Особистісно зорієнтоване навчання



Сторінка2/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1.98 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Впровадження компетентністно зорієнтованого підходу



Компетентнісно-зорієнтований підхід - один із нових концептуальних орієнтирів, напрямів розвитку змісту освіти в Україні та розвинених країнах світу. Відомі міжнародні організації, що нині працюють у сфері освіти, останніми десятиліттями вивчають проблеми, пов'язані з появою компетентнісно зорієнтованої освіти


На думку сучасних педагогів, саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу.

Більшість учених підкреслюють, що поняття «компетенція» не зводиться ні до знань, ані до вмінь, ані до навичок, під цим терміном розуміється, передусім, коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи. У межах своєї компетенції особа може бути компетентною або некомпетентною в певних питаннях, тобто мати компетентність (компетентності) у певній сфері діяльності. Одним із результатів освіти має бути набуття людиною набору компетентностей.

Головне завдання сучасної системи освіти - створення умов для якісної освіти, впровадження компетентнісного підходу - це найважливіша умова, що працює на підвищення якості освіти.

Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися у процесі навчання і містити знання, уміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості.

Компетентнісний підхід в освіти пов'язаний з особистісно зорієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості учня й може бути реалізованим і перевіреним тільки у процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об'єктивно, для «всіх» учнів, на суб'єктивні надбання одного учня, які можна виміряти.

Систему компетентностей в освіти складають такі: ключові - тобто надпредметні (міжпредметні) компетентності, які визначаються як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв'язуючи відповідні проблеми; загальногалузеві - їх учень набуває впродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі; предметні - їх учень набуває впродовж вивчення того чи іншого предмета в усіх класах середньої школи.

На думку багатьох науковців та експертів, створення умов для набуття необхідних компетентностей протягом усього життя сприятиме:


  • продуктивності та конкурентності людини на ринку праці;

  • розвитку вміння адаптуватися в мінливому світі.

Загальний аналіз сутності цього поняття, характеристику компетентностей в освітніх системах зарубіжних країн здійснили на попередньому етапі дослідження О. В. Овчарук, О. І. Пометун, О. І. Локшина, О. Я. Савченко, І. Г. Єрмаков. Ці матеріали дають і нам змогу на регіональному рівні зосередитися на проблемі впровадження ключових компетентностей в освітній процес.

Важливо зазначити, що впровадження інновацій у нашій області завжди йде з випередженням, не виключенням є і проблема компетентнісно-зорієнтованого підходу.

Головне управління освіти і науки Донецької облдержадміністрації та Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти розробили «Регіональну програму впровадження компетентнісно-зорієнтованого підходу». Програма розрахована до 2010 року і передбачає:


  • розробку моделей управлінської діяльності з упровадження компетентнісно-зорієнтованого підходу;

  • створення навчально-методичного забезпечення науково обґрунтованої системи компетентнісно-зорієнтованого навчання;

  • упровадження самодостатньої моделі випускника як життєздатної особистості, здатної до творчої самореалізації та саморозвитку;

  • розвиток професійної компетентності самих педагогів.

Програма визначає стратегію розробки та впровадження компетентнісно-зорієнтованого підходу. Серед розмаїття компетентностей ми визначилися з блоками ключових компетентностей, тобто основних, найвагоміших, інтегрованих. Серед них:

  • соціальні (пов'язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості);

  • мотиваційні (пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості);

  • функціональні (пов'язані зі сферою знань, умінням оперувати знаннями).

Саме такі ключові групи компетентностей сприяють досягненню успіхів у житті, відповідають багатоманітним сферам життя.

Обласна програма визначає основні напрями діяльності на обласному, міському та шкільному рівнях і за етапами роботи.

На обласному рівні розроблена модель управлінської діяльності з упровадження компетентнісно-зорієнтованого підходу.

У рамках цієї моделі робота має проводитися постійно в декількох напрямах:

1. Широке обговорення проблеми ключових компетентностей на всіх рівнях, включаючи педагогів, учнів, батьків, науковців, широку громадськість.

2. Планування організаційно-методичних заходів на близьку й далеку перспективи.

3. Упровадження ключових компетентностей у зміст освіти, здійснення відповідного моніторингу якості освіти.

На рівні міст (районів) аналогічна програма, на наш погляд, має реалізовуватися поетапно:

Перший - включає наступні види роботи:


  • обговорення матеріалів із проблеми компетентнісного підходу на всіх рівнях, включаючи педагогів, учнів, учених, батьків, широку громадськість;

  • активне формування громадської та педагогічної свідомості з даної проблеми;

  • підготовка педагогічних кадрів до конкретної роботи;

  • створення банку даних, соціально-педагогічних досліджень, текстової, відео- та аудіовізуальної продукції з даної проблеми;

  • розробка регіональної моделі впровадження компетентнісно-зорієнтованого підходу.

Паралельно з першим етапом роботи має розпочинатися і другий, який передбачає внесення відповідних змін до змісту освіти й організації навчально-виховного процесу.

Тому першочерговим завданням методичних служб усіх рівнів є необхідність самим розібратися в тому, якою мірою вимоги до впровадження ключових компетентностей відбито у Державних стандартах і навчальних програмах. Надзвичайно важливо спонукати педагогів до аналізу й осмислення цих нормативних документів. Аналіз підтверджує, що:



  • помітна інтеграція компетентностей у змісті освіти;

  • у кожній освітній галузі посилено діяльнісну складову її засвоєння; найбільшою мірою «уміння вчитися» як ключова компетентність представлене у змістових лініях мовної освіти;

  • у жодній освітній галузі вміння вчитися не відбито в діапазоні всіх складників освіти;

  • найчастіше вказуються елементи процесуального компонента (загальнопізнавальні вміння);

  • поза увагою залишилась мотиваційна компетентність тощо.

Слід зауважити, що повніше й послідовніше відбито компетентнісний підхід у предметних програмах 5-го класу:

  • виділено різну кількість ключових компетентностей у різних предметах. Слід звернути увагу на те, що спостерігається великий розрив у кількості ключових компетентностей навіть у предметах однієї освітньої галузі;

  • складники вміння вчитися подаються в різному обсязі і по-різному конкретизуються.

Добре конкретизовані ці вміння у програмі з математики;

  • узагальнено подано ключову компетентність - «уміння вчитися» у програмах із природознавства, історії України тощо.

На жаль, діючі підручники та посібники не орієнтують учителя на шляхи формування ключових компетентностей.

Модель управлінської діяльності з упровадження компетентісно-зорієнтованого підходу в освіті.

Звідси випливає необхідність керівникам методичних об'єднань спланувати методичні заходи з обговорення й осмислення нових програм і підручників, їх змістового наповнення. Головне завдання - переорієнтувати педагогів від предметного підходу в навчанні до компетентнісного. Робота методичних служб має бути спрямована на те, щоби допомогти вчителю виділити предметні компетентності та способи їх упровадження й оцінювання. Через систему практикумів і тренінгів необхідно розробити схеми, алгоритми діяльності учня та вчителя в умовах компетентнісно-зорієнтованого підходу.

Це буде дієва допомога в осмисленні змістових ліній Державних стандартів і нових програм.

Компетентнісний підхід вимагає особистісної спрямованості при формуванні змісту освіти. Необхідно забезпечити реальну активність школярів у навчальному процесі. Йдеться перш за все про вибір елементів змісту освіти, профілю навчання, способу засвоєння, способу подолання труднощів у навчанні тощо.

Теоретичного й практичного опрацювання потребує проблема формування ключової компетентності «уміння учнів самостійно вчитися». У працях О. Я. Савченко зазначено, що вміє вчитися той учень, який:



  • сам визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем;

  • проявляє зацікавленість у навчанні, докладає вольових зусиль;

  • організовує свою працю для досягнення результату;

  • відбирає або знаходить відповідні знання та способи для розв'язання задачі;

  • виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

  • усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалення;

  • має вміння й навички самоконтролю та самооцінки.

Як показує досвід, такі вміння розвиваються за умови цілеспрямованого спеціального формування кожного компонента. Цей процес потребує від методистів і педагогів глибокого аналізу можливостей програм та узгодження дій з реалізації принципу наступності всіх складових зазначеного ключового вміння.

Особливої уваги потребує мотиваційний компонент уміння самостійно вчитися.

Як відомо, мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Внутрішня мотивація виникає поступово, у багатьох учнів вона нестійка і залежить від ситуації (цікаві завдання, розв'язання ситуативних завдань, змагальність, підтримка вчителя тощо).

Мотиви вчіння в кожної дитини особистісні, індивідуальні. Працюючи з різними групами та окремими учнями, учителю необхідно бачити перспективи розвитку їхньої мотивації. Значущою для ефективної навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою та пізнавальними інтересами. Тому практична діяльність педагогів у процесі формування мотиваційної компетентності має будуватися на міжпредметній роботі, орієнтації на роботу в команді, індивідуалізації, проектно-зорієнтованій діяльності.

Відповідні мотиваційні складові мають бути закладені та розвиватись передусім у початковій та середній школі. Саме там треба розвивати базові предметні вміння та вміння спільно розв'язувати проблеми.

Особистісна орієнтація освіти потребує змін у технологіях навчання на всіх ступенях школи. Має зростати питома вага тих технологій, які сприяють формуванню практичних навичок, пошуку й аналізу інформації, самонавчанню, самоорганізації, становленню ціннісних орієнтацій. Підготовка учнів до самоосвіти - надзвичайно актуальна проблема. Нагальною проблемою сучасної школи є створення умов, за яких кожен учень мав би змогу навчатися самостійно здобувати необхідну інформації, використовуючи її для власного розвитку, самореалізації, для розв'язання існуючих проблем.

Щоб у процесі навчання відбувалося постійне нарощування самоосвітньої компетентності, необхідно забезпечити активну позицію учня в навчанні. Інститутом післядипломної педагогічної освіти розроблено «Програму формування самоосвітньої компетентності учнів» і методичний посібник «Аналітико-прогностичний супровід формування самоосвітньої компетентності учнів», де детально розглядаються складові самоосвітньої компетентності, дають поради щодо їх формування. У новому навчальному році важливо продовжити осмислення та розв'язання цієї проблеми як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Цілком слушно творчо використовувати запропонований у посібнику алгоритм управлінських дій зі створення системи роботи із проблем самоосвіти учнів на рівні навчального закладу, міста, району, області.

Важливим та актуальним напрямом роботи є взаємодія загальної середньої освіти із медіа-освітою як особливим видом освіти. Необхідно враховувати її роль у формуванні інформаційної компетентності учнів. Саме медіа-освіта впливає на формування життєво важливих компетенцій:



  • уміння отримати інформацію з різних джерел, аналізувати її;

  • формувати критичне мислення;

  • використовувати інформацію для розвитку вміння та навичок вчитися, самоконтролю та самооцінки.

Очевидним є те, що проблеми оновлення змісту освіти та створення умов для формування мотивації вчіння, готовності самостійно вчитися мають бути предметом обговорення на методичних і педагогічних нарадах.

Особливої уваги потребує зміст варіативної складової. Факультативні та спецкурси мають доповнювати комплекс компетентностей інваріантної складової. Відпрацюванням навчальних комплексів варіативного компонента мають займатися методичні служби всіх рівнів.

В області розроблено і впроваджується більше 600 авторських програм для варіативного компонента, однак лише 10 % спрямовані і змістовно, і тематично на формування ключових компетентностей. Необхідно розпочати розробку програм із формування соціальної компетентності життєвих стратегій, максимально адекватних новій соціальній ситуації («Пізнай себе», «Моя програма самовиховання», «Лідер ХХІ століття», «Імідж ділової людини», «Твій шлях до успіху», «Твій життєвий проект», «Здоровий спосіб життя» тощо).

Варіативна складова змісту освіти має стати предметом подальших напрацювань, обговорень і відслідкувань саме в напрямі впровадження компетентнісного підходу, формування ключових компетентностей.

Отже, ключові компетентності - це новий об'єкт оцінки якості освіти, важливий показник її ефективності.

Питання впровадження та вимірювання рівнів досягнення учнями компетентностей дуже складне, перспективне, потребує наукового підґрунтя та часу для опрацювання. Але розпочинати цю роботу необхідно вже сьогодні, розраховуючи на перспективу.

По-перше, на наш погляд, відслідкування предметних компетентностей має відбуватися в межах регіональної програми «Моніторинг якості освіти», яка діє з 2002 року. По-друге, за змістом цієї програми ми маємо виділити два напрями:


  • відслідкування створення та дієвості системи впровадження ключових компетентностей;

  • відслідкування рівнів засвоєння компетентностей учнями.

Кожному навчальному закладу необхідно розробити стратегію впровадження і відслідкування ключових компетентностей у межах програми моніторингу якості освіти.

Це дозволить проаналізувати реальну ситуацію в кожному навчальному закладі й спрогнозувати подальшу діяльність. Система відслідкування ключових компетентностей у межах моніторингу якості освіти передбачає поетапну діяльність:

І етап - діагностико-прогностичний (вивчення проблеми, рівня сформованості компетентностей. Оцінка дидактичних і методичних можливостей кожного предмета щодо їх формування);

ІІ етап - моделювання системи впровадження й відслідкування (конкретні дії, плани, контроль та оцінка діяльності й результативності на різних етапах);

ІІІ етап - визначення ефективності (полягає в оцінці як самої системи впровадження й відслідкування, так і якості кінцевого результату).

Для управлінських і методичних структур важливо визначитися з об'єктами та критеріями відслідкування.

Об'єкти:


  • система впровадження ключових компетентностей в освітній процес;

  • рівні засвоєння учнями ключових компетентностей.

Критеріями оцінювання мають бути перш за все:

  • відповідність системи та рівнів засвоєння компетентностей учнями нормативно-правовій базі (стандарти, програми);

  • відповідність системи та рівнів засвоєння статусу і потенціалу школи, її можливостям;

  • відповідність запитам споживачів (соціум, особистість).

Ключові компетентності, як базові, надпредметні, складно вимірювати. Тому важливо:

1. Ураховувати засвоєння учнями ключових компетентностей при оцінюванні навчальних досягнень учнів.

2. Для формування оцінки рівня сформованості ключових компетентностей необхідно використовувати інтерактивні технології:


  • тести з відкритими завданнями;

  • включення учнів у дослідницьку діяльність;

  • постановка та розв'язання проблемних завдань;

  • диспути як ефективний засіб компетентнісного навчання;

  • розв'язання ситуативних завдань;

  • мультимедійне навчання, комп'ютерне моделювання;

  • використання методу навчальних проектів.

Інтерактивні технології дозволяють не тільки кількісно, з використанням 12-бальної системи оцінювання, а й якісно, включаючи самооцінку та зовнішню експертну оцінку, відслідковувати ключові компетентності.

Тому важливими напрямами роботи методичних служб мають бути розробка та впровадження інтерактивних технологій у процес навчання й посилення експертної оцінки за рівнем сформованості ключових компетентностей.

У ролі експертів можуть виступати спеціалісти навчального закладу, управлінці, методисти. Зовнішню експертизу мають здійснити батьки, випускники, роботодавці, спеціалісти, здатні оцінювати підготовленість школярів до вирішення проблем, типових для сучасного життя. Надзвичайно важливо активізувати і систему соціологічних досліджень (опитування, анкети, відкриті тести для батьків, громадськості тощо).

Отже, педагогічна технологія формування в учнів ключових компетентностей вимагає певних нововведень у навчально-виховний процес, управління ним та організацію методичної роботи на всіх рівнях. Це мають бути організаційні змістові та технологічні нововведення.

Методична служба має подбати про методичне забезпечення нововведень (посібники, методичні рекомендації, збірники ситуативних завдань, дидактичний матеріал тощо). Особливої уваги потребує і науково-методична робота із залучення педагогів до вивчення й осмислення проблематики та практики компетентнісно-зорієнтованого підходу, моделювання управлінської та методичної діяльності, перспективного педагогічного досвіду.

Автори: О.Чернишов, Л. Чернікова




Тема

Розвиток життєтворчості особистості учнів через інтегроване формування предметних та метапредметних компетентностей.

Актуальність досвіду

Створення в Україні високорозвиненого суспільства та розбудова демократичної держави потребують наявності таких особистостей, які здатні до самореалізації, спроможні до творчої побудови свого життя, зорієнтовані на особистий вибір і особисту відповідальність. Традиційна школа, переважно спрямована на засвоєння системи знань, сьогодні вже не відповідає соціальному замовленню - вихованню самостійних, ініціативних і відповідальних членів суспільства. Сучасна педагогіка має наповнити навчання й виховання новим життєтворчим, духовним змістом, допомогти дитині знайти сенс життя, навчити швидко адаптуватися в життєвих ситуаціях, вміло застосовувати набуті знання (додаток 2). Вирішити зазначені завдання покликаний компетентнісний підхід, який має на меті створити умови для розвитку особистості учнів і формування в них ключових компетентностей. Формування в учнів життєстійкості та життєздатності неможливе без розвитку предметних та метапредметних компетентностей, адже різні сфери життєдіяльності вимагають певного набору таких компетентностей (додаток 1). За визнанням ведучих дослідників і педагогів-практиків педагогіка життєтворчості є стратегічною основою освітніх технологій школи ХХІ століття.



Нормативно-правова база

Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи та здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Тому головним завданням сучасної школи є розвиток життєвої компетентності своїх вихованців (додаток 1). На вирішення цього завдання спрямовують педагогів «Концепція загальної середньої освіти (12річна школа)», «Національна доктрина розвитку освіти», «Державний стандарт базової повної середньої освіти», регіональна програма впровадження компетентнісно орієнтованого підходу в навчально-виховний процес.



Науково-теоретична база досвіду

Концептуальні положення педагогіки життєтворчості викладено у працях І. Єрмакова, Л. Сохань, В. Доній, Г. Несена, І. Погорілої, С.Шевцової, Г. Ковганич, В.Ляшенко, В. Папу, Е. Помиткіна, В. Циби, С. Шишова, В. Кальнєя та інших. Проблема формування метапредметних компетентностей недостатньо досліджена й вивчена; пошуки й відкриття в даному напрямку носять локальний характер і не мають системного вираження. Разом із тим наукові дослідження провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема І.Єрмакова, Л.Соханя, О.Савченко,О. Пометун, Р.Пастушенка, В.Краєвського, А.Хуторського, надають можливість розробити шляхи формування метапредметних компетентностей засобами навчальних предметів з урахуванням специфіки організації освітнього процесу в закладі, індивідуальних особливостей учнів, потреб соціуму тощо. Це завдання реалізується через активну та інтерактивну моделі навчання.



Методологічне підґрунтя досвіду: технології особистісно-орієнтованого навчання, критичного мислення, технології інтерактивного навчання, евристичного навчання, мультимедійні технології.

Провідна авторська ідея та технологія досвіду

Сучасна історична освіта недостатньо використовує свої можливості щодо створення умов для здійснення дитиною свого життєвого проекту, навчання учнів самостійно діяти, творити своє життя. Проблема розвитку життєтворчості (додаток 1) спонукає шукати такі методичні прийоми, які б сприяли засвоєнню фактичного історичного матеріалу та одночасно забезпечували б формування життєвої компетентності особистості учнів на прикладі життя поколінь минулого, на основі знань про їхні ціннісні орієнтири, на ґрунті усвідомлення законів історичного розвитку та людського життя. Дієвим засобом розвитку життєтворчості особистості учнів є інтегроване формування предметних та метапредметних компетентностей. Використання цього методичного прийому потребує дотримання певних принципів.



Принципи діяльності вчителя щодо розвитку життєтворчості особистості учнів:

1. Обов’язкова педагогічна діагностика початкового рівня компетенцій.

2. Поєднання предметної, метапредметної та життєвої мотивації.

3. Цілепокладання та прогнозування результатів діяльності учнів: на кінець уроку; на кінець вивчення всієї теми; на життєву перспективу учнів.

4. Вибір форм і методів, оптимальних для інтегрованого формування предметних та метапредметних компетентностей і розвитку життєтворчості.

5. Індивідуально-особистісний підхід до формування життєтворчих компетентностей учнів.

6. Дотримання принципу зворотного зв’язку; створення системи моніторингу творчих досягнень учнів; закріплення позитивних якостей учнів.

7. Корекція навчально - виховного процесу: аналіз педагогом власної діяльності; внесення змін у систему роботи; допомога учням у подоланні негативних якостей і рис; педагогічний супровід процесу самоосвіти і самовдосконалення особистості.

Реалізація даних принципів сприятиме досягненню основної мети досвіду – формуванню компетентної життєтворчої особистості учня.

Життєтворче спрямування історичної освіти сприятиме підвищенню освітнього рівня учнів, формуванню вміння наслідувати й творчо використовувати історичний досвід, визначати орієнтири власного розвитку, швидко адаптуватися в життєвих ситуаціях, вміло застосовувати набуті знання, вихованню покоління людей, яким будуть притаманні такі риси:

Ж - життєрадісність, життєздатність

И

Т – толерантність, тактовність



Т - творчість

Є - європеїзація

Т - талановитість

В – відповідальність, вихованість

О - освіченість, оптимальність

Р – рішучість, раціоналізм

Ч - чіткість, чесність

І - інтелект, ініціативність

С - самосвідомість, самореалізація

Т - точність

Ь



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал