Особливості виховної роботи з важковиховуваними дітьми план Поняття важковиховуваності у сучасній психолого-педагогічній літературі



Сторінка3/5
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.77 Mb.
1   2   3   4   5

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в Ужгородському національному університеті відповідно до планів науково-дослідних робіт, зокрема проектів № 10243-96, № 21007-2000 міжнародної програми TEMPUS-TACIS, а також комплексної програми "Теоретико-методологічні засади формування системи соціальної роботи" (шифр 0198U007793). Тему дисертації затверджено вченою радою Ужгородського національного університету (протокол №2 від 25.02.2003 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 25.04.2006 р.).

Мета дослідження – охарактеризувати систему профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Російській Федерації досліджуваного періоду й обґрунтувати доцільність використання її досвіду в профілактичній діяльності з неповнолітніми в Україні.

Мета дослідження зумовила такі завдання:

 Виявити основні тенденції становлення і розвитку системи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Росії.

 Розкрити сутнісні особливості девіантних проявів у поведінці неповнолітніх.

 Виявити принципи профілактичної роботи з неповнолітніми в Росії досліджуваного періоду.

 Обґрунтувати шляхи творчого використання здобутків профілактичної системи Російської Федерації в Україні.



Об'єкт дослідження – девіантна поведінка неповнолітніх.

Предмет дослідження – профілактична робота з подолання девіантної поведінки неповнолітніх у РФ кінця 90-х рр. ХХ – початку ХХІ сторіччя.

Методологічною основою дослідження стали положення теорії наукового пізнання; системний та хронологічний підходи до аналізу педагогічних явищ і процесів; концептуальні положення філософської, психологічної та педагогічної науки про сутність особистості, діалектичні суперечності процесу становлення особистості і детермінованість її поведінки зовнішніми та внутрішніми факторами, провідну роль діяльності в особистісному формуванні; основні положення соціальної педагогіки про вдосконалення системи соціальних інститутів та їхнього впливу на особистість.

У дослідженні використано такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація зібраного матеріалу); теоретичний (аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми); пошуково-бібліографічний (вивчення архівних джерел, законодавчих актів СРСР і Російської Федерації); хронологічний (дослідження еволюції змісту профілактичної діяльності в Російській Федерації); історико-географічний (аналіз передумов і тенденцій розвитку системи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх в Російській Федерації); порівняльно-аналітичний (порівняльний та історико-педагогічний аналіз теоретичних положень з проблеми профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у російській і вітчизняній науковій літературі).



Джерельна база дослідження: науково-педагогічна, психологічна, соціологічна, юридична література, законодавчі акти, матеріали та документи міжнародних організацій, науково-практичних конференцій, матеріали соціологічних досліджень, дисертаційні роботи з фондів Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (м. Київ), Російської державної бібліотеки (м. Москва), бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова, бібліотек Ужгородського національного університету та Черкаського національного університету, нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки Російської Федерації.

Хронологічно дослідження охоплює період 1990 – 2005 рр. Нижня межа визначається такими історичними подіями: розпад СРСР і утворення суверенної держави – Російської Федерації; початок пролонгованих соціально-політичних, економічних і духовних трансформацій російського суспільства. Верхня межа фіксує сучасний стан дослідження проблеми.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно проаналізовано систему профілактики девіантної поведінки неповнолітніх Росії, обґрунтовано регіональну різнорівневу інфраструктуру профілактичної роботи у РФ, й уточнено сутність поняття "девіантна поведінка"; охарактеризовано основні особливості девіантних проявів у теперішніх умовах (бродяжництво, проституція, правопорушення, вживання психоактивних речовин); доведено актуальність виокремлених теорій (аномії, стигматизації, диференційованого зв'язку) і підходів (біологічний, психолого-педагогічний, соціологічний, кримінологічний) до профілактики девіантної поведінки та означено основні суб'єкти її реалізації (інститути загального соціального попередження, первинної соціальної превенції, вторинної соціальної превенції, кримінально-правової превенції); виявлено основні принципи (інтегративності, систематичності й системності, міжфакторної зумовленості та ін.) забезпечення ефективності профілактичної роботи; обґрунтовано доцільність використання доробку РФ в системі профілактики девіантної поведінки в організації й керівництві відповідною діяльністю з неповнолітніми в Україні.

Практичне значення роботи полягає в тому, що за результатами дослідження розроблено методичні рекомендації щодо використання технологій організаційно-педагогічної й реабілітаційно-виховної діяльності в профілактичній роботі з дезадаптованими дітьми і впроваджено їх у навчальні курси: "Технології соціальної роботи" та "Соціологія девіантної поведінки" на факультеті суспільних наук Ужгородського національного університету (довідка № 272-04 від 29.03.06); "Соціальна психологія" і "Корекційна педагогіка" в Мукачівському гуманітарно-педагогічному інституті (довідка № 17/3 від 29.03.06). За результатами дослідження дисертанткою розроблено спецкурси "Діти вулиці", "Соціальна робота з неповними сім'ями", "Соціально-педагогічні проблеми девіантної поведінки", "Соціальний супровід сім'ї", "Соціальна робота в загальноосвітніх установах", які впроваджено в навчальний процес

Актуальність теми. На тлі дестабілізації політико-економічного розвитку України стає загрозливою тенденція до погіршення основних соціально-психологічних показників сім'ї, освітніх і культурних закладів (скорочення фінансування їхніх програм), молодіжних і дитячих об'єднань (відсутність стратегії державної підтримки), а також посилення міграційних процесів в регіонах з економічною нестабільністю. Все це особливо несприятливо позначається на благополуччі дітей і підлітків. Основи формування специфічних поведінкових стереотипів і, відповідно, способу життя в сенситивному періоді особистісного розвитку закладаються в умовах відсутності психологічного відчуття стабільності в суспільстві, що часто зумовлює дезорієнтацію і дезадаптацію неповнолітніх, поведінкові девіації.

Втрата позитивних ідеалів, посилення впливів факторів ризику (стрес, нераціональне харчування, куріння, зловживання алкоголем, токсичними й наркотичними речовинами та ін.), за твердженнями українських дослідників (Г. Васянович, В. Оржеховська, В. Татенко, Г. Товканець, Т. Федорченко, М. Фіцула та ін.), є актуальними проблемами суспільства і вимагає сучасних наукових розробок. Експериментальні дані щодо правопорушень неповнолітніх в Україні дозволяють стверджувати, що в загальному масиві злочинності показники їхньої участі є досить вагомими (кількість злочинів неповнолітніх становить: для убивств – 5,5 %; важких тілесних ушкоджень – 5,7 %; зґвалтувань – 9,7 %; розбоїв – 15,3 %; грабежів – 16,2 %; крадіжок – 13,5 %; хуліганства – 8,9 %).

Вище означене об'єктивно актуалізує наукові пошуки шляхів успішного розв'язання теми порушеної проблеми.

У роботах сучасних учених увиразнено низку негативних тенденцій у розвитку злочинності неповнолітніх в Україні. Вони виявляються в зростанні її темпів з поширенням організованих форм злочинної діяльності; збільшенні кількості злочинів, зумовлених наркотиками; удосконаленні технічної оснащеності неповнолітніх злочинців; значному зростанні криміналізації дівчат-підлітків і стиранні гендерних відмінностей між неповнолітніми з девіантними проявами.

Несприятливі фактори соціального оточення, які негативно впливають на психіку підлітків, сприяють формуванню загального психологічного типу девіанта, якому притаманні схожі особистісні характеристики, ціннісні орієнтації і мотиваційні установки.

Практика показує, що тривалий час суспільство витрачало більше сили і ресурсів на боротьбу зі злочинністю, ніж на її попередження. Натомість зміни, які спостерігаємо в сучасних умовах (поступове визнання ефективності домінуючого впливу засобів профілактики в комплексному поєднанні з формами і засобами покарання), доведено ухвалою в Україні низки важливих державних документів: "Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві"; "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності"; "Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки" та ін.

Проблеми девіантної поведінки неповнолітніх є досить актуальними і для багатьох інших країн, з-поміж яких вирізняємо Російську Федерацію. Її досвід розглядаємо важливим з огляду на спільні з Україною витоки та джерела соціально-педагогічної теорії й практики профілактики відхилень у поведінці неповнолітніх упродовж ХХ сторіччя.

У середовищі неповнолітніх Росії за останні 10-15 років прояви девіантної поведінки набули загрозливих масштабів. Це спонукало учених до активних пошуків ефективних шляхів їх попередження та усунення, а офіційну владу до оновлення законодавчих актів і розробки довготривалих програм, дотичних до змісту девіацій. Якщо до 1990 року в СРСР були прийняті тільки окремі закони і постанови щодо профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, то з початку 90-х років ситуація докорінно змінилася, про що свідчать законодавчо-правові акти: "Про затвердження Типового положення про спеціальні навчально-виховні заклади для дітей і підлітків з девіантною поведінкою" (1995 р.), "Про додаткові гарантії соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" (1996 р.), "Про затвердження Типового положення про освітні заклади для дітей, які потребують психолого-педагогічної та медико-соціальної допомоги" (1998 р.), "Про організацію діяльності спеціалізованих закладів для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілітації" (2002 р.), "Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх" (2005 р.) та інші.

Педагоги (О. Даниленков, С. Моісеєва, М. Рожков, М. Шакурова), психологи (І. Горькова, Н. Лісовська, І. Севастьянова, А. Фоміна, Л. Шипіцина), правознавці (В. Васильєв, В. Кудрявцев, В. Пирожков, О. Туришев), соціологи (В. Іванов, О. Ковальова, Б. Паригін, С. Сергейчик) і медики (В. Менделевич, Л. Мірошниченко, П. Сидоров, М. Сованюк) уже започаткували дослідження різних аспектів порушеної проблеми і

ї актуальність стає особливо очевидною й об'єктивною з початку ХХІ сторіччя, оскільки останні роки простежуємо дію низки специфічних факторів, що зумовлюють зростання негативних тенденцій у суспільстві загалом і в середовищі неповнолітніх зокрема. Аналіз найочевиднішої з-поміж них доводить, що девіантна поведінка, зазвичай, трансформується в кримінальні форми і стає небезпечною не лише для особистісного розвитку неповнолітнього та його подальшої самореалізації, а й для всього суспільства. Активні пошуки ефективних шляхів профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у працях сучасних російських учених (Я. Гілінський, П. Лебедєв, Ю. Лісіцина, І. Севастьянова, Р. Хусаінов, Л. Шипіцина) зумовлені й іншими тенденціями: зростання темпів злочинності зі збільшенням частки її поширення в організованих формах асоціальної діяльності; посилення злочинності неповнолітніх у структурі загальної злочинності; збільшення кількості злочинів, зумовлених вживанням наркотиків; удосконалення технічної оснащеності неповнолітніх злочинців і т. ін.

2. Результати аналізу усталених наукових визначень змісту поняття "девіантна поведінка" свідчать, що попри певні розходження у поглядах на його сутність, учені все ж єдині у тому, що девіантною поведінкою індивід ігнорує офіційні установки, норми й очікування притаманні даному суспільству. Формування девіантних способів поведінки неповнолітніх в сучасних умовах є наслідком складного комплексу взаємозумовлених соціальних, психологічних і біологічних факторів, які негативним чином позначаються на пізнавальних здібностях, ціннісних орієнтаціях, мотиваційних установках і поведінкових реакціях дітей і підлітків, зумовлюють їх дезадаптацію в соціальному середовищі.

Виявлено сутнісні особливості найпоширеніших девіацій у середовищі неповнолітніх: бродяжництва, проституції, правопорушень, вживання психоактивних препаратів (алкоголю, наркотичних і токсичних речовин).

3. У боротьбі з девіантними проявами поведінки неповнолітніх РФ все більшого значення набуває профілактична робота. Встановлено, що її основною характеристикою є спрямованість на попередження і мінімізацію негативних девіацій. Перспективність і актуальність змісту профілактичних заходів вбачаємо в тому, що всі профільні інституції в системі цілеспрямованого впливу забезпечують ефективність і дієвість соціальних норм у всіх сферах суспільства.

За результатами дослідження обґрунтовано багаторівневу структуру профілактичної роботи. Вона передбачає: соціально-економічні, ідеологічні та культурні заходи на загальнодержавному рівні (задоволення матеріальних і духовних потреб неповнолітніх, формування їх соціальної зрілості та громадянської активності); координацію виховних впливів за місцем проживання і навчання (заходи задля оздоровлення мікросередовища); виховну роботу з неповнолітніми (корекція розвитку особистості, попередження аморальних учинків і протиправних дій).

У системі профілактики девіантної поведінки неповнолітніх виокремлено первинну, вторинну і третинну профілактику, а також простежено окремі напрями та заходи загального впливу (загальносоціальна профілактика) та їх індивідуалізовані форми щодо певної конкретної особи (спеціальна профілактика). Кожен вид профілактики вирізняється специфікою, способами і прийомами організації.

4 За матеріалами досліджень російських учених обґрунтовано, що реабілітаційно-корекційна робота з дезадаптованими дітьми є важливою складовою всієї системи профілактичної роботи в країні, оскільки здебільшого неповнолітні з девіантною поведінкою є соціально дезадаптованими. На основі теоретико-методологічного аналізу психолого-педагогічної та соціальної літератури розкрито сутність соціальної реабілітації – це комплекс заходів соціальної підтримки і діагностико-корекційного впливу задля подолання різних форм дезадаптації неповнолітніх з подальшим інтегруванням їх у соціум.

Реабілітаційні заходи профільних інститутів, служб і освітніх закладів реалізують психолого-педагогічні діагностико-корекційні програми (виявлення і виправлення дефектів у психічному розвитку, в пізнавальній сфері та в особистісних властивостях), а також соціально-педагогічні програми ресоціалізації (відновлення соціального статусу підлітка в системі міжособистісних відносин, переорієнтація його референтних установок). Їхня специфіка корелює з особливостями дезадаптації неповнолітніх правопорушників. На цій основі нами доведено, що ефективність системи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх зумовлюється дотриманням таких принципів:


  • інтегративності (різносторонність профілактико-виховного впливу; протистояння безсистемності профілактичної роботи; урахування особистісних характеристик підлітка як складної саморегулюючої системно-синергетичної системи; гармонійність соціально-педагогічних впливів з подоланням роз'єднаності, функціоналізму, невиправданого паралелізму та ін.);

  • систематичності й системності (побудова педагогічного процесу з урахуванням особливостей його частин, які складають цілісність, а також організаційних і соціально-психологічних передумов; постійне спрямування суб'єктів профілактичної роботи на виявлення потенційних чи можливих дефектів у розвитку; внесення коректив з попередження дій потенційних внутрісистемних негативних факторів;

  • міжфакторної зумовленості (синтез змісту предметів навчання і виховання, які зумовлюють розвиток особистості, усвідомлення нею цінностей і перспектив, формування її ідеалів, орієнтацій; формування готовності до опанування відповідними знаннями і способами нормативної поведінки за умови організації різних видів її діяльності; урахування рівня освіченості неповнолітніх.

5. У дослідженні обґрунтовано різнорівневу регіональну інфраструктуру профілактичної роботи у РФ та реабілітаційного простору щодо здійснення покарань неповнолітніх: інститути загального соціального попередження; первинної соціальної превенції; вторинної соціальної превенції; кримінально-правової превенції. З-поміж суб'єктів профілактики виокремлюємо:

– суб'єкти загальної соціальної профілактики (органи і установи системи освіти, охорони здоров'я, соціального обслуговування, опіки, культури, сфери дозвілля тощо);

– суб'єкти спеціалізованої профілактики поведінки неповнолітніх з "групи ризику" (комісії в справах неповнолітніх, підрозділи з попередження правопорушень у середовищі неповнолітніх, центри тимчасової ізоляції, спеціальні навчально-виховні установи закритого типу).

Одержані результати дослідження теоретичного і практичного доробку в системі профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у РФ свідчать, що і надалі залишаються актуальними проблеми цілеспрямованої молодіжної політики з комплексним плануванням питань освіти, працевлаштування, організації дозвілля, забезпечення житлових умов, надання соціальних послуг, удосконалення нормативно-правового захисту неповнолітніх із докорінною зміною підходів до профілактичної роботи з ними, подолання відомчої обмеженості й забезпечення чіткого координування та диференціації змісту діяльності профільних інституцій.



впровадження в Україні такі заходи: розробка цільових корекційно-реабілітаційних профілактичних програм роботи з неповнолітніми, схильними до девіантних проявів; створення шкіл нового типу (за інтересами, адаптивна, реабілітаційно-оздоровча, домашня, реальна, відкрита); розвиток мережі спеціальних реабілітаційних закладів (центри соціально-педагогічної реабілітації, соціальні притулки, соціальні готелі, центри допомоги дітям, позбавленим батьківської опіки, центри постінтернатної адаптації); підготовка висококваліфікованих спеціалістів для роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки; актуалізація наукових (психолого-педагогічних, соціологічних, медичних, кримінологічних) досліджень.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. У подальшому для вивчення і наукового обґрунтування розглядаємо актуальними питання функціонування нових типів закладів соціально-педагогічної та психологічної допомоги неповнолітнім; розробки наукових засад співробітництва державних, приватних і громадських структур профілактичної роботи з неповнолітніми і підготовки фахівців для роботи з ними, а також вивчення й узагальнення зарубіжного досвіду з порушеної проблеми.



Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

 Н.А. Зобенько. Робота психологічної служби з неблагополучними сім'ями // Науковий вісник Ужгородського державного університету: Серія "Педагогіка. Соціальна робота". – №1. – Ужгород, 1998. – С. 102-105.

 Н.А. Зобенько. Взаємодія шкільного психолога і соціального педагога у профілактиці правопорушень серед учнівської молоді // Науковий вісник Ужгородського державного університету: Серія "Педагогіка. Соціальна робота". – №2. – Ужгород, 1999. – С.76-79.

 Н.А. Зобенько. Врахування типу темпераменту учнів у навчально-виховній роботі. Науковий вісник Ужгородського національного університету; Серія "Педагогіка. Соціальна робота". – №4. – Ужгород, 2001. – С. 29-31.

 Н.А. Зобенько. Особливості підліткового віку та їх вплив на розвиток важковиховуваності школярів // Науковий вісник Ужгородського національного університету; Серія "Педагогіка. Соціальна робота". – №5. – Ужгород, 2002. – С.30-33.

 Н.А. Зобенько. Роль соціального педагога у профілактиці відхилень у поведінці неповнолітніх // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія "Педагогіка. Соціальна робота". – №8. – Ужгород, 2005. – С.46-49.

 Н.А. Зобенько. Профілактика наркоманії серед підлітків в діяльності соціально-психологічної служби // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Серія "Педагогічні науки". – №75. – Черкаси, 2005. – С.78-85.

 Н.А. Зобенько. Профілактична робота з неповнолітніми, схильними до вживання наркотиків, в Росії // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Серія "Педагогічні науки". – №85. – Черкаси, 2006. – С. 67-71.

 Н.А. Зобенько, Опачко М.В. Національні та загальнолюдські цінності в змісті підготовки студентів до роботи в системі соціально-психологічної служби. // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія "Педагогіка. Соціальна робота". – №7. – Ужгород, 2004. – С.73-76.

 Н.А. Зобенько. Особливості психологічного консультування в школі // Соціально-правові основи діяльності шкільної психологічної служби в системі освіти і навчально-методичний посібник / За ред. І.В. Козубовської, В.В. Сагарди. – Ужгород: УжДУ, 2000. – С.78-86.

 Н.А. Зобенько, Козубовська І.В., Дорогіна О.І. Гуманістичні засади діяльності шкільної психологічної служби у попередженні правопорушень серед учнівської молоді // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Трансформація гуманітарної освіти". – Ужгород, 25 – 27 травня 1998 р. – С. 366-370.

 Н.А. Зобенько. Психокорекцій на робота з попередження агресивності у дітей підліткового віку // Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції "Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи" / За заг. ред. І.В. Козубовської, І.І. Миговича. – Ужгород: УжНУ, 1999. – С.272-274.

 Н.А. Зобенько, В.А. Башкірєв. Психологічний тренінг в профілактиці відхилень у поведінці неповнолітніх. Право. Соціальна робота: теорія і практика: Матеріали доповідей та повідомлень наукової конференції. – Ужгород: УжДУ, 2000. – С.80-82.

 Н.А. Зобенько. Взаємодія шкільного психолога і соціального педагога у попередженні сімейного неблагополуччя // Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 25 – 26 лютого 2003 р. / За заг. ред. В.В. Сагарди, М.В. Опачко. – Ужгород: УжНУ, 2003. – С.90-93.

 Н.А. Зобенько. Шляхи вдосконалення профілактики адиктивної поведінки // Підготовка соціальних працівників / соціальних педагогів до профілактики адиктивної поведінки молоді. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Наукове видання. – Черкаси: Черкаський національний університет, 2004. – С.71-79.

 Н.А.Зобенько. Корекційно-реабілітаційна робота з дезадаптованими дітьми в школах, соціально-психологічних службах і закладах Російської Федерації (методичні рекомендації). – Ужгород: УжНУ, 2006. – 32 с.

Прийоми роботи

з девіантними дітьми



У педагогічній літературі під девіантним поводженням розуміють відхилення від прийнятих у певному суспільстві, соціальному середовищі, найближчому оточенні, колективі соціально-моральних норм і цінностей, порушення процесу засвоєння і відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також саморозвитку й самореалізації в тому суспільстві, до якого людина належить.

У психології девіантним називається поводження, що відхиляється від соціально-психологічних і моральних норм або є помилковим антигромадським зразком розв'язання конфлікту, який проявляється в порушенні суспільно прийнятих норм або збитку, який завдається суспільному благополуччю, оточуючим і собі.

Незважаючи на певні відмінності і психологи, і педагоги головним критерієм девіації вважають порушення норм, прийнятих у певному суспільстві.

Практична потреба у вивченні причин девіантного поводження школярів і особливостей їх виховання й коригування поводження є значною. Проаналізуємо деякі з них.



Психологічні й соціальні причини девіантності:

• дефекти правової та моральної свідомості;зміст потреб особистості;



  • особливості акцентуації характеру (у додатку наведено типи акцентуації, їх особливості, рекомендації щодо роботи);

  • особливості емоційно-вольової сфери;

• вплив сучасних молодіжних субкультур (у таблиці 1 проаналізовано основнімолодіжні субкультури).

Проблеми в родині як причини відхилень у поводженні дитини:



  • неблагополуччя, негаразди в родині;

  • педагогічна некомпетентність батьків, дорікання, лайка під час взаємодії із членами родини, покарання через дрібниці;

нерозуміння або незнання батьками труднощів дітей;

•власне факт приналежності до неблагополучної родини.

Проблеми дитини як передумова відхилень у її поводженні: хвороби;


  • відставання в навчанні; недостатня впевненість у собі;

  • самотність; нерозуміння іншими;окремі емоційні та інтелектуальні характеристики підлітка: підвищена збудливість, розгальмування потягів, низький рівень емоційно-вольового контролю.

Аддиктивнеповодження— термін, що означає поводження людини, яка зловживає алкоголем або іншими наркотичними речовинами.

Девіантне поводження має велику кількість форм проявів, і однією з таких форм є аддиктивне поводження підлітків.



  • Загальні риси, властиві підліткам, що зловживають наркотиками або алкоголем:

  • слабкий розвиток самоконтролю,самодисципліни;



  • низька стійкість до різноманітних несприятливих впливів, невміння долати труднощі;

  • емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фрустральну ситуацію, невміння знайти продуктивне розв'язання конфлікту.

Причини, з яких підлітки вдаються до наркотиків:

  • проблеми в родині, нерозуміння. Ідеться про відсутність діалогу батьків і дітей, нерозуміння людей різного покоління, неблагополучні родини (коли батьки зловживають спиртними напоями або наркотиками);

  • це модно й цікаво. Підлітки можуть почати вживати наркотики з тієї причини, що це модно в їхній компанії (адже всі вживають наркотики ті чи інші, у тому чи іншому вигляді), слід відзначити також інтерес підлітка до них (а яке відчуття виникне після прийняття наркотиків?);

  • вплив і тиск з боку друзів. Ідеться про те, що, підлітки можуть піддаватися тиску з боку друзів і знайомих, які можуть примушувати спробувати той чи інший наркотичний засіб з допомогою насмішок або сили;

  • депресія, відсутність будь-яких цілей у житті. Підлітки можуть почати вживати наркотики через пригнічений стан, нерозділене кохання, розпач.

Молодіжні субкультури та їх вплив на формування особистості в підлітковому та юнацькому віці

Назва субкультури

Характеристика

Особливості поглядів

ЕМО

Члени групи носять рожевий і чорний одяг, значки улюблених груп, скаржаться на весь світ і ніколи не посміхаються. Підлітки та юнаки, що відносять себе доцієї субкультури,

жадають бути в центрі інтересів інших, тому роблять усе, щоб на них звернули увагу



їх вирізняють: жага самовираження, протистояння несправедливості, особливе, чутливе світовідчуття

Готи

Характеризуються похмурістю. Носять різноманітний одяг: від розкішних суконь до іміджу панків 80-х років. Характерною зачіскою для представників обох статей уважається довге волосся, пофарбоване в чорний колір. За допомогою гриму обличчю надають блідості, а очі підводять темною тушшю

Мають своєрідну «життєву філософію»: завжди прагнути більшого, шукати красу, навіть у тому світі, у якому її немає, завжди дивитися на позитивні й негативні боки життя, не закриваючи на них очей

Панки

Головна особливість — любов до панк-року. Одяг — підгорнуті джинси, важкі черевики, а також кеди. Наносять зображення черепів і символічних знаків на одяг і аксесуари. Носять браслети зі шкіри, рідше — з голками. Багато хто робить татуювання. Також носять рвані потерті джинси, на які чіпляють ланцюги від собачих повідків

Критичне ставлення до суспільства й політики

Скінхеди

Бритоголові хлопці у високих черевиках із загорнутими або заправленими джинсами, в куртках-бомберах

Підтримують нацистські й расистські ідеї. Одна з найагресивніших субкультур

Епси.

Носять одяг райдужних кольорів і радіють життю. Вільні в усьому—в одязі, музиці й поводженні

Об'єднує оптимістів. Одна з останніх субкультур

Металісти

Субкультура, позбавлена яскраво вираженої ідеології й зосереджена в основному навколо музики

Тексти метал-груп пропагують незалежність і впевненість у собі, культ «сильної особистості»

Моди

Захоплюються керуванням скутерів та їх прикрашанням різними деталями. Найбільш поширеною формою є вибілені джинси із червоними підтяжками, важкі червоні черевики зі сталевими носхами. Обов'язково коротко обстрижене волосся. Це дає уявлення про їх власника як про «інтелектуала»

-

Репери

Цей стиль має наслідувальний характер і останнім часом усе більше є складовою субкультурної освіти, що отримала назву «хіп-хоп». Репери носять широкий, на кілька розмірів більший одяг. Спортивні. Улюблений вид спорту — баскетбол. Із прикрас носять значки й сережки. Репери — не лише ті, хто слухає музику в стилі «реп», але й люди, які пишуть реп, перейняті його ідеологією

В основній масі репери не агресивні, крім тих, хто зараховує себе до течії «Гангста»

Хіпі

Усі хіпі носять довге волосся, зазвичай розчісуючи його на проділ. Чоло й потилицю охоплює тонка поворозка. Зазвичай присутні джинси або джинсова куртка, іноді балахон невизначеного кольору, на шиї — невелика шкіряна сумочка, прикрашена бісером або вишивкою. На руках — саморобні браслети або намисто, найчастіше з бісеру, дерева або шкіри

Ідеологія: людина повинна бути вільною, насамперед внутрішньо. Вільна людина й у любові, що сприяє єднанню людей


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал