Особливості формування державної регуляторної політики у сфері телебачення і радіомовлення в Україні



Скачати 120.11 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації09.05.2017
Розмір120.11 Kb.

1
Мамука С.Л.,
аспірант кафедри регіонального управління,
місцевого самоврядування
та управління містом НАДУ

Особливості формування державної регуляторної політики
у сфері телебачення і радіомовлення в Україні

У
статті розглянуто інституційно
- правові аспекти формування державної регуляторної політики в Україні у сфері розвитку телебачення і радіомовлення, проаналізовано стан чинної нормативно
- правової та інституційної бази в цій сфері
, надано рекомендації щодо її удоско
- налення та адаптації до європейських стандартів.
Ключові слова
:
регуляторна політика, телебачення
і радіомовлення
, електронні ЗМІ
, регуляторні органи
.
Мамука С.Л
.
Особенности формирования

государственной регуляторной политики в
сфере телевидения и радиовещания в Украине

В
статье рассмотрены институционально
- правовые аспекты формирования государственной регуляторной политики в Украине в сфере телевидения и радиовещания, проведен анализ состояния действующей нормативно
- правовой и
институциональной базы в этой сфере, даны рекомендации по ее усовершенствованию и адаптации к европейским стандартам
Ключевые слова:
регуляторная политика, телевидение и радиовещание, электронные СМИ, регуляторные органы.

Mamuka S.L. Special features of the development of state regulatory policy in the sphere of
television and radio broadcasting of Ukraine
The article examines institutional and legal aspects of the development of state regulatory policy in the sphere of television and radio broadcasting in Ukraine, analyzes the current state of legal and institutional framework in this area as well as gives recommendations regarding its improvement and adaptation to the European standards.
Key words: regulatory policy, television and radio broadcasting, electronic media, regulatory authorities.

Постановка проблеми. Головними джерелами інформації і новин у сучасному світі
є телебачення і радіомовлення. В Україні існує розгалужене законодавство, що регулює функціонування сфери телебачення і радіомовлення, затверджує основні принципи державної політики та визначає певні державні інституції, завданнями яких є впровадження державної регуляторної політики у цій сфері. Але чинні нормативно- правові акти не завжди адекватно і повною мірою відповідають сучасним реаліям життя.
Для встановлення правових норм щодо забезпечення свободи слова, реалізації права на
інформацію, її поширення, з одного боку, та захисту інформаційних ресурсів в інтересах гарантування інформаційної безпеки держави, з другого, потрібно доопрацювати та узгодити між собою більшу частину таких документів. Крім того, інформаційна діяльність має бути спрямована не тільки на подолання нинішніх проблем, а й на перспективний розвиток суспільства загалом у напрямі демократії. Вищенаведене дає змогу сформулювати наступну проблему нашого дослідження: формування успішної
(ефективної) державної регуляторної політики у сфері телебачення і радіомовлення в
Україні, що забезпечувала б як свободу та вільний розвиток регіонів, так і відповідала б
інтересам розвитку держави в цілому.

2
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У своєму дослідженні ми спирались на положення чинного законодавства у сфері телебачення і радіомовлення [2-4], досвід з державного регулювання сфери телебачення і радіомовлення в закордонних країнах [1;
6-8], основні положення теорії державного управління [9], сучасні розробки у сфері державного регулювання телебачення та радіомовлення [5; 6] тощо.
Невирішені раніше частини загальної проблеми. На сьогодні в літературі висвітлюється широкий спектр проблем щодо впровадження державної політики у сфері телебачення і радіомовлення. Однак питання, що стосуються чіткого розподілу повноважень регуляторних органів цієї сфери, узгодженості дій органів державної влади між собою (особливо в аспекті регіонального розвитку), питання структурованості й узгодженості чинної законодавчої бази та її відповідності законодавству ЄС у сфері телебачення і радіомовлення досліджені ще недостатньо. Існує також проблема недосконало сформованого понятійно-категоріального апарату.
Тому об’єктом нашого дослідження є державна регуляторна політика у сфері телебачення і радіомовлення в Україні. Предмет дослідження – процес формування державної регуляторної політики у сфері телебачення і радіомовлення.
Постановка завдань дослідження. Наше завдання полягає у виробленні, насамперед, теоретичних підходів до вивчення проблеми здійснення (реалізації) процесу формування ефективної державної регуляторної політики у сфері телебачення і радіомовлення в Україні.
Виклад основного матеріалу. Державна регуляторна політика у сфері телебачення і радіомовлення спрямована на досягнення оптимального регулювання державою цієї сфери та усунення правових, економічних, адміністративних, політичних перешкод. Її метою є вдосконалення регуляторного процесу, підвищення ефективності та якості нормативно-правових актів, які видаються державними регуляторними органами, залучення громадськості до обговорення проектів цих актів [4].
Сама ж ефективність діяльності регуляторних органів залежить, насамперед, від їх незалежності, законодавчо закріпленого статусу, структурної стабільності, наданих повноважень та механізмів їх застосування, закріплених за регуляторними органами чинним законодавством, наявності людських, матеріальних ресурсів, засобів контролю та впливу, узгодженості самої нормативно-правової бази всередині держави та відповідності її положень міжнародним стандартам.
Відзначимо, що у більшості з демократичних країн існує регуляторний орган, який регулює ринок електронних ЗМІ, передусім, сферу телебачення і радіомовлення. Подібні регулюючі органи існують не тільки в європейських країнах, США, Канаді, а й у таких країнах, як Аргентина, Австралія, Бразилія, Нова Зеландія. В Україні таким органом є
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Національна рада). Відповідно до чинного законодавства України Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених законодавством. Статус, повноваження, принципи та організаційні аспекти діяльності, склад, порядок призначення та відставки членів цього органу визначаються Конституцією України, законом України "Про
Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" та законом України "Про телебачення і радіомовлення" [2; 3]. Безпосередньо функції контролю у сфері

3 телерадіомовлення здійснюють структури апарату Національної ради, її представники в областях, секретаріати представників Національної ради у регіонах.
Повноваження регуляторних органів різних європейських країн та способи виконання ними своїх обов’язків достатньо різняться між собою. Це пов’язано із відмінністю правових систем цих країн, різноманітністю їх традицій та культурної спадщини [7, c. 260; 8]. Однак у цілому можна виділити п’ять головних видів повноважень регуляторних органів сфери телебачення і радіомовлення:

адміністративні стосовно сектора телебачення в радіомовленні (ліцензування, адміністрування, участь у призначенні персоналу управління суспільним телебаченням);

наглядові;

регулюючі;

консультативні;

квазисудові.
Відзначимо, що в Україні сферу телебачення і радіомовлення прямо або опосередковано регулює достатньо велика кількість законодавчих актів: закони України "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про рекламу", "Про авторські і суміжні права", "Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", ратифікована Україною
Європейська конвенція про транскордонне телебачення, укази Президента, нормативні акти Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та інші законодавчі акти.
На сьогодні аналіз українського законодавства, у якій галузі б він не здійснювався та якої б теми не стосувався, не може обмежитись лише тлумаченням чинних норм права або вирішенням окремих колізій. На жаль, проблеми, які необхідно розв’язувати у сфері національної законотворчості, є значно глибшими – поки що так і не вдалося утворити цілісну та чітко структуровану систему українського законодавства, адже значна кількість нормативних актів, прийнятих у період становлення української державності, тільки зараз і надто повільно набуває належної узгодженості. Особливо гостро ця проблема відчувається в тих галузях права, що були відновлені або утворені за зарубіжними зразками вже в пострадянський період, які перенасичені актами, що мають відверто політичний або інший кон’юнктурний характер. Не є винятком і інформаційне право: основні галузеві закони і безліч підзаконних нормативних актів завдяки багаторічному залатуванню дірок містять численні суперечності та прогалини. Тому і вдосконалення інформаційного законодавства має відбуватись насамперед шляхом систематизації. Відомі два способи систематизації правових актів – це кодифікація та
інкорпорація [4, с. 419]. Однак ідея створення Інформаційного кодексу України, який має поєднати загальні норми законодавства про інформацію та спеціальні закони, що регулюють діяльність окремих видів засобів масової інформації, поки що так і залишається ідеєю.
Нормативні ж акти Національної ради у сфері регулювання вимог до програмного наповнення є фрагментарними, оскільки створювались у різні періоди. Вони посилаються на різні редакції галузевих законів, що відображають різні підходи до регулювання цих питань. Водночас саме регулювання програмного наповнення каналів мовлення вимагає більш обережного ставлення, адже воно завжди є втручанням у творчу діяльність телерадіоорганізації та обмеженням свободи слова. А отже, кожний

4 підзаконний нормативний акт має суворо відповідати нормам закону, які, у свою чергу, мають відповідати вимогам міжнародного законодавства про права людини. Натомість саме в законодавстві цієї сфери залишається найбільше "прогалин" і в термінологічному апараті, і в підходах до регулювання програмної концепції, і у формуванні конкурсних умов. Зокрема, це стосується таких понять, як "національний продукт", "власний продукт", "жанровий розподіл передач", хоча ці поняття використовуються як в законах, так і в нормативних актах Національної ради, ліцензіях на мовлення [4, c. 420-421].
Так само недоцільно обмежуватись аналізом лише кінцевого результату нормотворчості Національної ради, не приділяючи уваги самому процесу розробки та прийняття нормативних актів. Адже на сьогодні ця нормативна база має такий же безсистемний та неоднорідний характер, як і все українське законодавство. Не можна не визнати, що ситуація, яка склалася, має об’єктивні причини – до 2005 р. ротація членів
Національної ради не давала змоги їм набути необхідного досвіду системного регулювання галузі, а через незначну чисельність апарату його робота була зорієнтована на розв’язання поточних проблем, а не організацію роботи на майбутнє. Подолати ж цю проблему, на наш погляд, можна лише за умови розробки уніфікованих підходів до змісту актів, що регулюють здійснення Національною радою її окремих функцій та планування. Основним завданням аналізу нормативних актів Національної ради є виявлення напрямів їх вдосконалення як з боку самої Національної ради, так і шляхом зміни галузевого законодавства. Акти, що видаються Національною радою, покликані деталізувати положення цих законів та заповнювати наявні в них прогалини [4, с. 419].
Тривалий час не вщухала дискусія щодо правової природи актів Національної ради
і її не можна не брати до уваги, адже правова природа акта визначає порядок його прийняття, реєстрації, оприлюднення, строк набуття чинності актом тощо. Слід зазначити, що відповідно до Конституції України Національна рада визначена як незалежний конституційний орган, тому пряме поширення на неї вимог, що встановлені для органів виконавчої влади, є необґрунтованим. З одного боку, Національна рада дійсно виконує типові функції органу виконавчої влади: регуляторні, наглядові тощо. З другого боку, Національна рада як незалежний орган не повинна відчувати на собі тиску вертикалі виконавчої гілки влади. І це достатньо важливо. Відповідно до офіційного тлумачення ст. 10 Європейської Конвенції прав людини говорити про свободу слова там, де немає вільних, незалежних і плюралістичних ЗМІ, не можна, оскільки їх діяльність є однією з необхідних умов існування демократичної держави. Потреба забезпечити незалежність діяльності регуляторів ринку ЗМІ тісно пов’язана із досягненням найважливішої мети – сприяння становленню та підтримки існування вільних і незалежних ЗМІ [8]. Адже важко уявити собі належне функціонування ринку електронних ЗМІ, якщо орган, що його регулює, залежить від яких-небудь організацій або політичних діячів.
Більшість правових актів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення є внутрішніми. Втім з положень Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" чітко випливає, що всі нормативні акти Національної ради, які регулюють її відносини із суб’єктами господарювання (телерадіоорганізаціями, провайдерами, виробниками програмного продукту тощо) і за змістом встановлюють, змінюють чи скасовують права або обов’язки цих суб’єктів господарювання, є регуляторними актами.

5
До нормативних актів Національної ради, які не мають регуляторного характеру, таким чином переважно належать ті, які за своїм змістом мають характер технічних умов, наприклад "Правила користування каналами мовлення" (у разі вилучення з них усіх положень, які регулюють організаційні питання діяльності телерадіоорганізацій).
Законом України від 17 листопада 2009 р. "Про внесення змін до Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" щодо вдосконалення стадій прийняття та порядку оприлюднення актів національної ради
України з питань телебачення і радіомовлення шляхом приведення їх у відповідність з чинним законодавством України" було впорядковане це питання. Позитивним моментом цього можна вважати упорядкування системи нормативних актів Національної ради та підвищення якості їх підготовки. Зрозуміло, що процедура прийняття регуляторного акта відповідно до норм чинного законодавства тепер вимагає значно більшого часу та ресурсів.
Протягом багатьох років однією з головних функцій регулятивних органів є видача ліцензій. Право надання ліцензій – це насамперед право на вибір, право надання пріоритету тій чи іншій компанії. Володіючи такими повноваженнями, регулятивний орган може значно впливати на процеси концентрації ЗМІ. Унаслідок неправомірних дій такий орган може створити пряму небезпеку маніпуляцій суспільною свідомістю в
інтересах окремих осіб і груп та створити прецедент недобросовісної конкуренції на медійному ринку.
Чинним законодавством України встановлені правила, згідно з якими компанії- кандидати з метою запобігання концентрації ЗМІ у своїй заяві на видачу ліцензії повинні надати інформацію щодо розподілу свого капіталу, осіб засновників і власників компанії. Крім того, після надання ліцензії та реєстрації компанії вступає в силу антимонопольне законодавство та статті Закону України "Про телебачення і радіомовлення", що захищають економічну конкуренцію у сфері телерадіомовлення та встановлюють правила заснування телерадіокомпаній. Однак тенденції монополізації електронних аудіовізуальних ЗМІ в Україні повною мірою вони стримати не можуть [8].
Регулятивні органи є у багатьох інших сферах економіки, однак регулятивні органи, що пов’язані зі сферою телебачення і радіомовлення, виконують особливо важливу роль, оскільки їхня діяльність пов’язана з питаннями основних прав та свобод людини. Тому функція регулювання повинна являти собою не тільки створення правил гри, а й застосування контролю над їх виконанням за умов, що одна функція буде коригувати
іншу.
Наглядові повноваження Національної ради України органів європейських держав характеризуються своєю схожістю. У своїй більшості вони торкаються питання змісту телерадіопрограм, нагляду за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог чинного законодавства та якості мовлення [8].
Безпосередньо наглядові повноваження у сфері телерадіомовлення здійснюють структури апарату Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, її представники в областях, секретаріати представників Національної ради в регіонах.
Важливим є виконання наглядових функцій за програмним наповненням не лише загальнонаціональних телерадіоорганізацій, а й мережевих каналів, регіональних та місцевих мовників.

6
Ефективне впровадження цих повноважень у сфері телебачення і радіомовлення значною мірою залежить від повноти, своєчасності та достовірності інформації, яка використовується під час прийняття управлінських рішень. Тому надзвичайно важливим аспектом роботи інформаційної системи регуляторних органів сфери телебачення і радіомовлення є вирішення питання постійного та швидкого поновлення (актуалізації)
інформації. Забезпечити це можна тільки за наявності розгалуженої системи моніторингу телерадіопростору.
Моніторинг є досить копітким і відповідальним видом діяльності. Його ефективність багато в чому залежить від багатьох складових. Визначимо, на нашу думку, найголовніші з них:

узгодженість між собою чинних законодавчих актів;

чітка визначеність та узгодженість категоріального апарату;
• наявність сучасного технічного та програмного забезпечення;

нормативна грамотність персоналу, який проводить моніторинг.
Основним завданням моніторингу є нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями ліцензійних умов, норм чинного законодавства у сфері телебачення і радіомовлення, виконання рішень Національної ради та норм регулятивних нормативно-правових актів.
Крім постійного моніторингу телерадіопростору, можуть проводитись оперативні моніторинги під час загальнодержавних заходів, комплексні моніторинги діяльності телерадіоорганізацій, а також тематичні моніторинги, головною метою яких є виявлення тенденцій у програмній діяльності вітчизняних електронних ЗМІ, тенденцій розвитку окремих регіонів та тенденцій розвитку телерадіопростору України в цілому. Важливість такого моніторингу відмічається в документах Вищої ради з питань телебачення і радіомовлення у Франції. У документах цього органу підкреслюється, що функція моніторингу є одним з ключових вузлів всього процесу регулювання [8]. Однак результати неякісно проведеного моніторингу можуть негативно впливати на стан ринку телебачення та радіомовлення, особливо, коли моніторинг торкається питань реклами та спонсорства. До 2005 р. апарат Національної ради проводив моніторинг за допомогою достатньо застарілих аналогових технічних засобів, особливо це стосується регіонів
України. Головними недоліками використання таких засобів є:

великі витрати часу для обробки інформації;

складність процедури прийняття рішення у зв’язку з великою кількістю критеріїв моніторингу;

висока трудомісткість рутинних операцій у діяльності операторів і брак часу на підготовку якісних рішень;

складність збереження великої кількості архівних матеріалів.
Розв’язанням цих проблем є створення мережі апаратно-програмних комплексів моніторингу телерадіопрограм, що базується на сучасних комп’ютерних технологіях.
Звісно, що в структурі таких моніторингових апаратно-програмних комплексів використовується широкий спектр апаратних і програмних компонентів комп’ютерних систем; засоби забезпечення інформаційної безпеки, електронне приймальне обладнання для ефірного, проводового, супутникового (як в аналоговому, так і в цифровому форматі), інтернет-мовлення. Використання таких комплексів у всіх регіонах України та об’єднання їх за допомогою комп’ютерних мережевих технологій надасть можливість для швидкого аналізу, моделювання і прогнозу ситуацій у сфері розвитку телебачення і

7 радіомовлення, побудови сценаріїв розвитку подій залежно від зміни вхідних параметрів та варіантів управлінських рішень. А швидке прийняття збалансованих рішень значно підвищить ефективність регулювання вищезазначеною сферою в регіонах України.
Для забезпечення ефективного регулювання сферою телебачення та радіомовлення регуляторний орган повинен мати інструменти впливу на компанії – порушників законодавчо закріплених правил гри. Права, надані Національній раді чинним законодавством, на застосування санкцій різняться за ступенем жорсткості залежно від виду порушень та їх повторюваності. На першому місті – попередження, далі можуть бути застосовані фінансові санкції стягнення штрафу, найбільш жорсткою санкцією, закріпленою законодавством, є подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення.
Законодавство, правила, обов’язки, зобов’язання, що містяться в індивідуальних рішеннях, ліцензіях та угодах, формують правові рамки свободи спілкування. Така схема буде ефективною тільки під час дотримання прийнятих норм, закріплених у законодавстві.
Публічне право визначає регулятивні повноваження як право на ухвалення виконавчих рішень загального і не особового характеру [8].
Співробітництво між різними компетентними органами, такими як
Антимонопольний комітет України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва,
Державний Комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики,
Міністерство транспорту та зв’язку України, Міністерство культури та туризму України та іншими структурами стають просто необхідними. Власне тому, що повноваження цих органів часто виконуються паралельно стосовно обмеженої сфери – мовлення – для того, щоб забезпечити разом виконання чинного законодавства та чесність конкуренції на ринку електронних медіа. Однак з метою забезпечення прозорості власності щодо ЗМІ в
Україні потребує налагодження взаємодії національних органів, що здійснюють регулювання і контроль за дотриманням законодавства щодо забезпечення прозорості
ЗМІ, з відповідними органами регулювання в інших країнах. Водночас можливість здійснення такої взаємодії ускладнюється (а то і взагалі унеможливлюється) тим, що
Україна не є стороною Європейської Конвенції про захист осіб під час автоматичної обробки особистих даних та Європейської Конвенції про отримання за кордоном
інформації та доказів у адміністративних справах. У зв’язку з цим Україна має приєднатись до цих Конвенцій.
Це особливо актуально сьогодні в аспекті формування системи демократичного врядування в Україні та повної структурної перебудови телерадіоінформаційного простору України.
Висновки. На основі проведеного дослідження можна констатувати, що на сучасному етапі в Україні вже існує розгалужена нормативно-правова та інституційна база регулювання розвитку телебачення і радіомовлення. Регулятивні органи, пов’язані зі сферою телебачення і радіомовлення, відіграють особливо важливу роль, тому що їх діяльність пов’язана з питаннями основних прав та свобод людини. Однак у законодавстві та термінологічному апараті цієї сфери залишається значна кількість

8 прогалин, структура нормативної бази та її понятійно-категоріальний апарат потребують систематизації та вдосконалення.
Визначено, що ефективність діяльності регуляторних органів у сфері телебачення і радіомовлення залежить від їх законодавчо закріпленого статусу політичної організаційної та фінансової незалежності, структурної стабільності, наданих повноважень та механізмів їх застосування, закріплених за регуляторними органами чинним законодавством, наявності людських, матеріальних ресурсів, засобів контролю та впливу на гравців ринку, узгодженості самої нормативно-правової бази всередині держави та відповідності її положень міжнародним стандартам.
Визначено, що ефективне виконання повноважень у сфері телебачення і радіомовлення значною мірою залежить від повноти, своєчасності та достовірності
інформації, яка використовується під час прийняття управлінських рішень.
Визначено роль, функції та завдання моніторингу телерадіопрограм як важливого елемента в системі повноважень регуляторних органів для формування ефективної регуляторної політики.
Виділено теоретичні підходи до вивчення проблеми здійснення процесу формування ефективної державної регуляторної політики у сфері телебачення і радіомовлення в регіонах України. Процес успішної та ефективної реалізації державної регуляторної політики у сфері телебачення і радіомовлення в Україні потребує: узгодженості положень у нормативно-правовій базі; чіткого визначення і координації дій конкретних державних інституцій (як загальнодержавного, так і регіонального рівнів), їх відповідності світовим стандартам і, водночас, пріоритетам розвитку людини, конкретних регіонів та держави у цілому.
Встановлено, що забезпечення прозорості власності щодо ЗМІ в Україні потребує налагодження взаємодії національних органів, що здійснюють регулювання й контроль за дотриманням законодавства щодо забезпечення прозорості ЗМІ, з відповідними органами регулювання в інших країнах, оскільки пасивне зволікання у розв’язанні цієї проблеми може призвести у подальшому до виникнення негативних тенденцій.
Перспективи подальших досліджень убачаються у напрямі вивчення позитивного досвіду регулювання сфери телебачення і радіомовлення в країнах Європи та виявлення можливості його адаптації в національному законодавстві, теорії і практичної діяльності тощо.
Список використаних джерел
1.
Європейська конвенція про транскордонне телебачення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_444&p=12677 86880354679 2.
Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" : Закон України //
Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 18. – С. 155.
3.
Про внесення змін до Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" : Закон України // Відом. Верхов. Ради України. – 2005. – № 16. – С. 265.
4.
Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Закон України //
Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 9. – С. 79.
5.
Большакова О. Ю. Нормативні акти Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення / О. Ю. Большакова. – К. : Софія-А. – 2007. – 464 с.
6.
Запобігання концентрації ЗМІ та забезпечення прозорості відносин власності щодо ЗМІ: досвід країн Європи та пропозиції для України. Підготовлено Інститутом прикладних правових досліджень "Право" в рамках проекту "Розробка пропозицій щодо адаптації інформаційного права України до вимог права ЄС" [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.telekritika.kiev.ua/analiz/2007-05-04/8816

9 7.
Перспективы лицензирования телерадиовещания в России: правовой аспект. – М. : Ин-т проблем информационного права, 2004. – 480 с.
8.
Серж Робилар. Телевидение в Европе: регулятивные органы [Электронный ресурс] / Робилар
Серж. – Режим доступа : www.medialaw.ru/laws/other_laws/european/tv-europe.htm
9.
Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні / В. Тертичка. – К. : Вид-во
Соломії Павличко "Основи", 2002. – 750 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал