Омелян Вишневський теоретичні основи



Скачати 28.02 Kb.

Сторінка21/45
Дата конвертації03.12.2016
Розмір28.02 Kb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   45
Серед названих вище національних цінностей сьогодні на особливу увагу заслуговують відродження національної (історичної) пам'яті та національної гідності. Кожна людина, які кожна нація, розвиваються у просторі і часі. І те, куди вони рухатимуться у перспективі, задається лінією їхнього розвитку у минулому. Якщо бачення цієї лінії (вектора руху) немає, то людину чи націю можна легко повернути куди завгодно. Якщо ж таке усвідомлення є, якщо воно стійке, то всупереч труднощам і людина, і нація розвиватимуться в продовження заданого історією напрямку, своєю історичною дорогою. Так діє національна історична) пам'ять. Стає, отже, зрозумілим, чому так наполегливо нас її позбавляли, і чому повернення історичної пам'яті – справа неабиякої ваги для долі нації. До чинників відновлення історичної пам'яті належить усе, що відбиває історичний шлях нашого народу, його боротьбу за волю аж до сьогоднішнього дня, його злети і поневіряння в ярмі чужинських народів. Таку інформацію у школі несуть історія, література, народна творчість, музичне і малярське мистецтво, історія культури тощо. Жахливим засобом етноциду було формування в людини почуття національної меншовартості, що водночас культивувало повагу до "старшого брата, навіювало переконання в перевазі інших народів над нами. У самому слові "малороси", яким нас називали недруги, є щось зневажливе. Український характері наші традиції постійно були предметом гумору і висміювання. І хоч українець дуже часто був свідомий своєї духовної переваги над поневолювачами, виражати і розвивати її змоги не мав. Цей сприяло виробленню почуття покривдженості, комплексу неповноцінності. Як зауважує з цього приводу І.Гончаренко, затиснуті у підсвідоме почуття не зникають, а лишаються там силою, що нас постійно турбує. Комплекс чужої кривди б'є по нас самих. Це почуття приводить до висновку, що мине здатні жити самостійно і потребуємо "опікуна. Метод духовної експансії чужинців був жахливо простим позбавити український народ всіх ознак культурної самостійності, всіх цінностей, які визначають його обличчя, а що " не забирається" – примусити забути. Цьому сприяла та обставина, що історична доля змушувала нас працювати на інші народи, бути їхніми інтелектуальними донорами. Духовна експансія триває і досі – зокрема шляхом навмисного поширення російськомовної літературної та музично-пісенної продукції, часто низькопробної і спеціально здешевленої. Важливим завданням національного виховання сьогодні є сприяти тому, щоб наша людина позбулася цих плям зі свого минулого. Бо згідності, а не з інформованості розпочинається національне відродження. У відновленні історичної пам'яті та національної гідності серед інших чинників велике значення має висвітлення правдивої історії, науки, культури та освіти українського народу, очищення замулених джерел нашої спадщини. Не завадить ще разі чесно прочитати історію наших сусідів, які досі творили її, спираючись на чужі здобутки. Сучасному українцеві іноді важко позбутися страху, щоб хтось не зробив йому докір у недостатньому демократизмі чи "інтернаціоналізмі. Головним аргументом тут має бути усвідомлення того факту, що ми ніколи не намагалися загарбувати чужих земель. Жоден російський цар не помер в українській в'язниці, тимчасом як більшість українських гетьманів та інших борців за волю закінчували своє життя в Сибіру та в російських тюрмах. Нарешті, не варто зловживати нагадуванням, але і не слід забувати, з чиєї вини у ХХ столітті було замордовано, зморено голодом чи розстріляно щонайменше 20 мільйонів найкращих українців-патріотів – молодими, що не залишили потомства. І досі ніхто не попросив за це пробачення. Велике значення у відновленні почуття національної гідності має розширення сфери застосування української мови як повноцінного засобу наукового спілкування, перехід до неї у сфері інформатики та викладання технічних науку вищій школі. Цій же меті сприятиме
усвідомлення нашого місця в процесі державотворення, ставлення до нас європейських народів, а також активність українських політиків на світовій арені, успіхи наших спортсменів тощо. Іншу надзвичайно важливу групу вартостей складають наші ідеали, цілій наміри, пов'язані з практичними потребами державотворення. Маємо тут низку проблем, розв'язання яких не потребує героїзму чи якоїсь одноразової жертви, не обмежується активною участю у вічах і зборах. Натомість відчуваємо потребу, щоб пересічний громадянин вірив у нашу державу і повсякденно орієнтував свої зусилля на її розбудову – на тому робочому місці, на яке поставила його доля. Якісна праця – селянина, робітника, вчителя, лікаря, представника будь-якої професії – реальний внесок у цю справу. Таким же внеском є дбайливе ставлення до державного майна, розкрадати яке нас учили багато років. Для морально здорового суспільства чесно працювати і не красти є нормою, дотримання якої повертається людині загальним добробутом її народу. Для нас таке ставлення до праці і державного майна усвідомлюється як жертовність, бо бачимо, що навколо нас люди нормальної моралі не дотримуються. Практичні зусилля, спрямовані настановлення нашої державності, є похідними від патріотизму. Патріот не виконує свою роботу будь-як, не нищить природу, не збагачується нечесним способом, бо все це завдає шкоди його Батьківщині. За висловом І Франка "наш голосний, фразеологічний та в більшій частині нещирий, бо ділами не потертий патріотизм мусить уступити місце поважному, мовчазному, але глибоко відчутому народолюбству, що виявляє себе не словами, а працею" Франко ІТ. Він свято оберігає її моральний престиж. Такі міркування, звичайно, можуть здатися наївними, романтичними. Але насправді це лише свідчення того, що між нами і справжнім, врешті-решт нормальним, патріотизмом існує ще велика відстань. Цілі покоління наших людей були виховані в дусі відчуженості від рідної землі та національного самозречення. Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" – світогляді почуття Навряд чи варто протиставляти тут, наприклад, національний світогляді національні почуття, хоча, зрозуміло, що їхня природа є різною. Світогляд ґрунтується на самоусвідомленні людини, на її способі мислення, на її інформативному досвіді. Почуття бере свій початок глибоко в душі людини, а відтак започатковується її природою. Світогляд – це те, що людина знає, бачить і розуміє, почуття – це ставлення людини до цього. Неабияке значення має тут і віра у відповідну систему ідеалів, що утверджується в людині на основі її інтелектуального і духовного досвіду. З цього випливає, що світогляд, почуття і віра – завжди в єдності, завжди доповнюють себе, атому, говорячи про одне з них, матимемо на увазі також інші складові мотивації поведінки людини. Віра в національні ідеали, надія на їх осягнення, любов до України зумовлюють розвиток цілої гами специфічних національних почуттів. На цьому ґрунті глибоко усвідомлюється і переживається підневільне становище нації, несправедливість чужинців до неї, формується почуття націоналізму і, відповідно, націоналістичний світогляд. Націоналізм – це реакція пригнобленої нації на своє поневолення. Він є формою самозахисту, і спричиняє його не сама нація, а ті, хто кривдить її, від кого вона зазнає утисків. Націоналізм – не "річ в собі, а певний спосіб політичного мислення, спровокований конкретними історичними умовами. Немає шляхетнішої цілі, аніж віддане служіння пригнобленій нації. Навіть вихідці з іншого народу, іншої крові вважали за честь відстоювати права поневолених націй (Дж. Байрон, В.Вишиваний та ін.). Якщо нація ще виборює незалежність і право бути вільною та рівноправною серед інших націй,
націоналізм часто може набувати войовничого, активного характеру. За визначенням Г.Ващенка, націоналіст поважає права інших людей на любов до свого народу. Але, коли якийсь народ визискує його націю, знущається над нею, то націоналіст вступає в боротьбу з гнобителем і, зрозуміло, не може мати до нього добрих почувань [Ващенко Г, 1956: 295–358]. Умови несправедливості виправдовують право самооборони, а там, де боротьба, там і зло. Ситуація змінюється, коли нація стає державною, почуває себе повноправною на своїй землі, панує в державі. За таких умов націоналізм суворіше узгоджує свою сутність з духом абсолютних ідеалів справедливості, правди тощо і переорієнтовує її на потреби державотворення і державозбереження. Не перестаючи любити свою націю, українець підпорядковує власні зусилля громадянсько-патріотичним, державницьким цілям, що є вищим щаблем політичного мислення. Сучасний український націоналізм, залишаючись головною ідеєю незалежності української нації, водночас відстоює засади міжетнічної злагоди в Україні, орієнтацію на цінності демократії, утвердження української держави в контексті міжнародного життя тощо. На окрему увагу заслуговує проблема шовінізму. Він виявляється найперше втому, що якийсь народ чийого керівники поважають і шанують лише себе із презирством ставляться до інших народів, не визнаючи їхнього права на самобутність. Яскравий приклад – фашистська ідеологія з її концепцією поділу націй на вищі, котрим належить право повноцінного життя, і на нижчі ("унтерменші"), що підлягають експлуатації і навіть винищенню. Російський шовінізм бере свій початок з ідеї "третього Риму, згідно з якою Москва нібито покликана керувати іншими народами. Московські політики, навіть так звані "демократи, часто демонструють прагнення до поширення свого впливу на інші народи. Сьогодні у цей процес включено й економічні чинники. Варто зауважити, що імперський статус росіян не сприяв повноцінному розвиткові і російської національної свідомості. Російська нація певною мірою "розчинилася" в інших народах, ослабила себе, і це сьогодні відчувається особливо гостро. На особливий розгляд заслуговує тепер і поняття так званого "інтернаціоналізму. У перекладі з англійської мови international означає "міжнаціональний. Проте в комуністичній ідеології він означав фактично "безнаціональний" (наднаціональний) і повинен був втілювати відому тезу проте, що пролетарі нібито не мають батьківщини. Проте, руйнуючи все національне чужих підневільних народів, російські комуністи на його місці утверджували цінності
"великоруські" – російську мову, культуру, мистецтво тощо. Лукавство поняття "інтернаціоналізму" підмітив ще Іван Франко. "Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеями раді би покрити свої змагання за панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації" Франко ІТ. Цим лукавством користуються і сьогодні саме носії шовіністичного російського світогляду відстоюють тепер в Україні "ідеали інтернаціоналізму. В цьому понятті і в терміні з усією очевидністю проглядається тенденція до панування російської культури над культурами інших народів. І байдуже, як його називати. Патріотизм Життя і становище нації значною мірою залежить від патріотизму її представників, що формується з раннього дитинства шляхом засвоєння національних вартостей. Цей процес спочатку є стихійним, а потім переростає у свідому любов до Батьківщини. Справжній патріот любить Батьківщину, не відвертаючись від неї через те, що їй нічим заплатити йому за це і що її народне досяг рівня культури, характерної для європейських суспільств. А головне – патріот не обмежується пасивною любов'ю дорідного краю, він активно працює для свого народу, його
добробуту, розбудови культури і господарства. Він захищає честь своєї держави, примножує її багатства. Патріотичне почуття українця є емоційним аспектом національно-державницького світогляду. Вважають, що воно включає почуття належності до своєї самостійної Держави – України, повагу доісторії свого народу, до своєї культури, мови, любов дорідної природи, неприйняття всього антиукраїнського тощо. Найвищою формою патріотизму є почуття, що сягає рівня жертовності, коли для блага Батьківщини людина готова терпіти муки і навіть іти насмерть. Ніхто більшої любові немає, як хто свою душу поклав би за друзів своїх" (Євангеліє від апостола Івана 15: 13). Проблемам виховання громадянина-патріота велику увагу приділяли К.Ушинський,
Г.Ващенко, С.Русова, І.Огієнко та інші українські педагоги. Зокрема, К.Ушинський підкреслював, що справжня любов до Вітчизни є наслідком громадської (на її користь) праці людини. Можна виділити щонайменше три різновидності патріотизму. Етнічний патріотизм, що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, на любові дорідної культури, до власної історії тощо. Цей патріотизм започатковується природою як відчуття родо-видових ознак народу, що є вродженими. Ці ознаки розвиваються повноцінно, якщо дитина виростає у національно свідомій і національноорієнтованій сім'ї, навчається в українській школі. У цьому сенсі неабияке значення має вивчення рідної мови, власної історії, літератури, українознавства, українського мистецтва, рідних звичаїв тощо. Територіальний патріотизм – ґрунтується на любові до того місця на землі, до місцевості, ландшафту, клімату тощо, де людина народилася. На думку Г.Ващенка, є всі підстави вважати, що любов дорідного краю в першу чергу ґрунтується на ранніх дитячих переживаннях, захопленнях. Для людини, як, зрештою, і для деяких інших живих істот, рідним стає все те, що вона сприймає найперше, найраніше. Уроці, виступаючи на Першому українському педагогічному конгресі, В.Пачовський підкреслював велике значення вивчення географії в школі як чинника виховання територіального патріотизму. Цей предмет покликаний сприяти зародженню "свідомості своєї території. На його думку, дитина змалечку повинна в'язати себе містичними узами з рідною землею Перший український, 1938: 107]. Відомо також, що і К.Ушинський, настоюючи на необхідності спрямовувати школу "до народності, серед головних чинників тут поруч змовою називає географію і навіть ставив її вище історії [Ушинський К, 1954: Т. 2. 223]. Варто зауважити, що у свідомості представників національних меншин почуття територіального патріотизму відіграє неабияку роль. Певна етнічно-національна "ущемленість", що є неминучим наслідком проживання на території не свого етносу, компенсується усвідомленням, що цей край є все ж для мене рідним і близьким. Покинувши його, така людина почуватиме за ним ностальгію, незважаючи нате, що етнічно він не є їй рідним. Державницький патріотизм. Якщо остаточною метою нації є побудова власної держави – її державне самовизначення, то головною метою виховання є розвиток у наших дітях державницького світогляду і державницького почуття – того вищого патріотизму, який
ґрунтується на державній ідеології і пов'язується з поняттям громадянськості. Різні люди і різні народності на нашій землі йдуть до цього патріотизму різними дорогами, але приходять до спільного. В ідеалі – до нього повинні вести й етнічний та територіальний чинники, хоча етнічний патріотизм має тут значення вирішальне. Державницький патріотизм пом'якшує і згладжує не тільки природні міжетнічні протиріччя, алей тертя, пов'язані з майновим станом окремих людей. Він має об'єднувальну силу.
Зрештою, маємо чимало випадків у нашій історії, коли вихідці з інших етносів ставали навіть активними борцями за волю України, приносили на вівтар нашої державності своє життя і навіть оголошувалися українськими націоналістами (С.Русова, В.Вишиваний, М.Хвильовий,
У.Кравченко, В.Антонович,
О.Теліга та ін.).
Ґрунтовний аналіз історії боротьби українського народу за своє визволення та причин поразок у цій боротьбі свідчить, що важливим негативним чинником тут була все ж недостатня любов до Батьківщини, егоцентризм наших керівників та частини населення. Завжди у нас з'являлися брюховецькі, барабаші, кочубеї, маланчуки, за якими, на жаль, йшла і частина народу, що задовгі роки поневолення втратила почуття національної гідності. Антиподом патріотизму є також відкрите ренеґатство. Будучи раз вчиненим, воно спричиняє появу в людини докорів сумління, атому вона намагається довести його "нормальність, обґрунтувати "доцільність. Так з'являється "філософія ренегатства, коли носії національної зради прагнуть показати, що вони теж "відстоюють ідею. Як відзначають автори "Виховання громадянина" [Ігнатенко П. та ін., 1997: 46], ще гіршими є перевертні, що сповідують світогляд яничарства. Вони непросто зрікаються рідного, але більше, ніж будь-хто ненавидять його зневажають рідну культуру і мову, глузують над усім, що нагадує їм про рідний народі українську державність.
Процес становлення національного самоусвідомлення У розвитку національно-патріотичної свідомості дитини та зрілої людини можна виділити щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість певний відбиток, збагачують її зміст. Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення є першоосновою, корінням патріотизму. Сприяння усвідомленню етнічної приналежності дитини розпочинається з перших днів її життя всім ї, якщо ця сім'я відзначається національними особливостями і національним побутом – з материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки, з участі дитини у народних звичаях і обрядах, із засвоєння народної пісні, з причетності до процесу народної творчості тощо. Діти дошкільного віку беруть участь у народних життєвих дійствах (вертеп, колядування, віншування, гаївки, розмальовування писанок, тощо. Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються. Усім ї і в школі діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам'яті. У ранньому дитячому віці формується культ рідного дому, сім'ї, рідного села, культ предків. Неабияке значення в процесі усвідомлення етнічної приналежності має рідна мова, якій до певного часу неповинні заважати інші мови. Через неї дитина засвоює національний спосіб мислення, характерні для нього категорії та образи, ставлення до моральних цінностей тощо. Перефразовуючи відомі рядки В.Симоненка, через мову дитина здійснює своє "святе синівське право з матір'ю побуть на самоті. У ранній період свого життя – всім ї – дитина знайомиться з національними та етнічними символами. Йдеться не тільки про державний гербі прапор, про герби різних українських земель чи природно-географічних районів, ай про історичну атрибутику – гетьманську, козацьку, стрілецьку булава, бунчук, пернач тощо. Виразником душі українця є також калина, верба і вишня, писанка, вишиванка, іноді сопілка, бандура. Привласнення таких символів, використання їх у своєму житті, одязі тощо є формою громадянського самовираження людини.
Нарешті, саме в перші роки свого життя дитина формує в собі почуття власної "містичної єдності" з територією, на якій народилася, з околицею, яку пізнала вперше, з характерним кліматом тощо. На етапі етнізації свідомості формується те, що Г.Ващенко називав "стихійним патріотизмом. В основі його лежать у першу чергу навички. Людина, живучи довго серед певного оточення, так зживається з ним, що воно стає ніби частиною її" [Ващенко Г, 1997: 67]. На психіці людини позначається кліматі навіть температурні умови та вид харчування. Вона органічно зростається з довкіллям, природою, життям найближчих людей, з характерними формами господарювання. І таке почуття – любов до всього, що оточує людину – може іноді набувати високого напруження [Ващенко Г, 1997: 67]. Етап національно-політичного самоусвідомлення. За нормальних умов цей етап припадає переважно на підлітковий вік, коли дитина з лона сім'ї і школи переходить у громадське середовище. Процес її загальної соціологізації передбачає усвідомлення свого "я" як частки суспільного організму, що має національно-політичний характер. Під впливом усвідомлення соціального життя, вивчення історії та культури народу юнак задумується над долею своєї нації, над тим місцем, яке вона посідає серед інших націй, робить вибір щодо потреби і методів відстоювання її свободи. Етап національно-політичного становлення юнака пов'язаний з його громадською активізацією, з усвідомленням політичної ситуації, у якій живе і розвивається нація. В цей час відбувається приєднання підлітків до молодіжних, громадських та політичних об'єднань і організацій, котрі своїми програмами і діяльністю впливають на процес їхнього національного і громадянського самовизначення (Пласт, "СУМ, "Січ" тощо. Проте головним і певною мірою навіть ритуальним моментом національного самовизначення юнака чи юнки є прийняття ними громадянства. Це особливо значуще для представників національних меншин. Вони вирішують для себе, чи земляна якій живуть, відповідає їх духовним запитам, чині. І цим визначається їх визнання або заперечення громадянства. Бо, прийнявши його, вони не тільки входять у певні права, алей беруть на себе конкретні патріотичні обов'язки – утверджувати, захищати і зміцнювати Українську державу. Це повинен бути чесний вибір. Зауважимо, однак, що тут на підлітка іноді чигає і певна небезпека, яка полягає у переоцінці місця нації в контексті історії та в сучасному політичному житті, що може призвести до зневаги представників інших національностей. Становлення національного духу ґрунтується не на ворожості до інших націй, а лишена любові дорідного краю, рідного народу. Цей дух повинен сприяти розумінню інших людей, котрі теж люблять свою націю. Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення. Якщо націоналіст любить свою націю, то патріот любить свою Батьківщину. Ця загальнопоширена думка вказує нате, що патріотизм громадянськість) є ширшим поняттям, ніж націоналізм. Він є виявом любові та поваги до своєї держави як головної мети національної боротьби і може трактуватися як рівень державницько- патріотичного самоусвідомлення. Зрозуміло, що передумовою успішного становлення такого державницького патріотизму є, з одного боку, почуття причетності до своєї нації, бо немає патріота, який би не любив свій народ аз другого – необхідна наявність власної держави. За будь-яких умов націоналізм повинен поєднуватися із визнанням всіх прав людини і прав народів, відповідати їм. Власне, це і підносить любов до нації на вершину державницького патріотизму як категорії загальнолюдської. Так патріотами України стають не лише українці, ай представники інших національностей, що живуть у нашій державі. Поняття "національного" виходить тут за рамки етнічності і сягає рівня державності. Так, наприклад, термін "нація" (nation) вживається у назві "Організація Об'єднаних
Націй" і т.п. Таким чином, слово "українець, які слова "француз, "німець, "росіянин, може позначати щонайменше три поняття а) людину, причетну до свого етносу б) людину, яка усвідомлює себе часткою нації та поділяє з нею її долю в) громадянина своєї держави, уданому випадку – України. Саме в останньому випадку ми говоримо "американець українського походження, "француз польського походження" тощо. Із розвитком державницької самосвідомості нормальним стане вживати словосполучень "українець російського походження, українець єврейського походження" тощо. Названі вище етапи громадянського становлення людини відповідно позначаються на самому змістові її національної свідомості, спричиняються до формування її специфічних аспектів етнічного, національно-політичного, державницько-патріотичного. Є підстави вважати, що саме наявність цих аспектів у світогляді людини вказує на його зрілість. Український виховний ідеал Основним орієнтиром у системі виховання будь-якого народу є вироблений ним виховний ідеал – особливе уявлення проте, якою повинна бути людина (К.Ушинський, Г.Ващенко). Це уявлення народ втілює у своїй пісні, в літературі, в казках і переказах, у своїй народній педагогіці. "Ідеальна людина" – завжди наділена найкращими якостями душі народу. Переломні епохи завжди характеризуються потребою виразного бачення виховного ідеалу. Відомо, що він переглядався і в часи реформації, Французької революції, становлення американського прагматизму, фашизму, більшовизму. Таку переломну добу переживаємо і ми тепер, тому гостро відчуваємо потребу мати відповідний ідеал виховання. Український виховний ідеал втілюється у нашій традиції. Ним, як вважає Г.Ващенко, "треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільше відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними проповідниками свого народу" [Ващенко Г, 1994:


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал