Основи економічної теорії



Pdf просмотр
Сторінка37/43
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   43
Однак забезпечити необхідну пристосованість підприємства До мінливого ринкового середовища цей вид організаційної структури управління неспроможний. У ньому надто складна передача
інформації між функціональними підрозділами, як і процес прийняття рішень загалом. Це обумовлено тим, що проблеми обговорюються по всьому ієрархічному ланцюжку знизу вверх і в кожному підрозділі. При цьому багато інформації перекручується або втрачається при переході від одного рівня управління до іншого, від одного функціонального підрозділу до іншого. Середнє підприємство, як правило, має п'ять і більше рівнів управління. На кожному з них втрачається або перекручується від 8 до 15% управлінської інформації.
Окрім того, ця структура є сильним джерелом виробничого бюрократизму. Будь‐яка новація, яка з певних причин не влаштовує ту чи іншу службу, може бути знищена численними узгодженнями.
Частково подолати ці вади можна шляхом розукрупнення підприємств, створення так званих "дивізіональних" структур управління. Вони виникають у результаті виділення з підприємств самостійних спеціалізованих підрозділів, орієнтованих на виготовлення готового товару і його просування на ринок.
Як правило, такі продуктові відділи, які інколи називають центрами прибутку, або господарськими центрами, мають лінійно‐функціональну структуру управління. З цієї причини в умовах гострої конкуренції їх гнучкість також є недостатньою.
Командна структура управління

Існує також командна структура управління. Забезпечити її можна шляхом радикальної реорганізації
існуючої системи управління, формування замість лінійно‐функціональних ‐ командних структур.
Останні з'являються, коли підприємство розділяють на невеликі господарські одиниці, які являють собою "команди" робітників і інженерів або службовців, що самостійно вирішують питання, пов'язані з виробництвом та реалізацією певного продукту.
Таку організаційну перебудову можна здійснити на будь‐якому підприємстві будь‐якої галузі. Вона дає змогу одержати необхідний ефект. Наприклад, на заводі американської компанії "Гуд'їр", яка виробляє автомобільні шини, створено 164 команди чисельністю від 5 до 27 чоловік кожна. До складу цих команд, які тут називаються робочими центрами, увійшли як робітники, так і фахівці.
Координують їхню діяльність чотири команди службовців. Центри відповідають за все: витрати на виробництво, виготовлення продукту, його якість, просування до споживача. Керівник заводу стверджує, що за рівнем цін на шини його підприємство здатне подолати будь‐якого конкурента, навіть корейців, які поставляють найдешевші шини на американський ринок і вважають японців занадто ледачими. Досвід передових компаній свідчить, що командні структури значно підвищують здатність підприємства створювати нові вироби й швидко просувати їх на ринок. При цьому істотно зменшується управлінський персонал середньої ланки. І це зрозуміло. Фахівцям, об'єднаним у команди, знаючим свої завдання й можливості їх вирішення, зайві керівники тільки заважають.
Створенню командної системи управління повинна передувати робота по раціоналізації розміщення технологічного обладнання. Традиційне розміщення устаткування за принципом його однотипності
(механічна дільниця, штампувальна, лакофарбова тощо) необхідно замінити на компонування машин та верстатів під випуск готового виробу.
У цьому випадку в одному місці групується обладнання, яке необхідне для виготовлення технологічно завершеного вузла. При такому розміщенні значно підвищується швидкість та якість виконуваних операцій. Досягається це за рахунок скорочення часу транспортування, внутрізмінних простоїв, запасів матеріальних ресурсів. Таке компонування обладнання об'єднує робітників, які його обслуговують. При цьому забезпечується такий ступінь технологічної завершеності виробництва, котрий дає змогу реально виміряти і результати праці, оцінити внесок кожного.
Закономірності розвитку організаційних структур управління
В умовах гострої конкуренції підприємства, які мають ієрархічні (бюрократичні) структури, виступають першими претендентами у банкроти. З цієї причини на зміну їм сьогодні приходять більш гнучкі організації, в яких кількість управлінських ланок зменшується. Це приводить до децентралізації управління, скорочення вертикальних зв'язків на користь горизонтальних. Останнє означає, що дедалі більше робітників поряд зі своєю спеціалізованою діяльністю починають виконувати управлінські функції. Управління стає демократичнішим і переміщується на низовий рівень. Можна виділити такі закономірності розвитку організаційних структур управління підприємством:
1. Надання більшої автономії підрозділам шляхом формування структур, орієнтованих на готовий продукт (створення "центрів прибутку", "робочих центрів").
2. Розвиток дублюючих підрозділів всередині підприємства з метою появи елементів ринкової конкуренції.
3. Руйнування традиційних бар'єрів між підрозділами за рахунок створення командних структур управління.
4. Створення різного виду неформальних об'єднань фахівців для здійснення новацій ("групи якості", тимчасові творчі колективи тощо).
5. Запровадження структур, які забезпечують соціальне партнерство на рівні підприємства (системи участі робітників у групах з прийняття рішень, радах правління компанією тощо).

Зміни в організаційній структурі обумовлюють нові вимоги до форм та методів управління персоналом підприємства.
Важливим мотивуючим фактором виступають зміст та умови праці. Одноманітна, рутинна й легка робота не спонукає до активної діяльності. Нормальна людина в міру свого розвитку бажає виконувати більш творчі завдання. Тому треба дбати про те, щоб зміст праці оновлювався достатньо швидко, а її умови відповідали фізіологічним, соціальним і духовним потребам персоналу. Для цього підприємства проводять реорганізацію виробництва у формі ліквідації або модифікації конвеєрної системи, впроваджують новий режим праці. Ці заходи спрямовані на примноження трудових функцій робітників, збільшення міри їх відповідальності, створення можливостей для прояву ініціативи та самостійності тощо.
Фактором мотивації є також своєчасне просування за службою, професійне зростання персоналу.
Фірми ФРН, наприклад, на підвищення кваліфікації своїх робітників щорічно витрачають близько 27 млрд. марок, що перевищує відповідні витрати держави. На підготовку персоналу підприємств щорічно виділяється чотири тижні та витрачається в розрахунку на одну особу 25 тис. марок. На японських підприємствах, окрім навчання на робочому місці, самопідготовки й навчання в навчальних установах, діє ще система ротації робітників між підрозділами. Американські корпорації заохочують навчання своїх робітників поза підприємством, а деякі навіть фінансують його. Важливим мотиватором, який у сучасних умовах набуває особливого значення, є демократизація процесу управління підприємством.
§ 3. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РИНКОВОГО ТИПУ
Принципи управління персоналом
Під управлінням персоналом розуміють усі ті практичні заходи, за допомогою яких менеджер спонукає робітників до дій, що забезпечують досягнення кінцевих цілей підприємства.
Ефективне управління персоналом, як правило, будується на основі певних принципів. Ось деякі з них:
1. Взаємна довіра керівника і колективу, добрі стосунки між співробітниками.
2. Правильне співвідношення поставлених завдань і здібностей людини.
3. Матеріальне й моральне заохочення персоналу ("позитивне підкріплення").
4. Самостійність підлеглих, делегування їм відповідальності за досягнення результатів.
5. Турбота за психічний та фізичний стан підлеглих, їх професійне зростання.
6. Поступове досягнення кінцевих цілей через виділення проміжкових результатів.
7. Контроль за досягненням результатів.
Успішна діяльність підприємства за умов жорсткої ринкової конкуренції залежить від творчої активності робітників. Тому головним завданням менеджера є мотивація персоналу.
Мотивація ‐ процес заохочення людей до діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації шляхом формування мотивів. Мотив ‐ внутрішнє бажання людини діяти певним чином. Мотиви виникають тоді, коли люди мають конкретні потреби, усвідомлюють свої інтереси і бачать можливість
їх задовольнити.
Відомий американський учений Абрахам Маслоу довів, що потреби людей мають певну ієрархію. За ступенем значимості вони розміщуються в такому порядку: 1) фізіологічні (спрага, голод, сон, секс); 2) потреба в безпеці; 3) соціальні потреби (любов, належність до певної соціальної групи); 4) потреба в повазі (самоповага, успіх); 5) потреба в самовираженні. Маслоу стверджує, що найсильніша потреба
визначає поведінку до тих пір, поки вона не задоволена. Задоволена потреба вже не діє як фактор мотивації.
Таким чином, поведінкою людини керують незадоволені потреби. У міру реалізації матеріальних
інтересів підвищується значення соціальних і духовних потреб. Які потреби є домінуючими, залежить від реальної ситуації, а також особливості індивідуума. Отже, система мотивації персоналу повинна будуватися на всебічному вивченні та врахуванні потреб робітників. Метою мотивації є забезпечення певної активності та спрямованості дії персоналу.
Експериментальним шляхом встановлено, що для досягнення певного результату необхідна не будь‐
яка, а певна активність діяльності. Треба також брати до уваги те, що людина може бути активною, але свою діяльність спрямувати не в тому напрямі, який потрібен організації. Така ситуація має місце, коли існує суперечність між інтересами особи та цілями організації або коли останні невідомі персоналу.
Отже, здійснення ефективної мотивації передбачає вивчення потреб персоналу, створення умов для
їх задоволення, встановлення конкретних завдань, забезпечення контролю за рівнем активності персоналу.
Це ‐ загальна схема. Треба розуміти, що побудова ефективного механізму мотивації ‐ надзвичайно складна справа. Адже існує величезна кількість людських потреб та засобів їх задоволення. Ті мотиватори, що дають ефект у даних умовах стосовно одних людей, можуть зовсім не підходити для
інших. Саме тому не існує якоїсь універсальної системи мотивації. Водночас узагальнення практики управління персоналом успішно діючих фірм дає змогу виділити найефективніші фактори мотивації.
Загальні фактори мотивації
Одним із найдієвіших мотиваторів виступає винагорода за досягнуті результати. Це може бути правильно організована оплата праці, грошові премії за ініціативу, подарунки, пам'ятні знаки тощо.
Застосовуючи цей фактор мотивації, треба пам'ятати: 1) більший стимулюючий вплив справляють спосіб і форма заохочення, ніж його розмір; 2) людина повинна знати, за що конкретно її винагородили. Суть розвитку демократії на виробництві полягає у переході від авторитарних форм управління до більш гнучких, у розширенні прав рядових робітників висловлювати свої думки, давати оцінки, впливати на стан справ. На практиці це забезпечується шляхом створення автономних бригад, представництва робітників у колективних органах управління підприємством, продажу їм акцій компанії, через участь у прибутках, гуртках якості різного типу та раціоналізаторських групах.
Залучення робітників до процесу управління підприємством сприяє: зростанню прибутків. Менш ніж за три роки компанія "Бертон стіл", співвласниками якої є робітники, стала однією з самих прибуткових компаній США; підвищенню якості. У компанії "Моторолла" дефекти в комп'ютерних чіпах зменшилися в 10 разів; зростанню продуктивності. Обстежування фірм, які запровадили систему нового робочого місця
(економічної демократії), виявило, що протягом року продуктивність праці виросла в середньому на
20%; зниженню собівартості. За оцінками компанії "Полароїд" економія дорівнює 10 тис. дол. на кожного співробітника, який бере участь у групах з вирішення проблем; збільшенню віддачі капіталовкладень. У компанії "Форд" вона становить 8 дол. на 1 дол. капіталу вкладеного у справу залучення персоналу до процесу управління; зменшенню кількості скарг і прогулів. На 90% скоротилося число невдоволених серед персоналу, на
25% зменшилася кількість прогулів на заводах компанії "Дженерал моторз", де робітники беруть участь в управлінні.

Нещодавнє опитування показало, що 60% американців бажали б працювати у фірмах, де робітники є
їх співвласниками. 80% опитуваних хотіли б брати активнішу участь у прийнятті рішень.
Однією з форм демократизації виробництва є встановлення особистих контактів та подолання офіційності у відносинах між персоналом і адміністрацією. Для цього використовуються нашивки з
іменами робітників, неформальне спілкування на спортивних майданчиках, у кафе тощо.
На деяких підприємствах для всіх співробітників установлюються однакові додаткові пільги (при різній зарплаті) на відпустку, розподіл прибутку, умови соціального страхування. Відзначаючи важливість цього, управляючий однією з найуспішніших компаній США Томас Тирралл говорить: "Усі ми розуміємо, що досягти чого‐небудь можна тільки спільними зусиллями. В інших компаніях є досить багато управлінців, які не бажають відмовлятися від своїх пільг. Я. можу порівняти їх з людиною, яка розповідає своїм дітям про шкідливість куріння з цигаркою у роті".
В арсеналі засобів ефективного управління персоналом важливе місце займає система заходів щодо створення привабливого образу підприємства, виховання у людей почуття гордості за належність до престижного підприємства. Серед них: пенсії та допомоги від підприємства, оплата медичного обслуговування, харчування, організація відпочинку та розваг, пільговий продаж товарів, послуг, акцій тощо.
Набір додаткових виплат та пільг може бути досить різноманітним і передбачає можливість вибору.
Деякі підприємства забезпечують для своїх робітників пільговий продаж акцій, організовують щотижневий вечірній відпочинок, надають один раз у чотири‐п'ять років річну відпустку. Інші, крім цього, надають допомогу в усиновленні дітей, сплачують частку витрат на їхнє утримання, лікування тощо. Такі заходи не можуть не прив'язати людину до підприємства, посилюють мотивацію праці і тим самим сприяють ефективній діяльності всього персоналу.
§ 1. СУТЬ І БАГАТОГРАННІСТЬ ПРОЦЕСУ ВІДТВОРЕННЯ
Суть відтворення
На всіх етапах економічного розвитку об'єктивна необхідність відтворення зумовлена необхідністю виробництва матеріальних благ ‐ економічної основи життя людського суспільства. Щоб жити, треба споживати матеріальні блага, а щоб споживати їх, треба виробляти суспільний продукт.
Отже, якщо споживання є безперервним, то й виробництво в його постійному зв'язку повинно безперервно відновлюватися, тобто відтворюватися. Іншими словами, відтворення є не що інше, як безперервність, повторюваність виробництва.
Відтворення можна розглядати на рівні мікроекономіки, коли безперервність, повторюваність виробництва відбувається в межах окремого підприємства, господарства. Відтворення здійснюється і на рівні макроекономіки. Тут безперервний процес виробництва відображає взаємозв'язки між важливими структурними пропорціями, узагальнюючими показниками народного господарства, між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, які охоплюють усі галузі національної економіки. В даній главі йдеться про відтворення на рівні макроекономіки.
Процес розширеного відтворення в умовах ринкової економіки має свої особливості: по‐перше, він відбувається на основі різноманітних форм власності; по‐друге, визначається дією всієї системи об'єктивних економічних законів, передусім законів ринкової економіки; по‐третє, підпорядкований економічним інтересам товаровиробників; по‐четверте, базується на органічному поєднанні ринкових відносин і планомірного розвитку господарства.

Сьогодні, коли здійснюється перехід до ринкових відносин, дехто вважає, що планування непотрібне.
Так, воно непотрібне у тому вигляді, в якому існувало в умовах адміністративно‐командної економіки. Старий порядок планування в показниках конкретної продукції без урахування реальних потреб часто‐густо створював дефіцит багатьох видів продукції. Попит населення фактично не враховувався при складанні плану. Багато показників залежало від суб'єктивної думки керівників міністерств, відомств. Особливо негативним було планування "від досягнутого", тобто у плані намічалося зростання виробництва, виходячи з його обсягу, досягнутого наприкінці року. За таких умов керівники підприємств були заінтересовані в приховуванні резервів виробництва, прийнятті занижених планів.
Ринкова економіка не заперечує планового господарства. Про це переконливо свідчить досвід західних країн, де стратегічне планування є невід'ємною складовою менеджменту. Воно створює для підприємств основу для всіх управлінських рішень щодо організації виробництва, розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації тощо.
Процес відтворення включає розширене відтворення: а) сукупного суспільного продукту; б) робочої сили; в) виробничих відносин; г) природних ресурсів. У процесі відтворення сукупного суспільного продукту і робочої сили відбувається відтворення продуктивних сил.
Відтворення сукупного суспільного продукту
Матеріальною основою безперервного відновлення і розвитку виробництва виступає відтворення сукупного суспільного продукту, яке включає чотири стадії його руху (власне виробництво, розподіл, обмін і кінцеве споживання). Типовим для ринкової економіки є розширене відтворення сукупного суспільного продукту, що означає його зростання за обсягом, поліпшення структури та якості. Суть відтворення сукупного суспільного продукту полягає в заміщенні всіх його частин за вартістю і за натуральною формою. При використанні сукупного суспільного продукту ринок регулює пропорції його складових частин, забезпечує оптимальне поєднання нагромадження і споживання. Держава бере участь у реалізації народногосподарських пріоритетів, принципів соціальної справедливості.
Суспільне виробництво складається з двох підрозділів виробництва засобів виробництва (І) і виробництва предметів споживання (II). За вартістю сукупний суспільний продукт включає перенесену вартість (Пв), необхідний продукт (Нп) і додатковий продукт (Дп).
У процесі реалізації сукупного суспільного продукту частина продукції І підрозділу використовується на відновлення спожитих засобів виробництва і на збільшення основних і оборотних фондів у І підрозділі (Вф), а також на утворення резервного фонду (Рф). Це здійснюється за рахунок додаткового продукту І підрозділу.
У II підрозділі частина його продукції використовується на забезпечення необхідного продукту
(життєвих засобів для працівників цього підрозділу) і на необхідний продукт для щойно залучених працівників.
Далі відбувається обмін продукцією між І і II підрозділами.
І підрозділ реалізує II підрозділу засоби виробництва для відновлення спожитих (Пв) і для розширення виробництва, а також для створення резервного фонду (Рф). II підрозділ реалізує І підрозділу предмети споживання для працівників, які брали участь у виробництві (Нп), і для додатково залучених працівників (Рф).
Частина продукції І і II підрозділів використовується на утримання сфери нематеріального виробництва. Умовою розширеного відтворення є таке співвідношення:
І (Нп + Дп) > II Пв

Ця формула показує, що в І підрозділі створені додаткові засоби виробництва, які необхідні для розширеного відтворення.
Практика довела, що в реалізації суспільного продукту в умовах адміністративно‐командної системи відбувалися значні порушення. Продукція І підрозділу, що повинна була використовуватися на відновлення спожитих засобів виробництва, часто‐густо спрямовувалася на створення нового виробництва. Це призвело до того, що наприкінці 90‐х років на багатьох підприємствах засоби праці досягли майже повного зношення.
Відтворення робочої сили
Суть відтворення робочої сили полягає у безперервному відновленні й підтриманні фізичних сил і розумових здібностей людини. При цьому відбувається постійне відновлення і підвищення трудової кваліфікації людей, зростання їх загальноосвітнього і професійного рівня.
У процесі відтворення головної продуктивної сили суспільства виникає ряд проблем, які вимагають постійної уваги. Це ‐ природний рух населення як основи відтворення робочої сили; залучення працівників до виробництва; розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями, підприємствами, регіонами; досягнення високої зайнятості населення.
Природний рух населення відображає передусім його приріст на основі обліку народжуваності й смертності. Це ‐ по суті демографічна проблема, але економічна теорія повинна враховувати її при вивченні відтворення робочої сили.
У кожній країні свої особливості природного руху населення. На нього впливають такі фактори, як рівень індустріального розвитку й урбанізації, соціальні умови, традиції культури й побуту, конкретно‐
історичні фактори, тривалість життя та ін.
В Україні спостерігається тенденція зниження природного приросту населення. Основною причиною цього є скорочення народжуваності. До того ж, збільшилася дитяча смертність.
Демографічні процеси за своєю природою не є об'єктами прямого регулювання. Але існують непрямі методи їх регулювання. В країнах, де має місце тенденція зниження природного приросту населення, повинна здійснюватися активна демографічна політика як складова частина загальної соціально‐
економічної політики суспільства. Вона включає сукупність соціально‐економічних, правових, морально‐психологічних і медико‐демографічних заходів, які впливають на демографічний процес.
Відтворення виробничих відносин
Відтворення виробничих відносин охоплює відносини власності на засоби виробництва, становище класів, соціальних груп, трудових колективів і окремих працівників; організаційно‐економічні зв'язки.
Відтворення виробничих відносин не слід розглядати як просте, звичайне їх відновлення. На сучасному етапі воно має забезпечити перехід до ринкових відносин. Це передбачає вдосконалення виробничих відносин, що виявляється у таких напрямах: поглиблення розвитку товарно‐грошових відносин за умов існування різноманітних форм власності, їх рівноправності й змагальності; зміцнення первинної економічної ланки народного господарства, формування управлінських структур на міжгалузевому, регіональному й локальному рівнях; розгортання товарно‐грошових відносин, перехід підприємств (об'єднань) на самоуправління й повне самофінансування, розвиток оренди, акціонерних та інших товариств; упровадження економічних методів управління, основаних на пізнанні та використанні економічних законів; розвиток кооперації не тільки в аграрному секторі, а й в інших сферах господарської діяльності;
створення умов для розвитку трудових селянських господарств, особистого підсобного господарства,
індивідуальної трудової діяльності; подолання відчуження працівників і трудових колективів від засобів виробництва.
У процесі відтворення виробничих відносин зберігаються важливі, елементи державного регулювання (розробка й реалізація державних цільових комплексних програм, регулювання формування коштів, які призначені на соціальний захист громадян, а також податків, грошової маси, використання державних товарних резервів для стабілізації ринку тощо).
Поряд з державою на виробничі відносини впливатимуть недержавні економічні структури й демократичні суспільні інститути: асоціації виробників, товариства споживачів, економічні, науково‐
технічні та інші суспільні організації.
Відтворення природних ресурсів
У процесі розвитку економіки здійснюється відтворення природних ресурсів, тобто відновлення їх у попередньому або кращому стані. Відтворення природних ресурсів передбачає відтворення природних умов економічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних запасів та ін.), збереження й облагороджування середовища проживання людини. Це і становить еколого‐
економічний процес відтворення.
Актуальність даної проблеми обумовлена тим, що обсяги споживання сировинних і природних ресурсів народним господарством досягли сьогодні величезних масштабів і істотно впливають на навколишнє середовище. Охорона, раціональне використання природних ресурсів, їхнє відтворення


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал