Освіта осіб з інвалідністю в Україні Тематична національна доповідь Київ -2010 Тематичну національну доповідь «Освіта осіб з інвалідністю в Україні»



Сторінка3/40
Дата конвертації23.12.2016
Розмір7.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

1.2 Основні завдання, стан та тенденції розвитку освіти в Україні

Міністерство освіти і науки України координує діяльність органів управління освіти щодо забезпечення права на освіту дітей з особливостями психофізичного розвитку, у тому числі дітей-інвалідів, підготовки їх до самостійного життя.

Для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, стан здоров`я яких унеможливлює навчання і виховання в загальноосвітніх навчальних закладах на загальних підставах, у системі загальної середньої освіти функціонують спеціальні загальноосвітні навчальні заклади: школи з продовженим днем, школи-інтернати, навчально-виховні комплекси, об’єднання, навчально-реабілітаційні центри, спеціальні класи в загальноосвітніх школах. За нинішніх соціально-економічних умов спеціальні загальноосвітні навчальні заклади продовжують забезпечувати конституційне право на якісну освіту, державну підтримку та соціальний захист найбільш уразливих категорій дитячого населення, насамперед, дітей з інвалідністю. Саме у таких навчальних закладах є можливість спеціально організувати навчально-виховний процес у комплексному поєднанні з корекційно-розвивальною, лікувально-профілактичною, профорієнтаційною роботою, допрофесійною підготовкою учнів (вихованців) відповідно до особливостей їх психофізичного розвитку. Ефективність навчально-реабілітаційного процесу забезпечується відповідною матеріально-технічною базою, спеціально розробленими навчальними планами з корекційно-розвивальним блоком, підручниками, наочно-дидактичними матеріалами, оптимальним режимом, висококваліфікованими педагогічними, медичними кадрами. Разом з тим, сучасна державна політика зумовлює нові вимоги до системи освіти, зокрема, забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами, їх реабілітації та інтеграції в соціум. На сьогодні в Україні все активніше набувають поширення інноваційні освітні технології, в основу яких покладено принцип врахування інтересів дитини. Право таких дітей на інтеграцію в суспільство – основний принцип міжнародних стандартів, а забезпечення їм доступу до якісної освіти є основою їх інтеграції у суспільство.

Аналіз діяльності міністерства та органів управління освіти через призму якісних змін у системі освіти, впровадження інноваційних педагогічних технологій свідчить про позитивні зрушення, які набувають системного характеру. Відповідно до Указів Президента України, доручень Кабінету Міністрів України, з урахуванням сучасних тенденцій щодо запровадження інтегрованого та інклюзивного навчання дітей-інвалідів у ряді спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів забезпечено доступність приміщень для навчання дітей-інвалідів, які пересуваються у візках. З урахуванням світових тенденцій у розвитку освітньої системи, напрацьованого вітчизняного досвіду в Україні все більш важливу роль відіграють інтеграційні процеси. На сучасному етапі інтеграція проявляється у різноманітних формах спільного навчання та виховання дітей з особливостями розвитку та їх здорових однолітків. На сьогодні однією з найбільш поширених форм інтегрованого навчання є спеціальні класи у загальноосвітніх школах, у яких у 2009/2010 навчальному році навчаються 5,7 тис. дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Проте лише така форма інтегрованого навчання не задовольняє потреби населення. Йдеться про населені пункти, насамперед, сільської місцевості, де у загальноосвітніх школах внаслідок відсутності відповідного контингенту дітей немає можливості відкрити спеціальний клас. Окрім того, користуючись законодавчим правом обирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей, батьки надають перевагу навчальним закладам, розташованим якнайближче до місця їх проживання, і в більшості випадків це загальноосвітні школи. Водночас статистичні дані свідчать про щорічне зменшення на 1,5-2,0 тис. вихованців інтернатних закладів. Якщо їх у 2001/2002 навчальному році було 60,5 тис. чол., то у 2009/2010 навчальному році кількість вихованців інтернатних закладів становить лише 47,4 тис. чол.



Як показало вивчення контингентів учнів загальноосвітніх шкіл, нині у навчальний процес, зорієнтований на дитину, яка нормально розвивається, інтегровані понад 100 тис. дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Більшість цих дітей – діти з проблемами розумового розвитку, сенсорними порушеннями (глухі, зі зниженим слухом, сліпі, зі зниженим зором). Невідповідність форм і методів педагогічного впливу на таких дітей без урахування особливостей їх психофізичного розвитку може створювати передумови для формування у них негативного ставлення до навчання, ускладнень поведінки, засвоєння суспільних норм і цінностей, що не сприятиме соціальній адаптації таких учнів та їх подальшій інтеграції в суспільство. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває організація учням з порушеннями розвитку, які навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах, своєчасного системного психолого-педагогічного супроводу, оскільки, наприклад, діти з розумовою відсталістю потребують постійного піклування з боку дорослих, індивідуальної допомоги в процесі засвоєння знань, умінь і навичок. З іншого боку, учні з порушеннями зору та слуху, у яких збережений інтелект, зможуть оволодіти програмними знаннями, уміннями і навичками лише за умови спеціального формування способів навчально-пізнавальної діяльності, виходячи з особливостей сприймання. Тому керівники та педагогічні працівники загальноосвітніх навчальних закладів повинні володіти даними про якісний склад учнів, спрямовувати діяльність на попередження причин низької успішності, невідвідування уроків, охорону фізичного і психічного здоров'я учнів (вихованців). Цьому сприяє налагодження співпраці навчального закладу з обласною (міською, районною) психолого-медико-педагогічною консультацією для отримання консультативно-методичної допомоги щодо особливостей розвитку, визначення адекватних форм і методів навчання учнів з особливими освітніми потребами, забезпечення їх диференційованого всеобучу. Розпорядчими документами Міністерства освіти і науки України органи управління освіти зорієнтовані на організацію відповідної курсової підготовки педагогічних працівників без дефектологічної освіти, які працюють з дітьми з порушеннями розвитку, проведення консультативно-методичної роботи з батьками дітей-інвалідів з метою залучення їх до участі у навчально-реабілітаційній роботі. Одночасно органами управління освіти спільно з консультативно-методичними установами – психолого-медико-педагогічними консультаціями – здійснюється системна організаційно-методична, консультативно-роз’яснювальна робота серед керівників, педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів, громадськості, особливо батьків дітей-інвалідів, щодо забезпечення права таких дітей на освіту та особливостей організації їх навчання, реабілітації, створення передумов для соціалізації. Враховуючи актуальність запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання дітей з інвалідністю, Міністерством освіти і науки вдосконалено концептуальні та стратегічні підходи до розвитку системи загальної середньої освіти, важливими складовими якого є створення мережі навчально-реабілітаційних центрів. У червні 2009 року проведено нараду за участю представників науки, громадських організацій, методичних та педагогічних працівників, за підсумками якої розроблено План дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки (наказ МОН від 11.09.2009 № 855). Зазначений документ пройшов широке обговорення з педагогічною громадськістю та підтриманий громадськими організаціями, які опікуються питаннями освіти дітей з особливими потребами. З метою подальшої реалізації державної політики в частині створення безперешкодного середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями міністерством розроблено План заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для дітей та осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2009-2015 роки «Безбар’єрна Україна» (наказ МОН від 25.08.2009 р. № 785).

Питання доступності до якісної освіти осіб з інвалідністю обговорено у жовтні 2009 року на Всеукраїнській нараді-семінарі начальників обласних управлінь освітою «Модернізація системи освіти в Україні», де проаналізовано наявні проблеми з питань забезпечення доступності приміщень навчальних закладів до потреб осіб з інвалідністю та визначено пріоритетні завдання, етапність їх реалізації.

Для врегулювання комплексу питань, пов’язаних із здобуттям освіти дітьми, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в умовах загальноосвітнього навчального закладу, зокрема фінансування, матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення освітнього процесу, Міністерством розроблено План заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року.

Зазначені акти спрямовані на удосконалення нормативних засад, впровадження інноваційних технологій, демократичних підходів в організації навчального процесу дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в тому числі дітей-інвалідів в умовах загальноосвітніх навчальних закладів. Для забезпечення прав дітей-інвалідів на освіту в комплексі з психолого-педагогічною, медичною, соціальною реабілітацією Міністерством освіти і науки вдосконалюються відповідні фінансово-організаційні засади. З метою впровадження інноваційних технологій у навчально-реабілітаційний процес, створення умов для соціальної реабілітації, наступної інтеграції в суспільство дітей з порушеннями психофізичного розвитку наказом МОН від 15.09.2008 № 852, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 грудня 2008 року за № 1219/15910, затверджено Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Зазначене Положення розроблено з урахуванням сучасних тенденцій щодо забезпечення конституційних прав дітей з особливими освітніми потребами, в тому числі дітей-інвалідів, які потребують державної підтримки у здобутті освіти. Навчально-виховний та корекційно-розвивальний процес у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) організовано за науково обґрунтованим змістом освіти з урахуванням психофізичних особливостей дітей. Зазначений документ сприяє забезпеченню соціального захисту і державних гарантій дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у тому числі з інвалідністю, у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та реабілітації.

Наказом МОН від 05.12. 2008 р. № 1105, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2008 р. за № 1250/15941, затверджено Типові штатні нормативи спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, якими уведено нові посади старшого вихователя, сестри медичної з дієтичного харчування, інженера-електронника.

З метою розроблення організаційно-методичних засад запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання доопрацьовано після громадського обговорення та погоджуються у встановленому порядку Положення про спеціальний клас для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у загальноосвітній школі; Концепція розвитку інклюзивної освіти в Україні.

Проте запровадження інклюзивного, інтегрованого навчання на інструктивно-методичному рівні не дає можливості створити відповідне організаційно-фінансове підґрунтя. На сьогодні відсутність нормативно-правових засад запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами зумовлена недосконалим законодавством у галузі освіти. Для забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, на рівний доступ до якісної освіти, міністерством взято участь у доопрацюванні та здійснено фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону України “Про освіту осіб, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (спеціальну освіту)”. Зазначеним законопроектом передбачається створити правове поле для запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання дітей-інвалідів у комплексі з реабілітаційними заходами як альтернативи їх навчання у закладах інтернатного типу. Окрім того, до переліку загальноосвітніх навчальних закладів уводиться заклад нового типу – навчально-реабілітаційний центр – заклад для дітей з тяжкими порушеннями, для яких на основі індивідуальної програми реабілітації запроваджуватимуться індивідуальні навчальні програми за участі педагогічних, медичних працівників, психологів, реабілітологів. Зазначимо, що нині такі діти не отримують системної психолого-педагогічної допомоги, здебільшого перебуваючи вдома. Паралельно Міністерством освіти і науки ініційовано та розроблено законопроект «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України про освіту (щодо інтегрованого та інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах)», який погоджується з відповідними центральними органами виконавчої влади. З метою координування діяльності місцевих органів управління освіти з питань забезпечення права на освіту усіх дітей, не залежно від стану їх здоров’я, запровадження інтегрованого, інклюзивного навчання, забезпечення варіативності форм, методів навчання наказом МОН у структурі Міністерства освіти і науки (в межах штатної чисельності) у червні 2009 року створено відділ освіти осіб з особливими потребами. Продовжується удосконалення системи управління освітою на регіональному рівні. Окремі структурні підрозділи з питань освіти осіб з особливими потребами створено у складі управлінь освіти і науки Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Харківської, Херсонської та Чернігівської областей. На часі – створення згаданих вище окремих структурних підрозділів у всіх органах управління освітою, а також у системі методичної служби.

Характерним є посилення співпраці Міністерства освіти і науки з громадськими організаціями, недержавними структурами, які опікуються питаннями захисту прав та інтересів осіб з особливими потребами: Рада з питань освіти інвалідів при Міністерстві освіти і науки України та Міністерстві праці та соціальної політики України, українські товариства глухих, сліпих, Всеукраїнська коаліція захисту прав з інтелектуальною недостатністю, «Джерело», “Сонячне коло», «Даун синдром», «Аюверда», «Конгрес інвалідів України», ЮНІСЕФ, міжнародними благодійними фондами «Україна 3000», «Від серця до серця», «Крок за кроком» та ін.



Особливо ефективною у вирішенні суспільних проблем є співпраця Міністерства освіти і науки з Національною асамблеєю інвалідів України.

У квітні 2008 року конструктивно проведено засідання Ради з питань освіти інвалідів в рамках робочої наради із заступниками начальників обласних управлінь освіти і науки за участю Президента Національної Асамблеї інвалідів – народного депутата України Сушкевича В.М., голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Верховної Ради України; Грибальського Я.В., координатора програм Національної Асамблеї інвалідів України, депутата Львівської обласної ради. Під час зазначеного заходу було проаналізовано діяльність органів управління освіти і науки щодо забезпечення доступності навчальних та інших приміщень з урахуванням потреб громадян з інвалідністю, визначено пріоритетні завдання та послідовність їх виконання в контексті реалізації державної політики, забезпечення прав осіб з особливими потребами.



Стало традиційним проведення Міністерством спільно з Національною Асамблеєю інвалідів України спільних науково-практичних конференцій, семінарів, метою яких є узагальнення, впровадження напрацьованого інноваційного досвіду у галузях освіти та реабілітації в контексті міжнародних актів та українського законодавства.

Міністерство освіти і науки України у співпраці з громадськими організаціями інвалідів координує діяльність органів управління освіти і науки у створенні сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями, підвищення ефективності навчально-реабілітаційного процесу та ін.



1.3 Від рівних прав – до рівних можливостей

Демократичні зміни, що відбуваються в Україні, дають можливість по-новому осмислити й оцінити ті тенденції взаємодії держави й суспільства, що створюють сприятливі умови для поетапного реформування галузі спеціальної освіти у перехідний період та на перспективу, створення найсприятливішого середовища, яке б задовольняло потреби кожної особистості, можливість жити і працювати в умовах суспільного розвитку.

Кінець ХХ століття характеризувався активним пошуком змін у філософському, педагогічному, організаційному та теоретичному вимірах, спрямованих на реформування шкільної освіти, підвищення якості навчання, виховання, рівнів розвитку дітей та професійної підготовки майбутніх вчителів до роботи в нових умовах. Зокрема, здійснено перехід загальноосвітньої школи на 11-річний термін навчання, розроблявся і впроваджувався Державний стандарт освіти, побудований на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, вводилися до навчальних планів нові освітні галузі. Конструювання змісту освіти учнів здійснювалося на принципах гуманізації, інтеграції, диференціації, природовідповідності, розвивальної спрямованості навчального процесу.

Оскільки спеціальна освіта розглядається як складова державної системи загальної освіти, зазначені зміни трансформовано у практику навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку. У руслі цієї парадигми в системі спеціальної освіти здійснюється активний пошук шляхів і засобів її удосконалення, обґрунтовується нова методологія навчання, виховання і розвитку цієї категорії учнів, посилюється громадський інтерес до потреб спеціальної освіти, реалізації можливостей і запитів кожної особистості щодо варіативності здобуття базової або повної середньої освіти.

У контексті зазначених змін у другій половині 90-х років ХХ століття започатковано кілька ініціатив щодо модернізації функціонуючої впродовж довгого періоду інтернатної системи навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку. Саме у цей період відбулися прогресивні зміни, спрямовані на побудову нових засад ставлення суспільства і держави до цих дітей, надання їм гарантованих Конституцією України рівних прав і можливостей брати участь в усіх видах і формах соціального життя: жити в родинному середовищі та власним незалежним життям, вчитися в класі з дітьми одного віку за місцем проживання, здобувати якісну освіту, обирати друзів, бути таким як всі.



Завдяки наполегливості педагогічної і наукової громадськості, неурядових громадських організацій, батьків, фінансової підтримки міжнародних фондів одночасно з функціонуванням шкіл інтернатного типу для дітей з особливостями психофізичного розвитку започатковано рух до створення альтернативних закладів – навчально-реабілітаційних центрів. Частина із них підпорядковувалася Міністерству освіти і науки України, а частина – Міністерству праці та соціальної політики України. Окремо створювалися навчально-реабілітаційні центри, діяльність яких здійснювалася за рахунок благодійних коштів або міжнародних фондів. У закладах цього типу створювалися сприятливіші умови для виховання і корекційної педагогічної допомоги тим категоріям дітей, соціально-педагогічна підтримка яким донедавна не надавалася, або обмежувалася філантропічно-опікунськими принципами (діти з помірною, тяжкою розумовою відсталістю, дитячим аутизмом та ін.).

Прогресивним у діяльності навчально-реабілітаційних центрів було те, що діти одержували доступну їм освіту, виховання і соціально-трудову підготовку, проживали у родинному середовищі, що їхні батьки брали участь у навчально-реабілітаційному процесі. Останнє було визначальним для набуття ними досвіду створення оптимального для розвитку дитини середовища та цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку дитини. Родина у цьому випадку є одночасно і середовищем проживання, і виховним середовищем, сприяння яких набагато перевищує всі інші виховні та розвивальні впливи. Це перший етап заходів реалізації загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року.

Втім, більшість навчально-реабілітаційних центрів не отримують достатнього фінансування, навчальний процес здійснюють за адаптованими навчальними програмами і підручниками. Не здійснюється підготовка реабілітологів, що позначається на якості навчально-реабілітаційної роботи, на підготовці дітей до життя. У багатьох навчальних закладах в якості вчителів працюють батьки таких дітей, не маючи вищої педагогічної і спеціальної освіти.

На сьогодні в освіті дітей з особливостями психофізичного розвитку існує низка ще не розв’язаних проблем: відсутній системний підхід до визначення оптимального й диференційованого для дітей кожної нозології змісту і рівня освіти; наявним є перевантаження навчальних програм другорядним інформативним матеріалом; школи-інтернати далеко ще не забезпечені підручниками нового покоління, методичними, дидактичними, наочними матеріалами.

Проведені реформи переважно стосувалися структурної перебудови навчальних закладів, оновлення змісту освіти, розроблення й апробації технологій діагностики розвитку та корекційного навчання і виховання дітей. Однак, поза увагою залишалися такі питання, як зміна філософії освіти, цілей, завдань, базових цінностей, реконструкція соціального і освітнього середовища. Майбутня доля дитини визначалася рядом нормативних документів: Типовим положенням про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей різних нозологій, Типовими штатними нормативами для шкіл цього виду, іншими інструктивними документами. Ключовою фігурою у навчальній роботі був вчитель, а участь батьків залишалася пасивно-споглядальною. Питання оптимізації освітньої мережі спеціальних (корекційних) навчальних закладів, підвищення якості освітніх послуг не були предметом дискусій і обговорення з громадськістю та батьками таких дітей. Здебільшого суспільство було мало інформованим як про кількість дітей, які потребують особливих умов навчання, їх охоплення шкільною освітою, сферу наданих послуг, так і про якість освіти, її відповідність потенційним можливостям дітей різних нозологій.

Зміна внутрішньої і зовнішньої політики, входження до світового інформаційного загальноосвітнього простору, відкритість суспільства та прозорість державної політики сприяли налагодженню партнерських зв’язків між українськими і зарубіжними вченими, усвідомленню потреби корінної перебудови функціонуючої системи навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку як за горизонталлю, так і за вертикаллю. Важливими у цьому аспекті стали традиційні зустрічі та дискусії українських вчених (Бондар В.І., Синьов В.М., Шеремет М.К., Шевцов А.Г. та ін.) з канадськими партнерами (Веббер У., Горбаль Л., Лорман Т., Лупарт Д., Маршал Д., Родда М., Петришин Р.), які сприяли розробленню стратегії розвитку освіти осіб з особливими освітніми потребами, визначенню цілей та етапів її реалізації.



Ключовим принципом цієї стратегії є розуміння того, що ці особи не пристосовуються до правил і умов суспільства, а включаються в його життя на своїх власних умовах, які суспільство приймає і враховує. Для цього суспільство має бути готовим прийняти їх у своє життя як рівноправних громадян, забезпечуючи необхідну підтримку у вигляді логічно зумовленої системи соціально-педагогічної, психологічної, фінансової допомоги та правового захисту.

Сьогодні освіта дітей з особливостями психофізичного розвитку перебуває в зоні активних змін як у зв’язку з науковими пошуками, інноваційними процесами практики їх навчання і виховання, так і в зв'язку з ратифікацією Верховною Радою України міжнародних правових актів - Конвенції ООН «Про права дитини», Всесвітньої декларації «Про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей», Декларацій «Про права інвалідів», «Про права розумово відсталих». Цими нормативними документами юридично спрощується існуюче впродовж довгого періоду уявлення про нерівність людей.

Під впливом міжнародних норм, прийнятих більшістю західних країн, досвіду організації шкіл з інклюзивним навчанням, в Україні змінюється ставлення суспільства і держави до дітей з особливостями психофізичного розвитку, формується переконання в тому, що суспільство повинно керуватися законами, які гарантують всім дітям такі рівні освіченості, які відповідають їх потребам і можливостям. Прихильники радикальних змін, що базуються на ідеях рівноправності меншин і їх соціальної інтеграції, доводять можливість і доцільність включення у загальноосвітній простір всіх без винятку дітей (включаючи й дітей з тяжкими і складними вадами). Направлення їх на навчання до спеціальної школи і, особливо, школи-інтернату, кваліфікується як спроба ізоляції від родини, ровесників, соціального середовища.

В суспільстві розгорнулися гострі дискусії щодо невідповідності інтернатного (відокремленого) навчання учнів сучасному міжнародному досвіду, потребам часу щодо підготовки випускників спеціальних навчальних закладів до інтеграції в суспільство і соціалізації в ньому. Чимало прибічників інноваційних підходів до навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку закликають до радикальних змін в освіті. В основі їх поглядів лежить переконання в тому, що всі діти можуть навчатися, здобувати якісну освіту, реалізувати свій потенціал та інтегруватися в суспільство, якщо створюватимуться для цього спеціальні умови: відповідне для розвитку дитини середовище; адаптовані або змінені навчальні програми, методи, форми організації навчальної роботи, методики викладання навчальних предметів, які найповніше задовольняють освітні потреби кожної особистості; створюватимуться умови для активної участі батьків у реалізації програм навчання.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал