Основи економічної теорії




Сторінка16/43
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   43
Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуги), під які вони випускаються. Отримані кошти від реалізації облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик направляються до відповідного бюджету, а підприємств ‐ на цілі, визначені при їх випуску.
Щоб компетентно прийняти рішення про купівлю облігацій, важливо визначити прибутковість облігацій і перевірити, чи не завищена її ціна. Наприклад, на ринку цінних паперів підприємство А пропонує облігації з номінальною вартістю по 10 тис. грн. на строк 2 роки, із скидкою 10% від номіналу. Щомісячні виплати процентів ‐ 3% від сплаченої частки облігацій.
Прибутковість даного виду облігацій визначається як відношення доходу (процентів) до ціни. Але важливо також знати, що дасть дана купівля в результаті примноження чи зменшення капіталу, тобто на момент погашення цієї облігації. Якщо в нашому випадку облігація продана на 10% дешевше від
номіналу, то це означає, що вона продана з диспонтом (скидкою), і на момент погашення капітал має зрости з 9 тис. до 10 тис. грн. Крім цього, вона приносить 3% прибутку щомісячно.
До недавнього часу в нашій економічній літературі облігації трактувалися лише як фіктивний капітал, що є об'єктом спекуляцій і спрямований на нетрудове отримання додаткової вартості. Відкидаючи цю догму, ми виходимо з того, що облігації‐ фактично свідоцтва про надання позики для створення підприємств; тому й дають їх власникам право на отримання встановленої частини прибутку у вигляді відсотка, а частина його виділяється для сплати виграшів.
Отже, відсоток ‐ частина чистого прибутку, створеного у виробництві і вираженого в грошах, що сплачується власникам облігацій за тимчасове користування позиченими коштами. Величина відсотка як плати за кредит регулюється законодавством. Він має покривати витрати кредитних закладів, формувати доходи й приносити прибуток. Межі відсотка коливаються між дивідендом і позичковим відсотком.
Інша догма проголошувала, що облігації випускаються лише державою. Нібито вона шляхом розміщення державних позик мобілізує кошти трудящих на розвиток економіки і в інтересах усього народу. Але чи суперечитиме інтересам народу випуск облігацій підприємствами чи будь‐якою
іншою юридичною особою? Звичайно, ні; тому Закон України "Про цінні папери" надає право вільного випуску облігацій всім підприємствам, особливо тим, які вже склалися як потужні виробники. Для них мобілізація додаткових коштів за допомогою акцій є порівняно дорожчим джерелом. Адже за акції потрібно безстрокове сплачувати дивіденд. Випуск же облігацій здійснюється на зазначений період і за твердо встановлену плату у вигляді відсотка.
Із закінченням терміну облігаційної позики підприємство‐емітент зобов'язане викупити облігації у власників. Коли ж фінансове становище не дає можливості це зробити, то емітент зобов'язаний замінити старі облігації на нові. Це ще раз підтверджує, що випуск і продаж облігацій безпосередньо пов'язані з кінцевими результатами діяльності підприємств, від яких залежать й особисті надходження. Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик е Цінними паперами особливого типу. Відсотки на них платить держава з державного бюджету. Але вигода для держави набагато перевищує витрати на реалізацію позики, тому вона не має викликати сумніву. Для того щоб забезпечити успішну реалізацію облігацій державних та місцевих органів управління, емітенти мусять гарантувати індексацію їхніх номіналів і відсотків. На перших порах для завоювання авторитету держава могла б вдатися до випуску конвертованих облігацій, тобто таких, які згодом можна було б обміняти на прості акції підприємств, що підлягають роздержавленню. Тоді власник облігації, з одного боку, одержуватиме сталий доход, а з іншого ‐ матиме можливість примножити свій капітал.
Держава також матиме добрий зиск, бо вона швидко зможе мобілізувати потрібні кошти для
інвестицій і водночас активно сприятиме формуванню ринку цінних паперів.
Казначейські зобов'язання й ощадні сертифікати
Важливим видом цінних паперів на пред'явника є казначейські зобов'язання. Казначейські зобов'язання України розміщуються виключно добровільно і засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету та право на отримання фіксованого доходу.
Казначейські зобов'язання стали важливим джерелом мобілізації здебільшого короткострокових капіталів. Водночас казначейські зобов'язання випускаються за терміном своєї дії як короткострокові і середньострокові, так і довгострокові. До короткострокових казначейських зобов'язань належать державні цінні папери, що мають строк погашення до одного року. Деякі з них випущені на дуже короткий строк (до 91 дня); вони називаються казначейськими векселями. Середньострокові казначейські зобов'язання випускаються строком на 1‐5 років, а довгострокові ‐ від 5 до 10 років. До середньострокових казначейських зобов'язань належать податкові сертифікати казначейства, строк
погашення яких може розтягуватися до 10 років. Довгострокові казначейські зобов'язання (векселі) мають строк погашення від 10 до 30 років.
Нові випуски казначейських векселів розміщуються в ході регулярних аукціонів, що проводяться уповноваженими на це банками. У період, коли гроші пов'язані, казначейські векселі продаються на вільному вторинному ринку за цінами, нижчими за номінал. Вкладник, який придбав їх, отримує прибуток пізніше за рахунок суми, що складає вартість, більшу від фіксованого щорічного процента, якщо він збереже вексель до самого строку погашення. Він отримує також номінал векселя.
Іншим видом цінних паперів є ощадний сертифікат банку ‐ письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються або як строкові ‐ під певний договірний відсоток на визначений строк, або до запитання. Вони бувають також іменні
(такі сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним) та на пред'явника.
Акціонерам також можуть видаватися сертифікати на сумарну номінальну вартість акцій. Доход виплачується за пред'явленням сертифіката для оплати в банк, який його випустив. Якщо ж власник сертифіката вимагає повернення депозитних коштів раніше обумовленого в ньому строку, то йому сплачується понижений відсоток, рівень якого визначається договірними умовами при внесенні депозиту.
Для прискорення розрахунків між товаровласниками і посередницькими організаціями випущено новий платіжний засіб ‐ розрахунковий депозитний сертифікат на пред'явника. На відміну від старої системи платежів, у якій платіжні доручення від покупця до посередника "йдуть" місяцями, а потім стільки ж від посередника ‐ до продавця, за допомогою депозитних сертифікатів на пред'явника розрахунки здійснюються через міжбанківську систему електронних розрахунків. Це і є сучасний рівень міжнародних стандартів і дає найвищий ефект.
Як різновид цінних паперів виступає також вексель ‐ цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.
Емітент зобов'язаний не менше одного разу на рік інформувати громадськість про своє господарсько‐
фінансове становище і результати діяльності, про додатково випущені цінні папери, обґрунтування змін у персональному складі службових осіб тощо.
Формування ринку цінних паперів
Організаційно оформлений і постійно діючий ринок цінних паперів становить фондову біржу. На фондовій біржі, з одного боку, здійснюється емісія, купівля‐продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважуються попит та пропозиція, а з іншого ‐ акумулюються грошові нагромадження підприємств, Держави, кредитно‐фінансових інститутів і приватних осіб, які спрямовуються на виробниче і невиробниче інвестування. Суб'єктами операцій на ринку цінних паперів є емітенти (ті, хто здійснює емісію цінних паперів), інвестори (покупці) та посередники при укладанні угод.
Посередники, в свою чергу, поділяються на брокерів, що зводять продавця з покупцем, одержуючи за посередництво комісійні, і дилерів, що купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою їх перепродажу. Брокерами і дилерами можуть виступати як окремі особи, так і цілі фірми, а також комерційні банки.
Важливу роль на ринку цінних паперів відіграє центральний банк, який вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов'язань, визначає умови їх обігу, забезпечує стабільність курсу державних цінних паперів, впливає на розмір резервів комерційних банків і взагалі визначає стан кредиту та грошового обігу країни. Різноманітними є операції комерційних банків, які, виконуючи роль інвесторів, купують цінні папери для власного портфеля, виступають учасниками первинного розповсюджування нововипущених паперів серед інвесторів, виконують операції за дорученням клієнтів, видають позики під цінні папери тощо.

Необхідність швидкої розбудови ринку цінних паперів в Україні очевидна для всіх. Його підґрунтям є розбудова правової бази, механізму державного регулювання процесів випуску та обігу цінних паперів, формування системи фінансових інститутів, спеціалізованих інвестиційних компаній та банків, брокерських, консультаційно‐посередницьких та аудиторських фірм, організація фондових бірж та аукціонів. І хоч Закон України про цінні папери і фондову біржу прийнято ще 18 червня 1991 р., відсутність належної інфраструктури й достатньої кількості цінних паперів в обігу стримує процес розгортання нормального ринку цінних паперів. А коли цінні папери не купуються і не продаються, то вони навіть не можуть виконувати свої економічні функції. Це ще не акції і не облігації, тому що вони ще не мають ціни.
Фондова біржа ‐ акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, статуту і правил біржі. Статутом фондової біржі визначається розмір статутного фонду, умови й порядок прийняття в члени та виключення з них, права та обов'язки членів біржі, її організаційна структура, порядок і умови відвідування. Правилами фондової біржі передбачено відповідні види угод, що укладаються на ній, порядок торгівлі, умови допуску і передплати цінних паперів, порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації, система інформаційного забезпечення, види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них тощо.
Водночас власник повинен мати можливість у будь‐який час продати свої цінні папери, в тому числі і до строку погашення. Це ‐ аксіома фінансового ринку. Ціни на ньому, наприклад на облігації державної позики, яку держава не бере назад, формуватимуться під впливом попиту та пропонування, тобто в кінцевому підсумку з урахуванням рівня відсоткової ставки та індексу інфляції.
Основними функціями фондової біржі стали: мобілізація ресурсів для фінансування капіталовкладень; здійснення структурних зрушень в економіці та перебудова виробничих структур; розвиток колективних форм господарювання при дотриманні демократичних принципів та ефективності виробництва. В країнах з розвинутою ринковою економікою фондова біржа ‐
"барометр" економічного життя. Акціонерне товариство "Українська фондова біржа", яку створили такі провідні фінансові центри, як Укрінбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк "Україна", Ощадний банк
України та інші акціонери, зосередили попит та пропонування на цінні папери на єдиному ринку. З 15 січня 1992 р. тут розпочалися торги акцій, облігацій підприємств та внутрішніх позик, казначейських зобов'язань республіки, акціонерних сертифікатів, векселів, а також цінних паперів, що відображають процес руху кредитних ресурсів та валюти.
Основоположними принципами функціонування фондової біржі є: по‐перше, особиста довіра між брокерами і клієнтами. Угода укладається навіть усно, а юридичне оформляється потім, навіть заднім числом; по‐друге, гласність. Відомості про всі угоди і фінансово‐економічні показники, що їх надають емітенти, публікуються відкрито у спеціальних випусках та інших засобах масової інформації; по‐
третє, регулювання діяльності біржових фірм через застосування адміністрацією суворих фінансових, адміністративних, торговельних і бухгалтерських правил.
Діяльністю біржі повсякденно керує президент, якого призначає правління. На всіх біржах з числа представників фірм‐членів створюються різні комітети. Зокрема, важливе місце посідають комітет по лістингу, що розглядає заявки про включення акцій у біржовий список, та комітет по процедурах торгового залу, який спільно з адміністрацією визначав режим торгових сесій, стежить за виконанням
інструкцій з поведінки у торговому залі тощо. При цьому до котировки допускаються найнадійніші акції, що отримали підтримку з боку біржового лістингового комітету і мають офіційну ціну ‐ курс.
Розрахунковий курс встановлює лише спеціальний курсовий брокер. Він має статус державного службовця, не має права брати участі у діяльності будь‐яких комерційних фірм або здійснювати угоди за свій рахунок.

Виходячи з співвідношення попиту і пропонування на акції певної компанії, курсовий брокер визначає орієнтовну ціну так, щоб забезпечити максимальну кількість угод. В основу розрахунків орієнтовного курсу акцій кладеться формула:
Ка=Д\S*100%,
При складанні замовлень пропоновані ціни купівлі‐продажу можуть відхилятися від орієнтовного курсу, але не більше, ніж на 10 одиниць. Інакше угода може не відбутися. Як правило, орієнтовна ціна акцій розглядається як мінімальна ціна. Далі, отримавши замовлення, курсовий брокер визначає найвищу ціну покупця і найменшу ціну продавця для кожного акційного випуску.
Власна самостійна торгівля на фондовій біржі ‐ виключне право членів‐організаторів. Купівлею та продажем цінних паперів мобілізуються кошти для довготривалих капіталовкладень, для швидкого переливу коштів у найефективніші галузі виробництва й підприємства. Фондова біржа також тісно пов'язана з усією системою короткотривалого кредиту, тому своїм чітким функціонуванням здатна надати надзвичайно важливу послугу всьому відтворювальному процесові в Україні.
Ціни, за якими продаються цінні папери, становлять біржову котировку. Згідно із Законом інформація про їх випуск у відкритому продажі обов'язково публікується в органах преси Верховної Ради та
Кабінету Міністрів України і в офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати, а сама передплата цінних паперів допускається не раніш як за 30 днів після опублікування оголошення про їх випуск. Курси цінних паперів публікуються щотижня.
Окремі економісти й нині висувають ряд заперечень проти вільного функціонування фондових бірж.
Серед їхніх аргументів ‐ спекуляція цінними паперами. Відомо, що спекуляції здійснюються на основі значних коливань курсів. Тоді прибуток дорівнює курсовій різниці, тобто різниці курсів продажу і купівлі. Своєчасно уникнути чи хоч би обмежити спекуляції можна з допомогою відповідного законодавства. Тому невипадковим є передбачення Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" про те, що фондова біржа реєструється Кабінетом Міністрів, тобто вищим розпорядчим органом. Держава в особі Мінфіну призначає своїх представників, які повинні стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі її керівних органів. Таким чином, в Україні формується досконала розгалужена кредитна система, яка ліквідує державну монополію, раціональніше організує грошовий обіг, а емісію нових грошей приведе у відповідність з дією законів грошового обігу. Тоді й виникне гостра потреба кредитних грошей.
§ 1. ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНО‐ПОЛІТИЧНІ ТА ФІНАНСОВІ МОТИВИ Й МЕТОДИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ВАЛЮТ
Мотиви стабільності валют
Сталість грошей означає постійність їхньої мінової вартості, яка виражається в певній кількості товарів чи послуг, котрі можна придбати на грошову одиницю. І чим довший період, протягом якого можна купити за одну й ту ж суму грошей одну й ту ж масу товарів та послуг, тим вища їхня сталість. Сталість грошей ‐ одна з головних їхніх якісних ознак, тому що за сталої купівельної спроможності гроші найкраще виконують свої функції.
Основними факторами, від яких залежить сталість грошей з боку товарів, є затрати на виробництво, якість та кількість товарів, а з боку грошей ‐ їхня внутрішня вартість, маса грошей в обігу та швидкість
їх обертання.
Внутрішня ж вартість була вирішальним фактором сталої купівельної спроможності лише для повноцінних грошей, включаючи й розмінні на метал банкноти. З переходом до неповноцінних грошей на перше місце висунулися чинники їхньої кількості й швидкості обігу. Що стосується України, то за нинішньої кризи, інфляції, відставання в проведенні об'єктивно необхідних радикальних реформ економіки, відсутності суттєвих структурних змін, монополізму окремих галузей та
підприємств, а також за колосального зовнішнього політичного, економічного й цінового тиску щодо енергоносіїв та матеріальних ресурсів, без урегулювання на ринкових засадах широкого кола економічних процесів ці чинники не стали визначальною причиною нестабільності.
Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошей в Україні насамперед має спиратися на сильну виконавську владу, яка користувалася б загальною підтримкою населення і яка б на ділі енергійно проводила радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіях суспільного відтворення.
Серед економічних заходів, що мають бути насамперед реалізовані, слід назвати такі: а) досягнення структурної збалансованості суспільного відтворення, в тому числі й між його І та II підрозділами, групами А і Б у промисловості, промисловістю і сільськогосподарським виробництвом та іншими галузями економіки, між виробничою і невиробничою сферами; б) збалансування темпів зростання продуктивності суспільної праці та темпів підвищення середньої грошової оплати праці; в) забезпечення швидкого зростання ефективності суспільного виробництва в цілому та інвестиційної сфери зокрема; г) підтримання кредитних вкладень в об'єктивних межах позичкового капіталу, реальність яких повинна визначатися обсягами й темпами розвитку суспільного виробництва.
В Україні нині постала проблема розробки власного механізму підтримання пропорцій та збалансованості, який забезпечив би достатню сталість грошей, стабілізацію фінансів та економіки в цілому. До цього спонукають об'єктивні економічні, соціально‐політичні та фінансові мотиви.
Економічні мотиви стабілізації пов'язані з гострою потребою забезпечення збалансованості сировини, напівфабрикатів і готової продукції; нормальних пропорцій між товарами народного споживання та засобами виробництва, без чого неможлива соціальна орієнтація економіки; досягнення оптимальної величини (частки) необхідного продукту, з тим щоб він стимулював підвищення продуктивності праці; ефективне використання могутнього потенціалу високоякісної робочої сили, яка ще зберегла національну психологію, традиційну любов до праці, бережливість та схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.
За умов нормального господарювання всі ці фактори здатні допомогти перебороти кризу й швидко наблизити Україну до рівня цивілізованого світу і, навпаки, невиправдано низька питома вага необхідного продукту в загальному результаті живої раці суспільства не лише погіршує економічне становище, а й посилює відчуження виробника від створеного ним продукту, руйнує стимули до високоякісної сумлінної праці, дезорганізує виробництво й обмін. Сьогодні за середньої продуктивності праці в Україні на рівні 60‐80% розвинутих країн світу показник споживання гірший у
70‐200 разів.
Соціально‐політичні мотиви стабілізації передусім пов'язані з небезпекою інфляції, яка не лише знижує життєвий рівень, а й загрожує самому існуванню та виживанню незалежної і демократичної
України. Нині падіння споживання вже сягнуло такого рівня, що спричинило до погіршення здоров'я, зниження працездатності робочої сили та можливостей розвитку її інтелекту. Тому зупинити процес зниження рівня життя ‐ найважливіша мета стабілізаційних заходів. Серед них провідними повинні стати формування ринкового середовища у сфері робочої сили, забезпечення свободи підприємництва та гарантії отримання адміністративне необмежених доходів, які мають визначатися лише реальним внеском у зростання суспільного багатства в будь‐якій його формі.
Фінансові мотиви заінтересованості у стабілізації валюти випливають з негативного впливу інфляції на державні фінанси. Інфляція постійно створює перешкоди стабільності надходжень до державного
бюджету і знецінює їх. Крім цього, вона зупиняє інвестиційний процес, породжує нові диспропорції і занепад виробництва, що, в свою чергу, загрожує катастрофічне скоротити надходження коштів і до державного бюджету. Товаровиробники інтуїтивно відмовляються від тих економічних відносин, що базуються на "порожніх" грошових одиницях. Реальні надходження до державного бюджету не зростають навіть від прямої емісії паперових грошей, оскільки на певній стадії інфляції їхнє знецінення відбувається швидше, ніж їхня емісія.
Отже, цілий комплекс мотивів діє на суспільство так, аби підштовхувати його до проведення політики стабілізації валюти, формування такої фінансової системи, яка не залежала б від зовнішнього неконтрольованого деструктивного впливу, спиралася б на незалежну економіку й народ України.
Методи стабілізації валют
Загострення інфляції в різні часи пережили багато держав світу. Для її переборення та формування ефективної політики стабілізації вони застосовували цілий ряд методів. Найпоширенішим серед них є нуліфікація знецінених грошей. В часи, коли оберталися повноцінні гроші та їхні знаки, суть її полягала в тому, що знецінені паперові гроші оголошувалися недійсними і в країні поверталися до повноцінних металевих грошей. Таку нуліфікацію було проведено наприкінці XVIII ст. у Франції.
В сучасних умовах формування незалежної економіки України, її власної фінансово‐кредитної системи і національної валюти метод нуліфікації можна було використати для вилучення з обігу знеціненого карбованця. Тоді випуск в обіг купонів багаторазового користування в необхідній кількості для підтримання нормального товарообороту давав змогу обмежити неконтрольований наплив рублевої маси з інших регіонів. Але забезпечити тривалу рівновагу грошової й товарної маси та ефективне регулювання суспільного виробництва на основі дії закону вартості можна лише шляхом радикальних структурних змін в економіці.
Протилежним нуліфікації є метод стабілізації валюти з допомогою ревалоризації і реставрації.
Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей.
Однак потрібно мати на увазі той факт, що ревалоризація застосовується в разі, коли інфляція лише частково підірвала купівельну спроможність грошей. Тоді вона є досить сильним важелем для усунення інфляційних чинників, сприяє підвищенню ефективності виробництва й одночасному систематичному вилученню знецінених грошей з обігу. В здійсненні ревалоризаціі провідним є поступове формування рівноваги: Г ‐ Т, досягнення якої означає завершення ревалоризації і настання реставрації валюти. При золотовалютному обігу реставрація означає відновлення обміну паперових грошей на золото за номінальною їх вартістю. Так було, наприклад, у США, коли інфляція в період громадянської війни 1861‐1865 рр. знецінила курс паперового долара на 40%. Після завершення війни, оздоровлення виробництва, зростання товарообігу й часткового вилучення паперових грошей з обігу паперовий Долар в 1870 р. піднявся до 81% номіналу, а в 1979 р. ‐ до 100%. Тобто інфляція була подолана, а паперовий долар став обмінюватися на золотий за курсом 1 паперовий дол. = 1 золотому дол.
Найпоширенішим методом стабілізації валюти є девальвація, котра означає офіційне (законодавчим шляхом) пониження курсу паперових грошей по відношенню до іноземної валюти або до золота.
Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів щодо оздоровлення економіки та фінансів, без чого чергова девальвація стане лише показником прогресуючого знецінення валюти. Це особливо відчутно в умовах відсутності золотовалютного обігу, коли девальвація не означає відновлення обміну паперових грошей на золото, а запорукою стабільності валют є достатня кількість високоякісних і конкурентоспроможних товарів, маса яких відповідає кількості грошей в обігу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал