Освіта осіб з інвалідністю в Україні Тематична національна доповідь Київ -2010 Тематичну національну доповідь «Освіта осіб з інвалідністю в Україні»



Сторінка21/40
Дата конвертації23.12.2016
Розмір7.18 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   40

Розділ ХІ Висновки, пропозиції, перспективи інноваційного розвитку освіти осіб з інвалідністю
Українська система навчання і виховання осіб з інвалідністю перебуває на етапі еволюції, який визначається як перехідний від визнання рівних прав до надання рівних можливостей, від інституалізації до інтеграції. Початком етапу для європейських країн було прийняття Загальної Декларації ООН про права людини, Конвенцій ООН про права дитини, права інвалідів, міжнародних документів щодо інклюзивної освіти тощо. Основна мета зазначеного етапу еволюції спеціальної освіти полягає в тому, щоб максимально сприяти інтеграції осіб з особливостями психофізичного розвитку у суспільство, в іншому випадку є небезпека виникнення небажаних наслідків, передусім у вигляді психологічних бар’єрів у соціалізації. Перші кроки в реалізації соціальних і психолого-педагогічних завдань сучасного етапу розвитку спеціальної освіти зроблені у нашій країні в 90-ті роки ХХ століття, коли Україна здобула незалежність і розвивається як суверенна держава, йдучи шляхом інтеграції в європейське, світове співтовариство. Реальність таких кроків української спеціальної (корекційної) педагогіки і психології на шляху до світових стандартів соціалізації осіб з інвалідністю розвитку підтверджуються низкою фактів:

1. В Україні, починаючи з кінця ХХ століття, відбувається бурхливе зростання мережі навчально-реабілітаційних і реабілітаційних центрів, у яких дітям з особливостями психофізичного розвитку та їхнім родинам надається відповідна комплексна соціальна і психолого-педагогічна допомога. Такі центри сприяли збереженню дітей у громаді, зокрема, в сімейному оточенні, тобто їхній інтеграції суспільне буття, зокрема, родинне, на відміну від інституалізації у спеціальних освітніх закладах інтернатного типу. 2. Розширюється практика інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку у загальноосвітній простір, відповідно активізовуються наукові дослідження, які спрямовані на вивчення організаційно-методичних засад такого навчання.

3 метою реалізації основних положень Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей, Національних програм щодо соціально-педагогічної підтримки дітей з особливостями психофізичного розвитку і їхніх батьків, в Україні розпочато експеримент з навчання цих дітей у загальноосвітньому просторі. Він здійснюється за такими двома напрямами.

Перший — інтегроване навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи. Згідно з цією моделлю, при загальноосвітній школі організовуються спеціальні класи (класи компенсуючого типу) для дітей з конкретним порушенням психофізичного розвитку. У них навчальний процес здійснюється окремо за спеціальними навчальними планами, програмами, підручниками й супроводжується обов'язковими заняттями з корекційного блоку. У вільні від навчання години учні разом зі здоровими однолітками беруть участь у різних сферах шкільного життя.

Другий - інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Навчальний процес тут здійснюється диференційовано за індивідуальними програмами, посильними для дітей, і за умов кваліфікованої спеціалізованої корекційної допомоги. Тому, крім учителя, у навчальному процесі активну участь бере його помічник (асистент), який володіє корекційно-компенсаторними технологіями. Він здійснює превентивне сприяння, надає психологічні і корекційні послуги. Меншою, ніж у звичайних класах, є наповнюваність.

3. Створюються і активно функціонують громадські організації, що спрямовують зусилля на мобілізацію та координацію діяльності різних установ, відомств щодо розв'язання правових, соціальних, медичних, освітніх проблем у роботі з особами, які мають особливості психофізичного розвитку і потребують спеціальної, зокрема корекційної медико-психолого-педагогічної допомоги для максимально можливої реалізації своїх особистісних потенцій.

4. Сприяють поліпшенню інтеграції осіб з особливостями розвитку у суспільство позитивні зміни, що відбуваються в установах спеціальної освіти, зокрема, введення державного стандарту загальної освіти та відповідне розроблення нових навчальних програм, підручників, упровадження в педагогічну діяльність інноваційних технологій навчальної і корекційної роботи, реалізація принципів особистісно зорієнтованої освіти, спрямованість її на формування в учнів системи таких компетенцій, які є життєво необхідними у процесі соціалізації особистості на післяшкільному етапі (трудових, творчих, комунікативних, громадянських, правових тощо).

Міністерством освіти і науки України, Національною Академією педагогічних наук, Інститутом спеціальної педагогіки НАПН України здійснено важливі заходи щодо зміцнення навчальної і матеріальної бази шкіл-інтернатів і поліпшення умов для утримання дітей з особливостями психофізичного розвитку, їх навчання, виховання на засадах компенсації та корекції порушених функцій. Ефективність цієї роботи визначається наявністю у спеціальних закладах технічних засобів і пристосувань спеціального призначення та методик їх застосування. При кожній школі функціонують кабінети інтерактивних освітніх, медичних, корекційно-компенсаторних технологій, професійного самовизначення, фізичної реабілітації, лікувальної фізичної культури тощо.

Важливою умовою успішності соціалізації випускників спеціальних навчальних закладів є професійно-трудове навчання учнів. На базі облаштованих навчальних майстерень відповідно до трудових профілів учні готуються до самостійної праці. Цьому сприяє більша, ніж у загальноосвітній школі, кількість годин навчального плану, відведених на професійну підготовку. У багатьох спеціальних школах відкрито класи з поглибленим вивченням предметів гуманітарного, природничого, мистецького, технічного профілів, що розширює можливості продовження навчання у професійно-технічних і вищих навчальних закладах різноманітних профілів та працевлаштування випускників школи.

5. Діти з особливостями психофізичного розвитку, незалежно від того, в яких умовах вони перебувають - інтегрованих чи спеціально інституціолізованих, - активно залучаються до участі у різноманітних формах позашкільної роботи, які дають їм можливість соціально репрезентувати свої досягнення в різних видах діяльності, самореалізуватися й самостверджуватися (огляди художньої самодіяльності, виставки, спортивні змагання, зокрема,участь у місцевих, українських, міжнародних змаганнях параолімпійського руху тощо).

6. Змінюється і послідовно удосконалюється потенціал кадрового забезпечення освітньо-реабілітаційної роботи засобами, які мають особливості психофізичного розвитку. Зокрема, до державних освітніх програм підготовки фахівців за будь-якою педагогічною спеціальністю введено обов'язкову дисципліну «Основи корекційної педагогіки та психології»,яка знайомить майбутніх учителів загальноосвітніх шкіл зі специфікою навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку (порушеннями інтелекту, слуху, зору,мовлення, афектно-вольової сфери, соціальної поведінки, соматичного здоров'я).

7. Усе більше зростає увага науковців і практиків до проблем ранньої діагностики і надання комплексної медико-психолого-педагогічної допомоги дітям у ранньому віці. Це дає можливість оптимізувати та індивідуалізувати раннє корекційне втручання у процеси розвитку і соціалізації дітей та на цій основі попереджувати виникнення небажаних для успіху інтеграції чинників, запобігати можливому явищу соціального відчуження, посилити адаптивні можливості дитини з особливостями розвитку.



  1. Діагностичною та корекційною діяльністю, а також організаційною допомогою охоплюються такі категорії дітей, які раніше випадали з поля поглибленої уваги наукової і практичної спеціальної педагогіки і психології (з помірною та глибокою розумовою відсталістю, поєднанням інтелектуальних і сенсорних порушень, з різноманітними комбінаціями вад психічного й фізичного розвитку, з дитячим аутизмом). Водночас слід зазначити, що в Україні ще не склалася система безперервної освіти осіб з інвалідністю, ця важлива суспільно сфера законодавчо і концептуально не унормована. Це потребує значного посилення державної, суспільної, наукової і практичної допомоги особам з обмеженнями життєдіяльності. Зважаючи на досягнення системи диференційованої спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку, яка формувалася впродовж десятиріч, можливості їх сімейного виховання, надання їм кваліфікованої корекційної психолого-педагогічної допомоги, можна стверджувати, що ця система ще не вичерпала свій соціально-педагогічний потенціал щодо повноцінної підготовки дитини до післяшкільної інтеграції у суспільство. Безумовно, специфіка організації діяльності спеціальних шкіл (у переважній більшості випадків як установ інтернатного типу) посилює дію негативних сегрегаційних чинників: - обмеженість контактів з однолітками та іншими особами з широкого соціального оточення, які не мають порушень розвитку; - значна відчуженість родини від виховного процесу і відірваність дитини від спілкування з найближчими для неї представниками «референтної групи» - батьком, матір'ю, бабусею,дідусем, братом, сестрою, що негативно позначається на емоційному розвиткові особистості; - обмежене коло соціальних сфер діяльностей дітей, ситуацій, вагомих для становлення поведінки як усвідомленої соціально нормативної та самокерованої, для становлення особистості дитини як соціально активної, здатної до гнучкого адекватного реагування на зміни обставин життя.

Основною проблемою у сфері освіти дітей і молоді з інвалідністю є відсутність адміністрування цього напряму на рівні держави, зокрема - непідготовленість педагогів і викладачів для роботи з інвалідами, неукомплектованість навчальних закладах допоміжними засобами (меблі спеціального призначення, адаптовані комп'ютерні програми для навчання тощо), недостатня кількість підручників і літератури для дітей з сенсорними порушеннями, відсутність диференційованого підходу до організації навчального процесу і визначення навантаження на дітей з обмеженими функціональними можливостями, архітектурна непристосованість будівель і приміщень закладів освіти до потреб осіб з інвалідністю.

За таких умов подальша професійна підготовка і соціальна інтеграція дітей -
інвалідів суттєво ускладнюється, а значна частка цієї категорії дітей взагалі не отримує допомоги.

Слід зауважити, що молодь з інвалідністю при бажанні здобути вищу освіту тільки інколи може розраховувати на персональну, дистанційну або заочну форми навчання і то при певних обставинах, а отже, змушена залишатись вдома та бути виключеними із суспільства.

Для вирішення проблем щодо повного забезпечення права на якісну освіту, реабілітацію дітей з інвалідністю, зокрема шляхом запровадження інклюзивного, інтегрованого навчання, необхідно удосконалити законодавство у галузі освіти.

Актуальним є удосконалення управлінської системи у напрямі корекційної освіти (створення окремих структурних підрозділів у місцевих органах управління освіти).

Невід'ємною складовою системи управління корекційною освітою повинні стати відповідні підрозділи в складі установ післядипломної педагогічної освіти, що сприятиме налагодженню постійної методичної допомоги керівникам, педагогічним працівникам дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, їх якісній цільовій курсовій підготовці, забезпечить керівництво роботою відповідних шкільних методичних об'єднань, моніторинг та впровадження напрацьованого досвіду роботи з дітьми-інвалідами в умовах їх інтегрованого, інклюзивного навчання.

Болісним є процес створення навчально-реабілітаційних центрів, які знаходяться у відомчому підпорядкуванні різних міністерств. Не здійснюється координація їх діяльності. У суспільстві існують консервативні стереотипи і настрої стосовно дітей із особливими потребами. Вказані обставини актуалізують задачу вироблення нових підходів щодо педагогічної підтримки дітей і молоді з інвалідністю, пошуку перспективних технологій і інтеграції їх в українське суспільство.

Слід зазначити, що для нашої країни проблема інклюзивної освіти потребує свого розв'язання на основі виваженого підходу як з боку державних органів влади, так і з боку громадськості, оскільки інклюзивні процеси у навчанні дітей і молоді в країнах пострадянського простору мають свою специфіку, розвиваються в умовах особливого соціокультурного статусу з урахуванням позитивів і досягнень диференційованого навчання. Реалізація ідеї інклюзивної (інтегрованої) освіти як однієї з провідних тенденцій сучасного етапу розвитку національної системи освіти осіб з особливостями психофізичного розвитку аж ніяк не означає згортання існуючої диференційованої системи спеціальної освіти. Ефективною інклюзивна (інтегрована) освіта може бути лише в умовах постійного вдосконалення систем загальної, професійної і вищої освіти. У цій галузі принципово важливою є виважена державна політика, яка не допускає крайнощів у вирішенні будь-яких питань.

Вищезазначене дає змогу визначити коло питань оптимізації процесу інтегрування осіб з інвалідністю у загальноосвітній простір. 1. Реалізація права особи з інвалідністю на якісну освіту пов'язана з наданням їй в освітньому процесі кваліфікованої корекційної допомоги, тобто проведення цілеспрямованої роботи з використанням спеціальних технологій, які сприяють відновленню ушкоджених процесів розвитку і соціалізації особистості.



  1. Ефективність інклюзивного навчання суттєво підвищиться за умови своєчасної і кваліфікованої діагностики особливостей психофізичного розвитку особи з інвалідністю, а також при наданні консультаційно-інформаційної підтримки педагогам і адміністраторам загальноосвітнього закладу, у якому вона навчається. 3.Інклюзивне навчання дітей і молоді з інвалідністю має відбуватися за участю різних фахівців (дефектолог-консультант, асистент учителя, психолог, медичний працівник, соціальний працівник, помічник педагога та ін.). Також в умовах освітньої інтеграції вкрай значущим є застосування мультидисциплінарного підходу при організації психолого-педагогічного супроводу учнів та студентів.

4. Зовнішню підтримку з боку фахівців із різних закладів і організацій доцільно координувати на місцевому рівні.

  1. Інклюзивне навчання вимагає створення відповідної нормативно-правової бази, що закріплює правові засади здобуття освіти в різних формах особами з особливостями психофізичного розвитку.

  2. Необхідними є розроблення і подальше вдосконалення спеціальних навчальних планів, програм, підручників і дидактичних засобів з урахуванням вимог особистісно-діяльнісного підходу в освіті дітей і молоді з інвалідністю.

  3. Ефективне інклюзивне навчання можливе лише за умови спеціальної підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів. Метою такої підготовки є оволодіння педагогами дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, вузів методами навчання, виховання і корекції розвитку дітей і молоді з інвалідністю.

  4. Широке запровадження інклюзивного навчання має здійснюватися поступово, у міру підготовки кваліфікованих кадрів і зміни ставлення суспільства до осіб з інвалідністю. Безумовно, реалізація інклюзивного навчання потребує узгоджених і невідкладних дій Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства сім'ї, молоді та спорту України, місцевих громад, усіх, кому не байдужа доля дітей з особливостями психофізичного розвитку.

В умовах фінансово-економічної кризи особи з інвалідністю виявилася чи не найуразливішою групою населення. У цьому контексті забезпечення рівного доступу до якісної освіти особам з інвалідністю – це тест української держави та суспільства на цивілізованість і зрілість. Сьогодні у вищій освіти існує розрив між нормативно-законодавчою базою, яка передбачає окремі гарантії, пільги та соціальний захист осіб з інвалідністю при здобутті вищої освіти, та реаліями, з якими ці особи стикаються, переступивши поріг вищих навчальних закладів.

В Україні відсутнє законодавче закріплення механізмів контролю за дотриманням вузами законодавства щодо студентів з інвалідністю, зокрема, у питаннях доступності до відповідної інфраструктури та розвитку навчально-методичного забезпечення, що стає перешкодою на шляху реалізації прав осіб з інвалідністю при здобутті вищої освіти. Ратифікація Конвенції про права інвалідів є ще одним зобов’язанням для адміністрацій вузів неухильно дотримуватися вимог законодавчих і нормативно-правових актів та взяти їх за основу при організації як вступу осіб з особливими потребами до навчального закладу, так і організації навчального процесу. Не всі вищі навчальні заклади в Україні архітектурно пристосовані для навчання осіб з інвалідністю; малоефективний доступ до засобів навчання (наприклад, відсутність перекладу на жестову мову, книг шрифтом Брайля, аудіокниг); викладачі та програми у більшості випадків не враховують фактор «інвалідності», зокрема програми неадаптовані для потреб цієї категорії студентів; існуюча система вищої освіти не заохочує осіб з інвалідністю отримувати педагогічну освіту; не забезпечується розумне пристосування, що враховувало б індивідуальні потреби осіб з інвалідністю тощо. З метою усталення національної термінологічної системи, пов'язаної з навчанням осіб з інвалідністю, Україна має законодавчо врегулювати терміни, які загальновизнані в міжнародній практиці. Передусім, визначальною передумовою для всіх вищих навчальних закладів, як і для загальноосвітніх, повинно стати усвідомлення, що інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення рівності основного права всіх осіб на освіту. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти всіх осіб з інвалідністю вищі навчальні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використати наявні ресурси для забезпечення індивідуальних освітніх потреб і різних форматів навчання осіб з інвалідністю. При законодавчому врегулюванні національної термінології, пов'язаної з освітою осіб з інвалідністю, слід обґрунтувати необхідність запровадження терміну «інклюзія» як нового концептуального підходу до організації навчального процесу. Україна має свій досвід освіти для осіб з інвалідністю, що на сьогоднішній день відрізняється від досвіду розвинених країн світу, де соціальна інклюзія є стратегічним пріоритетом суспільного розвитку.

Загальні висновки, які були зроблені експертами в рамках проведеного Українським конгресом інвалідів дослідження:

- чинне законодавство України в сфері освіти поняття «інвалідність» розглядає як медичну проблему, а не відносить питання «інвалідності» до сфери прав людини; - визначений Конвенцією про права інвалідів понятійний апарат в законодавстві Україні в сфері освіти використовується не повністю; - у законодавстві України, що регулює інформаційно-просвітницьку політику, відсутні норми щодо обов’язкового проведення державою відповідної просвітницької та виховної функції в суспільстві стосовно людей з інвалідністю; - не передбачені на законодавчому рівні механізми контролю за дотриманням дошкільними закладами, загальноосвітніми навчальними закладами та вузами вимог доступності до відповідної інфраструктури людей з інвалідністю, що бажають навчатися, та «розумного пристосування»;

- відсутні освітні державні стандарти та програми для дітей з розумовою відсталістю (окрім дітей з легкою розумовою відсталістю);

- не існує єдиної системи збору та узагальнення статистичних даних щодо чисельності осіб з інвалідністю, їх потреб, що унеможливлює ефективність впровадження та реалізації освітніх програм;

- недостатня інформованість випускників шкіл-інтернатів та дитячих будинків про права та допоміжні гарантії для інвалідів у сфері вищої освіти, про існування у вузах освітніх програм, про наявність спеціальних проектів, спрямованих на підтримку осіб з обмеженими можливостями. Забезпечення рівного доступу до здобуття вищої освіти для молоді з особливими потребами вимагає розроблення та впровадження системи супроводу їхнього навчання, зокрема: на етапі навчання у загальноосвітньому закладі: - створення системи професійної орієнтації старшокласників з особливими потребами, підготовки до вступу до вищих навчальних закладів; формування мотивації здобуття вищої освіти; на етапі вступу до вищого навчального закладу: - перегляд переліку медичних протипоказань при прийомі до вищих навчальних закладів осіб з особливими потребами (що є суттєвою перешкодою у виборі ними перспективних професій); на етапі навчання у вузі: - створення безбар'єрного архітектурного середовища; - створення спеціалізованої матеріально-технічної бази; - підготовка спеціалізованого навчально-методичного забезпечення; - упровадження спеціальних інформаційних і навчальних технологій (впровадження сучасних технічних засобів навчання); - забезпечення індивідуального підходу до навчання студентів з особливими потребами (індивідуалізовані навчальні програми, розробленню "індивідуального освітнього маршруту»); - підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу;

- організація психологічної підтримки;

- формування в колективі толерантного ставлення до людей з інвалідністю, розуміння їх проблем;

- організація соціальної та медико-реабілітаційної допомоги;



на етапі працевлаштування: - налагодження співпраці з центрами зайнятості, роботодавцями та іншими учасниками регіонального ринку праці. Нормативними підставами організації супроводу навчання студентів з особливими потребами має стати удосконалення законодавчої бази у відповідності з міжнародними нормами. Не зважаючи на істотні здобутки, водночас залишається чимало проблем і не використаних резервів щодо подальшої модернізації підготовки фахівців в галузі корекційної освіти: по-перше, слід суттєво актуалізувати зміст навчання у вузах, включивши дисципліни, які б готували спеціалістів для інклюзивної освіти інвалідів (дошкільної, шкільної та вищої), розкривали особливості ранньої діагностики і корекції порушень розвитку дитини, забезпечували ефективність розвитку і соціалізації інвалідів з комплексними відхиленнями тощо.; по-друге, потребує покращення підготовка педагогів до використання сучасних засобів та технологій навчання (зокрема, комп'ютерних, альтернативно-комунікативних) у школах для дітей з вадами зору, слуху, інтелекту; по-третє, важливо вказати на низький рівень підготовки фахівців корекційної освіти у регіональних педагогічних університетах, що не мають відповідного кадрового забезпечення. Підготовка корекційного педагога, психолога передбачає викладання спеціальних дисциплін, що вимагають від викладача глибоких фахових знань та практичного досвіду, без яких навчальний курс стає схоластичним, позбавленим творчого та осмисленого погляду на процеси, що відбуваються у вітчизняній та світовій педагогіці та психології. Така підготовка не забезпечує належного рівня професійних знань, умінь та навичок майбутніх фахівців, а часто дискредитує корекційну освіту; по-четверте, нарікання слухачів та педагогічної громадськості викликає якість проведення курсів підвищення кваліфікації в обласних інститутах післядипломної освіти, що не мають належного кадрового забезпечення для їх проведення і не залучають до цієї роботи досвідчених науковців. Здебільшого воно немає нічого спільного з фахом слухачів або ж обмежується недостатнім обсягом годин фахових дисциплін, до викладання яких залучаються практичні працівники. Така підготовка не лише не сприяє підвищенню кваліфікації психолого-педагогічних кадрів, але й на практиці призводить до загального зниження рівня їхньої теоретичної та методичної підготовки та перешкоджає поширенню сучасних знань у галузі корекційної освіти. Розв'язання цієї проблеми може стати практика позбавлення ліцензій на проведення курсів підвищення кваліфікації з певних спеціальностей інститутів, які не мають належного кадрового забезпечення. Позитивному вирішенню цієї проблеми сприятиме впровадження накопичувальної системи підвищення кваліфікації, що може стати альтернативою курсам. У цьому разі, відвідуючи фахові семінари, круглі столи, майстер-класи тощо, організовані закладами з належним кадровим забезпеченням, фахівець може отримувати бали, певна сума яких буде зараховуватись як еквівалент курсів підвищення кваліфікації; по-п’яте, сьогодні незадовільним є забезпечення кадрами корекційної освіти багатьох регіонів України. Лише третина практичних працівників у галузі корекційної освіти на місцях мають вищу освіту та відповідну кваліфікацію. Не сприяє підвищенню якості корекційної освіти й різке збільшення кількості керівників спеціальних закладів освіти, які не мають освіти за спеціальністю «Дефектологія» чи «Корекційна освіта». Розв'язати цю проблему можна, зобов'язавши таких керівників пройти курсову перепідготовку на базі вищої освіти за спеціальністю «Корекційна освіта» та підсиливши контроль з боку місцевих органів управління освітою щодо виконання вимог діючого законодавства, зокрема у питаннях призначення фахівців на означені посади; по-шосте, на фоні зростання кількості дітей дошкільного та шкільного віку, які мають порушення психофізичного розвитку (у тому числі тяжкі, спричинену органічними порушеннями центральної нервової системи, та комбіновані), і недостатнього рівня забезпечення кваліфікованими кадрами значної кількості регіонів України (передусім, районних центрів, селищ, сіл) постійно зменшується кількість бюджетних місць для підготовки студентів зі спеціальності «Корекційна освіта». Така ситуація, зокрема, призвела до зменшення набору на бюджетні місця і в Інституті корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова попри те, що і досвід підготовки фахівців, і кадрове забезпечення у цьому навчальному закладі не має аналогів в Україні; по-сьоме, серйозною залишається проблема працевлаштування випускників. Це в умовах, коли в багатьох регіонах України бракує кваліфікованих корекційних педагогів та психологів. Можливі причини цього парадоксу приховані у неспроможності місцевих органів освіти взяти на себе відповідальність за прийом на роботу молодого спеціаліста, оскільки це накладає певні зобов'язання (зокрема соціальні гарантії). У результаті посади вчителів дефектологів чи практичних (спеціальних) психологів або взагалі не відкривають, або призначають на них осіб, які не мають відповідної кваліфікації і не можуть проводити корекційну роботу на належному рівні.

Пропозиції Українського конгресу інвалідів щодо дотримання права на освіту осіб з інвалідністю:

  • привести законодавство України у сфері освіти осіб з інвалідністю у відповідність до Конвенції ООН про права інвалідів. Вважати доцільним прийняття Закону «Освіта осіб з інвалідністю»;

  • розробити єдину державну стратегію освіти осіб з інвалідністю з метою запобігання дискримінації та забезпечення доступності до всіх рівнів освіти;

  • запровадити систему контролю за виконанням чинного законодавства в сфері освіти осіб з інвалідністю;

  • обґрунтувати систему оцінки на ранніх стадіях специфічних освітніх проблем дітей та молоді з інвалідністю, щоб мати змогу адаптувати навчальні програми та плани;

  • розробити нормативну-правову базу для впровадження різних моделей інклюзивної освіти;

  • запровадити систему підготовки та перепідготовки всіх фахівців, що працюють на всіх рівнях освіти, з метою більш глибокого усвідомлення ними проблем інвалідності.

  • забезпечити згідно чинного законодавства архітектурну, транспортну та інформаційну доступність освітніх закладів;

  • забезпечити для осіб з інвалідністю рівність при виборі навчального закладу, форм навчання;

  • вирішити питання щодо належного соціально-економічного забезпечення реалізації особою з інвалідністю права на освіту шляхом збільшення державного бюджету України на інклюзивну освіту;

  • розробити нормативи чисельності асистентів, сурдоперекладачів та інших спеціалістів для створення умов для осіб з інвалідністю, законодавчо закріпити ці посади у штатному розкладі вузу та передбачити кошти відповідно до цих нормативів;

  • створити навчально-методичні підрозділи для супроводу студентів з інвалідністю.

Новизна викликів ХХІ століття обумовлює необхідність прогнозування інноваційного розвитку освіти осіб з інвалідністю. Назріла потреба у створенні безперервної освіти для осіб з інвалідністю, а також відкритті у Міністерстві освіти і науки України Департаменту освіти осіб з інвалідністю, відділення освіти осіб з інвалідністю в Інституті інноваційних технологій і змісту освіти. Життя вимагає наукового обґрунтування варіативних моделей освіти осіб з інвалідністю. Вважати доцільним рекомендувати:



Міністерству освіти і науки України:

  • провести у 2012-2013 н.р. Всеукраїнську виставку-презентацію прогностичних моделей освіти осіб з інвалідністю;

  • підготувати і провести у 2011 році Всеукраїнську науково-пошукову конференцію «Компетентнісний потенціал змісту освіти осіб з інвалідністю»;

  • створити Всеукраїнський банк прогностичних моделей інноваційного розвитку освіти осіб з інвалідністю.

Інституту спеціальної педагогіки НАПН України:

  • продовжити розробку теоретичних і практичних аспектів моделювання інноваційного розвитку освіти осіб з інвалідністю;

  • дати типологічну характеристику прогностичних моделей різних типів закладів інклюзивної освіти, розробити концепцію безперервної освіти осіб із інвалідністю. Спільно з інститутами Національної Академії педагогічних наук України розробити стандарти змісту безперервної освіти осіб з інвалідністю, передбачити підготовку та апробацію програм, посібників із різних аспектів інклюзивної освіти дітей і молоді.

  • видати практико зорієнтовані посібники «Моделі інноваційного розвитку закладів освіти для осіб з інвалідністю», «Феномен інноваційної школи: життєтворчі пріоритети», «Моделі інноваційного інклюзивного простору України».

Інститутам професійно-технічної і вищої освіти Національної Академії педагогічних наук України:

  • науково обґрунтувати концептуальні засади інтеграції осіб з інвалідністю у професійно-технічні ліцеї, коледжі, вузи;

  • розробити державні стандарти змісту освіти осіб з інвалідністю у професійній і вищій школі;

  • практикувати моніторинги рівня якості освіти осіб з інвалідністю.

  • передбачити проведення формувальних експериментів із різних аспектів компетентнісно спрямованої освіти осіб з інвалідністю.

Інститутам післядипломної освіти:

  • проводити цільові курси із проблем моделювання інклюзивної неперервної освіти;

  • здійснити науково-методичний супровід розроблення моделей освіти осіб з інвалідністю.

Управлінням, відділам освіти:

  • забезпечити створення освітньо-реабілітаційного простору у закладах освіти, районах, містах із метою формування життєвої компетентності учнів;

  • спрямувати зусилля закладів освіти на розроблення моделей інклюзивної освіти;

  • практикувати проведення обласних, районних і міських конференцій із різних аспектів компетентнісно спрямованої освіти осіб з інвалідністю;

  • передбачити виставки-презентації моделей інклюзивної освіти;

  • здійснювати науково-методичний супровід становлення і розвитку виховних систем;

  • створити обласні інформаційно-аналітичні банки досвіду реалізації перспективних моделей інклюзивної освіти;

  • розпочати експериментально-пошукову роботу із проблеми «Проектування і практичне забезпечення компетентнісно спрямованого розвитку соціально-педагогічних систем освіти осіб з інвалідністю». Актуальним є питання технології проектування компетентнісно зорієнтованого навчання і виховання осіб з інвалідністю, моделювання, прогнозування інноваційного розвитку навчального закладу, впровадження проектно-цільового управління. Особливої значущості набуває розробка прогностичних моделей розвитку освіти осіб з інвалідністю, проведення випереджальних, формувальних експериментів із метою визначення перспектив інклюзивної освіти в Україні.

Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України

зосередити зусилля на:

  • створенні банку даних про педагогічний досвід, теоретичні і методичні результати досліджень в галузі інтегрованих підходів до навчання і виховання дітей і молоді з інвалідністю;

  • розробленні та впровадженні ефективних моделей розвитку життєвої компетентності та інтеграції в суспільство дітей і молоді з інвалідністю;

  • формуванні позитивного ставлення суспільства до дітей і молоді із інвалідністю як повноцінних і повноправних громадян України, встановивши для цього творче співробітництво із засобами масової інформації;

  • створенні банку текстової, відео-, аудіо- візуальної продукції для використання мас-медіа з метою подолання негативного ставлення суспільства до дітей і молоді із особливими потребами;

  • поширенні перспективних соціальних, психологічних і педагогічних технологій створення позитивного іміджу інклюзивних закладів освіти. Для цього розробити і здійснити програми:

  • «Партнерство в ім’я розвитку реалізації життєвої компетентності і інтеграції в суспільство дітей і молоді з інвалідністю»;

  • «Партнерство в ім’я реалізації місії навчально-реабілітаційних центрів»;

  • проведенні інноваційних, пошукових семінарів для педагогів, медиків, психологів, які працюють у навчально-реабілітаційних центрах; - створенні умов для реалізації права дітей із особливими потребами на повноцінне інформаційне обслуговування; інтеграції їх у соціокультурний простір. Важливо: забезпечити науковий супровід інноваційних технологій і інтеграції дітей і молоді з інвалідністю;

  • створити творчу групу вчених, педагогів, які б спрямували свої зусилля на розробленні програм розвитку життєвої компетентності;

  • підготувати орієнтири щодо інтеграції осіб з інвалідністю в суспільство, розвитку у них життєвої компетентності (навичок соціально-побутового орієнтування, комунікативної діяльності, свідомої регуляції власної поведінки в соціумі, життєвого і професійного самовизначення, соціальної мобільності). Розробити інструментарій для оцінки рівня досягнень у сферах життєвої компетентності;

  • запропонувати альтернативні варіанти розвитку систем допрофесійного і професійного самовизначення дітей і молоді із особливими потребами. Розробити програму «Культура життєвого самовизначення».

Спільно з Національною Академією педагогічних наук України підготувати науково-пошукові проекти «Теорія і практика становлення інноваційних закладів освіти нового типу на базі шкіл-інтернатів», «Крок за кроком до життєвої компетентності» на засадах особистісно зорієнтованого навчально-реабілітаційного процесу, педагогіки життєтворчості.

Передбачити, починаючи із 2010-2011 навчального року, проведення Всеукраїнських постійно діючих семінарів:



  • «Розвиток життєвої компетентності та інтеграція дітей і молоді з інвалідністю у суспільство»;

  • «Психологія і педагогіка життєтворчості: на шляху до школи ХХІ століття»;

  • «Паблик рилейшнз»: партнерство у створенні інклюзивного освітнього простору».

Щорічно проводити соціологічні моніторинги «Освіта осіб з інвалідністю в Україні». Вважати доцільним проведення у 2012 році Всеукраїнської науково-пошукової конференції «Безперервна інноваційна освіти осіб з інвалідністю: досвід, проблеми, перспективи».


Додатки



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал