Освіта осіб з інвалідністю в Україні Тематична національна доповідь Київ -2010 Тематичну національну доповідь «Освіта осіб з інвалідністю в Україні»



Сторінка4/40
Дата конвертації23.12.2016
Розмір7.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

1.4 Комплексна реабілітація осіб з інвалідністю у системі освіти

На виконання законодавства про охорону здоров’я в спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) двічі на рік проводяться поглиблені медичні огляди дітей лікарями, у тому числі вузьких спеціальностей. Результати оглядів заносяться до медичних карток дітей. Медичні працівники інтернатних закладів контролюють виконання призначень лікарів; у разі необхідності вихованцям організовується додаткове лікування та дієтичне харчування.

З метою забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку, охорони здоров`я дітей штатним розписом спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів передбачені посади лікарів, молодшого медичного персоналу.

Лікувально-профілактичні заходи передбачають профілактику соматичних захворювань, підтримання належного рівня психічної активності, працездатності, контроль за фізичним розвитком дітей. З цією метою медичними працівниками надається консультативна допомога педагогам і вихователям у дозуванні шкільних навантажень.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей зі зниженим зором, сліпих особлива увага приділяється визначенню оптимальних можливостей практичного використання зорової функції кожним учнем (вихованцем) шляхом дозування зорового та фізичного навантажень, особливостей сприймання наочно-дидактичного матеріалу, комплексу вправ зорової гімнастики.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату забезпечується медичний контроль за дотриманням рухового та ортопедичного режиму на уроках та в позаурочний час.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей зі зниженим слухом, глухих домінантною є лікувально-профілактична і корекційно-розвивальна робота, спрямована на максимальне збереження та розвиток залишкового слуху, мовлення дітей, спостереження за динамікою розвитку слухової функції учнів з аудіометричним та аудіологічним обстеженням.

У спеціальних школах (школах-інтернатах) для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, з порушеннями психічного розвитку, для розумово відсталих дітей значна увага приділяється лікувально-профілактичній і корекційно-розвивальній роботі з урахуванням клінічних проявів захворювань та психологічних особливостей учнів (вихованців), що зумовлюють труднощі в навчанні.

Комплексне відновлювальне лікування в спеціальній школі (школі-інтернаті) проводиться за методиками медико-соціальної реабілітації, рекомендованими Міністерством охорони здоров'я України, та відповідно до індивідуальних програм реабілітації дитини-інваліда (для дітей-інвалідів).

Медична корекція основної вади розвитку передбачає специфічну медикаментозну фізіокліматотерапію, спеціальну лікувальну фізкультуру, застосування відповідного обладнання (оптичного, звукопідсилювального, ортопедичного).

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей з порушеннями зору, крім зазначених, передбачаються й такі види лікувально-відновлювальної роботи: консервативне, плеоптичне і плеопто-ортоптичне лікування; підбір оптичних засобів корекції, спеціальні заняття з розвитку зорового сприймання.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату комплексне відновлювальне лікування передбачає систему реабілітаційних заходів (лікувальна фізкультура, масаж, фізіобальнеокліматотерапія, корекційні заняття в басейні тощо) для забезпечення відновлення і розвитку резервних і компенсаторних можливостей організму.

У відновлювальному медикаментозному лікуванні загальної недостатності нервової системи та психічного стану учнів (вихованців) спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для розумово відсталих дітей, дітей з порушеннями психічного розвитку здійснюється раціональна психотерапія із застосуванням реабілітаційних, у т. ч. не медикаментозних методик, спрямованих на відновлення не тільки рухових функцій, але й психіки та мовлення, з метою максимально можливої соціальної адаптації та ранньої профорієнтації учнів (вихованців).

Медичні і педагогічні працівники під час занять та в позаурочний час здійснюють системні спостереження за дітьми. Результати динамічних медичних, психолого-педагогічних спостережень систематично обговорюються на засіданнях методичних об’єднань, педагогічної ради за участю шкільної психолого-медико-педагогічної комісії з метою уточнення режиму, змісту, форм і методів навчання, застосування індивідуального підходу до дитини.

Медичні працівники ознайомлюють педагогічних працівників, батьків із санітарно-гігієнічним режимом спеціальної школи (школи-інтернату), клінічними проявами особливостей розвитку вихованців; здійснюють просвітницьку роботу серед учнів (вихованців) з питань дотримання правил особистої гігієни, здорового способу життя.

Відповідно до Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» соціальна реабілітація – це система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування, задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації.

Питання забезпечення комплексної реабілітації дітей-інвалідів продовжує бути актуальним і передбачає поєднання зусиль центральних органів виконавчої влади у сфері освіти, охорони здоров’я, праці та соціальної політики.

Система реабілітації дітей-інвалідів має забезпечити комплексність і неперервність медичної, психолого-педагогічної, трудової, фізичної, соціальної реабілітації для створення оптимальних умов їх фізичного, інтелектуального, психічного розвитку.

Зокрема, педагогічна реабілітація передбачає запровадження комплексу заходів (у т. ч. відповідних форм і методів навчання), що створюють передумови для оволодіння дітьми з особливими освітніми потребами системою знань, умінь і навичок, застосування яких сприяє подальшому розвитку особистості. Психологічна реабілітація спрямована на корекцію та розвиток психологічних функцій, особистості в цілому, створення оптимальних умов для подальшого становлення кожної дитини як особистості в процесі засвоєння цінностей та інтеграції у суспільство. Система наукового обґрунтування та фахового супроводження процесу реабілітації дітей з порушеннями психофізичного розвитку повинна передбачати послідовне вирішення комплексних проблем, починаючи від складання індивідуальних програм реабілітації та адаптації з наступним їх коригуванням. При цьому важливо забезпечити специфічність процесу реабілітації дітей-інвалідів зі зниженим інтелектом, оскільки такі діти характеризуються соціальною дезадаптацією і потребують фахового супроводження і підтримки на всіх вікових етапах. В рамках чинного законодавства у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, створюються умови для забезпечення комплексної реабілітації вихованців. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 р. № 848 затверджено Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Основна особливість зазначеного Державного стандарту полягає в тому, що в інваріантну складову базових навчальних планів для дітей з різними нозологіями захворювань, на відміну від звичайної початкової школи, включено корекційно-розвивальний блок. Корекційно-розвивальні заняття спрямовані на компенсацію порушень психофізичного розвитку дітей, створення передумов для успішного засвоєння навчальних програм, розвитку учнів (вихованців). У мережі спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів відбуваються якісні зміни, розширюються їх функції в частині забезпечення ранньої корекції розвитку особистості дитини, соціально-педагогічного патронату сімей, які виховують дітей-інвалідів. Насамперед, це стосується сімей, у яких діти за станом здоров’я навчаються за індивідуальною формою навчання. Законом України "Про загальну середню освіту" (частина 4 статті 9) передбачено, що загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати навчально-виховні комплекси у складі навчальних закладів різних типів і рівнів акредитації для задоволення допрофесійних і професійних запитів громадян, а також навчально-виховні об'єднання з дошкільними та позашкільними навчальними закладами для задоволення освітніх і культурно-освітніх потреб. Таким чином, створюються передумови для наступності ранньої та подальшої соціальної реабілітації дітей, підлітків для подальшої інтеграції в суспільство.



Міністерством освіти і науки України запроваджено системний моніторинг забезпечення права на освіту дітей-інвалідів, якості надання освітніх послуг особам з інвалідністю, розгортання роботи з ранньої та подальшої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Вивчення стану справ на місцях дає підстави констатувати, що в даний час, враховуючи період якісних змін у мережі інтернатних закладів, в системі освіти найбільш оптимально функціонують своєрідні об’єднання у складі шкіл(шкіл-інтернатів), структурними підрозділами яких є навчально-реабілітаційні центри. Навчальні заклади із зазначеними структурними підрозділами разом з навчально-реабілітаційними центрами, що функціонують автономно (поки що в експериментальному режимі), напрацьовують позитивний досвід соціально-педагогічної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами в Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернігівській областях, м. Києві).



За ініціативою управління освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації та Кам'янець-Подільського університету на підставі рішення Хмельницької обласної ради від 15.10.2000 р. у складі Кам'янець-Подільської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей зі зниженим слухом діє багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр для дітей з особливостями психофізичного розвитку. В цьому центрі одночасно із здобуттям освіти отримують комплексну реабілітацію 180 дітей з порушеннями слуху, мовлення, опорно-рухового апарату. Окремо слід відзначити позитивні результати роботи відділення ранньої соціальної реабілітації Кам'янець-Подільського центру в частині забезпечення наступності корекційно-відновлювального процесу у дошкільній та повній загальній середній освіті. Оптимальні умови для безперервної соціальної реабілітації дітей-інвалідів, починаючи з раннього віку, створені в експериментальних закладах всеукраїнського рівня – Львівському навчально-реабілітаційному центрі "Левеня" для дітей з порушеннями зору у складі дошкільного навчального закладу та загальноосвітньої школи І ступеня, Хортицькому національному навчально-реабілітаційному багатопрофільному центрі (м. Запоріжжя) у складі дошкільного відділення, загальноосвітньої школи, професійно-технічного, вищого навчального закладу І-ІІ рівнів акредитації. Для системної роботи з дітьми-інвалідами, створення цілісної системи їх реабілітації у поєднанні з навчанням рішенням Івано-Франківської міської Ради у 2000 р. створено навчально-реабілітаційний центр на базі спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів №№ 1, 2 та реабілітаційно-педагогічного центру, заснованого у 1996 році за ініціативою батьків дітей-інвалідів. Центр підпорядкований органам управління освіти. Метою його діяльності є здійснення комплексної психолого-медико-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів у контексті особистісно зорієнтованого навчально-реабілітаційного процесу, запровадження індивідуальних реабілітаційних програм з урахуванням особливостей психофізичного розвитку, обсягу фізіологічних резервів вихованців. Запроваджуються інноваційні форми навчання й реабілітації дітей-інвалідів у Харківській області. Насамперед, це дистанційне, інтегроване навчання, створення навчально-реабілітаційних центрів, навчально-виховних комплексів різних форм власності. Створенню рівних умов для доступу до якісної освіти сприяє угода, укладена Головним управлінням освіти і науки Харківської облдержадміністрації з Харківським центром реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей «Право вибору» щодо розроблення у м. Харкові моделі відкритої освіти для осіб з особливими потребами. Особлива увага у цьому проекті приділяється дітям, які не можуть відвідувати школу через важкі порушення здоров’я. Досвід роботи зазначених навчально-реабілітаційних центрів свідчить про ефективність запровадження комплексної реабілітації дітей-інвалідів у закладах системи освіти.
Розділ ІІ Концептуальні засади інноваційного розвитку освіти осіб з інвалідністю
2.1 Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні

Докорінне реформування й удосконалення національної системи освіти, що відбувається внаслідок високої динамічності соціально-економічних процесів і трансформацій в Україні, потребує безперервного оновлення теоретико-методологічного підґрунтя цієї галузі. Не є виключенням у цьому контексті й корекційна освіта, пошуки нової парадигми якої мають відображення у розвитку її науково-практичної основи — корекційної педагогіки.

Становлення нової стратегії розвитку останньої пов'язано також (або навіть насамперед) і зі змінами соціально-психологічного та соціально-економічного ставлення до самого суб'єкта відповідної соціальної політики — інвалідів, нового розуміння поняття «інвалідність», із застосуванням нової моделі інвалідності.

Для розуміння суті суспільної еволюції підходів до проблеми інвалідності та соціальної реабілітації інвалідів коротко нагадаємо історію цього питання.

В аграрних та індустріальних суспільствах інвалідність розглядається в контексті економічної утилітаризації людини, її соціальної корисності. Тут «працює» економічна модель інвалідності, або, як прийнято говорити, модель функціональної обмеженості, яка описує нібито неповноцінність і нездатність особистості виконувати ті чи інші функції, приписані суспільством.

Економічна і функціональна моделі є логічним наслідком так званої медичної, чи адміністративної, моделі інвалідності. У цьому випадку інвалідність сприймається як особиста патологія людини, а всі її проблеми — наслідок цієї патології. Тобто обмежені можливості індивіда розглядаються у контексті взаємозв'язку між окремою людиною та її хворобою. Всі проблеми інваліда — наслідок патології здоров'я. Він має пристосовуватися до світу «нормальних» людей. І тоді завданням соціальної реабілітації є адаптація інвалідів у суспільство здорових людей, а основним її змістом — забезпечення соціального захисту, який органи влади, до речі, розуміють досить обмежено.

Відповідну соціальну політику, такі підходи у сучасній науковій літературі позначають терміном «disabilism» — «інвалідизм» за аналогією з «расизмом», оскільки вона призводить до дискримінації людей з обмеженими фізичними, сенсорними та ментальними можливостями і ставлення до них суспільства як до неповноцінних.

Так, моделі тривалий час панували при формуванні й реалізації соціальної політики щодо інвалідів. Тільки наприкінці 60-х років світова громадська думка починає кардинально змінюватися стосовно проблем людей з обмеженими функціями здоров'я. Загальносвітові тенденції охоплювали усвідомлення необхідності надання інвалідам рівних можливостей і прав зі здоровими людьми, інтеграції їх у життя всього суспільства.

Від богаділень і резервацій для інвалідів до державних науково обґрунтованих програм їх реабілітації - ось шлях, який врешті привів до створення нової моделі інвалідності - соціальної, де проблема фізичних, сенсорних чи ментальних обмежень людини розглядається насамперед як соціальна.

У цій моделі в центрі уваги перебуває взаємозв'язок між людиною і навколишнім середовищем (у тому числі і соціальним). Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні та фізичні умови (культура суспільства, психологічний клімат, соціальна і політична організація, «бар'єрна інфраструктура» тощо), в яких живе і працює людина з ослабленим здоров'ям, звужують можливості її самореалізації, тобто інваліди розглядаються як пригноблена група, ніж як аномальна. Суть проблеми інвалідності — в нерівності можливостей при проголошенні рівності прав. Змістом соціальної роботи стає соціальна інтеграція людей з обмеженими можливостями і допомога в усвідомленні й реалізації ними своїх невід'ємних людських прав.

Корекційна педагогіка (спеціальна педагогіка, або дефектологія) позиціонується у науці як складова педагогіки, в колі проблематики якої — педагогічне дослідження і різноманітна педагогічна допомога особам, у тому числі дітям, котрі мають певні фізичні та ментальні вади або специфічні проблеми в сенсорній, інтелектуальній, моторній, емоційній сферах, сфері соціальної та соціально-психологічної взаємодії тощо.

Але ця галузь педагогіки до цього часу обмежувалася, по-перше, вихованням і навчанням дітей дошкільного та шкільного віку; по-друге, питаннями навчання інвалідів із вузькими нозологіями: тифлопедагогіка — інвалідів за зором, сурдопедагогіка — інвалідів за слухом, олігофренопедагогіка — розумово відсталих учнів. Вона не охоплювала людей з іншими вадами здоров'я; громадян, які набули інвалідність у дорослому віці; інвалідів із дитинства (після шкільного віку). Це означає, що вища та професійна освіта залишилася поза увагою дефектології. Водночас практиці бракує універсальних, системних, фундаментальних теоретичних розробок і обґрунтувань у галузі професійної освіти та професійної реабілітації людей з особливими потребами.



Відтак актуальною є побудова теоретичних і методологічних підвалин освіти людей з інвалідністю будь-якого віку та будь-якого типу фізичних і сенсорних вад на системних, холістичних засадах.

У літературі також різко оцінюється сучасний стан пострадянської системи спеціальної освіти дітей з вадами здоров'я, який характеризується як кризовий. Спеціальна («дефектологічна») освіта є дуже важливою підсистемою соціальної реабілітації людей з інвалідністю і їй притаманні проблеми, що й усьому інституту реабілітації.



Щодо спеціальної освіти, критиці піддаються: соціальне маркерування дитини з особливими потребами як «дефективної», неповноцінної; охоплення системою спеціальної освіти лише частини осіб, що її потребують, «випадання» з неї дітей з глибокими порушеннями розвитку, відсутність спеціалізованої психолого-педагогічної допомоги дітям зі слабовираженими порушеннями; жорсткість і безваріантність форм отримання спеціальної освіти; примат освітнього стандарту над розвитком особистості дитини; штучна ізоляція дитини в особливому соціумі, що не сприяє її наступній адаптації в суспільстві.

Як наслідок нового підходу до трактування процесу реабілітації людей з вадами здоров'я, з огляду на соціальну модель інвалідності, ми маємо світову і вітчизняну тенденцію до такої моделі здобуття освіти людиною з інвалідністю, коли вона навчається не у спеціальному закритому закладі, а включена в навчальний процес у звичайному освітньому закладі.

Це відповідає ідеям інтегрованої, або, як прийнято називати в світовій науковій літературі, інклюзивної освіти.

На нашу думку, система спеціальних навчальних, реабілітаційних і соціальних закладів у наш час може складати лише кістяк конструкції всієї системи соціальної реабілітації людей з інвалідністю, «скелет», на якому держава має нарощувати «м'язи» — освітні заклади відкритого інтегрованого типу.

Але для навчання дитини або дорослого з вадами здоров'я в інклюзивному навчальному закладі ми маємо створити відповідні умови та соціальний, психологічний і педагогічний супровід. Розроблення науково-методичних засад для інтегрованого навчання інвалідів також має стати одним із основних завдань сучасної корекційної педагогіки.

Нова стратегія цієї галузі науки не може обійти й таку державну проблему, як підготовка спеціалістів для інтегрованого навчання інвалідів. Особливо це актуально для системи вищої та професійно-технічної освіти. Адже такої дисципліни, як педагогіка вищої школи, раніше не існувало. Зараз видається багато літератури з питань навчання дорослих, але навчання дорослих людей, котрі мають певні фізичні, сенсорні або ментальні особливості, й досі залишається без відповідного науково-методичного, дидактичного та кадрового забезпечення.

У системі соціальної реабілітації людей з інвалідністю найважливішою має стати саме освіта та професійна реабілітація, оскільки: 1) у постіндустріальні часи, в сучасному інформаційному суспільстві освіта та опанування інтелектуальних технологій посідають головне місце при визначенні ролі індивіда у соціумі; 2) через освіту, надання певної професії інвалідові суспільство найшвидше може досягнути мети його соціальної реабілітації та інтеграції.

Система професійної реабілітації громадян з інвалідністю в Україні має певні здобутки й досягнення, але, на жаль, не повністю відповідає вимогам часу й потребам суспільства. Зайнятість і самозайнятість інвалідів зменшуються — відповідно зростає пенсійний тиск на бюджет. Система професійної реабілітації інвалідів потребує реформування, певних теоретико-методологічних засад розвитку.

Тому можна зробити висновок, що наступним стратегічним напрямом розвитку корекційної педагогіки є наукове обґрунтування системи професійної реабілітації інвалідів в Україні. Тут корекційна педагогіка має буди підґрунтям для всіх без винятку елементів ланцюга реабілітації: крім освіти, професійного відбору, професійної апробації, працевлаштування та професійної адаптації на робочому місці.

Основні принципи державної політики у цій галузі викладені в Національній програмі професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. В ній зазначені проблеми, що існують у сфері професійної реабілітації. Зокрема, перелік професій, які враховують медичні показання та протипоказання за кожним видом і групою інвалідності, відповідно до яких здійснюється професійне навчання та працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, застаріли.



х модернізація — одне із завдань корекційної педагогіки та психології. Програма містить багато завдань, у тому числі:

  • здійснювати наукове і навчально-методичне забезпечення центрів професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями.

  • визначити науково-теоретичні засади і розробити відповідні загальні та спеціальні методики і програми для виявлення, розвитку та підтримки обдарованих дітей, учнівської та студентської молоді, молодих учених і творчих працівників з обмеженими фізичними можливостями.

  • забезпечувати психологічне супроводження процесу освіти та професійного навчання інвалідів у загальноосвітніх,професійно-технічних і вищих навчальних закладах, спеціальних загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах), центрах медичної, професійної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями тощо.

В експериментальній площині корекційна педагогіка має відпрацьовувати такі новітні технології навчання та форми організації освітнього процесу, які сприяють підвищенню його ефективності і є незамінними в навчанні студентів і учнів з обмеженими фізичними можливостями. Цілком очевидно, що студенти з інвалідністю через деякі особливості свого організму, здоров'я та життєдіяльності мають відповідно специфічні потреби при організації освітнього процесу та виборі методик навчання.

При системному підході до навчання необхідно звертати увагу на особливості соціально-психологічного розвитку особистості людини з інвалідністю.

Тут можна згадати модульне структурування дидактичного матеріалу та модульно-рейтингову організацію навчання.

Ця технологія була заснована в 60-х роках XX ст. у США і почала доволі активно впроваджуватися в усьому світі як у системі вищої освіти, так і в галузі професійного навчання, її основою є процес засвоєння навчальних модулів в умовах повного дидактичного циклу, що охоплюють блоки цілей і завдань, які, в свою чергу, мають стати вихідними при структуруванні змісту дисциплін у вищій школі.

Суттєве значення в умовах застосування модульної технології навчання має контрольно-оцінний компонент з його стимульною функцією. Рейтингова система оцінки знань створює сприятливий для навчання психологічний клімат як в академічних групах, так і в системі самостійного навчання. Це дає змогу уникнути небажаного для студента з інвалідністю стресу під час оцінювання навчальних успіхів.

Вкажемо на деякі суттєві переваги модульної технології навчання, що роблять її доцільною у підвищенні ефективності освіти людей з особливими потребами:



  • модульна система забезпечує точну відповідність результатів цілям навчання, уможливлює високу ймовірність отримування очікуваного як наслідок виваженого технологічного підходу до організації навчального процесу та суб'єкта навчання — студента;

  • модульна система підвищує особисту мотивацію та самостійність студента в освоєнні визначеної для нього програми навчання;

  • модульна технологія організації навчального процесу дає змогу скоротити терміни навчання, оскільки визначає його відправний момент і тривалість з урахуванням рівня раніше накопичених знань і навичок студентів, можливостей їх самостійної роботи в індивідуальному темпі, в якому вони можуть якісно засвоювати модульні блоки та навчальні елементи, передбачені їх особистими індивідуальними програмами.

Безумовно, корекційна педагогіка має свої науково-методологічні інтереси і в таких сучасних, популярних у всьому світі освітніх технологіях та формах організації освітнього процесу, як дистанційне та відкрите навчання.

Дистанційне навчання може використовуватись як у межах нової, дистанційної форми здобуття освіти, так і в комбінації з традиційними формами — очною та заочною, а також у навчанні, що не має мети одержання систематичної освіти.

Основними відмінностями дистанційного навчання від заочної форми навчання є:



  • передача студентам теоретичних матеріалів у вигляді друкованих чи електронних навчальних посібників, що дає змогу повністю відмовитись від установчих лекцій з відвідуванням вузів або значно скоротити їх кількість і тривалість;

  • постійний контакт з викладачем, можливість оперативного обговорення з ним через телекомунікації питань, що виникають у процесі навчання;

  • можливість організації за допомогою телекомунікацій, дискусій, спільної роботи над проектами та іншими видами групових робіт.

Зрозуміло, що ці особливості роблять дистанційну форму навчання доцільнішою в освіті інвалідів, ніж заочна форма. Можливість звести до мінімуму кількість відвідувань навчального закладу приваблива для осіб, які за своїм фізичним станом позбавлені можливості вільно пересуватись.

У цілому освітні технології, що мають бути включені у сферу діяльності корекційної педагогіки, лежать у площині так званої особистісно зорієнтованої освіти (Personality-Centred Education), що забезпечує розвиток і саморозвиток особистості учня з огляду на виявлені його індивідуальні особливості як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.

Привабливість такої освітньої філософії для студентів з інвалідністю полягає в тому, що вона ґрунтується на визнанні за кожним учнем права вибору власного шляху розвитку через створення індивідуальних програм розвитку й альтернативних форм навчання.



Наступним соціальним замовленням для корекційної педагогіки має бути супровід системи раннього втручання та соціальної реабілітації дітей з інвалідністю. Ця система в наш час бурхливо розвивається через створення в державі центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. У державній Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів зазначено, що серед основних принципів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів має бути «системний (не ізольований від інших форм реабілітації) підхід до ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який забезпечить їм реалізацію можливостей, гарантованих кожному громадянину Конституцією України».

Системність та цілісність мають бути наріжним каменем побудови нових принципів корекційної педагогіки. І тут можна звернути увагу на новітню наукову парадигму, яку називають синергетичною. Застосування міждисциплінарного підходу та системно-синергетичних принципів освіти у корекційній педагогіці буде відповідати, на нашу думку, вимогам сучасності.

Оскільки ми нині перебуваємо у фазі постіндустріального «інформаційного суспільства», розвиток корекційної педагогіки не можна уявити без застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій і як засобу спеціальної освіти, і як інструмента наукових досліджень у цій галузі.

Наведемо основні програмні напрями розвитку сучасної вітчизняної корекційної педагогіки.



  1. Корекційна педагогіка має розвиватися на основі нової моделі інвалідності людини - соціальної.

  2. Розширення меж предмета корекційної педагогіки до
    теоретичних і методологічних підвалин освіти людей з інвалідністю будь-якого віку та будь-якого типу фізичних і сенсорних вад.

  3. Застосування в основі корекційної педагогіки філософії особистісно зорієнтованої освіти.

  4. Розроблення науково-методичних і дидактичних основ інтегрованої освіти.

  5. Підготовка спеціалістів для інтегрованого навчання інвалідів.

  6. Наукове обґрунтування системи професійної реабілітації інвалідів в Україні.

  7. Науково-педагогічний супровід системи раннього втручання та соціальної реабілітації дітей з інвалідністю. Орієнтація на сучасні технології освіти, зокрема, модульне навчання та дистанційну освіту.

9. Використання в корекційній педагогіці сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій.

10. Застосування міждисциплінарного підходу та системно-синергетичних принципів освіти у корекційній педагогіці.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал