Омелян Вишневський теоретичні основи



Скачати 28.02 Kb.

Сторінка28/45
Дата конвертації03.12.2016
Розмір28.02 Kb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   45
а особливо – впливати на формування характеру, про що мова піде у наступних розділах. Світовий досвід переносить акцентна фізичну культуру як чинник розвитку всіх форм активності школярів. Прищеплення спеціальних навичок і одержання великих "результатів" – мета другорядна. Головне завдання – загальний гармонійний фізичний розвиток дитини. У цьому зв'язку спеціалісти радять також а) використовувати національні особливості фізичного виховання кожного народу (національні ігри тощо б) поєднувати фізичне виховання з іншими шкільними предметами (ігрові моменти на уроці, піші екскурсії тощо. Ці чинники теж зорієнтовані на повноцінний стан серцево-судинної та респіраторної систем, фізичної сили, рухливості суглобів, витривалості, будови тіла та постави. Згадуваний уже С.Гайдучок у виступі на Першому українському педагогічному конгресі відзначав, що фізичні вправи (руханка) випростовують поставу, зміцнюють організм, роблять обличчя свіжим, а око ясним несміливі діти з їх допомогою осягають сміливість, відвагу і завзяття, здобувають перевагу над лінивими, відчувають самовпевненість. Фізичні вправи сприяють вихованню духу, бо постійна напруга веде до успіхів, а розслабленість – до занепаду Перший український, 1938: 117]. Як уже йшлося, потреба заняття спортом наштовхується на заклопотаність сучасної людини і на відсутність належних умов (спортзалів, спортобладнання тощо, а водночас і на природну ледачість людини, якій не під силу долати себе – вставати раніше, намагатися стрибнути вище, гартувати своє тіло холодною водою тощо. Заважає також певний загальний скептицизмі зневажливе ставлення до активного спорту. Тимчасом, у світі чинник суспільної психології – суспільної прихильності до спорту – вирішує дуже багато. Дитина теж "ліпить" себе в цій атмосфері, беручи приклад з батьків і старших. Там, девони займаються спортом, спонукати дитину до нього не треба. Суспільства, де вірять у життєве значення спорту, є загалом здоровіші і розумніші, ніж ті, де ним не займаються. Сказане вище спонукає зробити кілька суттєвих висновків.
1. Масові заняття спортом повинні бути справді масовими і давати кожній дитині змогу виконувати доступні їй вправи протягом усього заняття. Фізкультура мусить стати руханкою забави, групові вправи, індивідуальні одночасні вправи на тренажерах, спортивні ігри для всіх тощо. Це сприяло б підтримці тонусу життєдіяльності учнів, нормальному їх розвиткові та профілактиці захворювань. Конче потрібні щоденні заняття фізичною культурою, бодай у позаурочний час. До речі, ми сумніваємося, чи варто фізкультуру взагалі вважати навчальним предметом в академічному сенсі. Це – форма активного відпочинку. І вона має працювати на здоров'я, розвиток та на задоволення фізіологічних потреб дитини, а отже, стати елементом загальної культури.
2. Потрібна методично-концептуальна перепідготовка вчителів фізкультури, яка орієнтувала б їх на нові завдання школи, а також різке збільшення їхньої кількості завдяки масовій підготовці у педагогічних навчальних закладах спортивних інструкторів (як додаткової спеціальності. Не кожен вчитель повинен бути майстром спорту, але любити спорт, мати певну методичну підготовку і слугувати прикладом ставлення до спорту – може і повинен кожен.
3. Конче – в міру можливості – необхідно розширювати спортивну матеріальну базу школи будувати спортивні зали, спортмайданчики, кімнати здоров'я, обладнані індивідуальними засобами тренування. З цією метою доцільно використати практично будь-який вільний куток, коридор, рекреаційні площі, розмістивши у них зручній привабливі тренажери, щоб діти мали можливість покористуватися ними навіть під час перерви.
4. Фізкультура і туризму школі, раціональне харчування та методико-гігієнічний нагляд повинні стати предметом постійної пильної уваги адміністрації школи. Особиста гігієна
Глибока перебудова суспільства можлива лише шляхом виховання нового (свідомого нових завдань) покоління. Саме тому так важливо, щоб відповідальність за власне здоров'я формувалася в молоді з дитинства – з сім'ї та школи. Звичайно, у часи великих скрут найпершим обов'язком суспільства є нагодувати і забезпечити дитину притулком, особливо, сироту. І лише після цього, зрозуміло, можна говорити про здоров'я. Проте завжди людина має справу з гігієною життя і праці. Проблеми гігієни ставились активно галицькою педагогікою х років. За школою тут визнавали головну роль вона повинна була закладати основи всієї санітарної праці і оздоровлення побуту Перший український, 1938: 30]. Така орієнтація видається доцільною і сьогодні. Щоденне перебування дитини усім ї і школі дає можливість широко застосовувати метод приучування, що для прищеплення дитині корисних гігієнічних навичок має вирішальне значення. Цей метод ґрунтується на особливостях фізіології якщо дитину невтомно, щоденно і послідовно спонукати до виконання певних гігієнічних дій, наприклад, до руханки вранці, до миття рук, нормальної посадки за партою тощо, то це дасть набагато більше користі, ніж голослівні розповіді і рекомендації. У цей спосіб формується звичка гігієнічної поведінки, що є, як відомо, другою натурою. Існує, зрештою, переконання, що гігієни і уваги до власного здоров'я до певного віку треба навчати лише практично Перший український, 1938: 117]. Саме в дошкільному віці виробляється життєвий ритм, що включає момент харчування, прогулянок, сну, забав, схильності до порядку і чистоти тощо. Ці моменти поєднуються з процесом становлення характеру, що пізніше виллється у витривалість, чіткість, підприємливість, ініціативність. Все це – предмет найперше сімейного виховання. Звичайно, гігієнічне виховання в школі дасть добрі наслідки, якщо сам педагог має віру і волю щодо нього. На жаль, такі якості сучасного вчителя є дефіцитними. Потрібна, отже, переорієнтація загального світогляду вчителя – з функції інформацієдавця на функцію організатора діяльності дитини і носія прикладу, "еталону" бажаної гігієнічної поведінки. За таких умов шлях плекання дитиною свого здоров'я лежить через а) засвоєння мінімуму інформації про природу організму та способів його удосконалення і б) багаторазовості застосування здоровоохоронних знань на практичному рівні. На такому підході повинні також будуватися відповідні програми для студентів, які готуються до роботи в школі. Переорієнтація свідомості людини із "стихійної" боротьби проти своїх захворювань на плекання власного здоров'я за участю самої особи є глобальною тенденцією нашого часу. Вона спирається і на досягнення медицини, але також і на загальний розвиток культури. В останні часи ця тенденція зумовила появу і спеціальної згадуваної вже науки - валеології. Повсюдно ця переорієнтація свідомості розпочалася ще в першій половині XX століття (Там само. Проте в нас за комуністичного режиму вона носила суто формальний характер, бо людина була, хоч і на мізерному, але на "повному" державному утриманні. До того ж, ця переорієнтація передбачала наявність у людині волі і характеру, а ці якості в ті часи були вельми дефіцитними. Торкаючись сфери здоров'я, не можна оминути гігієни статевого життя. Із низки проблем тут виділимо бодай одну – проблему абортів. Певною мірою вона є прихованою, і лише медики володіють жахливими даними на сто вагітностей сьогодні припадає до 95 абортів. Важко заперечити, що такий жахливий стан має фатальне значення для всієї родини і для її репродуктивної функцїї. З одного боку, якщо людина істота двоєдина – має тіло і душу, – то і "продовження її" вже в зародку – має таку саму природу. Сучасні дослідження спонукають до визнання, що зародок людини від самого зачаття в тілі матері є автономним, володіє власним електромагнітним полем, втілює в собі окрему матеріальну і духовну сутність (т.зв. "ембріональні поля. Звідси руйнування
зачатого життя в тілі матері є вбивством живого організму і підлягає підкатегорію гріха. Важко бути тут категоричним, бо і гріх християнин вимушений іноді братина себе, коли опиняється перед вибором між злом меншим і злом більшим. Таким є вчинок аборту, який може бути виправданий лише загрозою смерті матері, але ніколи його не можуть виправдати менш значущі обставини, а надто бажання уникнути відповідальності за власний безхарактерний вчинок. З іншого боку, оскільки зародок органічно все ж поєднаний з материнським лоном, то таке вбивство вражає теж і її фізичне тіло (залишається виразка, і її духовну субстанцію. Руйнування започаткованого життя калічить і тіло, і душу матері, її лоно втрачає свої життєтворчі сили та орієнтації і засвоює тенденцію до смерті, прагне її наближення, стає носієм "фантому смерті, що позначається на її власному здоров'ї (передчасні онкологічні жіночі захворювання) та на здоров'ї пізніше народжених дітей. Існують навіть припущення, що цей фатальний вплив організму жінки поширюється на здоров'я чоловіка, який живе з нею. Катастрофічні дані проте, що на 450 тисяч доношених вагітностей народжується до 160 тисяч дітей з вродженими, часто несумісними із життям вадами, не слід пояснювати лише екологічними умовами. Логічним буде й інше припущення розгнуздане статеве життя, що супроводиться негативним ставленням до можливого зачаття, є у своїй основі протиприродним і руйнує саму репродуктивну функцію як жінки, такі чоловіка. Із сказаного випливає, що природа людини вимагає справедливості і потребує, щоб розум керував нею, опікувався нею. Ця потреба втілена у християнській філософії догляду за тілом, зокрема, у дотриманні постів, у вимозі вести себе завжди стримано, в культі працьовитості тощо. Саме такий стиль життя веде до перемоги духу над тілом, але ця перемога дається легше, якщо тіло здорове. У пошуках джерел здоров'я Природа пропонує людині великий ресурс здоров'я, але він функціонуватиме лише за умови його нормального застосування і раціонального тренування. У багатьох країнах світу школи пропонують спеціальні предмети, що стосуються догляду за власним здоров'ям (США, Австралія, Канада, Японія та ін.). Існує така рекомендація викладати валеологію ("валео" – бути здоровим) із боку МОН України нашим школам. Проте інерція мислення, невпорядкованість змісту освіти, відсутність справжніх фахівців у тій справі, а найбільше – відсутність духовного ґрунту в суспільстві для таких заходів дуже заважають. Вельми помітним і вартим уваги арсеналом засобів оздоровлення тіла і душі володіє християнство. Серед пропонованих ним чинників звернемо увагу на піст, що має, зрештою, під собою дохристиянську філософію. Бо ще Гіпократ, що спирався на досвід минулих віків, серед цілющих заходів називав голод, рослинні харчі, ніж хірурга і "як останній" – вогонь. Метою посту було очистити тіло до такої міри, щоб у ньому могла запанувати душа. Навіть Христос відповідно до традиції постив перед своїм Великим подвигом – 40 днів. За рекомендаціями більшості релігій під час посту пропонується уникати харчів тваринного походження, а часом відмовлятися і від іншої їжі, крім води і фруктових та овочевих соків. Українські монахи в XVII столітті у їжу вживали біб, сушені на сонці оливки, цибулю та іншу городину, двічі на день з'їдали по шматку хліба, а в понеділок, середу і п'ятницю їли лише один раз. Особливо стримано щодо харчів монахи вели себе під час великого посту (40 днів перед Великоднем, коли вони їли один раз на два дні. Дотримання постів є важливим елементом юдейського віросповідування. Постійно практикований піст передбачає виключенням яса, птиці, риби, яєць, але від посту звільнялися
хлопці до го – і дівчата до го року життя, а також вагітні жінки і матері, що годують грудним молоком немовлят. Людина, яка постить, зміцнює свою духовність, наближається до Бога. У такому стані легше просити ласки Божої, прощення тощо. Варто відзначити, що юдейський календар передбачає пости, які пов'язані із значними, здебільшого трагічними датами в історії єврейства. Цим релігійна практика посту ведене лише до єднання з Богом, алей до утвердження національного самоусвідомлення людини. Велике значення мають пости і в ісламі. Найважливішим із них є "Рамадан. Тут теж підкреслюється його фізичне, духовне і релігійно-національне значення саме він – цей піст – виділяє мусульман серед інших спільнот світу. "Рамадан" триває один місяць і має відповідні приписи (не їсти від сходу до заходу сонця тощо. Як засвідчують дослідники, у деяких народів Південної і Середньої Америки ще до ХІХ століття голодування застосовувалося (навіть проходили змагання на випробування голодом) як чинник виховання молоді. Вважалося, а зрештою це згодом підтверджено і серйозними дослідами, що піст є корисним як для здоров'я, такі як засіб виховання волі. Зокрема, поширеними є рекомендації постити (нічого не їсти) протягом одного дня. При цьому рекомендується споживати лише воду – до 1 літра, або соки – моркви, буряка, яблук тощо [Зощук С,
1984]. Про голодування як засіб очищення і оздоровлення тіла існує, як відомо, і велика кількість медичної літератури, а також джерел, що відбивають народний досвіді народну філософію у цій сфері. Нова модель здоров'я і хвороби" Слова, винесені у підзаголовок, є назвою книжки американського лікаря, прихильника альтернативної медицини [Вітулкас Д, 1997]. Пропонований уній погляд на організм людини і на природу хвороби видається не тільки цікавим, алей безпосередньо стосується виховання і самовиховання, а відтак дає підстави висунути суттєву педагогічну гіпотезу, яку запропонуємо в кінці підрозділу. Отож, для початку – міркування доктора Дж.Вітулкаса. Будова людського організму. Людський організм включає в себе три рівні структури ментально-духовну, психічну і матеріально-фізичну. Вони складають цілісну систему, що прагне до чистоти, гармонії і рівноваги, що і є здоров'ям (див. схему 11). Порушення гармонії і рівноваги є хворобою. Припускається також, що певний розлад гармонії може виникати і на якомусь окремому рівні, а відтак і "мандрувати" з одного рівня на інший. Оскільки названа праця стосується філософії медицини, то звідси і суто медичний висновок будь-яку хворобу слід лікувати, виходячи з цілості організму, тобто зважаючи на всі стани людини – ментальний, емоційний і фізичний.
Схема 11. Три рівні структури людини духовний (Д, емоційний (Е) і фізичний (Ф.
Зв'язок між рівнями системи має форму ієрархії, вершину якої складає ментально-духовний рівень. Пошкодження, пригнічення чи руйнування його веде до знищення всього людського в людині і зводить її до рівня тварини. Другу за важливістю позицію займає емоційно-психічний рівень і третю – наше фізичне тіло.
Ієрархізм пронизує і самі рівні структури людини, хоча він найбільш доступний для
вивчення у нашому тілі. Заданими Дж. Вітулкаса, найближче до "центру" розташовані нервова та серцево-судинна системи, а найбільш віддалені від нього – слизові оболонки і шкіра. Компоненти структури організму. Тіло є лише частиною людини. Воно найбільш доступне нашим відчуттям, атому привертає найбільшої уваги. Правдоподібно, що саме цей рівень людини – її фізичний компонент – є дійсно найбільш вивчений, зокрема анатомією та медициною. Проте, саме таке вивчення позасистемним баченням людини і зв'язків між рівнями у її структурі певною мірою знецінює вартість цих досліджень [Вітулкас Д, 1997: 81–82].
Емоційно-психічний план породжує і реєструє емоції у межах двох полюсів любов – ненависть, радість – сум, спокій – тривога, довір'я – недовір'я, сміливість – страх, захищеність – беззахисність тощо [Вітулкас Д, 1997: 76]. Наші постійні відчуття дуже часто репрезентуються проміжними характеристиками між цими полюсами. Ознакою емоційного здоров'я є домінування рівноваги почуттів з перевагою позитивних емоцій, які, власне, й дають відчуття щастя. Навпаки, домінування негативних емоцій засвідчує відсутність здоров'я на емоційному рівні. Вони породжують відчуття нещастя. Стійкі позитивні емоційні стани зумовлюють у людині також відчуття єдності і цілості власної натури, її спільності зі Всесвітом, з іншими людьми. Один з головних таких станів – любов – зближує і об'єднує людину з соціальним і природним довкіллям. Відповідно ненависть руйнує єдність і союзи, породжує почуття самотності та ізольованості людини. До емоційно-психічного плану автор відносить і підсвідомість та інтуїцію. Ця сфера психічного життя людини є вмістилищем і зосередженням негативних вражень, що часто керують нею. Здорова людина реагує на світі не дозволяє відчуттям "вживатися" в її свідомість. Вони утримують її "чистою" і "легкою, що не сковує їхньої свободи. Найвищою частиною ментально-духовного рівня (його "серцевиною) є, власне, духовність, зародки якої, бодай у "дрімотливому" стані, знаходяться в кожній людині, хоча не у всіх набувають розвитку. Вона (духовність) – резерві джерело еволюції людини. Це місце в її структурі відає найпотаємнішими і незбагненними питаннями життя, зокрема, відповідями на такі з них "Хто я "Куди я йду "Яка мета мого життя "Що таке Бог "Що таке істина [Вітулкас Д, 1997: 71–72]. Навіть сама медицина (розвиток її зумовлений страхом смерті) є породженням цього компонента натури людини. Позитивний розвиток духовного плану особистості веде до становлення в ній духовної свідомості, почуття гармонії. Негативні зрушення в тій сфері зумовлюють руйнування свідомості і хаос в морально-етичній сфері. "Коли ця духовність, – пише автор, – розвивається природним і здоровим шляхом, то людина переживає глибоке почуття примирення і наснаги на самовіддане служіння. Крім того, духовно розвинута людина переживає глибоке почуття душевного спокою. Проте, якщо духовність розвинута нездоровим чином, з'являються негативні якості, такі як зверхність, зарозумілість, самолюбство, неспокій і гнітюче почуття провини" [Вітулкас Д, 1997:
71–72].
Духовно-ментальний рівень може зазнавати руйнування як безпосередньо під впливом зовнішнього життя, такі шляхом невдалого медичного втручання, коли розлад на фізичному рівні придушують і тим самим "заганяють" хворобу глибше в структуру людини. Нижчим рівнем ментального планує процеси мислення – здатність порівнювати, розраховувати, синтезувати, аналізувати, розуміти, повідомляти, створювати і передавати ідеї, мислити абстрактно тощо. Енергетика організму. Людина складає єдність з природою не лише їжею, повітрям , дією сонячного світла, температурно, алей постійним обміном енергіями зі своїм універсальним середовищем. Вона не лише виділяє різні види енергії, алей одержує їх ззовні, аз ними велику кількість необхідної для життєдіяльності інформації. Ця інформація сприймається людиною у
формі снів. Саме тому сон, правдоподібно, важливіший від їжі. Під час сну людина неначе "купається" в морі тонкої енергії (Дж. Вітулкас), яку іноді ще називають астральним світлом, біоплазмою, універсальною енергією тощо. Людина відчуває величезну потребу в такій енергії і поповнює її запаси за допомогою спеціальних рецепторів. Видається, що цей аспект єдності людини з природою – найменш вивчений. Кожному компонентові структури організму властива своя енергетика. Найбільш вивченою є енергетика тіла електрична, магнітна, теплова, кінетична тощо. Слабко або майже невивченими є енергії ментальна та емоційна. Люди з сильно вираженою ментальною енергією легко, чітко і успішно передають свої погляди іншим, впливають на них. Спостерігається, зрештою, і слабкість ментальної енергетики, що, зокрема, виражається нездатністю ефективно організовувати і передавати свої думки. Є люди, яким легко навіть "вгадувати" чужі думки чи бажання, що, як можна припустити, передається механізмами ментального спілкування. Енергія емоційного рівняє більш очевидною. Сердита людина завжди виділяє енергію агресивності і войовничості. Якщо в гурті людей є двоє, що дуже ненавидять один одного, негативізм їхньої емоційної енергії відчувають також інші, навіть, якщо все відбувається в стані цілковитого мовчання [Вітулкас Д, 1997: 68]. Ще більш відчутною є передача статевої енергії, особливо коли спілкуються двоє закоханих. Любов однієї людини передається іншій за допомогою специфічної емоційної енергії. І, власне, ця – статева – енергетика сприяє почуттю молодості і бадьорості навіть, коли йдеться про людину віком старшу і втомлену. Енергії, з допомогою яких організм на всіх рівнях спілкується з довкіллям, у кожному окремому випадку інші, мають іншу частоту вібрації. Важливо також відзначити, що одержувана ззовні ізсередини позитивна і негативна інформація може надходити окремими каналами, через один із трьох планів ієрархії, проте організм на неї реагує як цілісний, тотально. Наприклад, стресові емоційні стани можуть виявлятися також серцево-судинними, шкірними тощо реакціями. Природа хвороби. Як уже говорилося, хвороба трактується як розлад рівноваги і гармонії організму. Будь-яке захворювання фізичного тіла спричиняє дискомфорт, приковує до себе увагу людини, "поневолює" її, веде до втрати почуття свободи. Звідси і поняття "здоров'я", зокрема фізичне, визначається як свобода від болю. Емоційне захворювання характеризується відходом від емоційної рівноваги. Воно є виявом, з одного боку, крайності в будь-якій пристрасті, що орієнтує людину на застосування деструктивних методів (ревнощі, політичний екстремізм тощо, аз другого, – домінування негативу, особливо, коли він набирає гострих форм апатія, гнів, глибоке незадоволення всім, ненависть, заздрість тощо. "Якщо хтось хоче дізнатися, наскільки він хворий на цьому рівні, належить визначити його негативні почуття. Рамки переліку таких почуттів визначать ступінь захворювання, негативу і нещастя, в яких він живе, – пише Дж. Вітулкас [Вітулкас Д, 1997: 76]. Оскільки емоції підтримуються враженнями, то їх захворюванню сприяють негативні відчуття і образи – сварки в родині, бійки, насильство, несправедливість, вбивство тощо – втому числі і отримувані сьогодні з нашого "демократизованого" екрана. Зрештою, емоційно-психічний план, на думку автора трактованої тут праці, руйнується великою увагою медицини до фізичного рівня лікуючи його, вона "заганяє" порушення рівноваги на вищий – емоційний рівень. Звідси неврози страху, фобійні неврози, депресії і т.п. – всі подібні психічні розлади, характерні для сучасних розвинутих суспільств, але менш характерні для тих суспільств, де медицина не так активно втручається у стан здоров'я. Вважається, що сьогодні увага до емоційної сфери людини і її значення для стану здоров'я дуже занижена. Це стосується не лише медицини, алей культури та системи освіти і виховання.
Побутує, наприклад, фальшива думка, що виявляти свої емоції – ознака слабкості, атому їх слід тримати у "сейфі" власної душі. Тимчасом намагання в дитинстві задушити в собі потребу поплакати згодом обходиться людині дуже дорого. Головним чинником ментально-духовного захворювання є егоїзм, що визначає собою ставлення людини до морально-етичних засад життя. Егоїзм спонукає людину до нехтування самообмеженням, спричиняє зародженню на духовному рівні, а відтак переміщенню на рівень емоцій таких рис душі як жадібність, ненависть, заздрість, цинізм тощо. Стан здоров'я ментального рівня забезпечується і характеризується трьома параметрами ясністю, послідовністю і творчістю. Виходячи з можливості творчого характеру будь-якої діяльності, Дж. Вітулкас визначає дві вимоги до неї а) ця діяльність повинна задовольняти потреби людини, втому числі і її розвитку б) вона повинна служити потребам інших людей в таких же цілях. "Важливо, щоб людина була готова служити іншим такою ж мірою, якою вона готова служити собі. Здорова людина завжди враховує наслідки своїх дій для інших людей"
[Вітулкас Д, 1997: 73–74]. Сьогодні у будь-якому суспільстві зустрічаємо багато людей, що прагнуть наживи, багатств – часто шляхом жорстоких вчинків. Водночас вони розтринькують свої багатства задля задоволення власних поверхових забаганок. Такі люди володіють ментальною ясністю і послідовністю. Але вся їхня "творчість" має егоїстичну мотивацію, вони духовно хворі, служать лише собі. І оскільки це явище є дуже поширеним, то можна говорити про духовну кризу нашого часу. Невпевненість, тривожність, поспіх, байдужість, поверховість, бездушність, конкуренція, агресивність, дратівливість, параноя, злочинність і т.п. – все це наслідки деформацій ментально- духовної рівноваги. Зародження негативних почувань і почуттів пов'язані з відсутністю благородної мети вжитті людини та потреби служіння їй. Бо лише наявність такої мети, зорієнтованої на добро інших, звільняє людину від егоїзму і породжених ним захворювань душі. Егоїст – людина, яка зазнає великих мук, коли піддають сумніву її значущість і її досягнення. Скромна людина від цього не страждає. Жадібна ж важко переносить самі випадки втрати можливості збагатитися, нажитися. Тим більше їй важко, якщо реально зазнає матеріальних втрат. "Чим сильніші егоїзмі самолюбство людини, тим більше в неї можливостей для психічного краху" [Вітулкас Д, 1997: 99]. Натомість зразками міцного духовного здоров'я, якими захоплюємося, є життя святих, що зуміли подолати в собі егоїзмі підпорядкували себе служінню Богові та іншим людям. Людина, що наближається до такого стану, осягає спокій і щастя, хоча нерідко стає предметом негативного ставлення збоку інших, бо турбує їхнє сумління. Стан духовного здоров'я, отже, може бути осягнутий лише свідомими зусиллями людини, тимчасом як стан здоров'я фізичного дається нам часто від народження [Вітулкас Д,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал