Омелян Вишневський теоретичні основи



Скачати 28.02 Kb.

Сторінка27/45
Дата конвертації03.12.2016
Розмір28.02 Kb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   45
недостатню участь чоловічого елемента у вихованні. Наші молоді батьки дуже часто виховують своїх дітей "по-жіночому". Фемінізація виховання призводить до того, що всім ї і в школі дитині все важче зустріти прийнятний для себе взірець чоловічої поведінки. Вчителька не може бути таким взірцем для хлопчика. Йому потрібен еталон чоловічий. На думку В.Кравця, хлопець, який в дитячі роки не одержав необхідного чоловічого виховання, заздалегідь прирікається на млявий, астенічний розвиток, на зайві злами і тріщини в характері Кравець В, 1995: 65]. Ця ситуація спонукає до певних заходів, спрямованих на оберігання автентичності понять "мужності" і "жіночості. Не можна зраджувати природі. Суспільство потребує і чоловіків, і жінок – такими, якими їх створила природа. Коли жінка буває до кінця жінкою, вона становить більшу цінність, ніж тоді, коли грає роль чоловіка – до такого висновку прийшов ще Ж.-
Ж.Руссо. Завдання для самоконтролю
1. Чому сучасна родина є переважно нуклеарною?
2. Розкрийте поняття "родина як інститут суспільного виховання. Що означає виховання родинності
3. Як традиційно-християнська стратегія виховання трактує природу родини В чому головна передумова стабільності сім'ї?
4. Назвіть головні особливості української родини в минулому та вкажіть на їх витоки. Яка з цих особливостей видається вам найбільш значущою
5. Прокоментуйте залежність стану родини від морального здоров'я суспільства.
6. Чи можна вважати матеріальний добробут достатньою передумовою оздоровлення родини
7. Розкрийте основні завдання сучасного родинного виховання.
Розділ 22.
Валео-екологічний аспект змісту виховання Єдність людини і природи Людина не є витвором природи. На думку В.Вернадського, вона – сама природа, частина її. В цій єдності людина пов'язана, зрештою, із живою, із мертвою природою, настільки, що без них існувати не може. Вона мусить постійно одержувати їжу, повітря, матеріально-енерґетичні ресурси для свого життя тощо. Про тісну єдність між людиною і природою та про глибокий вплив природи на людину свідчить велика (расова) різниця між народами. "Індус, китаєць, бурят, швед, італієць і т. ін. – це різні типи людини, чітко позначені рисами, залежними від природи, серед якої вони жилий живуть, вважав Г.Ващенко [Ващенко Г, 1997: 67]. І саме на таких поглядах – щодо єдності людини і природи – будуються сьогодні не тільки природоохоронні, алей здоровоохоронні концепції. Зрештою, на невизнанні межі між людиною і природою формується також сучасне поняття довкілля, куди відносять усі фізичні, психологічні, соціальні і естетичні елементи, які потрібні для здоров'я – чиста вода і чисті продукти харчування, повітря, житло, наявність зелених масивів, необхідна тиша, нормальне соціальне оточення тощо. Головним, отже, стає принцип трактування середовища в природній та антропогенній цілості. "Людина повинна зрозуміти, – писав

В.Вернадський, – що вона не є чимсь випадковим, незалежним від довкілля (біосфери чи ноосфери) вільнодіючим природним явищем. Вона репрезентує неминучий вияв великого природного процесу, що закономірно триває протягом щонайменше двох мільярдів років"
[Вернадский В, 1989: 67]. Порушення людиною принципу єдності з природою є головною небезпекою її виживання. З якогось часу, розвиваючи свою господарську самовпевненість, людина протиставила себе природі, що згодом виразилося відомим гаслом "Намне варто чекати милостей від природи, наше завдання – силоміць взяти їх у неї. За цих умов людина почала ставитись до природи, як до свого ворога, якого треба "змусити, "завоювати, "знищити" і від якого треба взяти все, що тобі заманеться. Формуванню такої споживацької свідомості сприяв і раціоналістичний, відчужений від людини, характер точних науку столітті, різні концепції яких намагалися подробити світна "об'єкти" і розкласти на споруджені ними полиці. Цьому світогляду, як відомо, В.Вернадський протиставляє натуралістичний погляд, що розглядає всю природу у єдності, не виключає людину з неї і робить її "присутньою" у процесі будь-якого дослідження. Саме тут знаходимо і витоки сучасної ідеї гуманізації точних наук. Розрив між людиною і природою не був характерним для науки у минулому. Навпаки, людина відчувала свою близькість до Природи і свою єдність з нею, що позначилося на деяких релігіях, де тварин трактують і досі "як наших молодших братів. На думку В.Вернадського, натуралістичний погляд повинен зблизити знову гуманітарне і фізико-математичне пізнання. У широкому сенсі примирення людини і природи є сьогодні єдиним шляхом для вирішення головних екологічних і здоровоохоронних проблем. Проте це примирення не може ґрунтуватися лишена простому регулюванні утилітарно-господарської діяльності людини, а будуватися на збалансованості фізичного й духовного сприймання і буття її та природи. Людина вкорінена у два начала – матеріальне і духовне. Перше – пов'язане з біологічними потребами, що не виходять за межі потреб усіх живих організмів і які можуть трактуватися як матеріальні харчування, дихання, забезпечення житлом, одягом тощо. Друге – втілює в собі цивілізованість людини, процесі наслідок її "олюднення, відхід від суто тваринної природи, що передбачає також усвідомлення нею потреб такої поведінки, яка була б зручною не лише їй, алей іншим, а також природі. Ця двоєдність людини зумовлює потребу засвоєння фактично двох систем цінностей – тих, які регулюють поведінку у різних сферах суспільного буття, і тих, що визначають ставлення до матеріального середовища, з яким поєднане тіло людини, її матеріальне існування і матеріальна діяльність. Досьогочасні системи цінностей, наприклад, та, що відбита в
Катехизисі, зорієнтовані переважно на зміст одного способу життя людини – духовного, а звідси і морального, соціального тощо. У другій половині XX століття все актуальнішою стає також система цінностей, що відбиває стосунки людини і природи. Зрештою, й протиставлення цих систем є досить умовним, бо духовність людини – її ідеалізм – невіддільна і позначається як на її суспільному, такі на матеріальному житті. З цього випливає, що і догляд за здоров'ям людини і догляд за здоров'ям природи мають в собі багато спільного. І навіть більше. Природа завжди є виразником і духовного, вона носій духовних цінностей і в цьому сенсі виступає також як чинник виховання людини. Такими поглядами зумовлена і проблематика цього розділу. Вона вирішується втрьох площинах а) проблеми, що стосуються здоров'я самої людини б) проблеми, що відбивають стосунки людини і природи в) проблеми, що трактують процеси становлення природоохоронної свідомості людини (освіти, виховання) та вказують на загальні виховні можливості самої природи. Людина – "споживач природи"
Єдність людини і макроприроди позначається на тому, що вони поділяють і добро, і зло, здоров'я і хвороби, розквіті занепад. І якщо людина, будучи універсальним інтелектом
(В.Вернадський), не дбає про свою власну природу, то, отже, недивно, що вона так само ставиться ідо макроприроди. Глобальне потепління, кислотні дощі, парниковий ефект, руйнування озонового шару, міський смог, забруднення вод, занечищення землі нафтопродуктами та відходами від їх спалювання, отруєння продуктами і викидами хімічних заводів, пересичення ґрунтів пестицидами й гербіцидами, деформація і нищення гумусу, порушення природного балансу між землею, водою, полями, лісами, повітрям – усе це найочевидніші симптоми хвороби нашої Великої природи. До них, зрештою, слід додати епізодичні, але все частіші техногенній природні катастрофи тощо. Проте, якщо вдуматися, то ці захворювання" Макроприроди є наслідком діяльності людини у її гонитві лише за матеріальним комфортом, бо для душі науково-технічний прогрес не дає нічого. Процес "захворювання" Макроприроди, звичайно, має глобальний характер, але ми тут, як завжди, попереду. Природа нашої землі була завжди до людини прихильною – своєю родючістю, кліматом, краєвидами, чистими ріками і озерами, лісами, флорою і фауною тощо. Тому наші предки, не відаючи про космічні кораблі і систему Internet, жили у єдності з Нею, формувалися як природолюби. Багато від цього ставлення українця до Природи позначилося і на його характері.
Науково-технічний прогрес значно змінив ці стосунки сильний вплив на них здійснила також специфіка нашого життя за умов комуністичного режиму. Гігантоманія і свідомо-хижацьке ставлення до землі призвели до знищення Степу, Дикого поля, Дніпра. Недолугі плани "меліорацїї", зумовлені низькою продуктивністю колгоспного господарства, створення так званих "водосховищ, що заболотили і поховали під собою великі масиви найкращого у світі чорнозему підпорядкування нашого господарства імперським (союзним) структурам, що призвело до появи численних низькопродуктивних хімічних, металургійних та гірничих монстрів, чорнобильська катастрофа – все це логічний наслідок непросто господарювання, а господарювання чужої щодо природи людини, матроса з маузером. Проте, найгірше, що залишив після себе комуністичний режим в тій ділянці, – "корозія гумусу духовного" (П.Кононенко), відчуження людини від Природи, від власної землі, яка стала нічиєю. Людина стала "перекотиполем, не вкоріненим у власну територію. На нашій землі запанував "всесоюзний експлуататор" землі, який не рахувався з природою, а відтак десь підсвідомо ненавидів її та переніс це північне вороже силове ставлення до довкілля на беззахисну природу України. Так, глобальний господарський (науково-технічний) прогрес взагалі, і наше "господарювання, зокрема, призвели до того, що "людина й природа стали антагоністами"
[Кононенко Па Україна в цьому контексті – ще й пограбованою світовою старчихою, що зависла над прірвою [Кононенко ПІ все це – невід Бога, а від самої людини, яка в погоні за міфами та матеріальним ілюзорним комфортом забула про Нього. Чорнобильська трагедія вдарила поздоров ю нашого народу, алей примусила схаменутися та обмежити свою самовпевненість тих, які задля "прогресу" всього людства готові були його погубити. Життя спонукає нас задуматися глибше над перспективами – куди йдемо і чого варте суспільство, якщо його доля вирішується кастою злочинців. Неволя руйнує здоров'я і людини, і природи. Сучасний стан нашої природи є, отже, більшою мірою наслідком нашого підневільного життя. Мусимо визнати, що й решта людства в цій ділянці зайшла надто далеко. Оптимістичним тут можна вважати лише факт, що природа завжди готова сама себе відновити і оздоровити та
відродити. Вона не вимагає спеціальних зусиль людини, вона лише просить пощади. Як справедливо зауважують дослідники "не треба занадто опікувати природу, бо це зменшує її внутрішні сили. Природа може сама відновлюватися і примножуватися" [Ігнатенко П. та ін.,
1997: 53]. Але їй треба дати шанс. І щадити її повинна найперше наука вона покликана замінити своє хижацьке ставлення до природи – на партнерське. А відтак і кожна людина – шляхом виховання і "олюднення" повинна повернутися до неї обличчям як до частини себе самої.
Людина і її власне здоров'я Переживаємо процеси звільнення людини і відродження її душі та тіла. Повернення до ідей гуманізму передбачає відродження культу здоров'я і фізичної краси людини, гармонійного розвитку. Слабкість і немічність негативно впливають на свіжість мислення, на почуття, волю. Дбати, щоб у здоровому тілі була здорова душа (mens sana in corpore sano), – радив ще знаменитий римський сатирик Ювенал. А в епоху Просвітництва Ж.-Ж. Руссо знову повертається до цієї думки чим слабше тіло, тим більше наказує, а чим воно сильніше, тим слухняніше є духові. Сьогодні здоров'я перестає бути лише "справою держави" – сама людина повинна дбати про це, бодай тому, що лікування хвороб передбачає значні матеріальні витрати. Здоров'я більше не "даруватимуть" – його треба плекати самому ще змалку. Звідси і потреба виховання в дітей уміння доглядати за власним здоров'ям – вести здоровий спосіб життя, займатися спортом, дотримуватися правил гігієни, уникати шкідливих для здоров'я звичок і вчинків тощо. Здоровий спосіб життя, як вважають, це – поняття і соціальне, і моральне, і педагогічне. Пізнай себе" і "сотвори себе" – такими були гасла древніх, що випливали не лише з їхньої мудрості, алей з самої природовідповідності життя людини. Неосвіченість і байдужість щодо свого здоров'я, повна "відчуженість" від нього, неувага до свого тіла, психіки, духу, розуму тощо – все це надбання однобокої цивілізації і "хлівного" способу життя, що в кінцевому результаті ведуть людину до деградації. Поширення здоровоохоронної культури набуває сьогодні дуже актуального значення. Лише вона може допомогти людині відслідковувати "передхворобні" стани, що виявляють себе не стільки больовими відчуттями, скільки через настрій, незадоволенням собою і навколишніми людьми. Ніхто, крім самої людини, не може краще зауважити такі стани. Сучасна світова медицина все більше утверджує думку проте, що здоров'я забезпечується не лікуванням, а вчасним попередженням хвороб. Добревідомі також міркування російського фізіолога І.Павлова з приводу того, що людина могла б жити до 100 років, якби вона своєю нестриманістю, своєю непорядністю, своїм злочинним ставленням до власного організму сама не вкорочувала свій вік. Чинить вона це через байдужість, безхарактерність, але часто також через відсутність уній здоровоохоронної культури. Види здоров'я Можна говорити прорізні види здоров'я: а) фізичне, що визначає повноцінне і правильне функціонування організму б) психічне, що зумовлює рівновагу і нормальне протікання психічних процесів в) духовне - як прагнення до ідеалу, що є головним джерелом сили і енергії людини. З певною мірою умовності до видів здоров'я можна віднести також правове здоров'я, що засвідчує ставлення людини до правових норм суспільства, та соціальне, від чого залежить безконфліктна взаємодія з довкіллям. Як засвідчують дослідження, стан усіх названих видів
здоров'я у наших дітей, які стосовно всього нашого суспільства, дає серйозні підстави до занепокоєння. Маємо переконливі статистичні дані про наявність порушень у сфері фізичного здоров'я. Соціальний розвиток школярів вирізняється агресивністю, відчуженістю дітей від батьків, грубістю у спілкуванні тощо. Помітні відхилення спостерігаються в психічній і, особливо, в духовній сферах, де зазнали глибинної девальвації поняття честі, сумління, доброти, терпеливості. Між різними аспектами (видами) здоров'я існує тісний і прямий взаємозв'язок: хвороба фізична часто є чинником дисгармонії психічної, емоційної і соціальної. Заданими деяких досліджень, у половини хворобливих дітей спостерігаються проблеми з вихованням. Серед породжуваних фізичним нездоров'ям явищ – схильність до наркотичних речовин, алкоголю, куріння, лихослів'я, статева розпуста, брутальність у поведінці. Нервово-психічне навантаження, посилене зовнішніми чинниками, призводить до п'ятикратного збільшення показника вживання наркогенних речовин (тютюн, алкоголь, наркотики. Заданими тих же досліджень 21 % п'ятикласників виявляють схильність до куріння, 17 % – до алкоголю. Ці дані, зрештою, особливо вражають у старших класах 57 % учнів курять, 56 % – вживають алкоголь. В ряді сфер суспільного життя спостерігаємо сьогодні і поширення правового нігілізму, про що даних маємо вдосталь [Оржеховська В, 1997: 88–191]. Педагогічне середовище, які родинне, може розвивати прагнення дитини до самоудосконалення, до зміцнення свого здоров'я або навпаки – заважати його становленню. Реальність така, що в школі сьогодні діти втрачають здоров'я. Бо, як вже мовилось, жоден європейський народне ставиться до здоров'я своїх дітей так безжалісно, як ми, силуючи їх годинами, днями, тижнями, місяцями і роками сидіти непорушно за партою і вдавати, що їм усе тут цікаво. Відповідно до проведених досліджень, простудні захворювання, гіпертонія, міокардити, гастрити, коліти, вегетосудинні дистонії, астенія, виразкова хвороба, сколіози, кіфози, а також безліч психічних, соціальних, духовних, правових тощо відхилень – усе це наслідок несприятливого режиму роботи школи поза всяким сумнівом він ослаблює організмі знижує його відпірність. Нерідко і прямої шкоди здоров'ю дітей завдають невідповідні меблі, освітлення тощо. В свою чергу, перераховані захворювання часто є причиною негативних зрушень у поведінці дітей (Там само. Великої шкоди здоров'ю наших дітей завдають і методи навчання у школі, що передбачають "тихосидіння", яке не компенсується відповідними рухами на перервах і на уроках руханки. Таку школярів порушена постава, 18% – погіршений зір, у 38% – зайва вага, у 2% – підвищений тиск [Оржеховська В, 1997: 88–191]. Серед причин такої ситуації дослідники називають погіршення матеріального стану, зниження можливостей займатися фізичною культурою і, водночас, – психоемоційні перевантаження. Як виявляється, "при вступі до школи рухова активність дитини знижується наполовину із кожним навчальним роком її дефіцит зростає"
[Оржеховська В, 1997: 88–191]. Навіть у дітей з відносно повноцінних сімей відсутні яскраво виражені прагнення бути здоровим. Головні чинники догляду за здоров'ям
Здоров'я не можна сприймати як щось кимсь дане задарма. Це само собою зрозуміло. Про здоров'я людина повинна дбати свідомо і докладати відповідних зусиль, аби ці прагнення здійснилися. Тому першим і головним чинником, що вирішує долю і стан здоров'я, є воля самої людини. У так званій Оттавській хартії зміцнення здоров'я (1986) підкреслюється, що охорона здоров'я – це турбота про себе самого і про тих, хто оточує тебе. До навичок, що забезпечують
здоровий спосіб життя і саме здоров'я, відносять також вміння приймати рішення, критично мислити, підтримувати добрі стосунки з навколишніми людьми, здатність давати собі раду в різних життєвих ситуаціях тощо. Ряд зарубіжних авторів, які досліджували шляхи зміцнення здоров'я, відзначають велику залежність стану здоров'я від самосвідомості людини і можливості її самореалізації, стану її громадських зацікавлень тощо. Звідси – природний висновок, що здоров'я і здатність вести здоровий спосіб життя формуються як компонент цілісного гармонійного і міцного характеру людини. Деякі особливості поведінки людини вказують на це з особливою очевидністю, наприклад, рухливість, урівноваженість, координованість рухів, самоопанування при зустрічі з невідомим тощо. І саме глибинним поєднанням здоров'я людини і її характеру зумовлена однозначність твердження, що здоров'я мусить стати найперше предметом власної уваги і власної волі. Людина повинна навчитися володіти власним тілом і бути господарем свого інтелекту та своєї поведінки. Безхарактерна особа виявляє у догляді за своїм здоров'ям певну байдужість і нехіть. Дуже часто навіть профілактичні вимоги лікарів сприймаються неохоче із обуренням. Тимчасом різні заходи підтримки фізичного стану вимагають не лише згоди, алей волі, витривалості, наполегливості. Ці чинники, як відомо, іноді здійснюють "диво, повертаючи до життя безнадійно хворих та інвалідів. Легковажність щодо власного здоров'я – це не завжди наслідок заклопотаності, це часто вияв звичайних лінощів чи байдужості. Ось чому охорона здоров'я – це також проблема педагогічна. Такою вона постала вже на Першому українському педагогічному конгресі 1935 року, де ставилося питання виховання в людині відповідальності за своє власне здоров'я та здоров'я інших людей Перший український, 1938: 117]. Серед зовнішніх чинників охорони здоров'я дитини слід назвати найперше сім'ю, школу і місце праці молоді. Фізичне здоров'я – на основі вроджених даних – зміцнюється або руйнується вже в перших стосунках з матір'ю, з близькими. Рівний, добрий психологічний клімату родині сприяє становленню повноцінної психіки дитини. Гартування і обтирання холодною водою, розумний стиль одягу, рухові вправи і масажі тощо – все це надійні і корисні засоби, до яких може вдатися мати. Народна педагогіка і народна творчість, якщо до неї уважно придивитися, підказувала матері такі засоби (наприклад, "Кую, кую чобіток, що, фактично, є масажем рефлексогенних зон п'яток тощо. Вже в перші роки життя у процесі рухових вправ дитина відчуває м'язове задоволення (повзання, перекидання тощо. З 2-3 років життя дитині прищеплюють певні гігієнічні навички. Далі буде вихід у природу і спілкування з нею, на чому постійно наголошували Г.Ващенко, С.Русова, В.Сухомлинський та ін. З цього спілкування дитина черпає і своє здоров'я, і вчиться любити саму природу. Серед чинників охорони здоров'я дітей все ж ідеальним вважають школу. Доведено, що інвестиції, вкладені в охорону здоров'я через школу, є найбільш вигідними. У школі маємо можливість здійснювати імунізацію, додаткове введення мікроелементів, статеву освіту, домагатися відповідності харчування і медогляду, протистояти вживанню тютюну та наркотиків, попереджувати СНІД тощо. Школи розвинутих країн сприяють охороні здоров'я також шляхом широкої освітньої роботи – валеологічної, економічної тощо. Зрештою, найпершим завданням нашої сучасної школи є хоча б не шкодити здоров'ю дитини. З цією метою школа повинна здійснити бодай кілька суттєвих заходів.
1. Перебудувати стиль і методи організації процесу едукації – найперше шляхом відмови від традиційних формі режиму діяльності на уроці, коли діти сидять практично нерухомо протягом всього уроку, весь день, тижнями і місяцями, а вчитель "навіює" їм знання. Тут немає інтенсивної праці дитини, але є дуже шкідливе для здоров'я сидіння за партою без руху. Доцільний, отже, перехід до такого стилю діяльності, коли учень може самостійно
виконувати навчальні завдання (задачі) у стані повної свободи не тільки сидячи нерухомо, ай стоячи, ходячи, якщо дозволяють умови, – лежачи "по-домашньому" на долівці, застеленій килимом. Дитина повинна мати змогу самовільно змінювати позицію. Зменшення учнів у класі сприяло б вивільненню потрібної для цього площі.
2. Школа повинна розвантажити від зайвої інформації свої навчальні плани і програми. Йдеться про значне скорочення інформативного навчання, про інтеграцію навчальних предметів, щоб загальна кількість їх становила 7-10 у початкових класах і 10-12 – у старших, як це характерно для європейських шкіл.
3. Сучасна українська школа повинна повернутися обличчям до фізичної культури та до вимог гігієни, про що мова піде окремо. Нарешті, стан здоров'я людини залежить від того, якою працею вона зайнята і в яких умовах працює. Тут значення мають багато чинників матеріальні умови, гігієна і безпека праці, стосунки з керівництвом та оточуючими людьми тощо. Особливу вагу у підтримці здоров'я маєте, що іноді називають "груповим мікрокліматом. Якщо він будується на стосунках егоїстичних, лише матеріальних, то це часто призводить до конфліктів, заздрості, інтриганства, страху і непевності у собі, а все це – сприятливий ґрунт для розладу здоров'я – навіть фізичного. Навпаки, якщо у середовищі працюючих людей панує гуманізм, інтелігентність, духовність, коли вони об'єднані якоюсь вищою метою, то тут пануватиме оптимізм, гарний настрій, почуття гумору, віра в себе і в сенс власної праці. Це – запорука доброго здоров'я. Фізична культура і здоров'я Потреба руху є в людині вродженою. Саме вона змушує чемну на щойно скінченому уроці дитину гасати коридорами, стрибати, зчиняти галас, тікати і доганяти тощо. Це – ще дитина, і потреба руху в ній не заглушена. Вона діє стихійно. Проте, пройде часі доросла людина, що пройшла у школі каторгу "тихосидіння", зруйнує в собі цю потребу руху. Навіть одержавши можливість для відпочинку в русі після виснажливих лекцій, вона не скористається нею. Це відчувається під час навчання учителів на курсах підвищення кваліфікації вони нарікають нате, що довго сидіти важко, але на перерві не встають. Подібне спостерігається вже і в старшокласників. Потреба руху – це здорова потреба, а відсутність її засвідчує про нездоровий спосіб життя. Як зауважував С. Гайдучок Перший український, 1938: 181] стародавні греки розробляли систему фізичних вправ, йдучи за покликом природи. Потреби руху вони навіть нормували державними законами (Лікург у Спарті, 880 р. до Хр.; Солон в Афінах, 594 р. до Хр. та ін.). Платон закликав до рівномірного виховання духу і тіла та вимагав допустити до фізичних вправі жіноцтво. Наше ставлення до фізичної культури за комуністичного режиму було специфічним. У школі на неї відводилося 1–2 години на тиждень. Особлива (державна) увага зосереджувалася на пошуках рекордсменів, а звідси і "нормативоманія": йшлося про традиційне плекання стандартизованих "бійців революції" і використання фізкультурних досягнень з метою прославлення "досягнень соціалізму. Таким чином, фізичне виховання слугувало не потребам організму кожної дитини, а потребам ідеології і намірам партії. Це було очевидним свідченням, що фізична культура може трактуватися і як засіб реалізації природної потреби людини в русі – як запорука її особистого здоров'я, і як засіб підготовки народу до боротьби за панування над іншими народами або самооборони. Сьогодні ми також стоїмо перед вибором свого шляху у фізичному вихованні. Зокрема, доходимо висновку, що воно повинно приносити ще й радість та задоволення,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал