Організація та науково-методичне забезпечення діяльності психологічної служби І пмпк



Сторінка20/20
Дата конвертації12.12.2016
Розмір4.27 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

2.3 Організація соціально-реабілітаційної допомоги дітям з помірною розумовою відсталістю як один з напрямків діяльності психолого-медико-педагогічної консультації

Діти з помірною розумовою відсталістю у нашому суспільстві є тією категорією дітей з особливими освітніми потребами, яка найменше охоплена сучасними методами навчання і соціальної адаптації. Таке становище цих дітей зумовлено тим, що протягом багатьох десятиліть вони вважалися «ненавчуваними» тобто неспроможними засвоювати цензову програму навчання та набувати професійних навичок, достатніх для трудової зайнятості. Зрозуміло, що, виходячи із прагматичної доцільності витрат на навчання цих дітей, держава реалізувала свої інтереси, а не інтереси окремої особистості з обмеженими можливостями. За таких обставин на долю дітей з помірною розумовою відсталістю випадали тільки догляд і медичне обслуговування. Тривалий час існували дві протилежні форми утримання таких дітей: у сім’ї, де їх виховання і розвиток повністю залежали від умінь і можливостей батьків, або передача дитини під опіку й утримання держави у спеціальних будинках-інтернатах. Це майже повністю позбавляло сім’ю будь-якого спілкування з дитиною і фактично було відмовою від неї. Звичайно, переважна більшість дітей залишалася у сім’ї без усякого методично організованого педагогічного втручання. Визнаючи таке становище осіб з помірною розумовою відсталістю неприйнятним сьогодні, наше суспільство ще не забезпечило міцної альтернативи йому, проте відбувається активний пошук її і на цьому шляху зроблені суттєві кроки.

Реформування підходів до соціальної адаптації дітей цієї категорії відбувається на тлі широкого вивчення зарубіжного досвіду та оцінки вітчизняних досягнень у галузі спеціальної психології і педагогіки та практичного їх втілення.

Розвинені західні країни послідовно реалізували різні моделі організації допомоги дітям із значними інтелектуальними вадами, поступово рухаючись від ізоляції їх до сучасних засад інтеграції.

Найперша, медична модель, передбачала головним чином підхід до осіб з помірною розумовою відсталістю як до хворих, які потребують лікування і догляду. У той час було досить поширене ізольоване утримання людей з такими вадами у спеціальних закладах. Свого часу практикувалися окремі поселення переважно у сільській місцевості, де разом із людьми з помірною розумовою відсталістю проживали фахівці, що опікувалися ними та організовували доступну працю. Це наближало людей з обмеженнями до здорового суспільного життя. Наступним кроком було впровадження психологічної моделі, яка з шістдесятих років минулого століття почала переважати у розвинених країнах. З’явилась посада клінічного психолога зі своїми методами діагностики і терапії. Багато уваги стали приділяти розвитковому навчанню та психотерапевтичним засобам корекції поведінки, які потіснили вживання стимулюючих і заспокійливих медикаментів.

З кінця минулого століття активно розвивається і впроваджується соціальна модель, яка внесла суттєві зміни у суспільне положення осіб з розумовою недостатністю. Тепер їх розглядають не як душевнохворих зі зниженими здібностями, а як певну соціальну групу зі своїми життєвими потребами, суспільними запитами та правами. Провідним фахівцем став соціальний працівник. Звісно, ця модель не відкидає необхідної медичної допомоги, яка є частиною комплексної реабілітації осіб з помірною розумовою відсталістю.

Визначальною ознакою цієї моделі є подолання ізоляції означеної категорії людей у спеціальних закладах і поселеннях та максимальне включення їх у соціум на їхніх власних умовах і потребах. Діти здебільшого виховуються у родині, яка отримує допомогу від суспільства у вигляді різних соціальних послуг. Ця модель ставлення суспільства до осіб згаданої категорії набуває світового визнання і поширення. Сьогодні вона і в нашому суспільстві визнана такою, що потребує впровадження, отже, перебудови ставлення суспільства до осіб з помірною розумовою відсталістю, яке складалося протягом тривалого часу.

Вітчизняний досвід щодо соціалізації дітей цієї категорії певною мірою є суперечливим. З одного боку, він грунтується на значних досягненнях вітчизняної спеціальної психології і педагогіки та високій кваліфікації педагогічних корекційних працівників. З другого, організація допомоги цій категорії дітей дуже відстає від світової практики й досі, маючи ознаки медичної, почасти – психологічно орієнтованої моделі, будується на ізоляції дітей у спеціальних будинках-інтернатах так званого другого профілю (окремо для хлопчиків і дівчаток), підпорядкованих системі соціального захисту населення, а не системі освіти.

Суттєвим недоліком цієї моделі соціалізації дітей з помірною розумовою відсталістю є те, що вони змушені довго перебувати поза сім‘єю. Проблемою будинків-інтерантів для дітей цієї категорії є госпіталізм, пов‘язаний з емоційною депривацією. Емоційний дефіцит, якого зазнають діти, відірвані від сім‘ї в інтернатних умовах, дається взнаки в дорослому віці. Тривале емоційне пригнічення знижує і пізнавальні можливості, негативно позначаючись на навчанні та загальному розумовому розвитку дитини. Якщо йдеться про дітей з обмеженими інтелектуальними можливостями, то їхні втрати через емоційну депривацію можуть виявитися фатальними.

Ще один негативний наслідок перебування дітей в інтернатному закладі стосується батьків. Це – втрата батьківської компетентності, коли, віддавши дитину до державного закладу, сім‘я починає жити своїм життям, часто відмовляє закладу в допомозі і дедалі рідше бачить дитину.

Зрозуміло, що переважна більшість батьків залишає дітей у сім‘ї, і таким чином вони опиняються поза всякою кваліфікованою педагогічно допомогою. Результати проведеного нами опитування батьків, які відвідували Центральну психолого-медико-педагогічну консультацію, показали, що тільки третина дітей з діагнозом «помірна розумова відсталість» потрапляє до відповідного інтернатного закладу. Це переважно діти із малозабезпечених сімей, батьки яких мусять бути вільними від догляду за дитиною, щоб заробляти засоби для існування. Такі сім‘ї часто є неповними, діти виховуються самими матерями. Також утриманцями інтернатів є діти, батьки яких позбавлені батьківських прав, ведуть асоціальний спосіб життя.

Щодо програми, за якою працюють згадані будинки-інтернати, то у ній можна виокремити три етапи роботи з дитиною, які мають конкретні завдання, і підпорядковані одній меті – сформувати у дітей соціально орієнтовану та соціально контрольовану поведінку, тобто таку, коли дитина на основі засвоєних певних норм поведінки у закладі у подальшому користується ними не лише у межах дитячого будинку, але й переносить накопичений досвід в різні життєві ситуації.

На першому етапі навчання дітей (від 4-5 до 8 років) ставиться завдання оволодіння санітарно-гігієнічними навичками, розвитку моторики, координації рухів. Одночасно здійснюється робота з розвитку мовлення, інших пізнавальних процесів. Разом з тим через досить глибокий недорозвиток мовлення цих дітей виховання норм поведінки доступне їм більше шляхом наслідування, і менше – шляхом словесних вказівок.

Соціально-побутові навички краще формуються у них через багаторазове спостереження реальних життєвих ситуацій, участі в них, повторення та імітації набутих навичок під час предметно-практичної, предметно-маніпулятивної діяльності. Усе це створює грунт для формування соціальної поведінки на наступних етапах корекційно-виховної роботи.

На другому етапі (8-16 років) у дітей продовжують закріплення навичок самообслуговування, особистої гігієни. На цьому етапі роботи велика увага приділяється навчанню їх господарсько-побутової праці. Трудова підготовка має велике значення для формування позитивних особистісних якостей дітей із значним відставанням у інтелектуальному розвитку. Наголосимо, що переважна більшість моральних понять недоступна цим дітям. Однак у процесі трудової діяльності у них виробляються такі позитивні якості як звичка працювати, робити трудове зусилля, уміння працювати в колективі, спілкуватися, що дуже важливо для подальшої соціальної адаптації.

На цьому етапі дітей навчають елементарного рахунку, письма, читання. Проте це навчання не може бути самоціллю і не може займати провідного місця у пристосуванні дітей з помірною розумовою відсталістю до життя, оскільки досвід показує, що навіть навчившись читати і писати, ці діти дуже мало використовують набуте вміння у практичній діяльності. Отже, центральною ланкою у системі навчання і розвитку дітей цієї категорії є заняття, які готують їх до самообслуговування, праці, до інтегрованого життя в суспільстві.

На третьому етапі навчально-виховної роботи (16-18 років) основним завданням є закріплення трудових навичок, розширення запасу знань і уявлень про найближче оточення, на підготовку, у міру можливого, до відносно самостійного життя. Робота з соціально-побутової орієнтації у цей час здійснюється у кількох напрямках: удосконалюються навички самообслуговування та господарчо-побутової праці, продовжується широка трудова підготовка, багато уваги приділяється закріпленню правил поведінки в громадських місцях, закладах побутового обслуговування, прищеплюються навички користування громадським транспортом. Підлітків знайомлять з елементарними відомостями правового змісту, навчають та закріплюють уміння користуватися грошима.

Важливою складовою ефективності навчально-виховного процесу є методи навчання. Корекція психічного розвитку з помірною розумовою відсталістю можлива за умови застосування таких методів навчання і виховання, які характерні для роботи з дітьми раннього та дошкільного віку. Звідси провідною для них діяльністю є оволодіння предметним світом, навколишнім середовищем. І формується воно методами, що застосовуються у ранньому і дошкільному дитинстві. Ігрова форма є домінуючою. Метод використання емоцій, які є відносно збереженими у цих дітей, слугує для зосередження уваги, підвищення інтересу до занять, активізації пізнавальних потреб. Метод наслідування є найприйнятнішим для роботи з цією категорією дітей і повинен посідати чільне місце. Предметно-дієве навчання, організація діяльності дітей з конкретними предметами – одна з домінуючих форм роботи. Важливо наголосити, що ознайомлення з предметним світом супроводжується мовленням, але мовлення ні в якому разі не передує практичним діям і не заміняє їх. Метод поступового ускладнення самостійних дій полягає у переході від наслідувальних дій за зразком до дій за словесною інструкцією. Важливим методом роботи є багаторазове повторення матеріалу із включенням його до змісту різних навчальних занять. І, нарешті, визначне місце роботи з дітьми займає індивідуалізація навантаження.

Отже, в нашій країні історично склалася науково обґрунтована система навчання, виховання і соціальної адаптації дітей зі значними інтелектуальним вадами. Разом з тим вона має такі якості, які не відповідають сьогоднішнім вимогам соціально орієнтованих засад роботи з дітьми.

Найважливішим недоліком усталеної системи є те, що спеціальна програма побудована на основі неодмінного еталону – загальноосвітньої програми з її установкою на засвоєння дітьми знань, основ наук. Спеціальна програма трансформується із врахуванням пізнавальних можливостей дітей з помірною розумовою відсталістю, проте невиправдано багато місця відводиться для оволодіння елементарними загальноосвітніми знаннями: читанням, письмом, рахунком і недооцінюється роль господарсько-побутової праці і здобуттю широких соціальних навичок. Невиправданим є заучування незрозумілого дітям з помірною розумовою відсталістю словесного матеріалу, некоректним є читання текстів та метод питань-відповідей без опори на наочний матеріал, на реальні адекватні уявлення про прочитане. Ця важка і мало продуктивна робота не озброює дітей уміннями і навичками, які вони могли б використати у практичній діяльності.

Ще одним недоліком навчання цих дітей є надмірна його уніфікація. Тимчасом порушення розвитку у дітей з помірною розумовою відсталістю відзначається значною варіативністю, яка зумовлює у кожному окремому випадку особливі форми педагогічної роботи.

І, нарешті скажемо, що ефективному використанню програми навчання і розвитку дітей з помірною розумовою відсталістю перешкоджає ізольованість їх у спеціальному закладі.

Сьогодні традиційні підходи до утримання і соціальної адаптації дітей з помірною розумовою відсталістю перебувають у стані реформування. Вихідною вимогою часу є забезпечення соціальної підтримки сім’ї, яка виховує дитину зі значною інтелектуальною вадою. Це, насамперед, забезпечення кожній дитині, яка проживає у сім’ї, кваліфікованої і послідовної корекційно- розвиткової роботи з метою її соціальної адаптації. Постійне відвідання дитиною спеціального навчального закладу справляє благотворний вплив не тільки на саму дитину, але й упорядковує життя сім’ї, особливо матері, яка досі, не погоджуючись віддати дитину до дитбудинку, цілодобово займається нею, не маючи змоги задовольнити свою потребу у праці за фахом, відпочинку, спілкуванні і часто психічно виснажується та потребує соціальної і психологічної реабілітації. Гострота цієї проблеми проявилася у тому, що зміни у системі допомоги дітям з помірною розумовою відсталістю почалися саме з батьківського руху.

Об‘єднуючись у недержавні громадські організації, батьки у співпраці з фахівцями почали створювати різноманітні реабілітаційні групи та центри для своїх дітей. Крім організації для дітей корекційно-розвиткових заходів, такі об’єднання є надзвичайно цінними для батьків, які знаходять спілкування й емоційну підтримку людей з подібними проблемами, що справляє благотворний вплив на сім’ю.

Поступово, зміцнюючись матеріально, концептуально і методично, об‘єднання, що скоріше нагадували клуби, перетворюються на справжні реабілітаційні центри, які надають широкий спектр послуг: навчання, розвиток, медичну і соціальну реабілітацію дітей та психологічну підтримку батьків.

Порівняно з державними установами системи соціального захисту населення, названі заклади є значно меншими, мобільнішими, завдяки чому вони мають змогу швидше реагувати на будь-які зміни свого контингенту, враховувати потреби та запити кожного вихованця.

Реабілітаційні центри, часто створені зусиллями батьків, нарешті дають змогу використати батьківський потенціал для розвитку і соціальної адаптації дітей, оскільки найактивніші з них готові до співпраці з фахівцями різного профілю.

Суттєвим недоліком реабілітаційних центрів, створених на громадських засадах батьківськими об‘єднаннями, є слабкість методичної бази. Батьки часто схильні переоцінювати можливості розвитку і соціальної адаптації дитини. Вони роблять установку на самостійне життя, отримання освіти, що у навчанні і вихованні призводить до зміщення акцентів із ретельного прищеплення доступних дітям соціально-трудових навичок на намагання навчати їх незрозумілого й складного матеріалу та плекати не реальні плани щодо майбутнього дитини і нехтувати цілком досяжними цілями. Саме тому методичне забезпечення реабілітаційних центрів для дітей з помірною розумовою відсталістю повинне передбачати і освітньо-реабілітаційну роботу з батьками.

Реабілітаційні центри і кількісно, і якісно швидко розвиваються. Найперспективніші з них мають державну підтримку. У деяких центрах уже працює штат мультидисциплінарних фахівців: педагоги-дефектологи, психологи, соціальні, медичні працівники, інструктори з лікувальної фізкультури й фахівці з фізичної реабілітації, так звані трудові терапевти. Вони спільно з батьками розробляють індивідуальні програми розвитку, фізичної і соціальної реабілітації кожного вихованця.

Останнім часом створюються державні реабілітаційні центри. Усі разом вони становлять єдину систему, яка повинна охопити реабілітацією усіх дітей, які її потребують. Дуже важливою умовою їх ефективності є наближеність до місця проживання дітей, щоб вихованці могли відвідувати їх як заклади денного перебування, не відриваючись від повноцінного спілкування з батьками. Разом з тим деякі центри практикують створення груп цілодобового перебування дітей з віддалених місць проживання чи у зв‘язку з різними проблемами, що тимчасово виникають у сім‘ях.

Слабкість методичної бази реабілітаційних центрів сьогодні перешкоджає їм стати тими осередками, які викликають довіру у батьків. Для розв’язання цього питання актуальним є об‘єднання зусиль Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров‘я та Міністерства соціальної політики України для вироблення програми методичного забезпечення реабілітаційних центрів з різних напрямків роботи.

Особливо актуальними є програми раннього втручання для дітей від народження до 3-х років та після шкільної освіти людей з помірною розумовою відсталістю. Остання спрямована на підтримку навичок соціальної поведінки, здобутих у шкільному віці, оскільки через знижені адаптаційні можливості молодих людей цієї категорії вони дуже швидко втрачаються. Функціонування таких програм робить допомогу людям із значним зниженням інтелекту системною, такою, що супроводить їх на всіх етапах життєвого шляху.

Отже реабілітаційні центри , швидко розвиваючись, на нашу думку, могли б стати основною формою організації розвитку і соціальної адаптації дітей з помірною розумовою відсталістю. Разом з тим, з набуттям чинності Положення про навчання цих дітей розгортається створення спеціальних класів для них у школах для дітей з розумовою відсталістю, де досі навчалися тільки діти з легкою розумовою відсталістю. У разі необхідності такі класи можуть створюватися і при загальноосвітній школі. Крім того, за неможливості навчання у спеціальному класі чи реабілітаційному центрі діти з помірною розумовою відсталістю можуть навчатися індивідуально за спеціальною програмою у спеціальній чи загальноосітній масовій школі.

З огляду на специфічність освітніх потреб дітей з помірною розумовою відсталістю навчання їх у спеціальних класах потребує застереження від захоплення класно-урочними заняттями. Насправді спеціальні класи для дітей з помірною розумовою відсталістю та робота в них потребує іншого простору, можливостей практичної діяльності. Тому для груп дітей з помірною розумовою відсталістю у спеціальній школі потрібні такі самі умови, що й у реабілітаційному центрі, які забезпечували б їм широке знайомство з довкіллям, здобуття навичок самообслуговування, побутової праці, поведінки у найближчому соціальному оточенні. З огляду на своєрідні потреби дітей цієї категорії в освіті варто критично оцінювати ефективність інклюзивного навчання їх у загальноосвітньому класі, принаймні сьогодні, коли повноцінна інклюзія ще ні кадрово, ні матеріально не забезпечена. Тимчасом рівень пізнавальних можливостей цих дітей, зокрема, мовлення, робить програму загальноосвітньої школи неприйнятною для них, насамперед тому, що вона не містить того матеріалу, який складає основу спеціальної програми. Загальноосвітня програма і програма для дітей з помірною розумовою відсталістю – це дві різні програми, складені з огляду на особливості освітніх потреб різних категорій дітей. Їх навчання потребує різних умов і методів педагогічної роботи. Зазначимо, що організація навчання і соціальної адаптації дітей з помірною розумовою відсталістю потребує іншого простору, ніж класна кімната. Отже, не залежно від того, відвідує дитина з помірною розумовою відсталістю реабілітаційний центр чи спеціальний клас у школі для розумово відсталих дітей, вона повинна отримувати повноцінну соціальну адаптацію відповідну до її потреб.

Визнання права дітей з помірною розумовою відсталістю на задоволення освітніх потреб активізувало пошуки ефективних способів реалізації їхніх потенційних можливостей розвитку, навчання і соціальної адаптації. Метою навчання визнається не стільки когнітивний розвиток, скільки соціальний. У зв’язку з цим орієнтація на традиційне здобуття знань (так зване знаннєве навчання) втрачає свої провідні позиції. Натомість на перший план висувається не механічне засвоєння знань, а набуття умінь, знань, способів практичної діяльності, що сприяє підготовці дітей до відносно самостійного життя. Провідного значення набуває індивідуалізація навчання на компетентнісній основі. Метою навчання є формування таких освітніх компетенцій, як ціннісно-орієнтаційна, особистісна, комунікативна. Зокрема, ціннісно-комунікативна компетенція передбачає формування відносно стійких ставлень і ціннісних уявлень, необхідних для життєдіяльності. Особистісна компетенція забезпечує фізичний, моральний розвиток, оволодіння уміннями, знаннями, способами практичної діяльності, які дозволяють реалізувати особистісні якості. Комунікативна компетенція включає уміння користуватися засобами спілкування для взаємодії з іншими людьми та під час виконання різних соціальних ролей. Цілеспрямоване оволодіння цими компетенціями потребує тривалого часу і повинно починатися якомога раніше. Зміст, способи, прийоми, темп навчання обирається відповідно до індивідуальних можливостей, здібностей і потреб учнів. Це забезпечує відпрацювання способів діяльності не тільки в умовах класу, але й в умовах сім’ї, готовності діяти в життєво важливих ситуаціях.

Побудова навчання дітей з помірною розумовою відсталістю на згаданих засадах передбачає всебічне вивчення дитини, зокрема виявлення провідних сенсорних систем (аудіальної, візуальної, кінестетичної) як основи для індивідуалізації навчання. Здійснені останнім часом дослідження показали, що продуктивність оволодіння способами діяльності цих дітей значно підвищується під час застосування дотикового підкріплення, найдієвішою формою допомоги є наочно-дієва. Визначення провідних сенсорних систем показало, що у половини дітей такою є кінестетична.

Разом з тим актуальний розвиток і його потенційні можливості у дітей з помірною розумовою відсталістю мають суттєві відмінності. Для подальшої роботи з дитиною дуже важливо визначити найбільш збережені можливості розвитку та способи їх актуалізації, що дозволить будувати індивідуально спрямовану навчально-розвиткову роботу з кожною дитиною у навчально-реабілітаційному закладі.

Основним осередком вивчення дитини є психолого-медико-педагогічна консультація. У зв’язку із суттєвими трансформаціями, які переживає сьогодні консультація, змінюється і зміст, і обсяг висновків та рекомендацій щодо навчання і виховання дитини. Тривалий час медико-педагогічні комісії, а пізніше і психолого-медико-педагогічні консультації, головним чином обмежувалися коротким діагнозом, переважно медичним, відповідно зашифрованим. У результаті з консультації виходив середньостатистичний представник дітей з помірною розумовою відсталістю без зафіксованих будь-яких індивідуальних ознак. Такий висновок нічого не говорив про конкретну дитину, крім віднесення її до загальної категорії дітей з помірною розумовою відсталістю. Тимчасом відмінності між цими дітьми досить значні і для побудови продуктивної індивідуально спрямованої педагогічної роботи не враховувати їх не можна.

Сьогодні вимоги до вивчення дитини у психолого-медико-педагогічній консультації принципово інші. Насамперед, дитина приходить до консультації з уже встановленим медичним діагнозом, змінювати який консультація не має компетенції. Основною її функцією є психолого-педагогічне вивчення дитини та надання рекомендацій щодо її навчання і соціальної адаптації. Отже передбачається індивідуальне вивчення дитини у межах встановленого діагнозу. Таке вивчення є ширшим і ґрунтовнішим, ніж проста констатація нозології.

Під час вивчення у психолого-медико-педагогічній консультації дитини з помірною розумовою відсталістю для складання висновку, суттєвого для побудови подальшої педагогічної роботи з нею, з’ясовується широкий ряд питань, що дозволяє скласти уявлення про окрему індивідуальність. Такими є:

1. Умови сімейного виховання і здатність батьків цілеспрямовано і свідомо працювати над розвитком дитини, сприяти її адаптації у найближчому оточенні. Здатність дитини до елементарного самообслуговування та уміння попросити про задоволення найсуттєвіших життєвих потреб. Важливо з’ясувати, які були спеціально організовані заходи щодо цілеспрямованої роботи над розвитком дитини (індивідуальна робота з педагогом-дефектологом, відвідання спеціального навчально-реабілітаційного закладу)ю Такі відомості дають змогу оцінити зміст і ефективність вжитих педагогічних заходів для прищеплення дитині наявних у неї умінь і навичок, дають певні припущення про її навчуваність, що далі буде підтверджуватися у процесі виконання діагностичних завдань.

2. Особливості мовлення. Чи є слово сигналом до дії. Рівень розуміння мовлення, а також рівень сформованості мовлення дитини. Розуміння логіко-граматичних конструкцій. Який об’єм вербальних інструкцій доступний сприйняттю та розумінню: односходинковий - «Дай», «Дивись» і т.д.; двосходинковий – «Закрий двері», «Принеси м’яч» і т.д. Чи потребує усна інструкція жестового супроводу. Наявність фразового мовлення. Співвідношення пасивного і активного словникового запасу. Володіння мовленням: здатність елементарного висловлювання (прості прохання і відповіді на прості запитання.). Розуміння зверненого мовлення для виконання елементарних прохань, інструкцій. Фіксується, у якому віці дитина почала користуватися мовленням, під впливом яких заходів. Наявність нецілеспрямованого мовлення.

3. Стан уваги: чи можна привернути увагу до певних об’єктів, справ. Як довго дитина може утримувати увагу, чи можна переключити увагу. Здатність зосереджувати та утримувати увагу є показником багатьох суттєвих для характеристики психічного розвитку дитини особливостей. Насамперед, зосередження уваги свідчить про здатність до певної диференціації об’єктів сприймання, а отже можливість на цій основі формування вибірковості ставлення до них, а далі – закріплення інтересу. Крім того, тривалість зосередження уваги є показником працездатності дитини, що є суттєвим для побудови індивідуальної роботи з нею. Нарешті, здатність зосереджувати увагу є основою для встановлення взаємодії з дорослим, без якої ніяка корекційно-розвиткова робота була б не можлива.

4. Сприйняття. Здатність користуватися сенсорними еталонами: ідентифікація кольору, форми, розміру (знаходження відповідного за зразком і за назвою). Впізнавання зображень на малюнку знайомих предметів. Співвідносні дії: здатність скласти конічну пірамідку, пірамідку з різних за кольором кілець.

5. Мислення: знання назв та призначення предметів з найближчого оточення. Розуміння змісту зображених на малюнку дій. Розуміння родинних зв’язків: мама, тато, дід, бабуся, брат, сестра і т. ін.

6. Пізнавальні інтереси: яким предметам, діям надає перевагу. Чи є улюблені іграшки, заняття, до яких легко спонукати дитину.

7. Емоційно-вольова сфера. Переважний настрій. Чи є почуття страху, радості, здивування, здатність співчувати. Адекватність емоційних реакцій: чи не буває немотивованого сміху, плачу, крику, страху тощо; чи не виявляє агресії щодо дітей, дорослих, тварин, аутоагресії; спалахи гніву, роздратування, їх адекватність, можливості та способи припинити їх. Емоційна реакція на похвалу, зауваження. Здатність утримуватися від недозволених дій.

8. Особистість: ставлення до рідних, однолітків. Дотримання правил поведінки. Наявність чи відсутність девіантних проявів поведінки, руйнівних дій.

9. Розвиток моторики: вміння одягатися, роздягатися, маніпулювати предметами різної величини, ходьба, біг.

Значна частина цих відомостей отримується з документації та у процесі бесіди з батьками. Проте найважливіші особливості психічного розвитку дитини з’ясовуються під час психолого-педагогічного обстеження її безпосередньо у консультації.

Важливим показником рівня розвитку дитини та умовою успішності в навчанні є її здатність взаємодіяти з дорослим та характер цієї взаємодії. Одні діти здатні тільки до спільних дій з дорослим, інші – до здійснення дій за наслідуванням. Здатність дитини діяти самостійно, особливо за словесною інструкцією, завжди дає підставу вважати її розвиток вищим, ніж помірна розумова відсталість. У таких випадках доцільно рекомендувати пробне навчання за складнішою програмою і в залежності від результатів її засвоєння ставити питання про перегляд попереднього діагнозу.

Однією з найважливіших характеристик діяльності дитини є прийняття нею допомоги з боку дорослого. Більшості дітей з помірною розумовою відсталістю потрібна допомога у вигляді демонстрації зразка виконання завдання, підкріплена доступним поясненням. Отже, спостереження за характером взаємодії дитини з дорослим пронизує увесь процес її діагностичного вивчення, бо цей показник є основою для побудови індивідуально спрямованої педагогічної роботи з нею.

Результатом вивчення дитини у консультації є складання психолого-педагогічного висновку і рекомендацій. У висновку відображаються індивідуальні психологічні особливості дитини з помірною розумовою відсталістю відповідно до наведеного вище переліку. Особливо важливою складовою висновку є виявлені найбільш ефективні умови співпраці дитини з дорослим та реалізації таким чином її навчуваності, що дає підстави для прогнозу подальшого розвитку та соціальної реабілітації.

Психолого-педагогічний висновок є підставою для обрунтування рекомендацій щодо побудови індивідуально спрямованого навчання дитини на основі спеціальної програми для дітей згаданої категорії. Рекомендації передбачають гнучкість використання базової програми з можливістю ускладнення чи спрощення завдань залежно від успішності просування дитини у навчанні і з дотриманням провідної ідеї – формування її соціальної компетентності.

Висновок і рекомендації психолого-медико-педагогічної консультації є документом, який стає основою для побудови індивідуально спрямованого навчання дитини у різних умовах його організації: у реабілітаційному центрі, спеціальному класі чи на засадах індивідуального навчання у загальноосвітньому навчальному закладі. Усі ці форми навчання дітей з помірною розумовою відсталістю поки що різною мірою забезпечені фахівцями-дефектологами. Особливо проблемним щодо цього є індивідуальне навчання у сільській місцевості. У таких випадках психолого-медико-педагогічна консультація стає єдиним осередком надання кваліфікованої допомоги як педагогогові, так і батькам щодо організації педагогічної роботи з дитиною. Не применшуючи ролі батьківської участі у розвитку і соціально-побутовій адаптації дитини не залежно від форм її навчання, зазначимо, що за умови індивідуального навчання використання батьківського виховного потенціалу може стати вирішальним у його успішності. Тому підвищення батьківської педагогічної компетентності є дуже важливим завданням. У його розв’язанні важливу роль можуть відіграти районні психолого-медико-педагогічні консультації, кадрові і відповідно методичні можливості яких будуть поступово зміцнюватися. На базі цих консультацій можна організувати різні форми освітньої і консультативної допомоги батькам і педагогам. Таким чином психолого-медико-педагогічні консультації усіх рівнів стають багатофункціональними учасниками організації соціальної реабілітації дітей з помірною розумовою відсталістю.

Анотації російською та англійською мовами
1. Научные редакторы: Панок В.Г., доктор психологических наук, Цушко И.И., кандидат философских наук

2. Название книги: «Организация и научно-методическое обеспечение деятельности психологической службы и ПМПК»

3. Место работы авторов: Украинский научно-методический центр практической психологии и социальной работы

4. Аннотация:
Пособие «Организация и научно-методическое обеспечение деятельности психологической службы и ПМПК» подготовлено на выполнение НИР «Организационно-методическое обеспечение деятельности психологической службы и психолого-медико-педагогических консультаций системы образования» (государственный регистрационный номер № 0111U000082), срок исполнения 01.01.2011 – 31.12.2013. Тематически пособие отвечает Направлению 15 (Практическая психология) и Техническому заданию исследования. Объем издания – 14,2 печатных листа.

Научная актуальность тематики, что отображается в тексте пособия, связана с разработкой и практической апробацией инновационных моделей организации и методического обеспечения деятельности психологической службы и психолого-медико-педагогических консультаций системы образования. Практическая значимость НИР выплывает из необходимости реализации «Плана мероприятий развития психологической службы на период до 2017 года» (приказ МОН Украины от 06.08.2013 р. №1106), изменений и дополнений к «Положению о психологической службе» (приказ МОН Украины от 02.07.2009 р. №616) и ряда других нормативных документов.

Пособие состоит из двух разделов. Первый посвящен научно-методическому обеспечению деятельности психологической службы системы образования Украины, второй - научно-методическому обеспечению деятельности ПМПК.

Для педагогических работников, преподавателей, практических психологов, социальных педагогов общеобразовательных, профессионально-технических и высших учебных учреждений, студентов по перечисленным специальностям.



1. Science editor: Panok Vitaliiy, Director, Doctor of Psychological Sciences, Tsushko Ivan, senior scientific researcher, Ph.D. in Philosophy


2. Title of the book: "Organization and Research Methodical Supporting of the Psychological Service and PMPC activities"

3. Place of the work of author: Ukranian Science-Methodological Centre of Apolied Psychology and Social Work

4. Resume:

The manual "Organization and Research Methodical Supporting of the Psychological Service and PMPC activities" is prepared to accomplish the SRW "Organizational and Methodical Supporting of Psychological Services and Psychological Medical Pedagogical Counseling of  Education System Activities" (state registration number #0111U000082), turnaround time is 01.01.2011 - 31.12.2013 . Thematically the manual agrees with a Line of research 15 (Applied Psychology) and Study request. Casting-off is 14.00 printed sides.

The scientific rationale of the subject that is covered in the text of the manual concerned with the development and practical testing of innovative models of organizational and methodical supporting of psychological services and psychological medical pedagogical counseling of  education system activities. The practical implications of SRW is implicated by the must to fulfill "The plan of measures for the development of psychological services for the period until 2017 " (Order # 1106 of the Ministry of Education and Science of Ukraine from June 08, 2013) , amendments to the "Regulations on the psychological service " (Order #616 of the Ministry of Education of Ukraine from July 02, 2009) and a number of other regulations.

The manual consists of two sections. The first one is devoted to scientific and methodical supporting of psychological service of educational system of Ukraine, another one is devoted to scientific and methodical support of the PMPC.

To teachers, lecturers, applied psychologists, social workers of secondary, vocational and higher education institutions, students of these professions.

Електронне видання комбінованого

використання на CD-ROM


Організація та науково-методичне забезпечення діяльності психологічної служби і ПМПК/ за наук. ред. В.Г. Панка та І.І. Цушка. – Електрон. дані. – Київ, Український НМЦ практичної психології і соціальної роботи, 2013. - 1 електрон. опт. диск (CD-ROM), 12 см.

Один електронний оптичний диск (CD-ROM).

Об’єм даних 779 КБ. Тираж 300 пр. Зам. 13-05.

Обліково-видавничих аркушів – 14,25


Видавець і виготовлювач:

Український НМЦ практичної психології і соціальної роботи,

01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 27-а, тел/факс 252-70-11,

e-mail: UCAP@ukr.net

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів



видавничої справи ДК №4537 від 07.05.2013




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал