Особливості поведінки батьків у конфліктах з дітьми дошкільного віку



Скачати 307.04 Kb.

Сторінка2/2
Дата конвертації30.11.2016
Розмір307.04 Kb.
1   2














23
Розділ ІІ. КОНФЛІКТИ У ВЗАЄМИНАХ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
Даний різновид конфліктів — один із найрозповсюдженіших у повсякденному житті. Однак він деякою мірою обійдений увагою фахівців
— психологів і педагогів. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше й активно розробляється соціологами. З більш ніж семисот психолого-педагогічних робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інший публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батьками і дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень: сімейних відносин, вікових криз, впливу подружніх конфліктів на розвиток дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми.
Як вказують деякі дослідники, сім’я як система, суспільний інститут переживає сьогодні своєрідну “вікову кризу”: відбувається перехід сім’ї як системи, що функціонує, на якісно інший рівень. Оскільки в сучасних умовах матеріальний фактор перестає бути відповідальністю виключно чоловіка за виживання сім’ї, відбувається закономірний перехід з одного етапу розвитку (патріархату) на інший (біархат). При цьому домінуючими стають функції задоволення більш високого рівня потреб емоційно-
інтелектуальної, духовної сфери [2].

На сьогодні дослідження сім’ї в Україні, практична робота з сім’єю є доволі популярним напрямком психологічної науки і практики, особливо порівняно з попередніми роками, коли ця проблема знаходилася на периферії наукової думки. Так, зростають – як кількісно, так і якісно – установи та організації, що займаються проблемами сім’ї на державному рівні. Це насамперед установи, які реалізують державну політику допомоги сім’ї (Центри соціальних служб для молоді, відділи сім’ї та молоді, Служба у справах неповнолітніх). Діяльність недержавних фондів, організацій (Спілка захисту сім’ї та особистості, Центр екології сім’ї та ін.) також робить вагомий внесок у сферу практичної допомоги сім’ї та

24 наукових досліджень. Ґрунтовними психологічними та соціально- психологічними дослідженнями проблем сім’ї займаються такі провідні наукові установи, як Державний інститут проблем сім’ї та молоді, Інститут психології АПН України, Інститут соціальної і політичної психології АПН
України, Інститут проблем виховання АПН України.

























25
2.1. Психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків з дітьми
дошкільного віку.
Дослідження цього напрямку свідчать про те, що сьогодні трансформується, розширюється розуміння сутності та розуміння різних феноменів, наявних у сімейно-подружньому житті. Зокрема, дослідження психологів свідчать, що у 80–85% сімей постійно відбуваються конфлікти, в 15–20% наявні сварки через різні причини [1].
На окрему увагу заслуговує постановка і дослідження проблеми сімейного насильства, до якої зараз спостерігаємо значний суспільний і науковий інтерес. Зауважимо, що ця проблема потребує подальшого поглибленого вивчення різних чинників насильства, зокрема психологічних факторів, передумов, а також можливостей запобігання цьому явищу [1].
Отже, трансформації інституту сім’ї є ознакою сучасного етапу суспільного розвитку. За даними Т. В. Буленко, найпоширенішими тенденціями розвитку сучасної сім’ї в Україні є наступні:
- порушення механізму адаптації сім’ї до динамічних процесів у суспільстві;
- послаблення захисної функції сім’ї (як матеріальної, так і психологічної);
- структурно-функціональна трансформація сім’ї за невизначеності або суперечливості сімейних ролей;
- погіршення дитячо-батьківських взаємин, зумовлене невідповідністю та закостенілістю батьківських норм;
- стійка орієнтація подружжя на малодітну сім’ю;
- загострення суперечностей між партнерами в орієнтації сім’ї на демократичний (з боку жінок) або патріархальний (з боку чоловіків) розвиток;

26
- дисфункціональний розвиток сім’ї, ознаками якого є: тенденція до домінування, боротьба за владу обох партнерів, неузгодженість рольової поведінки, негнучкість сімейних норм, маніпуляція партнером, дітьми,
ігнорування потреб, почуттів членів сім’ї, конфліктна взаємодія;
- ускладнення сімейної адаптації молодого подружжя внаслідок неадекватних дошлюбних очікувань, завищених вимог до партнера;
- нестабільність життєвих планів в умовах економічної нестабільності [1].
Отже, сучасна сім’я характеризується значними структурними та психологічними трансформаціями, що спричиняють зміну
її функціонування як системи. Глибоке вивчення цих трансформацій та їх наслідків є одним із перспективних, малорозроблених напрямків психологічних досліджень сім’ї.
Структура сім’ї – це склад сім’ї та сукупність взаємин. З точки зору структури, можна виокремити сім’ї, де керівництво зосереджено в руках одного її члена, та сім’ї, де помітна участь всіх членів сім’ї в управлінні. У першому випадку говорять про авторитарну систему взаємин, в другому – про демократичну. Яким чином той чи інший характер взаємин впливає на функціонування всієї системи, на задоволення потреб кожного її члена?
Який вплив різні системи мають на становлення особистості дитини?
Постановка цих питань у психологічних дослідженнях може дати цікавий матеріал для розв’язання проблем сімейних конфліктів, проблем спілкування з дитиною.
Крім загальних причин, породжуючих конфліктність взаємин у сім’ї, що розглянуті вище, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.
1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного

27 члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.
Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.
2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:
• розбіжності членів родини з питань виховання;
• суперечливість, непослідовність, неадекватність;
• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;
• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,
3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням ,особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення , які вони раніше виконували, що призводить до впертості [1].
Виділяють наступні вікові кризи дітей:
• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);
• криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);
• криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);
• криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку — 12—14 років);
• підліткова криза 15-17 років .
4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють

28 консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі та
інше. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей [6].
Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:
­
оптимальний тип відносин батьків і дітей;
­
потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;
­
скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляться з ними (виникає спільне невдоволення);
­
скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;
­
поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;
­
поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти;
­
батьки не цікавляться інтересами дітей, а діти не відчувають бажання ділитися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).
Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:
­
реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);
­
реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);
­
реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, приховування інформації і дій).

29
Виходячи з цього основними напрямками профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:
1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.
2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення
є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.
3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.
4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням.
На думку психологів, конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими дітьми може сприяти наступне:
­
завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;
­
враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;
­
намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;
­
пам'ятати, що для змін потрібен час;
­
протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;
­
виявляти сталість стосовно дитини;
­
частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;
­
схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки
­
спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;
­
зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;
­
обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;
­
дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;
­
розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;
­
використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;
­
враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей [6].

30
Досліджуючи різні сім’ї – проблемні, аномальні, нетипові тощо, констатуючи, можливо, певні негативні тенденції, слід все ж пам’ятати про те, що кожна сім’я володіє внутрішніми ресурсами та потенціалом для розвитку. Будь-який кризовий момент не обов’язково має виключно негативне значення, а дозволяє сім’ї, усвідомивши та асимілювавши власний досвід, перейти на інший рівень функціонування – рівень більш глибоких, більш задовільних стосунків, за яких враховуються потреби кожного.



















31
2.2. Попередження конфліктів у взаємовідносинах батьків та дітей.
Щодня перед батьками виникають педагогічні задачі, які передбачають не тільки аналіз умов та причин виховного явища, а й обґрунтування свого рішення, самостійної відповіді на певні запитання.
Вирішування педагогічних задач, як правило, спонукає батьків до підвищення рівня педагогічних знань, до творчого застосування класичного або іншого кращого досвіду, творчого користування методами сімейного впливу. Таким чином, забезпечення партнерських взаємин батьків і дітей та педагогічної доцільності умов сімейного виховання дитини ґрунтується на усвідомленні і розумінні батьками потреб її вчасного розвитку та задоволенні цих потреб, адекватній оцінці себе як вихователів, на постійній роботі над собою, тобто самовдосконаленні, на доброзичливому спілкуванні та співпраці членів сім‘ї.
Коли в батьків з'являються труднощі з дитиною, вони повинні заново проаналізувати ситуацію, з'ясувати, що вона потребує, і задовольнити ці потреби перш, ніж що-небудь почати.
Покарання саме по собі може принести тільки негативні результати.
Сподіватися на що-небудь інше — трагічна помилка. Покарання, не засноване на безумовній любові, і негативні методи виховання можуть лише остаточно зіпсувати відносини між батьками і дітьми. На жаль, саме такий підхід до виховання типовий у наш час. У цьому одна з причин, по якій у сучасних дітей виникають безпрецедентні ускладнення практично у всіх областях, починаючи з навчання і кінчаючи особистими проблемами.
Гарну поведінку від дитини в першу чергу домагаються проханнями.
Найбільше важливо, щоб прохання поволі прищеплювали дитині почуття особистої відповідальності. Поступово дитина почне усвідомлювати, що гарне поведінка — його обов'язок, така ж, як і обов'язок батьків — стежити за тим, щоб дитина виконувала їхнього прохання [15].

32
Якщо ж батьки воліють використовувати накази, бажаючи домогтися гарної поведінки, то дитина може стати слухняним і поводитися добре, але поводитися подібним чином він буде тому, що так сказали папа і мама, а не тому, що гарне поведінка — це благо для нього самого. Він не буде бачити у своїх батьках союзників, що намагаються заради його інтересів.
Дитина в такому випадку вважає, що батьки просять її про гарну поведінку заради збереження порядку, спокою, соціальних умов і, в остаточному підсумку, — заради своїх власних інтересів.
Дуже важливо зрозуміти, що прохання — це найефективніший спосіб давати наставляння. Це не робить вас більш поблажливими чи менш вимогливими. Використовуючи таку форму спілкування ви просто більш вдумливим, приємним і, якщо можна так сказати, делікатним способом робите наставляння дитині. Це особливо доречно, коли ви хочете, щоб дитина одержала задоволення від виконання того чи іншого завдання [15].
Слід зауважити, що батьки повинні спробувати уникати неприємних зіткнень. Це не виходить, що ми повинні потурати нерозумним бажанням дитини. Ні, звичайно, але ми повинні постійно аналізувати свої сподівання від дітей, переконуючи, що ці чекання розумні, обґрунтовані і відповідають віку дитини, рівню його розвитку і фізичних можливостей.
Так, моменти, коли покарання необхідне, з'являться, але якщо батьки помітять, що вони часто карають дитину, їм варто переглянути свої відносини з дитиною і подумати, чи не занадто багато вони жадають від неї.
Допустимо, дитина явно не кориться і її зухвала поведінка не залежить від заповнювання його емоційної ємності. Він не реагує ні на прохання, ні на строгі накази і продовжує не коритися. (Знову дозвольте сказати, що така ситуація повинна виникати надзвичайно рідко. Але якщо вона усе-таки виникла, переконаєтеся, що ви випробували всі засоби, перш ніж вдатися до покарання). Дитина повинна бути покарана.

33
Визначити належне покарання звичайно нелегко. Покарання повинне відповідати провині. Дитина дуже гостро почуває справедливість і обґрунтованість покарання. Малюк знає, коли реакція батьків була надзвичайною, занадто грубою стосовно до нього. Він також бачить їхню надмірну поблажливість до поганої поведінки. Він відзначає непослідовність батьків, порівнюючи їхню реакцію в різних ситуаціях чи спостерігаючи їх відносини з іншими дітьми, особливо з братами і сестрами. От чому батьки завжди повинні твердо і наполегливо вимагати відповідної поведінки, застосовувати справедливе покарання і не боятися бути люблячими і суворими одночасно. Батьки повинні виявляти гнучкість, особливо в питаннях покарання.
Природно, батьки не повинні занадто часто змінювати свої рішення, щоб не виглядати безглуздо і не приводити в сум'яття дітей. Але, наприклад, якщо провинену дитину карають, залишаючи в спальні на 1 годину, і незабаром виявляються зм'якшуючі провину факти, то цілком логічно і доречно пояснити це дитині і зменшити покарання. Якщо покарання вже вчинили, і якщо дитина була покарана несправедливо по якійсь іншій причині, то цілком у порядку речей вибачитися перед дитиною і спробувати виправити положення.
Батьки повинні виявляти гнучкість і змінювати свій підхід до дитини, якщо маються підстави. Батьки також завжди повинні бути готові вибачитися, якщо це потрібно. Необхідність перемінити чи рішення вибачитися час від часу виникає в кожній родині.
Виявляти гнучкість (з найпершого років життя дитини), щоб відповідним чином змінювати свою точку зору в дисциплінарному питанні, і виявляти твердість - це дві різні речі. Обидві необхідні.
Твердість насамперед залежить від наших чекань стосовно дитини і його реакції на наші прохання. Якщо чекання занадто завищені (наприклад, не варто чекати, що дворічна дитина буде виконувати усі на першу вимогу),

34 то ми виявляємо нерозумність. Нормальна дворічна дитина, природно, велику частину часу схильний до негативної реакції і здається дуже неслухняним. Але це нормальна стадія розвитку, давайте назвемо її нігілізм дворічного. Покарання за це неприпустимо. Люблячі батьки дворічної дитини, звичайно, виявляють твердість, але твердість у визначенні границь дозволеного, а не в покаранні. Такі батьки будуть керувати поведінкам маляти, непомітно “маневруючи” ним: переміщаючи його в потрібне місце чи потрібне положення. Період нігілізму дворічних має вирішальне значення для їхнього розвитку. Це один зі способів, яким кожний з них повинний психологічно відокремити себе від батьків. На перший погляд таке поведінка може показатися відкритою непокорою, але це щось інше. Одним з відмінностей нігілізму дворічного від відкритої непокори є “стан війни”, властивий непокорі.
Коли свідомі батьки застосували всі перераховані способи вираження любові і використовували всі дисциплінарні міри, а дитина все рівно відкрито не кориться, батьки повинні покарати його. Такий тип непокори потрібно зломити. Покарання повинне бути досить суворим, щоб зломити відкрита непокора, але в той же час воно повинне бути по можливості м'яким, щоб уникнути проблем, про які ми вже говорили.
Якщо можна обійтися простим чи поясненням наказом, щоб зломити непокора, навіщо ж більш суворі заходи? Добре, також, якщо досить обмежитися тим, щоб відіслати на якийсь час дитини в його кімнату, а для того, щоб зломити опір дитини - досить позбавити його якихось привілеїв.
Але давайте подивимося правді в очі — фізичне покарання необхідне. Але тільки лише в крайньому випадку.
Також доречним було б торкнутися деяких питань коректування поведінки. Ця система принципів виховання дітей широко застосовується в наші дні. Якщо говорити коротко, коректування поведінки має на увазі позитивне підкріплення (привнесення позитивних цінностей у сферу

35 діяльності дитини), негативне підкріплення (видалення позитивних цінностей зі сфери діяльності дитини) і покарання (привнесення негативних факторів). Прикладом позитивного підкріплення є заохочення дитини за гарну поведінку цукеркою і фруктами. Прикладом негативного підкріплення є позбавлення можливості дивитися телевізор за погану поведінку. Однак треба відзначити кілька важливих моментів.
По-перше, як уже відзначалося, подібні прийоми коректування поведінки часто просто підмінюють емоційне виховання. Якщо занадто часто виправляти поведінку дитини, вона не буде почувати, що її люблять.
По-перше, тому що в основі коректування поведінки вже закладена умовність. Дитина одержує нагороду тільки в тому випадку, якщо вона поводиться певним чином. По-друге, коректування поведінки не враховує почуття емоційні потреби дитини. У результаті батьки, що прибігають до коректування поведінки як до основного методу спілкування з дитиною, не можуть виявити свою безумовну любов до нього.
Якщо коректування поведінки стає основною формою спілкування батьків з дитиною, то в малюка виробляється невірна система цінностей.
Він звикає робити що-небудь головним чином за винагороду, і зрештою виробляється тенденція чекання. Якщо ми хочемо, щоб дитина робила що- небудь для власного задоволення чи відчувала гордість за добре виконану роботу, не варто надмірно часто прибігати до коректування поведінки.
Очевидним висновком нашого дослідження є те, що в спілкуванні дорослих з дітьми-дошкільнятами домінує авторитарно-монологічний тип спілкування. На нашу думку, надмірне дистанціювання батьків від своїх
“дітей як таких” обумовлено саме високими вимогами до рівня соціалізації дітей, що призводить до стереотипізації сприйняття дітей. У становлено також, що домінування авторитарно-монологічного типу спілкування корелює із загалом невисоким рівнем загальноетичних і альтруїстичних

36 цінностей батьків, у результаті чого прагматичні цінності переносяться і на сприйняття власних дітей.
Для гармонізації стосунків між батьками й дітьми у нашій роботі ми спираємось на досвід терапевтичної роботи авторів О.Бодальова і
В.Століна. Вони зазначають, що в родинах із дітьми дошкільного віку, в яких спостерігаються труднощі спілкування, дезадаптація, окремі невротичні реакції, доцільно здійснювати комплексну психологічну корекцію. При цьому корекційний процес розгортається одночасно за кількома напрямами [12]:
1. Робота дитячої ігрової групи. Основне завдання – усунення порушень у психічному й особистісному розвитку дитини, перебудова несприятливих стереотипів поведінки і створення нових, більш адекватних.
2.
Батьківський семінар. Основне завдання – розширення психологічних знань батьків про сімейні стосунки й особливості сімейного виховання під час лекцій, групових дискусій, аналізу проблемних ситуацій, библіотерапії.
3. Робота батьківської групи. Основне завдання – корекція негативного досвіду стосунків у сім’ї, неадекватних батьківських установок на основі обговорень і психодраматичного обґрунтування типових ситуацій спілкування в сім’ї і взаємодії з дитиною.
4. Спільні заняття батьків із дітьми в ігровій формі. Основне завдання – закріплення попередньої роботи, виявлення зникнення симптомів сімейного неблагополуччя і визначення реального досвіду стосунків у сім’ї, який дедалі більшою мірою повинен відповідати
ідеальній моделі сімейних взаємин [12].
У результаті описаної системи роботи з’являється можливість оптимізації сімейних стосунків, процесу виховання дітей у сім’ї.

37
Підсумок
Проблема дослідження відносин батьків та дітей має тривалу
історію, впродовж якої накопичено значний обсяг теоретичних та емпіричних знань про закономірності виникнення, протікання та розв’язання міжособистісних конфліктів. У психології до даної проблеми зверталися представники практично усіх шкіл і напрямків. Кожен науковий напрямок зробив певний внесок у розуміння конфлікту як складного явища, яке виникає у процесі взаємодії людей. Сучасна зарубіжна психологія конфлікту є прикладною галуззю досліджень. У вітчизняній психології не було сформульовано єдиного розуміння міжособистісного конфлікту та чіткого підходу до вивчення даного феномену. Конфлікти, які виникають на різних етапах онтогенезу, зумовлюються різними індивідуальними, психологічними та соціальними чинниками.
Ми в своїй роботі звернули також увагу на батьківські установки і реакції, ставлення батьків до дитини і життя у сім`ї, порушення виховного процесу в сім`ї, причини відхилень у сімейному вихованні, типи виховання.
Очевидним висновком нашого дослідження є те, що в спілкуванні дорослих з дітьми-дошкільнятами домінує авторитарно-монологічний тип спілкування. На нашу думку, надмірне дистанціювання батьків від своїх
“дітей як таких” обумовлено саме високими вимогами до рівня соціалізації дітей, що призводить до стереотипізації сприйняття дітей. У становлено також, що домінування авторитарно-монологічного типу спілкування корелює із загалом невисоким рівнем загальноетичних і альтруїстичних цінностей батьків, у результаті чого прагматичні цінності переносяться і на сприйняття власних дітей.
У нашому дослідженні ми дійшли висновку, що конфлікти між батьками і дітьми виникають через деструктивні внутрішньосімейні

38 відносини, недоліки у сімейному вихованні, низький рівень батьківської компетентності, вікові кризи дітей,
індивідуально-психологічні особливості батьків і дітей. У дітей старшого дошкільного віку серед чинників виникнення конфліктів з дорослими часто є наслідком недостатності уваги з боку дорослих, дефіциту доброго ставлення, байдужості.
Однак, досліджуючи різні сім’ї – проблемні, аномальні, нетипові тощо, констатуючи, можливо, певні негативні тенденції, слід все ж пам’ятати про те, що кожна сім’я володіє внутрішніми ресурсами та потенціалом для розвитку. Будь-який кризовий момент не обов’язково має виключно негативне значення, а дозволяє сім’ї, усвідомивши та асимілювавши власний досвід, перейти на інший рівень функціонування – рівень більш глибоких, більш задовільних стосунків, за яких враховуються потреби кожного.
Безконфліктному спілкуванню батьків з дітьми сприяє підвищення педагогічної культури батьків, організація родини на колективних початках, підкріплення словесних вимог організацією виховання,
інтересом батьків до внутрішнього світу дітей, високий рівень поінформованості про дитину.
Отже, якщо батьки з повагою відносяться до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомагають у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій та формуванні власної системи цінностей, в сім`ї зберігається емоційний комфорт, підвищується психологічна освіта батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини. Лише дружні, відкриті стосунки батьків із дітьми, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім`ї, бажаний результат виховання.
Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає

39 у виробленні спеціальних рекомендацій зі зміни несприятливих психологічних факторів, що утрудняють функціонування родини і створюють у ній конфліктні відносини.
Результати і положення нашого дослідження дозволили зробити наступні висновки:
1. Необхідне ретельне вивчення сімей (в першу чергу етично- психологічного клімату в них, педагогічної обізнаності батьків ).
2. Ефективність "домашнього виховання" полягає в створенні в сім'ї благополучної обстановки, при якій батьки відносяться один до одного й до інших дітей з любов'ю довірою та пошаною. Досягнення цієї мети можливе шляхом підвищення педагогічної культури батьків, їх авторитету в сім'ї з урахуванням національних, регіональних і інших особливостей.
3. Ми вважаємо, що основа рішення проблеми коректної та етичної поведінки батьків з дітьми дошкільного віку, в усуненні причин, які приводять до створення конфліктних ситуацій між батьками й дітьми. Це завдання розв'язується шляхом надання сім'ї дієвої педагогічної допомоги.













40
Cписок використаних джерел
1.
АКТУ АЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНОЇ СІМЇ В
УКР АЇНІ (Т. М. Яблонська) // Український соціум. - 2004. - № 2 (4). -
C.80-84.
2.
Бондарчук О.І. Сім’я як осередок соціалізації дитини // Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах. – К.: АЛД, 1998. – 95с.
3.
Булахова С. На шляху до взаємодії. Поради батькам. // Психолог, № 12,
2003. – С. 1-8.
4.
Вопросы психологии ребенка дошкольного возраста: Сборник статей /
Под ред. А.Н.Леонтьева. – М., 1995. – 144 с.
5.
Заброцький М.М. Вікова психологія: навч.посібник /Заброцький М.М. –
К.: МАУП, 1998. – 92 с.
6.
Ковальов С.В. Психологія сімейних стосунків. – К.: Наука, 2001. – 95 с.
7.
Котирло В.К. Виховання культури поведінки у дітей дошкільного віку. – К., 1963. – 103 с.
8.
Котирло В.К. Вплив взаємин у сім’ї на виховання емпатії у дітей. – К.:
Рад. школа, 1985. – 140 с.
9.
Лисина М.И. Воспитание детей раннего возраста в семье. – К.: 3нание,
1993. – 48 с.
10.
Макаренко А.С. Книга для родителей. – М.: Педагогика,1990. – 156 с.
11.
Поніманська Т. Люди і я. Світ дорослих як чинник соціалізації особистості дитини. ДВ. 1999. № 8. – С. 14-15.
12.
Семья в психологической консультации / Под. ред. А.А.Бодалева,
В.В.Столина. – М.: Педагогика, 1998. – 144 с.
13.
Стельмахович М. Українська родинна педагогіка: Навч.-метод. посіб. –
К., 1996. – 180с.
14.
У сатенко Т. Духовний храм людини: сім’я, родина, рід // Освіта. – 2002.
– № 34 (26 червня – 3 липня). – С. 14-15.
15.
Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений: Курс лекций. – М.:
Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 512 с.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал