Організація та науково-методичне забезпечення діяльності психологічної служби І пмпк



Сторінка13/20
Дата конвертації12.12.2016
Розмір4.27 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20

Фаза стресу «резістенція»:

  • неадекватне емоційно вибіркове реагування;

  • емоційно-нравствена дезорієнтація;

  • поширення сфери економії емоцій;

  • редукція професійних обов’язків.

Фаза «виснаження»:

  • емоційний дефіцит;

  • емоційне відхилення;

  • особистісне відхилення (деперсоналізація);

  • психосоматичні та психовегативні порушення.

Згідно В.В. Бойко запропонована методика дає детальну картину синдрому «емоційне вигорання». Спочатку необхідно звернути увагу на окремі симптоми. Показник вираження кожного симптому знаходиться у межах від 0 до 30 балів:

        • 9 та менше балів – симптом не склався;

        • 10-15 балів – симптом складається;

        • 16-20 балів – симптом складений;

        • 20 та більше балів – симптоми з такими показниками є домінуючими у фазі чи у всьому синдромі емоційного вигорання.

Подальша інтерпретація результатів опитування – осмислення показників фаз розвитку стресу – «напруження»; «резістенція» та «виснаження». Кожна із них оцінка можлива у межах від 0 до 120 балів.

По кількісним показникам правомірно судити тільки про те, наскільки кожна фаза є сформованою, яка фаза стресу сформувалась тою чи іншою мірою:



  • 36 та менше балів – фаза не сформувалась;

  • 37-60 балів – фаза у стадії формування;

  • 61 та більше балів – фаза сформувалася.

У психодиагностичному висновку визначаються наступні питання:

  • які симптоми є домінуючими;

  • якими симптомами, що склались та домінують супроводжено «виснаження»;

  • чи пояснюється «виснаження» (якщо воно виявлено) факторами професійної діяльності, що увійшли до симптоматики вигорання, чи суб’єктивними факторами; який симптом (які симптоми) більш за все негативно впливають на стан особистості;

  • в яких напрямках треба впливати на обставини у професійному колективі, щоб знизити нервове напруження;




  • які ознаки та аспекти поведінки самої особистості необхідно корегувати, щоб емоційне «вигорання» не наносило їй шкоди особисто, у професійної діяльності та партнерам по взаємодії.

Дослідження було проведено у загальноосвітньому навчальному закладі м. Києва серед педагогічних працівників. До основних критерієв проведення дослідження ми обрали: педагогічний стаж респондента та наявність у нього класного керівництва. Дані критерії, на нашу думку, можуть оказувати вплив на емоційно-вольову сферу педагогічного працівника.

Нами було опитано 50 осіб вчителів з різним педагогічним стажем роботи. При обробці результатів дослідження, нами було визначено наступні основні групи респондентів відповідно до їх педагогічного стажу роботи.

До першої групи нами було віднесено респонденти, які мають педстаж до 1 року; до другої – від 1 до 10 років; 3 група – від 10 до 20 років; 4 група – від 20 до 30 років; 5 група – педагогічний стаж від 35 до 50 років.

Отримані показники по відповідям респондентів представлено у наступних таблицях (т. №1, т. №2, т.№ 3, т. № 4; т. №5).
Таблиця № 1. Показники респондентів, педагогічний стаж яких до одного року.



респондента


Стаж роботи

Наявність класного керівництва

Рівень емоційного самоконтролю у спілкуванні

Показник обстежу-ваного

Рівень емпатії

Показник обстежуваного


Наявність симптому,

фази емоційного

вигорання

ППоказ-

нник обсте-жуваного

1.

6 міс.

-

низький

3

Високий

76

р Ф фаза «резістенція» у

ст. формування



46

2.

2 міс.

-

середній

5

Дуже високий

94

Ф. «напруження»

у ст. формування



49

3.

3 міс.

-

середній

4

Дуже високий

95

Ф. «резістенція» у ст. формування.

55

По результатам дослідження можна зробити висновок, що респонденти педагогічний стаж, яких менше одного року мають високий та дуже високий рівень вираження емоційної емпатії при низькому та середньому рівні емоційного самоконтролю при спілкуванні. Відповідно І.М. Юсупову, дуже високий рівень емпатії може свідчити, що психологічний стан людини близький до невротичного зриву.

Результати дослідження емоційного стану вчителів показав, що респонденти мають показники емоційного вигорання по формуванню фаз «резістенція», «напруження». Відповідно В.В. Бойко, синдром емоційного вигорання по фазі «напруження» може бути свідченням того, що у людини поступово пригнічуються власні емоції, зникає гострота почуттів та переживань.

Формування фази «резістенція» може означати, що у людини змінюється відношення до взаємодії з іншими людьми – з’являється стан роздратування по відношенню до інших, психіка людини починає підсвідомо діяти у такому режимі, коли пригнічуються фактори, які стали для особистості стресогенними: співчуття, емпатія, тощо. Може з’явитись бажання віддалитись від оточуючих (чим подалі люди, тим краще) [13].

Таблиця №2. Показники респондентів, педагогічний стаж яких від одного до десяти років.

респондента


Стаж роботи

Наявність класного керівництва

Рівень емоційного самоконтролю у спілкуванні

Показник обстежу-ваного

Рівень емпатії

Показник обстежуваного


Наявність симптому,

фази емоційного

вигорання

ППоказ-

ник обсте-жува-ного

1.

1 рік

+

низький

3

Дуже високий

85

Ф. «напруження»,

домінуючий симптом: переживання психотравмуючих

обставин

у т.. ф


61

2.

1 рік

-

високий

7

Дуже високий

90

Ф. «напруження»,

домінуючий симптом: переживання психотравмуючих

обставин


65

3.

1 рік

-

середній

6

Дуже високий

90

Ф. «Емоц. виснаження» у ст.

формування;

домінуючий симптом «психосоматичні та психовегетативні порушення»


37

4.

2 роки

-

низький

2

високий

75

-

0

5.

2 роки

-

висок. ком. контроль

7

високий

80

-

0

6.

5 років

+

Середній

5

Високий

63

-

0

7.

7 років

+

середній ком.

контроль


6

Дуже високий

80

Ф. «Напруження» у ст. формування,

симптом що домінує по даній фазі «переживання психотравмуючих обставин»




39

8.

8 років

+

Середній комунікативний контроль

4

високий

60

-

0

9.

9 років

+

середній рівень

6

Дуже високий

84

Ф. «Напруження»

У ст.формування,

симптом що домінує по даній фазі «переживання психотравмуючих обставин»


58

10.

9 років

-

середній рівень

5

Високий

78

Виявлено Ф. «Напруження», симптом, що домінує по даній фазі «тривога та депресія»

73

11.

9 років

+

високий

7

середній

60

Ф. «Напруження»

у ст. формування,

симптом що домінує по даній фазі «переживання психотравмуючих обставин»


60

12.

10

+

середній

6

високий

81

-

0

Аналіз отриманих показників показав, що 25% респондентів має емоційне вигорання по фазі «напруження» та 25% респондентів показали ознаки формування зазначеної фази. У більшості визначено симптом, що домінує по фазі «напруження» - «переживання психотравмуючих обставин».

8% респондентів має сформовану фазу емоційного вигорання «виснаження» по симптому «психосоматичні та психовегетативні порушення».

У 42% респондентів симптомів емоційного вигорання не було визначено


Таблиця №3. Показники респондентів, педстаж яких від десяти до двадцяти років.

респондента

Стаж роботи

Наявність класного керівництва

Рівень емоційного самоконтролю у спілкуванні

Показник обстежу-ваного

Рівень емпатії

Показник обстежуваного


Наявність симптому,

фази емоційного

вигорання

ППоказ-

нник обсте-жуваного

1.

10

+

середній

5

високий рівень

71

Симптом, який домінує по ф. емоц. вигорання – переживання психотравмую-чих ситуацій (по ф.«напруження

20

2.

11

-

середній

4

дуже високий рівень

87

Формується фаза емоц. вигорання «резістенція», симптом, що домінує по даній фазі «неадекватне вибіркове реагування»

55

3.

12

-

низький

3

високий рівень

71

Виявлено симптом «редукція професійних обов’язків», що домінує по фазі «резістенція». Фаза емоційного вигорання не сформована

20

4.

13

+

Середній рівень

6

Високий рівень

81

Виявлено симптом «особистісне відхилення», який домінує по фазі «напруження» (ф. емоційного вигорання не сформована)

21

5.

13

+

Низький комунікативний контроль

3

Середній рівень

43

Фаза емоц. вигорання «Напруження» в стадії формування», симптом , що домінує по данній фазі «переживання психотравмуючих ситуацій»

38

6.

15

+

низький

3

Дуже високий рівень

94

Виявлено симптом «переживання психотравмуючих обставин», який домінує по фазі «напруження»

17

7.

15

+

Низький комунікативний контроль

3

Середній рівень

37

Фаза емоц. вигорання «резістенція» у стадії формування», симптом, що домінує по данній фазі «поширення сфери економії емоцій»

44

8.

16

-

Високий комунікативний контроль

7

Дуже високий рівень

88

Фаза емоц. вигорання «Напруження» в стадії формування», симптом , що домінує по данній фазі «переживання психотравмуючих ситуацій»

42

9.

17

+

Високий комунікативний контроль

7

Високий рівень

63

Виявлено симптом «переживання психотравмуючих обставин», який домінує по фазі «напруження»

18

10.

19

-

низький

1

Високий рівень

77

Сформувалась ф. емоційного вигорання «резістенція»

77

11.

20

+

низький

3

Високий

рівень


75




65

По результатах дослідження, було визначено, що респонденти педагогічний стаж яких складає від 10 – 20 років мають наступні показники. У 33% респондентів з педагогічним стажем: 10,13,15,17 років виявлено симптом «переживання психотравмуючих ситуацій», що домінує по фазі емоційного вигорання - «напруження». Дані респонденти мають високий та дуже високий рівень по шкалі «емоційна емпатія» та низький, середній рівень по шкалі «емоційного самоконтролю при спілкуванні».

8% респондентів показали симптом «особистісне відхилення (деперсоналізація)», що домінує по фазі емоційного вигорання «напруження».

У 8% фаза «резістенція» сформована, виявлено високий рівень емоційної емпатії при низькому рівні емоційного самоконтролю у спілкуванні (педагогічний стаж 19 років, без класного керівництва).

8% респондентів показали фазу «резістенція» у стадії формування (педагогічний стаж 11 років, не мають обов’язків класного керівника).

8% - ознаки симптому «редукція професійних обов’язків» по фазі емоційного вигорання «резістенція», при низькому рівні емоційного самоконтролю та середньому рівні емпатії педагогічний стаж респондентів дорівнює 12 років.

У 9% - симптом «розширення сфери економії емоцій» по фазі «резістенція», при визначенні низького рівня емоційного самоконтролю у спілкуванні та середнього рівня емпатії. Педагогічний стаж даних респондентів складає 15 років, виконують функції класних керівників.
Таблиця №4. Показники респондентів, педагогічний стаж яких від двадцяти до тридцяти років


респондента

Стаж роботи

Наявність класного керівництва

Рівень емоційного самоконтролю у спілкуванні

Показник обстежу-ваного

Рівень емпатії

Показник обстежува-ного


Наявність симптому


ППоказ-

ник обсте-жу-ваного

1.

20

-

Низький рівень

2

Дуже високий рівень

92

Фаза емоційного вигорання «резістенція» у стадії формування

40

2.

20

-

Середній рівень

4

Високий рівень емпатії

78

Сформувалась фаза емоційного вигорання «резістенція», симптом, що домінує по данній фазі – «поширення сфери економії емоцій»

92

3.

21

+

Середній рівень

4

Низький рівень

35

Фаза «резістенція» сформована

61

4.

22

+

Високий рівень

7

Високий

рівень


63

Фаза емоц. вигорання «Напруження» в стадії формування», симптом , що домінує по данній фазі «переживання психотравмуючих ситуацій

70

5.

23

-

низький

3

Дуже високий рівень

90

сформована фаза емоційного вигорання «напруження»

66

6.

23

+

середній

6

високий

63

Фаза «резістенція» у стадії формування

43

7.

25

+

середній

4

Середній рівень

57

-

0

8.

26

+

середній

4

Середній

47

Фаза «напруження» у ст. формування, симптом, що домінує «переживання психотравмуючих ситуацій»




9.

26

+

середній

4

високий

81

-

0

10.

27

-

середній

4

високий

72

Фаза емоційного вигорання «резістенція» сформована

75

11.

28

+

середній

5

високий

63

-

0

12.

28

+

середній

5

Дуже високий

83

-

0

13.

29

+

Середній

6

середній

40

Фаза емоційного вигорання «резістенція» у стадії формування (симптом, що превалює по данній фазі6 «економія емоцій»

45

14

30

-

середній

6

Дуже високий

95

Виявлена фаза емоційного вигорання «Напруження», симптом, що

домінує по даній фазі «тривога та депресія»



95

15.

30

-

середній

6

Дуже високий

88

Виявлена фаза «напруження», яка формується, симптом, що домінує по данній фазі «незадоволення собою»

47

16.

30

+

середній

6

Середній рівень емпатії

57

Виявлено фаза емоційного вигорання «напруження в стадії формування, симптом, превалює по данній фазі «преживання психотравмуючих обставин».

50

17.

30

+

Низький

1

Високий рівень емпатії

75

Виявлено формування фази емоційного вигорання «резістенція», симптом, що домінує по даній фазі «редукція професійних обов’язків»

60

18.

30

-

середній

6

Дуже високий рівень

99

Фаза «напруження» у стадії формування, симптом, який домінує по данній фазі «тривога та депресія»

60

19

30

+

середній

5

Дуже високий рівень

88

Даний респондент має показники сформування емоційного вигорання по ф. «резістенція», симптом, що домінує по данній фазі «розширення сфери економії емоцій».

79

20.

30

_

низький

3

Середній рівень

42

має показники сформування емоційного вигорання по ф. «резістенція», симптом, що домінує по данній фазі «розширення сфери економії емоцій».

61

Респонденти педагогічний стаж, яких дорівнює 20, 27, 30 років (20%) мають показники емоційного вигорання по фазі «резістенція». У 20% респондентів фаза емоційного вигорання «резістенція» у стадії формування – педагогічний стаж складає 20,29,30 років.

10% респондентів мають показники емоційного вигорання по фазі «напруження» - з педагогічним стажем 22, 23, 30 років.

У 25% фаза «напруження у стадії формування (респонденти, педагогічний стаж яких 22,26,30 років). До виявлених симптомів, що домінують по даній фазі у зазначених респондентів відносяться: «переживання психотравмуючих обставин», «незадоволення собою.

У 20% респондентів не було виявлено симптомів емоційного вигорання.

Таблиця №5. Показники респондентів, педстаж яких від тридцяти пяти до пятидесяти років.


респондента


Стаж роботи

Наявність класного керівництва

Рівень емоційного самоконтролю у спілкуванні

Показник обстежу-ваного

Рівень емпатії

Показник обстежува-ного


Наявність симптому


ППоказ-

ник обсте-жуваного

1.

35

-

середній

5

Високий рівень

62

Респондент має показники сформованості емоційного вигорання по фазі «напруження»

75

2.

40

+

низький

3

середній

61

Сформувалась фаза емоційного вигорання «резістенція»

93

3.

51

-

низький

3

високий

90

Визначено симптоми емоційного вигорання: «переживання психотравмуючих обставин», «психосоматичні, психовегетативні порушення», які домінують по фазі емоційного вигорання – «виснаження»

52

4.

53

-

середній

6

середній

60

Сформувалась фаза емоційного вигорання «виснаження»

61

Як можна побачити по результатам дослідження у даній групі респондентів з педагогічним стажем від 35-53 років, визначаються ознаки емоційного вигорання по наступним фазам.



  • 25% мають показники сформованої фази «напруження»;

  • 25% - сформована фаза «резістенція»;

  • 25% - визначено два симптоми, що домінують по фазі «виснаження», а саме: «переживання психотравмуючих обставин», «психосоматичні та психовегетативні порушення».

  • 25% - показали сформовану фазу емоційного вигорання «виснаження».

Ступінь вираження емоційного вигорання у педагогічних працівників відповідно до педагогічного стажу показує наступна гістограма (мал. 1).

Відповідно гістограмі, найбільше вираження емоційного вигорання виявлено у педпрацівників, чий стаж складає кілька місяців (до одного року) та у респондентів, чий педагогічний стаж нараховує від 20 до 30 років. Також до «проблемної групи» нами відносемо респондентів з педагогічним стажем від 35 років. Найнижчі показники вираження емоційного вигорання виявлено у респондентів з педстажем від 10 до 20 років.



Висновки.

Однією з основних функцій психологічної служби загальноосвітнього навчального закладу є збереження психологічного здоров’я всіх учасників навчально-виховного процесу.

На думку дослідників, емоційне вигорання достатньо поширене явище, що проявляється найчастіше у людей, які працюють у соціальній сфері (лікарі, вчителі, вихователі, консультанти, рятивники, тощо) тобто виникнення емоційного виснаження пов’язане саме з взаємодією «людина-людина».

Термін «вигорання» було введено у 1974 р. Амеріканським психіатром Х.Дж. Фрейденбергом для характеристики стану здорових людей, які часто знаходяться в інтенсивному емоційному спілкуванні з клієнтом при наданні професійної допомоги. Вигорання погіршується (але не визначається) будь-якими іншими негативними иобставинами: недолішок визнання оточуючих, пагані умови праці, перевтомлення, т. ін..

Відповідно Х.Дж. Фрейденбергу, клінично емоційне вигорання є станом предхвороби, та відноситься до стресів, що пов’язані зі складностями підтримки нормального образу життя [13].

По результатам дослідження, нами визначено групи педагогічних працівників, які потребують психологічного супроводу, а саме - допомоги у формуванні навичок емоційної саморегуляції, що сприятиме подоланню проявів емоційного виснаження та подальшого розвитку емоційної компетентності педагогів.

До визначених груп респондентів належать молоді педпрацівники, які тільки починають свою педагогічну діяльність (педстаж до одного року) та досвідченні педагоги, більшість яких має класне керівництво: педагогічний стаж складає від 20-30, педагоги зі стажем роботи 35-50 років.

На думку фахівців, формування емоційної компетенції педагогічних працівників може бути розглянуто з точки зору співвідношення зовнішніх умов (середовище, діяльність, процес навчання та виховання) і внутрішніх чинників (емоційні властивості, життєва позиція, компетентність у часі, тип мислення, суб’єктивність контролю, комунікативний потенціал, соціальна чуйність, мотивація досягнень, ассертивність поведінки тощо). Всі зазначені психологічні чинники можуть бути досліджені та враховані при роботі практичних психологів у напрямку розвитку емоційної саморегуляції педагогів загальноосвітніх навчальних закладів.

Найбільш ефективне оволодіння навичками та уміннями емоційної саморегуляції діяльності вчителів реалізується шляхом: а) розвитку педагогічної техніки; б) психологічного тренінгу зі складання ситуації успіху; в) аутогенного тренування.

Педагогічна техніка – це володіння психофізичним апаратом. Це система значної кількості вмінь, які дозволяють вчителеві володіти своїм тілом (пантоміміка), голосом, мімікою, лексикою.

Другим кроком щодо реалізації умови оволодіння навичками та вміннями емоційної саморегуляції діяльності педагогічних працівників є психологічний тренінг зі складання ситуації успіху. Ситуація успіху – це проживання суб'єктом своїх особистісних досягнень в контексті історії його персональної життєдіяльності. Вона завжди суб'єктивна, результат зусиль розцінюється тільки в зіставлені із результатами вчорашніх зусиль, з позиції завтрашніх перспектив особистості [13].

На нашу думку, зазначені методи роботи сприятимуть ровитку емоційно-вольової сфери педагогів, покращенню взаємодії у системах «вчитель- учень», «вчитель-батьки учнів», «вчитель-колеги по роботі», «вчитель-адміністрація».


Література:

  1. Актуальні проблеми психології. Том Х. Частина 1. – К.: Главник, 2007.

  2. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба: Вопросы теории и практики / Науч. – исслед. ин-т общей и педагогической психологии Акад. Пед. Наук. – М.: Педагогика, 1991. – 232 с.

  3. Максименко С.Д. Генезис существования личности. – К.: Издательство ООО «КММ», 2006. – 240 с.

  4. Тренінг емоційної компетентності: навч.-метод. посібник/автор І.М. Матійків – К.: Педагогічна думка, 2012. - 112 с.

  5. Науково-методичні засади діяльності психологічної служби: Навчально-методичний посібник; в 2 т./ за ред. В.Г. Панка, І.І. Цушка. К.: 2005.

  6. Педагогічна майстерність: Підручник/ І.А. Зязюн, Л.В. Карамушка, І.Ф. Кривоніс та ін.; за ред. І.А. Зазюна. – К.: 2008.

  7. Психодиагностика и психокорекция/Под ред. А.А. Александрова. – СПб.: Питер, 2008. – 384 с.: ил. – (Серия «Мастера психологии»).

  8. Психологический словарь / Под ред. П.Гуревич – Олма Медиа Групп; ОЛМА – ПРЕСС Образование, 2007 ISBN: 978-5-373-00614-9

  9. Помиткін Е.О. Психологія духовного розвитку особистості: Монографія. – К.: Наш час, 2005. 280 с.

  10. Рибалка В.В. Аксіологічні основи психологічної культури особистості: Навч.-метод. Посіб. – Чернівці: «Технодрук», 2009. – 228 с.

  11. Робота психолога з педколективом /Упоряд. Т.Гончаренко. – 2-ге вид., стереотипне. – К.: Вид. Дім «Шкіл.світ»: Вид. Л.Галіцина, 2006. – 120 с.

  12. wwwrusnauka.com/3_ANRR_2009/Psihologia/35153/da.htm (Гаврилькевич В.К. Методи та методики дослідження емоційної саморегуляції)

Ю.А. Луценко,

науковий співробітник

Українського НМЦ

практичної психології і соціальної роботи

НАПН України


1.9 Впровадження інноваційних технологій психологічної роботи

з дітьми з девіантною і делінквентною поведінкою
Девіантна поведінка як соціальна проблема.

Сучасна дитина. Якими якостями вона володіє, які мотиви визначають її поведінку, які цінності слугують орієнтирами у вибудовуванні життєвого шляху? Конфлікт поколінь - явище, що супроводжує людство на всіх етапах еволюційного розвитку. Вивчаючи історію психології пересвідчуємося, що старше покоління як правило залишається невдоволеним тими пріоритетами, якими живе молодь, уподобаннями й інтересами, моделями спілкування. Не виключення і теперішні часи, коли старші люди говорять про невихованість, байдужість, жорстокість, агресивність більшості дітей і підлітків. Невже психологічно вона настільки регресувала і деградувала, що моральні норми і правила для неї це порожня формальність? Навряд чи це правдиве твердження. Тоді у чому ж істині причини прояву агресивної, жорстокої, девіантної (протиправної) поведінки серед дітей та підлітків, яким чином необхідно організовувати навчально-виховний процес, щоб знизити рівень їх прояву?

Аналізуючи ситуацію щодо поширення явищ, жорстокості, насилля, правопорушень та злочинів в учнівському середовищі громадські організації вказують на невтішну статистику. Таку ж статистику надають і органи держаної влади, зокрема кримінальна міліція у справах дітей, служба у справах дітей. Розмірковуючи над закономірностями негативної динаміки правопорушень серед дітей, хочеться робити акценти не на статистиці проявів злочинів і правопорушень, а на істинних причинах та суспільних процесах, які провокують такі випадки, а також на пошуках дієвих механізмів профілактики та превенції.

Однак, для формування уявлення про масштаби поширення правопорушень серед дітей в Україні важливо проаналізувати динаміку показників. Упродовж 2012 року неповнолітніми або за їх участю скоєно 14 238 злочинів. Стосовно дітей учинено 9 677 злочинів, у тому числі 2 885 - тяжких та особливо тяжких. Щодня підлітки в Україні вчиняють понад 100 злочинів, у тому числі одне вбивство або злочин із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, одне зґвалтування, два-три розбійні напади, вісім пограбувань, сімдесят крадіжок приватного та державного майна.

Від протиправних діянь потерпіло 10 590 дітей, у тому числі 2 961 малолітня дитина (до 14 років) Особливістю криміногенної ситуації в підлітковому середовищі є зміна її структури в бік зростання корисливих злочинів. Найпоширенішими злочинами залишаються крадіжки, тобто майнові злочини (майже 66%). Значною мірою на стан оперативної ситуації впливає незайнятість населення та трудова міграція.

На кінець 2012 року у підрозділах кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ України перебуває 14 тисяч 213 дітей, з них 1 тисяча дівчат. Стільки ж утримується дітей, яким не виповнилося 11 років, а також 1 тисяча 557 підлітків віком від 11 до 14 років, 5 тисяч 665 дітей віком від 14 до 16 років та 6 тисяч 814 - від 16 до 18 років.

За статистичними даними на сьогодні злочинність неповнолітніх має таку структуру: злочини, пов’язані з наркотиками - 2,8%; хуліганство - 6,2%; крадіжки - 70,5 %; злочини проти життя та здоров’я - 2,1 %; інше - 9,4 %.

За даними ГПУ, кожен другий школяр в Україні має досвід тютюнопаління та вживання пива, кожен третій пробував горілку, четвертий - наркотичні речовини. За офіційною статистикою, 89 дітей вживають наркотики ін’єкційно, насправді їх набагато більше [11].

Таким чином дитяча злочинність змінюється не лише у кількісних характеристиках, змінюється також склад і особливості прояву делінквентностей, все більше дівчат скоюють правопорушення і злочини, а самі випадки стають більше жорстокими, агресивними, насильницькими. Така динаміка властива не лише для України, на думку міжнародного експерта з прав дітей та ювенального права Стена Мувеза – її можна розглядати як загальносвітову тенденцію. Чому ж не дивлячись на значні витрати коштів, наукові і методичні розробки з організації профілактичної і превентивної роботи з правопорушниками у кожній країні, світові показники щодо прояву девіантної поведінки гіршають з року в рік?

На наш погляд соціальна політика, включаючи навіть розвинуті європейські країни, і до сьогодні не має ефективних моделей превенції негативних проявів поведінки у неповнолітніх. Основні заходи, які вживаються державою з окресленого питання зводяться виключно до системи реагування. Часто, таке реагування нагадує оперативне втручання під час якого видаляється недієздатний орган, одночасно роблячи організм ослабленим та напівфункціональним. Спроба локалізації неповнолітніх правопорушників запроваджувалася в різні історичні часи, однак на думку А.Г.Токарєва в’язниця залишається в’язницею якій притаманні всі негативні сторони тюремної обстановки, які негативним чином впливають на характер і моральність засуджених [1, с. 48-55]. Це підтверджується і думкою міжнародного експерта Стена Мувеза, який наголошує, що жодна в’язниця не зробила людину кращою, ніж вона була до того, як туди потрапила. Експерт визначає головне завдання у діяльності всіх ключових служб і органів у справах дітей як відновлення втраченого зв’язку між дитиною і соціумом. На його думку, головна проблема неповнолітніх, які опинилися у конфлікті із законом, є втрата або розірвання зв’язку з батьками, друзями, нормами суспільної моралі. Власне термін „делінквентність” походить від двох слів „de” і „link”, що буквально означає перерваний зв’язок.



Психологічні складові девіантної поведінки.

Не менше значення мають знання про психологічні особливості дитини, які могли стати чинниками формування девіантної поведінки. Прояв девіантної поведінки та способи її подолання і профілактики виступили предметом низки зарубіжних і вітчизняних досліджень. Особливої уваги заслуговують дослідження таких вчених, як: Ю.М. Антоняна, Т.С. Барила, В.І. Барка, І.П. Бошкатової,  Ф.Г. Бурчака, В.М. Бурдіна, А.Я. Гришка, Г.О. Душейка,  Д.А. Корецького, Н.Ю. Максимової, П.П. Михайленка, Л.А. Мороз, Л.І. Мороз, В.М.Оржехівської, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, С.І. Яковенка та інших.



Кожен з дослідників пропонує власну класифікацію типів девіантної і делінквентної поведінки, визначає поняття виходячи із суб’єктивного бачення проблеми. Нами опрацьовано основні класифікації неповнолітніх щодо прояву девіантної поведінки. Цікавим є підхід Д. Фельдштейна, який виділяє п’ять груп підлітків, поведінка яких відхиляється від норми. Першій притаманний стійкий комплекс суспільно-негативних, аморальних та примітивних потреб. У підлітків цієї групи спостерігається викривлення уявлень про дружбу, сміливість, відсутнє почуття сорому. Вони також цинічні, грубі, агресивні, нестримані, егоїстичні. Друга група відрізняється індивідуалізмом та домінуванням над слабшими. Їх характеризує імпульсивність, нестійкість, різка зміна настроїв, хитрість, недовіра до людей. Третя вирізняється хитрістю, брехливістю, пристосовницьким способом життя, апатією до суспільно важливих подій. Четверту групу складають підлітки зі слабко деформованими потребами. Їм притаманна легка навіюваність, емоційна нестійкість, невпевненість у собі. До п’ятої належать підлітки, які випадково стали на шлях правопорушень. Вони трудолюбиві, але через недостатність вольових зусиль часто піддаються впливу мікросередовища. На думку вченого, зазначені групи характеризуються споживацьким ставленням до життя, безвідповідальністю, афективними проявами в поведінці, агресивністю та бездіяльністю [13].

Ми визначаємо девіантну поведінку як таку, що відхиляється від встановлених моральних чи соціальних норм, правил. У свою чергу делінквенту поведінку ми розглядаємо як вид девіантної поведінки, який полягає у порушенні юридичних норм і законів. Делінквентна поведінка, відповідно до юридичних визначень, включає такі дії як пограбування, напад, нанесення шкоди власності, вживання наркотиків та інші подібні злочини, тобто дії за які передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність. Делінквентність також включає дії, відомі як статусні правопорушення – порушення певних соціальних правил. Приклади типових статусних правопорушень включають вживання алкоголю, паління та прогули. Незважаючи на те, що делінквентність технічно визначається як окрема дія із порушення закону, дослідники виявили, що окрема делінквентна поведінка молоді із достатньою частотою та жорстокістю становить паттерн поведінки, який можна діагностувати і який стає помітним навіть у ранньому віці. Дійсно, ще у 1950-х роках важливе дослідження таких експертів, як Вільяма Маккорда та Джоан Маккорд, почало ідентифікувати фактори, які допомогли пояснити ранній паттерн (шаблон поведінки) прояву девіантної і делінквентної поведінки. Дане дослідження наводить суворе батьківське виховання дітей у якості головного діючого фактора у розвитку цього паттерну.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал