Основні розділи української мови як навчального предмета Фонетика вивчає звуки мови і мовлення, наголос, склад. Графіка



Сторінка3/7
Дата конвертації05.01.2017
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Антін – Антонівна, Антонович; Федір — Федорівна, Федорович.
12. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживається суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: голівка, долівка, маївка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка.
• У деяких іменниках вживається суфікс овк(а): головка (капусти), духовка, замальовка, підготовка.
13. Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм; після решти приголосних пишеться -ір, -іст, -ізм: вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм, але в утвореннях від власне українських коренів пишеться -ист, -изм: боротьбист, побутовизм, речовизм.
• Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.

Подвоєння і подовження приголосних

Подвоєння виникає внаслідок збігу однакових приголосних:


1. Префікса й кореня слів
• українського походження: відділ, возз’єднання, заввишки, ззаду, оббити;
• іншомовного походження (якщо існують відповідні непрефіксальні утворення): ірраціональний (раціональний), контрреволюція (революція), сюрреалізм (реалізм).
2. Кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат, юннат, міськком, реммаш.
3. Кореня або основи на -н- і суфіксів -н(ий), н(ій), -ник, -ниц(я): вино — винний, закон— законний, щодня — щоденник; письменниця, віконниця, відмінниця.
4. Основи дієслова минулого часу на с і зворотного афікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.
Подвоюються також приголосні:
1. У прикметникових суфіксах -енн(ий), -анн(ий), а також у похідних іменниках із суфіксом -сть і прислівниках: здійсненний, здійсненність, непримиренність, непримиренний, старанний, старанність, старанно.
2. У словах бовван, ввесь, ввічливий, ссати і похідних: бовваніти, ввічливість, ссавець.
Подовженими приголосними (на письмі подвоєними) бувають м’які д, т, з, с, ц, л, н інапівпом’якшені ж, ч, ш, коли вони виступають:
1. Перед я, ю, і в усіх відмінках середнього роду ІІ відміни (за винятком родового відмінку множини з нульовим закінченням): знаряддя — знаряддям (знарядь), багаття— у багатті (багать), галуззя, мотуззя, волосся, колосся, збіжжя, обличчя, сторіччя.
2. Перед я, ю, і, а також перед е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого і жіночого роду Івідміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя — судді — суддю — суддів, стаття — статті— статтею.
3. Перед ю в орудному відмінкові іменників жіночого роду однини ІІІ відміни, якщо в називному відмінку їх основа закінчується на м’який або шиплячий приголосний: молодь — молоддю, мить— миттю, мазь— маззю, розкіш — розкішшю.
4. Перед я в прислівниках: зрання, навмання, спросоння.
5. Перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллє, ллють, а також у похідних наллю, виллю та ін.

Подвоєння букв в іншомовних словах

Подвоєння зберігається:

1. У власних іншомовних назвах і похідних словах: Андорра, Кассандра, Діккенс, Шиллер, Марокко, марокканський.
2. У деяких недавно запозичених іменах: Віссаріон, Аполлон, Геннадій, Палладій, Алла, Ганна.

Подвоєння не відбувається:

1. В українізованих запозичених іменах відповідно до вимови: Іполит, Кирило, Сава, Агнеса, Інеса.


2. У загальних назвах букви звичайно не подвоюються: каса, група, сума, шосе, колона, алегорія, гуни, фін.
Винятки:тонна, манна, ванна, мадонна, бонна, вілла, булла, брутто, нетто, мотто, мірра.

Букви А, Я, У, Ю в закінченнях родового відмінка однини іменників ІІ відміни

Закінчення -а(-я) мають назви:

1. Чітко окреслених речей або будов: олівця, дуба, трактора, але: даху, плоту, каналу.
2. Населених пунктів і географічних назв з наголошеним закінченням та суфіксами -ев, -ин-, ськ-: Тетерева, Лондона, Дніпра.
3. Мір довжини, площі, ваги, часу: метра, кілограма, тижня, вівторка, але: року, віку.
4. Наукові назви іншомовного походження та українські з суфіксами: радіуса, квадрата, ромба, відмінка, чисельника.

Закінчення -у(-ю) мають назви:

1. Речовин, матеріалу: воску, соку, меду, граніту, піску, але: хліба, вівса.


2. Місця, простору: краю, степу, майдану,але: хутора, берега, горба.
3. Установ, організацій: клубу, університету, штабу.
4. Географічні назви без наголосу на закінченні: Донбасу, Дону, Єгипту, Криму, Уралу.
5. Зі значенням збірності: лому, колективу, хору, класу, взводу, але: дубняка, вишняка.
6. Явищ природи: вітру, вогню, граду, снігу, грому, дощу, землетрусу.
7. Почуттів, дій, ознак, явищ суспільного життя: гніву, крику, героїзму, спорту.
8. Деякі іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини можуть мати паралельні закінчення -а(-я), -у(-ю). Це залежить від наголосу: .

Складні випадки правопису НЕ з частинами мови

НЕ пишеться разом:

1. З іменниками та прикметниками:
• якщо іменник (прикметник) без не не вживається: недуга, немовля, ненависть, немічний;
• іменник (прикметник) з префіксом не- становить єдину назву (характеристику) предмета, яку в багатьох випадках можна передати синонімом: неправда (брехня), нещастя (лихо), неволя (рабство), невеликий (малий), недорогий (дешевий).
2. З дієсловами:
• якщо дієслово без не не вживається: нехтувати;
• якщо дієслово має складний префікс недо-: недобачати, недочувати;
• якщо дієслово можна замінити іншим дієсловом без не: неславити (ганьбити), нездужати (хворіти).
3. З дієприкметниками:
• коли при дієприкметнику немає пояснюючого слова: нестихаючий шум;
• коли дієприкметник без не не вживається: нечуваний подвиг.
4. З дієприслівниками:
• коли дієприслівник без не не вживається: недооцінюючи, ненавидячи.
5. З прислівниками:
• коли прислівник без не не вживається: незабаром, нещадно, ненароком;
• якщо прислівник з не утворює нове слово, яке можна замінити близьким за значенням без не: неважко (легко).

НЕ пишеться окремо:

1. З іменниками та прикметниками:


• якщо частку не, що стоїть перед іменником (прикметником), можна віднести до дієслова або до пропущеного слова є:
багатий бідному не друг (багатий бідному не є друг); літо було не тепле (літо не було тепле).
2. З дієсловами не завжди пишеться окремо: не читав, не бачив, не чув.
3. З дієприкметниками:
• коли при дієприкметнику є пояснююче слово: давно не бачені місця;
• коли заперечення підсилюється протиставленням: не позичений, а власний;
• коли дієприкметник буває присудком: Толока не орана, вівці не лічені, пастух рогатий. (Нар. тв.)
4. З дієприслівниками не завжди пишеться окремо (за винятком слів, які без не не вживаються): не чекаючи, не глянувши.
5. З прислівниками не пишеться окремо (окрім вказаних вище випадків): не довго.

Написання НІ з частинами мови

1. НІ пишеться разом:


• з заперечними займенниками, якщо після ні немає прийменника: ніхто, ніщо, ніяких, нічий (але: ні в кого, ні в якого);
• у словах, які без ні не вживаються: нікчема, нісенітниця, нівечити;
• у заперечних прислівниках: нізвідки, ніде, ніколи, нітрохи, нікуди, ніскільки, нінащо.
2. НІ пишеться окремо:
• якщо ні заперечує наявність дії, ознаки, предмета: ні писати, ні читати; ні високий, ні низький; ні місто, ні село;
• у займенникових сполученнях, якщо після ні є займенник з прийменником: ні до кого, ні з ким, ні на чому, ні на що.

Написання прислівників разом, окремо та через дефіс

Разом пишуться:



1. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, відтепер, донині, дотепер, забагато, надалі, задовго, занадто, навічно, набагато, отак, надовго, назавжди, назовсім, наскрізь, насправді, негаразд, невтямки, отам, підтюпцем, повсюди, подекуди, позаторік, потроху, утричі, якнайкраще.
Примітка. Від подібних прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишуться окремо: від сьогодні, до завтра, на потім (не відкладайте цього на завтра, на потім), за багато, на багато (порівняйте: забагато гуляєш і за багато років уперше приїхав; стало набагато легше й зал на багато місць), на добраніч.
2. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісті, безперестанку, вбік, ввечері, вволю, вголос, вгорі, вдень, взимку, взнаки, відразу, вкрай, вкупі, внизу, впам’ятку, вперед, впереміж, впереміш, вплач, впору, враз, вранці, врешті, врівень, вряд, врозкид, врозсип, всередині, вслід, всмак, доверху, довіку, доволі, догори, додому, донизу, дощенту, заміж, заочі, за північ, зараз, зарані, засвітла, збоку, звіку, згори, ззаду, знизу, зразу, зранку, зрання, зроду, набік, наверх, наверху, навиліт, навідліг, навідріз, набік, наверх, наверху, навиліт, навідліг, навідріз, навіч, надвечір, надворі, назад, назахват, наздогад, назустріч, нараз, наостанок, напам’ять, напереваги, наперед, нарівні, напереріз, напівдорозі, напоказ, наполовину, насилу, наприклад, напролом, наспід, наспіх, насторожі, наяву, обік, обіч, одвіку, опівдні, опліч, побіч, поблизу, повік, позаду, поруч, поряд, посередині, спереду, убік, убрід, уголос, угорі, угору, удень, украй, укупі, улад, уплач, упоперек, упору, уранці, урешті, урівень, урівні, урозкид, урозліт, урозсип, урозтіч, усередині, услід, усмак, ушир.
3. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: віддавна, вкрай, востаннє, вручну, догола, допізна, замолоду, заново, звисока, злегка, зліва, знову, зрідка, напевне, нарівні, нарізно, нашвидку, помалу, помаленьку, потихеньку, сповна, спроста, сп’яну.
4. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвоє, втроє, вчетверо; вперше, вдруге, втретє; надвоє, натроє, начетверо; удвох, утрьох; учотирьох; водно, заодно, поодинці, спершу.
5. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником: внічию, втім, навіщо, нащо, передусім, почім, почому, але: до чого, за віщо, за що та ін. в ролі додатків.
6. Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, вподовж, завбільшки, завглибшки, завдовжки, завчасу, завширшки, знадвору, навздогін, навзнак, навсидьки, навколо, навкруги, навкулачки, навмисне, навпаки, навперейми, навприсядки, навпростець, навряд, навскач, навскіс, навкоси, навсправжки, навстіж, навтікача, наздогін, наосліп, напоготові, позавчора, позаторік, попідтинню, спідлоба.
7. Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босоніж, водносталь, ліворуч, мимоволі, мимоїздом, мимохідь, мимохіть, насамперед, натщесерце, нашвидкуруч, обабіч, обіруч, очевидно, повсякчас, праворуч, привселюдно, самохіть, стрімголов, тимчасово, чимдуж, чимраз.
8. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, абияк, аніскільки, анітрохи, аніяк; дедалі, деколи, деінде; чимало; щовечора, щогодини, щодня, щоденно, щомісяця, щомога, щонайдовше, щонайкраще, щонайменше, щоночі, щоправда, щораз, щоразу, щороку, щосили, щохвилини (але: дарма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що); якомога, якраз, якнайбільше, якнайдужче, якнайдовше та под.
Примітка. Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо.
Порівняйте:
Він повернув убік. — Ударив у бік.
Спочатку це не було ясно. — З початку розмови вони зрозуміли вашу думку.
Прочитай вірш напам’ять. — На пам’ять він подарував мені книжку.
Всередині щось дуже заболіло. — Це правило шукай в середині розділу.
Зауважую вам востаннє. — Вони постукали в останнє вікно.
Ми чуємо це вперше. — Зайдемо в перше село.
У нас чимало є досягнень. — Чи мало вам допомагали?
Ми теж виступали на зборах. — Він говорив те ж, що і я.
Якось воно уже буде. — Як ось і Марко на поріг.


Окремо пишуться:

1. Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без відома, без кінця, без краю, без ліку, без сліду, без сумніву, без упину, в нагороду, в позику, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до краю, до ладу, до лиха, до міри, до пари, до побачення, до речі, до сих пір, до смерті, до сьогодні, за кордон, за рахунок, з-за кордону, з краю вкрай, з розгону, на бігу, на вагу, на весну (але навесні), на вибір, на віку, на диво, на жаль, на зло, на зразок, на льоту, на мить, на поруки, на радість, на світанку, на славу, на сміх, на ходу, на щастя, під боком, під силу, по закону, по суті, по черзі, у вигляді.


2. Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) або двох прийменників: від ранку до вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу.
3. Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника: другого дня, таким чином, темної ночі, тим разом, тим часом.
4. Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, вцілому.
5. Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо тощо.

Пишуться через дефіс:

1. Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або ()и: по-батьківському, по-братньому, по-господарському, по-іншому, по-нашому, по-своєму, по-українському, по-християнському; по-батьківськи, по-братерськи, по-господарськи, по-українськи; також по-латині.


Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по-:
по-демократичному.
2. Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє.
3. Неозначені складні прислівники з частками будь, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, будь-коли, будь-куди, де-небудь, десь-то, казна-де, казна-коли, коли-будь, коли-небудь, куди-будь, куди-небудь, так-то, хтозна-як, як-небудь.
4. Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди-годи, десь-інде, десь-інколи, сяк-так та ін.
5. Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними:
будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, далеко-далеко, де-не-де, коли-не-коли, ледве-ледве, ось-ось, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як.

Написання сполучників

1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова абощо, тощо.


2. Окремо пишуться:
• сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би.
• складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, зтого часу як, незважаючи (невважаючи) на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й подібні.
3. Через дефіс пишуться сполучники: отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.
Примітка. Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються.
Порівняйте:
Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся. — За те оповідання його похвалили.
Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос.
Порівняйте:
Сказав, щоб усі прийшли. — Що б ви сказали, коли б я не приїхав?
Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як та займенника що із часткою би за допомогою контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос.
Порівняйте:
Якби тут був мій товариш! — Як би краще виконати завдання!
Якщо хочеш, допоможу тобі. — Як що трапиться, нарікай на себе.


Написання часток окремо і через дефіс

Частки пишуться окремо, якщо між частками бо, но, то, от, таки і словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка: іди ж бо, чим би то, все ж таки.


Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони підсилюють значення окремого слова: іди-бо, давай-но, якось-то, як-то, зробив-таки.
Частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- в складі будь-якої частини мови пишуться через дефіс (аби-хто, як-то). Виняток складають сполучники, похідні від прислівників (абияк, якщо).

Лексика і фразеологія

Лексика — словарний склад мови.


Слово має лексичне значення. Лексичне значення — це те, що слово означає.
Слова, що мають тільки одна лексичне значення, називаються однозначними.
Квасоля — Городина, овоч.
Слова, що мають два та більше лексичних значень, називаються багатозначними.
Томат — 1. Овоч.
2. Соус із цього овоча.
Багатозначні слова можуть уживатися в прямому значенні (буквальний зміст слова) і переносному (лексичне значення слова переноситься на інший предмет або явище за їх схожістю).
Прям. Перен.
Золота каблучка — золотий голос.
За лексичним значенням слова утворюють такі групи:
1. Омоніми — слова, однакові за звуковою формою, але зовсім різні за лексичним значенням.
Лайка1 — порода собаки.
Лайка2 — брутальне слово.
2. Синоніми— слова, різні за звуковою формою, але близькі за лексичним значенням.
Молодий — юний.
3. Антоніми — слова, протилежні за лексичним значенням.
Молодий — старий.
Лексика української мови складає групи за такими ознаками:
1. За походженням:

Власне українські



запозичені (іншомовна)

хата




філософія

батько




театр

2. За сферою вживання:



Загальновживані слова



професійні слова

небо




ін’єкція

учень




мольберт

3. За часом вживання:



Застарілі слова



нові слова (неологізми)

князь




біоніка

очіпок




супермаркет


Фразеологія

Фразеологія вивчає стійкі мовні вирази (фразеологізми). Фразеологізм — це стійке словосполучення, що має особливе лексичне значення.


Повісити носа — похнюпитися.
Задерти носа — задаватися
.

Морфологія

В українській мові є такі частини мови:


• Самостійні (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник).
• Службові (прийменник, сполучник, частка).
• Вигук.

Частини мови

Іменник

Іменник — самостійна частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (предмети: стіл, зошит; істоти: людина, птах; рослини: жито, яблуня; явища природи: дощ, грім; дія або стан: читання, біг; поняття: радість, щедрість).

Типи відмін іменників

І відміна


Іменники, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я: Ілля, староста, розбишака, бідолаха, Олекса, рілля, надія, хмара, мова, Україна, батьківщина.



ІІ відміна

1. Іменники чоловічого роду без закінчення (зосновою на приголосний) і з закінченням вназивному відмінку однини: дядько, батько, тато, Павло, неньо, рік, голуб, поріг, в’яз, коровай, зброяр, красень, Максим, Степан.


2. Іменники середнього роду з закінченням -о, е, я у називному відмінку однини (крім тих, у яких при відмінюванні з’являються суфікси): плече, водоймище, пекло, лукавство, дівчатко, сонечко.

ІІІ відміна

Іменники жіночого роду з нульовим закінченням та іменник мати: паморозь, глибочінь, кров, любов, розкіш.



IV відміна

Іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-(-ят-), -ен-: ведмежа, небожа, княжа, дівча, пташа, плем’я, тім’я, маля, янголя.


Деякі іменники, запозичені з інших мов, не змінюються (кафе, лис).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал