Основи економічної теорії



Pdf просмотр
Сторінка23/43
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   43
По‐четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно‐історичного процесу суспільного розвитку. Він об'єктивно обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва в різних галузях неоднаковий, а отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності. Таким чином, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність суспільного виробництва.
§ 2 ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
Адміністративна‐командна система ‐антипод підприємництва
Адміністративно‐командна система управління в Україні, як і в цілому в колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує фактично всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі функції були зосереджені в руках партійно‐державної влади. При цьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися такими "аргументами": а) орієнтацією на будівництво "державного соціалізму", в умовах якого державна власність уявлялася найбільш зрілою, соціалістичною формою власності;
б) логікою розвитку великого машинного виробництва. До певної межі воно об'єктивно вимагає посилення одержавлення, регламентації господарського життя, веде до стандартизації виробництва.
Це явище тією чи іншою мірою проявилося фактично в усіх країнах, що стали на шлях індустріального розвитку. Розвинуті капіталістичні країни, наприклад, до "неоконсервативної хвилі" на межі 70‐80‐х років йшли аналогічним шляхом, щоправда, не доводили одержавлення до таких масштабі", як у колишньому СРСР. Тут же державна централізація досягла гігантських, абсурдних розмірів і закріпилася на багато років.
Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організаційно‐управлінської піраміди автоматично звузила майже до нуля цільне господарювання, стримуючи пошук та ініціативу.
Виробничі обов'язки рядових працівників полягали в добросовісній ретельності. Недумаюча виконавська дисципліна пропагандою розцінювалася як соціалістична добродійність.
Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали, як правило, у формі "соціалістичного змагання". Навіть думка про підприємницьке господарювання в будь‐якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, акціонерної компанії або оренди засобів виробництва, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу) вважалася крамолою. Ділові люди, починаючи з представників буржуазії і "спеців" і закінчуючи селянством, кустарями й винахідниками, ставали об'єктами політико‐ідеологічного й економічного тиску і навіть фізичного знищення.
Все це призвело до занепаду господарської культури суспільства. Командно‐адміністративна система породила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру. Безперечний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професійності й новаторства, заздрість і намагання рахувати "гроші в кишені сусіда", підозрілість до конкуренції, ринку, товарно‐грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічної стратегії і кон'юнктури ‐ все це перешкоджало утвердженню підприємницьких цінностей.
У зв'язку з цим на часі постала дуже складна проблема психологічного й культурологічного характеру, а саме: подолання антипатії суспільства до підприємництва. Необхідно здійснити "стрибок" від "царства" антиінноваційної, консервативної в "царство" продуктивної, динамічної економічної культури. Інакше кажучи, треба перейти від принципу "ініціатива карається" до стародавнього принципу римського права ‐ "закон любить дійових".
Для адміністративно‐командної системи були характерні: відсутність ринково‐конкурентних регуляторів економічної активності; недосконала структура господарства (висока частка гірничодобувних і старих традиційних галузей і відносно низька ‐ високотехнологічних, а також сфери послуг); відомчий монополізм і фондова система розподілу ресурсів, які не давали можливості навіть великим господарствам повністю проявити свою підприємливість; неефективна кредитно‐фінансова система, фактична відсутність ринку капіталу, тобто відсутність умов, які давали б змогу швидко підкріплювати ініціативу необхідними ресурсами; нерозвинена ділова інфраструктура (підготовка кадрів, інформаційні банки, система консультування тощо).
Становлення підприємництва в сучасних умовах
Усі зазначені проблеми нині мають бути вирішені. Причому на перший план висувається проблема формування корпусу підприємців (з числа управляючих і спеціалістів, робітників, селян), а також необхідних компонентів підприємницької інфраструктури.

Важливими передумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципу підпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.
Можливості розвитку підприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України "Про власність", "Про підприємства", "Про підприємництво". На їхній основі в Україні формуються такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств
(акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державні підприємства; спільні підприємства.
Різні форми підприємницької діяльності в Україні набувають усе більшого поширення. Так, на початок
1996 р. у промисловості в державній власності залишалось менше половини (43%) підприємств галузі проти 70% у 1992 р. За вісім місяців 1996 р. промисловими підприємствами недержавного сектора вироблено близько 52% загального обсягу промислового виробництва. Усього за час проведення приватизації понад 40 тис. державних підприємств змінили організаційну форму господарювання.
Частка основних фондів, що належить державі, зменшилась з 96 до 49 відсотків. Однак, незважаючи на поліпшення кількісних показників збільшення недержавного сектора, слід констатувати, що підприємництво ще не стало основним способом господарювання в Україні.
З'ясовуючи причини такого становища, треба виходити з реальної ситуації, яка створилася в економіці країни. Насамперед слід мати на увазі, що перехід від командно‐адміністративних до ринкових методів господарювання ‐ тривалий процес, у якому необґрунтована поспішність може призвести лише до втрат матеріального й морального характеру.
Крім того, на розвитку підприємництва негативно позначається кризове становище економіки. Так, лібералізація цін і пов'язана з нею інфляція призвели до ліквідації фінансової бази малого бізнесу через обезцінення заощаджень населення і різке підвищення відсоткових ставок. Слід враховувати й таке: економічна суть підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку не будь‐яким шляхом, а за рахунок зниження витрат виробництва стосовно до ринкової ціни через науково‐
технічний прогрес. Інфляція, спричинена надто високими цінами на засоби виробництва, фактично закриває доступ багатьом підприємствам до сучасних технологій, найновіших досягнень науково‐
технічного прогресу.
Негативно позначається на розвитку підприємництва також глибокий спад виробництва. Він посилює монополістичний характер економіки, її дефіцитність, розширює інфляцію, породжує економічний хаос і невпевненість. До того ж постійна інфляція, коли зростання цін перевищує збільшення номінальних доходів населення, веде до звуження ємності внутрішнього ринку, істотно стримує розвиток підприємницької діяльності у виробничій сфері. Крім того, недосконалими залишаються організаційні й правові засади розвитку підприємництва, фінансово‐кредитна й податкова системи.
Всі ці та інші факти переконливо свідчать, що процес становлення підприємництва як форми господарювання відбувається нині досить суперечливо. На його шляху необхідно подолати багато труднощів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.
Розвиток підприємництва несумісний з командно‐бюрократичними методами господарювання, будь‐
якими суб'єктивно‐догматичними підходами в управлінні економікою. Допущені тут помилки катастрофічне відбиваються на становищі підприємця. Лише той досягає успіху на цьому шляху, хто здатний творчо мислити, генерувати нові ідеї, володіє вмінням організувати трудові колективи на втілення цих ідей у господарську практику.


§1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ДРІБНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
Передумови розвитку малого бізнесу
У кожному суспільстві підприємництво передбачав функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно‐адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.
Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.
Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь‐якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавчо установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.
Приватна власність ‐ неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне привласнення. А це ‐ не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По‐перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну
інформацію про майбутній предмет діяльності. По‐друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті "ноу‐хау" або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обов'язковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.
Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має
"вписуватися" у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послуги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам.
Поряд з цим підприємцю необхідно чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Для цього необхідно ознайомитися з відповідними правовими актами чи звернутися до певних юридичних консультантів. Юридичну основу підприємницької діяльності становить законодавство про підприємства і підприємництво. Зокрема в Законі України "Про підприємництво" зазначається, що підприємці мають право, без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь‐яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Законом установлені й конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів і грошей.
Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися: пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин; ремонт спортивної, мисливської чи іншої зброї; виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин; виготовлення пива й вина; виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів; виготовлення тютюнових виробів; медична практика; ветеринарна практика; юридична практика; створення та утримання ігрових закладів, організація азартних ігор; торгівля алкогольними напоями та ін.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності, до якої додаються копії засновницьких документів. Рішення про видачу ліцензії або відмову приймається не пізніше, ніж за
30 днів з дня одержання заяви і необхідних документів.
Основні принципи організації дрібного підприємництва Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержання прибутку. Самоокупність підприємства здійснюється в процесі кругообігу фондів.
Важливо не лише окупити витрачені ресурси, а й одержати прибуток у такому розмірі, щоб можна було активно вести господарство в майбутньому.
Слід пам'ятати, що на противагу державним підприємствам індивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінні цього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справи постійно поліпшувати економічну діяльність. Для цього він має бути не лише грамотним фахівцем з тієї чи іншої галузі виробництва, а й кваліфікованим економістом, здатним розрахувати розподіл прибутку, виходячи як з поточних, так і з перспективних потреб. Для підприємця будь‐якого рівня головна мета ‐ не прибуток сам по собі, а його примноження. Необхідно чітко бачити перспективу, а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.
Таким чином, займатися малим бізнесом практично під силу кожному. Але одного бажання тут недостатньо. Потрібні відповідні знання ринкової економіки й уміння використати ринкові важелі в організації свого бізнесу.





§ 2. МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА: СУТЬ, СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ
Показники розмежування малих підприємств
Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із
Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства: у промисловості й будівництві ‐ з числом працюючих до 200 чоловік; у науці й науковому обслуговуванні ‐ до 100 чоловік; в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) ‐ до 50 чоловік; у галузях нематеріального виробництва ‐ до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі ‐ до 15 чоловік.
На нашу думку, даний критерій визначення малих підприємств вибраний правильно. В інших країнах також застосовується показник кількості зайнятих працівників. В Італії, наприклад, малий бізнес охоплює підприємства з чисельністю до 500 зайнятих. При цьому є досить багато виробництв, що використовують працю менше 20 робітників.
У деяких країнах критеріями виділення малих підприємств, крім чисельності працівників, слугують й об'ємні показники. Наприклад, в Японії до категорії малих і середніх підприємств у галузях оборонної промисловості, в будівництві, на транспорті, у зв'язку, комунальному господарстві відносяться юридичне самостійні компанії з числом зайнятих до 300 чоловік або обсягом основного капіталу до
100 млн. єн, оптовій торгівлі ‐ до 100 чоловік або до 30 млн. єн капіталу, роздрібній торгівлі й сфері послуг ‐ до 50 чоловік або до 10 млн. єн капіталу. У нашій країні в залежності від природнокліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки. Тому, приміром, Республіка Крим або навіть окремі самоврядовувані зони у власному законодавстві можуть визначати власні критерії розмежування малих підприємств як за обсягом господарського обороту, так і за чисельністю працюючих.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь‐яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства ‐ це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.
Малі підприємства ‐ досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково‐технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90‐95% усіх підприємств і до 20‐60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале
підприємництво у сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, в найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).
Істотно впливає малий бізнес на формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першочергове значення. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різних аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підривав монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислове розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу.
Чимала роль малого бізнесу в здійсненні прориву на важливіших напрямах науково‐технічного прогресу, насамперед у галузях електроніки, кібернетики та інформатики. В США на малий бізнес припадає близько 50% науково‐технічних розробок. Значення цієї справи для нашої економіки важко переоцінити, маючи, зокрема, на увазі необхідність кардинальної структурної перебудови економіки й широкого розгортання процесу конверсії.
Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим фактором, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування "середнього класу", а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.
Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток ‐ це могутній фактор реформування економіки: створення соціальне орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом.
У промислове розвинутих країнах розвиткові малого бізнесу надається велике значення. Наприклад, у прийнятому в 1953 р. у США законі про малі підприємства підкреслюється: "Захист і заохочення вільної конкуренції становлять основу не лише економічного добробуту, а й безпеки країни. Безпека і добробут не можуть бути забезпечені без стимулювання наявних і потенційних можливостей малого бізнесу. Конгрес вважає, що уряд повинен тою мірою, якою це можливо, надавати підтримку підприємствам малого бізнесу, консультувати, допомагати і захищати їхні інтереси, з тим щоб зберігати вільне конкурентне підприємництво".
У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально‐технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.
За даними Міністерства статистики, на початок 1996 р. було зареєстровано 91 601 мале підприємство.
Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування
(44 542), значно менше в сфері промисловості (13132), в будівництві (11269). У цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському харчуванні майже половина від загальної чисельності.
Види малих підприємств

За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні підприємства. Індивідуальне ‐ це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення.
Майно індивідуального підприємства "формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та
інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства.
Власник індивідуального підприємства несе відповідальність Щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом. Водночас багато сторін діяльності індивідуального дрібного підприємництва законодавством недостатньо регламентується. Це з одного боку, розширює можливості розвитку вільної підприємницької діяльності, а з іншого ‐ породжує й певні негативні явища, різні зловживання з боку як цих підприємств, так і місцевих органів влади стосовно даних підприємств. Тому, на нашу думку, найближчим часом мають бути більш чітко визначені: порядок і розмір оподаткування доходу (слід пам'ятати, що прибуток індивідуального підприємства є водночас особистим доходом громадянина); порядок обчислення затрат і калькуляції собівартості (що з особистих затрат може бути віднесене на собівартість, а що ‐на прибуток); майнова та інша відповідальність за господарську діяльність; порядок найму осіб за трудовою угодою і захисту їхніх прав. Інший вид малих підприємств ‐ кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності. Наприклад, у сільському господарстві широко практикується кооперація особистих підсобних господарств у заготовках і переробці сільськогосподарської продукції. Крім цієї основної діяльності, нерідко кооперативи за рахунок власних заощаджень своїх членів здійснюють водопостачання, поливання присадибних ділянок, спорудження шляхів, торгових приміщень та інші заходи, пов'язані з виробництвом і збутом продукції. Вони організовують свою діяльність на засадах самоуправління, але за широкої підтримки керівництва господарства.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал