П. В. Ворона, А. М. Мучник




Сторінка1/9
Дата конвертації10.03.2017
Розмір1.13 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

П. В. ВОРОНА, А. М. МУЧНИК







ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО І МІСЦЕВЕ
САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Видання друге,
перероблене й доповнене

Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України
як підручник для студентів вищих навчальних закладів












Полтава
2010

2
УДК – 352.07
ББК 67.9(4УКР)301.011
Д 36
Гриф наданий Міністерством освіти і науки України,
лист 2009 р. №1.4/18-г-89-1
Автори:
Петро Васильович Ворона - к. н. держ. упр., докторант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України.
Анатолій Мусійович Мучник - к. політ., н., доцент кафедри журналістики Полтавського інституту економіки і права ВНЗ
«Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».
Рецензенти:
Олег Юрійович Амосов - д. е. н., проф., перший заступник директора Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України.
Юрій Олексійович Куц - д. н. держ. управ., професор, завідувач кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України.
Марина Вікторівна Гриньова – д. п. н., професор, завідувач кафедри педагогічної майстерності та менеджменту Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г .Короленка.

Д 36
Ворона П. В., Мучник А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в
Україні. Навчально-методичний посібник. – Полтава, ПП Шевченко, 2010. – 98 с.
ISBN 978-966-8798-36-8
У навчально – методичному посібнику розглянуто загальні та концептуальні засади державного будівництва та місцевого самоврядування в Україні (інституції, конституційні визначення, законодавча база, їх формування, склад, повноваження).
Велика увага в навчальному виданні приділена понятійному апарату, принципам функціонування основних інститутів як місцевої так і центральної влади. З метою контролю та перевірки рівня знань, додаткової роботи студентів та слухачів подано орієнтовний перелік тестових завдань, теми для обговорення і контрольні запитання.
Для студентів та слухачів магістратури, викладачів вишів, державних службовців й службовців органів місцевого самоврядування, які вивчають курс
«Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні» і підвищують кваліфікацію за фахом. Може бути корисним для тих, кого цікавлять проблеми та шляхи державотворення в Україні.
УДК – 352.07
ББК 67.9(4УКР)301.011
ISBN 978-966-8798-36-8
© П.В. Ворона - 2010
©А.М. Мучник, 2010
© ХарРІ НАДУ, 2010
© ПІЕП, 2010


3
ЗМІСТ
Передмова…...……………...……………………………………….…...……..4
Вступ. Поняття державного управління і місцевого самоврядування.............5
Розділ І. Поняття держави та її сутність…………………………………….....6 1. Територія, кордони, населення та державна влада……………….….6 2. Правова держава……………………………………………………....10 3. Поділ влади…………………………………………………………....12
Теми для обговорення та контрольні запитання ……………………...14
Розділ ІІ. Президент – глава української держави……………………...……15 1. Особливості функціонування інституту президента в Україні…….15 2. Адміністрація Президента України…………………………...…..…17 3. Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) …………….18
Теми для обговорення та контрольні запитання ……………………...21
Розділ ІІІ. Законодавча влада ……………………………..………………......22 1.
Парламентаризм в Україні……………………….................................22 2. Структура та повноваження українського парламенту …………....24 3. Організаційно-правові засади роботи народного депутата.................25 4. Уповноважений ВРУ з прав людини………………………………...27 5. Рахункова палата України………………………………………........29
Теми для обговорення та контрольні запитання ………………….…..32
Розділ ІV. Виконавча влада……………………...………………...……….......33 1. Кабінет Міністрів України……………………………….....................33 2. Особливості функціонування Кабінету Міністрів...............................35 3. Особливості функціонування місцевої виконавчої влади ……........37
Теми для обговорення та контрольні запитання …………………..….40
Розділ V. Місцеве самоврядування ……………………………..……...….....41 1.Система органів місцевого самоврядування……………………….....41 2.Особливості роботи голови громади та депутата місцевої ради……47 3. Автономна Республіка Крим (АРК) ………………………………....51
Теми для обговорення та контрольні запитання ……………………...56
Розділ VІ. Правоохоронні органи (система правосуддя)……...……...…...….57 1. Прокуратура України…………………..………………………….….57 2. Система судів України………………………………………..….…...61 3. Конституційний Суд України…………………………………...…....66 4. Вища рада юстиції України…………………………………………..69
Теми для обговорення та контрольні запитання ……………………...71
Орієнтовний перелік завдань для підсумкової контрольної роботи …………………………………………………………………………...72
Глосарій основних понять і термінів………………………….…………......82
Список використаних джерел та додаткової літератури……………...…..94
Умовні скорочення ……… ……………………………………...……..…..….97

4
ПЕРЕДМОВА
Актуальність вивчення та завдання курсу «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні» полягають у наданні студентам загальних знань, виробленні конкретних умінь та навичок розуміння процесу публічного управління. Оволодіння базовим інструментарієм державного та місцевого управління дозволить сформувати уміння і навички та застосовувати отримані знання в майбутній професійній діяльності, особливо у випадку служби в органах державної влади та місцевого самоврядування. Загалом без знання організаційно- функціональних засад української держави стати громадянином високої політичної культури неможливо.
Запропонований опорний конспект лекцій як навчально-методичний посібник підготовлений у контексті освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів та перепідготовки і підвищення кваліфікації зі спеціальності
«Соціальна робота» та «Правознавство» працівників органів місцевого самоврядування і державної влади, які реалізуються Харківським регіональним
інститутом державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та Полтавським інститутом економіки і права вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини
«Україна». Він підпорядкований завданням формування в Україні нової генерації фахівців, державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня з високим рівнем правової та політичної культури.
Посібник містить шість розділів, словник основних понять і термінів, список рекомендованої літератури для поглибленого вивчення дисципліни. У шести розділах подані конституційні визначення; представлена законодавча база; розкриті особливості формування, принципи діяльності та компетенції інституцій державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні.
Видання є інтегрованою розробкою, що поєднує теоретичні відомості, практичний курс та систему тестових контрольних завдань. Загальна концепція вивчення дисципліни передбачає поєднання інноваційних методів та прийомів контролю якості навчального процесу (через систему перевірочних тестових завдань, побудованих за принципом поступового ускладнення) із традиційними формами викладу та засвоєння матеріалу, що найчастіше подається у формі лекцій, логічних схем і скорочень та в інтерактивній формі під час розгляду дискусійних та актуальних питань державного будівництва й місцевого самоврядування на семінарських заняттях, під час самостійної індивідуальної роботи студентів чи слухачів з інформаційними та нормативно-правовими джерелами. Логіка побудови навчального посібника продиктована метою і завданнями дисципліни «Державне будівництво і місцеве самоврядування в
Україні». Сподіваємося, що запропоноване видання стане в нагоді студентам усіх форм навчання і сприятиме не лише їх професійному становленню, а й ствердженню позиції людини – громадянина України з високою правовою та політичною культурою.
Детальне засвоєння категорій й процедур державного управління та місцевого самоврядування, оволодіння спеціальною термінологічною лексикою забезпечить розуміння процесів реформування в системі адміністративно- територіального устрою України, які повинні сприяти підвищенню ефективності та економічності функціонування системи публічної влади в нашій країні.

5

ВСТУП
Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування

Наука державного будівництва і місцевого самоврядування – це сукупність науково обґрунтованих ідей, поглядів, уявлень про організацію та діяльність органів публічної влади. Її основна увага спрямована на динамічні аспекти реалізації публічної влади компетентними органами, на практику їх діяльності, на втілення правових приписів у життя.



Державне будівництво і місцеве самоврядування можна розглядати як:
• загальну організацію державного будівництва і місцевого самовряду - вання;
• підгалузь конституційного процесуального права України, що регулює внутрішні організаційні структури, форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування;
• навчальну дисципліну, яку викладають в освітніх закладах;
• юридичну науку.
Державне будівництво і місцеве самоврядування – це наука, що являє
собою систему узагальнених знань про організацію роботи органів
публічної влади. Її предметом є суспільні відносини, які складаються у
процесі організації та діяльності органів державної влади та місцевого
самоврядування.



Методи вивчення науки державного будівництва і місцевого самоврядування включають способи, прийоми й засоби, які забезпечують ефективне пізнання і вивчення її предмета. Серед методів виокремлюють: а) метод системного підходу до вивчення предмета науки; б) метод
історичного підходу; в) формально - логічний метод; г) метод нормативно - логічного аналізу; д) статистичний метод; е) метод соціологічних досліджень; є) метод порівняння; ж) метод моделювання; з) метод експерименту; й) метод прогнозування та ін.
Організація роботи кожного з органів публічної влади може бути
визначена через систему певних показників, які отримали назву «елементів
державного будівництва і місцевого самоврядування». До них належать:
1. Система органів державної влади і місцевого самоврядування,
тобто види органів публічної влади, місце кожного з них у загальній
системі, характер відносин цих органів між собою.
2. Принципи, тобто основоположні керівні засади, покладені в основу
організації та діяльності органів публічної влади.
3. Функції органів державної влади і місцевого самоврядування як
основні напрямки їх діяльності

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та
органи місцевого самоврядування ” (ст. 5 Конституції України)

6
Розділ І. Держава та її ознаки
1. Територія, кордони, населення та державна влада
Державна територія це певна частина земної поверхні, що
знаходиться в межах державних кордонів.
Що входить у територію держави?
1. Суша

сухопутна територія, наземний простір.
2. Внутрішні води

озера, річки, канали та інші водні ресурси.
3. Територіальні води

морські води, що примикають до сухопутної території.
4. Надра

усе, що знаходиться під суходолом і водною територією держави до центру земної кулі (теоретично, а практично

до технічно доступних глибин).
5. Повітряний простір

усе, що знаходиться над суходолом і водною територією держави.
Суверенна держава - це держава, яка незалежно і самостійно, без будь- якого втручання з боку, вирішує свої внутрішні і зовнішні справи. Державна територія необов'язково повинна бути суцільною. Буває, що територія однієї держави «переривається» територією іншої держави або морем.
Як встановлюються території і межі держави?
Кожна держава має межі, що вказують, де кінчається її територія і починається територія сусідньої держави. Межі можуть встановлюватися шляхом дипломатичних угод або в результаті військових дій. Є кілька способів визначення державної території і встановлення кордонів.

Поселення етносу
Способи визначення державної території і встановлення кордонів
Виникнення нових держав
Купівля земель
Окупація території
Міждержавні угоди
Державна
територія
Надра
Суша
Внутрішні
води
Повітряний
простір
Територіальні
води

7
Після розпаду Радянського Союзу утворилися нові незалежні держа- ви: Україна, Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Казахстан, Білорусь та інші.
У поняття «населення» включаються всі люди, які постійно проживають на території держави. Існування держави ніяк не обумовлено чисельністю його населення. Є держави з невеликою кількістю населення, наприклад, Норвегія – 4,7 мільйона чоловік (на 2007 рік), а є держави з дуже великою кількістю мешканців, наприклад, Китай – 1,2 млрд. осіб (на 1993 рік).
Необов'язково існує пряма залежність між розмірами території держави і чисельністю його населення. Щільність населення (число людей, що проживають на 1 кв. км. території) різна в різних державах. Наприклад, в
Бельгії проживає 9,9 мільйона чоловік на території в 30,5 тис. кв.км. а в
Намібії (Африка) - 1,7 мільйона чоловік на території в 824 тис. кв. км.
У кожної держави є закони, які встановлюють, хто є громадянином держави і за яких умов людина може стати громадянином держави
(отримати громадянство). Громадяни держави зобов'язані виконувати громадянський обов'язок, покладений на них державою, і зберігати лояльність (вірність) державі. Вони володіють правами, що надаються лише громадянам, наприклад, обирати і бути обраними у різні органи влади.
Інша група населення – люди, які постійно або тимчасово проживають у державі, але не є її громадянами. Вони – громадяни інших держав, які отримали дозвіл на постійне або тимчасове перебування в країні. Такі жителі, як і громадяни держави, зобов'язані виконувати її закони.
Представники цієї групи населення не мають всіх прав, якими володіють громадяни держави.
Тип політичного ладу. Як уже зазначалось, усі держави мають спільні та відмінні ознаки. Розрізняються держави передусім за типом політичного устрою. Більшість сучасних держав поділяється на дві великі
Державний кордон – лінія і уявна вертикальна поверхня, що
проходить по цій лінії визначаючи межі державної території, –
суші, вод, надр, повітряного простору – тобто межі
розповсюдження державного суверенітету
Управління державою вимагає системи державної влади. Характер
державної влади обумовлюється політичним устроєм. Політичний устрій
ґрунтується на певних принципах, ідеях і методах правління. Ці ідеї та
принципи проводяться в життя держави системою органів державної
влади, до якої входять уряд і парламент, а також судовою системою

До складу населення держави входять: а) громадяни держави;
б) жителі держави, які не є її громадянами, і постійні, і тимчасові


8 групи: демократичні держави і диктатури. Кожна з цих груп має характерні особливості.
Спільною рисою для всіх країн, що обрали демократичний шлях розвитку, є вільні вибори, коли громадяни добровільно обирають своїх представників, які повинні управляти державою упродовж певного часу (4 або 5 років). Потім знову відбуваються вибори, на яких кілька партій змагаються між собою, і в громадян є можливість або знову обрати колишніх представників, або замінити їх іншими. Обранці народу повинні відстоювати інтереси більшої частини населення, адже тільки тоді вони будуть діяти на благо країни і її громадян. Слушною на наш погляд є теза
Авраама Лінкольна, президента Сполучених Штатів в 1861-1865 роках, який сформулював вищезгадану закономірність так: «Влада народу, що здійснюється народом в ім'я народу».
Влада в державі діє в трьох основних сферах: законодавчій, виконавчій і судовій. У демократичній країні існує поділ влади. Це зроблено для того, щоб уникнути зосередження усієї влади в одних руках і підпорядкування одних владних органів іншим. Наприклад, для демократичної держави дуже важливою є незалежність судової системи. Той же демократичний лад декларує для своїх громадян захист прав і свобод, зокрема таких як свобода слова, друку, демонстрацій; права на створення організацій, на вибір професійних занять і т.п.
Демократичні держави мають відмінності, головним чином у державному устрої. Наприклад, деякі з них (Бельгія, Великобританія,
Іспанія, Нідерланди) створені за принципом конституційної монархії. На чолі такої держави стоїть монарх, який володіє довічною владою, що передається у спадок. Монарх символізує спадкоємність (продовження) прадавніх традицій держави, але реально не є правителем. Дійсна влада в країні належить виборним органам – парламенту та уряду.
У Сполучених Штатах Америки, наприклад, державу очолює
Президент, якого обирають на чотири роки. Він є главою держави, главою уряду і головнокомандувачем збройних сил. Президент керує виконавчою владою, а верховною законодавчою владою володіє парламент – Конгрес.
Для того, щоб здійснити своє рішення, важливе для життя всієї країни,
Президент повинен отримати згоду Конгресу.
В Ізраїлі існує парламентська демократія, при якій парламент (Кнесет) обирає уряд більшістю голосів. Сам Кнесет обирається громадянами держави на загальних виборах.
На чолі держави, політичний устрій якої – диктатура, зазвичай стоїть одна людина або невелика група людей, що зосередили у своїх руках усю державну владу: і законодавчу, і виконавчу. Судова система теж підпорядкована диктаторові. Ніхто не має права судити главу держави: він вище закону. Диктатор (або правляча група) може прийти до влади різними шляхами: завдяки перемозі на виборах (але, здобувши владу, диктатор, як правило відміняє вибори або перетворює їх на фарс чи формальність; так прийшов до влади Гітлер у Німеччині) або шляхом

9 військового перевороту (А. Піночет). У диктаторській державі діє лише одна партія – правляча. Існування інших партій заборонено. У такій державі влада диктує громадянам спосіб життя і забороняє її критикувати.
Тих, хто порушує цю вимогу, чекає суворе покарання. Тривалість влади диктатора залежить від сили, яку він зосередив у своїх руках. Тримання населення в покорі досягається політикою терору і залякуванням. У розпорядженні диктатора є таємна поліція, головне завдання якої – стеження за громадянами, за їх «благонадійністю», тобто за тим, наскільки вони підпорядковуються у повсякденному житті вимогам влади. У деяких диктаторських державах громадяни мають обмежену свободу, наприклад, у сфері релігійного життя або економічної діяльності. При диктатурі спадкоємність влади не впорядкована законом, диктатор прагне правити до кінця життя, тому зміна влади відбувається лише тоді, коли диктатор помирає або його виганяють із країни.
У тоталітарній державі влада характеризується повним
(тотальним) контролем у всіх сферах життя суспільства: політичній, економічній, соціальній, культурній, релігійній. Політичний устрій тоталітарної держави – диктатура.
Ліберальний лад заснований на принципі, який стверджує, що всі люди рівні і вільні від народження. Тому держава не має права втручатися в
їхнє життя і нав’язувати свою волю. Відповідно до принципу лібералізму, втручання держави повинно обмежуватися лише сферами безпеки і зовнішньої політики. Держава повинна захищати громадян від зовнішніх ворогів (з допомогою армії) і від порушників порядку всередині країни (з допомогою поліції).
Суверенна держава це незалежна держава. Її органи влади мають право самостійно вирішувати питання внутрішнього життя країни і визначати її зовнішню політику. Ніхто не має права скасовувати або змінювати їх рішення. Ця влада поширюється на всю територію і населення держави. Разом з тим треба відзначити, що в наш час майже не існує абсолютно незалежних держав, адже більшість країн так чи інакше залежать одна від одної і потребують взаємної підтримки. Більш сильні і багаті – часто впливають на політику більш слабких і бідних держав, які потребують військової та економічної допомоги.
Життя населення організовується за законами і рішеннями органів державної влади. Суверенна влада має право видавати закони, збирати податки, упроваджувати військову службу, вирішувати питання управління державою, друкувати гроші, мати державний герб, прапор, гімн тощо.
Суверенна держава має право вимагати від громадян підпорядкування законам і карати порушників.
У зовнішньополітичній діяльності суверенність держави виражається у дипломатичних відносинах, які вона встановлює з іншими державами.
Вона вирішує, з якими країнами підтримувати дружні відносини, з ким угоди щодо мирного співіснування та співпрацю - військовому, економічному, культурному секторі. Держава має право оголосити війну,

10 закрити своє посольство у ворожій країні або вислати зі своєї території дипломатичних представників ворожої держави.
Отже, на нашу думку, під сучасним поняттям «держава» треба розуміти чотири головні складові її існування.

2. Правова держава
Правова держава – форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить закону. У правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Правова держава є альтернативою авторитаризму і тоталітаризму. Правова держава передбачає поступову демократизацію суспільства, встановлення правових основ будівництва державності, дотримання правопорядку і принципу законності.
Специфічні ознаки правової держави:
- верховенство та панування права (у широкому розумінні) і закону (у вузькому розумінні), адже держава має керуватися законом;
- принцип розподілу влади (реалізується принцип верховенства закону, носить інструментальний характер);
- пріоритет прав і свобод особистості (права має не лише окрема особистість, але й колектив, суспільство, держава;
- соціальна захищеність і соціальна справедливість;
- чітке розмежування функцій держави і суспільства;
- верховенство і пряма дія закону;
- створення антимонополістичного механізму, який унеможливлює зосередження владних повноважень у певній ланці або інституті;
- встановлення в законі і здійснення в житті суверенності державної влади;
- формування суспільством на основі норм виборчого права законодавчих органів і контроль за втіленням законодавчої волі в законах;
- відповідність внутрішнього законодавства загальноприйнятим нормам
і принципам міжнародного права;
- взаємна відповідальність держави і особи;
- наявність громадянського суспільства.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал