П ередмова




Сторінка5/21
Дата конвертації08.12.2016
Розмір4.86 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
5. Наукове судження проте, що у разі однорідності факто-
рів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конку-
ренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін ви-
рівнює ціну факторів виробництва між країнами відоме як:
а) парадокс Леонтьєва;
б) теорема Столпера — Семюелсона;
в) теорема Рибчинського;
г) теорема Хекшера — Оліна — Семюелсона.
6. Розширений підхід до трактування теорії Хекшера —
Оліна у рамках пояснення парадоксу Леонтьєва полягає в
урахуванні таких основних додаткових факторів:
а) неоднорідність ресурсів використання у виробничих процесах природних ресурсів, ураховуючи масштаби вкладення капіталу залежність місця країни у міжнародному поділі праці від впливу зовнішньоторговельної політики держави;
б) рівень економічного розвитку країн сила політичної влади;
соціальна нерівномірність суспільства;
в) рівень міжнародної конкуренції нерівномірність науково- технічного розвитку неоднорідність ресурсного забезпечення країн.
7. Визначальне наукове положення проте, що розрив країн
за розвитком виробництва є умовою реалізації конкурент-
них переваг і одержання монопольної ренти у зовнішньо-
економічних відносинах стосовно названих нижче теоре-
тичних підходів ідентифікується так:

51
а) наукове положення є спільним для теорії життєвого циклу товару (Р. Вернон), теорії технологічного розриву (М. Познер),
теорії перехресного попиту (С. Ліндера);
б) наукове положення є спільним для теорії життєвого циклу товару (Р. Вернон) і теорії технологічного розриву (М. Познер);
в) наукове положення є властивим тільки для теорії технологічного розриву (М. Познер).
8. Відмінності внутрішньогалузевого обміну порівняно з
міжгалузевим описує:
а) теорія меркантилізму;
б) теорія внутрішньогалузевої торгівлі;
в) теорія життєвого циклу товару;
г) теорія Хекшера — Оліна.
9. Яке з наведених суджень дає уявлення про зміст теорії пе-
рехресного попиту (теорії подібності переваг) С. Ліндера:
а) експортується той товар, який ціниться вище за кордоном,
ніж у країні його виготовлення, оскільки там він дефіцитний через це товар дає експортний дохід, який вищий порівняно з тим, який утворюється на внутрішньому ринку;
б) смаки і переваги споживача значною мірою обумовлені доходами людей, а отже, середній дохід у розрахунку надушу населення визначає специфіковану для кожної країни структуру попиту, яка, у свою чергу, кореспондується зі структурою виробництва товарів, і товарний асортименту підсумку визначає
експорт країни коли країни взаємодіють, то до сфери обміну потрапляють ті товари, які споживаються в обох країнах;
в) країни експортують переважно продукцію тих галузей, в яких вони володіють ексклюзивною технологію у разі поширення такої технології та її доступності до використання в інших країнах експорт країни — власника технології поступово падає, що породжує зміни у структурі світової торгівлі.
10. За теорією митного союзу (Дж. Вінер), загальний ре-
зультат участі країни в інтеграційному процесі визначаєть-
ся таким чином:
а) через зіставлення приросту / зниження добробуту країни, а саме, в абсолютному вимірі ефект розширення торгівлі має перевищувати ефект згортання торгівлі;
б) через спеціалізацію всередині країни, яка має засновуватися на використанні більш дешевого ресурсу, тоді експорту має підлягати товар, який містить насичений ресурс, а імпортуватися той, при виробництві якого використовується рідкісний ресурс;
в) через зіставлення ціни ресурсоінтенсивного для певної країни фактора з ціною товару на світовому ринку, якщо виникає
випереджальне збільшення ціни ресурсу порівняно з ціною товару, то виявляється ефект підсилення (magnification effect).

52
Література
1. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі / Бураковський І К. : Основи, 2000. — 241 с. Фигурнова Н. П Международная экономика : учеб. пособ. /
Фигурнова Н. П. — М. : Омега — Л, 2005. — 509 с. Савельєв Є. В. Міжнародна економіка теорія міжнародної
торгівлі і фінансів : підручник для магістрів з міжнародної економіки і державної служби / Савельєв Є. В. — Тернопіль : Економічна думка, 2001. — 504 с. Торгова Л. В. Основи зовнішньоекономічної діяльності : на- вч. посіб. / Торгова Л. В, Хитра О. В. — Львів : Новий Світ, 2006. — 512 с. Управление внешнеэкономической деятельностью : учеб.
пособ. / под ред. А. И. Кредисова. — е изд. — К. : ВИРА-Р,
2001. — 640 с.

Р о з діл bibДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
3.1. Місце державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності в системі
регулювання світогосподарських зв’язків
Регулювання світогосподарських зв’язків являє собою рів- неву систему цілеспрямованої дії суб’єктів регулювання на основі певних принципів з використанням деяких інструментів регулювання та
інституційно-правових структур (рис. 3.1).
РІВНІ
СУБ’ЄКТИ
регулювання принципи
ЦІЛІ
інструменти (методи)
інституційно-правові структури
Рис. 3.1. Система регулювання світогосподарських зв’язків
Завдяки тісному взаємозв’язку зазначених елементів таку систему регулювання іноді називають механізмом, маючи на увазі внутрішню будову як сукупність взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів,
які, передаючи рух від одного елемента до іншого, працюють на досягнення певної мети. Для позначення такої системи використовують також синоніми механізм регулювання міжнародних економічних відносин, механізм функціонування зовнішньоекономічної діяльності.
Отже, на кожному рівні регулювання є суб’єкти, які використовують певні принципи, інструменти та інститути для досягнення поставленої мети. Зазначені елементи потребують конкретизації.

54
Існують різні підходи до визначення рівнів системи регулювання світогосподарських зв’язків. Наприклад, виокремлюють варіанти таких рівнів 1) національний і міжнародний рівні 2) фірмовий, національний, міжнародний і наднаціональний 3) корпоративний, національний, міждержавний, наднаціональний і глобальний.
Доцільним, на наш погляд, є визначення трьох рівнів, які враховують особливості вже існуючих в літературі варіантів рівневих структур, які
відповідають виділеним в економічній теорії основним рівням економіки,
а також є необхідними і достатніми для системного висвітлення рівневої
структури регулювання світогосподарських зв’язків (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
РІВНЕВА СТРУКТУРА СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ
СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ’ЯЗКІВ
Назва рівня
Зміст регулювання наднаціональний
Вплив міжнародного економічного права та міжнародних інститутів на міжнародні економічні відносини в цілому
Мегаеко
- но мічни й
міжнародний
Вплив договірних відносин між окремими країнами світу на розвиток взаємодії між ними
Макроекономічний (націо- нальний)
Вплив держави (уряду) на сферу зовнішньоекономічної діяльності даної країни
Мікроекономічний
Вплив суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
один на одного на основі укладених між ними угод
Кожен із зазначених рівнів функціонує порівняно самостійно. Так,
з огляду на сутність регулюючого впливу, на мікрорівні фактично від- бувається саморегулювання суб’єктів цього рівня, яке здійснюється у вигляді менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств,
створення ними правового поля через укладення між собою зовнішньоекономічних угоді виконання їх умов, коригування власних дій під регулюючим впливом збоку інших суб’єктів та рівнів, які стосовно даного підприємства є зовнішніми.
Так, за сучасних умовна рівні великих національних і транснаціональних корпорацій одним із таких регулюючих впливів є обмежувальна ділова (або торговельна) практика, сутнісною ознакою якої є обмеження свободи підприємництва інших учасників ринку, примушення їх до застосування небажаних методів господарювання в комерційній або виробничій сферах діяльності.

55
На макроекономічному (національному) рівні регулювання відбувається через встановлення основним його суб’єктом — державою, правил гри, які б відповідали національним інтересам та були адекватні режиму міжнародної економічної діяльності. Характері напрями регулюючого впливу держави на ЗЕД визначаються багатьма факторами, зокрема, рівнем розвитку та масштабами національного господарського комплексу,
ступенем його інтеграції до світового господарства тощо.
Держави можуть бути різними за соціально-економічними системами, політичними режимами, формами правління і державного устрою, але кожна з них на основі суверенітету має право бути суб’єктом міжнародних економічних відносин. При цьому держава як суб’єкт міжнародних економічних відносин виконує подвійну роль 1) через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнародних операцій 2) через нормативно-законодавче регулювання, розвиток
інфраструктури може опосередковано впливати на міжнародну діяльність інших суб’єктів. Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів державного регулювання.
Мегаекономічний рівень у свою чергу містить два рівні регулювання:
міжнародний і наднаціональний. Міжнародний (або міждержавний, міжнаціональний) рівень являє собою систему узгодженого впливу двох або більше держав, які не є членами інтеграційного угруповання, на міжнародні економічні відносини взагалі чина їх конкретні сфери (міжнародну торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили).
Прикладом такого регулювання слугує визначення певних міжнародних економічних режимів — комплексу правил, регламентацій і звичаєвих норм, що утворюються на базі міжнародних угод та встановлюють передумови міжнародної господарської діяльності та співробітництва щодо міжнародної економічної діяльності.
Міжнародні режими можуть бути зафіксовані у формі багатосторонніх угод, які регулюють певну сукупність економічних взаємовідносин між державами і за своїм змістом можуть бути преференційними або дискримінаційними. Міжнародні режими відіграють значну роль урегулюванні міжнародних економічних відносин, здійснюючи комплексний вплив на систему економічної взаємодії.
На наднаціональному рівні регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою спільних заходів країн, які є учасниками інтеграційних угруповань, зокрема, є членами міжнародних організацій. За економічною сутністю інструменти наднаціонального регулювання ідентичні заходам національних зовнішньоторговельних політик, але їх особливістю
є колективний, узгоджений характері спільні дії щодо досягнення економічних, соціальних і політичних інтересів країн-учасниць, що

56
збігаються. Міжнародні економічні організації займаються координацією економічних процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей національних економічних політик з метою регулюю- чого впливу на світові господарські зв’язки, тому даний рівень включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів та угод, що розробляються міжнародними організаціями.
Усі зазначені вище рівні регулювання світогосподарських зв’язків є взаємопов’язаними і взаємозалежними, а межі між ними умовними. Так, через розвиток інтернаціоналізації капіталу і виробництва та зростання потужностей транснаціональних та багатонаціональних компаній віднесення їх до мікрорівня викликає певні сумніви, оскільки відомо, що за масштабами діяльності такі корпорації
досягають рівня ВВП окремих країн.
Досить тонкою є також межа між наднаціональним і міжнаціональним рівнем регулювання, оскільки визначення міжнародного режиму дає змогу віднести його до міжнародної організації, хоча ці
поняття і не зовсім збігаються. Водночас досить тісним є взаємообумовленість понять, що розглядаються, а саме міжнародні організації
являють собою інструмент сприяння функціонуванню міжнародних режимів, а міжнародні режими, в свою чергу, впливають на створення і діяльність міжнародних організацій.
Незважаючи на таку відносну автономність та одночасну взаємообумовленість кожного із розглянутих рівнів, провідне місце в системі
регулювання світогосподарських зв’язків посідає макроекономічний рівень, тобто державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності,
що випливає передусім із тієї значної ролі, яку відіграє держава урегулюванні економіки.
Такий переважаючий рівень впливу держави на міжнародні економічні відносини пояснюється її особливими характеристиками як суб’єкта міжнародних економічних відносин статусом основного адміністративного утворення у світі, наявністю економічного суверенітету і правового імунітету, верховенством законодавства даної держави, впливом на товарні потоки національного походження,
можливістю прямої та опосередкованої участі у ЗЕД інших суб’єктів,
значними можливостями реалізації принципів міжнародних економічних відносин. Саме такими особливостями обумовлена пріоритетність держави серед інших суб’єктів регулювання ЗЕД і висхідний рівень державного регулювання ЗЕД у формуванні механізму регулювання міжнародних економічних відносин.
Державне регулювання ЗЕД слід розглядати удвох аспектах у широкому плані — з позицій регулюючого впливу держави на ЗЕД

57
взагалі, та у вузькому значенні — як вироблення і реалізацію певної
зовнішньоекономічної політики.
Зовнішньоекономічна політика держави — важлива складова зовнішньої політики держави і являє собою систему принципів і методів,
що визначають діяльність органів державної влади та державного управління, спрямованих на забезпечення національних економічних інтересів у сфері розвитку та взаємодії національних економіку цілому і
національних суб’єктів міжнародного бізнесу зокрема.
Державна зовнішньоекономічна політика є певною відповіддю на посилення впливу світового господарства на національний економічний розвиток. Залежно від системи пріоритетів окремої держави в галузі зовнішньоекономічних зв’язків розрізняють такі різновиди зовнішньоекономічної політики (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
ВИДИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
(ЗА ПРІОРИТЕТАМИ)
Назва виду
Зміст зовнішньоекономічної політики держави
Пасивна
Погодження на часткову або повну втрату самостійності країни у проведенні економічної політики
Експлуатаційна
Намагання використати зростаючу взаємозалежність країни, зокрема, через лібералізацію економічних відносин
Захисна
Утримання певного рівня економічної автономності країни, зокрема, через введення обмежуючих режимів
Агресивна
Контроль руху факторів виробництва однієї країни стосовно інших умов регулювання світогосподарських зв’язків з окремих питань
За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі прийнято виокремлювати два основні
типи зовнішньоекономічних політик — протекціоністську і ліберальну. Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються
інтеграційними угрупованнями.
Крайнім виявом протекціонізму є автаркія (від гр. autarkeia — самовдоволення політика відособлення країни від економіки інших

58
країн з метою створення замкненого національного господарства, що характеризується самозабезпеченням.
Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб’єктів.
Так, країни ЄС вже на початку х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. У таких випадках протекціонізм називається або наднаціональним
(за назвою типу міжнародної організації, що керує інтеграційним угрупованням, або колективним (за ознакою кількості суб’єктів протекціоністських заходів, або протекціонізмом інтеграційних угруповань.
У разі застосування інструментів протекціонізму одним суб’єктом
— державою, протекціонізм набуває форми державного, або національного. З огляду на об’єкт захисту розрізняють селективний (захисний, наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний) протекціонізм. З огляду на спрямованість заходів протекціонізм поділяють на обмежувальний (імпортний) і стимулюючий (експортний. За терміном дії протекціоністські заходи умовно поділяються на довгострокові, короткострокові та одноразові.
Ліберальна зовнішньоторговельна політика — це політика розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних суб’єктів господарювання, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб’єктів. Відомо, що чим динамічнішим є процес лібералізації торгівлі, тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного поділу праці. Тому сама лібералізація породжує протекціоністські вимоги та настрої виробників і населення в цілому.
Лібералізація торгівлі є віддзеркаленням об’єктивного процесу інтернаціоналізації національних економік. Сьогодні виокремлюють такі її типи двостороння багатостороння (наднаціональна глобальна. Двостороння лібералізація міжнародної торгівлі відбувається у разі надання країнами одна іншій торговельних преференцій, що знижують кількість і
рівень обмежень на проведення експортно-імпортних операцій. Багатостороння лібералізація зумовлена укладанням багатосторонньої угоди про зону вільної торгівлі, вступом до митного союзу або іншого економічного
інтеграційного угруповання. Саме тому цей тип лібералізації можна назвати наднаціональним. Глобальна лібералізація зовнішньоторговельної
політики країни здійснюється у разі вступу до системи ГАТТ-СОТ та мірою участі в діяльності цієї міжнародної організації.

59
Абстрактні цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності реалізуються кожною країною не ізольовано, а в певних пропорціях, з певними акцентами на певних історичних етапах. Таку Законі України Про зовнішньоекономічну діяльність, який є основним нормативно-правовим документом у цій сфері, зафіксовані цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні:
• забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;
• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, утому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;
• створення найбільш сприятливих умов для долучення економіки
України до системи світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн.
Разом з цілями регулювання зовнішньоекономічної діяльності даний Закон визначає таке суб’єктів, інструменти, правові режими, систему та структуру державного регулювання ЗЕД. Перелік і повноваження органів державної влади, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються Господарським кодексом України,
законом про зовнішньоекономічну діяльність та ін.
3.2. Структура державного регулювання ЗЕД
Кожна держава самостійно формує систему і структуру регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка повинна забезпечувати захист економічних інтересів країни і законних інтересів усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у розвитку всіх законних видів бізнесу незалежно від форм власності,
а також усі напрями використання доходів і вкладання інвестицій;
заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків,
передбачених законом.
Суб’єктами регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні згідно з відповідним законом є:

60
• Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції;
• недержавні органи управління економікою (товарні, фондові,
валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу, що діють на підставі їх статутних документів субєкти зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.
Для регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні використовуються певні інструменти, а саме:
• закони України;
• передбачені в законах України акти тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
• економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінан- сового, кредитного та іншого) в межах законів України;
• рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;
• угоди, які укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.
Для регулювання господарської діяльності іноземних підприємців,
суб’єктів бізнесу встановлюються такі правові режими:
♦ національний режим, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають такі права і обов’язки, які місцеві підпри-
ємці;
♦ режим найбільшого сприяння надається іноземним суб’єктам підприємницької діяльності на основі взаємних угоді застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;
♦ спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зона також митних союзів, до яких входить Україна,
та у випадках встановлення спеціального режиму згідно з міжнародними угодами.
Принципова структура органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності приблизно однакова як для розвинених країн, такі для інших груп країні мітить такі інституції, як показано у табл. 3.3.
Суб’єктами адміністративно-правового регулювання у сфері економіки є президент України, Кабінет Міністрів України, профільні
міністерства, державні комітети (державні служби, інші центральні
органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, урядові органи державного управління місцеві державні адміністрації та їх структурні
підрозділі, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

61
Таблиця 3.3
СИСТЕМА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Принципова система органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Система органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Парламент країни
Верховна Рада України
Кабінет міністрів
Кабінет Міністрів України
Профільні міністерства
Міністерство економіки України, Міністерство закордонних справ України
Центральний банк країни
Національний банк України
Митні органи
Державна митна служба України
Відповідні державні комітети
(державні служби) та відомства Антимонопольний комітет України, Державна служба експортного контролю України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі
Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю Місцеві ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи, територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України
Найбільш значущим за юридичною силою обсягом повноважень щодо управління економічними процесами в державі володіє президент України, які встановлені Конституцією України (ст. 106) і насамперед полягають утому, що президент України визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики, зокрема, економічної,
впливає на розстановку кадрів, створення управлінських структуру даній сфері. Це зумовлено тим, що президент України:
• забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
• звертається з посланням до народу та із щорічним і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє
становище країни;
• представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює
управління зовнішньоекономічною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
• призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра України;
припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал