Пам’ятки храмової архітектури рідного краю 2015 Підготувала: Мовчанець Наталія Євгеніївна, Вчитель художньої культури, Верхівського нвк



Сторінка2/3
Дата конвертації13.02.2017
Розмір0.61 Mb.
1   2   3

2.1. Розвиток християнського храму на Русі

У Київській Русі в різний час використовувалися всі три типи храму. Як вже було сказано, прообразом храму стала сионськая світлиця. Цей момент дуже важливий для розуміння ідеї храму. Люди так близько сприйняли ідею "домашньої Церкви", що перенесли в храмобудівництво і частку свого побутового, сімейного устрою. Тому в основі якнайдавнішого храму Київській Русі - хороша, міцна хата, що рубається, з двосхилим дахом, передня частина якого підведена і увінчана однією, або п'ятьма главками. Перша частина - вівтар, далі - основний храм, а ближче до входу - трапезна, така, що з'єднується з основним храмом вузьким перешийком. Це викликано тим, що взимку було важко протопити весь храм, тому прохід перекривали і служили в задній, трапезній частині. Вона ж використовувалася для трапези після богослужіння. Літом служили в передньому храмі. Будь-який з дерев'яних храмів, що дійшли до нас, зберігає цю трійкову конструкцію. По цьому зразку побудовано і багато кам'яних церков.

Особливістю храму на Київській Русі є орієнтація на схід. Католицькі ж і протестантські храми орієнтовані на захід. Чому так? Тому, що західні храми повністю відтворили конструкцію античних храмів, в яких перші промені висхідного сонця повинні були освітити статую божества, що стоїть в глибині храму. У Київській Русі храм впродовж століть був як би продовженням будинку, домашнього сімейного затишку, тієї теплоти, яку людина випробовує в добре облаштованому сімейному крузі, в будинку з лампадою в передньому кутку, з невеликими радісними святами і неминучими засмученнями в будні. Таке відношення до храму формувалося впродовж тисячі років.

Найдавнішими пам'ятниками архітектури Київській Русі були ті, що не дійшли до нас. Це храм Пророка Іллі і Десятинна церква в Києві. Храм Іллі Пророка був побудований ще при князях Аскольді і Діра, - він згадується в договорі між київськими князями і візантійцями. Образ біблейського Пророка, грізного, безкомпромісного, пов'язаного з вогненною стихією, мабуть, понад усе привертав перших російських християн, ще напівязичників. Перша, така, що не дійшла до нас, кам'яна церква - Десятинна Богородична - була побудована в 989 - 996 рр.

Наша національна трагедія в тому, що в основному держава Київська Русь була дерев’яною. Під час пожеж горіли не тільки будинки, тереми, посади, - гинули храми, гинули безцінні ікони. І перше, що люди починали будувати після пожежі - це храм. Є навіть вираз "обыденный" храм, тобто "побудований за день". Таким, прикладом, є московська церква Іллі "Буденного" - недалеко від храму Христа Спасителя.

Зараз ми буквально одиницями налічуємо пам'ятники, що залишилися від якнайдавніших часів. У перших спорудах ми бачимо пряме запозичення архітектурних канонів Візантії. Майже повністю у візантійських традиціях був побудований Спасо-Преображенській собор в Чернігові (1034 - 1035). Третім кам'яним храмом був собор Софії Київської (близько 1037 р.). У його створенні майстри застосували деякі нововведення в порівнянні із зразком, яким служила Софія Константинопольська. У її будівництві була спожита складна купольна система без колон. Центральний купол спирався на стіни. До часу зведення Київської Софії ця техніка була вже втрачена, тому будівельники використовували простішу і поширенішу у той час хрестово-купольну модель. Згодом конструкцію Константинопольської Софії намагалися повторити при будівництві московського Успенського собору, але стіни не витримали і купол звалився. Тоді, за традицією, поставили чотири стовпи, на які спирався купол. Чьотирьохстовпова конструкція стала каноном для наших великих кам'яних церков.

Секрет Софії Константинопольської полягав ще в і тому, що ряд опор, арок, що підтримували головний купол був розрахований таким чином, що в світлі простінки між вікнами вже не сприймалися зором. Вони були покриті золотим склом, і тому все сяяло золотом. Київська Софія, у свою чергу, стала зразком для однойменних соборів в Новгороді (1045 - 1050) і Полоцьку (1044-1066), в яких відмінності від візантійської архітектури стали ще помітнішими. Подальший відхід від візантійських форм намітився в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря (1073-1089 рр.; підірваний в 1942 р.). За переказами, будували його 12 братів-будівельників, які прийшли з Константинополя, отримавши одкровення йти до Києва і поставити там церкву.

Переважний розвиток самобутньої архітектури відбувався на півночі, особливо в Новгороді. Загальним принципом архітектури цього періоду було уподібнення візантійським зразкам в основній ідеї при значній різноманітності в частковостях. Найбільш стародавня з відомих рис християнської архітектури – багатоголовість храмів. Всі згадані якнайдавніші храми були багатоголовими. Число розділів в них має свою символіку. Найбільш поширеним і стійким типом багатоголового храму виявився п'ятиглавий, в якому головний купол символічно означає Христа, а чотири бічних - чотирьох євангелістів. Крім того, на відміну від візантійського завершення храму пологим широким куполом, на Русі храми вінчаються невеликими куполами, поставленими на високий постамент, що іменується шиєю. Сам же купол називається розділом.


2.2 Символіка та загальна структура християнського храму

Згідно з правилами конструкція будівлі повинна бути орієнтована своєю найсвятішою частиною на схід (оскільки одним з символів Христа є Сонце), тобто головним входом на захід.

У загальному плані храм може мати наступні форми, кожна з яких має певне символічне значення:


  • Хрест (найбільш поширено) – відповідає загально-християнському символу розп'яття Христа і спасіння людства.

  • Коло – Церква є вічною.

  • Продовгувата форма (означає корабель) – Церква, немов Ноїв ковчег, веде вірних по морю життя до тихої пристані Божого Царства.

  • Восьмикутник (означає зірку) – Церква є дороговказною зорею.

Християнський храм є уособленням Царства Божого, єдиного у трьох сферах: божественній, земній і небесній. Перейнявши конструктивну форму від давньої єрусалимської святині, він поділяється на три виразні відокремлені частини з відмінним призначенням, чого вимагає характер східного Богослужіння:

  • Притвор або бабинець (давня назва – пронаос, портікус, нартекс, трапеза) – найближча до входу частина; символізує сферу земного буття; давніше був призначений для оглашенних, тобто ще не охрещених учнів християнської віри, і тимчасово відлучених від Церкви грішників.

  • Неф або нава ( з латинської "корабель"), храм вірних – середня частина, символізує сферу ангелів; призначений для перебування мирян.

  • Святилище, вівтар або пресвітерій – найголовніша престольна частина; символізує сферу буття Господа; місце відправляння літургії священиком, тут знаходяться престол і кивот з Пресвятою Євхаристією.

У теперішніх часах притвор втратив своє давнє призначення, окрім того, у малих храмах він буває відсутнім. Такі храми називаються дводільними на відміну від звичних – тридільних. В останніх до вівтаря можуть бути прибудовані допоміжні приміщення: захристія, ризниця, дияконник, паламарня. У наві (яких може бути не одна, а три – з двома бічними) можуть бути влаштовані клироси (крилоси) для співців. Для них же над притвором звичайно бувають розташовані хори.

Храм вірних і святилище повинні бути розділені іконостасом – високою перегородкою з розташованими на ній іконами та з трьома дверми (вратами): головними – царськими, і двома бічними – дияконськими. Зліва перед святилищем може бути влаштована казальниця (проповідниця) – підвищення над храмом вірних, звідки священик виголошує проповідь. Посередині перед іконостасом знаходиться тетрапод ("чотириногий стіл") – місце відправи окремих Таїнств і служб.

Зовнішній вигляд храму може бути дуже відмінним (за словами відомого мистецтвознавця Григорія Логвина, йому не довелось зустріти в Україні двох однакових споруд) але, як правило, він вкритий дахом з високими банями (куполами) чи верхами, увінчаними хрестами.

Розділ ІІІ. Пам’ятки церковного мистецтва та культури Рівненщини

Християнські храми та монастирі області



Сакральне мистецтво – дуже своєрідна ділянка мистецької творчості, яка охоплює дві сфери людського буття: з одного боку, дає певне естетичне задоволення твором, а з іншого ж – виражає релігійні почуття, надихає, навіває певний містичний дух. Велетенську роль у творчості такого типу відіграє християнська символіка, що базується на багатовіковій традиції . На Рівненщині є низка архітектурних споруд, які приваблюють своєю вишуканістю.
Так, серед класичних храмів Рівненщини першої половини ХІХ ст. слід назвати церкву Олександра Невського, збудовану в 1830 р. на кошти графа О. Ходкевича. Храм розташований в центральній частині селища Млинів. Ця будівля відзначається чіткою симетрією та об’ємно-просторовою структурою. Центральний одноверхий храм являє собою рівнораменний хрест, до якого прилягають нижні бічні. У 1927 р., після реставрації, церкву переосвячено, після чого вона дістала нову назву – Покрови Пресвятої Богородиці.
В місті Корець збереглася Мурована Миколаївська церква, яку збудовано в 1836 р. на кошти князів Чорторийських. Миколаївська церква належить до групи споруд побудованих у стилі ампір. Це хрещатий, центричний одноверхий храм з двоярусною дзвіницею над центральною частиною західного фасаду, увінчаною тонким шпилем. Над центральною частиною церкви підноситься характерний для даного періоду купол. Миколаївська церква відзначається гармонійністю пропорцій, та місцем знаходження. Серед окремих храмів, створених у середині ХІХ ст., найбільш значною є церква св. Миколая в с. Дубляни (Демидівський район) на Рівненщині, що збудована в 1848 р. За об’ємно – просторовою структурою церква належить до чотиристопних п’ятиверхових споруд. Вона успадкувала риси зразків давньоруського культового будівництва.

Характерною для другої половини ХІХ ст. є церква св. Михаїла Архангела в с. Здовбиця на Рівненщині, збудована в 1877 р. Вдало поставлена на підвищеній ділянці головної вулиці села, будівля відіграє значну роль в його панорамі. Незважаючи на пізню дату спорудження, в архітектурі Михайлівської церкви ще помітне відлуння місцевих будівельних традицій. Це виявляється, зокрема, в гармонійних пропорціях будівлі та досить тактовному застосувані декору.

Кожен прихожанин, згадаючи сумні сторінки давніх часів, приходить ще раз відвідати Мурований Георгіївський храм – пам’ятник у Пляшевій – головну споруду державного історико – меморіального заповідника «Поле Берестецької битви». У його саркофазі покояться останки загиблих звитяжці духом. Георгіївська церква відзначається оригінальністю художнього задуму, монументальністю та водночас декоративністю. У ній дуже вдало поєднуються традиційні форми архітектури бароко з рисами стилю модерн початку ХХ ст. Не перестають дивувати відвідувачів музею – заповідника у Пляшевій розписи зовнішнього іконостасу, виконані відомим українським художником Іваном Їжакевичем. Талановитий майстер пензля опираючись на символічні євангельські сюжети, розкрив історичну значимість національно – визвольної війни українського народу проти поневолювачів. Сповнену звитяги, незламності духу і глибокого трагізму.

Театральною декорацією сприймається церква Різдва Богородиці в с.Варковичі, що на Рівненщині. Збудована в 1920-1930-х роках, вона належить до нечисельної групи мурованих волинських церков цього періоду. Архітектура храму досить яскраво відображає той напрям у культовому будівництві, який ґрунтується на поєднанні традиційних схем з пошуками нових архітектурних форм.

Чимало пережив на своєму віку Успенський костел в Острозі. Ще в ХV ст., за переказами, на цьому місці височіла церква Богоматері, яку князь Федір Острозький віддав під домініканський костел. З роками впливи архітектурних стилів і різних релігій всіляко змінювали Успенський костел. Та незмінним залишалася його сутність, адже костел є окрасою архітектурного ансамблю древнього Острога.

Ще однією прекрасою на Острожчині є Вознесенська церква в с. Верхів, збудована в 1910 р. Вона належить до найвиразніших культових споруд, побудованих на Волині на початку ХХ ст. Церква Вознесіння Христового збудована на місці дерев’яної церкви з тією самою назвою. Завдяки значній висоті верху та, особливо, дзвіниці будівля є висотною серед навколишньої забудови й активно впливає на формування панорами населеного пункту.

На мальовничих берегах Горині розкинулося середньовічне містечко Тучин, що в Гощанському районі, а Преображенська церква, збудована в Тучині у 1730 р., є яскравим взірцем волинської народної архітектури. У 1545 р. місто було родовим гніздом литовських князів Семашків. Тоді ж при Миколі Семашку, у 1614 р. тут вознісся костел.

Гостів міста Дубровиця надзвичайно приваблює церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка височіє у самісінькому центрі. А хіба не здивуєшся, коли проходиш повз Миколаївську церкву або відвідуєш костел Івана Хрестителя. Залишаючи літописну Дубровицю, поринаєш у красу Преображеної церкви у с. Кураж Дубровського району.

Багато поколінь людей приїздить в смт. Степань з особливим захопленням. Воно відоме ще з ХІІІ ст., а Степанська Троїцька церква – одна з не багатьох пам’яток архітектури, яка збудована на тому місці, де стояли давні храми. Збереглася вона і до нині. А був тут колись ще і замок, і монастир, і костел.

Приваблює своєю красою Успенська церква, збудована у 1570-1580 рр. у с. Дорогобужі. А колись на цьому місці знаходився православний монастир, відомий ще з ХІ ст.

Серед храмів м. Здолбунів провідне місце належить церкві св. Катерини, збудованої в 1914р. Споруджено її на місці давньої дерев’яної церкви як храм при залізничній станції Здолбунів – важливому вузлі сполучення.

Церква св. Катерини – цегляний, великий за розмірами одноверхий храм, що належить до найоригінальніших монументальних культових будівель початку ХХ ст. на Рівненщині та відзначається високою якістю будівельних матеріалів і цегляного мурування на фасадах.

Нові часи возводять нові храми. Так можна сказати про красень – Покровський собор, який побудований у м. Дубно. Дивишся і милуєшся його незвичайною архітектурною будовою. Собор, ніби підносить свої золоті куполи до небесних висот. Туристи, які проїжджають центром Дубна обов’язково звернуть увагу на Ільпінський собор. Збудований він у минулому столітті, а саме у 1907 р. Ознайомившись з найбільш вражаючими пам’ятками Рівненської області, неможливо оминути пам’яток самого Рівного. Церкви, костел, собори – прекрасні дари минулих поколінь нашим сучасникам. І справді, хіба не диво створили майстри у 1895 р. у центрі м. Рівне. Центральний храм Рівного Свято – Воскресенський Собор – одна із прекрасних і давніх пам’яток. Милує око рівнян і гостей міста Рівного величезна споруда - Свято–Покровський Кафедральний Собор. В ясні сонячні дні ще за багато кілометрів всіх, хто під’їжджає до міста з усіх сторін, зустрічає золоте сяйво його бань.



3.1 Шедеври церковних храмів Рівненського району
Кожен мешканець нашого міста, області або гості нашого краю, проходячи центральною вулицею міста, завжди звертають увагу на величну споруду обласного центру – Православний – Свято – Воскресенський храм міста Рівного, при цьому відчуваючи духовну велич та очищення душі. Але мало хто знає історію його виникнення в центрі нашого міста.

Православна дерев’яна Свято-Воскресенська церква в Рівному була побудована в 1731 році в районі теперішнього міського продовольчого ринку навпроти Будинку побуту, серед дерев’яних будівель та торгових лавок.

Вранці 12 червня (за ст. стилем) 1881 року на її долю випало тяжке випробування. Від необережного поводження з вогнем загорілася дерев’яна будівля міської пошти, яка була поруч з церквою. Полум’я охопило інші споруди, пожежа швидко розповсюджувалася. І лише з допомогою пожежної команди міста її загасили тільки ввечері. Згоріло багато будинків, торгових лавок, пошта, поліцейська дільниця та церква. Багато сімей залишилося без житла і без головного храму міста. На його місці люди встановили дерев’яний хрест, до якого майже щодня покладали свіжі квіти. Так тривало до реконструкції продовольчого ринку міста в 70-х роках ХХ століття, коли на цьому місці побудували споруду з буквами «Ч» і «Ж».

Але, незважаючи на це лихо, мешканці міста зі ще більшою вірою в Господа приходили на богослужіння до Свято-Успенської (Омелянівської) церкви по вулиці Шевченка, Свято-Преображенської церкви в приміщенні Реального училища (краєзнавчий музей міста по вул. Драгоманова), церкви св. Стефана (частина міста «Грабник»). Всі ці церкви, за винятком церкви в приміщенні Реального училища, були дерев’яні та невеличкі і не вміщували всіх бажаючих мирян. Тому люди почали збирати пожертви на будівництво нового храму та склали клопотання до влади міста та начальника краю графа Ігнатьєва про виділення грошей і земельної ділянки під будівництво нового православного храму.

Новий храм вирішили побудувати в центрі Рівного на місці дерев’яної церкви Воскресіння Христового, збудованої в 1580 році та заснованої ще княгинею Марією Несвицькою-Рівненською, яка згоріла за часів татаро-монгольської навали.

Проект нового храму розробив архітектор Дейнека. На плані собор має хрестоподібну побудову: середній, найбільший, купол та чотири маленьких, низеньких, по кутах. Із заходу над головним входом надбудована дзвіниця у вигляді міцної арки з невеличким куполом.
Будівництво соборного храму планувалося провести впродовж чотирьох років, але треба було додатково закріпити землю з допомогою 1200 дубових паль, які забивали протягом року.

На будівництво нового храму з казни було виділено 86 тисяч рублів. Кошти на його оздоблення виділив начальник краю граф Ігнатьєв. На них закупили для собору все необхідне, а в Києві в художній майстерні О. Мурашка був замовлений головний триярусний іконостас. Всі ікони були скопійовані з ікон великих художників. Погост був вимощений каменем близько 480 кв. м і загороджений металевим парканом. Поряд з новим храмом було побудовано ще двохповерховий будинок, в якому з 1936 по 1939 роки розміщувався музей господарства Волині, а за часів радянської влади з літа 1946 року знаходився Палац піонерів міста до 1985 року, коли побудували новий Палац дітей та молоді по вулиці Князя Володимира. Нині в цьому будинку розміщується Єпархіальне управління та семінарія.

Освячення нового Соборного храму було проведено 8 жовтня за старим стилем 1895 року преосвященним Модестом, єпископом Волинським і Житомирським, та запрошенним духовенством з Почаєва, Кременця та Житомира.

Спочатку новий храм мав назву Олександрівський, потім йому повертають першу назву – Свято-Воскресенський собор. У 1912 році собор отримує в дар від Патріарха Ієрусалимського церковні реліквії та декілька дорогоцінних ікон.

У 1931 році проводиться ремонт соборної церкви, а в 1932 – 1933 роках на пожертви вдови генерала Конопка будівельною конторою Казиміра Шеліги біля Свято-Воскресенського Собору з боку головної вулиці міста будується велична дзвіниця з головним арочним входом на церковне подвір’я з іконною, свічковою та квітковою лавками з боків. Восени 1964 року за рішенням радянської влади дзвіницю разом з капличкою та огорожу соборного подвір’я зносять.

Усі наступні роки головний храм міста зазнавав різних потрясінь. За радянських часів згідно з планом реконструкції центру міста передбачалося його знести, а на його місці побудувати торгівельний центр. У лютому 1962 року влада закриває собор та зносить деякі церковні будинки. У приміщенні собору відкривають музей космонавтики та наукового атеїзму. І тільки після 27 років такого знущання та різних поневірянь в квітні 1989 року, в період святкування тисячоліття хрещення Русі, храм повернули православній церкві, і Свято-Воскресенський собор знову зустрів своїх прихожан.



Воскресенський собор – хрестовокупольний, чотиристовпний, триапсидний з позакомарним покриттям. В західній частині собору влаштовані хори. Споруда збудована з цегли, з великою кількістю рустів та декору на фасадах. Собор складної об’ємної композиції завершений п’ятьма верхами. Верхи складаються з шоломовидної форми куполів та завершень у вигляді маківок, які спираються на гранчасті в плані барабани. Над об’ємом притвору розташована дзвіниця, яка являє собою ажурну цегляну надбудову арочної форми з завершенням у вигляді маківки.

З правої сторони від головного входу влаштовані закриті сходи до підземного храму. Вхід до підземного храму влаштований і в вівтарній частині храму. Входи в собор розташовані з західного, північного та південного боків. Це багато декоровані перспективні портали. До входів ведуть широкі парадні сходи, викладені з каменю-пісковика.



Свято-Покровський кафедральний собор

Наріжний камінь Покровського собору було закладено Предстоятелем УАПЦ – Святійшим Патріархом Київським і всієї України Мстиславом у 1990 році. У кінці 90-х рр. почав діяти нижній храм собору – на честь всіх святих землі Волинської. Освячення верхнього храму собору – на честь Покрови Пресвятої Богородиці – звершив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у 2001 році.

   Покровський собор - один з найбільших та найвищих храмів України. Його довжина 51 м, ширина 42 м, висота - 55 м. Великий купол, який символізує Ісуса Христа, та 12 менших, які символізують апостолів, а також 8 малих куполів створюють чудову композицію, яка є окрасою Рівного та проглядається з усіх сторін міста. Нижній та верхній храми собору можуть вмістити більше 3 тисяч парафіян кожен. У храмі діють підйомники для інвалідів та людей похилого віку, є приміщення для дитячої недільної школи, медпункту, бібліотеки, репетицій хору, музею, тощо.Собор побудовано в українському стилі. Це зокрема, підкреслюють Золотий Тризуб з хрестом (Володимирський тризуб) на його фронтоні, вітражні хрести віконних заповнень над дверима з західного, північного та південного боків у вигляді орнаментів, запозичених з Волинських рушників, золоті куполи, біло-блакитного кольору стіни. Зараз у верхньому храмі собору закінчено викладання з мозаїки та розпис вівтарної частини, продовжуються оздоблювальні роботи в інших частинах храму.

Поселення Клевань, як стверджують історики, існувало вже в ХІІ ст. під назвою Коливань(Коливань — це назва ваг великого розміру, на яких зважували велику рогату худобу). Клевань розбудовувався на високому правому березі річки Стубли, по якій з 1793 року і певний час по тому, проходив польсько-російський кордон.

У письмових джерелах Клевань вперше згаданий під 1458 роком як власність князя  Михайла Чарторийського. Так само, як  Олику прославили і розбудували  Радзивілли, так і Клевань непорушно пов'язаний в історії із  магнатами Чарторийськими.

  У 1495 за сприяння його сина  Федора Чарторийського,  луцького старости, було добудовано замок, оточено його міцними кам'яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою Стубли. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі  «пунтоне» — п'ятикутні в плані. Одна вежа захищала в'їзну браму, а інша — контролювала підступи до замку з боку річки. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Товщина їхніх цегляних стін в деяких місцях сягала 3,8 м. Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Описуючи Клеванський замок від 1609 р. взнаємо, що головну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон із влаштованим усередині уступом. Східна башта була меншою за висотою і використовувалася як  арсенал. У бійницях замку було встановлено біля 30-ти  гармат. Через глибокий рів був перекинутий стаціонарний чотириарковий міст на міцних пілонах, який початково був підйомним. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку XX ст.

На вулиці Міцкевича, неподалік від крутого плато, розташований Благовіщенський костел у стилі раннього  бароко, який зараз чудово видно при під'їзді з автотраси  Луцьк-Рівне. Засновник храму  Юрій Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший із цього православного княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев'яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці — кам'яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р.

Ще у першій третині XX ст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний чудотворний образ Матері Божої Клеванської пензля  Карла Дольчі, майстра  болонської школи XVII ст., який спочатку знаходився у замковій каплиці. Трохи південніше костелу стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра. На першому ярусі був влаштований невисокий проїзд з коробовим зводом і великим замковим каменем з лицьового боку. Нині проїзд закладений цеглою.

З 1947 р. і до 1991 р. костел стояв пусткою із наглухо забитими вікнами та дверми. Попри це, та заборони батьків, клеванська дітвора, уяву якої підігрівали часті випадки знаходження скарбів в Клевані і його околицях, проникала до костелу в пошуках входу до легендарного підземного ходу. У 1991 р. розпочалась реставрація костелу і після того, як у ньому стало безпечно перебувати, розпочалося його відродження як культової споруди.


Благовіщенський костел
Православна церква Різдва Христового знаходиться в центрі Клеваня поруч із замком. Заснована в 1777 р. як греко - католицька. Кам'яний храм Різдва Христового збудовано на кошти А. Чарторийського. Має характерні форми класицизму, оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордера з трикутним фронтоном, завершено напівкрглим усередині аттиком. Композиція фасаду доповнена великим прямокутним вікном з арочною перемичкою. Інші фасади маю по одному високо розташованому круглому вікні. У середині ХІХ ст. середня частина споруди перекрита невеликим дерев’яним верхом, висотно розділяє внутрішній простір в традиціях дерев’ної архітектури.

Планування характерно для народної архітектури: хрестовий план, одноглавий завершення. У 1844 р. поруч з церквою Різдва була зведена кам'яна дзвіниця. Належить УПЦ МП.



Покровська церква в с.Обарів побудована в 1781 році. Головний об’єм церкви складають прямокутні зруби бабинця, нефу та шестикутного зрубу вівтаря, розміщеного по осі із заходу на схід. Західний та східний зруби вкриті двоскатним дахом, завершеного восьмикутними маківками. Перекриття центральної частини церкви виконано з допомогою восьмикутного шатра з освітленням прямокутними вікнами. Перехід від квадрату нижнього ярусу на восьмикутник виконаний у вигляді чотирьох вітрил. До південного боку вівтаря прибудована цегляна паламарня, прямокутна в плані з влаштуванням чотирьох пілястр на кутах. Покрівля виконана трьохскатною. Одночасно з церквою було збудовано дзвіницю. Стіни церкви та дзвіниці обшиті дошками, поставленими вертикально. Пам’ятка національного значення. Користувач – Українська православна церква московського патріархату. З 2008 року користувачем самочинно провадиться добудова церкви та складських приміщень, зі зміною ландшафту охоронної зони пам’ятки. Внаслідок таких дій церква та прилегла територія назавжди втратили свій первісний вигляд.

Свято-Миколаївський Городоцький  жіночий монастир — пам'ятка архітектури, діючий  жіночий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом  лаври.

Історики і краєзнавці вважають, що монастир у Городку було засновано у кінці  ХVІ століття. Але перша згадка про монастир відноситься до 1516 року, коли  князь Констянтин Острозький підтвердив грамотою від 6 березня 1516 року заповіт своєї тещі, за яким Городок з присілками  Обарів і Хобковщина на  Волині і село Вольниця в Глуському повіті з усіма угіддями та прибутками були подаровані обителі.

Період заснування і становлення обителі — XVI ст. — був нелегким для  православних, це був час поширення  католицизму на православні землі. За Андрухівським договором, підписаним між  Росією та  Польщею 30 січня  1667 року, землі  Правобережної України залишилися в складі Речі Посполитої. Таким чином, Городок перейшов у володіння  блюстителя Київської митрополії Йосипа Шумлянського. Він управляв маєтками до смерті (1708 р.) і передав їх своїм наступникам по кафедрі.

14 березня 1715 року, за наказом короля Августа ІІ, Городок переходить до Олени Лєдоховської, яка віддає його коронному обозному Любомирському і лише у 1730 році, за декретом трибуналу, Городок переходить під юрисдикцію уніатського єпископа Афанасія Шептицького. У 1740 р.  Шептицьким була побудована мурована Миколаївська церква у бароковому стилі. Храм був прикрашений високомистецьким іконостасом, розписами в українському стилі, обдаруваний церковними речами, богослужбовими книгами, церковними дзвонами — справжнім шедевром людвісарного мистецтва львівських майстрів. При храмі 1772 р. вибудувано двоярусну дерев'яну дзвіницю, реставровану і довершену 1883 р. Нижній її поверх був одночасно воротами до церковного маєтку.

29 жовтня 1801 року імператор Олександр І підписав графу Естергазі дарчу грамоту на Городок. Після смерті графа Естергазі, маєток переходить до його сина, а пізніше далеким родичам, які проживали в Австрії. 14 лютого у Павла і Антона Безерді Городок купує сім'я інженера та статського радника Рудольфа фон Штенгеля, син якого, Феодор фон Штенгель, був останнім власником Городка.

В 1940 році родина барона була депортована органами радянської влади до Німеччини, а в помісті барона знаходився військовий госпіталь. З 1948 по 1990 рр. на острові знаходився обласний тубсанаторій на 150 ліжок. 14 серпня 1991 року виконком Рівненської районної ради народних депутатів прийняв рішення про передачу комплексу споруд Свято-

Миколаївського храму разом із територією тубсанаторію Рівненському єпархіальному управлінню УПЦ, яке тоді очолював архієпископ Рівненський і Острозький Іриней (нині митрополит Дніпропетровський і Павлоградський). У цих повернених приміщеннях розмістилась регентська школа. Незважаючи на численні перешкоди, 1 вересня того ж року розпочалося навчання.

За останні роки відбудовано центральний монастирський корпус, відновлено і розширено трапезну, проводиться постійний благоустрій території, побудовано храм Похвали Божої Матері і храм Різдва Христового. Головна святиня монастиря — чудотворний образ Божої Матері «Козельщанська» (Милосердна). Він був переданий в дар монастирю Києво-Печерською Лаврою і перенесений до обителі на п'ятий день Різдвяних свят — 11 січня 2000 року.

Свято-Успенська церква
Найстаріша культова споруда Рівного, пам’ятка української дерев’яної архітектури. Датується по надпису, який зберігся на західній двері. На сьогодні церква є унікальним явищем в архітектурі нашого міста: по-перше, вона являє собою справді оригінальну пам’ятку давнього народного зодчества на Волині, по-друге, Успенська церква – один із кількох об’єктів старовини, що, майже не ушкоджені часом, збереглися у Рівному. У давнину церква мала назву Омелянівська, бо через неї проходив шлях до нинішнього села Велика Омеляна неподалік Рівного. Побудована на гроші парафіян. Документи про те, хто був фундатором будівництва церкви і чи була у неї попередниця не збереглись.

Про її найдавніший період мало відомо, проте церква, мабуть, була осередком українсько-православних традицій. Про це свідчить зокрема той факт, що сюди передавалися на збереження переховані давні реліквії, наприклад, рукописне Євангеліє 1634 року.

У 1709 році новозбудована церква була унітською. У 1795 році внаслідок третього поділу Польщі вся Волинь опинилась у складі Росії, уряд якої закликав місцеве населення повернутись до віри предків – православ’я. Перші письмові згадки про Успенську церкву, що збереглися у державному архіві, датуються 1798 роком. За відомістю Житомирської єпархії Волинської губернії в архіві збереглися три документи, датовані 1806 роком: на заснування храму, освячення та дарчий лист на землю. Важливим документом є історичний опис церкви, складений в 1806 році священиком Симеоном Федоровичем з участю дяка Данила Гуриненка і представників парафії – Григорія Голуба, Євфстафія Симонина, Петра Шведа та Якова Столярця.

Церква освячена 1756 року. У 60-х роках минулого століття радянська влада планувала знести храм. Врятували церкву мешканці вулиці Шевченка.


Архітектурні особливості

За поданням М. Теодоровича церква дерев’яна, але зведена на кам’яному фундаменті. Збудована без жодного металевого гвіздка.

Церква – з трьох зрубів однакової висоти, одноглава, з восьмигранною середньою частиною і п’ятигранною апсидою (виступ для вівтаря).

Двоярусна дзвіниця увінчана восьмигранним шатром, на верхній точці якого – крупне «яблуко» з хрестом.

За даними опису розміри храму : в довжину 30 ліктів, в ширину – 14, а в висоту – майже 34 (тодішній лікоть, який вживався у нашій місцевості, становив 47,6 см). Храм був покритий гонтою, мав один купол, покритий бляхою. На церкві було три залізні хрести, 14 заґратованих вікон і двоє дверей. Церковне подвір’я було оточене парканом із соснових дощок і сягало в довжину 80, а в ширину – 49 аршин (аршин – 71,1 см). На ньому була розташована дерев’яна дзвіниця на дубових підвалинах розміром 10х10 ліктів і висотою 23 лікті з одними окованими дверима. На дзвіниці було 5 дзвонів. Найбільший відлитий у 1797 році. З одного боку на ньому було зображення розп’яття Ісуса Христа, з другого – зображення Божої Матері. Важив цей дзвін 250 ок. (око – 1,3 кг). Решта дзвонів були без зображень. Другий дзвін було відлито у 1666 р. вагою 100 ок., третій – у 1731 р. важив 20 ок., четвертий (1805 р.) – 10 ок. І останній (1688 р.) – 5 ок. Також церкві була надана земля. У 1798 році вказана площа цієї землі – 24 дні оранки.

Інтер’єр церкви 1806 року: дерев’яний іконостас, виготовлений у 1784 р. невідомим майстром у Санкт-Петербурзі у стилі бароко з елементами різьби та розпису іконописними золотими та срібними фарбами. З правого боку іконостасу знаходився кіот з іконою Спасителя, прикрашений срібною короною. Поряд – ікона архістратига Михаїла з невеличкою срібною короною. З лівого боку іконостасу розташована ікона Божої Матері. На ній срібна корона і завісочка. Поряд – ікона апостолів Петра і Павла в срібних коронах. Тут же в кіоті ікона святителя Миколая з короною і срібною звіздою з двома шовковими завісками. Увесь іконостас на піст закривався окремими страсними іконами. У вівтаря на горному місці в невеликому кіоті висіла ікона Успіння Богородиці. Згадані при деяких іконах прикраси залишилися у спадок від греко-католицького підпорядкування церкви. У центрі вівтаря стояв престол, різьблений і розмальований. Його розміри: в довжину – 2 лікті, в ширину – 2 лікті, висоту – більше 2-х ліктів.

Крім іконостасу, інших ікон на стінах церкви не було, лише біля кліроса на аналогії стояла стара храмова ікона. Також були, але не сказано де, розміщені дві невеличкі ікони на кипарисових дошках – Богоматері і святого Миколая. Найстаріша ікона, датована 1790 роком, збереглася донині. Є у церкві й інші старовинні ікони, однак, зі слів отця Бориса, чи вони належали саме цій церкві, достеменно невідомо. Бо колись за радянських часів, коли закривали храми у Рівному та околицях, ікони з них звозили до Свято-Успенського храму, як до одного з небагатьох діючих.

Стіни церкви не було розписано. Для священика в церкві було 9 риз різних кольорів із різних тканин.

Крім того в описі були і інші церковні речі, необхідні для богослужіння: священні сосуди, хрести, підсвічники. В описі згадуються богослужбові книги, якими володіла Успенська церква. У цьому переліку відсутня важлива деталь – рік видання. Проте вказується розмір кожної книги (десть, чверть, осьмух), її оправа (шкіра, оксамит). Переважно книги почаївського видання.

У бабинці (приділі) церкви збереглася цікава деталь – «ланцюг підвалин моральних» - невеличкий ланцюжок, до якого в XVIII столітті приковували нечестивих прихожан прилюдно для спокути своїх гріхів перед общиною, і як наука іншим.

У 2000 році на церковному подвір’ї була побудована каплиця на честь Різдва Христового.

У 2003 році для потреб церкви був побудований новий церковний двоповерховий будинок, в якому в холодну пору року відправляються молебні, звершуються хрещення, проводяться заняття недільної школи.

До 250-річчя храму, яке відзначали у 2006 році, були зроблені ремонтно-реставраційні роботи: встановлена нова оригінальна металева огорожа, внутрішні стіни оббито водостійкою фанерою, покладено паркет з гідроізоляцією, бо попередню підлогу поклали ще у 1930 році, замінена електропроводка, проведено газ і опалення. Церкву пофарбували зовні і покрили новою бляхою.

Свято-Успенська церква із дзвіницею 1979 року отримали статус пам’ятки архітектури національного значення.



Дерев'яна сільська Свято-Покровська церква в Бронниках

Бро́нники — село в Україні, Рівненському районі Рівненської області.

Населення становить 882 особи. Тут жив у дитячі роки поет і краєзнавець  Ящук Володимир Іванович. Тут розташована Свято-Покровська церква. Архітектор С.Тимошенко. Історія будівництва: 1754 - будівництво старої сільської дерев’яної церкви 1833 - виникнення потреби будівництва нового храму 1844 - здійснення другої спроби будівництва нової церкви. 1854р. - вихід постанови про будівництво нової кам’яної церкви, пожертвування коштів місцевої мешканки на необхідну кількість цегли. 1922-1923рр. - збір коштів на спорудження нового храму. 1927р. - початок підготовчих робіт для будівництва церкви, відлитт нового комплекту дзвонів на пожертви парафіян загальною вартістю 3000 зол. 21.08.1927 р. урочисте закладення першого каменю нової Свято-Покровської церкви поруч із старим храмом. 9.01.1929р. - освячення новозбудованої деревя’ної церкви протоіреєм м.Рівного Миколаєм Рогальським. Будівництво здійснювалося під наглядом Франца Антоновича Хоцяновича.



Історія церкви Святої великомучениці Параскеви села Дядьковичі.

Церква у селі Дядьковичі була побудована у 1767 році на кошти поміщика Стефана Яловицького. Дерев’яна,міцна,досить красива та велична. Церкву побудував невідомий історії архітектор. Він використав добірне дерево. При храмі на камінному фундаменті була збудована й дерев’яна дзвіниця, на якій є три дзвони. Храм Святої Параскеви був упродовж двох віків. На місці цього храму нині стоїть пам’ятний хрест. Будівництво нового храму розпочалося у 1907 році Архітектурний план був подібний до того, за яким збудували храм у селі Омеляна. Коштів на будівництво храму не вистачало, тому громада села вирішила розібрати старий храм і продати матеріал. З часом громада довго шкодувала, що поспішила розібрати старий храм. Адже він міг виконувати функцію каплиці при новозбудованій церкві. Будівництво завершилося у 1910 році. Церква Великомучениці Параскеви у селі Дядьковичі розташована дуже зручно: на високому пагорбі вівтарем до сходу. Збудована у вигляді хреста, вона нагадує людям про Христову жертву в ім’я спасіння людства. Завершують цю споруду два куполи. Перед входом до храму-образ заступниці села, Параскеви. А бабинець (притвір), тобто першу частину церкви, прикрашають ікони святої Княгині Ольги та Князя Володимира. Зліва у бабинці вхід до верхнього хору та дзвонів . Іконостас, що тепер є у церкві, перенесений зі старої церкви.



Церква Преображення Господнього с. Оржів

Оржів – селище міського типу розташоване поблизу впадання річки Усті в Горинь. Оржів належить до давніх поселень Волинського Полісся. Перша писемна згадка про Оржів відноситься до 1557 року, коли село належало князю Івану Чарторийському. Ще православні князі Чарторийські були фундаторами першого храму Божого, збудованого ними наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. На місці, де пізніше була збудована сучасна святиня. Перший храм був тризрубний, або як ще їх на Поліссі називали триклітний – дуже поширений тогочасний архітектурний стиль волинських зодчих. Був він збудований з дерева – найдоступнішого і найдешевшого будівельного матеріалу Полісся.

Саме малі, триклітині, тринавні дерев’яні церкви були найпоширенішими на Волині та Поліссі через простоту їхнього будівництва. Сучасний дерев’яний храм Преображення Господнього (1700р.), збудований на кошти парафіян, поруч – така ж триярусна дзвіниця. Церква Преображення Господнього на відмінну від попередньої триклітної святині- хрестоподібна, належить до монументальних пам’яток дерев’яної архітектури Волинського Полісся. Одначе на початку будівництва була вона також тризрубна, і лише 1868 року до центральної частини нефу прибудовано зруби з північної ї південної сторони. Таким чином храм став хрестоподібним. За задумами будівничих кожна її лінія, форма несе світло і радість, випромінює задуми архітекторів, які вклали в будову не лише свої знання, а й саму душу.

Дерев’яна триярусна дзвіниця доповнює і возвеличує святиню своїми витонченими формами. До Другої світової війни вона мала 5 давніх високомистецьких дзвонів виробництва дубнівських людвісарів, які славилися на всю історичну Волинь своїми предметами сакрального мистецтва.




Свято – Троїцький храм в с. Гориньград І

Свято – Троїцький храм було побудовано коштом князя Гаврила – Святополка Четвертинського та прихожан м. Гориньград в період з 1812 до 1816 рр.

Церква має три престоли: головний - Свято – Троїцький, північний – в ім’я Різдва Пречистої Богородиці та південний – ім’я Святителя і Чудотворця Миколая. Із 1815 р. у Гориньграді зберігаються копія метричної книги та сповідні відомості.

Першим настоятелем Свято – Троїцької церкви був отець Василь Семенович Шупшовський. 1883р. у церкві провели капітальний ремонт і коштом прихожан було побудовано дерев’яну, на кам’яному фундаменті дзвіницю. Навіть в Велику Вітчизняну війну та в радянські часи не припинялися церковні богослужіння. Упродовж 1953-1954 рр. було завершено перекриття куполу церкви, побілено зовнішні та внутрішні стіни, пофарбовано дзвіницю, придбано ікони та церковний інвентар. З 1969 до 1971 рр. проведено капітальний ремонт храму в 1968 р. проведено електрику, а в 1971 р. територію навколо храму було огороджено металевою сіткою.



Храм Преображення Господнього с. Олександрія

Храм Преображення Господнього збудований у 1842 році коштом Фрідріха Любомирського. Церква збудована у вигляді ротонди. Будівля вражає своїми розмірами: внутрішній діаметр ротонди дорівнює 14м. Замість традиційного бабинця з заходу до циліндричного об’єму нави прилягає невеликий прямокутний об’єм. По його осі влаштовано досить вузький прохід до нави ,а симетрично обабіч нього-два приміщення ,невеликі за розміром. Зі сходу до нави - ротонди прилягає прямокутна в плані апсида, витягнута по осі південь-північ. Чітко витриману сувору симетрію плану, виражену, зокрема, в розміщенні вікон та південного й північного входів до нави, порушує лише невеличка пізніша прибудова до північного фасаду апсиди. Ротонда увінчена величезною дерев’яного півсферою. Західний об’єм перекритий двосхилим , апсида - трисхилим дахом.

Основним акцентом у вирішенні архітектурного образу храму є високий масивний чотириколонний портик спрощеного тосканського ордера,який є,по суті,західним фасадом храму. Його завершує трикутний фронтон, у центрі якого в ніші з фігурним завершенням вміщено зображення Преображення. Архітектурні форми будівлі лаконічні й монументальні.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал