Основи інклюзивної освіти




Сторінка2/25
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.02 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
Категоріальність дітей з особливими потребами
Широке вживання терміна діти з особливими потребами зініціювала
Саламанкська декларація, опублікована у 1994 р. Тут подано його основне визначення особливі потреби. Воно стосується всіх дітей і молодих людей, чиї потреби залежать відрізної фізичної чи розумової недостатності або труднощів, пов’язаних з навчанням. Чимало дітей мають труднощів навчанні, відтак – спеціальні освітні потреби на певних етапах свого навчання в школі. На думку відомих європейських учених (G. Lefrancois, W. Lepowcky, К. Raiswaik та ін.), дитяча популяція, незважаючи на своє розмаїття, здебільшого має нормальні або так звані середні показники розвитку, зокрема, й навчальні здібності. Однак певна кількість дітей має відмінні від середніх показники, а, відповідно, з педагогічної, соціальної, медичної точки зору ці діти характеризуються як такі, що мають особливі потреби. Звернемось до визначення, яке дає знаний французький учений G. Lefrancois: Особливі потреби – це термін, який використовується стосовно осіб, чия соціальна, фізична або емоційна особливість потребує спеціальної уваги та послуг, яким надається можливість розвинути свій потенціал. До їх числа входять діти, котрі мають як виняткові здібності чи талант, такі діти з фізичними, психічними, соціальними відмінностями. Найбільш поширене й прийнятне стандартне визначення особливих освітніх потреб, зокрема в країнах Європейської спільноти, подано в Міжнародній класифікації стандартів освіти (International Standart Classification of
Education): Особливі освітні потреби мають особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів. Додатковими ресурсами можуть бути персонал (для надання допомоги у процесі навчання матеріали (різноманітні засоби навчання, втому числі допоміжні та корекційні фінансові (бюджетні асигнування для одержання додаткових спеціальних послуг.
Діти з особливими потребами
Діти-
інваліди Діти з незначними порушеннями Діти з соціальними проблемами Обдаровані діти
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
13 13 В Україні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. В основних законах України про освіту зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах молодь з інвалідністю, діти з тяжкими порушеннями розвитку, діти з обмеженими можливостями здоров'я» тощо. Усі ці терміни співвідносяться з медичною суспільно‐соціальною моделлю. Проте нині значну роль в утвердженні соціальної моделі ставлення до осіб з порушеннями в українському суспільстві відіграють неурядові організації, насамперед організації батьків дітей з особливими освітніми потребами. Завдяки їхній діяльності поширюються терміни, які зміщують акцент звад відхилень розвитку (діти‐інваліди, неповносправні, діти звадами розвитку тощо) на терміни більш позитивні – діти з особливими освітніми потребами, діти з особливостями психофізичного розвитку тощо. Саме ця термінологія на сьогодні є найбільш вживана.
Основні принципи інклюзивної освіти
При визначенні терміна «інклюзивна освіта було проаналізовано визначення, які містяться в головних міжнародних документах Стандартних правилах урівняння можливостей інвалідів ООН, Декларації прав дитини ООН,
Саламанкській декларації та програмі дій з навчання осіб з особливими потребами, Міжнародних консультаціях із питань раннього навчання дітей з особливими освітніми потребами.
Інклюзивна освіта (інклюзія – inclusion (англ.) – залучення, передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.
Інклюзивне навчання – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання (у разі потреби) відбувається за індивідуальним навчальним планом, забезпечується медико‐соціальним та психолого‐педагогічним супроводом.
Інклюзивна освіта базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання. Інклюзивну освіту, як систему освітніх послуг, має забезпечувати інклюзивна школа – заклад освіти, що адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує наявні в громаді ресурси, залучає батьків, фахівців для надання спеціальних послуг відповідно до потреб кожної дитини, забезпечує сприятливий клімат в освітньому середовищі.
Основні принципи інклюзивного навчання: всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
14 14 учнів, узгоджуючи різні види й темпи навчання забезпечення якісної освіти для всіх завдяки відповідному навчально‐
методичному забезпеченню, застосуванню організаційних заходів, розробці стратегії викладання, використанню ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами діти з особливими освітніми потребами мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання. Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – всі діти – цінній активні члени суспільства. Навчання в інклюзивних освітніх закладах корисне як для дітей з особливими освітніми потребами, такі для інших дітей, членів родин та суспільства в цілому. Взаємодія зі здоровими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та іншими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги.
Інклюзивні підходи також корисні для сім’ї. В цьому випадку родини дітей з особливими освітніми потребами можуть отримувати підтримку збоку інших батьків, вони краще розуміють, у чому розвиток їхніх дітей типовий, а в чому атиповий, а також беруть активнішу участь у процесі навчання і виховання. Вчителі інклюзивних класів глибше розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, а також ефективніше співпрацюють з батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, реабілітологами, логопедами, соціальними працівниками та ін.) Інклюзивна система освіти також корисна із суспільної точки зору, оскільки завдяки спільному навчанню діти змалку вчаться розуміти і толерантно ставитися до людських відмінностей.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ
1.
Назвіть і проаналізуйте соціальні моделі, за якими формувалася суспільна думка стосовно осіб з порушеннями психофізичного розвитку.
2.
Розкрийте особливості інклюзії як моделі суспільного облаштування.
3.
Визначте та прокоментуйте основні принципи інклюзивного навчання.

СЕМІНАРСЬКО‐ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
15 15
Опорні поняття медична та соціальна модель суспільного облаштування, сегрегація, інтеграція, інклюзія, спеціальна освіта, інклюзивна освіта,учні з особливими освітніми потребами, інклюзивне навчання.
Усне практичне завдання Охарактеризуйте процес еволюції ставлення суспільства та держави до осіб з порушеннями психофізичного розвитку.
Картка для аудиторної самостійної роботи
Основні поняття
Зміст Учні з особливими потребами Сегрегація Інтеграція
Інклюзія

Усне практичне завдання
Скориставшись запропонованою цитатою, визначте основні моменти впровадження інклюзивної освітив сучасну освітню систему. Насамперед ми повинні зробити освітню систему досить гнучкою, аби вона відповідала різноманітним запитам людей. Втім, якщо ми розуміємо залучення як трансформацію, необхідно докорінно змінити наше ставлення до розмаїття людського матеріалу, з яким має справу освітня система. Це розмаїття варто розглядати не як джерело труднощів, а, навпаки, – як атрибут реальності, який варто сприймати і, більше того, цінувати. За такого підходу ми заперечуємо визначення норми як щось гомогенне й стабільне, ми бачимо норму в розмаїтті. Існування різних категорій учнів, кожна з яких має свої освітні потреби, стає основою, на якій вибудовується вся педагогіка [2, с.

Запитання для усного опитування
1.
Як Вирозумієте розмаїття, гнучкість і трансформацію освітнього середовища
2.
Наведіть приклади розмаїття навчального середовища, гнучкості навчального процесу та трансформації освітньої системи.
3.
Як соціально‐політичні процеси вплинули на освіту дітей з порушеннями психофізичного розвитку?
4.
Чи сприяє расистська та комуністична ідеологія розвиткові інклюзивних процесів у суспільстві Наведіть доказові приклади.
5.
Які позитиви від навчання в інклюзивному середовищі одержують діти з типовим розвитком?

Завдання для письмового самостійного виконання
1.
Зазначте відмінності між термінами аномальні діти та діти з особливими освітніми потребами».
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
16 16 Перерахуйте основні ознаки сегрегативного та інклюзивного навчання.

Теми для доповідей та рефератів
1.
Історичне підґрунтя інклюзивної освіти.
2.
Термінологія та її значення у сучасній педагогіці
3.
Медична модель порушень розвитку.
4.
Соціальна модель порушень розвитку.
5.
Категоріальністьдітей з особливими потребами.
Список рекомендованої літератури
1.
Антология педагогической мысли христианского средневековья: В х т. – М,
1994.
2.
Бут ТИ. Политика включения и исключения в Англии: в чьих руках сосредоточен контроль / Социальная эксклюзия в образовании. – МС

3.
Выготский Л.С. Принципы воспитания физически дефективных детей // Основы дефектологии. – С‐П, М Изд‐во Лань 2003. – С. С. 127 дис.
4.
Вульфсон Б.Л. Мировое образовательное пространство на рубеже XIX и XX вв.
// Педагогика. – 2002.
5.
Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI века. – М УРАО, 1998.
6.
Засенко ВВ. Рівний доступ до якісної освіти дітей з особливими потребами / Кроки до демократичної освіти 2002. – №1. – С. 34.
7.
Инклюзивное образование. Политика, содержание и сравнительные перспективы / Под ред. Ф. Армстронга, Д. Армстронга, Л. Бартона. – Лондон.
2000.
8.
Колупаєва А.А. До проблеми понятійно‐термінологічних визначень у сучасній спеціальній педагогіці // Дидактичні та соціально‐психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі Наук.‐метод. зб. Випуск 8. – К, 2006. – С. 105‐109.
9.
Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта реалії та перспективи. Монографія. – К
САММІТ‐книга, 2008.
10.
Колупаєва А.А. Від сегрегації до інклюзії // Дидактичні та соціально‐
психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі Наук.‐метод. зб. Випуск 6. – К Науковий світ, 2005. – С. 52‐56.
11.
Лефрансуа Ги. Психология для учителя – С.‐П.‐ М Прайм, 2003.
12.
Лупарт, Д, Веббер, Ч. (2002). Шкільна реформа в Канаді перехід від роздільних систем освіти до інклюзивних шкіл. ExceptionalityEducationCanada,
12 (2), 7‐52.
13.
Малофеев Н.Н. Западная Европа: эволюция отношения общества и государства к лицам с отклонениями в развитии. – М Издательство «Экзамен», 2003.
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
17 17 14.
Саламанская декларация. Рамки действий по образованию лиц с особыми потребностями, принятые Всемирной конференцией по образованию лиц с особыми потребностями: доступи качество. Саламанка. Испания, 7‐10 июня г. – К, 2000.
15.
Щербина А.М. Мешает ли слепота учиться в обычной школе // В ногу со зрячими. – 1931. – №2‐3.
16.
Loreman, T., Deppeler, J.M. & Harvey, D.H.P. (2005). Inclusive education: A practical guide to supporting diversity in the classroom. (Лорман Т, Деппелер Дж.М., Харві Д. Х. Р. (2005) Інклюзивна освіта. Підтримка відмінності на уроці практичний посібник) Sydney: Allen & Unwin. Chapters 1 & 2.
17.
Polloway, E. A., Patton, J. R., Smith, J. D., & Smith, T. E. C. (1996). Historic Changes in Mental Retardation and Developmental Disabilities. Education & Training in
Mental Retardation and Developmental Disabilities, 31(1), 3‐12.
18.
Porter, G. (2001). Disability and Inclusive Education. Retrieved October 2006, from www.disabilityworld.orf/05‐06_01/children/inclusiveed.shtml
19.
Praisner, C.L. (2003). Attitudes of elementary principals toward the inclusion of students with disabilities. Exceptional Children, 69(2), 135–145.
20.
Skipper, S. (2006). Conceptual Framework for Effective Inclusive Schools. Retrieved
September 2006, from www.leadership.fau.edu/icsei2006/papers/skipper.doc
21.
Sobsey, D. & Dreimanis, M. (1993). Integration Outcomes: Theoretical Models and
Empirical Investigations. Developmental Disabilities Bulletin, 21.1.









© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
18 18
2. Інклюзія – стратегія міжнародного законодавства. Українське
освітнє законодавство та нормативно‐правові актив галузі
спеціальної та інклюзивної освіти.

Міжнародна
політика
і
законодавча
база
інклюзивної
освіти.
Саламанкська декларація та документи ООН і ЮНЕСКО.
Організація Об’єднаних Націй (ООН) понад півстоліття є визнаним міжнародним законотворцем. Засадничі законодавчі акти Організації Об’єднаних Націй визначили, що питання інвалідності стосуються сфери прав людини, а не лише реабілітації та соціального забезпечення. Найбільш фундаментальне втілення прав людини на міжнародному рівні Загальна Декларація ООН про Права людини, ухвалена у 1948 р. Хоча вона і немала прямого відношення до осіб з обмеженими можливостями здоров’я, проте проголосила рівність прав всіх людей без винятку. Значним та дієвим кроком у визначенні прав осіб з обмеженою життєдіяльністю було прийняття 20 грудня 1971 року Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про права розумово відсталих осіб. Згідно з цією Декларацією розумово відсталі мають ті ж самі права, що й усі інші члени суспільства. Вони мають право на медичне обслуговування, матеріальну забезпеченість, освіту та професійну підготовку відповідно до можливостей, на проживання уколі сім’ї чи перебування у спеціальних закладах, де умови оптимально наближені до звичайних умов проживання, що стверджує їхнє право на повну інтеграцію у суспільство. Декларація про права розумово відсталих осіб стала першим нормативно‐правовим документом щодо визнання людей з неповносправністю суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує правового захисту та підтримки, оскільки саме розумово відсталі найчастіше сприймалися як неповноцінна меншість серед людської спільноти.
9 грудня р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію про права інвалідів. Уній зазначено, що Інваліди, незважаючи на причину, характері складність їхніх каліцтв або порушень, мають ті ж основні права, що й їхні співгромадяни того ж віку. У цьому нормативно‐правовому документі заявлено, що інваліди мають отримувати необхідну підтримку, яка б дала змогу максимально виявити свої можливості й здібності та прискорила процес їхньої інтеграції у суспільство. У цих міжнародних документах було вперше визнано, що інвалідність є не медичною, асоціальною проблемою, проблемою прав людини. Надалі міжнародне співтовариство визначило основні принципи щодо формування політики стосовно осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Питання міжнародного регулювання прав дітей‐інвалідів окреслено в ухваленій уроці Конвенції ООН про права дитини. У 1991 р. Україна приєдналася до країн, що ратифікували цю Конвенцію. Вона ґрунтується на
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
19 19 визнанні прав усіх дітей, на пріоритеті загальнолюдських цінностей та гармонійному розвитку особистості, недискримінації дитини‐інваліда забудь якими ознаками. Вперше в історії міжнародного правового законодавства визначено пріоритети інтересів дитини у суспільстві, наголошується на необхідності особливої турботи про дітей‐інвалідів. Шляхи реалізації права рівних можливостей на здобуття освіти неповносправними особами та визнання інтегрованого навчального середовища, тобто звичайних масових шкіл, як пріоритетного, окреслено в Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів, затверджених 20 грудня 1993 року на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів слугували правовою основою для розробки подальших шляхів удосконалення системи здобуття освіти неповносправними. У цьому документі було визначено умови, за яких має здійснюватися навчання в інтегрованому середовищі. Це, перш за все навчання у звичайних школах передбачає забезпечення послуг перекладачів та інших відповідних допоміжних послуг. Потрібно гарантувати відповідний доступ та допоміжні послуги, необхідні для задоволення потреб осіб з різними формами інвалідності відповідальність за освіту інвалідів в інтегрованих структурах має бути покладена на органи загальної освіти до процесу навчання на всіх рівнях необхідно залучати батьківські громади та організації інвалідів. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів визначають спільне навчання пріоритетною формою в здобутті освіти неповносправними. Втім, воно не є альтернативою спеціальній освіті на певних етапах освітнього реформування. Інноваційна освітня концепція щодо навчання дітей з обмеженими можливостями здоров’я була представлена на Всесвітній конференції з освіти осіб з особливими потребами доступ та якість, проведена за підтримки ЮНЕСКО в Іспанії, в Саламанці 7‐10 червня 1994 року. Концептуальні засади щодо здобуття освіти неповносправними викладено в Саламанкській декларації та Рамках дій щодо освіти осіб з особливими потребами. Вони мали слугувати основою освітньої політики та практичної діяльності х держав‐учасниць конференції.
Federico Mayor, головуючий конференції, у Передмові Саламанкської декларації заявив Ці документи базуються на принципі залучення шляхом визнання необхідності діяти в напрямі створення Школи для всіх, – закладів, що об’єднують всіх, враховують відмінності, сприяють процесу навчання і відповідають індивідуальним потребам… Ця політика повинна бути складовою педагогічної стратегії і, безсумнівно, нової соціальної й економічної політики. Для цього необхідно провести кардинальну реформу загальноосвітніх навчальних закладів [1, с.
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
20 20 У Саламанкській декларації вказується, що кожна дитина має унікальні особливості, інтереси, здібності та навчальні потреби, відповідно варто розбудовувати системи освіти й розробляти навчальні програми таким чином, аби брати до уваги широке розмаїття цих особливостей і потреб. Особи, що мають особливі потреби, зазначається в Декларації, повинні мати доступ до навчання у звичайних школах, які мають створити їм умови, використовуючи педагогічні методи, зорієнтовані в першу чергу на дітей, аби задовольнити ці потреби. Наголошується на тому, що звичайні школи з такою інклюзивною орієнтацією – найефективніший засіб боротьби з дискримінаційними настроями, створення доброзичливої атмосфери у громадах, побудови інклюзивного суспільства та забезпечення навчанням усіх. У зверненні до всіх урядів зазначається, що пріоритетним з точки зору політики та бюджетних асигнувань має бути реформування системи освіти, що дало б змогу охопити навчанням всіх дітей, незважаючи на індивідуальні відмінності та труднощі законодавчо визнати принцип інклюзивної освіти, який полягає втому, що всі діти перебувають у звичайних школах, за винятком тих випадків, коли не можна вчинити інакше всіляко заохочувати обмін досвідом з країнами, що мають інклюзивну систему навчання сприяти участі батьків, громад, громадських організацій осіб з неповносправністю в процесах планування та прийняття рішень, щодо задоволення спеціальних освітніх потреб всіляко сприяти розробці стратегій діагностування та визначення особливих потребу дітей, а також розробляти науково‐методичні аспекти інклюзивного навчання значну увагу варто приділити підготовці педагогів до роботи в системі інклюзивної освіти. Керівним, основоположним принципом прийнятих Рамок дій стало твердження, що школи повинні приймати всіх дітей, попри їхні фізичні, інтелектуальні, соціальні, емоційні, мовні та інші особливості. До них належать діти з розумовими та фізичними вадами, безпритульній працюючі діти…» Саме школи, як зазначається у цьому документі, мають стати взірцем для суспільства щодо орієнтації на задоволення потреб людей, соціуму, в якому з повагою ставляться до їхніх відмінностей. У вступі Рамок дій вказується, що певна кількість дітей, перебуваючи у школі, стикається зі значними труднощами в навчанні, маючи особливі освітні потреби. Термін особливі освітні потреби стосується всіх дітей і молодих людей, потреби яких залежать відрізних видів фізичної або розумової недостатності, чи труднощів, пов’язаних з навчанням. Відповідно навчання, як визначено в Саламанкській декларації, варто адаптувати до потреб дітей, а не підганяти дітей під незмінні та сталі навчальні умови. Школи повинні знаходити шляхи для успішного навчання всіх дітей, в т.ч. із серйозними фізичними чи розумовими вадами, для цього мають бути розроблені педагогічні заходи, зорієнтовані на потреби учнів.
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
21 21 Саме на цих основних визначеннях базується концепція інклюзивної школи, школи для всіх. Декларація засвідчила, що упродовж тривалого часу проблеми людей з розумовими та фізичними вадами ускладнювалися обмеженими можливостями суспільства, яке концентрувало основну увагу на недоліках, а не на потенційних можливостях цих осіб.
Інклюзивні школи, як зазначається у документі, мають не лише забезпечити високоякісною освітою всіх дітей, ай сприяти усуненню дискримінаційних установок і настроїв, створювати сприятливу атмосферу у громадах для розвитку
інклюзивного суспільства, змінюючи перспективи соціального облаштування. Рамки дій щодо освіти осіб з особливими потребами окреслили інноваційні підходи до здобуття освіти неповносправними, які прийняті світовою спільнотою. Зважаючи нате, що в європейських країнах здобуття освіти неповносправними відрізняється, зокрема, з урахуванням розвитку та розгалуження системи спеціальних навчальних закладів, у Рамках дій означено, що країни з добре відлагодженою системою спеціальної освіти осередки
інклюзивного навчання можна зорганізувати на базі цих закладів, оскільки персонал таких навчальних закладів має необхідний досвіду виявленні таких дітей та у роботі з ними. У зазначених навчальних закладах можуть зорганізувати центри професійної підготовки та координуючі центри для фахівців, що працюють у звичайних школах. Персонал спеціальних шкіл може надавати допомогу у розробці та складанні навчальних планів, використанні методики з урахуванням особливих навчальних потреб школярів. Наразі у спеціальних школах можуть навчатися ті учні з різними вадами психофізичного розвитку, які не можуть здобувати освіту у звичайній школі. Країни, де незначна кількість спеціальних шкіл або вони взагалі відсутні, мають розвивати інклюзивні школи та систему надання спеціальних послуг, зокрема, через організацію координаційних центрів. Аналітичні дані, подані країнами, що розвиваються, засвідчують, що, в основному, спеціальні послуги одержують діти з обмеженими можливостями, які проживають у міських зонах, діти в сільських районах спеціальними послугами незабезпечені взагалі. І тому планування в галузі освіти, яке здійснює уряд, має концентруватися на освіті всіх осіб у всіх регіонах будь‐якої країни забудь яких економічних умов, яку школах державного сектора, такі у приватних. Певна увага в означеному документі приділяється участі в освітніх програмах дівчаті жінок з фізичними та розумовими вадами, оскільки порушення у осіб жіночої статі сприяють виникненню у них додаткових труднощів. Насамкінець підкреслюється нові підходи щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами, викладені в Рамках дій, є загальним спрямуванням для планування дій у галузі освіти для неповносправних, відповідно вони потребують певної адаптації, аби відповідати місцевим потребам та обставинам. З метою підвищення ефективності їх варто доповнювати національним, регіональними та
© Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua
© Колупаєва А. А, 2011
Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – КАС. К, 2012. – 308 с. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України
22 22 місцевими планами дій, в основу яких має бути покладено прагнення суспільства забезпечити освіту для всіх.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал