Основи економічної теорії




Сторінка14/43
Дата конвертації10.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   43
Важливою є роль страхування в соціальній сфері. Соціальне страхування ‐ це сукупність відносин, яка пов'язана з формуванням і витратами фондів грошових коштів для матеріального забезпечення непрацездатних. Суб'єктами соціального страхування є держава, підприємства та організації, профспілки й громадяни. Для соціального страхування властиві такі принципи: загальність забезпечення громадян соціальним страхуванням за рахунок насамперед коштів підприємств, організацій і держави; оптимальність поєднання інтересів особи, трудового колективу і суспільства при використанні страхових коштів; управління соціальним страхуванням через організації трудящих.
Соціальне страхування формує грошові фонди для утримання непрацездатних, матеріального забезпечення у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності чи її відсутності від народження, втрати годувальника, безробіття. Основними формами надання соціальної допомоги є виплати, фінансування послуг і надання пільг.
За умов майнового розшарування державна система страхування забезпечить дешеве обов'язкове страхування, щоб захищати інтереси малозабезпечених прошарків населення, а комерційні страхові компанії надаватимуть різноманітні послуги середнім і високодоходним верствам, а також фінансове стійким фірмам. Таке поєднання обов'язкового й добровільного страхування всіх суб'єктів економіки створить достатні передумови для акумулювання розпорошених коштів населення і спрямування їх на подолання економічної кризи, а далі й на забезпечення економічного зростання.
§ 2. КРЕДИТНА СИСТЕМА ТА КРЕДИТНІ ГРОШІ
Суть кредиту
У результаті реалізації вартості грошові кошти розподіляються й перерозподіляються між учасниками виробництва здебільшого не відповідно до реальної потреби в них. При цьому в одних з них виникають тимчасово вільні кошти, в інших ‐ вільні матеріальні ресурси, а в третіх ‐ нагальна потреба в цих ресурсах за відсутності грошей для їх купівлі. Щоб штучно не стримувався процес виробництва чи споживання, функціонують економічні відносини кредиту.
Кредит ‐ система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення. Кредит ‐ вірю, довіряю, а пізніше стало означати позичку під довіру. З економічної точки зору поняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов'язану з передачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користування на відповідно обумовлених засадах іншою. Це стало можливим тому, що капітал (К) має властивість розподілятися так:
Г ‐ капітал ‐ власність ‐ кредитор;капітал ‐ функція ‐ позичальник
Становлення відносин кредиту тісно пов'язані з розвитком товарно‐грошових відносин і налічує вже багато тисячоліть. Історично першою формою кредиту був лихварський кредит. Він надавався
лихварями усім бажаючим на вкрай невигідних умовах під надвисокі проценти і не пов'язаний з процесом суспільного відтворення. Лише в умовах розвитку товарного виробництва кредит став формою руху позичкового капіталу і отримав безпосередній зв'язок з потребами забезпечення неперервності процесу відтворення.
Проте рух вартості у кожного окремого товаровиробника пов'язаний з нерівномірністю видатків і надходжень. Відпливи і припливи коштів у кругообороті капіталів систематично породжують ситуацію, за якої у одних товаровиробників тимчасово вивільняються кошти, а в інших з'являються тимчасово зрослі потреби у них. Тому об'єктивними причинами, що зумовлюють необхідність кредиту, стали: особливості співвідношення між часом виробництва і періодом обороту продукції, величини робочого часу, характер виробленої продукції і споживаної сировини, сезонність виробництва, рівень цін і їх рух тощо.
Саме припливи і відпливи оборотних коштів зумовлюють відхилення фактичної потреби в них від норми і визначають мінімальні розміри власних грошових ресурсів сучасних підприємств і необхідність залучення додаткових, кредитних ресурсів. Щоб можливість виникнення кредитних відносин була реалізована, необхідні такі економічно‐правові умови: по‐перше, тимчасове використання у борг чужої власності вимагає наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод і виконання взятих на себе зобов'язань. Це можливо за умов економічної відособленості господарських суб'єктів як власників, що володіють правом юридичної самостійності і функціонують на основі комерційного розрахунку.
По‐друге, обов'язковою умовою виникнення кредиту є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор однаково має бути зацікавленим у наданні позики, як позичальник ‐ у її отриманні. Оскільки такий збіг інтересів автоматично не досягається, то вирішальним є узгодження конкретних параметрів позички. Зокрема, її забезпечення, строки кредитування, величини процентів тощо переважно визначаються кредитним договором.
Як найрозвиненіша форма товарно‐грошових відносин кредит має складну структуру. На поверхні економічних інтересів він виступає як передача в тимчасове користування матеріальних вартостей у грошовій чи товарній формі. Але як економічна категорія кредит становить сукупність певних економічних відносин відособлення яких відбувається на власній основі особливостей суб'єктів і об'єктів. З одного боку, кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і боржником з метою повернення позиченої вартості. При цьому виникнення кредитора й позичальника зумовлене не самим фактом незбігання в часі відвантаження товару і його оплати, а угодою про відстрочку платежу, тобто укладанням кредитної угоди.
Кредитор ‐ суб'єкт кредитного відношення, що надає вартість у тимчасове користування. Джерелом коштів для надання позичок можуть бути як власні кошти кредитора, так позичені.
Позичальник ‐ суб'єкт кредитного відношення, який отримує позичку. Позичальниками можуть бути юридичні фізичні особи, що тимчасово потребують додаткових коштів. Водночас претендент на отримання позички має подати економічні і юридичні гарантії повернення позичених коштів після збігу строку кредиту. Такими гарантіями можуть бути: надання застави, зобов'язання гаранта (як правило, банку) погасити борг у випадку неплатоспроможності позичальника тощо.
Об'єктом кредитної угоди виступає позичена вартість. Її відособлення як особливої категорії вартості пов'язане насамперед із характером її руху: від кредитора до боржника, а потім від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позиченої вартості позичальником зумовлена збереженням прав власності на неї кредитора. А забезпечується воно поверненням після використання позиченої вартості в господарстві позичальника. Саме поворотний характер позиченої вартості передбачає її збереження на всіх стадіях цього руху. Це означає, що боржник після використання позички у своєму
відтворювальному процесі повинен повернути кредитору вартість, що є рівноцінною отриманій у кредит.
Реалізація вимог законів ринку у кредитних відносинах забезпечується шляхом встановлення і дотримання принципів кредитування усіма їх учасниками. Провідними серед них є взаємна довіра, добровільність, рівноправність учасників кредитного договору, повага прав і обов'язків сторін, взаємовигода та економічна доцільність. Такі принципи кредитування, як строковість, повороткість, платність, забезпеченість позики, кредитоспроможність позичальника, рівноправність сторін у кредитних відносинах, розраховані на забезпечення господарської самостійності та матеріальної відповідальності за результати діяльності, на партнерський, взаємовигідний характер відносин кредитора й позичальника.
Кредит як економічна категорія пов'язаний з іншими вартісними категоріями. Тому його принципи також і загальноекономічні. З цієї точки зору йому притаманні такі принципи, як: а) економічність, тобто досягнення найбільшої ефективності використання позички при найменших кредитних вкладеннях; б) комплексність, яка означає проведення такої кредитної політики, що найкраще враховує закономірності розвитку економіки у визначений час; в) диференційованість ‐ різний, здебільшого навіть індивідуальний, підхід до кредитування кожної з категорій позичальників.
Рушійним мотивом кредитування є одержання додаткового доходу (прибутку) кожним суб'єктом кредитних відносин: кредитор одержує його у вигляді процента на позичені кошти, а позичальник ‐ у вигляді прибутку на позичені кошти, використані в підприємницькій діяльності чи на розширення свого особистого споживання. Саме завдяки цьому кредит здійснює важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб'єктів. Стимулюючий вплив кредиту на поведінку боржника здійснюється також через поворотність боргу. Оскільки боржник зобов'язаний повертати позичені кошти у встановлений строк і з оплатою процента, то це змушує його так використати їх, щоб у потрібний час вони вивільнилися з обороту й принесли дохід, достатній для сплати процентів і одержання прибутку, не нижче від середнього рівня. Тобто боржник повинен використати їх обачно та ефективно. В іншому випадку боржник матиме великі збитки, може втратити свій підприємницький авторитет чи навіть збанкрутувати.
Кредит ‐ найдавніший і найприродніший спосіб подолати тимчасові труднощі у коштах. Суть кредиту та його характерні риси розкривають його функції. Залежно від вибраної методології аналізу й потреби розрізняють дві функції:
1) перерозподільчу функцію і
2) функцію заміщення готівкових грошей кредитними операціями.
Перерозподільча функція кредиту полягає в прямому задоволенні тимчасових потреб у засобах одних юридичних і фізичних осіб за рахунок тимчасово вільних ресурсів інших. Щоправда, при комерційнім кредиті попереднього вивільнення ресурсів не має. Кредит у даному випадку надається тільки за умови наявності у кредитора вільних коштів, а при їх відсутності ‐ можливості їх позичити на засадах повороткості. Це дає змогу: а) перерозподілом коштів охопити практично всі тимчасово вільні кошти суспільного господарства; б) забезпечити значно більшу доступність кредиту порівняно з
іншими джерелами, скажімо, з бюджетними ресурсами; в) задовольнити тільки тимчасові потреби в додаткових коштах; г) перерозподілити і грошові, й матеріальні ресурси.
Функція заміщення наявних грошей кредитними операціями пов'язана із специфікою сучасної організації грошового обороту, коли основна частина розрахунків і надання кредиту здійснюється за допомогою банків. Вкладаючи і зберігаючи гроші в банку, клієнт не тільки сам вступає у кредитні відносини з ним, а й створює умови для заміни готівкових грошей кредитними операціями у вигляді записів на банківських рахунках. Безготівкові розрахунки також є кредитними операціями, тому що строки відвантаження продукції і її оплата, як правило, не збігаються. Залежно від того, що
випереджає у часі ‐ отримання товарів чи грошей, або постачальник кредитує одержувача, або одержувач ‐ постачальника.
У практичній організації кредитних відносин вирізняються кілька форм і видів кредиту. Залежно від форми коштів, у якій вони надаються, розрізняють товарну форму кредиту (комерційний кредит) і грошову. У ринковій економіці переважають грошові кредити, тому що вони адекватні характеру товарно‐грошових відносин. Обидві форми кредиту застосовуються всередині країни та в зносинах з
іншими країнами; тому кредит буває національним (внутрідержавним) і міжнароднім. Національний кредит набуває таких форм: банківського, державного, комерційного, споживацького, клірингового й поточного кредитів.
Найпоширенішим різновидом кредиту є комерційний кредит. Це такий кредит, який за взаємною домовленістю надається одним підприємством іншому через поставку товарів з відстрочкою платежу. Основними умовами отримання платежу є його цільовий характер, поворотність у певний строк, забезпеченість позики матеріальними ресурсами й платність.
Банківська система України
Вся сукупність кредитних відносин разом з формами та методами кредитування, фінансовими та комерційними установами, що обслуговують їх, становить кредитну систему. Головною ланкою кредитної системи є банки, які одночасно виступають і покупцями, і продавцями грошових коштів.
При цьому акції банків щодо залучення грошових коштів являють собою пасивні операції, а продаж та
інвестування ‐ активні.
Активні операції банків здійснюються за принципами строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності кредиту, а пасивні ‐ це грошові кошти, передані в банк їхніми власниками для зберігання на визначених умовах. Сучасна кредитна система включає, скажімо, в Україні державні кредитні та кредитно‐фінансові установи, кооперативні, акціонерні кредитні товариства.
Вже розпочинають фінансово‐кредитну діяльність фінансово‐виробничі об'єднання, консорціуми, а також іноземні банки та фізичні особи.
Світовий досвід показує, що найефективніше себе зарекомендувала така банківська система, яка складається з дворівневих частин: на вищому рівні ‐ центральний, або національний, банк, який наділяється монопольним правом випуску грошей в обіг і контролю за станом грошового обігу, та розгалужена система комерційних спеціалізованих банків. Може бути й інша структура, наприклад, у
США функцію центрального банку виконує Федеральна резервна система, яка складається з Ради керуючих і 12 федеральних банків. Останні, щоб здійснювати контроль за всією грошовою масою і не допускати інфляції, пов'язані жорсткими угодами й підкоряються наказам лише Ради керуючих.
Водночас ці 12 резервних банків виконують функції центральних банків для окремих територій, на яких вони розміщені. Досвід функціонування Федеральної резервної системи є корисним для докорінної реформи банківської системи. Адже національні банки тепер незалежних держав також могли б утворити міжбанківський союз, на базі якого забезпечувати виконання міждержавних розрахунків, встановлювати параметри регульованої грошової маси, замінивши, таким чином,
єдиний центральний банк.
В основу функціонування резервної системи покладено принцип жорсткої грошової політики: чим менше грошей в обігу, тим краще для суспільства. Саме резервна система здатна ефективно забезпечити стабільність купівельної сили грошової одиниці, дотримання платіжної дисципліни, стабільність фінансово‐банківської системи й довіру до неї. Тому перед резервною системою, яку формує Україна, стоять завдання мобілізації резервів і нагромаджень, утримання й використання грошових ресурсів, забезпечення стабільності та життєздатності фінансово‐кредитних установ та ринків.
Банківська система України будується на дворівневій основі:

Національний банк України ‐ вищий рівень, всі інші банки й кредитні установи інших типів ‐ нижчий рівень.
Національний банк України як емісійний центр став провідним фінансовим інститутом. Стосовно
інших банків він виступає банком банків, кредитором і регулятором кредитної системи, стає автономним органом управління грошово‐кредитною системою. На щорічних сесіях Верховної Ради
України Національному банку затверджуються лише основи єдиної державної грошово‐кредитної політики, максимальні межі грошової маси в обігу, основні напрями відсоткової та валютної політики та методи її регулювання.
Звільняючись від операцій з клієнтами, Національний банк взаємодіє з усією системою комерційних банків. Він встановлює відповідні рівні їхніх обов'язкових резервів, якщо необхідно, кредитує комерційні банки резервними засобами, здійснює операції на ринку цінних паперів. Поряд з правами застосування санкцій, контролю за дотриманням комерційними банками законодавства
Національний банк надає їм кредити, купує (продає) векселі і чеки, державні цінні папери, іноземну валюту, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів. Він представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн. Проте головним у діяльності Національного банку стане досягнення таких стратегічних завдань: по‐перше, забезпечення стабільного, безінфляційного, збалансованого розвитку української економіки; по‐друге, проведення єдиної державної політики в грошовому обігу, кредитуванні, організації міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи в цілому; по‐третє, визначення курсу гривні відносно до валют інших країн; по‐четверте, реалізація монопольного права випуску грошей в обіг.
До складу Національного банку входять:
1) державна Скарбниця України, її функцією є зберігання резервних фондів національних грошових знаків, нагромадження золотого запасу, коштовностей та валютних запасів;
2) валютна біржа, де купують і продають за вільними ринковими цінами іноземну валюту;
3) Зовнішньоекономічний банк, через який встановлюються прямі кореспондентські зв'язки з
іноземними банками;
4) розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень, розрахунково‐касових центрів, які й складають "кістяк" резервної системи. Другу, умовно нижчу частину фінансово‐кредитної системи становить розгалужена система комерційних банків та їхніх відділень, які своєю діяльністю доходять до будь‐якого товаровиробника і здійснюють усі кредитні операції. Тому комерційні банки виконують функції акумулювання тимчасово вільних коштів і надання їх у строкове користування всім бажаючим.
Вони працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто їх функціонування передбачає пошук найефективніших операцій, прибутковість, незалежність від органів державної влади у прийнятті рішень щодо поточної банківської діяльності.
Комерційні банки створюють асоціації, спілки, інші об'єднання для вдосконалення власної діяльності та захисту своїх інтересів. Правовим документом, що дозволяє комерційну банківську діяльність, є ліцензія Національного банку України. За статутним фондом і способом його формування комерційні банки виступають у вигляді акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. Їх засновниками можуть бути юридичні й фізичні особи, але частка будь‐якого засновника не повинна перевищувати 35% статутного фонду.
Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими, галузевими й регіональними.
Наприклад, комерційні банки універсального типу акумулюють грошові кошти населення,
підприємств, організацій, здійснюють грошові розрахунки, розміщують кредитні ресурси, надають традиційні банківські послуги, керують грошово‐кредитним обігом. Водночас універсальні банки не претендують на монопольне становище в банківських операціях. Вони в рівних умовах конкурують за вигідніші депозитні ставки, вільний вибір клієнтів. Докорінно змінилися стосунки цих банків з підприємствами. В їх основу покладено партнерство, рівноправність, ступінь ризику та платоспроможність боржника. За допомогою кредиту для боржників такі відносини гарантують широкі можливості швидко нарощувати виробництво й отримувати додатковий прибуток.
Отже за універсальними банками ‐ майбутнє. Водночас їхня система доповнюватиметься численними спеціалізованими, кредитними, кооперативними, селянськими, інвестиційними, а також іноземними банками. До розгалуженої і демонополізованої системи банків долучатимуться пенсійні фонди, брокерські та лізингові фірми. Цілком доречними в такій системі стануть і державні банки, які фінансуватимуть з державного бюджету України кошти на здійснення загальнонаціональних проектів
і програм.
Фінансування капітального будівництва здійснюють довгостроковими кредитами інвестиційні банки.
Вони також фінансують реновацію основних фондів промислових підприємств, транспорту, зв'язку, а також житлового, комунального й культурно‐побутового будівництва. Існує ряд інших спеціалізованих банків.
Експортно‐імпортний банк України, який розпочав свою діяльність з 1 січня 1992 р., отримав повноваження на фінансування й кредитування експортно‐імпортних поставок товарів та інших операцій згідно з ліцензією Національного банку України. Незабаром з'являться Земельний банк з філіями на місцях, Іпотечний банк ‐ для надання довгострокових позик під заставу за нерухоме майно. Свою сферу діяльності в ринковій економіці матимуть холдингові компанії, які, придбавши контрольний пакет акцій підприємств, будуть контролювати їхню діяльність, видавати кредити під заставу торгових та промислових підприємств, організовуватимуть виробництво на підприємствах, котрі за угодою з власниками передані їм для управління.
Серед небанківських кредитно‐фінансових установ особливе місце посідають страхові компанії. Вони здатні мобілізувати чужі грошові ресурси для вкладення в цінні папери, а також для надання позик.
До небанківських фінансових інститутів належить також ломбард, який надає позики для особистого споживання під заставу рухомого майна. Для нього є характерним надто високий відсоток за позику, і не завжди є надія викупити закладені речі.
Таким чином, в Україні формується розгалужена кредитна система, яка ліквідує державну монополію, раціональніше організовує грошовий обіг, а емісію грошей приведе у відповідність з дією законів грошового обігу.
Кредитні гроші
Знаряддям кредиту виступають кредитні гроші. Це ‐ знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредиту. Вони, як і повноцінні гроші, виникли в процесі стихійного розвитку ринкових відносин, коли взаємна довіра суб'єктів ринку досягла такого рівня, що один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому. Сам торговий обіг породив торгові гроші у формі боргової розписки, які стали обертатися як засіб обігу й платежу.
Представниками кредитних грошей є вексель, банкнота, чек та інші платіжно‐розрахункові документи, пов'язані з оформленням і здійсненням кредитних операцій.
Кредитні гроші мають значні переваги над паперовими. Вони не знецінюються, в обігу перебувають визначений час, скорочують потребу в наявних готівкових грошах, зменшують витрати обігу і прискорюють його. Розширення обігу кредитних грошей робить грошовий обіг значно еластичнішим, гнучкішим і чутливішим до потреб суспільного виробництва.

Виникають кредитні гроші з функції платежу, в обіг випускаються банками і не мають примусового обертання. З одного боку, кредитні гроші забезпечені товарами, золотом, іноземною валютою та
іншими активами банків, а з іншого ‐ не мають самостійної вартості. Як і паперові гроші, вони є лише знаками вартості, представниками повноцінних грошей та їх замінниками в процесі обігу. Подібна двоїстість кредитних грошей не допускає ототожнення їх з паперовими. На відміну від останніх вони слугують одночасно і знаками золота, і кредитними документами, які виражають реальні вартісні відносини між кредиторами та боржниками.
Знаряддям комерційного кредиту став вексель ‐ письмове боргове зобов'язання строго встановленої форми, яке дає його власнику (векселедержателю) безперечне право після закінчення визначеного строку вимагати з боржника сплати вказаної суми грошей. Характерними рисами вексельного зобов'язання є абсолютність, тобто у векселі не вказується і не пояснюється обставина появи боргового зобов'язання, і безсуперечність, яка означає, Що право векселедержателя на отримання платежу в указаний на векселі строк безперечне. У випадку несплати вказаної у векселі суми у відповідний час стягнення грошей з боржника проводиться в примусовому порядку після складання нотаріусом акта про опротестування векселя.
Оскільки комерційний кредит має такі межі, як розміри наявних резервних коштів у товаровиробників, швидкість і регулярність зворотного притоку грошових засобів, а також обмежений напрям надаються галузями, які виробляють засоби виробництва, галузям, що їх споживають, то вексельний обіг є обмежений. По‐перше, він обслуговує оптову торгівлю, тому що в роздрібній торгівлі за товари покупці розраховуються готівкою; по‐друге, в оптових операціях суми вексельних вимог і зобов'язань кожного контрагента не збігаються, тому сальдо взаємних вимог і зобов'язань не піддаються гасінню і сплачуються готівкою; по‐третє, як боргові зобов'язання окремих осіб векселі обертаються лише серед обмеженого кола функціонерів, котрі впевнені в платоспроможності векселедавців та індосантів. Індосант ‐ особа, яка зробила надпис на векселі про передачу права на отримання платежу іншою особою. Водночас він зобов'язаний сплатити за векселем усю суму, якщо векселедавець виявився неплатоспроможним. Сам надпис на векселі називається індосаментом.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал