Основи менеджменту Розділ вступ до менеджменту




Сторінка2/41
Дата конвертації03.12.2016
Розмір4.45 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41
1.2. Управління — наука чи мистецтво?
У сьогоднішній практиці нерідко застосовується закон Х.Л. Менке-на: "Хто вміє - працює, хто не вміє - вчить інших, хто не може вчити -управляє, хто не вміє управляти — править".
Дійсно, в керівне крісло намагаються сісти технологи та конструктори, художники й лікарі, артисти та політичні діячі. В одних шось виходить, інших спіткає невдача. Чому так виходить? Необхідність знайти відповіді на ці запитання розвинула таку галузь людських знань, як управління.
Сьогодні існує дві точки зору на цю галузь знань. Люди, які мають схильність до системного аналізу та узагальнення, представляють науку управління як науку про складні системи, їх характеристики та класифікації. Прагматики ж, які будують свої висновки на здоровому глузді, досвіді або інтуїції, не відкидаючи науковості управління, використовують термін "мистецтво управління".
Управлінська думка XX ст. робить особливий натиск на перетворення управління в науку.
Лютер Г'юмек, теоретик у галузі управління, заявляє, що воно стає наукою тому, що, по- перше, систематично вивчає явища, які можна згрупувати в різні теорії; по-друге,
http://www.library.if.ua/books/3.html намагається на систематизованій основі зрозуміти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення певних цілей; по-третє, зробити ці системи співробітництва більш корисними для людства. Основа будь-якої науки — це можливість об'єктивно виміряти явища, які вивчаються. Багато процесів в управлінській практиці важко піддаються вимірюванню внаслідок того, що відсутній механізм їх описання і аналізу. Це дає можливість керівникам-практикам стверджувати, що управління є скоріше мистецтво, якому можна навчитися тільки через досвід і яким досконало можуть оволодіти лише люди, які мають до цього талант.
Про те, що управління — це складна наука, говорить головний аргумент науковості — наявність його загальних принципів, які визначають різні аспекти управління системами, а також власна методологія та конкретні методики здійснення процесу управління.
Суттєвий вклад у розвиток теорії управління внесли математика, статистика, інженерні науки, які допомогли змоделювати, оптимізувати або кількісно обгрунтувати управлінські явища, які раніше не піддавалися вимірюванню.
З появою економіко-математичних методів і ЕОМ наступила ера переходу від якісного описання управлінських ситуацій, які виникають, до кількісного їх аналізу та обгрунтування.
Нині в науці управління йде заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами та кількісними значеннями. Це доводить, шо управління — це наука, хоча й достатньо молода.
Будь-яка наука має свій предмет дослідження. В даному випадку до предметів, які досліджуються наукою управління, відносяться явища і процеси, що характерні для певного класу систем.
Мистецтво управління. В управлінні, як і в будь-якому виді людської діяльності, є щось таке, що не піддається кількісному аналізу. Оце "щось таке" відноситься до мистецтва управління.
Обгрунтування мистецтва управління, яким володіють лише окремі люди, є частинкою науки управління. З іншої сторони, оволодіти мистецтвом будь-якої професії, в тому числі й професії управлінця-менеджера, можна тільки задопомогою пізнання науки управління.
Видатний менеджер нашої епохи Лі Яккока, пройшовши через складний і цікавий шлях пізнання науки та практики управління, зміг сформулювати такі підходи до оволодіння мистецтвом управління f 134, С. 67-78]:
Уміння контактувати з людьми — оце все і вся.
Щоб мати успіх у бізнесі, як і скрізь, саме основне — це вміти зосередитись і раціонально використовувати свій час.
Тому, хто хоче стати спеціалістом у галузі вирішення будь-яких завдань в бізнесі, необхідно насамперед навчитися визначати пріоритети.
Необхідно регулярно задавати декілька запитань своїм провідним працівникам:
http://www.library.if.ua/books/3.html
Які завдання Ви ставите собі на найближчі три місяці?
Які Ваші плани, пріоритети, надії?
Що Ви збираєтесь зробити для їх здійснення?
5. Регулярно, раз у три місяці, кожен менеджер повинен сісти за стіл поруч із своїм безпосереднім керівником, щоб підбити підсумки зробле ного і визначити цілі на наступний квартал.
6 Повинен бути порядок письмової и викладу будь-якої ідеї — це перший крок до втілення її в життя.
Інколи необхідно піти на ризик, а потім виправляти помилки, які були допущені.
Найважливіші рішення в корпораціях фактично приймаються не колективними органами, не комітетами, а окремими особами.
Менеджери повинні не тільки вміти приймати своєчасні рішення, їм належить також роль мотиватора.
Єдиний спосіб настроїти людей на енергійну діяльність — це спілкуватися з ними.
Якщо хочете людину похвалити, зробіть це в письмовій формі, а коли хочете його висварити, краще зробіть це по телефону.
Не старайтеся виконувати роботу, яку повинні робити інші.
Головною причиною, через яку здібні люди не можуть зробити кар'єру, є те, що вони погано контактують зі своїми колегами.
Більшість людей не читає цілком газетні матеріали, а обмежується заголовками і підзаголовками. Звідси наслідок — ті, хто їх формулює, має великий вплив на сприйняття новин читачами.
Єдине, чим володіє людина, — це здатність роздумувати, це її здоровий глузд. Це її єдина реальна перевага перед мавпою.
Помилки роблять всі. Біда в тому, що більшість людей просто не хоче їх відкрито признавати.
Якщо дійсно віриш у те, що ти робиш, варто наполегливо добиватися свого, навіть перед перешкодами, які виникають.
Ці правила успішного управління могли з'явитися тільки в результаті наукового обгрунтування досвіду, інструментом якого є існуюча теорія управління та результати наукових досліджень.
1.3. Необхідність та суть управління сумісною діяльністю
Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується поглибленим розподілом праці.
Звідси об'єктивна необхідність координації різних видів і різновидностей праці в організованих соціально-ринкових системах. Управління має місце всюди, де необхідно
http://www.library.if.ua/books/3.html впливати на об'єкт, або на систему з метою упорядкування або переведення її з одного стану в інший.
У системі суспільного виробництва управління багатолике і здійснюється в різних видах:
Технічне управління різного роду природними та технологічними процесами: рух автомобіля, літака, подача електроенергії, обробка деталей, управління розвитком рослин та тварин і багато ін.
Державне управління соціально-економічними процесами в суспільстві через різні інститути
— правову систему, міністерства, відомства, місцеві органи влади тощо.
Ідеологічне управління. Воно полягає втому, щоб довести до свідомості членів суспільства, різних організацій певні концепції їх розвитку.
Господарське управління виробничою та економічною діяльністю різних організацій, які функціонують в системі ринкових відносин, враховує складність і стохастичність соціально- ринкових систем, різнобічність факторів, які впливають на їх організацію, здатність до самоудоскона-лення, підвищення організаційного рівня.
В управлінській діяльності виділяють суб'єкт і об'єкт управління.
Суб'єктом управління може бути окрема людина або група людей. До суб'єктів управління відносяться також відповідні суспільні інститути (організації, установи), працівники апарату управління.
Суб'єкт управління повинен: володіти здатністю свідомо визначати цілі; розробляти і вибирати способи впливу та засоби досягнення прийнятих цілей; володіти здатністю реєстрації самого факту досягнення цілі; здійснювати процес управління.
Суб'єктами управління не можуть бути предмети неживої природи.
Об'єктом управління знову-аки виступає людина в процесі її виробничої діяльності. Об'єкт управління завжди має конкретні значення, свої властивості та характеристики.
Об'єкт управління — це керована ланка, елемент системи управління, який сприймає дію управління з боку інших елементів. У виробничих системах об'єкти управління є організаційно відокремленими підрозділами, дільницями, цехами, філіалами підприємств.
За допомогою управлінської праці здійснюється взаємодія між суб'єктом та об'єктом управлінця, яка реалізує управлінські відносини. Щоб така взаємодія була ефективною, необхідне виконання цілого ряду умов:
Суб'єктивне та об'єктивне управління повинні відповідати один одному. Без такої відповідності буде важко реалізувати їх потенційні можливості. Суб'єктивне та об'єктивне управління повинні бути сумісними в процесі функціонування. Якщо керівник і підлеглий
http://www.library.if.ua/books/3.html несумісні психологічно, то рано чи пізно між ними почнуться конфлікти, які негативно вплинуть на результати роботи.
У рамках єдності суб'єктивного та об'єктивного управління останні повинні мати відносну самостійність. Суб'єктивне управління не в змозі передбачити всі інтереси об'єктивного і можливі варіанти його дій у тій чи іншій ситуації, особливо, якщо вона непередбачена.
Суб'єктивне управління може затримати з тих чи інших причин саме рішення, що тягне за собою втрату часу і всі пов'язані з цим негативні результати для об'єктивного управління.
Якщо об'єктом управління виступають живі люди, які мають свої власні інтереси, намагання, погляди на ситуацію, вони повинні мати можливість реалізуваїи їх на пракіиці. При відсутності іакоі можливості люди перестануть проявляти активність, або застосують всі заходи, щоб добитися свого. Якщо цього всього не врахувати, наслідки можуть бути непередбачуваними.
Суб'єктивне та об'єктивне управління повинні взаємодіяти між собою, грунтуючись на принципах зворотного зв'язку і реагуючи певним чином на управлінську інформацію, отриману один від одного. Така реакція служить орієнтиром для коригування наступних дій, які забезпечують адаптацію суб'єктивного та об'єктивного управління не тільки до змін зовнішнього середовища, але й до нового стану один відносно одного.
4. Як суб'єктивне, так і об'єктивне управління повинні бути зацікавлені в чіткій взаємодії: одне — давати необхідні команди, інше — забезпечувати їх своєчасне та точне виконання.
Можливість суб'єкта управляти обумовлена готовністю об'єкта виконувати команди, які поступають. Тобто ступінь досягнення учасниками управлінської діяльності своїх цілей повинна знаходитись в прямій залежності від ступеня досягнення цілей самого управління, що витікає із потреб його об'єкта.
1.4. Цілі та завдання менеджменту
Кінцевою ціллю менеджменту є забезпечення прибутковості, або дохідності в діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу.
Ситуація на ринку, як відомо, постійно змінюється. Проходять зміни в становищі на ринку конкурентів, в умовах і формах фінансування. Звідси постійна наявність ризику. Ціллю менеджменту в цих умовах є постійне подолання ризику або ризикових ситуацій не тільки в теперішньому, а й в майбутньому, для чого необхідно мати певні резервні грошові засоби і надання менеджерам певного ступеня свободи і самостійності в господарській діяльності з метою швидкого реагування і адаптації до умов, що змінюються.
Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку.
У зв'язку з цим — завдання менеджменту це:
http://www.library.if.ua/books/3.html забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання робітників, які мають високу кваліфікацію; стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці та встановлення більш високої заробітної плати;
-постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми;
- постійний пошук і освоєння нових ринків.
До завдань, які вирішуються в менеджменті, також відносяіь. визначення конкретних цілей розвитку фірми; виявлення пріоритетності цілей, їх черговості та послідовності вирішення; розробка стратегії розвитку фірми, господарських завдань і шляхів їх вирішення;
-розробка системи заходів для вирішення проблем, що плануються на різні часові періоди; визначення необхідних ресурсів і джерел їх покриття; встановлення контролю за виконанням поставлених завдань.
1.5. Предмет науки та методи її пізнання
Будь-яку науку можна розглядати як самостійну дисципліну, яка містить певні галузі знань.
Наука управління має три складові: предмет, метод і теорію. Предметом науки управління є процеси створення, функціонування і розвитку організаційних утворень (підприємств, виробничих систем, а також систем відносин управління, які об'єктивно виникають на різних рівнях суспільного та індивідуального відтворення матеріальних благ).
У даному курсі вивчаються:
- теоретичні положення в галузі управління, які стосуються будь-якої сфери діяльності (виробництво, фінанси, маркетинг);
- прикладні аспекти менеджменту та досвід конкретних організацій;
-розробка системи менеджменту для конкретних економічних, вироб ничих, технологічних, соціальних та інших умов.
Теоретичним фундаментом наукового управління сучасним виробництвом є економічна теорія, яка вивчає різні системи виробничих відносин.
Визначаючи предмет науки управління, необхідно виходити із суті праці менеджера- управлінця, результатів його діяльності.
Відомо, що кінцевим результатом роботи менеджера є прийняття рішень. Часто вони приймаються в умовах впливу значної кількості факторів внутрішнього та зовнішнього характеру, тому менеджер повинен володіти знаннями в галузі організації виробництва, підприємництва, мікро-та макроекономіки, комерційної діяльності, фінансово-кредитної, соціальної політики. Він повинен знати статистику, теорію ймовірностей, лінійного програмування і багато інших дисциплін. Природно, що для ефективного рішення вимагається склад дисциплін, які охоплюють всі сторони практики управління. Тому
http://www.library.if.ua/books/3.html об'єднуючу роль тут відіграє загальна теорія управління, яка дає цілісну уяву про науку управління і утворює її загальний теоретичний фундамент. Які ж питання піднімаються в теоретичних основах управління?
Вихідні поняття управління як науки.
Система загальних принципів управління, які визначають правила створення, побудови, функціонування і розвитку систем.
Теорія організацій, їх внутрішніх змінних і зовнішнього середовища.
Загальна технологія управління.
Теорія структур.
Відносини між людьми в системі, які складають суб'єктивне і об'єктивне управління.
Процеси управління, їх загальний зміст і суть.
Теорія прийняття рішень.
Складність явиш і процесів, які вивчаються в управлінні, передбачає використання не одного, а сукупності підходів і методів. Методологічною основою сучасної науки управління
є загальнотеоретичні та специфічні методи наукового пізнання: конкретно-історичний, оптимізаційний, структурно-функціональний, системно-ситуаційний і динамічний підходи, які грунтуються на загальній теорії розвитку систем, теорії організації та управління,
інформації, саморегуляції і самоуправління, теорії господарського механізму тощо.
У процесі наукового дослідження проблем управління широко використовують: фотохронометражні спостереження; методи соціальної психології; спостереження, експеримент; методи опитування (анкетування, інтерв'ю, тестування).
Як і в інших науках, широко використовуються методи: індукції, дедукції, аналізу та синтезу, порівняння, асоціації, інтуїції тощо.
Розділ 2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ.
СТАНОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ТЕОРІЙ УПРАВЛІННЯ
2.1. Історичні передумови виникнення менеджменту
Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоліть, якщо відлік почати із зачатків писемності в стародавньому Шумері. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого прошарку "жреців-бізнесменів", які були пов'язані з торговими операціями. За першою управлінською революцією, яка одержала назву релігійно-комерційної, відбувалися й інші.
Друга — належить до 1760 р. до н. є. і пов'язується з діяльністю царя Хаммурапі, який видав
Кодекс законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення.
Третя революція відбулася за часів правління Навуходоносора II (6.82 — 605 pp. до н. е.).
http://www.library.if.ua/books/3.html
Вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва.
Четверта — датується 17—18 ст. н. є. і пов'язана із зародженням капіталізму.
П'ята управлінська революція мала місце вкінці XIX —на початку XX ст. її часто називають бюрократичною, не дивлячись на велике значення революційних перетворень. Розвиток менеджменту - це в основному еволюційний процес.
Він характеризується безперервністю і відображає ті зміни, які відбуваються в суспільстві, економіці, всій системі соціально-економічних відносин.
Древні філософи вважали, що причиною зубожіння суспільства, як правило, є відсутність належного управління або порушення старшинства між людьми. Питання про природу і принципи справедливого і ефективного управління складало предмет роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичного погляду на управління як на процес, який виникає із необхідності досягнення загальних цілей в ході сумісної жиггєдіял ьності людей, були закладені ще в античності.
Платон розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства.
Мудре управління повинно базуватися на розумних і загальних законах, але закони ці самі по собі дуже абстрактні і догматичні для того, щоб на їх основі можна було віднайти правильні рішення в кожній конкретній ситуації. У своєму практичному значенні управління суспільством - це вид мистецтва.
Другий великий мислитель - Арістотель - заклав основи вчення про домогосподарство, в рамках якого вказував на необхідність розробки "панської науки", яка б навчала рабовласників поводження з рабами, тобто мистецтву управління ними.
З виникненням капіталістичної ринкової економіки, яка базується на приватній власності на засоби виробництва, природа управління стає двоякою: з одного боку, управління - це продуктивна праця, яка виникла в умовах комбінованого виробництва з високим рівнем спеціалізації працівників; з іншого — управління - це діяльність за наглядом і контролем, в основі якої лежить протилежність між найманою працею як безпосереднім виробником і власником засобів виробництва.
Праця з управління обумовлює виконання як суспільно необхідних завдань з регулювання, організації, координації і контролю соціально-економічних функцій, так і з експлуатації живої праці.
Пізніше, в ході процесів спеціалізації та професіоналізації управління відокремлюється від капіталістичної власності у вигляді самостійної функції.
Сучасний американський соціолог Д. Белл вважає, що реальне розмежування в сучасному
http://www.library.if.ua/books/3.html суспільстві проходить не між тими, кому належать засоби виробництва, і тими, кого називають "пролетарями". Воно коріниться в системі бюрократичних і владних відносин: між тими, хто має право прийняття рішень, і тими, хто такого права не має.
У світі бізнесу існують два основні типи прийняття рішень: через ринок і через ієрархію.
Перший — більш ефективний, але й другий поширений у великих корпораціях. За своєю природою ринковий метод - руйнівник бюрократії, тому слід шукати засоби впровадження ринкової моделі прийняття рішень в ієрархію влади.
Американський історик менеджменту Д. Рен підкреслює органічний зв'язок капіталістичного типу управління з існуванням ринкової економіки. Виникнення та удосконалення ринкової економіки викликало до життя потреби в більш творчих управлінцях, краще поінформованих про те, як найкращим чином керувати організаціями. Зіткнувшись з конкурентним, мінливим зовнішнім середовищем, управлінці розвивали систему знань про те, як краще використати ресурси. Люди почали думати про власну вигоду і пристосовуватися до будь-якої раціональної адміністративної системи. Виникнення сучасного менеджменту грунтується на раціональних засобах прийняття рішень. Організації більше не могли працювати у відповідності до примх декількох осіб.
Зрілий, сформований ринок, який передбачає поширення ринкових відносин на більшість суспільних процесів, слід розглядати як найважливішу передумову і умову капіталістичного управління. Менеджменту, який функціонує у відповідності до законів ринку, притаманна відома об'єктивність і незалежність як перед користолюбством власників засобів виробництва, так і перед авторитарною волею правлячих чиновників. Притаманні ринковим операціям ризик і невизначеність наштовхують на розвиток у менеджерів якостей самостійності і відповідальності за свої кроки. З іншого боку, нестабільність рівноваги ринкової кон'юнктури стимулює постійний пошук організаційно-управлінських і науково- технологічних новацій.
У цілому, свобода дій капіталістів та їхніх менеджерів — це свобода, обумовлена законами конкуренції.
Учасники економіки ринкового господарства хочуть досягти оптимального результату - максимального задоволення своїх потреб - через відношення товарообміну із своїми контрагентами. В цих відношеннях успіх кожного учасника ринкового процесу залежить не тільки від результатів його праці, а й від інших осіб, які беруть участь у товарообміні. В цьому і полягає феномен вільної конкуренції: чим більше учасників у ринковому господарстві, тим менший вплив кожного з них.
Поряд з ринком слід розглянути ще одне, не менш важливе джерело формування менеджменту як управління особливого роду індустріальний спосіб організації виробництва.
Вивчаючи процеси виникнення індустріального способу організації виробництва,
http://www.library.if.ua/books/3.html англійський історик А. Тойнбі зазначав, шо метод індустріальної системи полягає в забезпеченні максимуму продуктивних можливостей шляхом безперервного випуску таких продуктів, які можуть виготовлятися з сировини за допомогою механічно скоординованої роботи певної кількості людей.
Будь-яке управління — це не тільки управління своїм часом, а й управління процесами часу.
Знаменита формула Б. Франкліна "час — гроші" за багато десятиліть стала девізом капіталістичного господарювання і діловитості.
2.2. Становлення перших теорій управління
Сильним поштовхом до розвитку управління виробництвом стала промислова революція
XVIII століття, коли відбувався перехід до великих підприємств. Замість ремісника, майстра- віртуоза, центральною фігурою став найманий робітник, який не мав певної кваліфікації.
Одним з головних джерел політекономії є англійська політекономія в особі А.Сміта та
Д.Рікардо, яка приділяла значну увагу питанням управління в нових умовах: фабричному розподілу праці, організації виробничого контролю та ін.
Значну увагу управлінню працею людей на капіталістичній фабриці приділяли соціалісти- утопісти, особливо Роберт Оуен. Він звертав особливу увагу на те, що ми сьогодні називаємо "людським фактором". Оуен не обмежувався чистою теорією. На початку XIX ст. на своїй текстильній фабриці він провів сміливий експеримент, у ході якого на підприємстві було організовано харчування робітників, а в заводському селищі побудована нова школа і проведено благоустрій території.
Оуен використовував для підвищення продуктивності праці моральні стимули: бажання людини бути не гіршою за інших; він реалізував на виробництві дух здорового змагання: у кращих робітників на верстатах з'являлись червоні стрічки, у середніх - зелені, а у поганих
— жовті.
З розвитком капіталізму, удосконаленням технічних засобів, концентрацією виробництва значення управління і управляючих суттєво збільшується, а управління розділяється, спеціалізується. Поряд з лінійними керівниками виникають органи функціонального управління. Вже наприкінці минулого століття складаються відносини до управління підприємством як до науки і мистецтва, яким потрібно вчитися. До вирішення завдань управління виробництвом залучаються економіка, психологія, соціологія, математика.
З'являються оригінальні праці з управління виробництвом.
Одним із перших, хто створив цілісну систему управління виробництвом, був американський
інженер Фредерік Уінслоу Тейлор (1856—1915). "Система Тейлора" заклала основи наукової організації праці.
Ця система стосовно заробітної плати означала: заробітна плата виплачується людині, а не місцю;
http://www.library.if.ua/books/3.html встановлення розцінок повинно грунтуватися на точних знаннях, а не на здогадках; розцінки, які грунтуються на точних знаннях, повинні бути єдиними; завдяки таким розцінкам товари виробляються дешевшими, а робітники одержують більш високу заробітну плату, ніж звичайно; така заробітна плата формує кращих робітників, дає їм можливість більше заробити, знищує причини навмисної повільності в роботі, пробуджує інтерес робітників та підприємців до співробітництва.
Застосування системи Тейлора вимагало нової організації управління, нових обов'язків управляючих. Головним тут була заміна чисто лінійної, "військової" організації прямого підпорядкування функціональною. Особлива увага приділялася функції планування. Тейлор говорив, що завод повинен управлятися не стільки директором-розпорядником, скільки плановим відділом. Щоденна робота всього заводу повинна спрямовуватися різними функціональними особами відділу так, щоб в усякому разі в теорії завод міг би працювати без перешкод навіть у тому випадку, якби директор-розпорядник, управляючий та їх помічники, які не входять в плановий відділ, всі відразу були відсутні протягом місяця.
Система Тейлора, звичайно, не звільнена від недоліків. Один з них — послаблення
єдиноначальства. І навіть у такому вигляді вона давала чудові результати.
Подальшу реалізацію і розвиток ідеї Тейлора одержали на початку XX століття на підприємствах великого американського капіталіста Генрі Форда.
Організаційно-технічні принципи управління Форда зводилися до слідуючого.
Сувора, побудована за вертикаллю організація управління об'єднанням ряду підприємств, кінцева мета яких - виготовлення автомобіля. Всі частини і етапи виробництва управлялися
із одного центру.
Масове виробництво, яке забезпечувало найменш можливу вартість виробів, задоволення масового попиту покупців і найбільший прибуток.
Розвинута стандартизація, яка давала можливість швидко і без зайвих витрат переходити на нові модифікації автомобіля при сталості базової моделі.
Конвеєр з глибоким розподілом праці, який ділиться на сотні і тисячі дрібних операцій. Це дало можливість зробити виробництво безперервним, масовим і разом з тим дешевим. Праця на такому потоці не вимагала високої кваліфікації.
Постійне удосконалення управління виробництвом.
Ці ідеї єдності управління виробництвом, великий масштаб кооперації, масове виробництво, стандартизація, конвеєрна система розподілу праці, постійне удосконалення управління корисні для нас і сьогодні.
Суттєвий вклад у теорію і практику управління був зроблений інженером-механіком
Гаррінгтоном Емерсоном (1853—1931), який одержав освіту в Німеччині і працював в США.
http://www.library.if.ua/books/3.html
Йому належать найважливіші відкриття принципів підвищення продуктивності праці.
Сьогодні, при переході до економічних, демократичних методів керівництва народним господарством, доцільними будуть думки Емерсона про організацію системи управління на підприємстві.
Тип організації, який існував до цього, можна назвати командним, бюрократичним, тому що він створений не для раціонального виробництва, а для зручності роботи управлінського апарату. Емерсон говорив, що необхідно перевернути весь адміністративний цикл.
Піднімаючись доверху адміністративними східцями, ми переконуємося, що це існує не для задоволення тих, хто працює нижче. Майстер робить на заводі не для того, щоб зняти відповідальність з завідувача, а для того, щоб керувати робітниками для обслуговування їх.
Ми лише сьогодні можемо по-справжньому оцінити глибину і розумність цих слів: перехід до економічних методів управління підводить нас до розуміння тієї простої істини, що не виробництво повинно підлаштовуватися до управління, а навпаки, управління повинно обслуговувати виробництво. В цьому його зміст і користь.
Емерсон сформулював 12 знаменитих принципів продуктивності праці.
В чому ж вони полягають?
Чітко поставлені цілі.
Здоровий глузд. Тут наші виробники повинні мужньо визнати, що коли виробництво не працює, то цьому є конкретна причина, в т. ч. яка залежить і від нас. І як не жаль, але ситуація, описана Емерсоном сімдесят з лишком років тому, нам дуже близька і зрозуміла.
Він говорив, що "всюди і скрізь ми бачимо одну й ту ж манію тоннажу, а разом з нею — систематичне перевантаження заводів машинами, постійне роздування штатів і розтринькування матеріалів. Ми постійно вкладаємо в справу більше капіталу, ніж потрібно.
На нас діють не організація і вміння, а тільки інвентар".
Компетентна консультація. Мова йде про необхідність постійного удосконалення управління, його цілеспрямованості, вигоду залучення до цієї непростої справи спеціалістів, професіоналів. Сьогодні і ми вже дозріли до розуміння цього принципу.
Дисципліна. Не дивлячись на те, що звична для нас командно-адміністративна система управління приділяла стягненням за порушення трудової і технологічної дисципліни першочергове значення, можливості цього важливого принципу використані у нас далеко не повністю. І справа зовсім не в іім, що потрібно посилити покарання, сильніше залякати працюючого. Дисципліна вимагає насамперед чіткої регламентації діяльності, коли кожен точно знає свої обов'язки, кожен усвідомлює, за що, як і ким він може бути покараний або заохочений, коли діє швидкий, повний і точний облік та контроль, коли виключається свавілля і всі рівні перед законом. Все це також завдання сьогоднішнього дня.
Справедливе ставлення до персоналу. Це той самий народжений в наші Дні принцип
http://www.library.if.ua/books/3.html соціальної справедливості: "Краще працюєш - кращеживеш".
Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік. Говорячи сучасною мовою, це принцип зворотного зв'язку. Неправильний облік, порушення зворотного зв'язку веде до збоїв у роботі системи управління. Спробуйте пройти 10 метрів із закритими очима і Ви в цьому переконаєтеся.
Диспетчеризація. Саме вона дозволяє слова плану перетворити в реальні справи виробництва. Дуже цікаве зауваження Емерсона, що краще диспетчеризувати хоча б несплановану роботу, ніж планувати роботу, не диспетчеризуючи її.
Норми і розклад. Тут розкривається думка проте, що високі результати в праці досягаються не підвищенням, а скороченням зусиль. На перший погляд, це звучить парадоксально. Як правило, не дають високого кінцевого результату і максимальні оберти верстата, робота людини на межі її можливостей. Головне - знати всі резерви продуктивності, вміло реалізувати їх і уникати невиправданих витрат праці, матеріалів та енергії.
Нормалізація умов. Мова йде про те, щоб створити такі умови роботи, при яких можливості людини будуть розкриватися найкращим чином. Головне - не людину пристосувати до машини, до виробництва, а навпаки, створити такі машини і механізми, такі технології, які дали б можливість людині за той самий час виробляти більше і краще. Ця думка перегукується з ключовою ідеєю про прискорення НТП як головного важеля підвищення продуктивності праці.
Нормування операцій. Звертається увага як на необхідність стандартизації способів виконання операцій, так і на регламентування часу на кожен із цих способів.
Письмові стандартні інструкції. Краще від автора про це не скажеш. Існує думка, яка проповідується з великим пафосом, але зовсім безграмотна, нібито стандартні інструкції вбивають в робітникові ініціативу, перетворюють його в автомат. Якщо згадати про те, як літає горобець, або бігає по дереву білка, то здається, що східці теж вбивають ініціативу в людини, яка спускається з шостого поверху.
"Я ж надаю перевагу обмеженості, здоровому глузду, зручності і безпечності сходинок.
Працювати найшвидшим і легшим способом - це значить скорочувати зусилля, не знижуючи результатів, і звільняти мозок для вищої ініціативи, для винаходів і розробки ще кращих способів".
Винагорода за продуктивність. Емерсон запропонував свою систе му оплати прапі. якя Rnaxosye як час, затрачений робітником, так і його вміння, яке проявляється в якості роботи.
Важливою стороною управління виробництвом є керівництво людьми, адміністративна діяльність. Цій діяльності, їїраціоналізації присвятив ряд робіт видатний керівник
http://www.library.if.ua/books/3.html виробництва, французький інженер Анрі Файоль (1841 — 1925).
Головну увагу Файоль приділяв управлінню персоналом, насамперед адміністративним кадрам.
А. Файолю належить розробка ряду принципів адміністративного управління, які, на його думку, є універсальними для будь-якої організації. Ці принципи не втратили свого значення і нині.
Влада невіддільна від відповідальності. Ми звикли це формулювати так: "Одержав права - неси відповідальність". Це, звичайно, правильно. Але сьогодні особливо важливий зворотний бік цього принципу: "Наклали відповідальність — дайте права".
Розподіл праці при спеціалізації. Користь спеціалізації широко відома. Але відомо також, що зв'язаний з нею розподіл праці має свої межі, за якими йде втрата ефективності.
Єдність розпоряджень. Робітник повинен одержувати вказівки тільки від одного керівника.
Дисципліна. Головна ідея полягає в тому, що дисципліна обов'язкова для всіх. Але оскільки керівництво завжди здійснюється зверху донизу, то можна сказати, що дисципліна така, який
і керівник. Файоль пов'язував дисципліну з повагою і зовнішніми проявами.
Єдність керівництва. Це розкривається так: "Один керівник і єдиний план для сукупності операцій, які мають спільну мету". Тут, по суті, закладаються основи цільового управління.
Підпорядкованість індивідуальних інтересів загальним. Це означає, що інтереси робітника або групи робітників не повинні переважати над інтересами підприємства в цілому. Якщо
інтереси розходяться, то керівник повинен їх примирити.
Винагорода. Файоль вважає, що винагорода та метод оплати праці повинні бути справедливими і максимально задовольняти як співробітників, так і роботодавців.
Централізація. Нова думка тут полягає втому, що централізація має розумну міру. В загальному випадку - чим більше підприємство, тим менше повинно бути централізації.
Ієрархія. Тут проводиться актуальна сьогодні думка про необхідність мінімальних
ієрархічних сходинок, а також про користь горизонтальних зв'язків у системі управління.
10. Порядок. Файоль ділить порядок на "матеріальний" - порядок ре чей і "соціальний"— порядок людей. Стосовно речей порядок означає:
"Всьому своє місце, і все на своєму місці";
Справедливість. Вона забезпечується лояльністю і відданістю персоналу - з одного боку, добротою і об'єктивністю адміністраторів - з іншого.
Стабільність персоналу. Файоль розглядає плинність кадрів як причину і одночасно як наслідок неефективного керівництва. Стабільність персоналу — перша ознака доброго керівництва.
Ініціатива. Адміністратор повинен стимулювати ініціативу знизу. Дуже сучасний принцип.
Корпоративний дух. Мова йде про важливість колективізму в роботі підприємства. Тому
http://www.library.if.ua/books/3.html принцип "розділяй і володій" при управлінні виробництвом застосувати не можна. Повинні бути спільні інтереси у працюючих на виробництві людей.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал