Перекладознавства



Скачати 179.64 Kb.

Дата конвертації01.01.2017
Розмір179.64 Kb.

Терехова СІ.
ПОЛІПАРАДИГМАЛЬНІСТЬ ЯК ХАРАКТЕРНА ОЗНАКА СУЧАСНОГО
ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА
Київський національний лінгвістичний університет

Вступ
У наш час характерними ознаками науки промову і переклад є їх антропоцентричність, типологічність і поліпарадигмальність [5, сі системоцентричність. Ці тенденції певною мірою пов’язані з процесами інтеграції та глобалізації у суспільстві. Якщо типологічність, антропо- і системоцентричність лінгвістики одержали належну розробку і обґрунтування в роботах сучасних дослідників (див. праці Ф.С. Бацевича, Ю.М. Караулова, ОС. Кубрякової, В.М. Манакіна, Ж.П. Соколовської, ЮС. Степанова,
О.А. Тараненка, В.М. Телії та ін.), то дослідження переліченх тенденцій у перекладознавстві ще потребують належного аналізу і мотивації.
1. Актуальність проблеми
Актуальність поставленої проблеми зумовлена недостатнім опрацюванням сучасних тенденцій перекладознавства і майже відсутністю праць, присвячених поліпарадигмальному підходу в сучасній лінгвістиці перекладу (та ширше – в перекладознавстві в цілому. Розглянемо сучасну науку про переклад крізь призму поліпарадигмального аналізу [16, с. 6-14; 17, с. 52-62], починаючи від його концептуалізації, лінгвістичних аспектів вивчення до міждисциплінарних зв’язків. Концептуалізація перекладознавства розуміється як визначення складників та ключових питань у розумінні й визначення науки про переклад. Вона дозволяє структурувати перекладознавство і представити його у вигляді такої карти цієї наукової дисципліни

№ Критерії концептуалізації Параметри
1. Назва дисципліни Перекладознавство
2. Предмет переклад як такий, його складники й характеристики
3. об’єкт теоретичній практичні аспекти перекладу, перекладацькі концепції, в яких вони розкриваються
4. Мета сформувати теоретичну базу, достатню для виконання якісного практичного перекладу систематизувати і структуризувати науку про переклад
5. головні завдання
- концептуалізувати перекладознавство
- визначити сутність перекладу, його методологічний апарат, типи, види, способи та прийоми
- встановити вимоги до особи перекладача
- встановити вимоги до якісного професійного перекладу
- типологізувати види перекладу
- класифікувати способи перекладу
- охарактеризувати стильові особливості перекладів різних жанрів та типів текстів та ін.
6. Системні відношення взаємозв’язок і взаємозумовленість структурних складників перекладознавства
7. Структура теорія перекладу (загальна і конкретні, історія перекладу (загальна і національні, перекладацька практика (усних та письмових перекладів, односторонніх, двосторонніх та

ін.).
8. Міждисциплінарні зв’язки взаємозв’язок і взаємозумовленість перекладознавства й перекладу з усіма іншими галузями суспільного життя
9. Принципи Принцип історизму, динамічності, функціональний принцип, історичний, принцип соціальної спрямованості, принцип урахування адресата перекладу, психологічний принцип, принципи синхронії та діахронії, принцип лінгвістичної відповідності текстів МО та МП, принцип урахування типу перекладацької діяльності
10. Методи
1) власне перекладознавчі: комунікативний, семантичний, трансформаційний
2) лінгвістичні порівняльний, структурний та
ін.; 3) загальнонаукові методи аналізуй синтезу, дедукції й індукції, порівняння, опису, гіпотези, верифікації та ін. Отже, перекладознавство як сучасна наукова дисципліна спрямовано на дослідження закономірностей у співвідношенні між текстом мовою оригіналу
(МО) і текстом мовою перекладу (МП), узагальнення висновків з конкретних досліджень у світлі наукових знань у синхронії і діахронії, вдосконалення практичного перекладу шляхом застосування необхідних теоретичних знань. У наш час перед перекладознавством постають такі конкретні завдання
- розкрити сутність перекладу як складного багатогранного явища встановити специфічні риси, які виокремлюють переклад з інших видів духовної діяльності людини визначити взаємозв’язки і форми взаємодії перекладу з іншими науковими дисциплінами
- науково обґрунтувати процес перекладу і його результати дослідити основні
функції перекладу в суспільстві, обґрунтувати постійне підвищення ролі перекладу і його соціальну значущість, актуальність у сучасному житті
- на основі практики встановити теоретичні основи, принципи і методи перекладознавства встановити вимоги до особи перекладача, окреслити межі перекладацької компетенції визначити вимоги до виконання усних і письмових перекладів різних видів і у такий спосіб підвищити професійний рівень сучасної перекладацької практики. Існує низка питань, які дотепер не втратили своєї актуальності і чекають на подальше вирішення й наукове обґрунтування. Ними є такі перекладність / неперекладність текстів різних типів (художніх прозових і особливо поетичних, публіцистичних, суспільно-політичних, наукових та ін.); творчий характер перекладу перспективи розвитку перекладу ступінь схожості (адекватності) між оригіналом і його перекладом еталон перекладу, типологізація перекладу, когнітивні основи перекладу, синергетика і переклад, герменевтичні основи перекладацького аналізу тексту та ін. Сучасне перекладознавство характеризується різноманітністю теоретичних концепцій і методів дослідження. У межах перекладознавства вивчаються літературознавчі, лінгвістичні, етнографічні та інші аспекти перекладацької діяльності, на основі яких, як зазначає М.А. Задорожная, оформилися такі сучасні напрями психологічне перекладознавство, літературне перекладознавство, етнографічне перекладознавство, історичне перекладознавство, когнітивне перекладознавство і т. ін. [4, с. 5-6]. Найбільшої уваги перекладачів і науковців потребує лінгвістичне перекладознавство (або лінгвістика перекладу, яке досліджує лінгвістичні закономірності перекладу, особливості відтворення одиниць МО у МП і має безпосередню практичну спрямованість. Які всі наукові дисципліни, сучасне перекладознавство створювалося науковцями різних країні успадкувало найкращі традиції перекладу різних історичних часів. Значний внесок у розробку теорії перекладу зробили
А.В. Федоров, В.Н. Коміссаров, Г.В. Чернов, К.І. Чуковський та ін. (Росія,

В.І. Карабан, І.В. Корунець, В.І. Коптілов та ін. (Україна, М.Ледерер, Ж.Деліл,
Д.Селескович, (Франція – Канада, М.Снелл-хорнбі, П.Ньюмарк, Дж.Кетфорд та ін. (Велика Британія, Ю.Найда, С.Басснетт-Макгайр, С.Росс та ін. (США,
В.Вілсс, О.Каде, А.Нойберт, Г.Егер, К.Райс та ін. (Німеччина. Чимало цінних результатів було одержано вченими Іспанії, Італії, Скандинавії та ін. Професійна компетенція перекладача передбачає ознайомлення його з основними положеннями сучасного перекладознавства і формування вмінь та навичок використовувати їх на практиці. Вивчення праць вітчизняних й іноземних теоретиків перекладу складає суттєву частину підготовки майбутніх перекладачів-професіоналів. На сучасному етапі розвитку перекладознавства основними проблемами були визначені такі 1) відтворення відповідної емоційності висловлення шляхом добірки еквівалентних маркерів емотивності 2) необхідність пом’якшення ілокутивної сили емоційного висловлення та її обумовленість 3) способи перекладу інтертекстуальності;
4) переклад рекламних, публіцистичних та інших текстів, що мають структуру блоків 5) співвідношення точного і вільного у перекладі (можливості й необхідність збереження певних елементів тексту, опущення, доповнення, інші зміни оригіналу 6) контекстуальне мовлення і переклад 8) використання інформаційної культури перекладача як основи для оптимізації професійної діяльності 9) шляхи формування навичок перекладацького сканування тексту при перекладі 10) навчання автоматичному контролюванню перекладачем орфографії, стилістики і синтаксису оригінального тексту 11) сутність макетування тексту перекладу формування навичок макетування під час навчання у вищих навчальних закладах 12) програмне забезпечення перекладацького процесу 13) форми вияву міжетнічних культурних контактів у перекладах художніх, публіцистичних та інших текстів 14) генеза розвитку перекладу з давніх часів дотепер 15) системність термінології і розвиток перекладознавства 16) перекладі сучасна теорія актуального членування речення (відтворення смислового і логічного центрів висловлення в перекладі
17) можливості перекладу криптографій у тексті 18) переклад аномалій

(безеквівалентних одиниць мови 19) вивчення досвіду провідних і маловідомих дослідників і практиків перекладу 20) переклад історичних текстів 21) семантичні особливості перекладу теле- і кіносценаріїв 22) мовна особистість і переклад 23) когнітивні, комунікативні і прагматичні аспекти перекладу 24) особливості перекладу спонтанного мовлення 25) національна специфіка наукових текстів і переклад 26) специфіка перекладу дискурсу
27) перспективи викладання перекладознавства у вищих навчальних закладах
28) методика концептуального аналізу в перекладі 29) переклад одиниць різних типів референції 30) типологія і переклад 31) можливості перекладу контекстуальної семантики 32) “квазіпереклад” на сучасному етапі
33) синергетичні аспекти перекладу 34) герменевтичні основи перекладацького аналізу тексту. Отже, за переліком актуальних питань перекладознавства на сьогодні можна чітко відстежити шляхи його подальшого розвитку, які, певною мірою, окреслюються міждисциплінарними зв’язками науки про переклад. Теоретичній методологічні основи перекладацької діяльності були тісно пов’язані зі світоглядом дослідників та методологією інших наукових галузей різних історичних періодів – філософії, філології, історії, політики, економіки та ін. Залежність від життя суспільства, маргінальність перекладознавства, його тісний зв’язок з іншими науковими дисциплінами та сучасними течіями в суспільстві і літературі є необхідним для розвитку перекладознавства.
Значення і роль перекладу вжитті суспільства перекладознавство з’ясовує опосередковано за допомогою соціології. Зв’язок перекладознавства з соціологією виникає з необхідності вивчення перекладу як збоку потреби суспільства в ньому, такі збоку реалізації його функцій у суспільстві. Суспільне значення перекладу визначається насамперед тим, що саме шляхом перекладу відбувається розвиток і перекладу, і суспільства, завдяки перекладу та ЗМІ сучасні спільноти мають можливість триматися на майже однаковому рівні інформаційного забезпечення і розвитку. Зі змінами суспільного устрою і світогляду змінювалося й ставлення до перекладу, проте
його значення і місце в суспільному житті нації завжди актуально. В історичному аспекті переклад використовували з давніх часів (V-III тис. до не, спочатку для укладання військових та торговельних угод між країнами, аз появою релігії – у релігійних обрядах. Згодом переклад став специфічним видом діяльності людини, якому почали навчати у спеціальних навчальних закладах. Праця перекладача стала привілейованою (наприклад, у Давньому
Вавілоні, Шумерах, Давньому Єгипті, див. детальніше [11]). У подальшому перекладом почали займатися переважно літератори і науковці. Зміни соціальних відносин сприяли появі нових соціальних стимулів перекладацької діяльності. Переклад усе більше підтримував розвиток культурних і міжнародних відносин, він став фактором збагачення національних культур, шляхом поширення надбань різних народів (наприклад, бурхливий розвиток перекладацької діяльності спостерігався у добу середньовіччя та Відродження, коли антична перекладацька традиція була успадкована переважною більшістю країн Західної Європи. У процесі розвитку суспільства перекладацька техніка все більше ускладнювалася, постали нові завдання перед перекладом, що привело до створення типології видів перекладу, перекладацьких трансформацій, технік перекладу, перекладацького скоропису, підвищення вимог. У наш час на допомогу перекладачеві прийшли різні технічні засоби та ЗМІ, що, без сумніву, є значним кроком уперед. Внаслідок інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу на сучасному етапі від перекладача вимагаються високорозвинені розумові здібності, пам’ять, миттєва реакція на висловлене. На всіх суспільних рівнях переклад застосовується у таких його формах 1) переклад, що здійснюється людиною а) письмовий (виконується перекладачем б) усний, у вигляді тлумачення (відбувається при безпосередній зустрічі осіб в) письмова та усна (при заключенні контрактів, договорів, офіційних угод 2) комп’ютерний переклад (його можливості обмежені на сьогоднішній день 3) змішаний переклад а) автоматичний (більшість роботи виконує електронний перекладч, людина задіяна частково б) традиційний
основну діяльність перекладача виконує людина машинний переклад застосовується незначною мірою) [1, с. 46-49; 15, с. 82-83; 18, с. 8]. Діяльність перекладача суттєво впливає на суспільно-політичний розвиток суспільства. Без неї неможливий прогресивний розвиток політичних, економічних, соціальних, етнічних, міждержавних та інших відносин. Філологічні дисципліни, культурологія і перекладознавство перетинаються нарівні спільного предмету дослідження. Працюючи з представниками різних національних культур, перекладач має справу з вивченням національно-культурної специфіки творів різних національних літературі з різними мовними традиціями. Запозичення з інших мов, літературі ширше − культур − є, з одного боку, шляхом їх збагачення, аз іншого боку − створює міжнародну культуру, яка сприяє оформленню нормі правил міжкультурної комунікації. У процесі виконання перекладу відбувається двосторонній процес збагачення національної культури з одного боку, це переклад іншомовних культурних надбань рідною мовою, аз іншого боку – переклад творів рідної літератури іншими мовами з метою популяризації і пропаганди національної культури. У цьому плані перекладач повинен залучати фонові знання, які сприятимуть підготовці повноцінного правильного перекладу. Збагачення літературних художніх творів відбувається нарівні жанру переважно запозичення з античної літератури, стилю (значною мірою поширено з європейських літератур, форми, змісту, сюжету, фабули та її елементів (з творів античності, фольклору тощо, художніх образів (наприклад, усім відомі образи Дона Жуана, Дона Кіхота, Енея, Іванушки, Баби Яги,
Чахлика Невмирущого та ін.), художніх засобів та стилістичних фігур. Запозичення літературних нехудожніх текстів переважно здійснюються нарівні жанрово-стилістичних різновидів та їхньої форми (наприклад, у публіцистиці − есе, газетна і журнальна стаття, коротке повідомлення, фельєтон та ін., у науковому стилі − реферат, анотація, доповідь, монографія та ін., в офіційно-діловому стилі − контракт, інвойс, рахунок-фактура, угода,
меморандум, діловий лист та ін.), а також нарівні сталих мовних кліше. Специфічними національно-культурними елементами є складники літературних творів і одиниці різних мовних рівнів, від фонеми і графеми до тексту. У ХХ ст. С.Влахов і С.Флорін уклали типологію невідповідностей у різних мовах. Серед них, у першу чергу, слід назвати лексеми-реалії (тобто національно-маркована лексика. Ці мовні одиниці дослідники називають по- різному безеквівалентна лексика, екзотизми, варваризми, локатизми, етнографізми, етнолексеми, етнокультурна лексика, культурно-конотативна лексика, країнознавча лексика, алієнізми, фонові слова, слова з культурним компонентом, лакуни, прогалини, слова з нульовим еквівалентом [3]. Як справедливо зазначають Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров, С.Влахов і
С.Флорін, усі перелічені терміни не підходять для номінації зазначеного мовного явища, оскільки вони дорівнюють значення цих мовних одиниць до визначення стилістичної характеристики (локатизм), зводять семантику слова до національно-етнічного компонента значення (етнолексеми), характеризують відсутність поняття, а не еквівалента в іншій мові поняття алієнізм позначає слова з інших маловідомих мові т. д. Найбільш придатним є термін реалії або безеквівалентна лексика, тобто така, що немає прямих еквівалентів у МП.
Ю.А.Сорокін назвав такі мовні одиниці культуремами (цей термін також широко використовується науковцями в наш час, див [12; 14, с. 13-24; 10, ста ін.). Саме реалії можуть розповісти іноземцям про обряди, традиції, страви, ширше − про культуру, історію, соціальний розвиток країни, нації, етносу та ін. Усі ці мовні одиниці поєднуються національною, історичною, територіальною, побутовою сферою використання, відсутністю еквівалентів у МП, іноді – іншомовним походженням. Реалії не підлягають перекладу на загальній підставі. Вони передаються описово або комбінованим способом перекладу (транскрипція + описовий спосіб, транслітерація + описовий спосіб і т. ді тому потребують особливої уваги.
С.Влахов і С.Флорін класифікували мовні реалії у такий спосіб
1. Предметні назви. До них належать 1) географічні реалії – назви рослин,
місцевості, географічні назви, наприклад, піхт а, магно, пустеля, рифи та ін.;
2) етнографічні реалії – це назви страв, одягу, житла, транспорту, знаряддя праці та ін., наприклад, вишиванка, фермер, козак, хата і т. д.
2. Суспільно-політичні реалії 1) реалії-назви одиниць адміністративно- територіального устрою, населені пункти, наприклад, Великі Сорочинці, Нові
Санж ари, Васильків та ін.; 2) назви органів влади, наприклад, парламент , віче, імператор та ін.; 3) реалії власне суспільно-політичного життя, наприклад, партизани, ку-клукс-клан, Грін Піс та ін.; 4) військові реалії, наприклад, легіон, гармата, картеч, бушлат , отаман, сотник, урядник та ін.
3. У межах одної мови дослідники виділяють свої реалії, тобто національні, локальні та мікролокальні одиниці, типу полісся, пан в українській мові, а також чужі реалії, тобто інтернаціоналізми, наприклад, бізнес, спікер,
ін., що увійшли до словникового складу української мови з американського варіанту англійської мови, дж ент ельмен, сер та ін.
4. Нарівні двох мов С.В. Влахов та С.П. Флорін визначають внутрішні реалії, притаманні одній із мов, та зовнішні, однаково чужі для обох мов.
5. За часовим розподілом розрізняють сучасній історичні реалії [3, c. 51]. Складні для перекладу, безеквівалентні або частково еквівалентні мовні одиниці представлені на всіх мовних рівнях. Оскільки англійська мова має менш розвинену флективність, ніж українська і російська мови, то у перекладі спостерігається певна невідповідність українські флексії в ній не можуть бути відтвореними взагалі або повністю еквівалентно (наприклад, множина іменників передається шляхом перенесення значення українських флексій на англійський суфікс
-s(-es)
). Серед лексемі фразеологізмів можна бачити найбільше розбіжностей і безеквівалентних одиниць у кожній із мов. Нарівні лексико-граматичних класів слів та граматичних категорій, як відомо, безеквівалентними є категорії артикля і герундія в англійській мові, дієприкметника в російській мові. Частковими еквівалентнами можна відтворити українською мовою англійські категорії перфектності (Р
Tenses), тривалості дії (Continuous Tenses) та ін. Відповідно, не можуть бути
абсолютно тотожно відтвореними англійською мовою українські категорії роду, відмінку, стану та ін. Унаслідок невідповідності граматичних категорій нерідко під час перекладу виникають проблеми щодо повноцінного і правильного відтворення певних синтаксичних конструкцій, наприклад, англійські інфінітивні конструкції (
I asked you to come to tell you that…; She did not want you to be seen there та ін.), герундіальні комплекси (
Her writting was terrible indeed; The main goal is providing team spirit policy та ін.), дієприкметникові звороти (
Having read the book she left; He looked after the children playing in the yard та ін.). Перелічені одиниці і категорії мови можуть призводити до виникнення мовних бар’єрів, особливо при жестикуляції. Відомо багато фактів, коли на міжнародному рівні нехтування реаліями (вербальними та невербальними) призводило до загрози міжнародних конфліктів, адже однакові жести розуміються представниками різних культурних традиційне однаково. Уникнути мовних бар’єрів можна шляхом трансформацій у перекладі, створення неологізмів, заміною реалій еквівалентами, приблизного перекладу з родо-видовою заміною, функціональною аналогією, описом, поясненням, тлумаченням або шляхом контекстуального перекладу, нащо звертали увагу
С.Влахов, С.Флорін, М.П. Кочерган та ін. Як зазначалося вище, суть перекладу не була завжди однаковою. Разом із змінами місця перекладу в духовній культурі суспільства і його змісту змінювалися й традиційні види перекладу – буквальний, вільний, адекватний відбувалося запозичення видів перекладу, які виникли водній країні, іншими народами і культурами. Протягом різних історичних періодів погляди теоретиків і практиків перекладу на його значення для розвитку, збагачення мови і літератури не були однозначними. Так, А.П. Сумароков у праці Про усунення чужих слів з російської мови висловив думку проте, що переклад заважає розвитку вітчизняної літератури і тому заперечував позитивне значення міжмовних запозичень [19, с. 14-16; 8, с. 74-75]. Протилежної думки дотримувався В.К. Тредіаковський, який наполягав
на збагаченні рідної мови новими словами, а літератури – новими сюжетами, жанрами, тропами та ін. [8, с. 42-44]. Погляди В.К.Тредіаковського збігалися з точкою зору більшості прогресивних перекладачів Західної Європи епохи Просвітництва і подальших історичних періодів (ф.Готшед, Г.Венцкі, брати А. і
Ф.Шлегелі, В. фон Гумбольдт та ін.). Світова література (і її окремі національні напрямки) останнім часом суттєво збагатилася за рахунок художніх перекладів майже з усіх розвинених мов світу. Перекладені твори стають надбанням літератури тієї нації, намову якої здійснено переклад. Переклад є лінгвістичним процесом, під час якого відбувається трансформація тексту з одної мови на іншу. За допомогою перекладу розповсюджується інформація, перетворюється система художніх образів, персонажів твору МО у відповідну систему в МП (в умовах літературного художнього перекладу. На переклад впливають закони розвитку мови, її функціонування. Кожна літературна мова, якою перекладається твір, завжди збагачується за рахунок перекладу в ній з’являються нові граматичні конструкції, словосполучення, лексеми, іноді – морфеми, графеми і звуки, тобто, як було зазначено вище, на всіх мовних рівнях відбуваються міжмовні запозичення. Найбільші зміни спостерігаються на лексичному (семантичному) рівні, оскільки цей рівень є найрухомішим умові. Наприклад, в українську мову через переклад увійшли такі лексеми леді,
дж ент льмен, лорд, Вестмінстер та
ін. з англійської мови, герцог, провінція, тет-а-тет та ін. – з французької, зюйд, вест , норд та ін. – з німецької, ошуюю, одесную та ін. – з давньослов’янської, гондола, піано,форт е, модерато, соната та ін. – з італійської, капріччо, кастаньєти, пасадобль, т орреро та ін. – з іспанської і т. д. У свою чергу українська мова збагатила інші мови такими лексичними одиницями, як борщ, пампушки, плахта, козак, хата, рушник, колядка та ін. Розвиток народів і їхніх культур відбувається нерівномірно. Перші переклади здійснювалися намови найрозвиненіших держав світу. Як зазначають І.І. Ревзін і В.Ю. Розенцвейг, до XVI ст. вісімдесятих творів
перекладалися латинською мовою [9]. Лише уст. з’явилися іншомовні переклади, принаймні, у Франції – переклади з іспанської, у І ст. – переклади з англійської, у XVIІІ ст. – з німецької [11]. Тільки у XVIІІ-ХІХ ст. були здійснені перші переклади літературною українською мовою, які збагатили вітчизняну літературу новими жанрами, формами, сюжетами, художніми засобами та ін., а мову – новими одиницями і категоріями. Переклад використовується як універсальний засіб семантизації і перевірки знань з перекладу починається вивчення іноземної мови, переклад є надійним засобом засвоєння знань, формування вмінь та навичок. Проблема взаємодії мови і перекладу має й інший аспект. Переклад – це шлях встановлення і підтримання міжмовних контактів. Тому переклад небезпідставно можна вважати не лише одним із шляхів збагачення мова йодним з джерел (або як найменш – приводом) пуризму. Як відомо, результатом міжмовних контактів є запозичення мовних одиниць різних рівнів (лексем, фразем, грамем та ін.). Ставлення носіїв певної мови до подібних запозичень, домовив цілому, і навіть ширше – до культури іншого народу – не завжди може мати позитивні наслідки. З іншого боку, різні мови неоднаково схильні сприймати запозичення за спостереженнями У.Вайнрайха, німецька мова має низький ступінь готовності до сприйняття іншомовних одиниць, англійська і французька – високий, так само як українська і російська. На думку Г.М. Яворської, вияви мовного пуризму не є спрямованими проти іншомовних запозичень і неологізмів взагалі, але вони завжди спрямовані проти конкретного чужого в мові. Пуризм – це очищення мови від результатів непрофесійної ненаукової діяльності, в результаті якої відбувається неприродне збагачення мови запозиченнями з іншої мови без урахування тенденцій розвитку певної мови. Це мовне явище виявляє таке ставлення до мови, за якого мова сприймає одні елементи і відмовляється від інших [20, с. 180-181]. Пуризм тісно пов’язаний із процесом розвитку мови, із перекладом, але, на жальці зв’язки мають негативний характер. Основним об’єктом уваги
пуристів є мовні неологізми та запозичення, яких, на їхню думку, слід позбавлятися. Але нерідко часто трапляється протилежне − пуристи самі створюють неологізми [20, с. 180-181]. З цього приводу не можна не згадати праці А.П. Сумарокова Про критику та Епістола про віршування, в яких видатний поеті перекладач доби класицизму гаряче відстоює думку про необхідність відмовитися від запозичень, оскільки вони заважають розвитку рідної мови і забруднюють її
[19, с. 14-16]. Перекладач повинен максимально вживати автохтонні засоби
МП. Проте не можна погодитися з думкою А.П. Сумарокова щодо виключно негативного значення мовних запозичень, адже не можна заперечувати міжмовні контакти і не помічати в іншомовних запозиченнях прогресивний розвиток мові перекладу. Над шліфуванням мов та відбором мовних запозичень повинні працювати фахівці-філологи, оскільки саме вони здатні шляхом дослідження мовних літературних норм, законів і тенденцій розвитку професійно вирішувати цю проблему (пор. з позицією В.К. Тредіаковського). Торкаючись проблеми пуризму, Л.А. Булаховський стверджував, що пуризм є етапом, тенденцією у розвитку літературних мов, через яку пройшли майже всі розвинені мови [2]. Не менше значення для перекладу мають літературознавчі та лінгвістичні студії. Серед дисциплін, які мають суттєве значення для комплексного вивчення перекладу, в першу чергу, слід назвати мовознавство і літературознавство. За допомогою перекладу можна ознайомитися з художніми і науковими творами іншомовних авторів. З іншого боку, ці праці допомагають перекладознавству вирішувати питання, які знаходяться на зіткненні перелічених наук, наприклад, зробити глибинний порівняльний аналіз твору МО і його перекладу, анатомізацію поетичного твору, лексико-стилістичний або поліпарадигмальний аналіз тексту. Мовознавство збагачує перекладі перекладознавство новими методами дослідження мови, критеріями для проведення перекладацького аналізу текстів. Слід відзначити, що літературознавство й естетика важливі для перекладу і перекладознавства у філософсько-історичному аспекті, адже література є
художнім відображенням культурного й естетичного життя суспільства або його окремих представників.
Отже, у перекладі відбувається взаємозбагачення мовна різних їхніх рівнях. Переклад становить науковий інтерес не тільки для мови і літератури, ай ширше – для мовознавчих та літературознавчих дисциплін. Оскільки є регулярними політичні, науковій культурні та інші обміни між країнами, надзвичайно важливим є формування міжнародних нормі правил спілкування, без яких не можна забезпечити повноцінний адекватний перекладі міжкультурне спілкування. Перекладачу такому процесі є посередником, певною мірою селекціонером і творцем національної і світової культури. У ХХ ст. виникла необхідність підготовки висококваліфікованих перекладачів, які могли б працювати в різних галузях науки, техніки, народного господарства, тобто які додатково володіли б іншою економічною, військовою, фінансовою, технічною або іншою спеціальністю. Незважаючи на існування численних бюро перекладів, кожне підприємство або компанія намагаються мати власних перекладачів. Розвиток економіки і бізнесу неможливий без перекладацької діяльності. В Україні зазначені відносини набули особливої актуальності у х рр. ХХ ст., коли в результаті державних перетворень були створені економічні та бізнесові структури на зразок зарубіжних, більш розвинених на той час країн світу. Внаслідок такого економічного стану з’явилася велика кількість нових понять, які швидко перетворилися на реалії нашого життя – маркетинг, бізнес-ленч, аудит , маклер, брокер та ін., з’явилося й багато нових термінів. Не меншого значення набуває робота перекладача на міжнародних наукових і практичних конференціях, конгресах, симпозіумах та ін. Проблематика перекладознавства знаходиться в тісному зв’язку з актуальними питаннями філософії, а саме питанням філософської оцінки ролі знакових елементів мовив процесі пізнання проблемою взаємозв’язку між мовою, ідеальним образом та об’єктом; питанням про поєднання змісту і форми та ін. Перелічені питання тісно пов’язані з сучасною проблематикою перекладу.
Які інші наукові галузі, перекладі філософія сприяють взаємному прогресивному розвитку. Починаючи від Аристотеля і Діогена й закінчуючи сучасними філософами (M.Хайдеггер, К.Кастанеда та ін.), твори світової філософії були перекладені на всі розвинені мови світу.
Зв’язок перекладознавства з філософією є досить обмеженим, він має відношення здебільшого до його методологічних питань. На жаль, філософські проблеми перекладознавства ще недостатньо розроблені на практиці, тому не можна будувати серйозні концепції і однозначно схвалювати нові засадничі ідеї щодо природи перекладу, закономірностей його розвитку та ін. Філософія дає перекладу можливість знайти ключі до розкриття специфіки творчого характеру перекладу, вона допомагає вирішити питання перекладознавства наприклад, залежність перекладу від конкретних історичних умов, від світогляду перекладача, від зміну суспільстві, їхнього впливу на шляхи розвитку перекладознавства та ін.). Серед усіх суспільних наук однією з найближчих до перекладу і перекладознавства є історія. Використовуючи історію як фонові знання та застосовуючи історичний підхід, перекладознавство вдосконалює і розвиває свою науково-теоретичну базу. Значення історі для аналізу перекладу (тексту) зумовлюється тим, що правильність перекладу не може бути досліджена й остаточно встановлена без зіставлення його змісту з тими чи іншими історичними обставинами, часом, подіями, фактами, добою в цілому. Крім того, ще чекають на своє вирішення значні проблеми і завдання з історії самого перекладу – наприклад, авторство деяких давніх і сучасних перекладів, належність певних перекладів до тієї чи іншої історичної доби, вплив історичного життя народу на розвиток перекладу і перекладознавства, укладання історії сучасного перекладу і т. ін. – проблеми, які однаковою мірою цікавлять і перекладознавство, й історію. Такі важливі питання, як періодизація літератури у світовому й національному масштабі, висвітлення історичних періодів певної національної культури з урахуванням історичного значення перекладів можуть бути вирішеними остаточно тільки у співпраці істориків і
перекладачів. Важливим є те, що твори МП – це непросто ілюстрація до певної історичної доби або подій історії, а їхня невіддільна частина, специфічне історичне явище, що має свої причини і закони існування, на чому справедливо наголошує А.Лілова [6, с. 47]. Враховуючи принцип історизму при перекладі текстів (особливо художніх, необхідно мати на увазі такі фактори 1) соціальну дійсність віддаленої від нас доби, що відображається у перекладі (ідеї, моральні устої, спосіб мислення 2) авторський час, тобто історичний період, коли живі працював автор художнього твору 3) явища, події, що представлені утворі
МО, тобто така історична доба, якою її побачив і відтворив у оригіналі автор, підкоряючи її своїм намірам 4) стан мови, що розкриває найбільш характерні ознаки й особливості часу, коли був створений оригінал. Значення психології для перекладознавства і перекладу не було встановленим повною мірою майже дох рр. ХХ ст. − до того часу, коли розпочався бурхливий розвиток психолінгвістики. O.P. Лурія, Л.С. Виготський,
Л.С. Бархударов та ін. зробили суттєвий внесок у розвиток зазначеної вище проблеми. Без психології неможливо дослідити і зрозуміти переклад як процес людської діяльності, його специфіку як творчого процесу, його природу, динаміку, функціональні механізми, фактори розвитку й існування. Крім того, існує проблема фальшивих друзів перекладача, вивченню якої приділяло увагу чимало дослідників − В.В.Акуленко, М.А. Задорожная та ін. Вирішення цієї проблеми залежить також і від психології, адже причина неправильного розуміння і перекладу міжмовних омонімів може бути пояснена неоднаковими асоціативними зв’язками, що виникають у свідомості природних і неприродних носіїв мови. Інший аспект співвідношення перекладу і психології – це виникнення і функціонування психологія перекладу. Математики, кібернетики, інженери комп’ютерної техніки, які дослідили теорію інформації, теорію складних систем та їх зв’язки з перекладознавством, у співпраці з перекладачами створили підстави і розвинули нову галузь перекладознавства і вид перекладу – машинний, або електронний переклад.
Проте у наш час ще не можна з упевненістю сказати, що машинний переклад може повністю замінити діяльність перекладача, але дослідження в цьому напрямі є актуальними у світі. Не можна не акцентувати в розглядуваному аспекті зв’язок перекладознавства і теологїї, релігії як суспільного явища. Переклад / інтерпретування релігійних обрядів увійшов у наш побуті став звичним, але властивості, притаманні його соціальним функціям, проявляються досить своєрідно роль перекладу як засобу комунікації дещо деформується (необхідно перекладати релігійні тексти доступною мовою (тобто здійснювати внутрішньомовний діахронічний перекладі транспозицію, інтерпретувати текст, що виражається вищою, незрозумілою звичайним людям мовою. У деяких країнах (наприклад, в Іудейському царстві) першими перекладеними творами були саме релігійні, культові твори, зібрані в Біблії. Протягом багатьох століть перекладачі різних країн зверталися до перекладу різних релігійних творів і, безпосередньо, до Біблії. Найдавніші переклади
Септуагінта, Аквіли, Сіммаха, Ієроніма, Оригена, Вульфіли та ін. не тільки відтворювали мудрість Святого письма, ай сприяли поширенню християнства у світі [11]. Завдяки перекладам теологічних творів світова література збагатилася такими жанрами, як життя, апокрифи, мінеї, притчі, євангелія, псалми, тропарі, кондакі, ірмоси та ін. У добу середньовіччя переклад апокрифічної й агіографічної літератури народними мовами країн Західної Європи супроводжувався суттєвим драматизмом і запереченнями збоку церкви. Таке ставлення було пов’язане з тим, що католицька церква бажала зберегти монополію на тлумачення тексту Біблії і боронилася виникнення єретичних поглядів, адже при перекладі виникали різночитання тексту Святого письма. Внаслідок цього ще в ХІ ст. було визнано, що священними є лише давні переклади Біблії грецькою, єврейською та латинською мовами. Навіть тих, хто відмовлявся віддати іншомовні Біблії єпіскопам для спалення, за рішенням синодів оголошували єретиками. Отже, в ті часи теологічні погляди на переклад релігійної літератури
заважали розвитку перекладу.
Зв’язок між перекладознавством і герменевтикою навряд чи можна заперечувати, адже герменевтика як наука про тлумачення текстів, основоположником якої є Г.Гадамер, дає певну базу для проведення перекладацького аналізу тексту, для правильного тлумачення тексту МО і створення його перекладу. Без цих видів повсякденної діяльності перекладача перекладне може бути здійснений професійно і якісно. Ці наукові галузі перетинаються з лінгвістикою тексту, розробці якої чимало уваги приділяють
Ю.Лотман [7] та інші представники Тартуської лінгвістичної школи. Наукова галузь, яка вивчає енергетичний вплив словом на людину − синергетика − є надзвичайно важливою своїми надбаннями для підготовки перекладача, для формування його професійних якостей. Народна мудрість говорить, що словом можна й убити. АС. Макаренко, К.С. Станіславський та
В.І. Немирович-Данченко вчили своїх учнів − педагогів і акторів − одну фразу вміти вимовляти збільш ніж двадцятьма інтонаціями. Це вправа, яка буде корисною і для перекладача. Отже, важливо і манерою говорити, і намаганням донести авторську інтенцію, справити належне враження на реципієна і, як наслідок, викликати його передбачувану реакцію. Таким чином, перекладач може впливати на хід і результат міжнародних зустрічей. Перелік наукових галузей, взаємозумовлених із перекладознавством, цим не вичерпується. Усі вони збагачують і підштовхують розвиток перекладознавства, поширюючи його маргінальність, надаючи йому поліпарадигмального розвитку, і, разом із тим, набувають розвитку самі.
Висновки
Поліпарадигмальний аналіз сучасного перекладознавства дозволяє схарактеризувати його структуру в межах когнітивної, лінгвістичної та власне перекладознавчої парадигм наукових знань із залученням даних міждисциплінарного підходу. Спостерігається взаємопроникнення і взаємовплив сучасних наукових галузей і перекладознавства через
інтердисциплінарність самого предмету дослідження (перекладу, внаслідок
чого сучасне перекладознавство може бути схарактеризованим як маргінальна поліпарадигмальні наукова галузь. Методологічний апарат сучасного перекладознавства спирається на власне перекладознавчі, лінгвістичні і загальнонаукові методи й методики аналізу. Основними методами сучасного перекладознавства є комунікативний, семантичний і трансформаційний методи. Подальші наукові студії щодо поліпарадигмального вивчення науки про переклад убачаються в напрямах і аспектах лінгвістики перекладу, перекладацького аналізу текста, лінгвостилістики, лінгвосинергетики, когнітивного перекладознавства, психології перекладу. Література
1. Бархударов Л. С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории перевода. – М ЛКИ. 2010. – 240 с.
2. Булаховський Л.А. Вибрані праці В ти т. – Т. К Наукова думка. –
495 с.
3. Влахов С, Флорин С. Непереводимое в переводе. – М Р.Валент. 2009. –
360 с.
4. Задорожная М.А. Основы общей теории и практики перевода (английский и русский языки как иностранные). – К Изд. КНЛУ. 2001. – 240 c.
5. Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ в.
(опыт парадигмального анализа) // Язык и наука конца ХХ в Сб. науч. ст. – МС. Лилова А. Введение в общую теорию перевода. – М Высшая школа. 1985. –
256 с.
7. Лотман Ю.М. Структура художественного текста // Лотман Ю.М. Об искусстве. – СПб.: «Искусство – СПБ». 1998. – С. 14 – 285.
8. Орлов ПА. История русской литературы Х века: учеб. для ун-тов. – М
Высшая школа. 1991.
9. Ревзин И.И., Розенцвейг В.Ю. Основы общего и машинного перевода. – М
Высшая школа. 1964. – 243 с.

10. Рубцова С.Ю. К вопросу о переводе культуронимов \\ Университетское переводоведение. Вып. 3. Материалы III Международной научной конференции по переводоведению „Федоровские чтения“ 26 – 28 октября
2001 г. – СПб.: Филологический факультет СПбГУ. 2002. – С. 432-436.
11. Семенец О. Е, Панасьев АН. История перевода. – К Лыбидь. 1991. – 365 с.
12. Сорокин Ю.А. Перевод. Человек. Цивилизация. Общество. М Наука. 1992.
13. Степанов ЮС. Семиотика: Антология. – М Наука. 2001. – 702 с.
14. Телия В.Н. Первоочередные задачи и методологические проблемы исследования фразеологического состава языка в контексте культуры \\
Фразеология в контексте культуры / отв. ред. В.Н. Телия. – М Языки русской культуры. 1999. – С. 13-24.
15. Терехова СІ. Вступ до перекладознавства. Сучасні проблеми і теорії. Діяльність перекладача. Основи техніки перекладу. – К Вид. КНЛУ. 2002. –
163 с.
16. Терехова СІ. Система орієнтаційних координату мові і мовленні (на матеріалі української, російської та англійської мов. – К Вид. КНЛУ.
2007. – 400 с.
17. Терехова СІ. Типи референції в системі просторових, часових та особових координатна матеріалі української, російської та англійської мов. – К
КСУ; ТОВ"Альфа Реклама. 2010. – 340 с.
18. Утробина А.А. Основы теории перевода. – М Приор-издат. 2006. – 144 с.
19. Фитерман А. Сумароков – переводчик и современная ему критика \\ Тетради переводчика. – М МО. 1963. – Вып. 1. – С. 12-19.
20. Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс. Мова. Культура. Влада. – К Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. 2000. – 286 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал