений визначив господарсько-адміністративне право як систему правового регулювання суспільних відносин, що виникали у межах соціалістичного сектору радянського господарства, побудованого на засадах підпорядкування та планування. До змісту даної дисципліни Л. Гінцбург пропонував включити наступні теми: предмет та завдання господарсько-адміністративного права; трести та державні підприємства; державна індустріальна власність; Вища рада народного господарства; синдикати; двосторонні суспільні відносини, що виникають у межах синдикатів; державні акціонерні товариства; загальне вчення про державні підприємства у Радянському Союзі; організація та принципи планового господарювання; нормування вартості товарів; генеральні договори між індустрією та кооперативами [59]. 55

524.Видання зазначеної програми сприяло активізації наукових дискусій навколо предмета та меж господарсько-адміністративного права, що, власне, на думку Л. Гінцбурга і було основним завданням у даній сфері. Сам науковець з цього приводу зазначав, що хоча вченим і вдалося дійти розуміння щодо сутності даної галузі права, проте роботи щодо вдосконалення його змісту не повинні припинятися. Свої слова Л. Гінцбург підтверджував власними діями, видавши через два роки (1931 р.) оновлену навчальну програму з господарсько-адміністративного права, у назву якої додатково був винесений термін «Спеціальний курс господарського права». Дана програма мала наступний вигляд: 1) предмет та межі господарсько-адміністративного права; 2) державні підприємства у період непу; 3) державні підприємства у період соціалістичної реконструкції; 4) виробничі підприємства; 5) державні акціонерні підприємства; 6) соціалістичне планове господарство СРСР; 7) договір у плановому господарстві; 8) нормування вартості товарів; 9) монополія на зовнішню торгівлю; 10) генеральні договори між індустрією та кооперативами; 11) контрактація; 12) правова організація нового будівництва; 13) правова організація кредитування [446]. 55

525.У зазначеному напрямку працювали також і інші вчені, зокрема К. К. Яїчков, який розробив та запровадив у навчальний процес юридичного факультету Азербайджанського державного університету дисципліну господарсько-адміністративне право. Розуміючи під господарсько-адміністративним правом галузь права, яка регулювала відносини, що виникали у межах соціалістичного сектору народного господарства на підставі плану та підпорядкування, автор насамперед наголошував на необхідності чіткого розмежування, власне, господарсько-адміністративного права та торгівельного права, які, на його погляд, забезпечували реалізацію принципово різних інтересів. Перша з названих галузей права стосувалася виключно виконання загального господарського плану, тоді як інша, – спрямовувалася на регламентування процесу отримання доходу приватними особами. З огляду на викладене, вчений у межах названої дисципліни пропонував розглядати наступні питання: основні принципи організації соціалістичного сектору економіки; окремі види державних підприємств, зокрема трести, синдикати та державні акціонерні підприємства; кооперативи, зокрема господарські кооперативи; кредитування [446]. 56

526.Не применшуючи значення результатів наукової діяльності згаданих вище авторів, разом з цим відзначимо, що, на наш погляд, найбільший внесок у розвиток радянського господарсько-адміністративного права було зроблено українським вченим С. Ландкофом, який у 1931 р. видав українською мовою однойменний підручник [154]. Необхідність розробки підручника пояснювалася тим, що у СРСР після запровадження нової економічної політики розпочався процес формування значної кількості нормативних актів, спрямованих на регулювання діяльності державних та кооперативних підприємств, які належали до усуспільненого сектора економіки. Правове регулювання функціонування названих суб’єктів було принципово відмінним від правового регулювання функціонування приватних господарств, що, відповідно, викликало необхідність розмежування публічних та приватних норм, які мали відношення до даної сфери. 56


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   52


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал