Основи економічної теорії



Pdf просмотр
Сторінка24/43
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   43
Відносини між ними будуються на принципах економічної взаємовигоди. Близько половини отриманого валового доходу кооперативи, як правило, направляють у фонд заробітної плати, а друга частина розподіляється приблизно так: 70% ‐ це податки, розрахунки за кредит, розрахунки з колгоспом, а решта 30% спрямовується на формування фондів розвитку виробництва та соціальних заходів. Така приблизна схема розподілу доходу в дрібних кооперативах.
Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.
У розвинутих країнах краще, ніж в інших, прижилися такі форми міні‐фірм, як акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю. В нашій країні (принаймні у найближчі роки) з цих двох форм переважатиме, очевидно, остання, що пов'язано з існуючими обмеженнями на початковий капітал акціонерного товариства. Поки що в Україні малі підприємства утворюються "на порожньому місці" або на базі існуючих структурних одиниць і підрозділів різних підприємств. Безперечно, у міру демократизації вітчизняної економіки, розвитку ринкових відносин різноманітнішими стануть і
форми утворення малих підприємств. У цілому, виходячи з прийнятих в Україні законодавчих актів, можна передбачити, що найближчим часом мале підприємництво розвиватиметься у вигляді
індивідуального, сімейного, приватного, колективного, комунального, спільного та іноземного підприємств.
Створення малого підприємства здійснюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу, підприємства‐засновника, організації. Якщо власників або уповноважених ними органів два й більше, таким рішенням стає установчий договір і протокол установчих зборів. При цьому найхарактернішими є два шляхи: а) розукрупнення діючих підприємств з метою усунення їхнього монопольного становища й формування конкурентного середовища на ринку; б) виділення зі складу діючих підприємств, організацій одного або кількох структурних підрозділів або ж на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням власника чи уповноваженого ним органу.
Обов'язковою умовою організації підприємства є розробка його статуту. В ньому визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови його реорганізації та припинення діяльності. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливою діяльністю підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та ін.
Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Остання проводиться в органах державної виконавчої влади за місцем діяльності або проживання. Для цього подаються такі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним органу, статут, письмове підтвердження про юридичну адресу підприємства, документ, що засвідчує оплату коштів за державну реєстрацію. Підприємці‐громадяни, які здійснюють свою діяльність без права юридичної особи, подають тільки заяву. У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації приміщення вона здійснюється за адресою одного з його засновників.
Названі вище документи є засновницькими. Які ще відомості про підприємство може запросити виконком? Однозначної відповіді в діючому законодавстві на це питання немає. Очевидно, він має провести економічну експертизу майбутнього малого підприємства, одержати експертні оцінки його санітарного і протипожежного стану, можливі також інші запити, пов'язані зі станом і розвитком даного регіону. Водночас не може бути відмовлено в реєстрації малого підприємства з причин його недоцільності; ніхто не вправі диктувати, чим йому слід займатися. Також не правомочні інші причини, не пов'язані безпосередньо з регіональними проблемами.
Державна реєстрація підприємства здійснюється не більше, ніж за 15 днів. Протягом цього терміну видається посвідчення про реєстрацію і надсилаються відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики. Свідоцтво про державну реєстрацію підприємства є підставою для відкриття рахунків в установах банків.
За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому місцева Рада народних депутатів або державна адміністрація може встановлювати пільгову плату за державну реєстрацію. Одержані кошти зараховуються до позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування за місцем реєстрації підприємства.
Після реєстрації малого підприємства необхідно підготувати й направити в банк заяву про відкриття розрахункового рахунку. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію. Також надсилається заява в органи внутрішніх справ про виготовлення печатки.
При цьому ескізи печатки мають бути підготовлені заздалегідь.
Наступний дуже важливий етап ‐ укладання договору між засновником і малим підприємством. У цьому договорі, як мінімум, мають бути відображені два моменти:
а) мале підприємство бере на себе зобов'язання щодо виконання раніше взятих підприємством‐
засновником зобов'язань; б) підприємство‐засновник зобов'язується забезпечити виконання таких робіт матеріально‐
технічними ресурсами.
Крім того, в договорі можуть бути відображені інші питання взаємовідносин підприємства‐
засновника й малого підприємства.
Бажано також заздалегідь опрацювати питання, пов'язані з можливістю укладання договорів (ще краще підготувати їх проекти) із сторонніми підприємствами й організаціями про матеріально‐
технічне забезпечення малого підприємства та збут його продукції. Розробляється пакет документів внутрішнього користування майбутнього малого підприємства (положення про оплату праці, штатний розклад, порядок розподілу прибутку тощо), як і на будь‐якому іншому підприємстві.
При організації економічної діяльності необхідно чітко з'ясувати, якими пільгами користуються малі підприємства.
Пільги, якими користуються малі підприємства, визначаються законодавчо‐нормативною базою і протягом останніх років досить часто змінювались. Головними серед них могли бути: так званий податковий кредит, можливості користування коштами фондів підтримки малих підприємств, прискорена амортизація основних фондів та ін.
Серед характерних особливостей діяльності малих підприємств слід виділити найважливіші моменти: по‐перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь‐якої регламентації "зверху" він тут позбавлений; по‐друге, підприємець має можливість застосовувати найману працю. Найом робочої сили здійснюється шляхом укладання трудового договору між підприємцем і громадянами.
В договорі передбачаються зобов'язання підприємця забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче від встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до існуючого законодавства. В цілому форми, системи й розмір оплати праці робітників, а також інші види їхніх доходів установлюються підприємством самостійно.
Передбачено також, що підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.
Важливо зазначити й таке. Звичайно, існуюче законодавство про підприємництво розв'язує руки підприємцю. Водночас підвищується відповідальність за ефективну роботу підприємства, щоб воно не виявилося неплатоспроможним, бо це неминуче призведе його до розорення. Зокрема в законодавстві передбачається, що суб'єкт підприємництва за заявою кредитора, а також прокурора,
інших передбачених законодавством органів може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо належного йому майна не вистачає для покриття боргів і немає можливості для фінансового оздоровлення підприємства.
Тому підприємництво вимагає справді справедливих економічних відносин. Це стосується насамперед фінансових відносин з державою, матеріально‐технічного постачання, формування реальних ринкових відносин, інфраструктури малого бізнесу тощо. Однак нині дрібне підприємництво майже повсюдно ще зустрічає перепони як з боку існуючих економічних структур, так і органів влади.
Перспективи розвитку малих підприємств дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самостійні структурні підрозділи
малого бізнесу; вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого бізнесу в галузі
НТП.
Невеликі науково‐пошукові фірми перетворилися у важливий фактор НТП. Так, у США в середині 80‐х років на малий бізнес припадало 63% всіх зайнятих, 45% сукупних активів, 34,9% чистого доходу.
Лише в промисловості тут функціонує близько 2 млн. малих підприємств. В обробній промисловості
Японії діє 6,5 млн. невеликих підприємств, на яких працює близько 40 млн. чоловік, або понад 80% загальної чисельності зайнятих. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення.
§ 1. КООПЕРАТИВНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ
Історій розвитку кооперативів
Поряд з малими підприємствами важливою формою підприємництва є кооперативні форми господарювання. Слід зауважити, що дана форма підприємницької діяльності в колишньому СРСР тривалий час (аж до другої половини 80‐х років) обмежувалася. Вона розвивалася лише у формі колгоспів та споживчої кооперації. Причому колгоспи втратили свою кооперативну суть і фактично перетворилися у державні підприємства.
Чим пояснюється таке ставлення до кооперативів? Щоб відповісти на це запитання, необхідно згадати історію їх розвитку. В перші роки радянської влади кооперації приділялася значна увага. В. І.
Ленін у роботах "Чергові завдання Радянської влади", "Про продподаток" указував на необхідність кооперування дрібних товаровиробників. Уже на основі цих робіт у нашій літературі нерідко робилися висновки, що Ленін завжди виступав за широкий розвиток кооперативів. Але це не так.
Саме в названих працях були закладені помилкові погляди на кооперацію, від яких Ленін пізніше відмовився, але не відмовилися його послідовники. В цих ленінських працях кооперація розглядалася як державно‐капіталістичне підприємство. Головна характерна риса таких кооперативів зводилася до того, що вони підлягали обліку й контролю з боку держави. Тому кооперативи й вважалися перехідною формою від капіталістичних до "послідовно соціалістичних" державних підприємств.
Пізніше в роботі "Про кооперацію" В. І. Ленін визнає помилковість цих положень. Він пише, що треба докорінно змінити наші погляди на соціалізм, що соціалізм ‐ це лад цивілізованих кооператорів.
Однак до цього тоді не прислухалися. Більше того, дана стаття була опублікована із застереженням, що в ній викладені думки хворої людини. Тоді рішуче пропагувалася теза, що кооперація ‐ це державне‐капіталістичне підприємство, а тому дана форма господарювання поступово згорталася як така, що не відповідає природі соціалістичного ладу. В 1961 р. була ліквідована остання її форма ‐ промислова кооперація.
Таким чином, хибна теорія і хибна практика принесли нашому суспільству чимало шкоди. Потрібно було дуже багато часу, щоб переконатися, що розвиток кооперативних форм господарювання‐ об'єктивно необхідний, що він органічно притаманний прогресивному економічному розвитку суспільства в сучасних умовах.
Суть кооперативного підприємництва
Сьогодні кооперативне підприємництво розгортається на грунті прийнятих Верховною Радою України законів про підприємницьку діяльність. Виходячи з них, можна дати таке визначення кооперативного підприємства: кооператив є суспільною організацією громадян, які добровільно об'єдналися для спільної господарської та іншої діяльності на основі належного їм на правах власності, орендованого або наданого в безоплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також матеріальної заінтересованості членів кооперативу та якнайповнішого поєднання їхніх
інтересів з інтересами колективу і суспільства.

З цього визначення видно, що майно кооперативу може формуватися за рахунок: а) грошових або матеріальних внесків членів кооперативу; б) доходів від виробничої діяльності; в) продажу акцій; г) переданого в безкоштовне користування державного майна; д) оренди обладнання державних підприємств.
За рахунок цих джерел формується майновий фонд членів кооперативу, який включає вартість основних виробничих і оборотних фондів, цінні папери, акції, грошові кошти й відповідну частку в матеріальних цінностях інших підприємств і організацій. Члену кооперативу щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом кооперативу.
Пай є власністю членів кооперативного підприємства. Але право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом їм надається лише після припинення членства в кооперативі. При цьому пай може бути виданий натурою, грошима або цінними паперами.
Велике значення в сучасних умовах має передбачений законодавством так званий явочно‐
нормативний порядок створення кооперативів, за якого непотрібно отримувати дозвіл державних, господарських або інших органів. Організація кооперативу здійснюється виключно на добровільних засадах. Для цього необхідно розробити його статут і прийняти на відповідних зборах. Статут разом із заявою передається у виконавчий комітет районної чи міської Ради народних депутатів. Ці документи мають бути розглянуті протягом місяця.
Трохи складніший порядок організації кооперативу передбачається лише в двох випадках: а) для кооперативів, що створюються при підприємствах, необхідно мати погодження з відповідним підприємством; б) кооперативи, діяльність яких пов'язана з використанням землі, інших природних ресурсів, перед реєстрацією статуту мають одержати дозвіл відповідного компетентного органу на виділення їм ділянки землі та користування природними ресурсами.
Велике значення для розвитку кооперативів має зняття обмежень щодо членства в них дієздатних осіб. Членом кооперативу може бути кожний громадянин, причому на умовах як первинної, так і вторинної зайнятості (у вільний від основної роботи час). Вступ у члени кооперативу, як і праця в ньому, згідно з трудовою угодою, здійснюється без погодження з адміністрацією за місцем основної роботи. Необхідно мати на увазі й таке: працівники державних або громадських підприємств можуть бути членами лише одного виробничого кооперативу.
Господарську діяльність кооперативи ведуть на основі повної самостійності та самоокупності.
Законодавство гарантує невтручання держави в здійснення господарських функцій кооперативних підприємств, неприпустимість обмеження їхніх прав та інтересів з боку органів державної влади й управління.
Кооперативним господарствам забезпечуються рівні права з державними підприємствами та іншими суб'єктами господарювання. Вони самостійно визначають напрями виробництва, його структуру й обсяг, розпоряджаються виробленою продукцією та доходами, встановлюють економічні зв'язки й кооперацію з іншими підприємствами в галузях матеріально‐технічного постачання та збуту продукції, здійснюють соціально‐культурне та побутове обслуговування населення, підготовку й перепідготовку кадрів.

При цьому кооперативи самостійно вибирають партнерів, у тому числі й іноземних, для укладання відповідних договорів. Поряд з цим вони можуть добровільно виконувати державне замовлення на продаж відповідної продукції. У договорі на державне замовлення передбачається забезпечення кооперативного підприємства матеріально‐технічними ресурсами в обсягах, номенклатурі та асортименті, що гарантують паритетність стосунків.
Типи та функції кооперативів
В системі кооперації існують підприємства двох основних типів: виробничі й споживчі.
Виробничі кооперативи виготовляють товари, а також надають послуги підприємствам, організаціям і громадянам. Споживчі кооперативи задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговому й побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, дачах і садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів, у соціально‐культурних та інших послугах. Про діяльність цих кооперативів можна судити з таких даних. На 1 січня 1992 р. в Україні функціонувало
27486 діючих кооперативів, у тому числі: з виробництва товарів народного споживання ‐ 4446; з побутового обслуговування населення o‐ 2665; будівельних, проектно‐дослідних ‐ 9223; сільськогосподарських (з вирощування й відгодівлі худоби й птиці, риболовства, вирощування овочів, квітів, грибів та ін.) ‐ 817. У них було зайнято 662,2 тис. чоловік (2,6% зайнятих у народному господарстві). Обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) становив 10095,4 млн. крб. (5,0% національного доходу України).
На кінець 1995 р. відбулось зменшення чисельності кооперативів. У 1995 р. їх кількість склала 4418, в тому числі у промисловості ‐ 1101, сільському господарстві ‐ 98, транспорті і зв'язку ‐ 217, будівництві
1606, торгівлі та громадському харчуванні ‐ 547, інших галузях ‐ 849. Певне кількісне зменшення кооперативного сектора пояснюється їх перетворенням в інші форми колективних господарств.
Одночасно можна вважати, що кооперативний сектор займає свою певну нішу в підприємницькій системі і сприяє розвитку ринкових засад господарювання.
Крім задоволення матеріальних і духовних потреб, кооперативи виконують й іншу досить важливу роль. Насамперед вони виступають вагомим засобом поліпшення використання трудових ресурсів.
Тут важливими є два моменти: по‐перше, кооперативний сектор залучає до громадського господарства ті соціально‐демографічні групи населення, праця яких використовується вкрай недостатньо; по‐друге, цей сектор поглинає значну частину трудових ресурсів, які вивільнюються з державних та
інших підприємств, пом'якшуючи таким чином проблему безробіття.
Велика роль кооперативів у поліпшенні використання не лише трудових, а й матеріальних ресурсів. З самого зародження виробничих кооперативів передбачалося, що свою діяльність вони здійснюватимуть переважно на базі використання вторинної сировини, супутніх продуктів і відходів виробництва. Щорічно в народному господарстві створюється багато відходів. Їх раціональне використання дало б змогу скоротити затрати первинної сировини. Так, за даними Міністерства статистики України, за рахунок залучення у народногосподарський обіг вторинної сировини в 1992 р. було зекономлено деревини 3,1 млн. м3, кальцинованої соди ‐ 25 тис. т, натуральних і синтетичних волокон ‐ 89 тис. т.
Крім того, сьогодні на державних підприємствах нагромадилося багато різного устаткування, агрегатів, які стали вже непотрібними для виробництва, але зберігаються за інерцією. Передача їх кооперативам за гроші або безкоштовно, безумовно, підвищила б ефективність виробництва, передусім фондовіддачу.

Діяльність кооперативів сприяє підвищенню фондовіддачі, зокрема, таким чином. Як відомо, виробниче обладнання на державних підприємствах часто використовується лише в одну зміну (якщо не все, то значна частина). В другу ж і третю зміни його можуть використовувати кооперативи, які створені при даних підприємствах для виконання допоміжних робіт (ремонтних, налагоджувальних, будівельно‐монтажних).
Таким чином, уже тепер чітко простежуються позитивні сторони кооперативів. Вони сприяють поліпшенню використання матеріальних і трудових ресурсів, подальшому розвитку НТП, поліпшенню забезпечення матеріальних і духовних потреб населення.
§ 2. АКЦІОНЕРНІ ПІДПРИЄМСТВА
Суть акціонерного товариства
Важливою формою підприємництва є організація акціонерних підприємств. Ця форма господарювання в Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, не розвивалася.
Якоюсь мірою вона існувала лише до 1929 р. Пізніше аж до 80‐х років акціонерних підприємств у нас не було.
Тривалий час вважалося, що розподіл предметів споживання за соціалізму здійснюється двома формами: через оплату за працею і суспільні фонди споживання. При цьому розподіл через акції, одержання дивіденду розглядалися як явища несумісні з принципами соціалізму, як капіталістична форма економічних відносин, а саме відносин розподілу. Цим самим на тривалий час була закрита дорога для розвитку акціонерної форми підприємництва.
Однак абсолютизувати трудовий характер розподілу не можна. В будь‐якому суспільстві в певній формі доходів реалізується не лише праця, а й власність. Якщо конкретна форма власності не реалізується в доходах, то вона перестає бути власністю.
У малому бізнесі чітко простежується зв'язок між приватною власністю і доходом. Приватний власник засобів виробництва є власником і результату виробництва ‐ доходу, причому всього доходу, а не лише заробітної плати.
А як може реалізувати свою особисту власність працівник іншого, особливо великого підприємства?
Адже в умовах демократизації економічного життя кожний має право використати свою особисту власність на підприємницькі цілі. Очевидно, кожному треба надати такі можливості. Саме розвиток акціонерної форми господарювання і виступає одним з дійових засобів економічної реалізації приватної власності населення.
Не можна погодитися з твердженням, що виплата дивіденду за акціями не відповідає принципам соціальної справедливості. На нашу думку, якщо за рахунок оплачених акцій здійснена технічна реконструкція підприємства, в результаті якої підвищилася продуктивність праці і зросли прибутки на деяку величину, то використання цього приросту на підвищення зарплати працівників підприємства при незмінній величині їхніх трудових зусиль не буде справедливим рішенням. Цей приріст прибутку має належати тим, від кого він походить, тобто акціонерам. Отже, виплата дивіденду за акцією виражає справедливі, гуманні економічні відносини. Тому акції та дивіденди слід розглядати як загальноекономічні категорії, зміст яких визначається характером власності, котра отримує в них форму свого руху й реалізації.
В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом демонтажу централізовано‐командної економіки і побудови нової господарської системи, що базується на недержавних формах власності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва, а саме: долається відчуженість від власності безпосередніх працівників підприємств.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних товариств. У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.
Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обороту вільних коштів (грошових і матеріальних) трудящих, а також підприємств для виконання певних господарських завдань. Основні з них: технічна реконструкція підприємств і розширення виробництва матеріально‐сировинних ресурсів.
Акціонерне товариство створюється на основі купівлі‐продажу акцій, їхня суть та види детально розглянуті в книзі першій цього підручника. Нагадаємо лише, що акція ‐ це цінний папір, який підтверджує право акціонера брати участь в управлінні акціонерним товариством, у його прибутках і розподілі залишків майна товариства при його ліквідації.
За акцією кожний акціонер отримує доход, що називається дивідендом. Дивіденд ‐ це доход, який виплачується власникам акцій акціонерного товариства з його прибутку за підсумками господарської діяльності за рік після виплати відповідних податків на основі рішення загальних зборів акціонерів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал