Омелян Вишневський теоретичні основи



Скачати 28.02 Kb.

Сторінка40/45
Дата конвертації03.12.2016
Розмір28.02 Kb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45

[Ушинський К. ,1975]. Метод приучування не є новим у нашій педагогіці. Проте, як й інші застосовувані досі методи, він часто призводить до муштри, особливо коли широко переноситься на виховання підлітків та старшокурсників. Популяризатором саме такого авторитарного трактування методу приучування був А. Макаренко та його послідовники. Наша поведінка, – писав він, – повинна бути свідомою поведінкою ... але це зовсім не означає, що в питаннях поведінки ми завжди повинні апелювати до свідомості ... ». [Макаренко АТ. Очевидно, в цих міркуваннях ідея тотального вольового впливу на вихованця практично унеможливлює його волевиявлення, а відтак і гальмує розвиток мотивації позитивної поведінки. Отож цей метод може залишатися в арсеналі демократичної педагогіки, але за умови, якщо в ньому поєднується багатократність дії з повноцінною вірою і переконанням самого вихованця. Ініціатива діяльності повинна йти від нього. У цьому зв’язку варто ще раз звернутися до поглядів К. Ушинського. Він не заперечував рефлекторної основи виховних звичок, але в аналізі структури виховної вправи на перше місце висунув формування виховного завдання і пробудження в дитині потреби в тій чи іншій дії, тобто передбачав активність самого вихованця. Переконування і суґестією Цей метод виховання ґрунтується на спілкуванні виховника і вихованця. З його допомогою виховник, з одного боку, передає дітям певні морально-етичні ідеї, правила, поняття тощо, аз другого – вдається до прямого спонукання повірити в їх правильність, аргументує свою точку зору на доцільність такої віри і відповідної поведінки. Спілкування тому часто спирається на застосування різних інформативних джерел (теле – і радіопередач, бесід, конференцій, диспутів, посилання на авторитет тощо. Метод переконування дуже часто поєднується з прийомом сугестії (навіювання, що іноді трактується як самостійний метод. Його вважають одним з найсильніших виховних засобів, що
ґрунтуються на домінуванні впливу виховника над волею вихованця. З його допомогою можна викликати навіть почуття тепла і холоду, збуджувати уяву, зумовити вчинок, формувати нахил, збудити вольову реакцію, посилити або підірвати віру в добро, посіяти сумнів або підтримати впевненість. Навіюванням можна навіть лікувати. У практиці виховання метод переконування і суґестії дуже поширений і застосовується з перших днів життя дитини, хоча далеко не завжди збоку виховника свідомо. Немовля дуже довірливе, у нього відсутня воля до опору і критичне ставлення до дій матері, атому весь вплив матері сприймається беззастережно – через колискову пісню, фізичну близькість, спілкування. Дитину легко підвести до будь-якої уяви про кольори, смаки, викликати у неї приємні або неприємні відчуття. Зрештою, стикаємося тут із певною різницею між звичайним прийомом переконання і суґестією. Якщо переконання сприяє становленню певного погляду, світоглядної позиції з опорою на свідомість, і це переважно стосується старших вихованців, то суґестія зорієнтована переважно на чуттєву сферу дитини і виявляється особливо дієвою в ранньому дитинстві. І все ж у більшості випадків обидва ці прийоми діють у єдності і так можуть бути потрактовані. Переконування і суґестія відіграють велику роль у шкільному вихованні. Дитині можна навіяти впевненість у своїх силах. Але водночас доріканнями і сумнівами можна цю впевненість у неї також відняти і зробити її немічною. Навіювання, на думку деяких психологів, може мати іноді вирішальне значення навіть у питанні волі. Вважається навіть, що безвольною є та людина, яка вірить, що вона безвольна, і вольовою є та людина, яка вірить в те, що вона вольова Леві В. , 1991: 178].
Дитина, школяра відтак і доросла людина, залежно від якостей характеру, можуть зазнавати навіювання і виробляти свої переконання також на вулиці, в кіно, під впливом політичних подій, а надто – з телеекрана. Масове всеядне споживання телепродукції часто призводить до формування шкідливих і аморальних потягів. Вважають, що дівчата легше піддаються переконуванню і суґестії, ніж хлопці. Однак, велика податливість навіювання в старших дітей може свідчити про слабкість інтелекту і волі. Суґестія, крім того, часто призводить до формування слухняності, покірності та підпорядкування іншим людям. У застосуванні методу переконування та суґестії вчитель мусить виявляти велику делікатність, всіляко дбаючи про зміцнення волі і самостійності вихованця, також високо цінуючи його власну точку зору, рахуючись з нею, навіть якщо вона йому не подобається. Схвалення і осудження У своїх крайніх формах і в руках авторитарного виховника цей метод, без сумніву, заслуговує на негативне ставлення. В радянській педагогіці він ґрунтувався на розумінні виховання як дресури, що йде виключно ззовні, від виховника, а через нього – від держави. Через це він носив і більш категоричну назву метод заохочення і покарання. Неважко зрозуміти, що це веде до підміни служіння вартостям – служінням тому, хто є джерелом нагороді покарань. А звідси і сумнозвісна роль оцінок у нашому навчанні й вихованні у свідомості дитини і її батьків домінує не прагнення до пізнання і розвитку, а бажання отримати якнайкращу оцінку. В кінцевому рахунку це веде до становлення кар’єризму: кар’єра наукова – замість культу відкриттів, кар’єра політика – замість служіння народу і т. п. Невипадково, що метод заохочення і покарань вважали неприйнятним такі представники демократичної педагогіки як П. Блонський, С. Шацький. Показово і те, що саме А. Макаренко намагався обґрунтувати доцільність покарання, що, на його думку, допомагає становленню міцного людського характеру і начебто виховує волю і людську гідність. І все ж, які в ряді інших випадків, небезпеку тут зумовлюють крайнощі. Бо, заперечуючи широке застосування методу заохочення і покарання, не можемо повністю відкинути хоча б вираз виховником свого ставлення до вчинку, до рис характеру учня. Тимчасом у цьому можуть бути вже елементи і того, й іншого, схвалення і осудження, заохочення і покарання. Цілком природним є зауваження чи звичайний докір, добродушна догана, демонстрація суму з приводу певного вчинку тощо. В такому варіанті відповідний метод назвемо схваленням і осудженням. Під цим терміном розумітимемо позитивну або негативну оцінку поведінки чи якостей вихованця, висловлену особисто, без свідків. Бо якщо публічне схвалення вчинку дитини може мати позитивне значення, то осудження при свідках переважно дасть негативні наслідки. Психологічну основу цього прийому становить переживання якщо вчинок схвалюється виховником, особливо шанованим, то відчуття задоволення спонукатиме до його повторення. Негативні ж відчуття, спричинені осудом, можуть викликати і затамовану неприязнь, бажання наперекір повторити недобрий вчинок і цим відомстити за осуд. За всіх випадків будь-яка реакція виховника повинна бути обдуманою, зваженою, обґрунтованою. Осуду не може піддаватися вчинок, допоки виховник не з’ясує його мотиви.
Часто-густо це може бути випадковість, а ще в іншому випадку – спрацює колись сформований комплекс неповноцінності. Виховник мусить також взяти до уваги характер вихованця, рівень його дратівливості, урівноваженості тощо. Дуже корисно, коли виховник реагує на негативний вчинок дитинине відразу, а витримавши паузу, впродовж якої працюватиме її сумління. Сказане вище, таким чином, дає підстави вважати, що метод схвалення й осудження
інструмент вельми делікатний і застосовувати його треба обачно і нечасто. Існує, водночас, переконання, що можливості цього, а також інших згаданих вище методів визначаються врешті- решт характером стосунків виховника і вихованця. До категоричних передумов їх позитивного застосування належить демократизмі гуманізм ставлення до дітей, врахування їх вікових особливостей, правильна оцінка ситуації тощо. Серед чинників, котрі суттєво впливають на ефект від названих методів, основним вважається застосування їх в контексті живої діяльності. Завдання для самоконтролю
1. Яка діяльність у навчанні цінностей має більшу вагу – діяльність виховника, діяльність вихованця чиїх спільна діяльність
2. Як діє метод переорієнтації зусиль у вихованні малої дитини
3. У чому, на думку К. Ушинського, особлива корисність раннього формування навичок і звичок поведінки
4. Чи можна вважати синонімічними терміни "переконування" і "сугестія
5. Як авторитарна і демократична педагогіка трактують метод схвалення-осудження (чи "заохочення-покарання")?
Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку
Самостійність діяльності Процес становлення повноцінного характеру можливий лише за умов високого рівня самостійної життєдіяльності людини. Її паростки закладаються в перші роки життя дитини. Людина ще чимало осягнена життєвому шляху вона зможе уточнювати свої морально-етичні чи світоглядні засади, розвивати свої здібності тощо, але якщо в ранньому віці не зміцниться хребет її самостійності і самовідповідальності, то все життя залежати їй від інших людей. І вже ні освіта, ні творчі здібності не компенсують цього. Людина залишиться нездібною самостійно продиратися через гущу життєвих невдач, перепон, безнастанних зусиль [Біланюк П, 1938: 7]. Дитяча душа прагне самостійності, і тільки в цьому віці ми часто чуємо Я сам Протедля батьків чи виховників часом дуже важко передати дитині право на самостійну діяльність. Так її виховувати легше. Батьки з сильним власним характером іноді схильні ламати впертість читай – самостійність) дитини і на все життя залишати її неспроможною до незалежної діяльності. А між тим, якщо дитина не навчиться бути вільною і самостійною в стосунках зі своєю матір'ю, то коли вона цього навчиться – і чи навчиться взагалі Щоб у дитини утворювався характер або принаймні накопичувалися для нього великі матеріали, слід, щоб дитина жила серцем) (так автор позначає чуттєву серцевину людини – О. В. ) і діяла волею, а цьому часто перешкоджають старші своїм втручанням у виховання дитини або замикаючи дитину на цілий день у школу, або заважаючи їй почувати і бажати, словом, жити практично тими ж безперестанними моральними сентенціями і всякого роду обмеженнями. Ось чому, між іншим, наша доба, доба многовчення, характеризується великою кількістю нікчемних характерів [Ушинський K., 1954: Т. 1; 441]. Зрештою, розвиток самостійності гальмується не тільки тоді, коли дитині грубо забороняють, алей тоді, коли на основі демократичної взаємодії сильного (виховника) і слабкого (дитини)
ініціатива стихійно перехоплюється батьками і вчителями. В таких випадках вони начебто лише пропонують свої варіанти рішень і обґрунтовують це тим, щоці рішення вигідніші, раціональніші. В цьому разі більшу користь для характеру вихованця дав би гірший, але власний вибір, ніж кращі рішення, але чужі. Навіть за умов добрих стосунків і теплого ставлення до вихованця можливий деспотизмі позбавлення його самостійності. Які деспот, добрий батько і добрий учитель можуть виховати слабовільну дитину, якщо над нею постійно висить їх авторитет, якщо дитина сама схиляється перед ним. Під впливом такого авторитету в небажаному напрямку йде самовиховання. Так це, зрештою, буває із народами, коли сильний обнімає по-братськи меншого. Програє завжди слабший. Самостійність виховується лише в процесі самостійної діяльності, що ініціюється самим вихованцем. Вона також пов’язана з почуттям свободи. Вільна людина – завжди самостійна. „... Сучасна школа і сучасне виховання ... повинні залишати розумний простір для самостійного життя серця і волі дітей, у якому тільки й можуть бути накопичені матеріали для майбутнього характеру
[Ушинський K., 1954: Т. 1; 441]. Духовний саморозвиток На стані душі кожної людини позначаються ті впливи, які йдуть ззовні. Це – впливи найперше реальних людей наших батьків, знайомих, духовних і громадських діячів, вчителів тощо. Чималий внесок у наш духовний розвиток зробили ті люди, яких ми колись знали і які, можливо, вжене живуть, але все ж свій вплив на нас продовжують робити. Ними можуть бути і
«квазіособистості», якими є, наприклад, літературні герої. Всі вони важливі для нас лише тому, що виступають носіями (виразниками) певних духовних вартостей, певних ідеалів. Ідеали шукають опредмечення. Для віруючої людини головним виразником духовних вартостей є образ Бога Любові і Добра. Він має великий вплив на її волю, на її вчинки, на її поведінку. Для громадянина-патріота носіями національних та громадських вартостей є видатні постаті нашої історії, герої боротьби за визволення нашого народу, за ідеали рівності людей. У зразкового сім’янина і окремої людини в її приватному житті є також свої сімейні та особисті зразки, які він прагне наслідувати. У своїх пошуках людина виявляє велику активність. Її душа – не глечик, наповнений добром і злом. Вона вічно в русів дорозі, у стані прагнень, в роздумах, пошуках духовної опори. Саме за рахунок власних зусиль вона не тільки знаходить, алей привласнює високі вартості. На шляху до Абсолюту Добра народжується любов до ближнього, почуття патріотизму, порядність у повсякденних справах тощо. Людина і стає культурною в повному розумінні лише тоді, коли шляхом виховання і самовиховання вдасться їй відчинити вікно у світ ідеалів і збудити віру в можливість їх реалізації (П. Біланюк). Увібравши високі цінності в себе – через віру, надію і любов – людина трактує їх як свої власні і починає їх відстоювати та високо цінувати в інших людях. Нарощування духовності в людині відбувається через спілкування з ідеалами. Під цим розуміємо ситуацію, коли людина на якусь мить або протягом певного відрізку часу забуває про всі практичні, буденні справи, заглиблюється в думі про Високе і Вічне і таким чином наближається до нього і поєднується з Ним – коли серце поволі з Богом розмовляє (Т. Шевченко. Загальноприйнятими формами такого спілкування є молитва, відзначення свят та участь в обрядах, поєднання з ідеалами через мистецтво, зокрема, з допомогою музики тощо. Проте очевидно також, що кожна людина може розмовляти з ідеалами своєю власною мовою. Віра, надія і любов – почуття глибоко інтимні, і їх сила далеко не завжди рівнозначна тому, що людина говорить і демонструє. В кого завжди на устах вітчизна, той давно її в серці вжене має,

– пише Ш. Петефі. Глибока віра в Бога, в національні чи будь-які інші ідеали – риси, як правило, скромної людини. І не всі ті, котрі щонеділі ходять до церкви, є дійсно віруючими. А відтак, не всі ті, хто не ходить, – атеїсти. У кожної людини своя молитва. Нею може бути навіть постійна самовіддана праця в ім'я перемоги цих ідеалів. Важливо, щоб людина думала про них якнайчастіше і щоб повсякденно приносила свою жертву на їх жертовник. Такий стан є дуже благодатним для самої людини. Відкриваючи себе Високому і Вічному, вона, неначе провітрює свою душу, а відтак, переносячи увагу з свого Яна „не-Я”, на авторитет Творця, на національну ідею тощо, позбувається в душі затхлого егоїзму, кар'єристичних прагнень, заздрості і комплексу меншовартості та починає свою місію служіння. Власне, такий стан людини веде до оптимізму, самовпевненості, душевного спокою і вірив добру опіку Бога. Зрозуміло, що людина може спілкуватися з ідеалами різних систем вартостей. Ідеалам добра
– всій системі позитивних цінностей – протистоять ідеали зла. І за певних умов людина може спілкуватися також із ними. Розроблені комуністичними ідеологами обряди, демонстрації, мітинги і політнавчання, наочна агітація, пам’ятники вождям тощо – все це виражало прагнення залучати людину саме до такого спілкування із такими ідеалами. Бо антипод Бога теж втілюється у відповідному ідеалі і очолює відповідну сатанинську систему цінностей. Молитва. Молитва є безпосереднім звертанням людини до предмета своєї віри і виявом її намагання наблизитися до свого ідеалу. «... В цьому спілкуванні людська душа виходить за межі свого земного, емпіричного буття, переборює, хоча б на деякий час, свою упідкореність плоттю, силами світу цього і вступає до сфери буття надземного, божественного. » Франк С, 1992: 358]. Через молитву до Бога людина вбирає вдушу благодать його присутності, спокій, сили і надії, з її допомогою вона нагромаджує духовний капітал любові і добра, які потім віддає світові. Молитва – це просьба, щоб Бог зійшов до нас, щоб прийшло царство Боже, щоб здійснилась воля Божа на небі і на землі, щоб Бог дав нам хліб насущний і визволив від лукавства. Вона є реальним входженням Бога в людську душу Франк С, 1992: 358]. Християнин творить молитву як наодинці, такі як член Христової Церкви, через участь у Святій літургії. Тут особливо гостро відчувається присутність Бога, його близькість до нас. Спільна молитва об’єднує людей, і в ній вони почувають себе братами і сестрами в Христі. Служба Божа – то найкраща вчителька життя, – повчає Андрей Шептицький. Молитва, як вважають, має і великий психотерапевтичний ефект. Досліди показали, що віруючі живуть, як правило, довше і мають краще здоров’я. Молитва, особливо в церкві, приносить душевне очищення, катарсис, а отже, сприяє здоров’ю. Вважають, що церква потужно заряджена позитивним біополем. Апогеєм молитовного наближення до Бога є сповідь і Святе Причастя, коли віруюча людина поєднується з Богом, вбираючи в себе Дари Божі – Крові Тіло Христа і тим самим приймає його пожертву. Молитва як форма спілкування з ідеалами поширюється також на інші рівні ієрархії вартостей. Є молитви, в яких народ просить для себе кращої долі, свободи, справедливості Боже Великий Єдиний,
Нам Україну храни... » У часи великої жертовної боротьби за свободу – в період змагань УПА – дуже поширеною була молитва українського націоналіста, уривок з якої тут наведемо Україно Свята, Мати Героїв, зійди до серця мого прилинь бурею вітру кавказького, пошумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника, батька Хмеля, тріюмфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софіївських дзвонів. Нехай душа моя в Тобі відродиться, Славою Твоєю опроміниться, бо Ти, Україно Свята, – все життя моє і все моє щастя ... Спали вогнем
животворчим усю кволість у серці моєму. Нехай зневіри не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай моєму У важкі хвилини зрости мене для ясних чинів для Тебе. І в чинах тих знайду я смерть, солодку смерть у муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я і вічно житиму в Тобі, відвічна Україно, Свята, Могутня і Соборна.
У молитві української родини, написаної Лесею Храпливою-Щур (1994), сконденсовані споконвічні благородні прагнення нашої сім’ї до Добра, до Єдності ідо Злагоди
«Приклоняємо, Отче, коліно Перед образом під рушником, Бо родина, що молиться спільно, Буде жити щаслива разом. Нарешті, маємо навіть зразок Молитви до Мови у прекрасному авторському виконанні Катерини Мотрич. Шлюб молодих у церкві, які створюють сім’ю, є молитвою до ідеалів сім’ї. З ідеалами сімейних вартостей поєднується людина в ритуалі хрещення. Так само обряд похорону нагадує про сенс життя і спонукає довірив ідеали. Найкоротшою молитвою є знамення Христа, яке накладає віруюча людина на себе, проходячи повз Храм Божий чи хрест при дорозі, сідаючи за споживання їжі, і коли хоче відігнати від себе злу силу. У всіх цих випадках людина прагне збагатити свою душу добром, увібрати в себе ідеал. І мав рацію М. Г. Стельмахович, трактуючи молитву і Святі Таїнства (сповідь, причастя та ін.) як методи виховання. Літургічне діяння має суттєвий і незамінний загальнопедагогічний сенс, – пише російський філософ С. Л. Франк. – Воно сприяє важкій справі розкриття людської душі назустріч Богу, духовному освітленню і перетворенню людини Франк С, 1992: 363]. Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу Кожна людина – активна істота, вона сама відкриває себе, формує систему своїх вартостей і обирає предмет віри. Стикаючись з різними людьми, вона сама вирішує, кого брати за взірець, які якості в нього запозичити, а що рішуче заперечити і відкинути. Саме тому традиційний у педагогіці метод "виховання прикладом" відносимо до сфери діяльності вихованця, узалежнюємо від його власної активності. З іншого боку, також кожна людина, з якою зводить нас доля, навіть кожен літературний образ є носієм певної системи цінностей, які ми сприймаємо або відкидаємо. Звідси наша увага до інших людей, котрі часто служать орієнтиром нашої поведінки. Прикладом для наслідування можуть стати хтось з найближчих усім ї, видатний громадський діяч, літературний герой, учитель, ровесник тощо. Критицизм підліткового і юнацького віку зумовлений саме цим пошуком власної системи поглядів і віри. Деякі люди знаходять себе ще в ранньому віці, але іноді цей процес пошуку розтягується на роки, ато й на все життя. Більшість з нас, пригадуючи юність, визнає, що і в нас була людина чи образ, який ми намагалися наслідувати. Функція виховника тут дещо обмежена, але він повинен, з одного боку, бути корисним зразком наслідування для дитини, аз другого, – стимулювати пошук взірця через ознайомлення дитини із життям, вчинками та поведінкою інших людей. Вважають, що найефективнішим методом виховання є демонстрування на власному житті та на власній поведінці тих поглядів і тієї віри, котрі виховник сам проповідує. Маємо згадку про це вже в Святому Письмі У всім себе подавай за зразок добрих ділу навчанні непорушність, повагу, слово здорове, неосудливе, щоб противник був засоромлений, не мавши нічого лихого казати про нас (Послання апостола Павла до Тита 2:7-8).
Звичайно, трапляються і виховні невдачі, – в тих випадках, коли обраний вихованцем приклад є виразником вартостей, що суперечать християнській моралі. Це передусім стосується літературних та кіногероїв, у поведінці яких часто закладений механізм перетворення добрав зло. Прикладом цього може бути поширений образ супермена. Такому герою вседозволено вбивати людину, нищити природу, знущатися над будь-ким тощо. Антитезою такого персонажу у народній творчості є образ народного богатиря, козака-характерника. Народ наділяє силою лише того, хто бореться за утвердження добра і справедливості. Неупорядкованість статевого життя молоді великою мірою теж іде від прикладу з екрана.
Приваблююча сила таких образів пов’язана з тим, що підліток знаходить тут прості відповіді на свої життєві питання. Добро завжди передбачає певну самопожертву, самоконтроль, самокритику, самообмеження, атому менш привабливе. Тут же все можна осягнути без цих труднощів і дискомфорту. Потрібно лише зважитися. Сьогодні чесному батькові та вчителеві тяжко стати прикладом, який дитина могла б наслідувати. Надто багатьма речами вона мусила б жертвувати. Зрештою, найбільшою виховною отрутою може стати виховник (батько, вчитель, який лицемірно проповідує моральні принципи, але поводиться цілком інакше. Лицемірство для дітей є найсильнішим дороговказом, що провадить до цинізму і розчарувань. Мине маємо права вимагати від наших вихованців кращої поведінки, ніж наша власна. У контексті методу виховання прикладом на особливу увагу заслуговує особа виховника. Давня філософія трактує вчителя як книгу мудрості, котру учні постійно читають і в якій шукають відповіді. Виховне значення наставника у школі постійно зростає також з огляду на ослаблення виховного впливу невлаштованої і нестійкої нашої сім’ї сьогодні. Наслідування – є таким же запозиченням чужої поведінки, які виховання прикладом. Проте тут є свої вікові особливості. Воно властиве, головним чином, ранньому вікові, коли дитина ще дуже податлива навіюванню та впливу близьких людей і схильна сприймати все, з чим зустрічається. Лише з часом, коли свідомість починає контролювати поведінку, значення наслідування знижується і дитина починає критично ставитись до інших, робити вибір, – що привласнити, а що відкинути. Наслідування не суперечить свободі, бо хто наслідує, той не підкоряється, а робить те, що йому хочеться [Ушинський К, 1954: Т. 1; 406]. К. Ушинський розрізняє наслідування зовнішнє і внутрішнє. Під зовнішнім наслідуванням він розуміє мавпування дій, які випливають з потреб дорослих, а не з потреб дитини. Внутрішнє наслідування поєднується з власними, підказаними душею потребами. Часто це відповідь на моральні запити душі.
Наслідують діти не тільки старших, але і своїх товаришів, особливо авторитетних. За умови високорозвиненої уяви, потребу наслідування може викликати і літературний образ чи історична постать. Таким чином, наслідування є специфічним способом забезпечення життєдіяльності. Воно характерне для перших років життя і відіграє тут велику роль. Як відзначає Г. Ващенко, дитина здатна наслідувати дорослих уже на 4-5 місяці життя, і йдеться тут не про поведінку в широкому сенсі, а про наслідування певної діяльності. В цей час воно немає ще свідомого характеру


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал