Основи менеджменту Розділ вступ до менеджменту




Сторінка19/41
Дата конвертації03.12.2016
Розмір4.45 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   41
14.2. Керівникі підлеглий
Повага до підлеглого повинна бути нормою для керівника. Хоча повага по відношенню до людини не для всіх стала нормою. Нерідко підлеглий викликає неприязнь і грубість у керівника лише тим, що має свою думку. Керівник, який звик наближати до себе тих, хто постійно погоджується з його думкою, не розуміє того, що мати власні міркування — це значить зважувати, порівнювати різні позиції (не випадково ж Правосуддя показують з терезами в руках). Звичайно, підлеглий повинен бути виконавцем, але не слід старатися "ламати" його на догоду своїм амбіціям, позбавляти людину гордості та права висловлювати свої власні міркування. Це те саме, якби його позбавили самостійності, а без самостійності нема творчого виконання обов'язку.
Не може бути добрим керівник, який нехтує людською гідністю підлеглих, і якщо керована ним господарська система працює справно, то значить успіх забезпечується невиправданими витратами.
http://www.library.if.ua/books/3.html
Деякі керівники виправдовують грубість вимогливістю. Зрозуміло вона підтримується суспільною думкою колективу. Справедливі санкції, як правило, не викликають сумнівів і заперечень, люди правильно розуміють і схвалюють вимогливість керівника. Зовсім інша виникає реакція, коли за міру покарання беруть методи, які ображають самолюбство працівників. Керівнику негоже забувати, що його підлеглі — це підлеглі тільки по службі, що служать не йому, а загальній справі.
Керівник, який грубить підлеглим, повинен пам'ятати: можна утриматися на одному рівні добра, однак ше нікому не вдавалося утриматися на одному рівні зла. Якщо грубощі не зупинити шляхом безкомпромісної боротьби, то вони зростатимуть і ставатимуть більш витонченими.
Людина, яка наділена владою, щоденно зустрічається з багатьма людьми, в її силах захистити їх від незаслужених образ, створити їм не гірке відчуття незадоволеності, а мажорний настрій. Банальна істина: людина унікальна і неповторна, неповторна і доля людини.
Неважко причинити їй гіркоту, але набагато складніше і порядніше в міру сил підняти її як особистість. Разом з тим бажано кожному керівнику пройнятися почуттям, яке УолтУітмен чудово висловив простими словами: "Той, хто принижує іншого, принижує мене", і завжди потрібно пам'ятати, що "проблема особистості може бути вирішена, якщо в кожній людині бачити особистість".
Бути добрим керівником значить, відноситися до людей за будь-яких обставин спокійно, витримано, не втрачаючи самообладания. Методи управління несумісні з нервовими спалахами з боку керівника, грубістю.
Кожну позитивну ініціативу і кожні позитивні зрушення в роботі слід відмічати своєчасно, всім колективом. Критикуючи підлеглих, пам'ятайте, що критика повинна виховувати.
Вказавши на недоліки в роботі, не забудьте показати, як їх виправити або взагалі уникнути в майбутньому.
Не оточуйте себе "своїми" людьми, це знижує авторитет керівника, створює ворожість в групі, а це недопустимо.
Основи техніки управління людьми розроблені Д. Карнегі [47]. Особливу увагу він звертав на критику.
Кожна людина в 99-ти випадках із 100-та не є самокритичною — навіть коли вона справді винна. Критика - безплідна насамперед тому, що спонукає людину захищатися, виправдовуватись. Вона небезпечна, бо вражає дорогоцінну людську гордість, самоповагу, породжує образу. В німецькій армії ображеному солдатові не дозволялося відразу подавати
http://www.library.if.ua/books/3.html скаргу на кривдника або критично висловлюватися на його адресу. Спочатку він мав "виспатися" на своєму невдоволенні й охолонути. Якщо солдат подавав скаргу негайно, його карали. Було б не зайвим подібне застосовувати і в цивільному житті.
Той, хто припускається помилок або коїть зло, ладен звинувачувати будь-кого, тільки не себе. Необхідно пам'ятати що, критика, як і свійські голуби, завжди повертається додому.
Спілкуючись, пам'ятаймо: людина керується не тільки законами логіки, здебільшого її вчинки є наслідками емоцій, а також упереджень, породжених гордощами.
Критикувати, засуджувати, обурюватись може будь-хто, а от для розуміння інших, уміння прощати їхні помилки потрібен вольовий характер, контроль над власними почуттями.
Карлейль (англійський публіцист, історик, філософ) стверджував: "Велика людина є великою
і в своєму ставленні до маленьких людей".
Кожен керівник володіє особистими, професійними та діловими якостями. До особистих якостей можна віднести високі моральні стандарти, фізичне та психологічне здоров'я, внутрішню культуру, чуйність, турботливість, доброзичливе відношення до людей, оптимізм.
До професійних якостей відносять професійну компетентність, ерудицію, широту поглядів, прагнення до удосконалення, набуття нових знань, пошук нових форм та методів роботи, вміння планувати свою роботу.
До ділових якостей відносяться: організаційні здібності, підвищений рівень домагань, рішучість, сміливість, наполегливість, контактність, комунікабельність, високий рівень самоконтролю, ризикованість, прагнення до нового.
Підлеглі — це посадові особи, які знаходяться у розпорядженні старшого за посадою. До них відносять заступників керівника, помічників керівника, керівників нижчих рівнів, виконавців.
Заступник керівника може бути штатний або сумісник. Штатний заступник керівника очолює один або декілька напрямів діяльності. Основні причини існування заступників — це великий обсяг робіт загального характеру; часта відсутність керівника; стажування на посаду керівника.
Заступник керівника за сумісництвом, як правило, керівник підрозділу нижчого рівня. Його роль у керівництві - збільшення престижу керівника; підвищення роль керівника нижчого рівня; забезпечення балансу влади.
Помічник керівника здійснює первинну обробку управлінської інформації, на основі якої керівник приймає рішення.
Як правило, підлеглі мають обов'язки як офіційні, так і неофіційні. До офіційних обов'язків
http://www.library.if.ua/books/3.html можна віднести:
— прийняття самостійних рішень у межах компетенцій та чесне відно шення до роботи;
- інформування керівництва про складнощі та проблеми, про резуль тати діяльності; пошук шляхів покращання своєї роботи; дотримання інтересів організації; дотримання загальноприйнятих норм поведінки. До неофіційних обов'язків можна віднести: суворе дотримання межі між собою та керівником; неприйняття серйозних рішень без консультації з керівником; невтручання у дії керівника без крайньої необхідності; допомога керівнику та врахування його інтересів.
Старанне використання офіційних та неофіційних обов'язків веде до швидкого просування по службі, додаткових винагород, надання більшої самостійності та відповідальності.
14.3. Складові авторитету керівника та шляхи його формування
У будь-якому колективі, на будь-якому виробництві є авторитетні люди. Однак У практиці виховання і управління особливе місце відводиться авторитету керівника. Лише людина, яка користується повагою, довір'ям серед підлеглих, може ефективно впливати на колектив.
Одна із сторін психологічної сутності авторитету керівника особливо яскраво проявляється в екстремальних умовах. Упевненість у правильності дій авторитетного керівника позбавляє людей в критичних ситуаціях від роздумів відносно правильності прийнятого рішення.
Авторитетний керівник володіє сугестивним (навіюючим) впливом. Ця сторона авторитету має велике значення у виховному процесі, коли необхідно вплинути на глибинні психічні утворення людини.
Формування авторитету починається з приходом керівника в колектив. Перші його зустрічі з людьми і розпорядження часто мають вирішальне значення для формування авторитету, адже колектив завжди має обмежену інформацію про керівника, якого призначають, і чекає зустрічі.
Буває так, що люди ше до зустрічі розчаровуються або, навпаки, радіють. Це залежить від авторитету попередника. Якшо його любили, то нового нерідко зустрічають холодно, і, навпаки, деякі люди задоволені, що позбулись попередника і з радістю чекають нового.
Оскільки зустріч залежить і від характеру інформації про нового керівника, то слід добре підготувати колектив до прийому та першого його сприйняття.
На жаль, ділова характеристика керівника рідко містить психологічні моменти. Було б добре,
http://www.library.if.ua/books/3.html шоб до затвердження кандидата на пост керівника колективу розглянути питання про ступінь психологічної сумісності кандидата з працюючими в колективі замісниками та іншими людьми, на яких він постійно повинен опиратися.
Керівнику слід з самого початку продумати тактику входження в колектив. Чи потрібно критикувати свого попередника і колектив в цілому в першому своєму програмному виступі чи ні?
У більшості випадків така критика особливо впливає негативно на розвинутий колектив.
Вона говорить про зарозумілість нового керівника і його нетактовність. Не вникнувши в справу, не вивчивши людей, на слух не можна критикувати організацію. Потрібно більше говорити про майбутнє, перспективи діяльності, говорити про реальні справи, а не займатися прожектами.
Колектив — це відмінний барометр. Він добре відчуває, якими мотивами керується керівник,
— особиста слава, кар'єра чи інтереси колективу — і швидко відповідно реагує на його поведінку.
Люди цінять уважне становлення до себе та повагу. Завоювавши авторитет, не треба забувати, що він може впасти в будь-який час.
Є керівники, які думають, що авторитет може бути побудований на страхові, і через це постійно залякують покараннями. Але люди не можуть поважати, а тим більше любити тих, хто сповиває їхню свободу, обмежує можливість брати активну участь в житті колективу.
Є ще й авторитет відстані, коли керівник спеціально відгороджується від людей для того, щоб показати видимість важтивості і недоступності його персони.
Авторитет керівника формується ним самим у реальній поведінці й діяльності. Словами авторитет не створити, оскільки люди судять про керівника за його справами.
Дуже добре, якщо керівник володіє аутогенним тренуванням і вміє регулювати свій емоційний стан. У щоденній практиці можна використати пораду, взяту із пам'ятки керівникам однієї із зарубіжних фірм. В ній говориться що, прийшовши на роботу в поганому настрої, слід ходити з високо піднятою головою, сильно тиснути руку тому, хто здоровкається, і посміхатися. Насильно прийнята поза і посмішка через 10-20 хв. змінить ваш настрій. Під цією рекомендацією лежать об'єктивні психофізіологічні закономірності.
Дослідження психологів показують, що у людей, які працюють в умовах постійного нервового напруження, яке викликане страхом, продуктивність праці знижується на 40-60%,
і в них розвиваються серцево-судинні та інші захворювання.
Слід окремо сказати про одяг і зовнішній вигляд управлінського працівника. Вміння скромно, красиво, стосовно до місця і часу, одягатися — одне із складових культури людини.
http://www.library.if.ua/books/3.html
Особливо це стосується управлінського працівника, який в силу специфіки своєї діяльності планує, організовує, координує і контролює діяльність людей, постійно спілкується з ними в процесі праці.
Скромність зовнішнього вигляду і добрий смак в одязі управлінського працівника можна вважати одним з найважливіших компонентів загальної і професійної його культури. Це цілком справедливо, оскільки бажання виділитися серед інших просто невластиве культурній людині.
Досліджуючи вплив одягу робітників і управлінських кадрів на результати виробничо- господарської діяльності, вчені світу дійшли висновку про необхідність підвищувати рівень культури одягу. Однак у нашій країні ще мало чітких висновків і рекомендацій відносно культури одягу і зовнішнього вигляду управлінських кадрів. Вони можуть знаходитися на роботі в будь-якому костюмі. Це розумне правило вимагає деякого коригування, оскільки багато управлінських працівників явно недооцінюють психологічний і організаційний вплив свого одягу і зовнішнього вигляду на підлеглих.
Психологічно мобілізуючий вплив одягу керівника полягає в тому, що коли він уважний до одягу, то й відповідальніше відноситься до виконання своїх обов'язків. У підлеглого або відвідувача вже тільки за одягом і зовнішнім виглядом створюється позитивна або негативна думка про ділові якості і особистість працівника.
Вітчизняний і зарубіжний досвід вказує на необхідність розробки і впровадження спеціальних правил культури одягу управлінського працівника. Особливо в цьому мають потребу керівники виробничих підрозділів, а також відділів і служб апарату управління.
Безумовно, директор повинен завжди бути одягнутий акуратно. Але в той же час зовсім недопустимо, щоб директор своїм одягом відрізнявся від найближчих підлеглих. Одяг керівника, який впадає у вічі, викликає у підлеглих негативну реакцію.
Необхідність стежити за одягом і зачіскою, в міру, звичайно, із зміною моди — одна із основних умов культури одягу управлінського працівника. Він повинен знати і певною мірою враховувати основні сучасні тенденції в одязі. Тут важливий висновок про те, що зі смаком одягнута навіть похилого віку людина, яких, до речі, багато серед керівників вищої ланки системи управління, виглядає молодше за свої роки.
Набір правил культури одягу і зовнішнього вигляду управлінського працівника зводиться до слідуючого: завжди стежити за чистотою і порядком в одязі; старатися, щоб одяг носив відбиток особистості і запам'ятовувався оточуючим; одягатися у міру сил добротно;
http://www.library.if.ua/books/3.html ніколи на роботі не знімати піджак; слід пам'ятати, що темний костюм дешо приховує повноту, вертикальні смуги костюма видовжують постать, сорочка навипуск не підходить людям маленького зросту і таке інше; не слід носити на роботі нічого із яскравих кольорів, особливо червоного, зеленого і жовтого; для невідомої ситуації необхідно одягатися консервативно; носити краватки; перед початком ділової зустрічі необхідно переодягнутися, привести в порядок одяг і зачіску.
Значно більш строгими є вимоги, які стосуються керівників. Тут і мови немає про яскраві костюми, куртки та інші спортивні речі. Костюми в дрібну смужку, як і взагалі все яскраве, клітчатий і смугастий одяг, галстуки з дрібним малюнком, несвіжі сорочки керівнику носити на роботі настійно не рекомендується. Перевага віддається однотонному одягу. Не випадково в індустріально-розвинутих капіталістичних країнах, де з початку XX століття швидко розвивалась управлінська наука, персонал умовно ділиться на "білі комірці"
(керівники) і "сині комірці" (рядовий управлінський персонал).
Практика менеджменту розробила навіть свого роду "психологічні виверти" в одязі управлінських кадрів, які можуть помітно згладжувати негативні моменти у впливі на відвідувачів, співбесідників, підлеглих. Так, керівнику перед публічним виступом рекомендується для концентрації уваги аудиторії продумати свій одяг з тим, щоб не зіллятися з загальним фоном (навіть виділитися!). З цією метою спеціалісти-дизайнери рекомендують одягати темно-сірий або темно-синій костюм, бажано однотонний, з білою або дуже блідою сорочкою і галстуком під колір костюма.
Щоб згладити враження від високого, або, навпаки, від малого зросту, управлінському працівнику рекомендують не носити важке взуття і контрастний одяг (високому), носити окуляри у важкій оправі, дорогі годинники, носовички в нагрудній кишені (невисокому) тощо.
Акуратність і поміркованість не тільки в одязі, а й у всьому зовнішньому вигляді (зачіска, поза, хода) повинні бути розпізнавальною рисою управлінського працівника. Так, безспірним є твердження про те, що його зачіска повинна відповідати середовищу, а також приховувати по можливості недоліки обличчя і голови. Художники-модель'єри радять пам'ятати, що вибір тієї чи іншої зачіски завжди пов'язаний з формою обличчя, типом волосся і фігури, а також віком. Вони твердять, що якщо людина невисокого зросту, то їй не слід носити довге волосся, оскільки воно оптично зменшує зріст.
http://www.library.if.ua/books/3.html
Носити бороду і вуса керівникам взагалі не рекомендується. Спеціалісти вважають, що вони не сприяють успіху і потрібні в діловому середовищі тільки тим людям, які наділені невиразною зовнішністю, або тим, які намагаються сховати відсутність підборіддя чи замаскувати інші фізичні недоліки.
Таким чином, нерозбірливість в одязі, намагання носити оригінальні речі, бажання виділитися зовнішнім виглядом і одягом не повинні бути притаманні керівникові. Культура одягу і зовнішнього вигляду його справедливо розцінюється науковими розробниками і практиками у всіх країнах світу як сильний мобілізуючий фактор у процесі праці. Він полягає в тому, що акуратний зовнішній вигляд керівника значною мірою дисциплінує як самого працівника, так і його підлеглих.
Розділ 15. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ
15.1. Економічні методи управління
Економічні методи управління — це сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємництва. Важелі економічного механізму відповідають соціально-економічній природі підприємства і є одним
із факторів розвитку виробництва та обміну на ринковій основі. В зв'язку з цим особливого значення набуває вивчення того нового, що внесено практикою у зміст комерційного розрахунку як важливого методу господарювання. За визначенням Чумаченка Н.Г., він синтезує у собі як функції управління, так і економічні важелі та інструменти, які спрямовані на порівняння витрат і результатів та забезпечення прибутковості виробництва.
Економічний механізм функціонування та розвитку підприємств припускає використання методу комерційного розрахунку, виходячи із глобальної господарської політики і цілей підприємства, зокрема в галузі забезпечення рентабельності виробництва та збуту, розподілу капіталовкладень і розташування виробництва; фінансування й кредитування; розвитку технології, кадрової політики, політики придбання нових підприємств і структури капіталу тощо.
Прийняття централізованих рішень з цих питань поєднується з диференційованим підходом до окремих підрозділів в залежності від характеру та змісту їх діяльності, територіального розміщення підприємств і ступеня участі в загальній виробничо-збутовій діяльності підприємства.
У рамках комерційного розрахунку використовуються такі економічні важелі та
інструменти, як політика в галузі ціноутворення, витрат виробниитва, фінансування та кредитування. Ця політика спрямована на отримання стійкого прибутку, що є кінцевою метою комерційного розрахунку.
http://www.library.if.ua/books/3.html
Виявлення внутрішніх взаємозв'язків різноманітних елементів економічного механізму функціонування та розвитку підприємства припускає необхідність розгляду їх у процесі централізованого управління. Це обумовлено тим, що вони визначаються та встановлюються на основі політики, яка розроблена й здійснена на вищому рівні управління підприємством.
На думку Герчикової І.Н. 128], особливістю комерційного розрахунку в сучасних умовах є надання оперативної самостійності окремим підрозділам підприємства (виробничим відділенням, філіалам і дочірнім компаніям), та виділення їх у центри прибутку. В результаті у рамках комерційного розрахунку виникла і розвинулася така форма взаємовідносин всередині підприємства, яку можна назвати внутріфірмовим розрахунком. Комерційний і внутріфірмовий розрахунок — це єдина система розрахунку, що випливає з загальних цілей і завдань, які стоять перед підприємством та її окремими підрозділами. Внутріфірмовий розрахунок багато в чому містить елементи комерційного розрахунку, оскільки він орієнтований на решіізацію цілей комерційного розрахунку.
Планування є одним з основних важелів в економічних методах управління. Зміст його, як функції управління, полягає в обгрунтованому визначенні основних напрямів і пропорцій розвитку виробництва з обліком матеріальних джерел його забезпечення та попиту ринку.
Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всього підприємства і кожного підрозділу окремо на встановлений період у визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, строків і послідовності реалізації, у вияві матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для вирішення поставлених завдань.
Таким чином, призначення планування полягає втому, щоб завчасно врахувати по можливості всі внутрішні й зовнішні фактори, які забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування та розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей, враховуючи можливості найбільш ефективного використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і підприємством у цілому. Тому планування покликане забезпечити взаємопогодженість між окремими структурними підрозділами підприємства, які охоплюють весь технологічний ланцюг: наукові дослідження й розробки, виробництво та збут. Ця діяльність спирається на виявлення та прогнозування споживчого попиту, аналізу й оцінки існуючих ресурсів і перспектив розвитку господарської кон'юнктури. Звідси випливає необхідність погодженості планування з маркетингом і контролем з метою постійного коригування показників виробництва та збуту слідом за змінами попиту на ринку.
Ще в недалекому минулому планувати стратегію розвитку підприємства в Україні було неможливо. Існувала головним чином верхівкова (держ-планівська) координація
http://www.library.if.ua/books/3.html взаємовідносин підприємств, не підкріплена економічною зацікавленістю самих виробників.
При такій організації роботи "згідно наказу" українські підприємства були зв'язані по руках і ногах, позбавлені самостійності, виконуючи часто-густо необмірковані рішення, прийняті зверху.
При переході до ринкової економіки стала потрібною економічна діяльність нової якості, що націлена на прогнозування і планування стратегії виходу на ринки.
Прогнозування економічної ситуації, планування стратегії розвитку — продукт не стільки
інтуїції, скільки професійних знань, суворого математичного розрахунку. Планування і стратегія розвитку з метою виходу на ринки багато в чому залежить від цілей і орієнтації його вищого керівництва, його організаторських здібностей і інтуїції. Багато підприємств прагнуть до негайного прибутку, не приділяючи особливої уваги довгостроковим перспективам, розробці власної стратегії розвитку. Це можливо лише на дуже короткому етапі функціонування підприємства.
Кожне підприємство, яке прагне захопити свою частку на ринку, планує свій проектно- виробничий процес так, щоб товар залишався потенційно новим і конкурентоспроможним не тільки у момент випуску, але й у момент появи на ринку. Підприємствам, яким вдається виробляти продукцію, яка зберігає високі конкурентні властивості й технічну новизну протягом тривалого часу, як правило, належить лідерство у виробництві. До світових лідерів виробництва відносяться японські виробники комп'ютерів, американські компанії, які випускають передову медичну техніку, швейцарські годинникові фірми.
Прикладом товарів тривалого життєвого циклу, розроблених в Україні і які отримали світове визнання, є комплекс машин і технологія з контактного стикового зварення методом
імпульсивного сплавлення. Машини, створені в Інституті електрозварення ім. Є.О. Патона
НАН України, не мають аналогів у світі. Зварні машини К-355 та ліцензії на ці установки протягом багатьох років активно купуються іноземними покупцями. Така ж щаслива доля ряду виробів і розробок Інституту надтвердих матеріалів ім. В.Н. Бакуля, а також фільтри очищення промислових стоків ФПАКМ — продукції Бердичівського машинобудівельного заводу.
Методика планування, яка могла б дозволити будь-якому підприємству вийти на внутрішні й світові ринки, повинна бути ретельно відпрацьована для потреб і можливостей цього підприємства. Ця методика розкрита у книзі Соколенко СІ. "Сучасні світові ринки та
Україна". Перший з ключових елементів методики полягає в аналізі ситуації, в якій знаходиться підприємство (можливості галузі, діяльність конкурентів, їх технології, стан обслуговуючих ринків). Другий елемент — аналіз внутрішнього становища справ
http://www.library.if.ua/books/3.html підприємств у порівнянні зі становищем справ в усій галузі промисловості. На цій основі повинна розроблятися можлива стратегія розвитку кожного окремого підприємства.
Центральне місце серед різноманітних важелів економічного механізму управління належить цінам і ціноутворенню, в яких відбиваються всі сторони економічної діяльності підприємств.
В сучасних умовах монополістичного ринку суттєво змінилися роль і значення цін, умови їх формування і тенденції розвитку. Суттєвою стороною цих змін є обмеження сфери дії закону вартості в результаті послаблення ролі ціни як безпосереднього регулятора виробництва.
Підвищилося значення інших факторів, які визначають рівень цін на кінцеву продукцію. До
їх кількості належать насамперед управлінські рішення, які приймаються при реалізації функції маркетингу і планування, згідно з найбільш повним обліком потреб ринку. Це безпосередньо пов'язано з орієнтацією виробничої діяльності підприємства на довгострокові плани й програми розвитку, що передбачають необхідність відносно стійких ринкових умов, зокрема стабільних цін.
Згідно з такою вимогою, ринкові ціни на більшість товарів, які обертаються на світовому ринку, не встановлюються в результаті стихійної цінової конкуренції, а формуються виходячи із узгодженої виробничої та ринкової політики кількох ведучих фірм галузі. В її рамках підприємства планують у довгостроковій перспективі політику цін і намагаються пристосувати пропозицію товарів до заздалегідь врахованого (прогнозованого) попиту.
Це досягається регулюванням обсягів виробництва, ступенем завантаженості виробничих потужностей, новими капіталовкладеннями у рамках окремих компаній і в галузі в цілому, що дозволяє зберегти відносну стабільність ринкових цін на кінцеву продукцію та підтримувати єдині ціни на однотипову або аналогічну продукцію на світовому ринку.
Процес ціноутворення — явище дуже складне, обумовлене насамперед попитом на запропоновану ринку продукцію. Розглядати ж цінову політику підприємства слід тільки у взаємозв'язку з тим завданням, яке ставить перед собою підприємство. Можна назвати такі варіанти поведінки підприємства на ринку та політики у сфері ціноутворення: забезпечення процесу виживання; максимізація поточного прибутку; завоювання лідерства за показниками якості; завоювання лідерства за показниками частини ринку.
Цінова політика підприємства визначається ще й тим, яким є тип ринку, де вона реалізується.
Для підприємства важливо зайнятися підготовкою осмисленої методики розрахунку цін на продукцію, яка виробляється, або на ту продукцію, яка тільки народжується у дослідницьких лабораторіях. Як правило, методика розрахунку вихідної ціни передбачає такі етапи:
http://www.library.if.ua/books/3.html постановка завдання ціноутворення; визначення попиту; оцінка витрат; аналіз цін і товарів конкурентів; вибір методу ціноутворення; встановлення кінцевої ціни.
Формування ціни товару проходить під впливом певних обмежень. З одного боку, ціна виробленого підприємством товару повинна дати прибуток, тобто вона не повинна опускатися нижче певного допущеного рівня. З іншого боку, дуже висока ціна може негативно впливати на попит і товар — ніхто не буде купувати. Головними складовими, під впливом яких формується ціна, є: собівартість продукції; виключні якості, відмінні особливості, які привертають покупця; ситуація на ринку, де аналогічний товар пропонується іншими підприємствами- конкурентами.
Встановлення ціни регулюється загальноприйнятими методами.
Розробка та здійснення єдиної' фінансовоїполітики займає суттєве місце у загальному механізмі управління. Роль фінансової політики в управлінні підприємством визначається тим, що вона торкається всіх сторін його економічної діяльності - науково-технічної, виробничої, матеріально-технічного забезпечення, збуту і відбиває у концентрованому вигляді вплив багаточисельних внутрішніх і зовнішніх факторів.
Методи фінансового управління різноманітні. Основними з них є: прогнозування, планування, оподаткування, страхування, самофінансування, кредитування, система розрахунків, система фінансової допомоги, система фінансових санкцій, система амортизаційних відрахувань, система стимулювання, принципи ціноутворення, трастові операції, факторинг, оренда, лізинг. Складовим елементом наведених методів є спеціальні прийоми фінансового управління, кредити, позики, відсоткові ставки, дивіденди, котировка валютних курсів, акциз, дисконт та ін.
Господарська діяльність нерозривно пов'язана з фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрями своїх витрат згідно з виробничими планами, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою отримання прибутку.
Напрями інвестування грошових коштів можуть бути різними: пов'язаними як з основними видами діяльності підприємства з виробництва продукції (робіт, послуг), так і з чисто
http://www.library.if.ua/books/3.html фінансовими вкладеннями. Для отримання додаткових доходів підприємства мають право придбати цінні папери інших підприємств і держави, вкладати кошти в статутний капітал знову створених підприємств і банків. Тимчасово вільні кошти підприємства можуть відокремити із загального грошового обороту і розмістити у банк на депозитні рахунки. За умови повернення підприємством притягаються позикові фінансові ресурси: довгострокові кредити банків, кошти інших підприємств, облігаційні позики, джерелом повернення яких є прибуток підприємства.
Фінансові ресурси підприємства спрямовані на його розвиток і формуються за рахунок: амортизаційних відрахувань, прибутку, отриманого від усіх видів господарської та фінансової діяльності і додаткових пайових внесків учасників товариств; коштів, отриманих від випуску облігацій; засобів, мобілізованих за допомогою випуску й розміщення акцій в акціонерних товариствах, довгострокового кредиту банку та інших кредиторів (крім облігаційних позик).
Обов'язковою умовою успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки є самофінансування. Цей принцип базується на повній окупності витрат з виробництва продукції і розширенні виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні й капітальні витрати за рахунок власних джерел. При тимчасовій недостатності в засобах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку та комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати і довгострокові банківські кредити, які використовуються на капітальні вкладення.
Прибуток як результат підприємницької діяльності підприємств досягається осмисленим фінансовим забезпеченням виробничого процесу, розробкою напрямів використання фінансових ресурсів і способів мобілізації основного та оборотного капіталу.
В умовах становлення ринкових відносин держава переходить до економічних методів управління, серед яких одним із найбільш дієвих є податки. Система оподаткування повинна вирішувати певні завдання: сприяти діловій активності підприємців, зростанню виробництва, підвищенню зацікавленості робітників у результатах праці, спонукати підприємства ефективно використовувати основні виробничі фонди, мінімізувати виробничі запаси, скорочувати невиробничі витрати; забезпечувати формування бюджету в обсязі, достатньому для фінансування витрат держави і виконання нею своїх функцій.
Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджет і внесків у державні цільові фонди складає систему оподаткування. В Україні встановлення і скасування податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджет і внесків у державні цільові фонди
http://www.library.if.ua/books/3.html або пільг її платникам здійснюється Верховною Радою України та місцевими Радами народних депутатів. Державні податкові інспекції ведуть облік платників податків, банки та кредитні установи відкривають рахунки платникам податків лише при пред'явленні ними документа, який підтверджує взяття їх на облік у державній податковій інспекції і в триденний строк сповіщають про це податкову інспекцію.
Об'єктом оподаткування є дохід (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість деяких товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб.
Уданий час в Україні податкова система охоплює загальнодержавні, місцеві, прямі й непрямі податки та збори. Більшість податків оплачується у формі авансових платежів.
Позитивний ефект дії системи оподаткування на підприємстві можливий, коли дотримаються ряду умов: покладений на підприємства податковий тягар не може бути надмірним, таким, який може перешкоджати їх джерелам фінансування для розширення й технічного переозброєння виробництва; кількість стягнутих податків повинна бути оптимальною, а порядок їх обчислення — простим і зрозумілим кожному платнику; необхідна погодженість податків без їх дублювання одне одним, а також стабільність ставки й порядку сплати податків на тривалий час; система оподаткування повинна бути однаковою для підприємств будь-яких форм власності і в той же час — гнучкою. За допомогою податкових пільг необхідно створювати переважні умови розвитку таких підприємств, у діяльності яких зацікавлене суспільство. Як бачимо з практики, в Україні жодна з цих умов не виконується. Відсутність потрібних бюджетних ресурсів, неможливість переносу строків через наявність непокритих витрат змусили будувати українське податкове законодавство з натиском на фіскальну функцію податків.
При цьому з огляду надто низької прибутковості вітчизняного виробництва і неможливості опустити планку бюджетних витрат нижче мінімально потрібного рівня, податковий тягар українських підприємств виявився непосильним. Стягнуті податки, збори, відрахування, інші обов'язкові платежі, які входять у податкову систему України, часто-густо вилучають у підприємств не стільки чистий доход, а й ресурси простого відтворення. Це не тільки йде у збиток платнику податків, а й підриває матеріальну базу майбутнього надходження податкових платежів.
Українське податкове законодавство знаходиться у даний час на стадії становлення, тому вимагати від нього повної відповідності стандартам передових держав світу здається цілком
http://www.library.if.ua/books/3.html нере&іьним. В даний момент мова може йти тільки про усунення найбільш суттєвих недоліків, які паралізують діяльність підприємств і, в кінцевому підсумку, самої податкової системи.
Ефективність управління залежить від організації аналітичної роботи на підприємстві, глибини аналізу його виробничо-фінансової діяльності. Завданням аналізу виробничо- фінансової діяльності підприємств (об'єднань) є оцінка роботи трудових колективів
(виконання планових показників, дотримання договірних зобов'язань і встановлених нормативів, рівень використання виробничого потенціалу і соціального розвитку колективу).
Економічний аналіз відіграє важливу роль у мобілізації внутрішніх резервів для збільшення обсягу виробництва, поліпшенні якості продукції на основі переходу до інтенсивних форм організації виробництва, широкого впровадження досягнень науки і передового досвіду, а також в обгрунтуванні управлінських рішень, у контролі за здійсненням намічених заходів подальшого удосконалення госпрозрахункових важелів управління виробництвом і забезпечення підвищення його ефективності.
В аналітичній роботі застосовують спеціальні методи і прийоми організаційного діагнозу, аналізу інформаційних потоків, вивчення конкретних виробничих і психологічних ситуацій, кореляцію якісних ознак та ін.
Ефективність економічного аналізу на підприємстві залежить від організації бухгалтерського обліку, який виконує функцію зворотного зв'язку в управлінні. Слід прискорити обліковий процес, вводити таку систематизацію даних, які б забезпечували можливість детального й глибокого аналізу в реєстрах поточного обліку і, які відображали б планові дані для порівняння фактичних даних з нормативними і перевірки дотримання принципів внутрішньогосподарського розрахунку.
В ринкових умовах особливе місце займають економічні методи управління. Використання і удосконалення таких економічних важелів як комерційний розрахунок, планування, механізм ціноутворення, стійке фінансове становище і розумне оподаткування допоможуть створити надійний, міцний економічний механізм, який приведе в дію весь складний механізм економіки України.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал