Омелян Вишневський теоретичні основи



Скачати 28.02 Kb.

Сторінка34/45
Дата конвертації03.12.2016
Розмір28.02 Kb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   45
1938: 196]. Ці методи закладені у релігійно-звичаєвих нормах, що в кінцевому рахунку визначають і гігієну праці та відпочинку, харчування, вказують на роль праці тощо. Палітра людських якостей, що мають вплив на перебіг діяльності, є досить обширною і різноманітною. Вони потребують окремого дослідження. Крім названих вище, значущими є урівноваженість, комунікабельність, точність, надійність у партнерстві, оптимізм, ощадливість, енергійність, почуття гумору, твердість слова, культ доброго імені, самокритичність, принциповість, послідовність та ще багато інших якостей. Які все решта, вони розвиваються лише у процесі діяльності і через участь уній. Завдання для самоконтролю
1. Що є головним джерелом прагнень діяльності людини
2. Що таке "образ мети, "прагнення, "ієрархізм цілей
3. Які особливості мислення дитини потребують першочергової уваги педагога
4. Що таке "світогляді яка його роль у діяльності
5. З’ясуйте механізм взаємодії пам’яті і мислення. Які особливості уваги, уяви та фантазії мають важливе педагогічне значення
7. Яку функцію у процесі діяльності відіграють вольові чинники Назвіть і розкрийте їх зміст.
8. Назвіть вісім корисних, але не обов’язкових для діяльності, якостей діяча.
Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку Головна ознака, за якою люди відрізняються одне від одного, є їх характер. Він втілює та інтегрує в собі всю духовну, психічну, соціальну та фізичну сутність індивіда і має для долі людини вирішальне значення. Водночас з характерів окремих людей складається і характер нації, атому повноцінне суспільство завжди зацікавлене у вихованні людей характерних безхребетні істоти не можуть бути корисними для народу (Г.Ващенко). Радянська педагогіка практично не ставила питання виховання характеру. Попри відстоювання ідеї всебічного розвитку особистості, самостійна і характерна людина була чужою і навіть ворожою комуністичному режимові. Високу практичну ціну, натомість, мав конформізм. А такі риси характеру як підприємливість чи господарська ініціатива взагалі вважалися буржуазними пережитками. За цих умов поняття характеру залишалося переважно лише полем для психологічних рефлексій і констатацій. Тимчасом представники української демократичної педагогіки трактували проблему виховання характеру як одну з провідних, поруч з питаннями духовного розвитку та національного самоусвідомлення людини. Серед них найперше місце займає К.Ушинський – провісник демократичних засаду педагогіці, – а відтак продовжувач його справи – Г.Ващенко (згадувана вже його праця Виховання волі і характеру. Нарешті, питання виховання характеру активно розроблялося в галицькій педагогіці х років (П.Будз, П.Біланюк, Р.Білинський, Я.Ярема,
П.Паращин, С.Гайдучок, В.Пачовський та ін.). Перший український педагогічний конгресу Львові
(1935) одноголосно висловився зате, що виховання характеру – головна передумова виживання нації в умовах конкурентної боротьби і що зміцнення волі і виховання характеру є справою навіть важливішою від навчання Перший український, 1938: 178]. Обставини сучасного життя та перспективи наших перетворень, становлення конкурентного середовища спонукають нас знову повертатися до проблем виховання характеру. При цьому виходимо з переконання, що безхарактерність є найдошкульнішою хворобою нашого теперішнього суспільства. Повсюдно спостерігаємо поширення таких явищ як відсутність чітких прагнень і волі, психологічна кволість, конформізм, аморальність, зокрема в господарських стосунках, пасивність, апатія, безпомічність, дефіцит самовідповідальності тощо. В несподівано нових умовах ці та близькі до них риси, сформовані за умов більшовицького режиму, виявляють себе особливо гостро. На часі допомагати людині ставати самостійною, сильною, такою, що може користуватися свободою, приймати власні рішення і за них відповідати. Лише належним чином зорієнтованому вихованню це може бути під силу. Із сказаного випливає також, що йдеться про специфічний педагогічний підхід до проблеми характеру. Не споглядання його в людині, а пошуки шляхів його удосконалення – відповідно до нових умов – така мета сучасної педагогіки в тій ділянці. Цим намірам педагогіки неповинно заважати і загальне песимістичне твердження, що жодна наука ще не дала чіткого опису анатомії характеру. Педагогіка мусить шукати своє просте, але надійне бачення його структури, а відтак і доступного інструментарію впливу на процеси його становлення.
„Характерологія” – імператив нового соціального замовлення Як вже мовилось, у своїй відомій праці Спроба педагогічної антропології К.Ушинський вказує направо і обов’язок педагогіки мати своє бачення досліджуваних психологією явищ. Йдучи цим шляхом, він декларує започаткування „характерології” – науки у проекті, потреба у якій тепер виникає з особливою ясністю [Ушинський К T. 1; 43]. Він відмовляється під
характером розуміти лишена його думку, необґрунтоване вчення про темпераменти і навіть не включає цю тему до своєї антропології (Там само. Немає сумніву, щодо такого радикального кроку К.Ушинського спонукало нове соціальне замовлення, яке формувалося на шляху Росії до демократії всередині століття. Перед таким завданням стоїть і наша педагогіка сучасна. Виходимо, отже, з визнання, що за нових умов людині потрібен сильний характер як передумова практичного життєвого успіху, а відтак із того, що характер піддається розвиткові і що педагогіка здатна на процес його становлення вплинути. Звідси життя ставить перед нею два блоки питань, які потребують вирішення
1. Що таке характеру прийнятному для практика розумінні Яка його структура І яким його може бачити вчитель
2. Де шукати педагогічний інструментарій формування характеру Хто чи що має його розвивати та коли це слід робити Декларуючи право і потребу педагогіки мати свої погляди на предмет характеру, мусимо відразу вказати на напрям пошуку і перспективи визначення змісту поняття характер. Легкою була б відповідь на поставлену проблему, якби ми під поняттям зміст характеру розуміли всю систему цінностей виховання і розвитку. В такому разі відпала б і сама потреба розглядати характер окремо, як самостійну педагогічну проблему. Водночас це означало б також ігнорування того факту, що вона має очевидний зв’язок із змінами соціального замовлення. У пошуках відповіді на питання змісту поняття характер варто зважити найперше на ту обставину, що йдеться тут не стільки про поведінку людини (у вузькому сенсі, скільки про її діяльнісні можливості. "Характер – це щось діяльнісне, пов’язане з вчинками, – писав П. Каптєрєв
[Каптєрєв ПЗ діяльністю пов’язує визначення характеру, зокрема, і К.Ушинський
[Ушинський К T. 5; 299]. Тимчасом діяльність, власне, здатність до діяльності є у своїй основі рисою індивідуальною. Вона покликана забезпечити людині найперше можливість практичного життєвого успіху. Саме в цій функції здатність до діяльності і складає основу характеру. В такому ключі і бачимо пояснення того факту, що увага до формування характеру зростає в умовах переходу до ринкового суспільства (Російська імперія кінця XIX – початку XX століття) і, навпаки, падає, коли опіку надлюдиною перебирає держава (Совєтський Союз. Характерне просто механічна сукупність якостей людини взагалі, а їх певна скерованість на розвиток в ній саме діяльнісних потенцій і певна концентрація цих потенцій. До них мають відношення і соціальні цінності виховання, але не вони забезпечують їм успіх. Це вирішують цінності індивідуального розвитку, що задовольняють егоїстичну складову людини. Пріоритетними у змісті характеру стають, отже, не морально-етичні засади (вони слугують радше чинником стриму і саморегуляції, а те, що розширює людині можливість діяти. Різниця між вихованням і розвитком – очевидна. Зауважимо попутно, що не йдеться тут про якусь недооцінку соціальних чи валео- екологічних цінностей, а лише проте, яке місце вони повинні займати у понятті зміст характеру. Структура характеру Не маємо чіткого і однозначного опису характеру. І не лише тому, що кожна наука, яка торкається цієї проблеми, діє своїм інструментарієм і у своїх цілях, але ще й тому, що характер стосується також духовної сфери людини, яка не піддається повному пізнанню. Цей дало
Г.Ващенку підстави заявити, що коли всяке психологічне поняття з труднощами піддається визначенню, то особливо це стосується до поняття характер [Ващенко Г, 1952: 207]. Такої ж думки, зрештою, дотримуються і сучасні психологи.
Звернемось найперше до визначення, яке поняттю характеру дає К.Ушинський. На його думку, словом характер позначають, звичайно, всю сукупність тих особливостей, якими відрізняється діяльність однієї людини від діяльності іншої [Ушинський К, 1954: Т. 5; 299]. Для нас ключове значення тут має вказівка назв язок характеру і діяльності. Бо якщо характер формується задля діяльності, то виникають підстави вважати, що його структура функціонально повинна відповідати структурі самої діяльності, узгоджуватись з нею. У ньому повинно бутите, що веде до її успіху джерело спонуки до дії (джерело мотивації, чинник осмислення дії та її двигун (воля. Таким чином, ми повертаємось найперше до того, що в попередньому розділі трактовано як зміст розвитку. Трактуючи поняття характеру, К.Ушинський орієнтувався також на традиційний поділ психічних явищ, який зустрічається ще в Аристотеля, Спінози і Декарта, а саме на а) явища свідомості (розум, теоретичне життя б) почування (серце, життя почувань в) явища, яким дають загальну назву воля (процес дії, життя практичне) [Ушинський К, 1954: Т. 1; 417]. Цей поділ ще не визначає структуру характеру, але відкриває шлях до її висвітлення він з усією очевидністю вказує на ту сторону характеру, яка стосується спроможності людини до дії. Першоджерелом дії є потреба життя, і вона закладена у почуттях і почуваннях людини. Очевидно, що й характер починається з цього джерела. Власне тому К.Ушинський підкреслює, що людина більше людина втому, як вона почуває, ніж втому, як вона думає і що почування, а не думки становлять осердя психічного життя [Ушинський К, 1954: Т. 5; 325]. Через це, вважає він, характер простого робітника буває часто більш охайним, ніж в людини розумової праці. Звідси випливає і правомірність саме в почуттєвій сфері шукати серцевину характеру, яку, на думку того ж К.Ушинського, „анатомізувати” вже стає неможливо, бо це факт, далі не розкладуваний і ні з чого не виводжуваний [Ушинський К, 1954: Т. 5; 277]. Іноді він схильний був саме її – цю серцевину – й позначати терміном характер, атому розрізняв силу волі і силу характеру. На його думку, матеріал характеру (в цьому сенсі – О.В.) нагромаджується в душі людини, якщо вона якомога більше почуває, бажає, прагне, діє [Ушинський К, 1954: Т. 5; 321]. Якщо почуттєву сферу, таким чином, визнати заголовний компонент, ініціатором дії характеру, то в інших чинниках його спроможності – в інтелекті, у волі та індивідуальних діяльнісних прикметах людини, про які мова йшла у попередньому розділі, – слід вбачати інструментальну функцію. Ці чинники виступають як засіб, що дієза наказом і під впливом волі центру, що дію ініціює. Здібності, мислення, пам’ять, світогляд освітлюють предмет та умови діяльності, тимчасом як воля та індивідуальні прикмети покликані забезпечити перебіг і якість дії. Проте, як вже мовилось, спроможністю до дії сама діяльність і, відповідно, структура характеру не вичерпуються, бо людина, будучи істотою духовною, здатна ще й керувати своєю діяльністю, розпоряджатись своїми можливостями і діяти водному напрямку та стримувати свої зусилля в іншому. Отож структура характеру повинна включати і компонент морально-етичної саморегуляції характеру, певні ціннісні засади, зокрема ті, які забезпечують взаємодію людини з соціальним середовищем таз природою. Бо якщо спроможність до дії покликана лише задовольняти життєві потреби людини і має суто прагматичну (навіть егоїстичну) природу, то соціальні та валео-екологічні цінності спонукають її відходити від егоцентричних прагнень, долати себе, а час від часу ставити інтереси сім’ї, громади, нації, інших людей, природи тощо вище своїх. Таким чином, у структурі характеру ми виявляємо п’ять головних складових чуттєво- мотиваційну сферу, інтелект, сферу волі та набір індивідуальних прикмет людини, а також соціальні і валео-екологічні цінності, якими вона керується. Якщо цей висновок вважати обґрунтованим, то наше наступне завдання полягатиме втому, щоб побачити ці компоненти у системі. Відзначимо найперше, що К.Ушинський, які Г.Ващенко та інші українські педагоги,
постійно балансують між дуже вузьким розумінням характеру, репрезентованим його чуттєвою серцевиною, і широким, що сягає меж поняття особистість. У цьому балансуванні часто відчувається навмисне бажання уникнути категоричності. Чи не тому, що обидва підходи для педагогіки є резонними і бажаними З одного боку, переконуємося, що всі згадані компоненти тісно пов’язані і функціонально взаємообумовлені, через що виключати їх з поля нашої уваги – недоцільно. Бо не буває психічних процесів, що їх можна б назвати виключно розумовими, чи емоційними, чи вольовими [Ващенко ГА з другого боку, таке широке трактування характеру затінює конкретні об’єкти в ньому, хибує нечіткістю і навіть аморфністю. Для практики воно малопридатне через хаос понять до нього підступитися важко. За цих обставин мусимо шукати шляхів поєднання згаданих вище двох підходів. Враховуючи все сказане, а також беручи до уваги потреби педагогіки, одержуємо можливість сформулювати три важливі для нас тези
1. Характер – поняття неоднорідне. У ньому слід розрізняти ядро (схема 16, А-Б), що репрезентується почуваннями (прагненнями, бажаннями, спонуками, образом життєвої мети, а також типами реакцій – дратівливість, урівноваженість, стійкість тощо, та периферію, компоненти якої тісно пов’язані з ядром характеру, але несуть в собі й свої специфічні (автономні) властивості та функції. Якщо ядро є джерелом прагнень, то периферія виконує власне інструментальну функцію, визначає структуру, динаміку, якість та напрям діяльності. Саме сюди віднесемо інтелект, волю, соціальні та валео-екологічні ціннісні орієнтації людини та індивідуальні прикмети суб’єкта дії.
2. Характер – цілість, яка будується навколо ядра, що втілює і виражає головну мету людини, сенс її життя. Мета може мати різний зміст, але без неї характеру не буває. Характеру вужчому та властивому розумінні полягає не на існуванні таких або інших ознак функцій чи здібностей, а на постійності (сталости, стійкости) й єдності передовсім головних напрямків та диспозиції волі, що виявляється в послідовності думки і поведінки, – писав відомий український педагог Я.Ярема Українська педагогічна думка, 2003: 150]. Характерне проста сума компонентів, а певна їх організованість, єдність. Всі вони є настільки характером, наскільки націлені на "головне" як на організуючий чинник. Формування характеру – непросто розвиток окремих компонентів – прагнень, волі, мислення, ціннісних орієнтацій і окремих прикмет людини, а розвиток їх з орієнтацією на головну мету. Межа характеру там, де закінчується підпорядкування периферії цій головній меті життя.
3. У своїй єдності характер є явищем динамічним. Як відзначає К.Ушинський, в ньому є щось природжене людині і щось таке, що формується в ній впродовж її життя [Ушинський К,
1954: Т. 5; 301]. Розвиток його йде від зародкового, простого до складного і досконалішого. У його процесі первинні прагнення до діяльності переростають у життєву мету, первинні реакції – у зрілий темперамент, первинні усвідомлення – в глибокий аналіз ситуацій, а первинне самооцінювання – у світогляд тощо.
Схема 16 Таким чином, характер відрізняється від простої сукупності тих чи інших якостей людини саме тим, що їм властива певна націленість, зорієнтованість, зосередженість і підпорядкованість справі осягнення єдиної мети. Водночас всі ці духовні, психічні, соціальні тощо якості пов’язані і між собою певною взаємозалежністю і функціональною взаєморозташованістю. У цій
взаємопов’язаності компонентів характеру К.Ушинський вбачав його силу, а їх розрізненість, розірваність, неповноту організації трактував як слабкість характеру [Ушинський К, 1954: Т. 1;
448]. Людей, які мають розвинений розум або сильну волю, зустрічаємо немало, але не завжди вони будуть харáктерними. Бо характер – це системна організованість всіх потенцій організму, де кожен чинник відіграє лише ту роль, яка визначається ядром. Такий погляд на характер та його функціонування дає підстави повернутись до того педагогічно доцільного його визначення, яке дав йому К.Ушинський. Характер – це сукупність тих особливостей, якими відрізняється діяльність однієї людини від діяльності іншої. Втім, практичні завдання педагогіки спонукають нас також ідо покомпонентного трактування цього складного і цілісного поняття. Зупинимось стисло на цих компонентах. Ядро характеру Змістовна структура ядра. Поняття ядра характеру пов’язується з почуттєвою сферою людини. Вона є найінтимнішою у її структурі. У психології розділ про неї й досі залишається найбільш нез’ясованим, туманним і, правдоподібно, таким залишиться, бо в природі цієї сфери багато трансраціонального, містичного. У своїх дослідженнях К.Ушинський розрізняє два види відчуттів почуття і почування. Почуття (Див. схему 16 Б) є безпосередніми відгуками душі на зовнішнє середовище і виявляють себе в силі і темпах реакції вони можуть бути сильними і слабкими, глибокими і поверховими, швидкоплинними і повільними. Почуття зумовлюють спосіб сприймання світу і засвоєння досвіду, атому можуть мати свої особливості в кожної людини. Правдоподібно, що тут, власне, стикаємося з тим, що в процесі розвитку людини трансформується в темперамент, коли в характері починають домінувати якісь певні риси – вразливість, дратівливість, стійкість, повільність тощо. Беручи свій початок від рефлексів, імпульсів та інстинктів, цей аспект чуттєвої сфери вказує на стан емоційності людини [Ващенко Г, 1952: 173]. Зауважимо також, що у цій ділянці чуттєвої сфери на основі природних і привласнених особливостей відбувається і розвиток
інтровертності та екстравертності характеру, що, як вже йшлося, є важливим предметом уваги нашої етнопсихології. Характерною особливістю почуттів є те, що вони безпосередніше, ніж почування, пов’язані із зовнішнім світом, а також те, що у їхньому формуванні беруть участь наші органи відчуттів. Через це вони мають конкретніший характер. Почування (Див схему 16 А) – це відгук душі на її ж власні відчуття (наші переживання, атому вони носять ще більш суб’єктивний характер, ніж почуття (сором, жаль, гнів, співчуття, симпатія тощо. Почування більш невіддільні від душі, ніж відчуття, і саме їх людина не може передати іншій людині [Ушинський К, 1954: Т. 5; 31]. З цієї причини спроба вивчення почувань часто заводить дослідників у сферу глибоко індивідуального і духовного, де будь-яка їх класифікація взагалі неможлива. Важливим супутником почувань є віра, що поруч з іншими чинниками лежить в основі переконань. Поєднуючись з переконанням, віра полегшує боротьбу мотивів, посилює рішучість, робить доступнішим вибір. Навпаки, відсутність віри і переконань робить людину часто рабом випадку і сторонніх впливів (Г.Ващенко). Це ослаблює характер. Функції ядра. Ядро характеру є, отже, фокусом, у якому зароджується образ мети і прагнення її осягнути. П.Юркевич трактував цю серцевину людини як осердя духовного життя і називав її серцем. Він вважав, що саме тут зачинається і зароджується рішучість людини на ті чи ті вчинки у ньому (у серці – О.В.) виникають різноманітні наміри й бажання [Юркевич П,
1993: 74].
Як мовилось вище, тут – у ядрі характеру – зосереджена і його сила як здатність людини концентрувати свої потенції і зорієнтовувати на обраному напрямку дії домети. Сила характеру цим і визначається. Людина може в окремих випадках і виявляти волю, але якщо вона розкидана, не мобілізована у вигляді стійких прагнень, – великих результатів ждати не слід. Так само і розум, навіть великий, може не оправдати надії, якщо не слугує стійкій меті, прагненню. "Достойність людини – не в знаннях, а в прагненнях, – писав відомий російський педагог [Каптєрєв П, 1982:
77]. Зважаючи на цю велику функцію, у ядрі є підстави вбачати первинні сили душі. Говорячи про силу характеру як вияв зосередженого прагнення і протиставляючи її силі волі як інструменту діяльності, К.Ушинський вказує ще на одну її функцію – як чинника єдності характеру [Ушинський К, 1954: Т. 1; 450]. Ця функція рятує характерну людину від лиха розпорошення сил, змушує концентруватись на обраній меті, якщо різні почуття чи почування діють окремо, характер руйнується. Це найбільш небезпечній нещасні характери, – пише про них К.Ушинський [Ушинський К, 1954: Т. 1; 450]. Такі люди не можуть зосередитись на одній меті, часто змінюють напрям зусиль, метушаться, атому він називає це дикістю характерів
[Ушинський К, 1954: Т. 1; 450]. Про індивідуальність тільки тоді скажемо, що в неї є характер, коли у її внутрішній і зовнішній вольовій активності добачатимемо узгодженість і незмінливість основних напрямків Українська педагогічна думка, 2003: 150].
Будь-яке рішення, намір вчинку проходять також крізь цензуру боротьби і протиріч мотивів, крізь муки вибору. У дорослої людини ця боротьба бажань ускладнюється, створюючи іноді ситуацію нерішучості. І хоча цей процес супроводиться обдумуванням обставин, чинником вирішальної ваги тут завжди буде ядро характеру, що несе образ мети і прагнення. Іноді таке рішення може цілком суперечити логіці чи здоровому глузду. Наявність чітко вираженого мотиваційного стрижня, певних сталих і переконливих цілей, ідей та засад визначає і стан рішучості, здатності сприймати рішення без вагань. В цьому випадку, оцінивши факт, проблему, потребу, досить лише установити їх зв’язок з тим, з чим ми керуємось завжди, і відразу діяти. Натомість брак певних сталих директив, які нерозвиненість у думанні, спричинятимуть труднощі, через що вирішування може тривати довше, ніж це повинно б бути нормально. Іноді це є головна причина постійної нерішучості Українська педагогічна думка,
2003: 149]. Ось чому пошук життєвої стратегії повинен започатковуватись з дитинства про досягнення свідомо поставленої мети має думати вже 7–8 річна дитина Сухомлинський В, 1977: Т. 2; 231]. Зрозуміло, що ядро (наявність сталих ідей і засад) допомагає людині і втому, що не слід робити, у чому виявити стійкість. Тут, власне, маємо шанс протистояти примхам власної натури – відкидати їх, якщо вони суперечать усталеним у нашій душі засадам. Та обставина, що ядро характеру є ініціатором дії, робить його стрижнем всієї структури. Особисті переживання відіграють панівну роль у всіх визнаних нами віруваннях, теоріях, системах, в наших почуттях, у нашому способі життя і в нашій діяльності" [Вахтеров В, 1987:
350].
Життєтворча роль ядра. Сила характеру у його ядрі, а цілісність і стійкість ядра забезпечується наявністю мети. Мета, особливо стійка і висока, є чинником, який стабілізує життя людини. Як вже мовилося, вона має велике значення не стільки результатом, як самим процесом її осягнення. Людина живе не тим, що має, а тим, що хоче, прагне мати, вона живе перспективою. Досягши мети, вона цю перспективу втрачає. В таких випадках в душі наступає порожнеча, яка потребує нового наповнення, нової мети. Далекосяжні і високі цілі тим і корисні, що їх непотрібно часто міняти. Якщо ви хочете зробити людину цілком глибоко нещасною, то позбавте її мети вжитті й негайно задовольняйте всі її бажання, – писав К.Ушинський [Ушинський К, 1954: Т. 1;
462]. Це шлях до безхарактерності.
Зрештою, цілі людини можуть бути і дрібними, і навіть нікчемними. Але якщо вони для неї здаються значущими, якщо вони відповідають її духовному росту, то для її життя їх достатньо. Драма наступить тоді, коли і вони перестають бути для неї маяком. В такому разі людина буде животіти, а не жити, або накладена себе руки [Ушинський К, 1954: Т. 1; 463]. Перспектива, отже, може бути для однієї людини лиш ледве помітним тліючим вугликом, а для іншої – палаючим смолоскипом, носити суспільний чи духовний, або й егоїстичний характер, але вона завжди слугує дороговказом і є однією з головних ознак характеру. Таким чином, ядро характеру є життєтворчим центром, який виробляє стратегію життя особистості (Г.Сагач), слугує джерелом духовних сил, спрямованості, забезпечує стійкість її життя та концентрацію зусиль, її рішучість і організованість тощо. Периферія характеру Як випливає з попередніх міркувань, до периферії відносимо інтелект, вольові чинники, індивідуальні прикмети людини і її соціально-ціннісні та валео-екологічні орієнтації. Відзначимо ще разі те, що вони щодо ядра виконують інструментальну функцію.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал