Освіта осіб з інвалідністю в Україні Тематична національна доповідь Київ -2010 Тематичну національну доповідь «Освіта осіб з інвалідністю в Україні»



Сторінка7/40
Дата конвертації23.12.2016
Розмір7.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   40

3.2 Загальна середня освіта
Наступною ланкою безперервної системи освіти осіб з інвалідністю є загальноосвітні навчальні заклади. Дана форма освіти спрямована на забезпечення розвитку життєвої компетентності особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегрованості, єдності навчання та виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги. Саме дана специфіка дозволяє визначити дитину із інвалідністю у якості суб’єкта навчально-виховного процесу в межах реалізації завдань загальної середньої освіти. Систему загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-інвалідів складають:

  • спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) І-ІІІ ступенів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

  • санаторні школи (школи-інтернати) з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

  • навчально-реабілітаційні центри – навчальні заклади для дітей із особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами розвитку;

  • загальноосвітні школи зі спеціальними класами для навчання дітей з особливими освітніми потребами.

Діти з особливими потребами можуть навчатись у гімназіях (гімназіях-інтернатах), колегіумах (колегіумах-інтернатах), ліцеях (ліцеях-інтернатах), діяльність яких забезпечена Законом України №2442-VІ від 06.07 2010 р. «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу».

У 2009/2010 навчальному році освіту в спеціально організованих умовах у 385 спеціальних загальноосвітніх школах та школах-інтернатах здобувають 48,5 тис. дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку (сліпі, зі зниженим зором, глухі, зі зниженим слухом, розумово відсталі, з порушеннями опорно-рухового апарату, тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, у тому числі – 47 спеціальних загальноосвітніх шкіл з продовженим днем (4,8 тис. учнів).



Діаграма 8

У спеціальних закладах навчаються діти з інтелектуальними вадами (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку); порушеннями слуху (глухі та зі зниженим слухом); зору (сліпі та зі зниженим слухом); опорно-рухового апарату; важкими розладами мови.



Діаграма 9


Відповідно до даних нозологій в Україні існує 8 видів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку:

  • Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для глухих дітей;

    • Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для дітей зі зниженим слухом;

    • Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для сліпих дітей;

    • Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для дітей зі зниженим зором;

    • Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) інтенсивної педагогічної корекції (для дітей із затримкою психічного розвитку);

  • Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для розумово відсталих дітей;

  • Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для дітей з тяжкими порушеннями мовлення:

  • Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Діаграма 10
Діаграма 11

Організаційно-фінансові засади функціонування спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) визначено постановами Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р. за № 585 "Про встановлення строку навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку"; від 5 липня 2004 р. № 848 «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку»; Положенням про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Окрім розширення напрямів діяльності в частині здійснення соціально-педагогічного патронату сімей, які виховують вдома дітей-інвалідів, до складу учнівських контингентів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) уведено дітей з помірною розумовою відсталістю, сліпоглухих, з аутизмом.

Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує умови проживання, здобуття певного рівня освіти, професійну орієнтацію та підготовку, проводить корекційно-розвивальну роботу з дітьми, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та їх цілодобове утримання за рахунок держави. За бажанням батьків діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, можуть лише навчатися у спеціальних школах-інтернатах без проживання у них.

Спеціальна загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад з продовженим днем, що забезпечує навчання, виховання та корекційно-розвивальну роботу дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, за рахунок держави.

Для організації навчально-виховної, корекційно-розвивальної роботи, поглибленого вивчення дітей, які мають складні вади розвитку (діти з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату в поєднанні з розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку, діти з раннім дитячим аутизмом, сліпоглухі), у складі спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) відкриваються окремі класи (групи). Гранична наповнюваність класів (груп) для дітей, які мають складні вади розвитку, не повинна перевищувати 6 осіб.

Для надання індивідуальної корекційної допомоги та добору відповідних програм навчання у кожній спеціальній школі (школі-інтернаті) діють шкільні психолого-медико-педагогічні комісії, метою яких є вивчення особливостей психофізичного розвитку кожного учня (вихованця) у динаміці; визначення адекватних умов, форм і методів навчально-виховної, корекційно-розвивальної роботи, професійної реабілітації.

За наявності достатньої кількості учнів, відповідної матеріально-технічної бази та кадрового забезпечення спеціальна школа (школа-інтернат) може мати спеціальні класи (групи) для дітей інших нозологій.



У разі відновлення здоров’я учні (вихованці) спеціальної школи (школи-інтернату) за висновком відповідної психолого-медико-педагогічної консультації переводяться до іншого типу загальноосвітнього навчального закладу за місцем проживання дитини чи за вибором батьків (осіб, які їх замінюють).

Спеціальна школа (школа-інтернат) працює за навчальними програмами, підручниками і посібниками, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки. Під час навчання учнів у спеціальній школі (школі-інтернаті) ІІ і ІІІ ступенів використовуються як спеціальні програми і підручники, так і програми й підручники загальноосвітньої школи. У випадках, коли учні мають ускладнені вади психофізичного розвитку, дисграфію, дислексію, акалькулію і не можуть засвоїти програму з окремих предметів, педагогічна рада школи за поданням шкільної психолого-медико-педагогічної комісії та погодженням з батьками (особами, які їх замінюють) приймає рішення про переведення таких учнів на навчання за індивідуальними навчальними програмами. Індивідуальні навчальні програми розробляються вчителем на основі навчальних програм, рекомендованих Міністерством освіти і науки України, та робочого навчального плану закладу, погоджуються з батьками (особами, які їх замінюють), розглядаються педагогічною радою і затверджуються керівником спеціальної школи (школи-інтернату). Навчальні досягнення таких учнів оцінюються за обсягом матеріалу, визначеного індивідуальною навчальною програмою. Навчально-реабілітаційний процес у спеціальній школі (школі-інтернаті) здійснюється з урахуванням особливостей психічного та фізичного розвитку учнів (вихованців) за змістом, формами і методами їх навчання, відповідного режиму дня, що забезпечує системність навчально-виховної, корекційно-розвивальної, лікувально-профілактичної роботи, реабілітаційних заходів. Навчально-виховний процес у спеціальній школі (школі-інтернаті) має корекційну спрямованість. Завдяки індивідуальному та диференційованому підходу в процесі навчання створюються передумови для подолання порушень психофізичного розвитку, засвоєння учнями (вихованцями) програмового матеріалу, розвитку їх здібностей, професійно-трудової підготовки, подальшої соціалізації. Спеціальні загальноосвітні навчальні заклади працюють за окремими навчальними планами та програмами з корекційно-розвивальною складовою, що забезпечує здійснення психолого-педагогічної, медичної, соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Зазначеними навчальними планами, окрім навчання, регламентується організація корекційно-розвивальної роботи з учнями (вихованцями): розвиток слухового, зорового сприймання; розвиток мовлення; корекція пізнавальної діяльності; формування навичок просторового, соціально-побутового орієнтування; формування компенсаційних способів діяльності; практичне використання знань, умінь і навичок (предметно-практична діяльність); розвиток комунікативної діяльності і творчості; фізичний розвиток. Ефективність навчально-виховної, корекційно-розвивальної роботи досягається через забезпечення учнів (вихованців) відповідними засобами навчання та реабілітації, медичними виробами. Трудове навчання у спеціальній школі (школі-інтернаті) має надзвичайно важливу корекційну спрямованість. Воно передбачає систему заходів, спрямованих на відновлення, компенсацію порушених функцій, оволодіння вихованцями трудовими вміннями і навичками, що є основою для подальшої адекватної професійної підготовки. Трудове навчання здійснюється диференційовано з урахуванням психофізичних, індивідуальних особливостей та можливостей учня і може реалізуватися у формі професійного навчання. Професійне навчання організовується на базі навчально-виробничих майстерень, навчально-дослідних ділянок, підсобного господарства тощо. Професійна освіта, спрямована на оволодіння навичками спеціальності в спеціальній школі (школі-інтернаті), визначається з урахуванням рекомендацій лікарів, побажань учнів та їх батьків (осіб, які їх замінюють), потреб регіонів. При проведенні уроків з трудового навчання класи поділяються на групи. Комплектування груп за видами праці здійснюється з урахуванням особливостей психофізичного розвитку учнів та рекомендацій лікарів. Спеціальні загальноосвітні школи та школи-інтернати укомплектовані необхідними педагогічними кадрами: вчителями-логопедами, вчителями-дефектологами, практичними психологами, соціальними педагогами, медичними працівниками. Освітня галузь у даний час функціонує в умовах оновленого нормативно-правового поля. З 2006 року введено в дію Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», відповідно до якого навчальні заклади, у яких є хоча б одна група для дітей з порушеннями розвитку, є реабілітаційними і входять до єдиного реєстру реабілітаційних закладів країни, незалежно від підпорядкування. На сьогодні до цього закону розроблено низку нормативних актів: постановами Кабінету Міністрів України затверджено Державну типову програму реабілітації інвалідів, Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, наказ Міністерства охорони здоров’я України від 09.10.2007 р. № 623 «Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядку їх складання». Для підвищення ефективності навчально-реабілітаційного процесу у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для дітей, які потребують корекції фізичного та(або) розумового розвитку, удосконалюється навчально-методичне забезпечення. Розроблено та видано навчальні програми для 5-10 класів восьми видів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) та методичні рекомендації до них, програми з комплексної реабілітації незрячих учнів для 5-9 класів для сліпих дітей. Для дітей із складними вадами розвитку (зі зниженим слухом і розумовою відсталістю, глухих і розумовою відсталістю, порушеннями опорно-рухового апарату та розумовою відсталістю) розроблено та видано навчальні програми для початкових класів, програми з читання, української мови, математики для учнів підготовчого, 1-10 класів. З метою забезпечення вивчення жестової мови у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для глухих дітей та дітей зі зниженим слухом підготовлено програму «Українська жестова мова» для підготовчого, 1-12 класів та навчально-методичний посібник до неї. До навчальних планів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для глухих дітей та дітей зі зниженим слухом уведено навчальний предмет «Українська жестова мова» (Наказ МОН від 11.09.2009 р. № 852) та підготовлено інструктивно-методичний лист про його виконання від 05.10.2009р. № 1/9-684. На виконання Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 р. № 1686, підготовлено методичні рекомендації щодо забезпечення у спеціальних навчальних закладах системного, комплексного підходу до організації медичної, психолого-педагогічної, трудової, фізичної, соціальної реабілітації - «Організаційно-методичні засади здійснення комплексної реабілітації учнів (вихованців) у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах» (лист МОН від 04.08.2009 р. № 1/9-515) На сьогодні у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, удосконалюється матеріально-технічна база для здійснення навчально-виховної, лікувально-профілактичної та корекційно-відновлювальної роботи з дітьми. У спеціальних школах (школах-інтернатах) функціонують комп’ютерні класи, що дає можливість вихованцям використовувати освітній потенціал мережі Інтернет, комп’ютерні технології навчання, підвищуючи освітній рівень. Зокрема, для навчання розумово відсталих дітей основам комп’ютерної грамоти у школах-інтернатах Запорізької області розроблені авторські програми, діють гуртки для підготовки учнів до роботи з комп’ютером. Так, вихованці шкіл-інтернатів для дітей зі зниженим зором мають у користуванні спеціальні підручники, обладнання для записування, тиражування і прослуховування книг, які «говорять», слухомовні комп’ютерні тренажери, комп’ютерні лінгафонні класи, предметні макети, муляжі тощо. У Житомирській спеціальній школі-інтернаті для дітей зі зниженим зором створено електронну бібліотеку, в якій нараховується більше 20 тисяч книг в електронному варіанті. Незважаючи на те, що протягом останніх років спостерігається тенденція до збільшення фінансування спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, їх матеріально-технічна база, умови для навчання та утримання вихованців потребують поліпшення. Кошторисні призначення, передбачені на створення матеріально-технічної бази навчальних закладів, недостатні і лише на 80-90 відсотків забезпечують відповідні мінімальні потреби.

Особливості діяльності закладів освіти для дітей із особливими потребами

Спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для розумово відсталих дітей

В Україні створено широку мережу спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для розумово відсталих учнів. На сьогодні функціонує 224 заклади для розумово відсталих дітей, у яких навчаються 26, 9 тис. учнів

Спеціальне завдання загальноосвітніх навчальних закладів для розумово відсталих учнів - корекція вад пізнавальної діяльності учнів та психофізичного розвитку. В таких навчальних закладах діти перебувають під наглядом кваліфікованих педагогів та вихователів, які проводять значну за обсягом корекційну роботу, що сприяє виправленню вад розвитку учнів. Також функціонують спеціальні загальноосвітні навчальні заклади школи з подовженим днем, спеціальні класи при загальноосвітніх школах. Тут діти знаходяться протягом всього дня. У першій половині дня проводяться навчальні заняття, далі організовується виховна робота та відпочинок.

У структурі спеціальних загальноосвітніх навчальних для розумово відсталих дітей виділяється два ступені – початковий (1-4) і середній (5-10). Між ними забезпечується єдність та взаємозв'язок усіх компонентів навчально-виховної та корекційної роботи. Спеціальна школа не дає цензової освіти. Для учнів, які за рівнем інтелекту можуть опанувати одну професію на рівні кваліфікаційного розряду у школах організовуються (9-10) класи з виробничим навчанням. Випускники школи з вищим рівнем професійних можливостей можуть навчатися у спеціальних групах при професійно-технічних училищах. У школі реалізується принцип диференційованого навчання. Це дозволяє в умовах одного класу здійснювати навчання дітей з більшими та меншими пізнавальними можливостями. Переважна більшість учнів з розумовою відсталістю успішно розвивається, одержує необхідні для самостійного життя і праці знання та навички.


Спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для

дітей сліпих та зі зниженим зором
В Україні функціонує 35 спеціальні загальноосвітні навчальні заклади – школи-інтернати: 6 – для сліпих та 29 – для дітей зі зниженим зором.

Єдина в Україні Харківська обласна спеціальна гімназія-інтернат для сліпих дітей імені В.Г. Короленка здійснює підготовку з трудового, гуманітарного, природничо-математичного та музично-педагогічного профілів. У процесі навчально-виховної роботи учні з глибокими порушеннями зору отримують якісну середню освіту на рівні змісту і вимог масової загальноосвітньої школи. В процесі корекційно-розвивальної та реабілітаційної роботи долаються або нівелюються недоліки пізнавальної діяльності учнів, відбувається трудова і соціальна реабілітація, моральна і психологічна підготовка до громадсько корисної діяльності в сфері матеріального виробництва. Чимало випускників спеціальних шкіл працює на підприємствах УТОС.

Загалом у спеціальних загальноосвітніх закладах для сліпих та зі зниженим зором дітей працюють високопрофесійні педагоги, зокрема вчителі вищої категорії, вчителі-методисти, старші вчителі.

Навчально-виховний процес даних форм закладів спрямований на активізацію та розвиток творчого потенціалу вихованців, формування віри у себе та у свої можливості.

Закінчуючи навчання у даних видах закладів, діти отримують повну середню освіту.

Дані школи - інтернатного типу, в яких створено належні умови для всебічного розвитку вихованців, корекції порушень їх розвитку, отримання доступної освіти. Діти з глибокими порушеннями зору отримують міцні та якісні знання й уміння з основ наук, навчаючись у 20 предметних кабінетах, в яких зібраний багатий дидактичний матеріал, технічні навчальні засоби та необхідні для вивчення окремих предметів тифлоприлади. Функціонують комп’ютерні класи, працюючи в яких вихованці школи опановують спеціальність оператора комп’ютерного набору.

Так, у школі-інтернаті № 5 м. Києва запроваджена спеціальність масажиста, для чого створений кабінет лікувального масажу. Допомагають дітям набути ці спеціальності кваліфіковані викладачі Вищого медичного коледжу та Міжрегіонального вищого професійного училища зв’язку. Шкільна бібліотека школи має озвучені художні твори, літературу, видруковану рельєфно-крапковим шрифтом Брайля. У школі-інтернаті створено всі умови для розвитку творчих здібностей вихованців. Працює понад 20 гуртків художньо-прикладного мистецтва і технічного спрямування, музичні студії, шкільний хор і театр, вокально-інструментальний ансамбль. Серед обдарованих учнів є лауреати міжнародного конкурсу баяністів імені Луї Брайля, Всеукраїнського фестивалю дітей-інвалідів «Повір у себе», спортивних олімпіад, міських змагань з шашок і шахів. Здібні учні школи нагороджені іменними стипендіями голови Подільської районної адміністрації у м. Києві. На базі школи проходять педагогічну практику студенти-тифлісти Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, проводяться експериментальні дослідження лабораторії тифлопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки НАПН України.

Спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для

дітей глухих та зі зниженим слухом
В Україні функціонує 56 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей з порушенням слуху. З них шкіл для глухих дітей – 31, для дітей зі зниженим слухом – 25. В усіх школах є класи для дітей з комбінованими вадами. Педагогічний процес у даних типах шкіл забезпечується фахівцями, які мають спеціальну освіту. На базі шкіл-інтернатів студенти сурдопедагоги проходять педагогічну практику. Усі школи надають учням середню освіту.

Шкільні заклади для дітей з порушенням слуху не є одноманітними та шаблонними, поряд з впровадженням основних завдань навчально-виховного процесу вони реалізують ті чи інші напрями діяльності, які сприяють їхньому розвитку. Так, у школі-інтернаті м. Харкова для глухих дітей широко розгорнуті народні ремесла, у Теребовлянській школі-інтернаті – городництво, а у Березівській та Косівській школах-інтернатах для дітей зі зниженим слухом активно втілюється фізкультурно-оздоровча діяльність зі спортивними напрямами.

Школи-інтернати обладнані звукопідсилювальною апаратурою, майже усі діти слухопротезовані апаратами індивідуального користування, певна частина дітей – кохлеарними імплантами.

Спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для

дітей з тяжкими порушеннями мовлення

В Україні створено різні освітні заклади для дітей та підлітків з вадами мовлення, напрямами роботи в яких є:



  • діагностично-консультативний,

  • навчально-виховний,

  • корекційно-компенсаторний,

  • реабілітаційний.

У системі шкільної освіти логопедичну допомогу дітям надають спеціальні школи-інтернати для дітей з психофізичними вадами, санаторні школи-інтернати, логопункти при масових школах. Діти з важкою мовленнєвою патологією отримують допомогу в школах – інтернатах відповідного профілю, а також в класах, що відкриваються останнім часом при загальноосвітніх школах. На сьогоднішній день в Україні існує 16 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, в яких навчаються 2,9 тис. учнів.

Відповідно наказу Міністерства освіти і науки України від 15.09.2008 (N 852) до спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей з тяжкими порушеннями мовлення зараховуються діти 6(7) років з нормальним слухом та первинно збереженим інтелектом, які мають тяжкі системні мовленнєві порушення (алалія, дизартрія, ринолалія, афазія, заїкуватість, загальне недорозвинення мовлення), що перешкоджають навчанню у загальноосвітньому навчальному закладі, оскільки тяжкі органічні порушення мовлення центрального походження, як правило, зумовлюють специфічну затримку психічного розвитку дитини.

За наявності достатнього контингенту учнів (вихованців) з однорідними порушеннями мовлення (алалія, афазія, заїкуватість та ін.) створюються окремі класи з обов'язковим обліком мовленнєвого рівня кожного учня.

Не зараховуються до спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей з тяжкими порушеннями мовлення діти, які:



  • мають знижений слух;

  • розумову відсталість;

  • хворі на епілепсію, з частими денними або нічними судомними нападами;

  • хворі на шизофренію з психопатоподібними розладами;

  • страждають стійким денним і нічним енурезом;

  • не обслуговують себе у зв'язку з тяжкими фізичними вадами і потребують особливого догляду;

  • мають мовленнєві порушення, що можуть бути виправлені в процесі індивідуальних занять з учителем-логопедом.

З учнями, які мають мовленнєві вади, учителями-логопедами школи проводяться індивідуальні або групові заняття з розвитку мовлення. Ці заняття регламентуються окремим розкладом. Групи комплектуються з урахуванням однорідності мовленнєвих порушень (2-4 учні).

Зміст корекційно-розвивальних занять спрямований на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку учнів і реалізується через навчальні предмети та курси у початковій школі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення: «Логоритміка», «Розвиток мовлення», «Розвиток зв'язного мовлення», «Лікувальна фізкультура».

За таких умов найбільшою мірою вдається забезпечити освітні запити школярів з тяжкими вадами мовлення, соціально-психологічну реабілітацію; стимулювати їхню пізнавальну та мовленнєву активність; реалізувати можливості особистісного розвитку. Організація допомоги дітям у школах-інтернатах для дітей з важкими вадами мовлення дає змогу реалізувати комплексний та системний підхід, цілісне конструювання змісту освіти; забезпечити достатність складових у навчально-виховній, корекційній роботі для відображення всіх елементів соціального досвіду; оптимізувати часові та просторові параметри розподілу змісту освіти; реалізовувати допомогу в оволодінні загальноосвітніми знаннями на спеціальних заняттях, створювати певну наступність між ланками освітнього простору.

Слід ще раз зауважити, що робота з корекції та розвитку мовлення обов’язково проводиться в школах-інтернатах для дітей з вадами слуху, зору, розумовою відсталістю, ЗПР, порушеннями опорно-рухового апарату (ДЦП), хоча з урахуванням характеру та тяжкості сенсорної, інтелектуальної вади дитини логокорекційний вплив відрізняється і за змістом, і за формами проведення. У роботі з такими дітьми використовуються специфічні прийоми корекції та розвитку в них мовленнєвих навичок, створюється полісенсорна основа для опанування дітьми усним та писемним мовленням.

Коротко охарактеризувавши наявну систему шкільної логопедичної допомоги, варто визначити напрями та динамічні характеристики її розвитку на сучасному етапі. Необхідно зважати на тенденцію збільшення відсотка дітей та підлітків з різними видами мовленнєвої патології, значне місце серед яких посідають вади мовлення центрального характеру органічного генезу. Наслідком навіть незначного органічного ушкодження мозку в перінатальний або ранній постнатальний період розвитку дитини часто стає порушення формування різних функціональних систем, що викликає затримку та патологічний розвиток різних боків мовлення (у дітей виникають фонетико-фонематичний недорозвиток (ФФН), загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ). Наслідком мінімальної мозкової дисфункції часто стає затримка психічного розвитку (ЗПР церебрально-органічного генезу), яка поєднується із ЗНМ. У період шкільного навчання в таких дітей спостерігаються значні утруднення в оволодінні писемним мовленням, що викликає стійку неуспішність у навчанні.

Зауважимо, що надання логопедичної допомоги дітям шкільного віку утруднюється за причини виникнення деяких проблем. Далеко не в кожній школі є логопед, навіть за наявності логопункту (1 ставка логопеда розрахована на 20 початкових класів, тобто спеціаліст одночасно обслуговує 3 (4–5) масових загальноосвітніх шкіл та дитсадків) складно охопити логопедичною допомогою всіх дітей, які її потребують. Логопед школи, в першу чергу, бере на заняття дітей з такими вадами мовлення, наявність яких призводить до неуспішності в оволодінні навчальною програмою (це діти з ФФН, ЗНМ, порушеннями писемного мовлення). У зв’язку з процесом інклюзії в масову школу дітей з психофізичними особливостями допомоги логопеда в окремих випадках потребують діти з важкою мовленнєвою патологією, вадами слуху, ЗПР, ДЦП. Дітям із складною структурою мовленнєвого порушення допомога логопеда потрібна тривалий час і не тільки в початковій школі, але ж законодавством поки що не передбачені спеціальні освітні послуги учням середньої та старшої школи. Водночас, статистичні дані в одній лише Київський області за 2009-2010 навчальний рік свідчать про те, що було виявлено 7624 дитини шкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку.



Спеціальні загальноосвітні навчальні заклади інтенсивної педагогічної корекції (для дітей із затримкою психічного розвитку)

В Україні існує 35 шкіл інтенсивної педагогічної корекції, в яких навчаються 4,5 тис. учнів із затримкою психічного розвитку. До них зараховуються діти 6 (7) років з уповільненим темпом психічного розвитку, але з потенційно збереженими можливостями інтелектуального розвитку. До спеціальної школи (школи-інтернату) для дітей із затримкою психічного розвитку (інтенсивної педагогічної корекції) можуть зараховуватися і діти з такими клінічними характеристиками: затримка розвитку за типом конституціального (гармонійного) психічного і психофізичного інфантилізму; затримка розвитку соматогенного походження з явищами стійкої соматичної астенії, соматогенної інфантилізації; затримка розвитку психогенного походження у разі патологічного розвитку особистості невротичного характеру з явищами психічної загальмованості, психогенної інфантилізації. Учні (вихованці) із затримкою психічного розвитку, які навчаються у 1-4-х класах, у міру відновлення здоров'я, досягнення стабільних успіхів у навчанні переводяться до загальноосвітньої школи. Не зараховуються до спеціальної школи (школи-інтернату) для дітей із затримкою психічного розвитку (інтенсивної педагогічної корекції) діти з такими клінічними формами і станами: розумова відсталість; органічна деменція різного походження; виражені вади слуху, зору, опорно-рухового апарату; психопатія і психопатоподібні стани різного характеру, різні нервово-психічні розлади, що не зумовлюють порушень пізнавальної діяльності; педагогічна (соціальна) занедбаність, що не зумовлена порушеннями пізнавальної діяльності. Зміст корекційно-розвивальних занять спрямований на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку дітей із затримкою психічного розвитку і реалізується через такі навчальні предмети та курси: "Корекція розвитку", "Розвиток мовлення".



Спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату

В Україні функціонує 21 школа для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, в яких навчаються 2,4 тис учнів. До такої спеціальної школи (школи-інтернату) зараховуються діти 6(7) років, які самостійно пересуваються, не потребують індивідуального догляду та мають захворювання: церебральні паралічі; наслідки поліомієліту у відновному і резидуальному станах; артрогрипоз, хондродистрофія, міопатія, наслідки інфекційних поліартритів; інші вроджені і набуті деформації опорно-рухового апарату. Діти, у яких, крім рухових розладів, констатується затримка психічного розвитку та розумова відсталість, виокремлюються в окремі класи у складі цієї школи. У спеціальній школі (школі-інтернаті) за наявності відповідних умов та кадрового забезпечення можуть навчатися діти з порушеннями опорно-рухового апарату, які не обслуговують себе у зв'язку з грубими руховими порушеннями та потребують індивідуального догляду та супроводу відповідно до індивідуальної програми реабілітації, стан здоров'я яких дозволяє перебувати в дитячому колективі відповідно до режиму, рекомендованого лікарями. Не зараховуються до спеціальної школи (школи-інтернату) для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату діти, які: не пересуваються без сторонньої допомоги, не обслуговують себе у зв'язку з тяжкими руховими порушеннями, за станом здоров'я яким протипоказано перебування в дитячому колективі; страждають частими епілептичними нападами; страждають стійким енурезом і енкопрезом внаслідок органічного ураження центральної нервової системи; крім порушень опорно-рухового апарату, страждають терапевтично-резистентними судомними нападами, шизофренією з наявністю продуктивної симптоматики, тяжкими порушеннями поведінки, небезпечними для дитини та оточуючих; мають тяжку, глибоку розумову відсталість. У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату тривалість уроків у п'ятих-тринадцятих класах може становити 40 хвилин за погодженням з відповідними органами управління освітою та установами державної санітарно-епідеміологічної служби. У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату особлива увага приділяється медичному контролю за дотриманням рухового та ортопедичного режиму на уроках та в позаурочний час.



Психологічний супровід особистісного розвитку в спеціальній освіті

Необхідність перегляду етичних, аксіологічних і культурних аспектів спеціальної освіти обумовлена потребою у забезпеченні кожній особистості дитини з особливостями психофізичного розвитку можливості зрозуміти іншого у всій його своєрідності та зрозуміти світ з його хаотичним рухом до певної єдності. Але для цього необхідно починати з вміння розуміти самих себе. На цій основі і вибудовується Перший принцип освіти: «навчитися жити разом».

Західне суспільство, ґрунтуючись на принципах особистісної автономії і поваги до прав людини в дусі Конвенції про права людини, передбачає захист громадянина від втручання в особисте життя, навіть з добрими виховними цілями. Безпосередньо ж адаптивну функцію виконує розгалужена система психологічного консультування, яка має дуже широкий спектр індивідуалізованої допомоги кожному, хто цього потребує.

Психологічний супровід особистісного розвитку в спеціальній освіті України має спрямовуватись на допомогу у набутті дитиною з особливостями психофізичного розвитку необхідних, конкурентоспроможних особистісних якостей, відповідних до нових форм життя. Передусім доцільно звернути увагу на формування у дітей з особливими потребами вже у межах шкільного навчання креативності у пізнавальній сфері, багатовимірності свідомості та самосвідомості, здатності інтегрувати різноманітні особистісні ідентифікації, бути гнучким й адаптивним. Окрім того, психологічні технології мають враховувати особливості емоційної сфери дитини з особливостями психофізичного розвитку, формуючи здатність до регуляції власних почуттів враховувати їх досить широкий спектр вираження, формувати у дитини здатності до усвідомлення та прийняття власних емоцій та почуттів, вміти їх толерантно виражати. Така тенденція конструктивно впливає і на розв’язання основних завдань навчально-виховного процесу спеціального загальноосвітнього закладу.

Проблема, з якою зустрілася спеціальна школа, – це прояв асоціативної поведінки дітей з особливими потребами, яка є наслідком не тільки неефективності впроваджуваних навчально-виховних технологій, але й зумовлюється специфікою психофізичного розвитку самої дитини. Саме розв’язання завдання переведення з переважно реактивної поведінки дитини з особливостями психофізичного розвитку в проактивну має стати одним із основних у процесі психологічного супроводу дітей з особливими потребами.

Важливим напрямом є також розвиток у дітей з особливими потребами у межах шкільного навчання навичок конструктивного спілкування, формування загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ з метою запобігання конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки, «втечі від реальності» в алкоголізм, наркоманію, віртуальне комп’ютерне середовище.

На сучасному етапі виникає потреба здійснювати аналіз психологічних закономірностей становлення та розвитку духовності особистості дитини з особливостями психофізичного розвитку у межах шкільного навчання, необхідність у моделюванні системи психолого-педагогічних впливів на процес розвитку особистісної активності дитини з особливими потребами в освітньому просторі. Саме такі актуальні потреби мають розв’язуватися шляхом інтеграції наукових досліджень та практичного їх впровадження у навчально-виховний процес спеціального загальноосвітнього закладу.


3.3 Позашкільна освіта

Серед пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти важливого значення надається позашкільній освіті як дієвому важелю соціального виховання та реформування життєвих компетенцій молоді. Соціальні, економічні реформи, ринкові відносини підвищили попит дітей та їх батьків на додаткові освітні послуги, які задовольняються соціально-педагогічними можливостями позашкільної освіти. Сьогодні - це гнучка, незаформалізована підструктура освіти України, яка здатна оперативно реагувати на суспільні зміни і запити соціокультурних потреб дітей та учнівської молоді.

В Україні відповідно до Закону України «Про позашкільну освіту», Положення про позашкільний навчальний заклад, Концепції позашкільної освіти та виховання, Концепції Державної цільової програми розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року, затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1260-р від 05.10.09 року об’єднано зусилля центральних, обласних, районних органів управління освітою щодо актуалізації діяльності позашкільних навчальних закладів різних типів і форм підпорядкування з дітьми-інвалідами. Це обумовлено наявністю гнучкої і демократичної системи нормативно-правових актів та інструктивно-методичних матеріалів щодо соціальної політики в сфері позашкільної освіти, якою визначені основні принципи її здобуття і, в першу чергу, доступності незалежно від статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо.

Навчально-виховний процес у позашкільному навчальному закладі здійснюється за типовими навчальними планами, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України від 22.07.2008р. № 676. Введення навчальних планів у навчально-виховний процес дає змогу педагогічним працівникам позашкільних навчальних закладів враховувати індивідуальні можливості, інтереси, нахили, здібності вихованців, учнів, слухачів, їх психофізичні особливості, стан здоров’я тощо.

Визначально те, що Закон України «Про позашкільну освіту» передбачає здобуття позашкільної освіти на принципі добровільного вибору типів закладів та видів діяльності, а також здійснення її за участю батьків, або осіб, які їх замінюють. Позашкільна освіта України має розгалужену мережу позашкільних навчальних закладів. Сьогодні у системі Міністерства освіти і науки України діють 1496 державних та комунальних позашкільних навчальних закладів, в яких навчається понад 1 млн. 226 тис. дітей, що складає 35,3 відсотка від загальної кількості дітей шкільного віку. Серед числа дітей, що відвідують позашкільні навчальні заклади, понад 13,4 тис. дітей з особливими потребами здобувають позашкільну освіту, 51 відсоток дітей віддають перевагу гурткам художньо-естетичного та декоративно-ужиткового напрямів, близько 15 відсотків дітей-інвалідів виявляють інтерес до гуртків науково-технічного та еколого-натуралістичного напрямів.



Діаграма 12

Діюча мережа позашкільних навчальних закладів надає переважно безкоштовні послуги, створює додаткові можливості для духовного, інтелектуального, фізичного розвитку дітей та підлітків, здійснює соціальну профілактику, соціальну реабілітацію та соціальне супроводження молоді. Здобуття позашкільної освіти дітьми-інвалідами відбувається у центрах, клубах, станціях еколого-натуралістичного, туристсько-краєзнавчого, технічного, художньо-естетичного профілів. При цьому свобода і можливість вільного вибору дітьми-інвалідами занять у позашкільних навчальних закладах сприятливо впливають на самовизначення особистості, її базову професійну підготовку і компетентність, допомагають створити ідеальну модель майбутньої професії, повніше реалізувати свій творчий потенціал.



Діаграма 13

Наявність матеріально-технічної бази цих закладів, кваліфікованих педагогічних кадрів, спеціалістів дозволяють надавати змістовну позашкільну освіту за інтересами, здібностями, уподобаннями дітей відповідно до 12 напрямів позашкільного освітньо-виховного процесу у понад 500 типах секцій, гуртків та об’єднань учнів.

Відповідно до цього позашкільним навчальним закладам надана можливість відкривати філії як структурно відокремлені підрозділи, що знаходяться поза межами розташування основного позашкільного закладу і виконують ту ж освітню діяльність в цілому або за окремими напрямами. Саме це дозволяє наблизити надання позашкільної освіти безпосередньо до місця проживання дітей-інвалідів.

У регіонах проводиться робота щодо створення умов для здобуття позашкільної освіти дітьми-інвалідами, які проживають у сільської місцевості, шляхом розвитку філій позашкільних навчальних закладів обласного та районного підпорядкування або відкриття гуртків цих закладів на базі загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості. За останній час створено 14 філій обласних державних центрів туризму і краєзнавства: в Івано-Франківській області - 6, Донецькій - 4, Запорізькій - 3, Львівській - 1.



З метою виконання замовлення дітей-інвалідів, їх батьків, різних громадських організацій позашкільні навчальні заклади практикують створення пересувних позашкільних закладів, особливо у сільській місцевості. Запроваджуючи соціально-педагогічний патронат, у регіонах масово відкриваються позашкільні навчальні заклади на базі загальноосвітніх навчальних закладів. Заслуговує на увагу досвід Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю, який відповідно до свого Статуту створив пересувний багатопрофільний позашкільний навчальний заклад, гуртки, секції, об’єднання якого працюють за спортивно-туристським, декоративно-ужитковим, художньо-естетичним, краєзнавчим, еколого-натуралістичним напрямами та охоплює щорічно близько 1000 дітей та підлітків безпосередньо за місцем їх проживання. Щорічно в цьому закладі зростає загальна кількість вихованців з особливими потребами. Якщо у 2004 році таких дітей було 117 осіб, у 2008 – 437, то у 2010 році їх наявність налічує понад 500 осіб. Донецький обласний Палац дітей та юнацтва вже не одне десятиріччя вживає цілу систему заходів щодо виявлення дітей-інвалідів, а потім і створення умов для їх творчого розвитку і, головне, підтримки цих дітей як індивідуальних обдарованих особистостей. Традиційними у Донецькій області стали проведення виставок - творчих робіт дітей-інвалідів, конкурсів «Юний кулінар», змагань тощо. У Херсонському Палаці дітей та юнацтва вже більше 20 років під керівництвом управління освіти разом з громадськими організаціями здійснюється цілеспрямована, систематична, планомірна робота з дітьми-інвалідами та їх батьками. Спільно з міським Центром соціальної служби Палац дітей та юнацтва щорічно проводить традиційний фестиваль «Ми все можемо», у якому беруть участь 300 дітей-інвалідів. Разом із «Школою гуманітарної праці» стало традиційним проведення Тижня милосердя, у рамках якого проводиться фестиваль образотворчого мистецтва і виставка робіт дітей-інвалідів. Вихованцями Палацу започаткована така акція як «Діти – дітям». Гуртківці Палацу організують заняття гуртка з дітьми-інвалідами вдома. За ініціативою Палацу всі загальноосвітні навчальні заклади міста проводять традиційне свято «Ми – одна сім’я», Свято Матері за участю дітей-інвалідів. У місті Херсоні та області приділяється увага оздоровленню та відпочинку дітей-інвалідів. Завдяки спонсорам діти-інваліди мають можливість відпочити на морі із своїми матерями у приватних пансіонатах. У сучасних умовах життя, коли основні інститути соціалізації особистості не здатні виконувати свої функції у повній мірі, позашкільні навчальні заклади стають тим компенсаторним фактором, який здійснює необхідну корекцію виховного впливу в школі, поповнює соціальний досвід особистості, збагачує її внутрішній світ. Позашкільна освіта та виховання здійснюється в закладах, які покликані сприяти соціальній адаптації дітей-інвалідів у реальному житті, у відкритій системі соціалізації і розглядається як найбільший демократичний та гнучкий засіб залучення сім’ї до співпраці у вихованні і розвитку дітей і підлітків. Утвердивши себе повноцінною ланкою в системі безперервної освіти, позашкільна освіта надає дітям та підліткам-інвалідам можливість адаптуватися до змін у суспільстві, повірити у свої сили, підвищити самооцінку та свій статус у колі однолітків, а також сприяє інтенсивному формуванню таких важливих якостей як: позитивне ставлення до власного життя і реалізація себе як особистості в улюбленій діяльності, яка відповідає природним нахилам; здатність до безперервного духовно-творчого самовдосконалення; соціальна відповідальність; культура спілкування та дозвіллєва діяльність тощо. Навчально-виховний процес позашкільного навчального закладу має унікальні специфічні особливості для навчання і виховання дітей-інвалідів. Ефективному процесу соціальної адаптації дітей-інвалідів сприяють: поліваріативність навчальних програм; більш вільна регламентація часу; відкрите спілкування педагог-учень, учень-учень; добровільність відвідування тощо. Метою процесу соціальної адаптації дітей-інвалідів у позашкільних навчальних закладах є створення умов для позитивної зорієнтованої соціалізації особистості шляхом засвоєння певних норм, оцінок, типових соціальних ситуацій, набуття конкретних професійних умінь, навичок творчої спрямованості в соціальній ситуації, підвищення рівня соціального розвитку особистості, навчання вмінню використовувати свої знання в умовах зміненого соціального середовища, у складних життєвих ситуаціях. Організаційно-педагогічні умови процесу соціальної адаптації учнів-інвалідів у позашкільних навчальних закладах підпорядковані основним критеріям соціальної адаптації:

  • забезпечення умов активного осмислення учнем власної індивідуальності, пізнання себе, усвідомлення своїх сильних та слабких сторін; вироблення кожним учнем власного життєвого кредо і початкової орієнтації щодо життєвої мети;

  • створення сприятливого мікроклімату у гуртку; організація дружніх стосунків у дитячому колективі; орієнтація на успіх (на позитивні якості особистості); організація та проведення творчих вечорів, свят, дискотек та інших заходів;

- розвиток здібностей дітей-інвалідів вирішувати конкретні проблеми у різних сферах діяльності; створення довірливих відносин учень-педагог;

- сприяння інноваційним проектам, покликаним змінити й водночас демократизувати зв’язок між позашкільним навчальним закладом та родиною і суспільством; навчання дітей навичок соціальної поведінки; формування навичок здорового способу життя.

Основними принципами організації роботи з дітьми-інвалідами у позашкільних навчальних закладах є:


  1. принцип інтеграції, який передбачає взаємодію зусиль усіх соціальних інститутів, зацікавлених у продуктивному процесі їх соціальної адаптації (спільна робота з різними асоціаціями, фондами, спілками, громадськими організаціями);

  2. принцип адаптації, який визначає особливості включення дітей та підлітків-інвалідів у соціально значущу діяльність (виконання робіт на замовлення дитячих дошкільних закладів, кімнат школяра, школи тощо);

  3. принцип поваги до особистості, який передбачає опору на позитивні фактори в її розвитку, навчанні та вихованні;

  4. принцип профорієнтації і самовизначення (робота за інтересами, зустрічі з спеціалістами різних професій тощо).

Важливим фактором, який визначає майбутній розвиток людини з порушеннями психофізичного розвитку та можливості інтеграції в суспільство здорових людей, є рання реабілітація (комплекс медичних, педагогічних та психологічних заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію порушених функцій організму інваліда). Враховуючи можливості позашкільних навчальних закладів, досвід педагогів, які працюють з дітьми та молоддю з особливими потребами, у багатьох позашкільних навчальних закладах розроблена програма «Соціалізація дітей та молоді з особливими потребами – проблема сьогодення». Програма розрахована на дітей, які потребують соціальної, реабілітаційної допомоги, корекції фізичного розвитку. Комплексна програма складається з окремих блоків програм, які можливо компонувати залежно від типу позашкільного навчального закладу та його концепції розвитку. Зокрема, у Дитячому оздоровчо-екологічному центрі Оболонської районної у м. Києві ради метою програми є формування культури здоров’я дітей і молоді з обмеженими можливостями, їх соціалізація та інтеграція в сучасне суспільство. Програма передбачає інтеграцію дітей з особливими потребами в звичайні гуртки позашкільного закладу і складається з 3-х блоків – оздоровчо-профілактичного, мистецького, соціально-реабілітаційного. Оздоровчо-профілактичний блок передбачає заняття гімнастикою, хореографією, танцями на візках. У мистецькому блоці діти знайомляться з малюванням і ліпленням; художньою вишивкою; музикою; декоративно-ужитковим мистецтвом; комп’ютерною графікою. Третій блок - соціально-реабілітаційний, спрямований на саморозвиток та взаємодопомогу учнів гуртка, дітей-інвалідів; розвиток пам’яті, профорієнтацію, активну реабілітацію дітей-інвалідів на візках. Комплексна програма розрахована на дітей з порушеннями зору, опорно-рухового апарату, порушеннями інтелекту, зі складною структурою порушень.

Гуртківці можуть випробувати себе в різних видах діяльності та обрати для себе напрям, який їм найбільш цікавий.

Водночас, поряд із здобутками, існує низка проблем, які на сьогодні характерні для позашкільної освіти.

Оцінюючи ефективність діяльності новаторських позашкільних навчальних закладів щодо роботи з дітьми-інвалідами за останні роки, необхідно відмітити:



  • недостатній рівень координації спільної діяльності органів управлінь освітою, у справах сім’ї, молоді та спорту, охорони здоров’я, культури, туризму і мистецтв, громадських організацій у створенні системи піклування за дітьми-інвалідами щодо організації їх позашкільної життєдіяльності;

  • вкрай низька матеріально-технічна база позашкільних навчальних закладів, особливо сільської місцевості в організації роботи з дітьми-інвалідами за інтересами та вподобаннями (відсутність транспортних засобів, комп’ютерів, спортивного інвентаря, пандусів тощо);

  • недостатнє науково-методичне забезпечення організації навчально-виховного процесу з дітьми-інвалідами, і в першу чергу, програмне забезпечення відповідно до нормативних актів Міністерства освіти і науки;

  • безсистемність проведення всеукраїнських, обласних, районних конкурсів, фестивалів, виставок творчих робіт дітей-інвалідів, вихованців позашкільних навчальних закладів.

  • відсутність системи спортивно-оздоровчої роботи з дітьми-інвалідами щодо їх підготовки до участі у параолімпійських іграх.

Важливою залишається проблема збереження та розвитку мережі позашкільних навчальних закладів, поліпшення їх матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення, створення належних умов для роботи з дітьми-інвалідами.

3.4 Професійно-технічна освіта

На сьогодні глобалізаційні процеси в сфері економіки призводять до зростання конкуренції серед виробників продукції, роботодавців, актуалізуючи питання підвищення ефективності національного виробництва через забезпечення якісною, високорівневою кваліфікованою робочою силою, професійна компетенція і мобільність якої є факторами стрімкого розвитку економіки будь-якої країни. Всі ці фактори впливають на зростання уваги до стану та розвитку системи професійно-технічної освіти як важливого сегменту національної освіти, генеруючої кваліфікованих робітників. Особливо на фоні негативних економічних та соціальних явищ в Україні: спаду виробництва, згортання високотехнологічних і наукомістких виробництв, вивільнення працівників і безробіття, падіння престижу технічної освіти, появи нових життєвих стандартів і мотивів вибору сфери трудової діяльності.

У Концепції розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в України зазначається, що без якісної підготовки кваліфікованих робітників, адаптованих до вимог технологічного розвитку сучасних галузей економіки, що мають високий рівень теоретичної підготовки та професійної компетенції, володіють багатофункціональними практико зорієнтованими вміннями, здатні до самоорганізації, самореалізації у професійній діяльності, підготовлених до розв’язання виробничих завдань і соціально-економічних проблем, неможливо розвивати високотехнологічне виробництво. Особливо ті його напрями, що визначають темп розвитку економіки країни, забезпечують якість та конкурентоспроможність продукції. Постає завдання – привести у відповідність до сучасних глобальних інноваційних тенденцій параметри працересурсного потенціалу, зокрема робітничі кадри, які на практиці повинні реалізовувати ідеї технологічного прогресу.

У світлі викладеного вище особливої ваги набувають проблеми професійної та фахової підготовки осіб з інвалідністю, зокрема молоді з різноманітними порушеннями психофізичного розвитку як необхідної передумови їх самозабезпечення, самореалізації у майбутньому, працевлаштування та повної соціальної інтеграції через трудові колективи.



Законодавча база

Професійно-технічна освіта - складова системи освіти України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійно-технічна освіта здобувається у професійно-технічних навчальних закладах (Закон України про професійно-технічну освіту від 10 лютого 1998 р. № 103/98-ВР).

Держава забезпечує пільгові умови для вступу до державних та комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладів дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування та іншим категоріям дітей, які потребують соціального захисту, за умови наявності у них достатнього рівня підготовки. Діти-інваліди, яким не протипоказане навчання за обраною професією (спеціальністю) та спеціалізацією, зараховуються поза конкурсом при позитивних результатах вступних випробувань.

Норми навантаження у навчальних програмах та планах навчальних закладів повинні визначатися з урахуванням віку та стану здоров'я дітей. Контроль за дотриманням цих норм у порядку, встановленому законодавством, забезпечують органи управління освітою та органи охорони здоров'я.

Проблеми доступу інвалідів до професійно-технічної освіти, їх нормативно-правового врегулювання висвітлені в основних законодавчих документах: Конституції України (Право на освіту); Законі про освіту (від 23.05.1991 р. №1060-ХІІ); Законі України про професійно-технічну освіту від 10.02.1998 р. №10398-ВР; Постанові Верховної Ради України про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні від 03.04.2003 р. №699-ІV; Постанові Кабінету Міністрів України про організацію діяльності загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації від 13.10.1993 р. №859; Постанові Кабінету Міністрів України про затвердження Положення про професійно-технічний навчальний заклад від 05.08.1998 р. №1240; Наказі МОЗ України і Міносвіти України про затвердження Інструкції про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання від 05.05.1997 р.№ 137/131; Наказі МОН України про затвердження Типових правил прийому до професійно-технічних навчальних закладах України від 06.06.2006 р. № 441; Державній програмі розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. N 716); Комплексній програмі освіти та фахової підготовки дітей-інвалідів та інших. Окремим пунктом плану роботи департаменту професійно-технічної освіти на 2010 р. є продовження роботи щодо розширення переліку професій для дітей з обмеженими можливостями та забезпечення їх першим робочим місцем на виконання Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Закон про професійно-технічну освіту гарантує інвалідам професійно-технічну освіту на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до професійно-технічних навчальних закладів. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в межах обсягів державного замовлення з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Обрання форм і методів професійної підготовки проводиться згідно з висновками спеціалістів медико-соціальної експертної комісії. У професійному навчанні інвалідів поряд із традиційними допускається застосування альтернативних форм навчання. Пенсія і стипендія виплачуються інвалідам у період навчання в повному розмірі. Працевлаштування випускників із числа інвалідів здійснюється згідно із законодавством.

Однак в Національній доповіді «Про становище інвалідів в Україні» (Київ, 2008р.) розкривається цілий ряд невідповідностей у чинному законодавстві стосовно професійно-технічної освіти дітей-інвалідів та їх подальшого працевлаштування. Так, значними перешкодами до реалізації прав на освіту тут названі: відсутність контролю за дотриманням навчальними закладами вимог доступності до відповідної інфраструктури людей з інвалідністю, що бажають навчатися; існуючий список медичних протипоказань, затверджений Міністерством охорони здоров’я України; відсутність нормативів обов’язкового виділення місць у вищих навчальних закладах для людей з інвалідністю; освітніх державних стандартів вищої та професійно-технічної освіти та програми для молоді з розумовою відсталістю.

Профорієнтаційна підготовка в школах-інтернатах

Досі існуючий перелік доступних кваліфікацій для осіб з порушеннями психофізичного розвитку не відповідає їхнім пізнавальним можливостям, інтересам, схильностям, індивідуальним особливостям та здібностям. А невміння випускників шкіл-інтернатів адекватно оцінювати і співвідносити власні можливості з вимогами професії негативно впливає на вибір професії, психологічну готовність до професійної діяльності, працевлаштування, призводить до зневіри у можливостях професійної самореалізації. Попередження та подолання цих негативних наслідків здійснюється в системі профорієнтаційної роботи спеціальної школи-інтернату.

Професійна орієнтація в загальному плані – це комплексна система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення шляхом психолого-педагогічних заходів, які спрямовані на оптимізацію процесу вибору майбутньої професії та навчального закладу відповідно до бажань, схильностей і сформованих здібностей з урахуванням потреб ринку праці.

Профорієнтація осіб з порушеннями психофізичного розвитку – система соціальних, економічних, медичних, педагогічних, психологічних та інших заходів, спрямованих на полегшення вибору професії з урахуванням потреб у конкурентоздатності, можливостей, інтересів і схильностей особистості.

В останні роки реалізація профорієнтаційної роботи в спеціальних школах-інтернатах відбувається зі значними труднощами, хоча й поставлена у розділ першочергових потреб дітей-інвалідів. Профорієнтація дітей-інвалідів включає наступні види роботи: професійно-просвітницька, вивчення та виховання професійних інтересів і здібностей, медико-психолого-педагогічне консультування у виборі професії, професійну адаптацію.

Змістом професійно-просвітницької діяльності, здійснюваної у старшій школі, є ознайомлення з доступними професіями, вимогами окремих професій до стану здоров’я, психофізичних та особистісних якостей людини.

При спеціальних школах-інтернатах діють майстерні та спеціально обладнані класи для практичної підготовки дітей до різних видів трудової та професійної діяльності. Зокрема, це столярні, слюсарні, шевські та швейні майстерні, класи соціально-побутової підготовки, кабінети масажу, комп’ютерні класи.

Профорієнтація осіб з порушеннями зору, слуху та інтелекту та їх подальше працевлаштування, вибір профілю мають відповідати їх функціональним можливостям, не мати негативного впливу на їх здоров’я, враховувати вплив протипоказань. Береться до уваги характер, час і прогноз захворювання органу зору, збереженість зорових функцій, наявність супутніх захворювань. Клінічний статус і функціональні можливості учнів з порушеннями психофізичного розвитку повинні відповідати вимогам, які висуваються характером та умовами обраної професії, принципам раціонального та якісного працевлаштування.



Мережа навчальних закладів: ПТНЗ, НВП УТОС, УТОГ

В Україні фахову підготовку інвалідів здійснюють навчальні заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки, Міністерству праці та соціальної політики України, іншим центральним органам виконавчої влади, центри професійної реабілітації інвалідів, підприємства громадських організацій інвалідів, державна служба зайнятості.

Законодавством України для цієї категорії громадян передбачено пільги при вступі до професійно-технічних навчальних закладів. Так, поза конкурсом до професійно-технічних навчальних закладів (у разі позитивних результатів вступних іспитів) зараховуються діти-інваліди та інваліди, яким не протипоказане навчання за обраною професією. Учні спеціальних навчальних груп (навчальних груп для дітей-інвалідів) звільняються від державної підсумкової атестації. У додаток до атестата про повну загальну середню освіту виставляються річні оцінки та робиться запис: «звільнений від атестації». Останній фактор важко назвати позитивним, оскільки це ускладнює визначення рівня кваліфікації таких випускників, що важливо для потенційних роботодавців.

Професійне навчання та фахова підготовка є складовими професійної реабілітації осіб з інвалідністю. Державною програмою розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року передбачено забезпечити щорічне збільшення обсягів державного замовлення на підготовку осіб з інвалідністю за професіями та фахами, що користуються попитом на ринку праці, та, відповідно, продовжити роботу зі збільшення кількості спеціальних груп для осіб з інвалідністю у професійно-технічних і вищих навчальних закладах.



Станом на 1.01.2010 року в Україні діють 994 навчальні заклади професійно-технічної освіти, більшість з яких 874 – це ПТНЗ за типами: ліцеї – 477, ВПУ – 174 та ПТУ – 156; за галузевим спрямуванням в сфері промисловості – 312, 251в агропромислових комплексах. У 362 ПТНЗ навчаються лише 4963 особи з фізичними та розумовими вадами за 52 робітничими професіями. Найпоширенішою чисельність учнів названої категорії навчається у Донецькій (976 осіб), Дніпропетровській (391 особа), Харківській (328 осіб), Львівській (281 особа) областях та м. Києві (374 особи). Найбільш поширеною формою навчання осіб з інвалідністю у професійно-технічних навчальних закладах є спеціальні групи, яких на сьогодні діє 132.

З 1997 р. кількість дітей з обмеженими можливостями, які навчаються у професійно-технічних навчальних закладах, зросла з 2,4 тисячі майже до 5тисяч у 2009-2010 рр.



Діаграма 14

У 2009-2010 році навчалось 4963 дітей з фізичними та розумовими вадами ( в тому числі 3874 інваліди) (таблиця 2).



Прийом дітей-інвалідів на навчання здійснюється на підставі вимог чинного законодавства. Діти цієї категорії зараховуються до навчального закладу поза конкурсом, але лише за умови дозволу на навчання за професією висновком медико-соціальної експертизи.

Таблиця 15

Кількість ПТНЗ та учнів-інвалідів в них в розрізі регіонів


Республіка, місто, область

Кількість ПТНЗ, в яких навчаються учні з числа інвалідів

Кількість учнів з числа інвалідів, які

здобувають відповідну професію

Форма навчання

Всього учнів


У тому числі

У спец. групах ПТНЗ

(учнів)

У загальних групах ПТНЗ

(учнів)




1

2

5

6

7

8

Автономна

Республіка Крим


20

67

2

65

денна

Вінницька


21

140

22

118

денна

Волинська


15

123

51

72

денна

Дніпропетров-ська


42

298

152

146

денна

Донецька


74

379

91

288

денна

Житомирська


19

61

1

60

денна

Закарпатська


14

61

0

61

денна

Запорізька


33

182

40

142

денна

Івано-Франківська


17

44

0

44

денна

Київська


24

75

8

67

денна

Кіровоградська

17

51

2

49

денна

Луганська

46

215

57

158

денна

Львівська

26

211

0

211

денна

Миколаївська

26

146

17

129

денна

Одеська

32

125

23

102

денна

Полтавська

28

147

0

147

денна

Рівненська

15

99

0

99

денна

Сумська

29

134

0

134

денна

Тернопільська

23

138

0

138

денна

Харківська

29

214

74

140

денна

Херсонська

18

73

3

70

денна

Хмельницька

23

143

0

143

денна

Черкаська

18

106

15

91

денна

Чернівецька

14

142

97

45

денна

Чернігівська

14

60

0

60

денна

м.Київ

19

397

271

126

денна

м.Севастополь

5

43

17

24

денна

Разом

661

3874

943

2929

денна


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал