Передмова 4 Олексій Гарань Оновлення політичної системи України 5 Олександр Палій



Скачати 442.24 Kb.

Сторінка2/4
Дата конвертації23.12.2016
Розмір442.24 Kb.
1   2   3   4
РОБОТА З ГРОМАДСЬКОЮ ДУМКОЮ ПРО ЄВРОПЕЙ-
СЬКУ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНУ ІНТЕГРАЦІЮ В БОЛГАРІЇ ТА
УКРАЇНІ
Володимир Горбач
, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного
співробітництва, Київ
Досвід Болгарії у підготовці громадської думки до вступу країни в НАТО та ЄС є унікальним. Ця унікальність полягає як у національних особливостях становлення болгарської демократії, так і в історичному моменті вступу країни до європейських та євроатлантичних структур. Важливою специфікою є також
їх регіональний балканський контекст. Таким чином, досвід Болгарії у роботі з громадською думкою не може бути відтворений в українському випадку повністю, без змін та адаптацій. Проте у цьому унікальному досвіді є декілька аспектів, які можна виділити як універсальні для застосування в інших країнах, зокрема, і в таких, як Україна.
Подібно до українців, після розпаду комуністичної системи болгари
ідеалізували Захід загалом, їхній первинний єврооптимізм був стихійним оптимізмом непоінформованих людей. Так само як українці, болгари бажали вступу їхньої країни більше до ЄС, ніж до НАТО. І так само як в українців, у болгар бажання інтегруватися до НАТО було сильно підірване втручанням

16
Заходу у події в колишній Югославії, а особливо, фактом бомбардування
Белграду американською авіацією.
Однак, відразу після цих подій політичним елітам Болгарії вдалося намітити стратегічний курс на євроатлантичну та європейську інтеграцію й протягом 10-
12 років досягти поставлених цілей.
Українська політична еліта пішла іншим шляхом. Нашій країні не вдалося досягнути консенсусу еліт щодо стратегії європейської, і, особливо,
євроатлантичної інтеграції. Насамперед, саме завдяки відсутності в українських політиків спільного розуміння пріоритетності національних інтересів, а також стратегічного мислення як такого, ми й топчемося на місці. А політично обумовлені дебати на теми вступу чи не вступу до НАТО та ЄС не лише шкодять рівню підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції громадською думкою, але й використовуються іноземними політичними акторами для посилення внутрішніх протиріч між окремими регіонами України.
Яким чином політичному класу Болгарії вдалося переконати своє суспільство у необхідності інтеграційних кроків, а також необхідних для цього внутрішніх змін у країні та суспільстві?
По-перше, після старої косівської кризи політична еліта країни наочно побачила, що колишній стратегічний союзник – Росія, не змогла чи не захотіла захистити сусідню Сербію у її протистоянні із Заходом. Влада Болгарії негайно скористалася моментом і власними непопулярними серед власного населення, але послідовними політичними рішеннями домоглася довіри політичних еліт
Заходу, після чого можна було переходити до початку переговорів. Можна сказати, що Болгарія вдало скористалася історичним моментом, коли у співробітництві з нею були зацікавлені країни ЄС та НАТО. Консолідована позиція політичних сил країни дозволила витиснути з цього моменту максимум можливої користі для національних інтересів.
По-друге, боснійська криза співпала у часі з настанням жорсткої економічної кризи у самій Болгарії. Недосяжним ідеалом подолання цієї кризи бачилося майбутнє членство в Євросоюзі – у колі економічно благополучних держав.
Відтак громадській думці було задано алгоритм почерговості інтеграційних процесів від євроатлантичної до європейської інтеграції як від простішого до складнішого. Членство Болгарії в НАТО розумілося як формально необов’язковий, але фактично необхідний крок до членства у Європейському
Союзі.
По-третє, внаслідок економічної кризи на момент прийняття рішення значима частина суспільства перебувала за кордоном (трудова еміграція або студенти). Тож головною ідеєю, яка була закладена в месидж еліт суспільству, була необхідність обирати ту систему цінностей, за яку молодь та активні члени суспільства «проголосували ногами». Головним гаслом цього месиджу було – «Ми повинні зробити нашу країну такою, як ті, куди виїжджають наші діти!». Це гасло було дуже сильним, оскільки прямо апелювало до архетипу зв’язку між батьками й дітьми. У 1997-1999 рр. під цим гаслом було проведено

17 цілу серію внутрішніх реформ, які хоч і швидко вичерпалися, але закріпили цивілізаційний вибір, вибір сучасних європейських цінностей, і залишили по собі в суспільстві потужну інерцію руху.
По-четверте, ідею досягнення Болгарією членства в НАТО було висунуто в несподіваний для суспільства момент і у несподіваній для суспільства формі
– не як ініціативу уряду чи зовнішньополітичного відомства, а як ініціативу однієї людини, яскравої особистості – Соломона Пассі. Цей лідер громадської організації «Атлантичний клуб» будучи парламентарем, виступив на цю тему у національному парламенті несподівано навіть для своїх колег. Його вчинок привернув до цієї ідеї загострену увагу болгарських медіа. На момент актуалізації ідея мала підтримку в громадській думці на рівні 12%.
По-п’яте, болгарські журналісти провели надзвичайно інтенсивну
інформаційну кампанію поетапно за алгоритмом: 1) що таке ЄС та НАТО? 2) як говорити про ЄС та НАТО? (реальні репортажі, через конкретних людей) 3) чому Болгарії потрібне членство в ЄС та НАТО?
По-шосте, крупна й системотворча для національної політики Болгарська соціалістична партія (колишні комуністи) змінила свою зовнішньополітичну доктрину з пошуку «третього шляху» й перейшла до пояснення своїм виборцям безальтернативності європейської та євроатлантичної інтеграції Болгарії.
Рішення про вступ до НАТО та ЄС ухвалювалося абсолютною більшістю парламенту без референдуму. Після досягнення членства в обох організаціях
БСП знову повернулася до влади й сформувала нинішню правлячу коаліцію.
Станом на 2007 рік позитивно оцінювали вступ Болгарії в ЄС 76%, негативно –
10%, не визначилися – 14%. Схвалюють членство в НАТО – 39%, не схвалюють
– 17%, вагаються – 34%, і не мали думки – 10%.
Досвід Болгарії засвідчує, що громадська думка є досить динамічною категорією і не може бути єдиним, абсолютним аргументом за чи проти
європейської та євроатлантичної інтеграції. Вона є лише одним із елементів для підготовки державного рішення. Головне питання для підготовки й набуття членства – це забезпечення легітимності цього процесу, що не дорівнює безумовній орієнтації державної влади на поточний стан громадської думки.
А отже, інформаційна кампанія та мобілізаційні заходи мають орієнтуватися не стільки на результати соціологічних опитувань, скільки на системну довіру населення до політикуму.
Особливістю болгарського євроскептицизму є його фактичний скептицизм щодо здатності болгарських політиків відстоювати національні інтереси у наднаціональних органах.
Очевидно, що Україна не може без застережень взяти не лише цілісну програму мобілізації громадської думки для підтримки ідеї вступу Болгарії в ЄС і НАТО, але й більшість їх складових елементів. Однак окремі базові, вихідні позиції мають бути узгоджені в Україні ще до початку такої національної мобілізаційної кампанії. Йдеться, насамперед, про вибір вдалого історичного моменту, досягнення консенсусу еліт, а також максимального зацікавлення

18 медіа щодо позитивного висвітлення цього питання.
Історичний момент для потужного ривка на захід наша країна практично проґавила, якщо взяти до уваги вичерпаність потенціалу «помаранчевої революції» 2004 року й подальші події. Спроба досягнення консенсусу еліт у формі «Універсалу національної єдності» також не виправдала себе.
На відміну від болгарських політиків, для яких Балканська криза стала каталізатором внутрішнього консенсусу щодо інтеграційних, оборонних та безпекових питань, українські політики відреагували на Кавказьку кризу серпня
2008 року загостренням внутрішньополітичного конфлікту. Політичний клас
України таким чином проявив свою неадекватність рівню загроз та викликів, які постали перед українською державою й заслужив визначення як «незрілий» та «безвідповідальний». Консенсус політичних еліт в Україні, у тому числі й щодо питань інтеграції в ЄС та НАТО можливий лише після ротації цих еліт.
Особливістю українського сприйняття інтеграційних процесів цілком може стати усвідомлена необхідність обмежити свавілля власних політиків якимись
«верховними органами», які стоятимуть над ними, і куди завжди можна буде звернутися за захистом прав чи у пошуках справедливості.
На відміну від Болгарії цілковито незалежних медіа в Україні дуже мало.
Можна сказати навіть більше, політичні сили й медіа часто є залежними від одних
і тих самих фінансово-економічних угрупувань. Таким чином, для консенсусу політичних еліт у питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції, для позитивної зацікавленості медіа даною темою сьогодні потрібен, насамперед, консенсус українських олігархів, який у свою чергу, може виникнути через усвідомлення ними зовнішніх щодо України загроз та викликів – історичного моменту.
На відміну від Болгарії Україна має потужний національний капітал, який в умовах загострення глобальної економічної кризи змушений по- новому усвідомлювати свою відповідальність як перед власними найманими працівниками, так і перед громадянським суспільством та країною загалом.
Тому консенсус національного капіталу для долі української інтеграції в західні структури є визначальним.
Дуже продуктивним, на мою думку, буде використання таких гасел, які розгортатимуть для української аудиторії месидж, базований на відновленні зв’язку батьки-діти – побудуємо Україну такою, як ті західні країни, куди наші діти їдуть вчитися й працювати.
Але тут варто враховувати, що значна частина нашої трудової еміграції, а також студіюючої молоді працюють і навчаються саме в Росії. Економічна криза в Росії повертає наших гастарбайтерів додому. Критично важливо, щоб ці люди змогли знайти собі застосування на Батьківщині, а також побачили для себе нові можливості від внутрішньої еволюції України за західними взірцями.
Етап єврооптимізму непоінформованих людей Україна, як і Болгарія, безповоротно пройшли на початку 1990-х років. Сьогодні тему європейської та євроатлантичної інтеграції України вже неефективно розкривати через

19
«відштовхування» від Росії. Історичне гасло «Геть від Москви!» саме по собі вже не працюватиме однаково ефективно для всіх українців.
Значно ефективнішим для України (як було для Болгарії), буде усвідомлення громадською думкою незалежних від нас труднощів, які постануть перед нами у разі спроби вступити в Євросоюз без членства в НАТО. Гасла на кшталт
«Спочатку НАТО!» повинні містити ширше смислове значення й набагато дальшу перспективу. Наприклад, перший крок – НАТО, другий – Євросоюз, третій – процвітання. Українці не сприймають НАТО й ЄС як самоціль, для нас це, перш за все засіб для чогось іншого, набагато ближчого саме нам.
Членство в НАТО та ЄС дасть Україні стабільність, яка необхідна нам як для саморозвитку, так і для рівноправного співробітництва з Російською Федерацією.
Можливо, якийсь короткий час російська позиція буде негативною щодо нашої інтеграції в західні структури, але потім баланс двосторонніх відносин відновиться вже на якісно вищому рівні. Необхідно через медіа наполегливо пояснювати власним, а також російським громадянам, що інтеграція України в західні структури – це не лише благо для українців, але й певна гарантія безпеки й добросусідства для обох країн. ЄС та НАТО, які матимуть у своєму складі Україну апріорі не можуть бути «антиросійськими».
Враховуючи особливості поточного моменту сьогодні в Україні мало провести інформаційну кампанію про НАТО, оскільки суспільство, внутрішньо поляризоване за шкалою «свої-чужі» в регіональному контексті, не здатне однаково сприймати ту чи іншу інформацію про Північноатлантичний альянс.
Необхідно проводити інформаційно-агітаційну кампанію, замовником якої буде держава, а виконавцями – хто завгодно, лише не політики та державні органи.
Цебто, виконавцями даної програми мають бути громадські організації України в усій їх сукупності, перш за все, регіональні та місцеві осередки громадянського суспільства. Тут апріорі не може бути монополії на істину чи на інформацію.
Тому євроатлантична та європейська інтеграції є занадто важливими для
України, щоб довіряти їх лише нинішнім українським політикам…
ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ КРІЗЬ ПРИЗМУ
ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
Олександр Макобрій
, головний консультант національного центру з
питань євроатлантичної інтеграції України
Україна являє собою країну, від якої багато в чому залежить мир та стабільність на європейському континенті. Тому НАТО приділяє особливу увагу відносинам у розвитку співробітництва у багатьох сферах, більшість з яких має цивільне призначення і спрямовано на демократичний розвиток саме України. Це цілком прагматичний підхід Альянсу, тому що жодна країна самотужки не може забезпечити власну безпеку, з огляду на виклики сьогодення. Тому приділяється особлива увага розвитку демократичних процесів в країні, задля створення

20 прогнозованих відносин, які в свою чергу спрямовані на забезпечення миру та стабільності шляхом досягнення консенсусу щодо спільного існування.
В листі, який був направлений на початку 2008 року, від Президента,
Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради України до Генерального секретаря
НАТО, чітко зазначено: «Політика євроатлантичної інтеграції визначена національним законодавством, не спрямована проти третіх держав і має на меті майбутнє членство України в Організації Північноатлантичного договору, про що порадимося з українським народом».
Тож, одним з неформальних критеріїв набуття повноправного членства в
НАТО є підтримка громадянами України євроатлантичної інтеграції, хоча
НАТО не вимагає проведення безпосереднього референдуму щодо членства.
Вибір кожного громадянина на можливому, майбутньому референдумі стосовно вступу України до НАТО залежить від свідомого розуміння ним свого статусу, своєї ролі у визначенні шляху розвитку країни, з одного боку, і характеру процесів інтеграції в НАТО – з іншого.
Негативне ставлення громадян України до північноатлантичної інтеграції значною мірою зумовлено наявністю факторів, які впливають на громадське сприйняття євроатлантичної інтеграції.
Існує широкий спектр міфів та стереотипів, які залишились з часів радянського минулого України, та ті, що роздмухуються політичними опонентами інтеграції
України в НАТО.
Недостатню підтримку громадськістю північноатлантичної
інтеграції не слід пояснювати лише міфами та стереотипами. Вони лише слугують підґрунтям для розвитку чинників, які формують негативне ставлення громадян України до вступу в НАТО.
Одним з таких чинників, який є бар’єром у формуванні розуміння
євроатлантичної інтеграції серед громадян України, є те, що деполітизоване, об’єктивне обговорення проблем інтеграції в НАТО часто ведеться на рівні вузьких спеціалістів (політологів, військових експертів, журналістів), але при цьому не стає об’єктом уваги більш широкої аудиторії або залишається нецікавим для неї. Це призводить до того, що значний прошарок населення не отримує достовірної і своєчасної інформації щодо НАТО, логіки розвитку цієї організації, її цілей та завдань. Хоча на сьогоднішній день існує тенденція перенесення аспектів проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи на регіони країни до більш ширшої аудиторії.
Іншим чинником є профанація термінів та понять, які є вирішальними у сприйнятті громадянами вступу України до НАТО («євроатлантична інтеграція»,
«демократія», «реформи» тощо). З впевненістю можна стверджувати, що громадяни України майже не володіють інформацією про НАТО. Більшість взагалі не розуміє, що таке євроатлантична інтеграція.
Тож зараз ми маємо ситуацію, при якій міфи та стереотипи разом з нерозумінням та профанацією термінів є вирішальними у негативному сприйнятті інформації про НАТО та відносини з Україною.
Відповідно до задекларованих принципів у виконанні щорічних Цільових

21 планів Україна – НАТО в рамках підписаного у 2002 році в Празі Плану дій
Україна – НАТО, приділяється увага проведенню інформаційно-роз’яснювальної роботи серед громадян України щодо євроатлантичної інтеграції.
Виходячи з останніх подій, що були окреслені під час Бухарестського саміту
НАТО у квітні 2008 року та засіданні Північноатлантичної ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ у грудні 2008 року, акцент уваги в проведенні державної політики все більше зосереджується на проведенні інформаційної роботи. З огляду на те, що рішення української держави має бути схвалене суспільством, останнім часом роз’яснювальна робота серед населення набуває особливої актуальності.
Основним принципом проведення зазначеної діяльності є досягнення максимального рівня неупередженості у донесенні інформації. Серед основних, практичних заходів проведення відповідної державної політики можна відзначити:
- проведення публічних заходів, семінарів, круглих столів, дискусій тощо;
- напрацювання інформаційно-аналітичної бази у вигляді друкованих та
інших матеріалів з тематики відносин Україна – НАТО та їх розповсюдження;
- створення регіональної мережі мультиплікаторів інформації у проведені скоординованої публічної діяльності;
- створення експертного середовища, підготовка фахівців у сфері
євроатлантичної інтеграції;
- опрацювання різноманітних методологій та моделей проведення відповідної публічної роботи.
В Україні діє більш ніж 130 неурядових громадських організацій (НУО), які здійснюють свою місію у сфері євроатлантичної інтеграції. Фактично діяльність НУО охоплює всі регіони країни. Акценти проведення публічних заходів останнім часом все більше переносяться на регіональний рівень.
Координація діяльності НУО України, зокрема у проведені спільної
інформаційної політики, відображається в існуванні об’єднань громадських організацій, а також відповідних коопераційних зв’язках між ними. Одним з провідних таких об’єднань є Громадська ліга Україна – НАТО, що була створена у 2003 році і на сьогоднішній день в склад якої входять понад 70 провідних організацій по всій країні.
Останнім часом, активізувалася діяльність зі створення постійно діючих
Інформаційних пунктів, на регіональному рівні. На 2008 рік, створено 14 подібних закладів на рівні обласних центрів та Центру в Білій Церкві, який створено для роботи в Київський області. Головною метою діяльності центрів
є налагодження постійної інформаційно-роз’яснювальної роботи з охопленням як найбільшої кількості населення маленьких міст та селищ регіонів. Всі, без виключення Центри, створені на базі провідних вищих навчальних закладів.
Продовжується практика науково-методичного наповнення Інформаційних стендів в Україні. Стенди мають більш фундаментальне значення у наданні
інформаційних матеріалів щодо євроатлантичної інтеграції і носять бібліотечний

22 характер. Кожний бажаючий громадянин може вільно отримати інформацію, звернувшись до одного з 27 стендів, що створені на рівні обласних бібліотек, або одного з 27 стендів, які діють у приміщенні вищих навчальних закладів кожної області України.
Одним з останніх успішних проектів, який реалізується, є створення Мережі партнерства Україна-НАТО щодо підвищення обізнаності громадянського суспільства під егідою Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи. Так 5 жовтня 2006 року в ході проведення третього раунду консультацій
Україна-НАТО на рівні міністрів оборони в м. Сінтра (Іспанія) було підписано
Листа про наміри між Україною та 13 країнами-членами НАТО, серед яких була і Болгарія. Мережа представляє собою відкриту міжнародну недержавну комунікативну систему між неурядовими громадськими організаціями України та країн-членів НАТО, яка спрямована на встановлення контактів, обміну досвідом, поширення інформації та вивчення суспільної думки у сфері безпеки
і оборони.
Практична імплементація діяльності Мережі відображається у реалізації спільних проектів між українськими НУО та подібними організаціями країн- членів НАТО. Одним з успішних спільних проектів можна відзначити проект
«Суспільство та Армія - підстава взаємної довіри для зміцнення громадянського суспільства», який було організовано Атлантичною Радою України,
Громадською лігою Україна – НАТО та іншими українськими організаціями з однієї сторони, та Інститутом стратегічних досліджень (м. Краків, Польща) - з другої. Метою проекту було передати досвід Польщі з процесу проведення реформування збройних сил та відповідного впливу НГО.
Ефективність та результат зазначеної діяльності можна визначити даними соціологічних досліджень. На початку 2008 року, за різними опитуваннями, підтримували курс держави на євроатлантичну інтеграцію до 22 відсотків громадян України, на кінець року - цей показник підвищився до 30 відсотків
(за даними загальнонаціонального опитування, проведеного Інститутом трансформації суспільства на замовлення МЗС України).
Соціологи стверджують, що підтримка вступу до НАТО в Україні має регіональну особливість - із просуванням від західного регіону до східного рівень схильності населення до входження в цю систему колективної безпеки суттєво зменшується. Також більше схильні підтримувати вступ країни в Альянс молоді люди – на відміну від представників старшого покоління. Серед груп за сферами зайнятості позитивне ставлення до НАТО демонструють студенти
і працівники державних та бюджетних установ - 35-37%. Порівняно низьку підтримку виявляють пенсіонери і домогосподарки, а також російськомовні громадяни України.
Тож можна констатувати, що розглядати ставлення громадян до
євроатлантичних прагнень держави має позитивну динаміку. Але для її підтримки необхідно проводити більш скоординовану роботу між громадськими організаціями та органами державної влади. Важливим елементом є кооперація

23 зусиль, тим більше що всі необхідні передумови в Україні для цього вже створені.
ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕВАГИ ЧЛЕНСТВА В ОРГАНІЗАЦІЇ
ПІВНІЧНО-АТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ
Лілія Левандовська
, координатор проектів Інституту Євро-
Атлантичного співробітництва
Економічна співпраця держав чітко зазначена в Вашингтонському Договорі.
Адже питання євроатлантичної інтеграції має більше вимірів, ніж суто військові чи політичні питання, про що свідчать назви комітетів, робочих групп та установ
НАТО: Економічний Комітет, Комітет координації європейського повітряного простору, Науковий Комітет, Комітет викликів сучасного суспільства, Комітет
інформації та культурних відносин. Програма НАТО щодо безпекових
інвестицій спрямована на підтримку менш розвинутих країн у їх досягненнях щодо рівня відповідності критеріям НАТО.
Саме тому на даному етапі демократичних перетворень в Україні, з огляду на актуальність питання євроатлантичної інтеграції, при проведенні відповідних публічних заходів потрібно включати компонент економічної безпеки, яку гарантує членство в НАТО. Адже громадяни України отримують достовірну
інформацію щодо політичних та військових аспектів діяльності Північно-
Атлантичного Альянсу, проте вони практично не володіють інформацією про економічні переваги належності країни до даної організації. Саме відповіді на практичні запитання щодо дотримання економічних інтересів кожного громадянина повинні стати ключовими доказами на підтримку населенням
України євроатлантичного курсу держави.
Найбільш переконливим аргументом для громадян України є відповідний досвід країн-сусідів, які вже є членами ЄС та НАТО, особливо країн, цивілізаційно та культурно близьких до України. В даному аспекті досвід
Болгарії важко переоцінити, оскільки Болгарія є слов’янською та православною країною, і на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції вирішувала схожі проблеми, що існують наразі в Україні.
Безумовно, досить складно встановити причинно-наслідковий зв'язок між членством в НАТО та економічним зростанням певної країни, оскільки не завжди вдається виокремити саме позитивні досягнення євроатлантичної інтеграції від
інших факторів успішного економічного розвитку та відповідних реформ кожної держави-члена НАТО. Проте, аналізуючи економічні переваги приєднання країни до НАТО, потрібно підкреслити, що вступ до НАТО автоматично збільшує іноземні інвестиції в країну завдяки більш надійним гарантіям економічної стабільності та надійності. Теоретично, зв'язок між членством в НАТО та зростанням прямих іноземних інвестицій може розглядатись як випадковість, адже збільшення інвестицій може бути пов’язане із розвитком

24 структурних реформ або початком переговорів із ЄС. Проте всі дані фактори стосуються спроможності країни бути членом НАТО і враховуються іноземними
інвесторами при прийнятті рішень. Так, наприклад, після приєднання Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку країни збільшились вдвічі. За деякими прогнозами експертів у 2010 році розмір інвестицій в економіку Республіки
Болгарія може скласти 330,0 млн. дол., а у 2015р. – 382,0 млн. дол. Важливими економічними перевагами членства в НАТО є також зростання економічних показників та підвищення стандартів життя, адже в Республіці Болгарія ВВП щорічно зростає на 5-6%, а рівень безробіття поступово знижується завдяки створенню нових робочих місць та підвищенню доходів у приватному секторі.
На даний час рівень безробіття у Болгарії складає близько 6,0%, проте зниження з 22% (у 1998 році) свідчить про позитивну динаміку, зокрема завдяки поверненню робочих мігрантів із США та країн Західної Європи.
Приєднання країни до ЄС та НАТО та вироблення відповідної державної стратегії сприяло підвищенню привабливості країни не тільки для інвесторів, але і для власних громадян та туристів. Так, наприклад, туристична індустрія в Болгарії розвивається завдяки збільшенню безпеки та зміні іміджу країни, а також завдяки розвитку інфраструктури зв’язку та доріг, що в перспективі сприятиме збільшенню потоку туристів із Західних країн та удосконаленню сфери туристичних послуг. Кількість туристів збільшилась у два рази за період 2000-2004 років. В разі приєднання України до НАТО те ж саме може стосуватись туристичної індустрії України, адже країна змінить власний імідж нестабільної та непевної країни на статус повноправного члена спільноти розвинутих європейських держав.
До вступу Болгарії в НАТО та ЄС Президент країни Георгі Парванов чітко заявляв, що для Болгарії запрошення приєднатись до НАТО є надзвичайно важливим, як і для самого Альянсу, оскільки це стане успішним інвестуванням у Південно-Східну Європу. Президент Болгарії також підкреслював власну віру в те, що НАТО та інші іноземні партнери усвідомлюють, що більш доцільними
є інвестиції в мир, ніж майбутнє гасіння пожеж. Отже, потрібно усвідомити найбільш важливий аспект приєднання до НАТО – і процес приєднання, і сам факт вступу до даної організації приносить користь економіці країни- кандидата, а більш розвинута економіка країн регіону сприятиме покращенню та надійності глобальної безпеки. З початку переговорів із НАТО в Болгарії аналізували економічні вигоди та показники можливого членства, включно
із очевидними короткостроковими результатами (збільшення іноземних
інвестицій) та довгостроковими показниками, що стосуються покращення
інвестиційного клімату та державного управління. Прямі результати членства в
НАТО включають зміни оборонного бюджету та його складу.
Наступним важливим економічним аспектом розширення НАТО є надання фінансової допомоги новим членам та країнам кандидатам за допомогою програм та проектів, фінансованих «старими» членами Альянсу. Так, наприклад, відбувається передача чи закупівля за нижчими цінами певних видів військового

25 озброєння та техніки.
Щодо програм підтримки, то потрібно зазначити, що з 1990 року та до першої хвилі розширення НАТО країни-кандидати (держави Центрально-Східної
Європи) отримали допомогу у розмірі 71 мільярдів доларів, а пострадянські країни – 35 мільярдів.
Отже, можна констатувати, що економічні зміни як наслідок розширення
НАТО стосуються зміни внутрішніх, регіональних, а також глобальних ринків нових членів НАТО.
Проте членство в НАТО передбачає певні фінансові та організаційні витрати країн-кандидатів. Це стосується не тільки зростання оборонного бюджету країни (в середньому – 2% від ВВП) та внесків країни до цивільного та військового бюджетів Альянсу, бюджету програми інвестицій у безпеку
НАТО, а також участі у операціях НАТО, але і підтримання дипломатичного штату країни в структурах НАТО. Такі витрати передбачені стандартами дипломатичної практики членства певної країни в міжнародних організаціях, наприклад в ООН, ОБСЄ, ЄС. А витрати кожної країни на колективну оборону
є набагато нижчими за ті, які б кожна країна віддала на забезпечення власної безпеки самостійно. Вартість безпеки, без сумніву, залежить від середовища безпеки, і у випадку України відносини з Росією є ключовим фактором, адже добросусідські відносини без територіальних претензій означатимуть нижчі оборонні витрати. При цьому ми також повинні пам’ятати витрати Альянсу, спрямовані на модернізацію інфраструктури країн-союзників – за допомогою власних тендерів НАТО робить значні інвестиції в інфраструктуру нових членів
(дороги, телекомунікацію, тощо).
Проте потрібно наголосити, що за прогнозами експертів з огляду на розвиток військово-промислового комплексу України та ростом іноземних інвестицій, оборонні витрати України будуть меншими, ніж у випадку інших країн- кандидатів та тих країн, що недавно приєднались до Альянсу. В даному аспекті досвід Болгарії є також важливим для України, адже, як і в Україні, в Болгарії втілюється масштабна реформа національної армії, на відміну від країн Балтії чи Словенії, де армію практично формували заново. Україна, як і Болгарія, також спрямовує значні витрати на скорочення чисельності армії та перетворення її на армію професіоналів.
Трансатлантичний компонент економічних переваг членства в НАТО також заслуговує особливої уваги, адже через збереження та удосконалення безпекового середовища в Європі розширення НАТО підтримує стійкість швидкого економічного зростання європейських союзників. Після завершення
Холодної війни міцні економічні зв’язки США із Європою розвивались саме завдяки НАТО через забезпечення стабільності та переходу до ринкової економіки країн європейського континенту. Наприклад, чіткий критерій НАТО щодо демократичної ринкової практики як передумови членства спонукав новий реформістський уряд Болгарії змінити економічний курс після декларації
євроатлантичних прагнень країни. Наступним важливим наслідком розширення

26
НАТО для економічного зростання регіону є зняття територіальних претензій, які шкодили розвитку економічних відносин між країнами.
Індивідуальне сприйняття економічної невпевненості часто зумовлює загальну невпевненість і як наслідок конфлікти та кримінальну поведінку. І навпаки, більш розвинута економіка знизить рівень загальної невпевненості, соціальну напругу та створить відповідальне та надійне суспільство. Отже, переваги членства в НАТО для країни, яка все ще перебуває у стадії економічного та політичного реформування, є наступними: підтримка зусиль щодо розвитку ринкової економіки завдяки залученню іноземних інвестицій, колективна безпека, та як наслідок відчуття політичної та економічної стабільності, а також рівна участь у вирішенні важливих для країни питань як члена євроатлантичної спільноти. А для НАТО розширення є важливим для підтримки важливих демократичних та економічних перетворень у європейських країнах, адже трансформація колишніх пост комуністичних країн на демократичні держави
із ринковою економікою є значним внеском для формування стабільної та безпечної Європи


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал