Передмова 4 Олексій Гарань Оновлення політичної системи України 5 Олександр Палій



Скачати 442.24 Kb.

Сторінка1/4
Дата конвертації23.12.2016
Розмір442.24 Kb.
  1   2   3   4

ЗМІСТ
Передмова
4
Олексій Гарань
Оновлення політичної системи України
5
Олександр Палій
Вступ до НАТО: стратегія для України та Європи
9
Володимир Горбач
Робота з громадською думкою про європейську та
євроатлантичну інтеграцію в Болгарії та Україні
15
Олександр Макобрій
Євроатлантична інтеграція України крізь призму громадської думки
19
Лілія Левандовська
Економічні переваги членства в Організації
Північно-Атлантичного Договору
23
Георгі Карасімеонов
Досвід Болгарії як члена НАТО та ЄС.
(Що може використати Україна?)
26
Светослав Малінов
Чому НАТО потрібне моїй країні або як здобути підтримку громадської думки?
31
Огнян Мінчев
Переваги членства в НАТО для посткомуністичної країни.
Приклад Болгарії
34
Мілен Любенов
Політичні партії відігравали важливу роль на шляху
Болгарії до членства в ЄС та НАТО
38

4
ПЕРЕДМОВА
Шановні читачі!
До вашої уваги пропонується видання, що є результатом плідної співпраці
Інституту Євро-Атлантичного співробітництва та двох болгарських партнерів:
Інституту політичних та юридичних досліджень та Болгарської школи політики.
В рамках даного проекту було проведено два регіональних заходи в Донецьку
і Одесі за участі болгарських партнерів. Минулого року в рамках проекту було проведено два публічні заходи в Києві та робоча зустріч в Болгарії, видані окремі публікації - в Україні та Болгарії.
Цього року, враховуючи запити української та зарубіжної аудиторії, ми вирішили видати спільну двомовну публікацію на тему євроатлантичної
інтеграції України та відповідного досвіду Болгарії.
Не можна применшувати шлях, пройдений Болгарією до членства в
Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного Договору – ще 10-15 років тому ця країна вважалась однією з найбільш «проблемних» на європейському континенті з огляду на рівень корупції, брак реформ, дефіцит політичної волі та послідовності у досягненні поставлених цілей. Подібно нинішній Україні,
Болгарія мала великі проблеми із якістю державного управління, стандартами життя та рівнем злочинності, а громадяни Болгарії стояли у довгих чергах за
європейськими візами. Багато хто вважав, що ця православна слов’янська країна за своєю цивілізаційною природою неспроможна стати частиною західного світу.
Втім, попри скептицизм і сумніви багатьох, болгарам вдалося істотно виправити ситуацію і протягом десяти років розв’язати трансформаційні завдання, які відкрили для цієї балканської країни двері до НАТО (2004) та ЄС (2007).
Болгарія є маленькою країною, але її вступ до ЄС та НАТО символічно важить для нас значно більше, ніж аналогічний успіх Румунії чи інших країн регіону. Наприклад, саме завдяки вступові Болгарії до Європейського Союзу і, в перспективі, до єврозони, вже невдовзі на європейській валюті, поряд з написами латинським і грецьким алфавітами, з’явиться і кирилічний напис «євро».
Досвід Болгарії, цивілізаційно спорідненої з Україною, красномовно свідчить про принципову можливість реалізації тих амбіційних завдань, які ставить перед собою Україна, прагнучи інтегруватись до найбільш економічно розвиненої та політично захищеної спільноти європейських націй.
Аналітичні матеріали, пропоновані в рамках цієї публікації, розкривають деякі специфічні питання суті та змісту політичних змін, реформ та комунікаційних стратегій, необхідних для інтеграції України в ЄС та НАТО з огляду на болгарський досвід.
Від імені ІЄАС та партнерів
Науковий директор ІЄАС Олександр Сушко

5
ОНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ
Олексій Гарань
, проф. політології, науковий директор Школи політичної
аналітики НаУКМА
Попри всю гостроту передвиборної боротьби 2007 р., вона не носила такого драматичного характеру, як вибори 2004 і 2006 рр. (включаючи проголошувані гасла). Основним уроком тодішньої політичної кризи мало стати розуміння політиками неможливості монополізації влади однією політичною силою і необхідність поваги до опозиції, незалежно від конфігурації парламентської більшості.
У 2007 р. Україна втретє склала тест на демократичність. Результати виборів в Україні визнаються основними політичними силами, і втретє після виборів
2004 р. контроль над урядом перейшов від влади до опозиції, тобто влада
і опозиція змінюються місцями саме в результаті виборів. Це визнається і міжнародним співтовариством.
Дострокові вибори засвідчили структуризацію українського парламенту.
На зміну 13-14 фракціям, як це бувало раніше, вдруге поспіль було обрано парламент з 5 фракціями. Наступним кроком має стати ідеологічна
(програмова) структуризація.
Партійна структуризація парламенту стала наслідком запровадження спочатку змішаної, а потім і пропорційної системи виборів. Тому попри її очевидні недоліки, варто говорити не про повернення до мажоритарної системи, а про вдосконалення пропорційної системи (запровадження регіональних, а можливо, і відкритих списків).
На жаль, результати виборів не вдається перевести в ефективне управління країною. Суперечності між Ющенком і Тимошенко, пов’язані
із незавершеною конституційною реформою і гострою конкуренцією напередодні президентських виборів 2009 р., призвели до фактичного блокування роботи уряду і, зрештою, до розвалу коаліції. Перед країною в умовах світової економічної кризи знову постала перспектива дострокових виборів.
Перед нинішнім парламентом постало завдання внесення конституційних змін. Поспішне прийняття недосконалої реформи 8 грудня 2004 року, між другим та третім туром президентських виборів, стало своєрідним компромісом між Віктором Ющенком та його супротивниками, але обмежувало владу майбутнього президента. В результаті, замість створення більш демократичних правил гри, про необхідність яких протягом багатьох років говорили всі противники авторитаризму, було закладено міну уповільненої дії в протистоянні гілок влади.
Ми маємо один з варіантів «змішаної системи», а саме «президентсько- прем’єрську модель», тобто, як кажуть у Франції, це «двоголова влада» - президент і прем'єр - оскільки йдеться про два центри сили.

6
Але українська практика показала, що, з одного боку потрібне збереження балансів, а з іншого – подвійне підпорядкування в системі виконавчої влади в умовах України не працює і призводить до взаємного блокування.
Потрібно також додатково прописати конституційні положення, щоб зняти різночитання.
Показова ситуація, що виникла навколо принципового питання, чи може президент не погодитися з кандидатурою прем’єра, запропонованою парламентською більшістю. Нагадаємо, що в таких різних моделях як у
Німеччині, Великобританії (парламентська модель), Франція (президентсько- прем’єрська) саме глава держави вносить кандидатуру прем’єра. Звичайно, вона потребує схвалення у парламенті, а отже, має враховувати реальну більшість, що її підтримає. Однак в умовах патової рівноваги у парламенті цей момент дозволяє зіграти главі держави ту роль гаранта і арбітра, котру йому відводить Конституція. Цілий ряд положень потребує навіть не уточнень, а принципових змін.
Конституційна закріплена вимога про необхідність коаліції для формування уряду на практиці заблокувала можливість пошуку компромісних рішень у парламенті.
Доцільно розглянути питання запровадження конструктивного вотуму недовіри кабінету міністрів, який передбачає висловлення недовіри діючому уряду і його відставку за ініціативою парламенту лише шляхом обрання нового прем’єр-міністра, формування ним уряду та ухвалення програми діяльності уряду.
Очевидно, що треба змінити норму, коли парламент отримав право звільняти окремих міністрів простою більшістю. Це автоматично робить міністра заручником певних лобістських сил.
Крім того, і до, і після змін 2004 р. міністри мусять складати депутатські повноваження. Якщо ми зараз все ж таки рухаємося до парламентської відповідальності уряду, то варто зробити як у багатьох інших країнах, коли міністр зберігає за собою депутатський мандат. Таке варто було б запровадити
і в Україні, щоб не підвішувати міністрів «на гачок». І тоді міністр, якого зняли або який подав у відставку, продовжує, лишаючись депутатом, працювати в парламентській більшості або ж в опозиції.
Потрібно також прописати, що має бути не просто регламент роботи парламенту, який ситуативно змінюється самим парламентом у будь-який момент, а закон про регламент. На жаль, в процесі прийняття конституційних змін це очевидне положення чомусь зникло, що ставить саму процедуру роботи парламенту в залежність від інтересів більшості.
Неоднозначним є питання про імперативний мандат. Впровадження
імперативного мандата негативно позначається на незалежності народних депутатів. У той же час ігнорування партійної позиції та вступ до урядової коаліції самостійно, всупереч рішенню фракції, призвело зрештою до спотворення результатів народного волевиявлення і до дострокових виборів.

7
Нагальним питанням є відновлення авторитету судової влади. Це потребує
і ряду конституційних змін: необхідно закріпити принцип інстанційності при побудові системи судів загальної юрисдикції; чітко визначити саму систему судів загальної юрисдикції; конституційно врегулювати питання призначення суддів на адміністративні посади в судах та звільнення з цих посад.
1
З метою забезпечення принципу незалежності суддів слід розглянути можливість наділення цими повноваженнями Вищої ради юстиції, змінивши попередньо порядок її формування: згідно міжнародних стандартів рішення, пов'язані з призначенням чи закінченням перебування на посаді судді, повинні прийматися за участі органу, незалежного від виконавчої і законодавчої влади, у якому не менше половини складу є суддями, обраними такими ж суддями в порядку, що гарантує широке представництво суддів. Крім того, з метою запобігання свавільному звільненню судді з посади пропонується уповноважити Вищу раду юстиції встановлювати факт порушення суддею присяги.
Потребує відновлення повноцінного функціонування Конституційного
Суду. Неприпустимим є звільнення суддів з посад (незалежно від того президентом, парламентом, чи з’їздом суддів) на підставі порушення ними присяги без доведення факту порушення присяги. Венеціанська комісія рекомендувала закріпити спеціальну норму в статті 149 Конституції, відповідно до якої попереднє рішення з питання щодо підстав звільнення судді КС України виноситиметься самим Конституційним Судом.
Орган, який уповноважений прийняти рішення щодо призначення на посади суддів КСУ, повинен це робити виключно на основі професійних якостей відповідних осіб та лише на основі спеціальних критеріїв. Правом формувати список претендентів можна наділити спеціально утворену комісію з числа суддів КС у відставці та інших правників, які за віком не можуть претендувати на посади суддів КС. Склад цієї комісії мав би затверджуватися з'їздом представників юридичних навчальних закладів, наукових установ і громадських організацій.
Існуюче конституційне регулювання територіального устрою та місцевого самоврядування в України є неповним, подекуди суперечливим. Воно вимагає більшої адаптації до вимог Європейської хартії місцевого самоврядування
1985 р.
Закладені вже в Конституції колізії обумовили виникнення “матрьошки місцевого самоврядування” - існування фактично недієздатних органів місцевого самоврядування дрібних адміністративно-територіальних одиниць або «квазі-одиниць» та їх залежність від органів місцевого самоврядування
1
Пропозиції по вдосконаленню судової влади та місцевого самоврядування зроблені на базі «Зеленої книги» української конституційної реформи», розробленою коаліцією НУО
(Центр політико-правових реформ, Школа політичної аналітики при НаУКМА, Український незалежний центр політичних досліджень, Комітет виборців України) http://www.spa.ukma.kiev.
ua/article.php?story=20080228220102389

8 більших адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони знаходяться.
Конституція України встановлює тільки одну модель виконавчої влади
«муніципалітету» – модель «сильний мер» (обирається членами територіальної громади та очолює виконавчий орган місцевої ради). Світовий досвід передбачає можливість для територіальних громад обирати одну з декількох моделей організації виконавчої влади муніципалітету («слабкий мер», «сіті- менеджер», «колегіальний голова виконавчої влади муніципалітету» та ін.).
Питання організації виконавчої влади «муніципалітету» є внутрішньою справою територіальної громади, яке варто регулювати не Конституцією, а законом та статутом територіальної громади, в якому формалізується вибір територіальною громадою передбаченого у законі варіанту.
Широкі повноваження місцевих державних адміністрацій і у той же час можливість обласних, районних рад висловлювати недовіру голові місцевої державної адміністрації надмірно політизують управління на місцевому рівні.
Надмірну політизацію спричинили і вибори до місцевих рад на основі пропорційної виборчої системи.
Незважаючи на використання нормою статті 132 Конституції України поняття «регіон», регіональне самоврядування Конституція не передбачає.
Обласна рада конституційно визначена як орган місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Це не відповідає загальноєвропейській практиці регіонального самоврядування.
Як ухвалювати зміни до Конституції? Перший сценарій – треба ухвалити окремі зміни до Конституції та закони, що розписують конституційні положення. Інший варіант: підготовка нової редакції Конституції, яку могла б розробити комісія з представників різних сторін.
Зрештою, вдавалися ж компроміси українським політичним силам під час здобуття незалежності, ухвалення Конституції 1996 року тощо. Додамо, що за нинішніх умов ми не знаємо напевно, хто стане президентом, хто прем’єром, хто матиме більшість у парламенті. Тому політики не зможуть писати конституцію під себе, бо влада може опинитися в руках політичних опонентів. Для підвищення легітимації змін рішення парламенту треба затвердити загальнонаціональним референдумом (але для цього потрібно схвалити новий закон про референдум). У той же час жорстке політичне протистояння в стінах парламенту напередодні президентських виборів 2009 р. може перешкодити цьому процесу.
Тому, з метою забезпечення легітимації цього процесу можливим є введення в механізм державної влади спеціально уповноваженого на прийняття Конституції України органу установчої влади (наприклад, це може бути Конституційна Асамблея). Прийнята Конституційної Асамблеєю нова Конституція України повинна затверджуватися на всеукраїнському референдумі. Для цього необхідне попереднє конституційне визначення

9 порядку прийняття нової Конституції з наступною її зміною відповідно до вже конституційно визначеного порядку.
ВСТУП ДО НАТО: СТРАТЕГІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ І ЄВРОПИ
Олександр Палій
, провідний експерт Інституту зовнішньої політики
Дипломатичної академії при МЗС України, кандидат політичних наук
Відносини з НАТО уже сьогодні забезпечують Україні сприятливий клімат безпеки на її західних кордонах. Це посилює позиції України у протистоянні загрозам своїй безпеці. Розширення НАТО створило в регіоні Центрально-
Східної Європи сприятливий клімат геополітичного плюралізму, у якому
інтереси України як суб‘єкта міжнародної політики можуть бути задоволені неспівмірно більшою мірою, аніж у випадку домінування Росії.
Свого часу Росія визнала непорушність українських кордонів саме завдяки
НАТО. Це відбулося під час підписання міждержавного Договору в 1997 р, укладеного за півтора місяці до Мадридського саміту НАТО, від результатів якого Москва остерігалася суттєвого наближення України до НАТО. Це ж стосується і Румунії. Договір з Україною було ратифіковано Румунією 8 липня 1997 р., за день до відкриття Мадридського саміту НАТО, на якому
Румунія сподівалася отримати запрошення до Альянсу. НАТО вимагає від претендентів на членство відмови від територіальних претензій до сусідів, і
Румунія заради вступу до НАТО мусила з цим змиритися.
Налагодження відносин України з НАТО стало вагомим чинником усвідомлення політичної елітою країн Заходу важливості України, значення
її належності до євроатлантичної спільноти як гарантії миру й зменшення ймовірності конфліктних сценаріїв розвитку в Європі. Співпраця України з
НАТО чітко вказала країнам Заходу на значні можливості для безпеки регіону.
Стратегія Заходу, спрямована на розширення НАТО, була підтверджена підсумковим комюніке Бухарестського саміту Альянсу від 3 квітня 2008 р., яким було визнано, що Україна в майбутньому стане членом НАТО. Це сталося попри всі нюанси, пов’язані з позицією Німеччини та Франції на
Бухарестському саміті НАТО.
Слід розуміти, що НАТО як організація не могла ухвалити іншого рішення щодо України, ніж підтримка включення України до свого складу. І це для
України вкрай важливий результат. Адже відмова від розширення НАТО означала б демонстрацію блоком нездатності ухвалювати самостійні рішення в своїх власних інтересах, і скористатися тими очевидними шансами для довгострокової безпеки Європи, які може надати України. У такому випадку ставилася б під сумнів дієздатність Альянсу, який пережив «холодну війну», приймати і здійснювати рішення на захист союзників. Тобто була б нівельована головна мета існування Альянсу. Між тим, будь-який блок має два шляхи – або розвитку, або занепаду. Очевидно, члени НАТО не готові

10 відмовитися від цієї організації та взяти повну відповідальність за власну безпеку у руки виключно національних урядів. Відмова Україні від вступу до НАТО продемонструвала б, що задекларовані принципи Альянсу про те, що демократична європейська держава може стати його членом, уже не працюють. Також це означало б підрив ідеологічної основи діяльності
Альянсу та, зокрема, США, які розглядають поширення демократії як свою важливу місію, що зміцнює легітимність їхніх дій на міжнародній арені.
Проте, найголовніше, відмова Україні від вступу до НАТО означала б демонстрацію критичного рівня залежності НАТО від країни, яка не є його членом, що поставило б під сумнів дієздатність основних функцій Альянсу.
У той же час, прискорення вступ до НАТО є життєвим інтересом
України. Без ЄС Україна може існувати. Натомість, без НАТО ефективний довгостроковий захист ключових цілей національної безпеки України був би вкрай ускладненим. Геополітичне розташування України (наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами – Росією і Туреччиною (причому
Росія є ядерною наддержавою); наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Північний і Південний Кавказ,
Придністров‘я) зумовлюють брак реалістичної перспективи для України, особливо після її ядерного самороззброєння, самостійно забезпечити свою безпеку. Інтегруючись до НАТО, Україна отримує очевидні переваги у сфері безпеки: достатні гарантії безпеки, зокрема і ядерні; зміцнення незалежності
і недоторканості кордонів України; стабільність стану безпеки України незалежно від того, як розвиватиметься Російська Федерація; уникнення рецидивів економічного шантажу з боку Росії, в тому числі й нафтогазового, припинення спроб зовнішнього впливу на політичний процес в Україні,
істотне обмеження інформаційної війни проти України, повернення України до політичної Європи, збільшення шансів України на приєднання до ЄС у видимій історичній перспективі; більш вагома участь України у процесах регіональної і континентальної інтеграції; здобуття більш шанованого місця
України у світі.
Виходячи з досвіду країн Центральної і Східної Європи можна прогнозувати, що інтеграція України до НАТО може означати підвищення
інвестиційної привабливості економіки (унаслідок підвищення гарантій безпеки і стабільності), зменшення впливу корупційних схем інвестування, а також підвищення рівня співпраці з тими державами, які мають дуже великий
інвестиційний потенціал.
НАТО також істотно впливає на прискорення вступу до ЄС. Вступ до НАТО також вплине на розвиток військово-промислового комплексу України, який становить одну з найбільших та найбільш технологічних частин економіки
України.
Пряма вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Досі НАТО при розширенні вимагав від претендентів

11 на членство лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали збільшення оборонних витрат на кілька відсотків. У справі України НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії, оскільки наявні оборонні можливості України вже є значно більшими, аніж у більшості держав, що вступили до НАТО у 1999-2004 рр. Крім того, стратегічна важливість України для європейської безпеки та зменшення ризиків воєнного характеру в Європі роблять інтеграцію України до НАТО насамперед політичним кроком, і лише в другу чергу – військовим.
НАТО уже домоглася зняття або зменшення суперечностей між
Угорщиною і Румунією, Румунією і Україною, Туреччиною і Грецією тощо. Співробітництво із НАТО та США дає змогу й таким країнам, як
Польща, Чехія, налагоджувати широкий спектр відносин з Німеччиною, не побоюючись її потенціалу та можливих претензій на колишні німецькі землі.
Більшість постсоціалістичних країн, зокрема і Україну, інвестори та туристи на Заході розглядають як «посткомуністичні», нестабільні. Окремі країни, зокрема Болгарію, вони асоціювали насамперед з регіоном Балкан, що у свою чергу десятиліттями асоціювався з міжетнічними війнами, міждержавною напруженістю, тероризмом, криміналом, корупцією тощо.
Приєднання до НАТО істотно змінило такий імідж, внаслідок визначеності з цивілізаційною належністю країни, наданим НАТО рівнем безпеки та вимогами НАТО до внутрішньої політики нових країн-членів.
Те ж саме мало б стосуватися й України, яка внаслідок вступу до НАТО втратила б значну частину свого «пострадянського» іміджу. Належність країн до окремих географічних регіонів може мати ще й свій негативний вплив на інвестиційну привабливість економік цих країн. Приєднання до
НАТО може істотно вплинути на зміну такого іміджу, внаслідок визначеності з цивілізаційною належністю країни, наданим НАТО рівнем безпеки та вимогами НАТО до внутрішньої політики нових країн-членів. Також чіткі правила ведення бізнесу, що існують в країнах Заходу, в результаті членства в НАТО будуть швидше інкорпоровані в практику ведення бізнесу в нових членах. Це передбачатиме, зокрема, більші гарантії виконання договорів, передбачуваність нормативного середовища у сфері економіки тощо.
Як відзначає дослідження, проведене Союзом підприємців Болгарії, результатами для економіки країни від приєднання до НАТО стали:
«покращення динаміки в промисловості, зв’язаній з обороною, та іншими витратами на інфраструктуру, оскільки національна система безпеки міцно зв’язана з цивільною інфраструктурою країни, такою як дороги, залізниці, комунікація, енергетика. У разі вступу до НАТО, країна змушена покращити
інфраструктуру до межі, що перевищує вимоги з боку ЄС і в коротший термін. Це дослідження спрогнозувало, що вплив інвестицій в інфрастуктуру країни, пов’язаних з членством в НАТО, збільшить ВВП країни на 0,3 – 0,4 %.
Слід відзначити, що витрати на приєднання до НАТО не просто зміцнюють національну оборону, а, як правило, збільшують ВВП країни. Міністерство

12 оборони Болгарії підрахувало, що збільшення в результаті євроатлантичної
інтеграції в її країні інвестицій в оборону на 0,1% від ВВП має наслідком економічне зростання на 0,15-0,2%, внаслідок зміцнення оборонної індустрії країни. Такі вкладення підвищують інвестиційну привабливість підприємств оборонного комплексу і ставлять їх у кращі довгострокові конкурентні позиції на міжнародному ринку.
Вступ до НАТО також мав певний позитивний вплив на такі галузі болгарської економіки, як телекомунікація (у зв’язку з інвестиціями у зв’язок), туризм (у зв’язку з покращенням рівня безпеки країни та покращенням доріг і зв’язку), освіту тощо. Практичний досвід перебування Болгарії в НАТО вже дав змогу підтвердити правильність даного прогнозу. Економічне зростання в Болгарії напередодні і після вступу країни до НАТО за даними Статистичного союзу
Болгарії становило: у 2003 р. – 4,3%, 2005 – 5, 5%, 2006 – 5,5%.
Приєднання нових членів, і, зокрема, Болгарії до НАТО виявилося досить дешевим, оскільки відбувалося без значної передислокації військ, і було чисто „паперовим”. Негативний вплив розширення НАТО на економіки держав-претендентів на членство обмежувався виключно певним тимчасовим зростанням їхніх оборонних бюджетів. Однак, розширення НАТО відбулося без видимої шкоди для економік держав-членів. Суто економічні вигоди від розширення НАТО, представлені насамперед у формі зростання фінансової стабільності та збільшенні прямих іноземних інвестицій, інші супутні економічні переваги перевищили економічні витрати, пов’язані із розширенням
НАТО.
Нові держави-члени ЄС (більшість яких стали державами-членами НАТО) отримали економічну вигоду в результаті програм фінансування розширення
ЄС, які здійснюють старі члени ЄС. Вступ до НАТО неминуче вплине на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК) України, який становить вагому та одну з найбільш технологічних частин економіки України. Сьогодні структура ВПК України складається з авіаційної, суднобудівної і власне оборонної галузі (бронетехніка, боєприпаси, засоби зв‘язку тощо). Попри те, що з цих галузей практично самодостатньою із замкненим циклом виробництва
є лише остання, Україна виробляє низку цілком конкурентноздатних зразків озброєнь. Крім того, окремі підприємства ВПК України зберегли можливість швидкого нарощування виробництва конкурентноздатних озброєнь при відносно незначних капіталовкладеннях. Розвиток ВПК України внаслідок
євроатлантичної інтеграції України перебуває під впливом суперечливих тенденцій. По-перше, український ВПК у його сучасному вигляді утворився на базі частини колишнього ВПК СРСР, що зумовлює наявність тісних коопераційних зв‘язків та технологічних циклів у межах держав СНД. По- друге, євроатлантична інтеграція є процесом інтеграції України з одними з найбільш передових в економічному сенсі держав світу. Потужності України у галузі ВПК в перспективі можуть бути використані державами Європи, які потребують оновлення свого оборонного потенціалу та які в другій половині

13 1990-их рр. почали реалізовувати Європейську політику безпеки і оборони.
Однією з проблем співпраці в галузі вiйськових дослiджень i технологiї є те, що країни НАТО досить обережно ставляться до співпраці в цій сфері, і, насамперед з не-членами НАТО. Наприклад, у бюджеті США менше піввідсотка оборонного бюджету йде на оборонні дослідження, у яких передбачалася міжнародна кооперація. Те, що Україна поки що не є членом НАТО, ускладнює роботу за стандартами економічної безпеки НАТО.
Україна має перспективу щодо розробки і реалізації наступних проектів з
НАТО: спільні дослідження і розробка зразків сучасного озброєння і військової техніки, модернізація та ремонт техніки і озброєння радянського виробництва для армій нових членів НАТО. Перевагами України є високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс України, здатний розробляти сучасні зразки озброєнь, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння. Країни Західної
Європи дедалі більше усвідомлюють недоцільність орієнтації на національне виробництво повного переліку основних озброєнь, і змушені створювати загальноєвропейські структури ВПК. У 2003 році НАТО ухвалив рішення взяти щонайменше на 7 років, до створення європейського військово-транспортного літака А-400М, в оренду 6 українських військово-транспортних літаків. У
Великої Британії є лише 4 військово-транспортних літаків далекого радіусу дії, у решти європейських членів НАТО – 9, у США – 250.
З часу розпаду СРСР Росія поступово обмежує зв‘язки з Україною в галузі оборонної промисловості лише тими сферами, де для неї збитково працювати без залучення українських виробництв. Росія поступово налагоджує «замкнені цикли» з виробництва озброєнь. Число українських підприємств, які здійснюють експортно-імпортні операції з підприємствами російського ВПК скорочується.
Це відбувається не через рух України до НАТО, а внаслідок об‘єктивних обставин, серед яких насамперед прагнення Росії як великої держави одержати
«замкнені цикли» виробництва озброєнь на своїй території, відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв‘язків з Росією. Ці зв‘язки можуть бути певною мірою компенсовані поступовим налагодженням співпраці з країнами
НАТО. Як стверджують окремі українські експерти, є певні можливості підприємств України навіть у такій надвисокотехнологічній сфері, як створення елементів протиракетної оборони. Таким чином, вступ України до НАТО збільшив би привабливість українських оборонних підприємств для політичного та військового керівництва країн Заходу, підтвердив надійність військово- технічної співпраці країн НАТО з Україною та знизив фінансові та політичні ризики в галузі оборонної промисловості України, що вплинуло б на розміри
інвестицій до ВПК України. Наслідки вступу України до НАТО для військово- промислового комплексу невіддільні від впливу євроатлантичної інтеграції на всю економіку країни. ВПК може автономно розвиватися від досягнень інших галузей лише нетривалий час. Відставання в економіці загалом неодмінно тягне за собою і перспективу відставання в галузі ВПК у видимій перспективі.

14
Виходячи з досвіду країн Центрально-Східної Європи, зокрема Болгарії,
інтеграція до НАТО може означати підвищення інвестиційної привабливості економіки України загалом (унаслідок підвищення гарантій безпеки і стабільності), а також підвищення рівня співпраці з тими державами, інвестиції яких є потенційно більшими за розмірами, аніж інвестиції з Росії, і більш прозорими для економіки України.
Крім того, між розширенням НАТО на країни Центрально-Східної Європи та вступом цих країн до ЄС існує прямий зв‘язок. Політична верхівка та наукові кола України в цілому усвідомлюють наявність такого зв‘язку і у випадку
України. Факт належності України до НАТО має зменшити у європейських організацій і урядів песимізм щодо перспектив і серйозності висловлюваних керівництвом України євроінтеграційних намірів.
При цьому слід наголосити, що пряма вартість вступу України до
НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Якщо у підходах до
євроатлантичної інтеграції України буде застосовано модель, коли НАТО вимагатиме від України попереднього виходу на стандарти НАТО за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то тоді вартість вступу України до НАТО може бути досить значною. Однак досі НАТО при розширенні Альянсу вимагав від претендентів на членство лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали збільшення оборонних витрат лише на кілька відсотків. У справі України ще більш імовірно, аніж у випадку інтеграції до Альянсу інших держав Центрально-Східної Європи, що НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії.
Досвід інтеграції до НАТО країн-сусідів України, і зокрема, Болгарії, свідчить про можливість мінімізації витрат на розширення НАТО.
Членство Болгарії та деяких інших держав в НАТО дає хороші підстави зрозуміти, що вступ до НАТО не є ані антислов’янським, ані антиправославним кроком. У світі є сьогодні 11 країн з переважно православним населенням.
Абсолютна більшість православних країн або вже вступили до НАТО, або прагнуть туди вступити. Зокрема, 3 православні країни є членами НАТО
(Греція, Болгарія, Румунія), і ще 4 прагнуть стати членами НАТО (Україна,
Грузія, Македонія, Чорногорія). У Сербії більшість населення покладають вину за війну на місцевих політиків, які її спровокували та здійснювали етнічні чистки, зокрема, уряд має політичну можливість здійснювати видачу міжнародному трибуналові осіб, звинувачених у воєнних злочинах.
На виборах у 2008 р. у Сербії найбільшу підтримку отримали політичні сили, які підтримали зближення з Європою і НАТО. У світі є 14 країн, які прийнято вважати слов’янськими. Поза межами НАТО залишається меншість слов’янських країн. 5 слов’янських країн вже є членами НАТО (Польща, Чехія,
Словаччина, Словенія, Болгарія), Хорватія вступає до НАТО уже в 2009 р., ще 3 країни – Україна, Македонія і Чорногорія - чекають своєї черги. Тож абсолютна більшість слов’янських країн сьогодні є або членами НАТО, або прагнуть туди вступити. Слід наголосити, що всі країни колишньої Югославії

15 або вже вступили до НАТО (Словенія), або готуються приєднатися (Хорватія,
Македонія, Чорногорія), або включилися в програму НАТО „Партнерство заради миру” (Сербія та Боснія і Герцеговина).
Ще один цікавий момент, який дає нам досвід членства в НАТО Болгарії – розуміння відсутності абсолютного значення суспільної підтримки вступу до
НАТО для ефективної реалізації державою такої політики. Зокрема, станом на середину 2007 р. в Болгарії лише 37% населення підтримували членство в
НАТО, 17% були проти, решта не мала думки з цього приводу. Однак, це не заважало Болгарії вже протягом кількох років бути ефективним членом НАТО.
На сьогодні ані НАТО, ані, тим більше, України не мають іншого шляху, ніж рух до входження України до Альянсу. Позиції окремих європейських урядів, які своїми практичними діями ставлять цю ціль під сумнів, насправді спрямовані не лише проти України, скільки проти дієздатності Альянсу, а отже
– проти довгострокових інтересів безпеки самої Європи. НАТО створювався як засіб виходу за межі вузьких національних егоїзмів, заради життєвих спільних інтересів. Між тим, ці егоїзми призвели до руйнування Європи під час
Другої світової війни. Тому нині НАТО має знайти в собі здатність відреагувати на питання приєднання України в той спосіб, який не ставитиме під сумнів дієздатність Альянсу, дасть можливість реалізувати шанси, що виникли в Європі з постанням України, та не суперечитиме ідеологічним засадам існування
Альянсу.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал