Організація та науково-методичне забезпечення діяльності психологічної служби І пмпк



Сторінка14/20
Дата конвертації12.12.2016
Розмір4.27 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20

Рання встановлена делінквентність.


Багато експертів вивчали ранній встановлений паттерн (РВП) тому, що такі молоді люди, за дослідженнями, вступають на "еволюційну доріжку" до підліткової антисоціальної та делінквентної поведінки, демонструючи агресію та інші види проблемної поведінки, ще у дошкільний період та продовжуючи паттерн антисоціальної поведінки у дорослому віці. Діти переміщуються по цій доріжці, демонструючи прогрес у таких видах поведінки: напади гніву, бійки у дошкільному віці; бійки у початковій школі та ігнорування вимог дорослих; прогулювання шкільних занять, вживання наркотиків, паління та крадіжки у магазинах; скоєння злочинів у підлітковому віці. Ця група складає між 5% - 7% від загальної кількості делінквентних підлітків. Існують також дві інші важливі характерні ознаки РВП молоді: їх делінквентні вчинки мають тенденцію до того, щоб бути вчиненими з проявами жорстокості. Такі підлітки, ймовірно, будуть антисоціальними у всіх сферах свого життя.

На наведеній нижче діаграмі відображено результати дослідження Террі Моффітт. Вісь Х – вік, У – кількість дітей з різними проявами у поведінці, зокрема 70% дітей практично не виявляють девіантної/делінвентної поведінки, близько 3% проявляють вказану поведінку в дошкільному і молодшому шкільному віці і під впливом психокорекційних вправ "вирівнюються". 20% навпаки, починають проявляти асоціальну або протиправну поведінку лише з початком пубертатну, і лише 7%, як було вказано раніше, проявляють стійкий паттерн.

Сьогоднішні знання про витоки делінквентності не є вичерпними, однак значний об’єм інформації був накопичений і систематизований, починаючи з минулого сторіччя. У доповнення до визначення чітких паттернів делінквентної поведінки, дослідники зробили важливі відкриття стосовно факторів, що можуть привести дитину на доріжку делінквентної поведінки. Далі проходить дискусія стосовно типів факторів, які були пов’язані із делінквентністю у різних періодах розвитку. Це ті передумови, які у разі наявності, збільшують ризик втягування у делінквентність, але які не можна ніколи розглядати у якості прямих її причин. Дослідження часто виявляють, що РВП девіантної поведінки властивий для дітей із середовища бідності, позначеного високими рівнями нестабільності та соціального розшарування. Суттєвим є те, що такі фактори не є єдиними, які впливають на розвиток делінквентності. Скоріше, такі впливи, які бідність та розмиті сімейні цінності мають тенденцію наносити відбиток на процес піклування про дітей, роблячи їх потужними факторами ризику. Батьки у такому життєвому середовищі володіють меншою кількістю ресурсів та соціальної підтримки, ніж ті, які потребуються для оптимального виховання і розвитку дітей. Отже, вони з більшою ймовірність будуть емоційно недоступними та використовуватимуть суперечливі, суворі та іноді образливі дисциплінарні стратегії. Через свої обмежені ресурси, батьки у таких ситуаціях схильні забезпечувати неадекватний контроль над своїми дітьми, таким чином надаючи їм великі можливості для активного життя із проявами делінквентної поведінки. Саме такі відомості часто виявляються у біографічних даних РВП делінквентної молоді.

Експерти звернулися до процесів регулювання емоцій для того, щоб пояснити, чому ранні батьківські помилки у виховання пов’язуються із РВП делінквентною поведінкою. Вони звернули увагу на те, що, починаючи із перших років життя, діти залежать виключно від тих, хто про них піклується, щоб допомогти їм регулювати свої емоції та залишатися організованими перед новими ситуаціями. В оптимальних моделях піклування діти вільні у дослідженні свого середовища та переживанні широкого діапазону емоцій, тому що вони впевнені, що люди, які про них піклуються, будуть поруч у часи дистресу. Коли у батьків існують серйозні проблеми щодо збереження психічного здоров’я, такі як депресія, або відсутній належний рівень соціальної підтримки, вони мають меншу кількість ресурсів, які можна виділити для їх батьківського піклування. Без адекватної батьківської підтримки у такому середовищі з більшою ймовірністю у дітей розвинуться навички які не дозволять адекватно справлятися із дезорганізуючими емоціями. Замість цього, такі діти будуть поводитися агресивно та імпульсивно.

Результати досліджень вказують, що як тільки будь-який паттерн агресивної, зухвалої чи імпульсивної поведінки був встановлений, він стійко опирається всім спробам його змінити. Через численні повторення з часом моделі дезадаптованої поведінки стають звичними та типовими для будь-якої ситуації. Більше того, певні процеси "поганого циклу" починають брати над дитиною контроль. Наприклад, дітей, які показують високі рівні агресії та іншої антисоціальної поведінки, із більшою ймовірністю будуть цуратися однолітки. Одночасно вони будуть отримувати негативну оцінку від вчителів, що, у свою чергу, призводить до прояву ще більшої агресії. По мірі того, як ці діти навчаються в школі, вони відсторонюються від занять на деякий час та/або зовсім виключаються із навчального процесу, починають не справлятися із заняттями у школі та, кінець кінцем, розвивають конфронтуючі відносини із шкільною системою вцілому. На час, коли вони йдуть до середньої школи, такі діти мали достатній "стаж" прояву делінквентності і у підлітковому віці швидко знаходять однолітків, які зміцнюють їхні способи поведінки. По суті, одне із найбільших відкриттів це те, що делінквентні діти досить залежні і скоюють більшість із своїх правопорушень у компанії делінквентних однолітків.

Закономірним є припущення, що інші негативні фактори формування деліквентності також пов’язані із перебуванням дитини в сім’ї. Зокрема стратегії дисципліни, які затверджують владу як єдину модель встановлення міжособистісних стосунків, будуть також провокувати прояв агресивної поведінки. Визначна праця Джеральда Паттерсона у 1982 році показала, що батьки РВП молоді схильні до використовування стратегій виховання, для яких характерна ескалація конфлікту, що також зміцнює агресивні типи поведінки [2].



Делінквентність, обмежена підлітковим віком.

У 1993 році Террі Моффітт показав, що молодь, при просуванні до підліткової делінквентності та антисоціальної поведінки, йде не по одній, а мінімум по двох чітких доріжках розвитку. Контрастуючим із РВП групою було те, що Моффітт назвав терміном «обмежена підлітковим віком (ОПВ) делінквентність». Як зазначає сама назва, такі молоді люди не показують жодних помітних проявів проблемної поведінки до підліткового віку, коли вони починають втягуватися у високі рівні делінквентної та іншої антисоціальної поведінки, схожої на РВП групу. ОПВ молодь, однак, припиняє свою делінквентну поведінку наприкінці підліткового періоду, і багато хто із цих молодих людей повністю припиняє проявляти таку поведінку в середині третього десятку років свого життя. Незважаючи на те, що паттерн поведінки ОПВ молоді часто не можна відрізнити від паттерну РВП групи, ОПВ делінквентні вчинки із більшою ймовірністю будуть статусними правопорушеннями, ніж насильницькими злочинами. Разом з тим, делінквентна поведінка ОПВ молоді має тенденцію до того, щоб бути обмеженою певними контекстами, такими як соціальна сфера однолітків.

Делінквентна поведінка, обмежена підлітковим віком, - це цікавий феномен, тому що вона йде по зовсім іншій доріжці розвитку. Такі молоді люди мають тенденцію до того, що вони (1) виходили із відносно стабільного середовища; (2) показували нормальні рівні академічних досягнень та соціальної компетенції; та (3) не переживали жорстоке поводження в дитинстві. Експерти виявили, що це – розумним чином урівноважені молоді люди, які мотивовані на те, щоб затвердити свою незалежність, проявляючи поведінку, яку вони вважають за "дорослу", наприклад, таку як вживання алкоголю чи паління. Так як ОПВ делінквентна поведінка у більшості випадків нівелюється до настання повноліття, деякі експерти замислились над проблемою: чи можна вважати її нормальною частиною підліткового "експериментування» ?. Тим не менш, через свою ризиковану природу, цей феномен поведінки не повинен бути відкинутим як нешкідливий, беручи до уваги наслідки які він може викликати, такі як вагітність, кримінальне переслідування або залежність від алкогольних, наркотичних речовин. [2. c. 103-107]

Делінквентність: причини, наслідки та шляхи подолання.

Вивчення контингенту вихованців "закритих" закладів дає право стверджувати, що більшість з них мають вади у психофізичному розвитку, виховувалися у маргінальному середовищі і мають сформовані асоціальні моделі поведінки. Крім цього, за результатами проведеного дослідження серед неповнолітніх правопорушників у США, було встановлено кореляцію між початком формування, прояву асоціальної поведінки і стратегією спрямованого психолого-педагогічного впливу. Так, дослідники відмічають, що у разі "раннього" прояву асоціальної поведінки необхідно впливати безпосередньо на особистість дитини (характер, установки, переконання, мотиви та ін.). У випадку ж "пізнього" початку (коли асоціальна поведінка проявляється після 14 років) акцент має бути зроблено на оточенні дитини, а тому працювати необхідно менше з дитиною, а більше з дорослими і однолітками, котрі її оточують (з виступу Йохана Ван Шайка, ювенального психолога Королівства Нідерланди під час проведення другого професійного тренінгу для працівників системи ювенальної юстиції "Запровадження системи ювенальної юстиції в Україні: модельні суди і педагогічний аспект", 2008 рік, АР Крим). Таким чином, знання психологічних причин асоціальної поведінки виступає фундаментом вибудовування індивідуальної роботи з неповнолітнім правопорушником.

Одним з показників ефективності діяльності системи ювенальної юстиції в цілому, та її окремих суб’єктів зокрема, вважається кількість повторних злочинів. Офіційна статистика свідчить, що в Україні серед дітей, котрі перебували у закладах соціальної реабілітації системи освіти такий показник становить 13%, а серед вихованців спеціальних виховних установ для неповнолітніх Департаменту з питань виконання покарань – не більше 18%. Для порівняння такий показник у Королівстві Нідерланди варіює від 50% до 65%, однак, ця різниця зумовлена не лише відмінністю у підходах щодо формування статистичних даних, а й організацією самої системи покарань, яка перш за все спрямована на мінімальний термін ув’язнення дітей і застосовується виключно як крайня міра впливу (перший раз призначається покарання до 2-ох років, однак неповнолітнього можуть випустити вже через пів року під супровід офіцера служби пробації. Максимальний термін поміщення дитини до виправної установи в Голандії становить 6 років, в Україні – 15 років).

Вивчаючи питання рецидивної дитячої злочинності ми виявили ряд індикаторів, серед яких:



  • серед осіб, які скоюють повторні злочини хлопчиків більше ніж дівчат;

  • чим молодша дитина на момент скоєння злочину, тим вищій ризик повтору;

  • чим більше дитина скоїла правопорушень, тим вищій ризик;

  • наявність елементу насилля підвищує ризики.

Виявлено закономірність: стійка агресивна поведінка в ранньому віці, як правило, переростає в делінквентну. Делінквентність, в свою чергу, має тенденцію до кульмінації в юності та ранній зрілості. Чим більше виявлено факторів ризику, тим більша ймовірність прояву насилля в майбутньому, тим гірший прогноз на виправлення дитини.

На діаграмі нижче представлена кореляція між накопиченням факторів ризику і віком дитини.



ДО КАТЕГОРІЙ РИЗИКУ ВІДНОСЯТЬ:

a. Низьку мотивацію до навчання в школі;

b. Прояв делінквентності до 10 років;

c. Жорстокість до людей;

d. Депресивний настрій;

e. Родину, яка перебуває під соціальним супроводом;

f. Постійний і неадекватний тиск за сторони батьків;

g. Несприятливе оточення;

h. Психологічну агресію.

Таким чином, організовуючи профілактичну і корекційну роботу з дітьми, схильними до прояву девіантної, делінквентної поведінки, необхідно обрати відповідні стимулюючі фактори. Такі фактори асоціюються з буфером, який гальмує делінквентність або руйнує "ризики" негативного впливу на дитину. Необхідно враховувати ранній стимулюючий принцип – чим простіше стимулюючі фактори, тим більша ймовірність змінити поведінку.



Інноваційні технології у роботі з девіантними і делінквентними дітьми.

У кожному навчальному закладі є учні, які проявляють девіантну поведінку перешкоджаючи нормальному навчанню інших дітей. Такі діти не подобаються вчителям, іншим учням, батькам класу і стають вигнанцями. Часто у педагогічному колективі такій дитині прикріплюють «ярлик» і ніякі зміни в особистості чи поведінці не вплинуть на прийняття дитини в колектив. Будь-яка шкільна перевірка обв’язково вивчає список учнів, які стоять на внутрішкільному облікові та систему роботи з ними. Але ніхто не цікавиться, які наслідки цієї роботи, скільки дітей було знято з обліку і скільки випадків закріплення девіантної поведінки як основної форми поводження дитини вдома чи у школі. Основне навантаження по роботі з дітьми групи ризику припадає на спеціалістів психологічної служби. Що ж робити практичному психологу, соціальному педагогу у випадку запиту відносно такого учня?

Перш за все, необхідно володіти знаннями щодо можливих причин формування девіантної поведінки і у залежності від цього будувати план корекції поведінки конкретної дитини. Як вказувалося раніше, важливою інформацією є початок прояву такої поведінки, на кого вона спрямована, у якому середовищі дитина не проявляє девіантну поведінку, хто з оточуючих провокує прояв такої поведінки. Практичні психологи дошкільних навчальних закладів говорять про те, що вже у дошкільному віці можна спрогнозувати прояви девіантної поведінки. Це сприяє ранній інтервенції в умовах садочку, а потім початкової школи. В умовах середньої ланки важливо з’ясувати рівень моральності у сім’ї та власне дитини, рівень розвитку емпатії, оскільки існує кореляція між її сформованістю та ймовірністю прояву делінквентностей. Практичний психолог самостійно не взмозі організувати належну роботу щодо корекції девіантної поведінки, у такому випадку необхідно створити мультидисциплінарну команду до складу якої увійдуть: класний керівник, соціальний педагог, медичний працівник, представник кримінальної міліції у справах дітей і обов’язково – батьки [9]. Без цього останнього за списком, але найважливішого компоненту передбачити ефективність і результативність роботи просто не можливо. Батьки приймають безпосередню участь у розробці і реалізації плану корекції, його коригуванню тощо. В рамках реалізації проекту «Створення передумов для реформування закладів соціальної реабілітації для неповнолітніх правопорушників, котрі не досягли віку кримінальної відповідальності в Україні» експертами, членами робочої групи було розроблено Індивідуальний план розвитку вихованця школи соціальної реабілітації [8]. Вказаний документ пройшов апробацію на базі 3-х пілотних шкіл. В ході апробації були враховані і внесені зміни в його структуру, окремі пункти. Важливим елементом складання такого плану є етап його підписання власне дитиною і її батьками. Працівники закладів для дітей правопорушників Королівства Нідерланди давно використовують такий механізм, який, на думку психологів, дозволяє сформувати відповідний рівень відповідальності за процес і результат корекційної роботи. Особливим досягненням організації експериментальної роботи на базі вказаних закладів була розробка та апробація корекційних програм по подоланню агресивної поведінки у дітей, формуванню соціальних навичок тощо. Значна увага була приділена підвищенню фахової компетентності педагогічних працівників через проведення низки тренінгових занять. За відгуками учасників отримані навички допомогли в організації взаємодії і вплинули на загальний мікроклімат у навчальному закладі.

Іншою дієвою формою реагування на ситуацію прояву девіантної поведінки в умовах школи є програми примирення.



Програми примирення як інструменти формування безпечного середовища в умовах навчального закладу.

Викривлена інформація, яка подається окремими НГО, представниками релігійних конфесій, окремих політичних партій щодо запровадження в Україні системи ювенальної юстиції, призвела до формування хибного уявлення у громадян щодо даної системи. Більше того, серед педагогічних працівників багато таких, які не зрозумівши головну мету, принципи і функції ювенальної юстиції говорять про її шкідливість для збереження інституту сім’ї, батьківства в цілому. Окремі програми, наприклад програми примирення або відновного правосуддя, є самостійною процедурою роботи з девіантною дитиною і покликані відновити стосунки між жертвою і правопорушником, поновивши їх інтереси, статуси. Кінцева мета таких програм - створення безпечної громади у якій кожен приймає відповідальність за власні дії, усвідомлює їх наслідки, разом з тим програми спрямовані на посилення ролі громади у питаннях створення безпечного середовища. Низка реалізованих проектів (2006-2011 р.р.) довела значимість й загальну ефективність таких програм. Зокрема у Білій Церкві проведено більше 170 медіацій у справах, де однією зі сторін виступають діти. Відсоток скоєння повторних правопорушень чи злочинів мізерний (1 випадок на 100 медіацій), хоча загальна цифра рецидиву серед дітей становить близько 19%.

Вказані програми використовуються у якості дієвого інструменту побудови безконфліктного середовища в умовах навчального закладу, формування цінностей колективу. Позитивний досвід впровадження програм примирення на базі навчальних закладів маємо на Вінниччині, Одещині тощо. Так у навчальних закладах Жмеринки з 2006 року активно розбудовуються Шкільні центри примирення на базі яких проводяться медіації, кола цінностей тощо. На базі вказаних центрів проходили навчання учні, вчителі, психологи. Через 3 роки діяльності потреба проводити медіації відпала, оскільки всі діти пройшли навчання і уміло розпізнавали ознаки конфлікту, шукали адекватні способи реагування і вирішення суперечок. Водночас виникла потреба по проведенню кіл цінностей, які допомагають сформувати дитячий колектив, сприяють формуванню ціннісних орієнтації. Насьогодні на базі навчальних закладів м. Жмеринки проходять навчання медіатори з усієї України, проводяться фестивалі, конкурси тощо.

Нажаль така практика і на сьогодні залишається фрагментарною і не системною. Не дивлячись на підтримку програм примирення Міністерством освіти і науки України "Про затвердження Плану заходів Міністерства щодо профілактики правопорушень серед дітей та учнівської молоді на період до 2015 року" від 03.08.12 №888, представники місцевих органів освіти, не розуміючи загальну користь й ефективність вказаних програм, часто чинять опір щодо їх впровадження. Маємо кілька прецедентних випадків, коли шкільні служби порозуміння були закриті, а навчання медіаторів не проводиться вже кілька років. Така політика місцевих чиновників сприяє зростанню показника вчинення правопорушень, злочинів в учнівському середовищі і негативно відображається на мікрокліматі у конкретному навчальному закладі, а отже системі освіти в цілому.

Однак, на нашу думку впровадження медіацій серед ровесників є ефективним способом зменшення кількості конфліктів та налагодження позитивної і безпечної атмосфери у навчальному закладі. Як вказують розробники програми з підготовки медіаторів Р.Коваль та А.Горова, на території СНД діють кілька освітніх програм, спрямованих на розвиток у школярів навичок розв’язання конфліктів ненасильницьким шляхом. Одна з них — програма «Медіація однолітків»: школярі - медіатори проводять зустрічі з однолітками, між якими виник конфлікт, і допомагають їм залагодити суперечку з урахуванням інтересів всіх сторін. Таким чином, медіація однолітків покладає відповідальність за розв’язання конфліктів на самих учнів. Школярі мають багато переваг перед досвідченими спеціалістами під час розв’язання конфліктів, що виникають між однолітками.

По-перше, коли учні мають можливість допомагати розв’язувати конфлікти між своїми однолітками, зменшується ризик виникнення непорозумінь між поколіннями, адже завжди існує проблема, що старші нав’язуватимуть молодшим своє бачення та способи розв’язання певних проблемних ситуацій. У свою чергу, учні-медіатори постійно спілкуються зі своїми ровесниками і знають, що може стати причиною конфлікту, що переживають сторони конфлікту. Крім того, атмосфера стосунків довіри та взаємного розуміння між представниками одного покоління встановлюється набагато швидше, ніж між представниками різних вікових груп.

По-друге, всі люди, залежно від вікових особливостей, мають різне бачення та підходи до розв’язання конфліктів. У випадках, коли над розв’язанням конфлікту працюватимуть однолітки, до уваги братиметься думка кожного. На жаль, коли до розв’язання проблемної ситуації беруться представники різних вікових когорт, старші часто нехтують думкою молодших, вважаючи, що останнім бракує досвіду.

По-третє, ровесники більше довіряють одне одному, насамперед тому, що не відчувають у своєму колі різниці у владі. Під час медіації контроль над ситуацією рівноцінно належить як сторонам конфлікту, так і медіатору. Медіатори-школярі працюють за принципом «рівний — рівному», який є дуже ефективним завдяки тому, що стосунки будуються як суб’єктно-суб’єктні.

По-четверте, ровесники в ролі медіаторів викликають у сторін конфлікту повагу та шанобливе ставлення. Спостерігаючи за врівноваженою та впевненою поведінкою медіаторів, сторони конфлікту налаштовуються на позитивне сприйняття ситуації та серйозний підхід до її розв’язання.

По-п’яте, той факт, що школярі у вирішенні конфліктної ситуації не стикаються з авторитетом дорослих, а отримують допомогу-від ровесників, налаштовує їх на прийняття таких послуг та надання згоди на співпрацю. Дуже позитивно сприймається також те, що під час, здається, простої розмови зі своїми ровесниками конфлікт часто знаходить розв’язання [15; с. 3-15].

Усі наведені аргументи свідчать на користь упровадження медіації однолітків у навчальних закладах. Безумовно, це позитивно впливатиме на загальну атмосферу стосунків у школі. Окремі відгуки та експертне бачення програм примирення поміщено у додатку 2.

Медіація серед ровесників є однією з програм, які реалізуються на базі Шкільної служби порозуміння або служба розв’язання конфліктів.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал