Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського „ «Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний»



Скачати 202.57 Kb.
Дата конвертації23.12.2016
Розмір202.57 Kb.
Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського

«Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний», – ці слова великого педагога-гуманіста можна віднести і до самого Василя c:\documents and settings\admin\рабочий стол\suhomlinsky.jpg

Олександровича. Його педагогічна спадщина – це і є той „вічний слід”, по якому, як за дороговказом, ідуть освітяни різних країн.

Василь Сухомлинський, 95-ту річницю з дня народження якого світова громадськість відзначає 28 вересня 2013 р., увійшов в історію педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина. Він вбачав мету виховання у розвитку її творчих сил і здібностей в умовах колективу і на основі етико-естетичних цінностей, інтересів і потреб спрямованих на творчу працю і саморозвиток.

Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області в селянській родині.

Батько – Олександр Омелянович – був майстром на всі руки, працював у колгоспі теслею і столяром, виготовляв меблі, музичні інструменти, був учителем праці у школі.

Мати – Оксана Юдівна – вела домашнє господарство, ткала полотно, фарбувала його і шила одяг не лише для своєї сім'ї, а й односельцям. Гарно вишивала. Багато уваги приділяла вихованню дітей: Івана, Василя, Сергія, Меланії. Вчила добру, чесності, людяності. Довгими зимовими вечорами за прядивом чи шитвом розповідала дітям казки, цікаві історії, читала книжки.

Пізніше Василь Олександрович писав: „Я не відчував би всієї краси літнього світанку в селі, якби в далекому дитинстві мене не вразили до глибини душі прочитані матір'ю слова Шевченка „Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють...”.

Брат Василя Олександровича Сергій згадує: „Батько і мати наші були від природи народними педагогами... В сім'ї завжди було взаємне довір'я, повага до старших, праця... Я ніколи не бачив, щоб батьки марнували час, пам'ятаю їх завжди в роботі”. І дітей вони залучали до праці, навчали старанності та сумлінності.

У 1926-1933 роках В.О. Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік щедрувати, посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв в колгоспі на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий. Після закінчення школи вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому вчительському інституті й став студентом філологічного факультету. Однак змушений був перервати навчання.

У 1935 році Василь Олександрович розпочав свою педагогічну діяльність: працював піонервожатим, учителем української мови і літератури у Василівській та Зибківській школах рідного району. Незабаром зрозумів: щоб стати справжнім учителем, недостатньо однієї любові до дітей, потрібні глибокі знання не лише зі свого предмета, а й готовність відповісти на сотні "чому” і "як” допитливих дітей. А для цього потрібно було вчитись наполегливо, цілеспрямовано, завжди. І він учився, вчився до кінця своїх днів.

У 1936 році продовжив навчання і в 1938 році успішно закінчив заочне відділення Полтавського учительського інституту, а через кілька місяців, склавши екстерном екзамени за педагогічний інститут, одержав диплом учителя української мови та літератури середньої школи.

У 1938-1941 роках працював в Онуфріївській середній школі спочатку вчителем, а через деякий час – завідуючим учбовою частиною. Учні, яких навчав молодий вчитель, згадують, що він завжди був з ними – на уроці, в гуртку, в поході. Відкривав вікно в чарівний світ книжки, знайомив з новинками літератури, живопису, музики, читав свої вірші. Особистим прикладом залучав до корисних справ.

Мирна праця була перервана війною. У липні 1941 року В.О. Сухомлинського призвали до лав Червоної армії. По закінченні курсів у Військово-політичній академії ім. В. Леніна 29 серпня 1941 року у званні молодшого політрука його направлено на Калінінський фронт.

З вересня 1941 року він політрук роти у діючій армії на Західному, Калінінському фронтах, бере участь у запеклих боях на Смоленському напрямку, під Москвою. Перше поранення одержав в листопаді 1941 року під Можайськом. Через два тижні знову на фронт.

Дев’ятого лютого 1942 року в бою за село Клепініне під Ржевом був тяжко поранений: уражено ліве плече, один осколок пройшов недалеко від серця, майже повністю не діяла ліва рука. Більше чотирьох місяців лікувався в евакогоспіталях. Значна втрата крові, осколки біля серця, розтрощена ліва рука, загроза гангрени, складні операції. Допомогли висока професійність хірурга, витримка і мужність молодого політрука, бажання вижити і повернутись на фронт, щоб визволяти з фашистської неволі рідну землю. Та після тривалого лікування з довідкою інваліда 1-ї групи він був демобілізований з армії.

Після шпиталю Василь Олександрович почав працювати директором Увинської школи в Удмуртії, викладав російську мову, літературу, математику. Тут, в Удмуртії, зустрів Василь Олександрович і свою майбутню дружину Ганну Іванівну, яка працювала в ті часи в Іжевську, в Народному комісаріаті освіти автономної республіки. В січні 1944 року вони одружились.

Думками линув Василь Олександрович в рідні краї, рвався в Україну. Навесні 1944 року переїхав з дружиною у звільнений від фашистів Онуфріївський район. Очолив районний відділ народної освіти. Працюючи на цій посаді, багато уваги приділяв відбудові шкіл, зміцненню їхньої навчально-матеріальної бази, комплектуванню педагогічними кадрами та підвищенню їхньої кваліфікації, організації матеріально-побутового забезпечення дітей-сиріт; вивченню та аналізу навчально-виховної роботи. Це були часи, коли в школах не було меблів, книжок, зошитів, ручок. Не вистачало вчителів. Багато зусиль і енергії він доклав, щоб підняти рівень освіти в зруйнованому страшною війною районі. Василь Олександрович тижнями їздив по району, організовував роботу шкіл, збирав учителів та учнів, просив голів колгоспів, заклопотаних післявоєнними труднощами, приділяти більше уваги школам. Водночас він виконував у колгоспах і обов'язки уповноваженого райкому партії, що вимагало багато часу й сил.

Василь Олександрович особливу увагу приділяв дітям-сиротам, добивався того, щоб охопити навчанням усіх дітей. Через нестачу вчителів у школах часто працювали люди без відповідної педагогічної підготовки, тому він організовував для них гуртки підвищення кваліфікації, вимагав серйозної самоосвіти. В цей час він почав виступати в пресі. Перша публікація В. Сухомлинського – стаття "Перед новим навчальним роком” – з’явилася в серпні 1945 року в районній газеті "Ударна праця”.

Надмірне фізичне і моральне навантаження, тяжкі умови повоєнних років різко погіршили здоров'я Василя Олександровича. Після тримісячного лікування в лікарні та санаторії він не повернувся в районний відділ освіти. З кожним роком у В.О. Сухомлинського зростало бажання перейти на роботу в школу, працювати безпосередньо з дітьми, відчував, що його справжнє місце в школі, біля дітей. Тільки там він зможе здійснити на практиці свої плани, задуми, сміливі ідеї.

У липні 1948 року Василя Олександровича призначили директором Павлиської середньої школи, якій він присвятив 22 роки свого життя. Це був плідний період його багатогранної науково-педагогічної, управлінської та літературно-публіцистичної діяльності. Звичайна сільська школа завдяки його зусиллям і творчій енергії стала незабаром справжньою лабораторією передової педагогічної думки. Результати експериментальної роботи, педагогічних досліджень, творчі здобутки педагогічного колективу знаходять відображення в численних статтях В. Сухомлинського, які одна за одною з’являються спочатку на сторінках обласної газети "Кіровоградська правда”, потім на сторінках республіканських і всесоюзних газет "Радянська освіта”, "Учительская газета”, "Комсомольская правда”, "Молодь України” та ін.

У 50-х роках минулого століття Василь Олександрович прийшов у педагогічну науку. З 1952 року він почав активно друкуватись у науково-педагогічних журналах "Радянська школа”, "Українська мова в школі”, "Народное образование”, "Советская педагогіка”, "Семья и школа”. Його статті перекладалися і молдавською, вірменською, грузинською, казахською та іншими мовами народів СРСР, друкувалися в НДР, Польщі, Югославії, Румунії, Болгарії.

У 1955 році В.О. Сухомлинський успішно захистив у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка кандидатську дисертацію "Директор школи – керівник навчально-виховної роботи” на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук. Наступного року вийшла його перша монографія "Воспитание коллективизма у школьников”, а згодом одна за одною побачили світ книги "Трудовое воспитание в сельськой школе”, "Виховання в учнів любові і готовності до праці”, "Педагогічний колектив середньої школи”, "З досвіду роботи сільської школи”, "Воспитание коммунистического отношения к труду”, "Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління”, "Виховання радянського патріотизму у школярів”, "Система роботи директора школи”. Почали видаватись книги в перекладі за кордоном.

Василь Олександрович став першим ученим серед сільських учителів, який продовжував працювати в сільській школі. Займатись науково-дослідницькою діяльністю далеко від наукових центрів, фундаментальних бібліотек і колективів учених було надзвичайно складно. За останні 20 років життя він написав понад 20 книг. Це була колосальна праця, якщо врахувати, що деякі твори він переробляв по кілька разів.

Ім’я В.О. Сухомлинського як ученого, автора наукових праць стало широко відомим. У 1957 році його обрали членом-кореспондентом АПН РРФСР, а у 1968 році — членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. У 1958 році йому присвоєно звання "Заслужений вчитель УРСР”. У 1959 році Василь Олександрович був делегатом з’їзду вчителів УРСР, а у 1960 році брав участь у роботі Всеросійського з'їзду вчителів. Цього ж року його нагороджено орденом Леніна.

В.О. Сухомлинський не обмежувався колом шкільних справ і творчої праці. Він вів велику громадську роботу: тривалий час був агітатором у тракторній бригаді, виступав з доповідями на конференціях та нарадах, обирався членом райкому та обкому Компартії України, був депутатом районної та селищної рад.

Особливо плідними і яскравими в житті В.О. Сухомлинського були 60-ті роки, коли повною мірою розкрився його блискучий самобутній талант педагога — дослідника, керівника школи, вченого, публіциста. Найбільш відомі з них: «Виховання колективізму у школярів» (1956), «Духовний світ школяра» (1961), «Моральний ідеал молодого покоління» (1963), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970), «Методика виховання колективу» (1971), «Як виховати справжню людину» (1975), «Батьківська педагогіка» (1978), «Серце віддаю дітям» (1978), «Листи до сина» (1979), «Сто порад вчителю» (1981), «Книга про любов» (1983). Праці видатного педагога перевидані багатьма мовами світу — болгарською, угорською, китайською, японською, німецькою, польською, чеською, монгольською. Саме тоді він написав найкращі книги, статті, твори для дітей.

У роки "хрущовської відлиги” В. Сухомлинський активно відстоював, практично реалізовував і широко пропагував нову філософію освіти, яка базувалась на ідеях демократизації, гуманізації, орієнтації на особистість дитини як неповторну індивідуальність. Твори цього періоду життя присвячені вихованню особистості, формуванню духовного світу дітей: "Як ми виховали мужнє покоління”, "Вірте в людину”, "Духовний світ школяра”, "Людина неповторна”, "Моральні заповіді дитинства і юності” та ін. За кожною з них – копітка праця, глибокі роздуми, педагогічні дослідження, аналіз, нерідко велике нервове напруження. Принцип гуманізму пронизує всю творчість педагога і є основою гармонійного розвитку особистості. Одним із перших у вітчизняній педагогіці він довів, що гуманізм – це обов'язкова риса творчої педагогіки. В його педагогічній діяльності гуманізація навчання і виховання стала головною стратегічною лінією. Це насамперед доброта, милосердя, великодушність, сумлінність. Василь Олександрович вважав, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти школу сердечності, тобто пізнати серцем все, чим живе, про що думає вихованець.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\image001.jpg

У 1961 році в складі делегації працівників освіти Радянського Союзу В.О. Сухомлинський відвідав Кубу, у 1964 році на запрошення Міністерства освіти працював у Болгарії.

1965 році В.О. Сухомлинського було нагороджено медаллю А.С. Макаренка.

Життєва та науково-педагогічна дорога В.О. Сухомлинського ніколи не була встелена трояндами. Чимало проблем виникало з публікацією творів, автору радили їх доповнити, переробити. Нерідко редакторські висновки та рецензії на його книги рясніли різного роду звинуваченнями, але Василь Олександрович намагався відстояти свої принципи, іноді був змушений іти на поступки, доповнюючи книги і статті цитатами класиків марксизму-ленінізму, політичних діячів, посиланнями на матеріали партійних з'їздів тощо.

Дуже тяжко переніс Василь Олександрович появу в пресі статті Б. Лихачова "Нужна борьба, а не проповедь”, що була надрукована 18 травня 1967 року в "Учительской газете”, в якій він звинувачувався в "абстрактному гуманізмі”, проповіді християнської моралі, всепрощення.

Написана Василем Олександровичем та його однодумцями відповідь Б. Лихачову не була надрукована.

Постійні стресові ситуації негативно позначились на моральному самопочутті та здоров'ї В.О. Сухомлинського. Різкі нападки на нього та безпідставні звинувачення припинились лише після опублікування в "Правде” його статей "І ліс, і кожне дерево”, "Виховання без покарань”.

У 1966 році він учасник і доповідач Міжнародної наради з проблем трудового виховання в м. Потсдам (НДР), 1968 року — делегат III з'їзду вчителів УРСР, делегат Всесоюзного учительського з'їзду,

У 1968 році В.О. Сухомлинському присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна і Золотої медалі "Серп і Молот”. Кіровоградці урочисто відзначили цю подію, як і його п'ятдесятирічний ювілей.

У 1970 році стан здоров'я В.О. Сухомлинського значно погіршився. Лікарі наполягали на серйозному лікуванні, але він продовжував працювати. В цей час були написані прекрасні статті "Джерело невмирущої криниці”, "Гармония трёх начал”, "Земля, праця, людина”, "Слово до батьків” та інші. Робота над розпочатими книгами, прийом делегацій освітян, підготовка школи до нового навчального року — Василь Олександрович продовжував напружено працювати... Другого вересня 1970 року у розквіті творчих сил, життєвої та педагогічної творчості на 52 році обірвалось життя видатного педагога, талановитого вченого, блискучого публіциста.

Творчий доробок В.О. Сухомлинського справді вражаючий — близько 50 книг, 500 статей, майже 1500 оповідань і казок для дітей. «На любові до дітей тримається світ». В усі епохи кращі педагоги саме цю думку вважали головною в справі виховання. Василь Олександрович Сухомлинський був з їхнього числа. «Що саме головне було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей» - так писав він у головній книзі свого життя «Серце віддаю дітям». І назва її зовсім не красивий літературний оборот, а чиста правда. Книга "Серце віддаю дітям” стала визначним явищем у галузі педагогіки, суспільних наук.

Уже після смерті В.О. Сухомлинського книга була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973 р.) та Державної премії Української РСР (1974 р.). Вона витримала майже 55 видань, перекладена 29 мовами, принесла авторові світову славу. Вже після смерті педагога були опубліковані "Народження громадянина”, "Методика виховання колективу”, "Листи до сина”, "Розмова з молодим директором школи”, "Сто порад учителеві”, "Як виховати справжню людину”. Його твори мільйонними накладами розходяться по всьому світові. Яскравий талант, величезне прагнення до знань, сильна воля, колосальна працьовитість — основа, на якій будувалась уся його життєва і творча діяльність. Зовні м'який, з тихим глухуватим голосом, з теплим, трохи сумним поглядом, він концентрував стільки духовної енергії, що її сила давала змогу творити неможливе. Василь Олександрович завжди стверджував, що людина — це насамперед сила духу.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\санатории\images.jpeg

Педагогічна спадщина видатного педагога має різноплановий, багатоаспектний характер, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності. Акумулюючи найкращі надбання класичної вітчизняної і зарубіжної педагогіки, В.О. Сухомлинський на основі узагальнень тривалого широкомасштабного експерименту запропонував неординарні підходи до вирішення актуальних проблем навчання і виховання.

Проектування людини він вважає найголовнішим у педагогічній роботі. Методика такого проектування передбачає системи розвивального навчання, самостійність і самобутність життя дитини, її право на щастя, яке може дати родина, школа, найближче оточення. Учіння має бути радістю, а не тягарем. Виховання дитини Василь Сухомлинський розглядав у контексті різноманітних видів діяльності (інтелектуальної, трудової, моральної, естетичної, фізичної), спрямованої на всебічний розвиток особистості. Основу виховання мають становити народна педагогіка та загальнолюдські цінності — добро, совість, честь, обов'язок, гідність. Чи не найважливішим засобом виховання Василь Сухомлинський вважав мистецтво спілкування педагога з дітьми. Людяність, душевність спілкування — ключ, що відкриває дитячі та юнацькі серця. Саме завдяки такому спілкуванню діти довіряються педагогу як старшому доброму пораднику, другу. «Учитель — це передусім жива людина, яка входить до світу пізнання, творчості, людських взаємин».

Василь Сухомлинський запропонував чимало оригінальних методів, прийомів, форм навчання та виховання, спрямованих на розвиток творчих, розумових та фізичних здібностей. Зокрема, впровадив у практику «уроки мислення» серед природи, які проходили в атмосфері співробітництва й творчості. Ці уроки він називав подорожами до джерела живої думки. Прагнення зрозуміти побачене спонукало встановлювати причинно — наслідкові зв'язки, пробуджуючи дитячу думку.

Розроблена Сухомлинським система занять передбачала розвиток творчої думки. Чільне місце в ній відводилося самостійному складанню казок, маленьких творів, доповідей, математичних задач, вивченню окремих тем. Домашні завдання педагог вважав необхідними, але часу на них має витрачатися менше, ніж на дозвілля учня.

Своєрідно й творчо Василь Сухомлинський використовував казку у вихованні дошкільнят і молодших школярів. «Через казку, фантазію, гру, через неповторну людську творчість — вірна дорога до серця дитини», — наголошував він. Глибокі за своїм змістом казки Василя Сухомлинського — як свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. На його уроках діти самі складали казки, в яких їхня буйна фантазія поєднувалася з глибоким моральним змістом. У Павлиській школі було обладнано кімнату казок.

Морально- психологічний аспект перевірки якості засвоєння матеріалу передбачав оцінку не лише знань, а й наполегливості дитини у подоланні труднощів. Оцінка, на думку педагога, має бути позитивним стимулом навчання і ніколи не використовуватись для покарання.

Улюблений предмет та вчитель, який його читає, має бути в кожного учня, зазначав Василь Сухомлинський. З цього предмета він краще за інших вчиться, читає додаткову літературу чи отримує окремі завдання від учителя. Це розвиває інтерес до знань, таланти, створює інтелектуальний фон класу. Книга й робота з нею — найнеобхідніше в учінні. Дітей треба навчати вибирати книгу, читати й перечитувати її. Читання — це віконце, крізь яке діти бачать і пізнають себе. Найрадіснішим у школі Василя Сухомлинського було свято книги.

Як елемент розумової культури, який має розвивальне значення, Василь Сухомлинський розглядав шахи. На його переконання, треба зацікавити дітей грою в шахи, вводити її в життя школи.

Трудове виховання Василь Сухомлинський розглядає як гармонію трьох понять: треба, важко і прекрасно. Виховання в праці — це перш за все прищеплення любові до праці, зближення розумової і фізичної праці. Праця має згуртовувати дитячий колектив, бути посильною і радісною, до неї можна залучати дітей різного віку. Вони повинні бачити кінцевий результат, радіти йому, відчувати, що їхня праця — це частина праці дорослих. Старшим дітям треба давати більше самостійності та ініціативи — це підвищує їхню відповідальність за зроблене.

Великого значення надавав Василь Сухомлинський природі як виховному засобу. «Я прагнув до того, щоб перед тим як відкрити першу книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої в світі книги — книги природи», — наголошував педагог. — «... Кожна мандрівка в природу — урок мислення, урок розвитку розуму».

Чимало праць Василь Сухомлинський присвятив ролі слова та особистості вчителя для дитини і сформулював вимоги до нього. Він радив учителю не робити насильства над душею людини, уважно придивлятися до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, нахилів. Основну увагу педагог приділяв становленню особистості, формуванню громадянських переконань, розвитку індивідуальності в умовах суспільного колективного виховання.

Дитячий колектив Василь Сухомлинський розглядає не традиційно для свого часу. Так, у праці «Виховання колективізму у школярів» духовне життя колективу визначають індивідуальний внесок кожного вихованця та взаємовплив колективу й індивідуумів. У той час, коли радянські педагоги здебільшого з'ясовували вплив колективу па особистість, Василь Сухомлинський вивчав вплив особистості па колектив. Він виступав проти тиску колективу на особистість, що виховує пристосованців. Всупереч формулі підпорядкування особистих інтересів потребам колективу, суспільним інтересам Василь Сухомлинський обґрунтовує думку про гармонію особистих та суспільних інтересів. c:\documents and settings\admin\рабочий стол\images.jpeg

Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини, пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції. У книзі «Серце віддаю дітям» він писав: «Дитячий світ — це особливий світ. Діти живуть своїми уявленнями про добро й зло, честь і безчестя, людську гідність. ...Я завжди вважав за необхідне стати в деякій мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть дивитися на вас як на людину, що випадково потрапила за ворота їхнього казкового світу і якій байдуже, що діється всередині цього світу».

У працях Василя Сухомлинського порушено чимало проблем, які хвилювали сучасну школу. Спираючись на власний досвід, він розробив педагогічну систему, суть якої полягає в застосуванні нових типів уроків та модернізації методів навчання. Найважливішими засобами навчання він вважав слово вчителя, словники, довідники, наочність, технічні засоби. Запропонував ефективну методику навчання мови, яка є актуальною і для сучасної школи.

У своїх роботах педагог чимало уваги приділяв вихованню наймолодших дітей, першокласників і тих, що вступають до школи. Роки дитинства — дошкільний і молодший шкільний вік — відіграють важливу роль у формуванні особистості, вважав він. Це не підготовка до майбутнього, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя, і від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму і серця з навколишнього світу, від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.

У дошкільному і молодшому шкільному віці формується характер, мова людини, мислення. Можливо, все те, що приходить до розуму й серця дитини з книжки, з підручника, з уроку, саме тому й приходить, що поряд з книжкою — навколишній світ, в якому малюк робить свої перші нелегкі кроки від народження до того моменту, коли він сам зможе розгорнути і прочитати книжку: «Навчання — це лише єдина пелюстка тієї квітки, яка називається вихованням. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, які створюють красу квітки».

У дитинстві починається тривалий процес пізнання — і розумом, і серцем — тих якостей і цінностей, що лежать в основі моралі. Василь Сухомлинський вважав, що треба виховувати високоосвічених, працелюбних, наполегливих людей, готових долати не менші труднощі, ніж долали їхні батьки, діди, прадіди. Чим більше коло знань має опанувати дитина, тим більше треба зважати на природу людського організму в період бурхливого розвитку і становлення особистості. Процес пізнання навколишньої дійсності є неодмінним емоційним стимулом думки для дитини дошкільного і молодшого шкільного віку. Істина, в якій узагальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає особистим переконанням дитини тоді, коли вона одухотворюється яскравими образами, що впливають па почуття. Тому важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки була краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили в світ суспільних відносин, праці.

Людина була і завжди буде дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватись для прилучення до багатств духовної культури. Саме в природі джерело дитячого розуму.

Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Треба також знати індивідуальні особливості здоров'я кожної дитини — без цього не можна нормально вчити. «Розумове виховання далеко не те саме, що набування знань. Хоча воно неможливе без освіти, як зелений листок неможливий без сонячного проміння, однак виховання розуму не можна ототожнювати з освітою, як зелений листок — із сонцем». Тому вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, Василь Сухомлинський вважав одним з найважливіших завдань учителя. Дитина мислить образами. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше осмислює вона закономірності природи: «Клітини дитячого мозку настільки ніжні, настільки чутливо реагують на об'єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об'єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачити, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або наочний, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дитина немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають».

Якщо ізолювати дитину від природи, якщо з перших днів навчання вона сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.

Розповіді вихователів — обов'язкова умова повноцінного розумового розвитку дитини, її багатого духовного життя. Вони повинні бути яскравими, образними, стислими.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\санатории\images.jpeg

«Впливайте на почуття, уяву, фантазію дітей, відкривайте віконце в безмежний світ поступово, не розчиняйте його відразу навстіж, не перетворюйте на широкі двері, — радить Василь Сухомлинський вихователям. — ...Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще, й ще раз повернутися до того, про що вона дізналася».

Розумове виховання як одна з найважливіших ланок системи виховання, за Сухомлинським, передбачає: набування знань і формування наукового світогляду; розвиток пізнавальних і творчих здібностей; вироблення культури розумової праці; розвивання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці. Але процес набування знань і якісне їх поглиблення будуть фактором розумового виховання лише тоді, коли знання стануть особистими переконаннями, духовним багатством людини, що позначається на ідейній спрямованості її життя, на її праці, суспільній активності, інтересах. Формування світогляду — це серцевина розумового виховання.

Творчі пошуки, ідеї Василя Сухомлинського були новаторством у часи авторитарної радянської педагогіки. Яскрава самобутня думка видатного педагога, виважена в особистій практичній учительській та виховній роботі, віднесена до теоретичних узагальнень, послужила розвитку демократичних та гуманістичних засад у педагогіці.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\санатории\images.jpeg

І не випадково з роками не згасає, а, навпаки, зростає інтерес до педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського не лише в Україні, а й у світі. Створено Міжнародне товариство послідовників В.О. Сухомлинського з центром у Марфбурзі (Німеччина), діє Українська асоціація Василя Сухомлинського, яка втілює в життя проект під назвою „В. Сухомлинський і сучасність”, проводячи щорічно Всеукраїнські педагогічні читання.



Пам'ять про нього живе на батьківщині. В Павлиші 1973 року відкрито Педагогічно-меморіальний музей В.О. Сухомлинського. Спочатку це була невелика виставкова кімната, яку оформили вчителі та учні. У 1972 році дружина Василя Олександровича Ганна Іванівна передала у фонд музею 1500 експонатів (сімейну бібліотеку, особисті речі, рукописи). У цей же час музею було виділене приміщення для експозицій і передана квартира, де 22 роки жила сім'я В.О. Сухомлинського.

Мудрість В.О.Сухомлинського

  • Виховуй у собі Людину — ось що найголовніше, інженером можна стати за п'ять років, учитись на людину треба все життя. [1]

  • Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе

  • Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини — ніщо.

  • Нікчемність — рідна сестра підлості.

  • Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість — радість споживання.

  • Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

  • Той, хто не знає меж своїм бажанням, ніколи не стане гарним громадянином.

  • Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

  • Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

  • Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

  • Совість — це емоційний страж переконань.

  • Роки дитинства — це насамперед виховання серця.

  • Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.

  • Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

  • Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, — з усякого погляду справжня людина.

  • Людина така, яке її уявлення про щастя.

  • Егоїзм — першопричина раку душі.

  • Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.

  • Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіків.

  • Якщо люди говорять погане про твоїх дітей — вони говорять погане про тебе.

  • Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.

  • Музика — це мова почуттів.

  • Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором'язлива.

  • Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов.

  • Перш ніж полюбити в дівчині жінку, полюби в ній людину.

  • Людина звелася над світом усього живого насамперед тому, що горе інших стало її особистим горем.

  • Сім'я — це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.

  • Слово — найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі…

Використані джерела:

- Сухомлинский, В.А. Сердце отдаю детям / В.А. Сухомлинский. - 2-е изд. – Киев. : Рад. школа, 1972. - 244 с.

- http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/522421

- http://maks-sokolov.narod.ru/ped_mas_suxomlinskogo_v_a.htm



- http://www.eunnet.net/sofia/05-2002/text/0518.html

- http://works.tarefer.ru/64/100274/index.html

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал