Основні розділи української мови як навчального предмета Фонетика вивчає звуки мови і мовлення, наголос, склад. Графіка



Сторінка7/7
Дата конвертації05.01.2017
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Синтаксичний розбір складного речення

1. Тип речення (складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове).


2. Сполучниковий чи безсполучниковий зв’язок, тип сполучників.
3. Види підрядних речень.
4. Характер підрядності (якщо речення складнопідрядне з кількома підрядними):
• однорідна підрядність;
• неоднорідна підрядність;
• послідовна підрядність.
5. Схема речення.
Тоню охоплює лихоманкове збудження, дріж, трепет, що це вони з Віталиком аж куди добулися, одні-однісінькі опинились на цьому острівку, як робінзони, де їх оточує химерне залізне бескеття. (О. Г.)
Це складне, складнопідрядне речення з кількома підрядними. Головне речення (прочитується): Її охоплює лихоманкове збудження, дріж, трепет.
Перше підрядне речення — ...що це вони з Віталиком аж куди добулися, одні-однісінькі опинились на цьому острівку — стосується головного речення в цілому і має причинове підрядне значення. Сполучник що тут не типовий для приєднання обставинного підрядного причинового речення.
Друге підрядне речення — де їх оточує химерне залізне бескеття — має подвійну залежність від головного, бо воно може координуватися двома питаннями опинилися де? і на острові якому?, тобто підрядне речення нібито може бути чи обставинним місця, чи означальним; більше граматичних підстав вважати його означальним, бо дієслово опинилися вимагає свого поширення обставиною на острові, а до неї ужито означення — підрядне речення.
Граматична схема речення така:
c:\program files\издательство ранок\вдш\02_ukr\images\image8756image_0_fmt.jpeg
Речення з послідовною підрядністю.
c:\program files\издательство ранок\вдш\02_ukr\images\image8756image_1_fmt.jpeg

Синтаксичний розбір складного речення із різними видами зв’язку

1. Тип речення.


2. Частини складного речення.
3. Кожну частину розглянути окремо як просте або складне речення.
4. Схема речення.
Набравши висоту, літак знову почав відриватися від реального світу, хоч і не міг маневрувати, бо праворуч і ліворуч тяглися білі траси повітряних доріг, а часом виринав на овиді якийсь інший швидкохідний літак. (Ю. Мейгеш)
1. Це речення складносурядне з підрядністю — складається з двох сурядних частин (межа від зіставного сурядного сполучника а: а часом...)
2. Перше сурядне речення за структурою складне — з двома підрядними у послідовному підрядному зв’язку.
Граматичний аналіз: головне речення — Набравши висоту, літак знову почав відриватися від реального світу; перше підрядне — допустове, друге підрядне — причини.
3. Друге сурядне речення — зіставне, сполучникове, приєднане за допомогою сполучника а; за структурою — просте, двоскладне, поширене, неускладнене.

Пряма мова, непряма і невласне-пряма мова

В українській мові є три способи передачі чужої мови: пряма, непряма і невласне-пряма.



Пряма мова

Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням.


Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а — слова автора; П — пряма мова).
А: «П».
А: «П!»
А: «П?»
«П», — а.
«П!» — а.
«П?» — а.
«П,— а,— п».
«П? — а.— П!»
«П!— а,— П».
«П,— а.— П».
Пряма мова може стояти:
1. Після слів автора:
Про Івана Франка Максим Рильський сказав: «Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й талану спрямувати якимось одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків— але, зрештою, все зливається в світлу гармонію».
2. Перед словами автора:
«В умовах власної держави Довженко виріс би на світового генія», — сказав у своєму виступі на урочистому зібранні Євген Маланюк.
3. Перед словами автора і після них, отже, ніби розриватися словами автора:
«Життя мені всміхалося, — говорив Іван Франко, — а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце».
Пряма мова може оформлятися у виді діалогу, якщо передається розмова, суперечка двох осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кілька чи багато осіб:
–Хіба це горщик?! — вихваляє гончар якійсь молодиці своє череп’я. — В ньому більше дзвону й приварку, нід в іншій голові...
–Ось Варвара, що ніч обірвала, а день доточила! — вигукує маляр і показує жіноцтву молодісіньку веселооку в стрічках Варвару, що зовсім не схожа на святу.
–Чого ж твоя Варвара в стрічках? — підозріло допитується немолода жінка.
–Бо вона ще не дожила до ваших років. Їй теж хочеться подівувати...
–Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб.
–Ніяк не можу дешевше, — впирається статечний бондар з вусами Тараса Бульби. (Стельм.)

У драматичних творах діалоги й полілоги складають основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються імена персонажів:
Гаральд: Щоправда, є одна у мене шана, Я пам’ятав священний заповіт Зірвать тобі з могили Іоанна Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт. Але пізнай, моя Єлизавето, Хай не сумує серце золоте: Немає квітів на труні поета. Один лиш терен дикий там росте.
Єлизавета: Така судьба усіх свівців чудових – Їх тернами увінчує життя...
Гаральд: Зате не в’яне цей вінок терновий, Для тебе я зірвав оце гілля І в золото оправив та рубіни.
(І. Кочерга)

Якщо немає можливості виділити ім’я чи назву дійової особи, то після них ставлять двокрапку:
Марія: Куди ви, дівчата? Галя: В бібліотеку.

Непряма мова

Чиюсь мову, передану не дослівно, називають непрямою. Вона передає лише загальний (основний) зміст, не зберігаючи індивідуальних рис мовлення. У порівнянні з прямою мовою непряма має свої граматичні ознаки:


1. Не є окремим висловленням чи реченням.
2. Як правило, входить у складне речення його підрядною частиною:
Марія Іванівна попередила, щоб я не запізнювався на уроки.
3. Приєднується до головного речення сполучниками чи, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай:
Передай Андрію, хай би зайшов під вечір. (А.Головко)
4. Може бути частиною простого речення:
Мати сказали припнути теля. (Г. Тютюнник)
5. Має інтонацію підрядності (підлеглості).
6. Характеризується наявністю особових займенників та дієслів.
Непряму мову можна перетворити у пряму, а пряму у непряму.
При заміні прямої мови на непряму змінюються особові форми дієслів та займенники з погляду того, хто вводить непряму мову у своє висловлення, а не з погляду автора прямої мови:
Батько сказав мені: «Принеси води з криниці». — Батько сказав, щоб я приніс води з криниці. Батько сказав мені принести води з криниці.
Батько сказав: «Петре, принеси води зкриниці». — Батько сказав Петру, щоб він приніс води з криниці. Батько сказав Петрові принести води з криниці.
Мама сказала: «Хочу побачити сестру».— Мама сказала, що вона хоче побачити сестру.
Мама сказала: «Як мені сумно! Хочу побачити сестру». — Мама сказала, що їй сумно, вона хоче побачити сестру.

Невласне-пряма мова

Цей вид мови зустрічається тільки у художній літературі, де з волі й естетичного задуму автора відбувається взаємопроникнення авторської і прямої мови:


Он йде Маланка. Мала, суха, чорна, у чистій сорочці, в старенькій світці. Андрій не бачить її обличчя, але знає, що у неї спущені додолу очі й затиснені губи. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце в церкві. Коло неї Гафійка. Наче молода щепа з панського саду. Андрій застав Маланку покірливу й ласкаву, як завжди по службі божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як у будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами. Поглядаючи скоса на щільно стулені жіночі вуста, він із побільшеною жвавістю скинув із себе свиту і розсівся на лаві, як пан. Га! Хіба він не господар у своїй хаті! Проте Андрій плекав надію, що все минеться і жінка не зачепить. (Коцюб.)

Розділові знаки при цитатах

1. Цитати з вказівкою, кому вони належать, виділяються лапками. Інші розділові знаки ставляться так, як при прямій мові:


«Шевченко, Пушкін, Міцкевич — люди, що втілюють дух народу з найбільшою красою, силою й повнотою»,— відзначив Максим Горький.
2. Якщо цитата наводиться з пропуском, то він позначається трьома крапками:
Ще Добролюбов писав колись: «...Кожен із людей, які записують і збирають твори народної поезії, зробив би річ дуже корисну, якби... передав і всю обстановку,.. при якій вдалося йому почути цю пісню чи казку».
3. Посилання в тексті на слова автора або джерело цитати подається в дужках:
«Є межі між народами, але немає поміж серцями». (Р. Гамзатов)
4. Якщо цитата входить в авторський текст як частина речення, то вона у цьому випадку виділяється лапками, але пишеться з малої букви:
Вони, мов ярмаркові лірники, заведуть, бувало, на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню про «пісочок, що загортає милого слідочок». (О. Г.)
5. При цитуванні віршів з точним збереженням рядків і строф лапки не ставляться:
Діти нудяться хатині, Нудять, нарікають: «Нащо зима та люта» – Все вони питають.
(Л. Українка)

6. Епіграф у лапки не береться. Вказівка на джерело або автора дається у наступному рядку без дужок:
Він (Т. Г. Шевченко) — поет цілком народний.
М. Добролюбов


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал