Основні вимоги до уроку з точки зору духовного гуманізму Вступ



Скачати 125.21 Kb.
Дата конвертації27.03.2017
Розмір125.21 Kb.
Бак В.М.

Основні вимоги до уроку

з точки зору духовного гуманізму
Вступ

Аналіз різних джерел показав, що урок, побудований на основі духовного гуманізму (гуманний урок), має низку суттєвих особливостей, які відображають цілісний педагогічний процес. «Гарантом цілісності педагогічного процесу є життя дитини. Урок варто осмислювати не як основну форму організації процесу навчання, а як акумулятор життя дитини в цілому, створюючи цим інший рівень життя дітям, цікавіший і багатший, ніж їхнє спонтанне життя» [1, с.249-250].

Цілісний підхід до навчально-виховного процесу не розмежовує навчання і виховання. Весь зміст навчального матеріалу спрямований одночасно на навчання та виховання, відповідаючи індивідуальному рівню розвитку учня. Тому вчитель, враховуючи цей рівень, намагається діяти так, щоб рух дитини по власній траєкторії розвитку з її багатогранним внутрішнім змістом співпадали із намірами педагога. У цьому розкривається суть виховання учня життям і з допомогою самого життя.

Кожна дитина приходить у школу зі своїм життєвим досвідом не лише для засвоєння нового матеріалу: «Урок в школі повинен бути не тільки основною формою організації навчання, а й основною і провідною формою організації спрямування всього життя дітей і кожного школяра окремо» [2, с. 230]. На уроках необхідно створювати учням умови для того, щоб вони жили а не готувалися до життя (О.М. Леонтьєв).

Відповідно до фундаментального для педагогіки положення Л.С. Виготського, а саме, що «навчання повинно випереджувати розвиток і вести його за собою» [3, с.124], матеріал уроку повинен подаватися із врахуванням не тільки актуального рівня розвитку учня, але й відповідно до його зони ближнього розвитку. Протиріччя, яке в даному випадку виникає, вирішується через співпрацю дитини і дорослого, учня і вчителя. Тому правильно організована співпраця на уроці між вчителем і учнем – основа успішності навчання і виховання. «У школі дитина вчиться робити не те, що вона може виконувати самостійно, а те, що вона робити ще не вміє, але воно є для неї досяжним у співпраці з учителем та під його керівництвом» [1, с. 133].

Під час підготовки гуманного уроку важливим є уміння вчителя співпрацювати з учнем: не подавляти, не залишати його на одинці із самим собою у вирішенні навчальних задач, а співпрацювати.

«У співпраці дитина стає сильнішою і розумнішою, ніж у самостійній діяльності, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, які вирішує, проте, завжди існує певна суворо закономірна дистанція, яка визначає вфідмінності під час самостійної діяльності і діяльності у співпраці» [1, с. 132].

У співпраці дитина піднімається на більш високий інтелектуальний рівень, який би був їй недосяжним наодинці. Співпраця ґрунтується на наслідуванні, проте, крім нього, вона завжди має емоційне забарвлення.

При особистісно-орієнтованому підході з урахуванням духовного гуманізму, співпраця ґрунтується на любові, довірі, духовній спільності і тому її результативність завжди висока. Коли під час відкритої співпраці учні знайомляться з певними науковими поняттями, виникає прихована співпраця, яка продовжується й тоді, коли учень виконує роботу самостійно без допомоги учителя.

Таким чином, основним акцентом уроку стає відкрита і прихована співпраця з дітьми. Сама співпраця має гуманістичну спрямованість спільної розвиваючої діяльності педагогів і учнів, яка зміцнена взаєморозумінням, проникненням в духовний світ один одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності. В основі стратегії співпраці лежить ідея стимулювання і спрямування педагогом процесу розвитку пізнавальних інтересів учнів. Враховуючи синергетичний підхід до уроку, можемо припустити, що співпраця – це такий вид взаємодії в системі (урок), при якій результативність, цілісність значно перевищує простий набір всіх її компонентів.

Крім цього, простір уроку необхідно наповнювати специфічними людськими стосунками, які будуть притаманними нашому життю в майбутньому, а саме, почуття колективізму, доброти, дружби і товариськості, чуйності і співпереживання, взаємодопомоги і поваги до особистості. «Ці стосунки мають стати не лише предметом навчання і виховання, але, в першу чергу, нормою спільної роботи педагога і учнів на уроці» [2, с. 232].

У ході уроку учитель відмовляється від одноосібного володіння оціночною діяльністю. Весь навчально-виховний процес необхідно спрямувати на розвиток в учня оцінних суджень і на утвердження змістовної оцінки та самооцінки.

Важливо звернути увагу на інформаційне наповнення уроку. Зазвичай, останні наукові відкриття не встигають потрапити в зміст навчальних програм та на сторінки підручників. Проте, саме вони мають особливу привабливість та принадливість для дітей, несуть потужний енергетичний імпульс, активізують мислення. Якщо фактичний матеріал з предмета добре засвоєний вчителем і викладається учням десятки років без змін, то віджилі свій вік ментальні конструкції стають гальмом для розвитку мислення учнів. Тому у зміст уроку необхідно вносити нові наукові відкриття.

У роботах Ш.О.Амонашвілі та В.Г. Ніорадзе стверджується, що «урок є найважливішою, провідною формою процесу творення долі дітей; у ньому акумулюється життя дітей і збагачується світлом духовності та знань» [4, с.34-35]. Шалва Олександрович разом з Валерією Гівіївною запропонували створити освітні курси, які розвивають в дітях цілісний світогляд [4, с. 32-34]. Ця ідея була практично реалізована в експериментальній школі №1 м. Тбілісі (Грузія) і школи №200 м. Москви (Російська Федерація).

Характерною ознакою таких освітніх курсів є «розвиток у дітей <…> найважливіших глобальних вмінь і здібностей з допомогою особливо організованих знань». До глобальних умінь і здібностей Шалва Олександрович відносить «пізнавальне читання, писемномовленєву діяльність, лінгвістичне чуття, математичну уяву, духовне життя, усвідомлення прекрасного, планування діяльності, сміливість і витривалість, спілкування та ін.» [4, с.33-34].

Прикладами освітніх курсів можуть бути: для початкової школи

«Уроки письменноречевой деятельности» В.Г. Ніорадзе [5]; «Уроки математических воображений» Ш. О. Амонашвілі [4]; для старшої школи – «Физика языком сердца» Ірени Стульпінене [6], «Биология языком сердца» Вікторії Бак [7].
Критерії гуманного уроку,запропоновані В.Г. Ніорадзе
Урок в школі має бути основною, провідною формою навчання та організації життя дітей. При цьому вчитель:


  1. Створює умови для співпраці з дітьми.

  2. Виявляє особистісний, а не предметний (ЗУН) інтерес до учня.

  3. Посилює виховний і моральний аспекти на зміну навчальним прийомам.

  4. Налаштовує дітей на те, щоб вони власними зусиллями напругою і з хорошою мотивацією привласнювали знання.

  5. Будує урок на основі устремління на розвиток, дорослішання і свободу.

  6. Створює учням умови проживання уроку (можливість думати, розмірковувати, творити, а не просто прослуховувати і засвоювати матеріал).

  7. Прагне до встановлення духовної спільності з кожним учнем.

  8. Допомагає дитині звертати увагу на свій внутрішній світ, зароджує інтерес до духовного аспекту слова.

  9. Робить провідними оціночні дії учнів (самоконтроль, самооцінка, самоперевірка) на заміну одноосібного виставлення оцінок вчителем.

  10. Розвиває такі людські якості як чуйність, доброзичливість, правдивість, співпереживання, співчуття, уважність до іншого, чистоту.

  11. Пам’ятає, що основним методом виховання є спосіб життя самого вихователя, учителя: його благородство, милосердя, культура, піднесене слово, прагнення удосконалюватися, витончувати свої почуття і ставлення до дитини, до всіх оточуючих.

  12. Виробляє позитивне ставлення школяра до учіння з умовою, що дитина не відбуває час у школі, а проживає навчання. (О.М.Леонтьєв)

  13. Пронизує освітні курси духовністю.

  14. Перетворює навчальні предмети, що дають у результаті знання, в освітні курси, які формують у свідомості дітей цілісний світогляд на ті знання, які вони привласнюють у процесі учіння.

Розглянемо докладніше ці критерії. Урок будується за певними законами. Він представляє собою модель життя, відрізок простору, у якому проживаються різні події у стисненому вигляді для того, щоб з усього розмаїття світу осягнути лише малу його частину. Шкільні уроки – це різноманітні варіації на головні теми життя, а саме: «Що таке світ навколо мене? Хто я в цьому світі? Яке моє місце в ньому?». Урок не буває безликим, він несе відбиток думок, почуттів учителя і його світогляду. Духовний світ учителя може наповнити урок багатовимірним яскравим життям або перетворити його на плоский і нудний відрізок часу.

Гуманний урок має характерні особливості, які вирізняють його від традиційного. Ці особливості пов’язані зі світоглядом учителя, з його духовним гуманізмом. Такий урок є не одноразовою акцією, а результатом серйозної і глибокої роботи учителя над самовихованням почуттів, думок і вчинків. Робота над уроком повинна здійснюватися задовго до його початку і проявлятися в багатьох звичайних уроках у вигляді постійної співпраці учителя і учнів над формуванням особистісних людських якостей.

Тому головною умовою проведення гуманного уроку є плекання духовної спільності між учителем і учнями у щоденній навчальній діяльності. У ході зазначеного уроку у дітей вирощуються людські якості: чуйність, доброзичливість, правдивість, співпереживання, співчуття, уважність до іншого, чистота. Вони або є або їх немає. Ці людські якості не підлягають статистичній обробці, тестуванню, технологізації, а тому їх не можна зробити об’єктом аналізу рейтингової оцінки чи змагання.

Людські якості учнів не можуть розвинутися самі по собі, як природній наслідок процесу навчання. Найчастіше вони формуються спонуканням з боку дорослих. Ось як писав В.О. Сухомлинський про педагогічний прийом спонукання: «В основі спонуки майже завжди лежить безпосереднє звертання

до почуття власної гідності, здорового самолюбства школяра. Проте, це звернення не повинно перетворюватися у захвалювання, – потрібно дуже тонко, непомітно пробудити у вихованця бажання утвердити свою гідність» [8, с. 194].

Інколи в системі виховання в окремих школах використовуються щоденники добрих справ, рейтинг добрих справ класу та інша подібна система оцінювання моральних якостей дітей. Готуючи гуманні уроки, варто звернути увагу на те, що «ні в якому випадку не повинні бути предметом похвали прояви елементарної культури; велику помилку припускають окремі вихователі, представляючи як мужність готовність прийти на допомогу людині та ін.. Хвалити потрібно лише в тому випадку, якщо учень став вище над вимогами азбуки моральної культури. [8, с. 194].

Посилюючи виховні та моральні аспекти, учителю необхідно проявляти до учня особистісний, а не предметний з точки зору знань, умінь і навичок, інтерес. Тому вчителя, який працює з дитячим колективом, цей колектив цікавить не тільки з позиції успішності чи неуспішності засвоєння навчального матеріала, для нього важливо побачити в учнях достойних для спілкування особистостей. Про це В.О.Сухомлинський писав так: «Якщо весь час, протягом якого учитель перебуває з дітьми, вважати єдиним цілим, то дві треті його мають бути невимушеним, товариським дружнім спілкуванням, при якому діти забувають, що вони вихованці, а учитель їхній вихователь. Це спілкування повинно пронизувати діяльність, не пов’язану з навчанням, засвоєнням матеріалу, оцінками, успішністю та ін…. При такому спілкуванні, всі почуваються рівними, кожний є, перш за все, не учнем, а людиною. У такому спілкуванні кожен постає перед вами, не таким, яким його робить оцінка, а таким, яким він є, коли розкриваються всі його людські здібності і задатки. Саме це спілкування і є невичерпним джерелом тієї радості, яка назавжди залишає відбиток в емоційній пам’яті вчителя, завдяки якій дні та години спілкування з дітьми згадуються як найщасливіший час у житті» [8, с. 24]. Таке спілкування стає основою створення духовної спільності.

«Найкраще процес виховання відбувається тоді, коли виникає духовна спільність між учителем та учнем, вихователем та вихованцем, – пише Ш.О.Амонашвілі, – У цій спільності образи перетікають із одного світу в інший без будь-якого посередництва, ніби самі собою» [9, с. 77].

Учитель, який готує урок, повинен пам’ятати, що є основним методом виховання є спосіб життя самого вихователя, учителя: його благородство, милосердя, культура, піднесене слово, прагнення удосконалюватися, витончувати свої почуття і ставлення до дитини, до всіх оточуючих.

«Кожне слово, кожний вчинок педагога повинні відображати його особистість, його моральність, людяність, доброту, правдивість… З учителя починається, по суті, пізнання дитиною світу людини, тому легко зрозуміти, що значить при цьому приклад учителя. Велике духовне багатство треба мати вихователю, щоб постійне самовираження його особистості впливало на учня як стимул до самоудосконалення. Скільки б хороших слів не промовляв учитель, вони залишаться для дітей пустим звуком, якщо в житті свого наставника вони не побачать втілення всіх цих слів і закликів» [8, с. 199].

Педагогічна майстерність учителя полягає в тому, щоб проживати і емоційно переживати зміст уроку разом з дітьми. Якщо цього не буде, то не виникне важливий етап уроку – звернення учня до свого внутрішнього духовного світу. Якщо вдається загострити погляд дитини всередину себе, то це створює основну мотиваційну ситуацію на уроці і налаштовує дітей прикладати зусилля для опанування знаннями. У цьому випадку учень намагається не просто засвоїти зміст уроку, а й з його допомогою відповісти на найважливіші для себе запитання: «Який світ навколо мене? Яке моє місце в цьому світі? Як мені жити в ньому?».

Гуманний урок – це спільне колективне дійство, спрямоване на самоудосконалення як учителя, так і учня. У ньому учитель не виступає як якийсь ідеальний образ, якому все відомо. Він сам розмірковує, думає, переживає, співрадіє, шукає відповіді на складні запитання і цим спонукає до подібних дій учнів.

Для гуманного уроку існують окремі закони, які проявляються у ньому: Закон Краси і витонченого виконання уроку; Закон Натхнення (самому черпати натхнення від дітей і надихати їх); Закон Любові, Закон Творчого терпіння.


Особливості гуманного уроку

  1. Урок – акумулятор життя дітей, тому необхідно створювати умови, щоб діти на уроці жили, а не готувалися до життя.

  2. Тема уроку може відповідати програмі, але ще потрібна підтема, яка буде виражати його духовну суть і викликати інтерес в учнів.

  3. Урок має свій лейтмотив, в якому виражена головна ідея. До лейтмотиву необхідно звертатися протягом уроку, у ньому головний його творчий сенс.

  4. На уроці повідомляється план спільних дій учителя та учнів, приймаються пропозиції щодо його доповнення.

  5. Такий урок має певну особливість, він не може бути схожий за своєю структурою на всі попередні уроки. В уроці має бути присутнім елемент несподіванки для учнів.

  6. Учитель спілкується з учнями на паритетних умовах, не підносячись над ними. Необхідно звертати увагу на діалогічну культуру мови, вміти виражати свої почуття, думки, уникати емоційного перевантаження.

  7. Урок проводиться у певному темпі, з урахуванням можливих «спадів» і «підйомів». Такий темп уроку можна назвати «урок на хвилях». Якщо матеріал засвоюється в ході співпраці, то темп можна прискорити, якщо учні стомилися, то зменшити.

  8. В уроці все органічно і цілісно, він підпорядковується певним законам. Перерахуємо окремі з них:

  • Закон Краси і витонченого виконання прийомів.

  • Закон Любові і Творчого терпіння.

  • Закон Натхнення. Учитель намагається надихати учнів і сам отримує натхнення від них.

  1. Основні дидактичні принципи гуманного педагогічного процесу, які знаходять своє відображення в уроці:

«Влаштувати довкілля і педагогічний процес, так, щоб:

  • Дитина пізнавала і засвоювала істинно людське. «Істинно людське» – інакше правдиве, справедливе, наукове, моральне, добре, корисне.

  • Пізнавала себе як людину. «Як людину» – тобто, як створену для людей (минулих, теперішніх, майбутніх), для себе, природи, добрих людських справ, турботи, творення, творчості і праці, збагачення, прикраси, олюднення життя…

  • Виявляла свою істинну індивідуальність. «Істинна індивідуальність» – означає одиничність і неповторність, а тому вона має особливу місію від Природи.

  • Знаходила суспільний простір для розвитку своєї істинної Природи. «Суспільний простір» – олюднені умови і людське, що заохочує сприяння для своєчасного і всебічного розвитку задатків ...

  • Її інтереси співпадали із загальнолюдськими інтересами. Інтереси дитини – її потреби, тенденції, хотіння, захоплення, бажання, досвід, знання; «Загальнолюдські інтереси» – означає загальнолюдські цінності, культура, знання, досвід, науки, моральність… Носіями загальнолюдських інтересів для дитини є дорослі, які її оточують, особливо вчителі.

  • Були попереджені джерела, здатні провокувати дитину на асоціальні прояви. Такими джерелами можуть бути: грубість у взаєминах між людьми, серед яких живе дитина, грубість у відношенні до дитини, утиск її особистості і гідності, протистояння її життєвим інтересам, природнім тенденціям; авторитаризм і примус, несправедливість у ставленні до неї, матеріальне зубожіння» [1, с. 229 – 230].

Шановні колеги!



Гуманна педагогіка – це теорія і творча практика гуманного педагогічного процесу, яка розширюється і доповнюється самим учителем. Саме він разом з дітьми творить у суб’єктивному освітньому просторі, тому всі вище запропоновані рекомендації є лише основою, з допомогою якої кожен із вас може самостійно творити і доповнювати свій освітній простір.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал