Основи економічної теорії




Сторінка21/43
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   43
Предметом торгівлі на фондових біржах є акції та облігації акціонерних товариств, компаній, а також облігації державних позик. Купівля‐продаж тут здійснюється шляхом обміну усними інструкціями між продавцями та покупцями. Ціни формуються за законом співвідношення попиту й пропонування.
Як ринок цінних паперів фондова біржа виникла ще у XVШ ст., але відігравати помітну роль стала лише з масовим розвитком акціонерних товариств та зростанням обігу цінних паперів. Нині в світі функціонує близько 200 фондових бірж, які слугують центрами мобілізації розпорошених вільних капіталів, вкладання їх на тривалий строк в облігації та акції, фондова біржа тісно взаємодіє усією
системою короткострокового кредиту. Власники цінних паперів у будь‐який час можуть реалізувати їх на біржі, незважаючи на те, що реальний капітал закріплено на фабриках і заводах.
У переважній більшості фондові біржі діють як установи закритого типу. Члени біржі обирають біржовий комітет, утворюють спеціальну комісію, яка здійснює експертизу і приймає рішення про допуск цінних паперів до торгів. Організовують фондові біржі акціонери: банки, підприємства, організації та приватні особи. Самостійною торгівлею цінними паперами на них мають право займатися лише їхні члени ‐ засновники. Ціни, за якими продаються цінні папери, тобто їхні курси, регулярно друкуються в щоденних біржових бюлетенях для загального ознайомлення. Біржова котировка при цьому включає мінімальну й максимальну ціну.
Як ринок цінних паперів фондові біржі стали надзвичайно важливим елементом ринкової економіки та ринку капіталів. Вони створюють стимули для мобілізації фінансових ресурсів і спрямування їх у довгострокові інвестиції; здійснюють фінансування державних програм і боргів; організовують вторинний ринок цінних паперів, який дає змогу перепродавати вже випущені та циркулюючі в обороті цінні папери; визначають реальні ринкові ціни акцій та облігацій тих або інших компаній; об'єктивно визначають споживну вартість засобів виробництва, забезпечують ефективний розпродаж майна як широкого загалу підприємств, так і окремих громадян; стимулюють найефективніший обіг та використання вільних капіталів.
Проте економічні негаразди і надто повільне реформування економічних відносин штучно гальмують процес становлення фондових бірж. Лише в процесі роздержавлення й приватизації можна створити належний ринок капіталу. А вторинного ринку взагалі ще не створено, тому що визнання вільного обертання акцій при нечисленності емітентів і за відсутності казначейських зобов'язань сертифікатів і векселів не створювало належної ринкової інфраструктури. Більше того, навіть самі акції ще не стали належними цінними паперами у повному розумінні цього слова. Адже вони переважно визначають фіксований доход, мають обмежену можливість купівлі‐продажу, тому більше подібні до паїв, що розподіляються між співробітниками підприємств‐емітентів акцій за тими чи іншими критеріями і дають право на отримання розрахованої частини прибутку.
Вкрай негативним фактором, що гальмував процес розвитку фондових бірж, стала розбурхана гіперінфляція. Вона створювала таку ризикову ситуацію, коли навіть при будь‐якому дивіденді стає невигідним вкладання грошей у цінні папери. При непередбачених гігантських стрибках цін підприємцям вигідніше мати наявні вільні кошти. Тобто не купувати акції, а надавати кошти у короткостроковий кредит, плата за який сягала суми 9 і більше процентів за тиждень. Досить вигідною орієнтацією за умов інфляції є також закупівля товарів, а після місячної притримки продаж
їх за цінами, що приносять надприбутки.
Серйозною перешкодою на шляху становлення повноцінного фондового ринку стала відсутність достатньої кількості індивідуальних інвесторів. Внаслідок гігантського знецінення доходів населення від інфляції останнє не має ні вільних грошових коштів, ні внутрішньої психологічної готовності вкладати кошти в акції. Скажімо, протягом 1992 р. кожний працюючий в Україні на придбання цінних паперів інвестував лише по 5 крб., тоді як на фондовому ринку Заходу обертається від 60 до 80% акцій і облігацій, що є власністю приватних осіб. Звичайно, цьому не сприяє політика штучного стримування доходів населення. Навпаки, вона посилює застій і деградацію економіки. Якби діяв ринковий механізм формування доходів, це дало б змогу через обіг цінних паперів акумулювати кошти для будь‐яких інвестицій, у тому числі і для житлового будівництва, розвитку страхової медицини, розширення виробництва й піднесення якості товарів народного споживання.
У централізованій системі розподілу в колишньому СРСР для отримання фінансових коштів на будь‐
які цілі (реконструкцію, модернізацію, розширення виробництва перспективної продукції тощо) необхідно було звертатися із заявами‐проханнями спочатку в міністерства, потім у Мінфін СРСР, далі
в Держплан і лише потім ‐ у Держбанк. У середньому це забирало 1,5 року дорогоцінного часу і нерідко відбивало будь‐яке бажання дбати про науково‐технічний прогрес та й взагалі проявляти
ініціативу. Зовсім іншу ситуацію створює фондова біржа, тому що, випустивши на ринок акції, підприємство може вигідно їх продати і лише за 1,5 місяця одержати потрібні йому кошти. Природно, що потім воно з прибутку розрахується з акціонерами дивідендами. Сплата дивідендів дисциплінує весь процес позики й оптимізує її використання.
Нормальний процес функціонування фондових бірж допоможе швидко залучити в господарський оборот численні неліквіди та наднормативні запаси матеріально‐сировинних ресурсів, стратегічні запаси продукції та різноманітного майна Міністерства оборони, гігантські обсяги невстановленого обладнання, готової продукції, що були вироблені понад план і не знайшли свого споживача.
Мобілізуючи вільні кошти, фондова біржа здатна до 2000 р. ліквідувати численні довгобуди й прискорити сам процес капітального будівництва.
Не менш важливо й те, що лише біржа зможе сприяти виходу вітчизняних товарів на міжнародний ринок, а іноземних ‐ на наш. Вона встановлює ділові відносини між партнерами, захищає покупців через систему котировки цін та здійснює багато іншого корисного, що в цілому нормалізує й стабілізує ринок.
Важливою функцією фондової біржі є акумуляція ділової інформації й надання її тим підприємствам, що стали на шлях акціонування виробництва або здійснюють інші форми роздержавлення. При цьому слід ширше використовувати світовий досвід, забезпечувати високий рівень професіоналізму та етики біржових працівників шляхом жорсткого відбору тих, хто допускається до діяльності на фондовій біржі.
Доцільно також використати порядок і методику перевірки фірм, що застосовуються на Заході. Там незалежні експерти та аудитори фірми детально перевіряють стан справ кожного претендента на торгівлю цінними паперами, обґрунтованість проекту, під який будуть продаватися цінні папери, та
інші ділові якості фірми‐емітента, тобто фірми, яка випускає в обіг цінні папери. Наслідки цих перевірок та експертиз відображаються у проспекті, який додатково перевіряється в комітетах біржі, реєструється урядом країни і лише потім, коли біржа одержить ще й значний грошовий внесок з фірми‐емітента, вона допускається до торгів. При цьому проспект надається будь‐кому, хто захоче пересвідчитися в надійності й стабільності справ фірми. Така система відбору й гласності захищає
інвесторів від втрат і ризику і не потребує будь‐якого державного втручання.
Для широкої розбудови фондових бірж в Україні є всі необхідні передумови. Передусім це ‐ значний надлишок вільних грошей у одних громадян та підприємств і водночас гостра нестача їх в інших, нагальна потреба ефективного переливу капіталу для здійснення структурних зрушень у суспільному відтворенні, необхідність швидкого подолання науково‐технічного відставання, пошуки власної спеціалізації на світовому ринку тощо.
Біржа є універсальним надбанням розвитку товарного виробництва, і її діяльність не може замінити жоден адміністративний орган. Тому потрібно прискорити процес роздержавлення й приватизації, щоб поряд з іншими секторами з'явився потужний сектор кооперативного й акціонерного виробництва, виникли ринкові інститути, які сприятимуть вільному переливу капіталів та формуванню нового способу фінансування капіталовкладень за допомогою випуску в обіг цінних паперів. Для цього вже формуються законодавча і нормативна основи, готуються в країні та за кордоном кадри, розгортається комп'ютерна матеріально‐технічна база й системи зв'язку тощо. Валютна біржа ‐ ринок, на якому здійснюються операції купівлі‐продажу іноземних валют, зливків та виробів з благородних металів. Головним завданням валютних бірж України є: організація і проведення операцій купівлі й продажу іноземної валюти, сприяння формуванню регулюванню ринкового курсу гривні.
Валютна біржа

Питання розбудови ринку та входження економіки України у світове господарство, становлення конвертованості національної грошової одиниці сьогодні не можуть вирішуватися без валютної біржі.
Лише валютна біржа здатна забезпечити вільне плавання курсів валют; без неї не можна подолати монополію Національного банку та Зовнішекономбанку. Функції валютної біржі могли б виконувати й незалежні комерційні банки, якби вони одержали право вільного ведення операцій з усіма валютами.
Валютна біржа ‐ не лише місце торгівлі валютами, а й важливий організуючий чинник банківської політики. Вона організовує валютні торги й проводить розрахунки в іноземній валюті та грошових одиницях України відповідно до домовленостей, визначає поточний ринковий курс іноземних валют по відношенню до національної грошової одиниці, організовує операції Національного банку з метою регулювання (підтримки) поточного валютного курсу національної грошової одиниці.
Право на участь у торгах валютної біржі (і право стати її членами) мають лише зареєстровані банки та фінансові підприємства, що одержали офіційний дозвіл (ліцензію) Національного банку. Для цього вони направляють пакет документів на ім'я Голови біржової ради: заяву, копію статуту, копію свідоцтва про реєстрацію, річний баланс та баланс фінансово‐господарського стану за останній квартал, реєстраційну картку, список кореспондентських рахунків, показники обсягу банківського обслуговування клієнтів, список ділерів, уповноважених проводити операції, і вносять вступний членський внесок, який не повертається.
Члени валютної біржі мають право брати участь у біржових операціях за свій рахунок і від власного
імені, а також за дорученням клієнтів. Для купівлі (продажу) іноземної валюти клієнт подає на біржу заяву, вказує мету використання валюти (наприклад, на купівлю товарів і послуг, реалізацію права на
інтелектуальну діяльність, для переведення за кордон дивідендів тощо). Придбана валюта відноситься на спеціальний рахунок клієнта в уповноваженому банку з правом її використання протягом 60 днів на цілі, вказані в заяві. Якщо ж вона за цей строк не буде реалізована, то уповноважений банк зобов'язаний продати її на наступних біржових торгах. При цьому, коли поточний курс долара виявиться вищим, ніж був на день придбання валюти, курсова різниця перераховується на користь Національного банку України, якщо ж нижчий, то збитки відносяться на рахунок клієнта. Відсотки на спеціальному рахунку не нараховуються.
Для встановлення ринкового курсу за початкову ставку приймається курс, зафіксований на попередніх торгах. Залежно від співвідношення попиту й пропонування маклер надалі підвищує його або ж понижує. Коли зниження (підвищення) курсу перевищує 10% від початкового, то маклер має право оголосити перерву в біржових торгах для проведення нарад з Національним банком України, а за необхідності ‐ і з членами біржі для прийняття стабілізаційних заходів. Якщо з'ясується, що подібні коливання мають спекулятивний характер, то біржові торги можуть припинятися. Мінімальна величина купівлі (продажу) валюти становить 10 тис. дол.
У травні 1994 р. на Придніпровській товарній біржі вперше в Україні відбулися пробні торги валютними ф'ючерами, а починаючи з червня їх проводять регулярно, тричі на тиждень ‐ понеділок, середу, п'ятницю. Створено тут також розрахункову палату, яка виступає гарантом виконання зобов'язань за контрактами. Вона обслуговує учасників торгів як біржовий мінікліринговий банк.
Членами розрахункової палати можуть бути лише члени Придніпровської товарної біржі.
Розрахункова палата складається з 20 членів, серед яких банки: "Новий", "Дніпро‐сервіс" та фірми:
"Інфотех", "Вісімдесят", "Дал‐інвест", "Ельф" та ін. Члени розрахункової палати можуть виступати на торгах і як продавці, і як покупці. За їх посередництвом у торгах можуть брати участь державні підприємства, комерційні структури, приватні особи, які заплатили певний процент комісійних.
На початку торгів контракти укладалися лише з рублями. Проте торгівля фінансовими ф'ючерами ‐ справа перспективна, тому біржа швидко розширює діапазон торгів з іноземними валютами.

Покупців і продавців приваблює можливість не тільки застрахуватися від збитків і стабілізувати свої доходи, тобто зафіксувати наперед курс майбутньої купівлі‐продажу, а й перспектива отримати доход, доповнений за рахунок гри на курсах валют. Торгівлю валютними опціонами розпочала й
Українська фондова біржа. Щоб отримати права на продаж відповідних іноземних валют, усі бажаючі мають внести заставу в українській грошовій одиниці.
Оформлення укладених угод і безпосередні розрахунки здійснюються за допомогою біржових посвідчень і операційних листів як невід'ємних частин біржових посвідчень у двох примірниках. У них вказано банківські заклади, в яких відкрито кореспондентські рахунки учасників торгів, строки й способи проведення розрахунків, відповідальність за порушення умов і строків розрахунків. Тих учасників, які не мають на своїх рахунках достатньої кількості для продажу (купівлі) іноземної валюти, до торгів не допускають. На основі заповнених біржових посвідчень і операційних листів на другий день після дня торгів здійснюються розрахунки у тих банківських закладах, у яких відкриті кореспондентські рахунки контрагентів.
Біржа праці
Біржа праці ‐ установа ринкової економіки, яка здійснює посередницьку місію між найманими працівниками та роботодавцями в процесі купівлі‐продажу товару робоча сила. У всіх країнах світу вони є державними організаціями.
Біржі праці виконують такі функції: працевлаштування безробітних, сприяння всім бажаючим змінити характер і місце роботи, вивчення кон'юнктури ринку робочої сили та надання інформації про неї, професійна орієнтація молоді, облік безробітних та виплата їм допомоги. В Україні біржу праці було закрито в 1930 р. як непотрібну і таку, що має існувати лише за капіталізму, проте її функції не зміг ефективно виконувати жоден адміністративний орган.
Нині, виходячи з необхідності розбудови ринку та здійснення структурних зрушень у виробництві, долаються ідеологічні догми щодо товару робоча сила та біржі праці.
Згідно із Законом України про зайнятість населення вже реалізується програма формування ринку праці: створено близько 700 регіональних центрів зайнятості, розпочата реєстрація безробітних, здійснюється працевлаштування переважної більшості тих, хто звертається до центрів зайнятості.
Ще не використано громадські роботи, які фактично є дійовим і універсальним засобом активної політики на ринку праці. Хоч і схвалено національну програму громадських робіт як частини
Державної програми зайнятості населення, проте вона не реалізується. Водночас громадські роботи дають змогу найраціональніше використати кошти, що виділяються на соціальні потреби безробітних.
У процесі їх проведення безробітні просто відпрацьовують свої суми коштів, а їхня праця приносить суспільству значну користь. Особливо значний ефект вони дають у тих галузях і регіонах, у яких на даний час невигідні відособлені вкладення підприємців.
Інвестором таких коштів на національному рівні виступає держава. Вона цілеспрямовано перерозподіляє кошти державного бюджету, використовує відповідні цільові фонди, випускає державні позики. Всі вони концентруються у відповідних програмах для заміщення робочих місць у сфері природоохоронних і соціальних робіт, ремонті шляхів, землевпорядкуванні, будівництві на селі тощо.
Має сенс і діяльність закладів регіональної соціальної служби молоді. Молодіжна біржа праці, створена цією службою, призначена для вивчення попиту на робочу силу, забезпечення населення, що не працює, робочими місцями. Особлива допомога надаватиметься студентській молоді для пошуку роботи за сумісництвом та інвалідам. Молодіжна біржа відкриває курси, створює додаткові робочі місця, планує за пайовою участю з підприємствами міста Харкова інші заходи.

На договірній основі з навчальними закладами формується система професійної перепідготовки безробітних, в якій щороку перенавчатимуться 350‐400 тис. чоловік. Проте ще не всі питання функціонування ринку праці вирішені. Зокрема, незадовільно формується матеріально‐технічна база центрів зайнятості. Вони не забезпечені достатньою мірою комп'ютерною технікою, не створена елементарна інформаційна мережа, без якої не може бути ринку. Повільно формується і фонд зайнятості, з якого потрібно черпати кошти компенсації незайнятим.
Актуальною є проблема демонополізації ринку праці. Потужні державні й галузеві незалежні профспілки постійно зловживають своєю силою, шантажують бізнес і уряд, вдаються до диктату, що призводить до економічних збитків. В умовах гіперінфляції, коли потрібна висока соціальна відповідальність і тих, хто піднімає ціни, і тих, хто домагається підвищення заробітної плати, втрати від несанкціонована страйків та всіляких зупинок виробництва зростають багаторазово.
§ 3. ОСНОВИ СУЧАСНОГО МЕХАНІЗМУ БІРЖОВИХ УГОД
Види біржових угод
Біржові угоди укладають члени бірж особисто або через повноважних представників і брокерів. Вони вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі. Зміст біржових угод (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку) розголошенню не підлягає. Ця інформація може надаватися тільки за письмовою вимогою органів слідства і суду. Основними видами біржових угод є: взаємна передача прав та обов'язків щодо реального товару; укладання угод реального товару з відстрочкою строку його поставки (форвардні угоди); взаємна передача прав та обов'язків щодо стандартних контрактів на поставку біржового товару (ф'ючерні угоди); уступка прав на майбутню передачу прав та обов'язків щодо біржового товару або контракту на поставку біржового товару
(опціонні угоди), а також інші угоди щодо біржового товару, контракту або прав, установлених правилами біржової торгівлі.
Угода вважається укладеною з моменту її оформлення та реєстрації згідно з прийнятим порядком на біржі, але вона не може укладатися від імені й за рахунок біржі. Історично так склалося, що механізм функціонування бірж строго регламентований. Установлюються регулярність і дата проведення торгів, місце укладання угод (біржовий зал) тощо.
У світовій практиці склалися чотири основні види біржових угод.
1. Угоди на наявний товар з пред'явленням його чи товарних зразків на місці. Такі угоди нині переважають на всіх біржах. Вони укладаються: а) за умов попереднього огляду товарів (за зразками, стандартами, обумовленою середньою чи стандартною якістю товару); б) на товар, який на час торгів виставлений на біржі, знаходиться на її складах або очікується його прибуття до закінчення біржового зібрання; в) на товар, який на час торгів знаходиться в дорозі; г) на відвантажений чи готовий до відвантаження товар.
2. Форвардні угоди ‐ це угоди із зобов'язанням поставити реальний товар в майбутньому. Контрактом обумовлюються кількість і якість продукції, час і місце поставки. Форвардні поставки й угоди щодо них мають бути найпоширенішими, бо вони найповніше відповідають інтересам учасників контрактів.
Як. правило, це ‐ угоди з наперед заданими умовами і попереднім замовленням, а також контракти, які мають нестандартний характер і які не перепродаються на біржі.
3. Термінові угоди (ф'ючерні) ‐ це угоди із зобов'язаннями поставити товар, заздалегідь обумовлений за всіма параметрами, котрий вироблятиметься в майбутньому.
Ф'ючерні контракти укладаються на двосторонній основі, коли покупець зобов'язується прийняти, а продавець ‐ поставити конкретний товар за певною ціною на визначену майбутню дату. На відміну від інших строкових угод, ф'ючери ‐ стандартизовані за кількістю та якістю товарів. Торгівля ними ведеться на організованих біржових ринках шляхом публічного проголошення пропонування на
купівлю та продаж. Це прискорює і полегшує процес прийняття рішень, а виграш чи програш визначається співвідношенням цін купівлі і продажу. Якщо контракт не закритий до офіційного строку поставки, то клієнт зобов'язаний виконати своє зобов'язання, тобто поставити чи оплатити товар контрагенту, якого добровільно визначає біржа з числа учасників торгів. Звичайно, у випадках фінансових ф'ючерів фізична поставка не здійснюється. Остаточна ліквідація контракту тут відбувається шляхом зменшення чи збільшення додаткової маржі в останній день торгівлі. Іншими словами, клієнт просто переводить свій програш кліринговій палаті чи, навпаки, отримує від неї виграну суму.
Вперше ф'ючерну торгівлю було організовано у 1972 р. на Чиказькій біржі. Завдяки високій стандартизації, простоті та надійності операцій вона стала швидко поширюватися і вдосконалюватися. З її допомогою підприємці мають можливість не лише гарантовано отримувати й здобувати продукцію, а й ефективно страхувати свої відкриті позиції в іноземних валютах, боргових зобов'язаннях і портфелях цінних паперів.
Біржовий механізм фінансово‐страхового захисту інтересів клієнтів має назву хеджирування.
Хеджирування, з одного боку, захищає учасників ф'ючерної торгівлі від непередбачуваних коливань курсів цін та втрат, а з іншого ‐ робить виробників (продавців) товару і його покупців (споживачів) зацікавленими в стабілізації цін. Водночас це підвищує ліквідність біржових угод, а також дає змогу більш рівномірно розподілити всілякі ризики між учасниками угод.
Хеджирування, або страхування ризику зриву біржової угоди, починається з визначення пакета ризиків, які покриваються й не покриваються страховим полісом. Сукупний ризик зриву біржових угод (опціонні, ф'ючерні, ризики помилок біржових брокерів) проявляється в двох аспектах: по‐
перше, ризик недопоставки товару, а по‐друге ‐ затримки поставок чи поставок неякісного товару.
Далі визначається розмір відповідальності страхівника за покриття збитків до певного розміру за рахунок спеціально створених резервно‐страхових фондів, що називається франшизмом. Розмір франшизму за всіма видами ризику, як правило, становить 5% від страхових сум з кожного виду ризику. У 1992‐1994 рр. через складні обставини в економіці і фінансах обов'язковою умовою розрахунку за товар на біржі була стопроцентна передоплата.
4. Досить близькою до страхового договору за своєю суттю є угода з опціоном. Це також оптовий контракт страхувальника (покупця опціону), за який він отримує певну суму (премію). Головною перевагою опціону є лімітований ризик і потенційно необмежена доходність. Сплативши невелику суму, можна одночасно застрахуватися від втрат і отримати досить відчутний прибуток. Більше того, якщо ринкова ціна відхиляється від нормального стану, то отримувач опціону може скоротити свої збитки, своєчасно перепродавши контракт. Наприклад, якщо інвестор А купив європейський колл на одну акцію компанії АБС строком на 6 місяців за ціною виконання 50 доларів і виплатив премію 4 долари, а поточна ціна акцій на той час також була 50 доларів, то, заплативши 4 долари премії, він купив право придбати акцію за ціною 50 доларів. За умови, що ринкова ціна після завершення строку опціону сягнула 60 доларів, інвестор, продавши опціон за цією ціною, отримує доход від опціону в 6 доларів.
Відносини між продавцями та покупцями на ф'ючерній біржі здійснюються через клірингову палату, котра як третя сторона угоди виступає покупцем стосовно продавця і продавцем щодо будь‐якого покупця. Тому покупці й продавці ф'ючерних контрактів беруть на себе зобов'язання не один перед одним, а перед розрахунковою палатою. Остання ж бере на себе відповідальність гаранта і страхувальника для обох сторін укладеної угоди.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал