Омелян Вишневський теоретичні основи



Скачати 28.02 Kb.

Сторінка18/45
Дата конвертації03.12.2016
Розмір28.02 Kb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   45
система цінностей патріотичного виховання. У нашому випадку сюди увійдуть українська ідея державна незалежність конструктивна участь у державотворчих процесах почуття гордості засвою державу і відповідальність за неї відчуття національної гідності історична пам'ять; пошана до національних символів, до Конституції, до національної культури, мови, звичаїв протидія антиукраїнській ідеології тощо. Я і вселюдство (де "немає ні елліна, ні єврея. Цінності такого рівня часто називають "загальнолюдськими, хоча навряд чи цей термін можна вважати вдалим, бо за ним може приховуватися і добро, і зло їх правомірніше називати абсолютними і вічними. Це – рівень моралі. Категорії її дійсно мають вселюдський змісті вселюдське розуміння, хоча в ряді випадків спостерігаємо і певну специфіку у трактуванні цих категорій, що зумовлюється впливом національної культури. У європейському світі мораль має переважно християнське трактування. Джерелом абсолютних, вічних цінностей і моральним Авторитетом є Бог. До них відносять віру, надію, любов, сумлінність, правду, справедливість, доброту, чесність, гідність, милосердя, прощення, красу, свободу, нетерпимість до зла, служіння, оберігання життя, мудрість тощо. В людині відчуття таких цінностей є вродженим, але воно може бути розвинутим або недорозвинутим, приглушеним. Потреба морального виховання сама собою є очевидною. Суперечливим залишається лише місце моралі в ієрархії цінностей. Християнство, а відтак і європейська культура, асоціюючи її з Авторитетом Бога, ставить моральна перше місце, на вершину піраміди цінностей. Саме такі слід трактувати формулу "Бог і Україна, що відбиває сутність нашого виховного ідеалу. Дотримуючись моралі, людина служить Богові, а відстоюючи національні цінності, – своїй Батьківщині. Я і Природа. Серед сфер, з якими людина має справу впродовж свого життя, є і такі, що розташовані на межі її духовного і матеріального світу, а відповідні цінності стосуються і духовного, і матеріального життя. У другій половині ХХ-го століття ці сфери і цінності заявили про себе особливо гостро. Найперше, це сфера стосунків Людини і Природи, що презентується двома аспектами а) ставленням людини до своєї власної природи (до свого тіла) і б) ставленням людини до природи-довкілля. Ними – цими аспектами – сьогодні займаються дві порівняно нові науки і нові шкільні предмети – валеологія та екологія. Обидва названі аспекти, звичайно, можна розглядати і окремо, коли йдеться про наукові дослідження. Проте педагогічні підходи, виховні завдання і цілі спонукають до трактування природи людини і природи-довкілля в єдності (див. нижче, розділ 22). До ціннісних орієнтирів валео-екологічного виховання і самовиховання можна віднести увагу до власного здоров'я; прихильність до спорту і фізичної праці гарт організму здоровий спосіб життя дотримання правил гігієни увагу до вимог власного сумління як запоруку здоров'я фізичного усвідомлення своєї єдності з довкіллям, включаючи соціальне дбайливе ставлення до всього живого на землі розвиток здатності відчувати красу Природи дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств охорону довкілля і відразу до побутового нехлюйства, збалансованість утилітарного і духовного начал у господарському ставленні до природи тощо. Якщо взяти до уваги також пропоноване тут розуміння понять "виховання" (ставлення до соціального середовища ідо природи) та "розвиток" (самоудосконалення людини, то до першого з них віднесемо формування п’яти фундаментальних якостей людини моральності, патріотизму, демократизму, родинності та природосвідомості. Група цінностей індивідуального життя має відношення до розвитку, певною мірою протиставляється соціальному та валео-екологічному вихованню і детальніше розглядатиметься нижче. Там же йтиме мова і про можливу класифікацію
цієї групи цінностей – на основі іншого критерію. Видається, що цим і вичерпується перелік напрямків виховання. Бо багато з них, часто згадуваних у літературі, є або штучно виокремленими компонентами системи цінностей названих вище сфер життєдіяльності людини, або взагалі не належать до сфери виховання. Так, з точки зору застосованого тут системно-ціннісного підходу, поняття трудового виховання заступає розвиток працьовитості як риси характеру, потрібної самій людині. Поняття "естетичного виховання, що асоціюється переважно з виховною роллю мистецтва, – попри всю його популярність і поширення, є або розвиток людини (удосконалення здатності творити та розуміти мистецтво – це якість характеру, або ж йдеться тут про мистецтво як засіб виховання, такий самий як мова, що
«опредмечує» і передає красу та інші цінності, слугує для них "упаковкою. В цьому разі правомірніше було б говорити про виховання мистецтвом (Г.Ващенко). В інших випадках йдеться тут про виховання духовне (Див. розділ 16). Далі. Так зване економічне виховання – це або володіння відповідною інформацією (знання, а отже, взагалі ще не є вихованням, або ж мова йде про становлення в людині ощадливості, підприємливості та ініціативи, що теж є рисами характеру і т.ін. Таким чином, запропонований тут системно-ціннісний підхід знімає потребу довільного трактування змісту виховання та розвитку і робить цей компоненту системі прозорим і однозначним. Ідеологія в системі цінностей Ідеологія є органічною складовою системи цінностей. Практика виховної роботи передбачає чіткий погляді на її місце та функцію в цій системі. Як відомо, в комуністичній та фашистській педагогіках ідеологія займала перше місце і підпорядковувала собі інші компоненти системи вартостей, включаючи мораль. Монопольне домінування ідеології зумовлювало тотальну заідеологізованість усього виховання. Сучасне українське виховання, орієнтуючись на наш виховний ідеал, пропонує суттєво інший принцип перше місце у вихованні людини відводиться моралі, яка – від Бога і яка ґрунтується на абсолютних, вічних цінностях. Лише порядна (моральна) людина може і повинна братина себе обов'язки громадянина, сім'янина тощо. В цьому разі можна говорити про певну "деідеологізацію" виховання, звільнення його від догматично-ідеологічного тиску. Проте, цей принцип ще не вичерпує проблеми. Бо якщо статус ідеології, таким чином, понижується, і вона більше не домінує над мораллю, то чи не означає це, що наше виховання а) втрачає чіткі ідеологічні орієнтації б) що у зв'язку з цим ми повинні толерантно і байдуже ставитися до будь-яких ідеологічних поглядів На обидва ці питання система цінностей дає конкретну відповідь.
1. Приймаємо як аксіому, що жодна держава не обходиться без власної ідеології. Наша державність також має у своїй основі відповідну ідеологічну орієнтацію, яку приймає для себе як обов'язкову кожен, хто добровільно прийняв українське громадянство. Це ідеологія державності, що втілена в Акті проголошення незалежності України та в нашій Конституції. Вона орієнтує громадянина на активну участь у державотворенні, державозахисті, у зміцненні міжнародного престижу України тощо. Значення такої ідеології у виховних системах європейських держав є дуже великим. Таке ж місце вона мусить посісти і у нашому вихованні, бо без неї неможливе патріотичне становлення нашої памолоді. Сплутування ж ідеології державності з ідеологічними доктринами різних партій чи окремих класів є фальшуванням дійсного стану речей, а часом і виявом політичного невігластва.
2. Допускаючи плюралізм вузькогрупових (партійних) доктрині поглядів, наше виховання
виключає все те, що не відповідає прийнятій системі цінностей, а надто її головним ідеалам моральності, національній ідеї тощо. Як буде видно далі, йдеться тут про чистоту нашого виховного ідеалу, зміст якого в служінні Богові й Україні. З одного боку, це означає потребу трактування всіх таких поглядів крізь призму абсолютних вічних вартостей (ідеалів добра, правди, справедливості, гідності тощо. Антигуманні ідеологічні доктрини, такі як доктрини про класову, расову, національну чи конфесійну ненависті, про боротьбу і кровопролиття на цьому
ґрунті, котрі вже довели свою антилюдяну сутність – такі ідеології не мають права на виправдання плюралізмом і повинні повсюдно заперечуватися з позицій гуманізму. Аз іншого боку, всі можливі ідеологічні доктрини повинні оцінюватися крізь призму ідеології державності. Система цінностей допускає ідеологічні різнотлумачення, якщо вони йдуть у загальному річищі державотворчих процесів. Проте вона виключає як неприйнятні ворожі політичні доктрини, які суперечать цим процесам і носять очевидно деструктивний характер та призводять до руйнування Держави. Кодекс цінностей виховання і розвитку У цьому підрозділі пропонується примірний Кодекс цінностей, який стосується п’яти напрямків сучасного українського виховання. Порівняно з тим, що пропонується у першому виданні цього посібника, цінності індивідуального життя (цінності розвитку) виокремлені, репрезентовані ширше, а відтак і класифіковані на основі додаткового критерію, правомірність чого буде висвітлюватись водному з наступних розділів. Не вважаємо цей Кодекс досконалим, бо мовою взагалі неможливо вичерпати глибину ідей. Наводимо його тут найперше як ілюстрацію того, про що йшлося вище. Зрештою, якщо спільними зусиллями такий Кодекс довести все ж до рівня відносної досконалості, то він міг би слугувати основою для складання програм – найперше для потреб громадського виховання.
КОДЕКС ЦІННОСТЕЙ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ
– ВИХОВАННЯ – Абсолютні, вічні цінності Віра Доброта
Краса Надія Чесність Свобода Любов
Щирість
Нетерпимість до зла Гідність
Співчуття Служіння Сумління
Милосердя Оберігання життя Правда
Прощення Мудрість Досконалість Благородство Справедливість


Основні національні цінності Українська ідея. Державна незалежність України. Самопожертва в боротьбі за свободу нації. Патріотизм, готовність до захисту Батьківщини. Єдність поколінь на основі вірив національну ідею. Почуття національної гідності. Історична пам'ять. Громадянська національно-патріотична активність. Повага до державних та національних символів. Любов дорідної культури, мови, традицій. Повага до Конституції України. Підтримка владних чинників у відстоюванні незалежності України та розбудові атрибутів державності. Орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави і розвиток народного господарства. Прагнення побудувати справедливий державний устрій. Протидія антиукраїнській ідеології. Готовність стати набік народів, які борються за національну свободу. Сприяння розвиткові духовного життя українського народу. Основні громадянські цінності Свобода. Прагнення до соціальної гармонії. Відстоювання соціальної і міжетнічної справедливості. Культура соціальних і політичних стосунків. Пошана до Закону. Рівність можливостей. Свобода слова. Пріоритет ідеї громадянськості над ідеєю влади. Рівність громадян перед Законом. Самовідповідальність людини. Права людини – на життя, власну гідність, безпеку, приватну власність тощо. Суверенітет особи. Право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті, проведенні зборів, самовираження тощо. Готовність до захисту індивідуальних праві свобод.
• Обов'язки, що випливають з праві свобод інших народів. Повага до національно-культурних вартостей інших народів. Повага до демократичних виборів і демократично обраної влади. Толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать абсолютним і національним вартостям. Пошана праці як головного джерела суспільного добробуту.

Цінності сімейного життя Подружня вірність. Піклування про дітей. Піклування про батьків і старших усім ї. Пошана предків, догляд за їхніми могилами. Взаємна любов батьків. Злагода та довір'я між членами сім'ї. Гармонія стосунків поколінь усім ї. Демократизм стосунків, повага доправ дитини і старших. Відповідальність за інших членів сім'ї. Здоровий спосіб життя. Дотримання народних звичаїв, оберігання традицій. Гостинність. Сімейна відкритість щодо суспільного життя. Багатодітність.
Валео-екологічні цінності Увага до власного здоров'я. Прихильність до спорту і фізичної праці. Гарт організму в процесі сімейного і громадянського виховання. Здоровий спосіб життя і протидія згубним звичкам (алкоголізму, наркоманії, палінню тощо. Дотримування правил гігієни в особистому, родинному, громадському житті, на виробництві тощо. Прихильне ставлення до профілактики захворювань. Увага до умов безпеки праці та охорони здоров'я громадян на виробництві. Самоусвідомлення і переживання своєї єдності з Природою. Любові дбайливе ставлення до всього живого на Землі. Відчуття краси природи як Божого творіння. Обмеження власних споживацьких потребі контроль за своєю практичною поведінкою в довкіллі. Дбайливе і економне ставлення до природних ресурсів і національних багатств. Збалансованість раціоналістично-наукового (утилітарного) і духовного начал у господарському ставленні до природи. Оволодіння знаннями про основні екосистеми Землі. Участь у природоохоронній діяльності, прихильність до руху "зелених. Охорона краси довкілля, відраза до господарського і побутового нехлюйства.
– РОЗВИТОК – Цінності життєспрямованості і мотивації життєдіяльності
• Домінуюча життєва мета. Визначеність життєвих пріоритетів. Підпорядкованість повсякденних цілей головній меті (цілеспрямованість.
Гармонія головної мети і виду діяльності. Духовні сили, спрямовані на діяльність. Прагнення до реалізації життєвої мети. Стійкість намірів осягнути головну мету. Зосередженість на обраних пріоритетах і цілях. Духовне ставлення домети і життєвих пріоритетів. Цінності сфери усвідомлення змісту, мети і процесу діяльності Розум. Мудрість. Здібності, талант. Евристичне мислення. Творча активність, винахідливість. Самостійність мислення. Увага. Уява, фантазія.

Пам’ять. Спостережливість. Світогляд. Стійкість поглядів і переконань. Навички і звички. Здоровий глузд.
Цінності реалізації процесу діяльності Воля. Рішучість. Мужність. Наполегливість. Витривалість. Самодисципліна і самоконтроль. Самостійність у діяльності.
• Самовпевненість.
Цінності, репрезентовані індивідуальними якостями суб’єкта діяльності Внутрішня свобода. Амбітність. Ідеалізм. Самоповага. Оптимізм, бадьорість, життєрадісність. Твердість слова. Почуття гумору. Ощадливість. Урівноваженість. Комунікабельність. Точність. Культ доброго імені. Самокритичність. Надійність у партнерстві. Правдомовність. Принциповість. Добре здоров’я. Енергійність. Послідовність. Працьовитість. Підприємливість Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку Першим і найголовнішим обов'язком людини щодо себе самої і системи виховання щодо неї є вироблення духовного стрижня особистості, вектора її загальних прагнень (Див. схему 9). Найважливіша мета життя неекономічна, не соціальна, а духовна, – пише М. Бердяев [Бердяев Н, 1995: 319]. Вище ми вже визначили це поняття як скерованість людини до Високого і Вічного.
Наявність його в людині і суспільстві засвідчує стан здоров'я і не тільки духовного. Відсутність цієї інтимної, але фундаментальної реальності веде до кволості, слабкості, втрати рівноваги і навіть до духовної смерті. Побутує думка, що духовність є найвищим щаблем в ієрархії цінностей. У певному сенсі так воно і є. Але – це невідокремлена сфера життєдіяльності людини, не щось "автономне, а те, як людина ставиться до всіх сфер власного життя, з чим вона приходить до цінностей різних рангів у ієрархії. Духовність "розлита" по всій системі, виявляє себе в усіх сферах як стратегічний орієнтир. Бездуховності немислимо собі справжньої моральності, справжнього патріотизму, дійсної демократії, родинності, сили характеру тощо. Чи не найголовнішою функцією духовності є забезпечення чистоти системи цінностей, що, звичайно, залежить не лише від наявності і визначеності, алей від природи (змісту) головного ідеалу. Бо саме він і є джерелом духотворним. У цьому сенсі принципове значення має здатність людини розрізняти духовність, джерелом якої є Бог, і духовність ("псевдодуховність"), що йде від вірив щось, що не є Богом. Людина є вічним богошукачем і здатна придумувати собі різних богів. У християнській системі виховання знаходимо місце лише Богові Любові і Добра. Духовність лише з такого джерела здатна вшляхетнювати поведінку людини. А відтак, лише глибинне усвідомлення Бога як свого Вищого Авторитету і джерела чеснот оберігає свідомість людини від егоцентризму, окультизму, сектантства, чаклунства тощо. Вибір Вищого Авторитету – вибір природи духовності – відіграє також й іншу важливу функцію в системі забезпечує її однорідність. Відомо, що в розумінні норм поведінки, змісту цінностей у різних народів, суспільних групі окремих людей завжди існує помітна і небезпечна різниця, що часто заводить їх на манівці. Духовність з її націленістю на Вищий Авторитет обмежує ці блукання та оберігає суспільство і людину від орієнтації на лише їм вигідні правила, від підпорядкування цих правил поведінки власним егоїстичним цілям. Атому, якби не відрізнялись ці правила у різних народів, епох і окремих людей, всі вони завдяки духовності об'єднуються водне "як різні ступені сходження до однієї мети, до порогу Царства Божого" [Лосскій Н, 1991: 96]. Саме завдяки духовності і її джерелам, в системі діють доцентрові сили, які зберігають її однорідність і захищають від егоїстичних поглядів окремих людей. Єдність завжди сфокусовує увагу людини на тій ідеальній сутності, яка висловлена у Кодексі християнської моралі – в Десятьох Заповідях Божих. Жоден із компонентів системи не повинен суперечити змістові інших складових. Чистота і гармонія системи цінностей виховання, а отже, його змісту, забезпечується також рівновагою між структурними компонентами системи (Див. схему 9). Жоден із них не повинен перебільшувати свої функції, виходити за свої природні межі, домінувати над іншими, піддаватися особливому наголосові. Комуністичне виховання було прикладом домінування ідеології в системі. Історія інквізиції та хрестових походів, сучасний мусульманський екстремізм є виявом домінування релігії, що веде до фанатизму. Толстовство є прикладом дисгармонії вбік моралізаторства – крайня його форма зумовлювала нігілістичне ставлення до інших ярусів цінностей. Фашизм – це завжди домінування національної ідеї (ідеї расової винятковості) над всім іншим. Сучасній американській, зрештою, частково і європейській системам виховання властиві надмірні відхилення вбік прав людини, що часто затінює її обов'язки щодо родини, громади, нації, веде її до нехтування соціальними обов'язками тощо, і загалом – до деградації. Рівновага компонентів системи, натомість, породжує гармонію, що у процесі виховання входить у свідомість людини і сприяє формуванню в ній моделі гармонійної поведінки.
Розкладі деградація системи, власне, і розпочинаються тоді, коли в її структурі зростає домінування якогось аспекту, що часто провокується і зовнішніми обставинами. Наприклад, домінування націоналізму, як правило, провокується приниженням нації іншими народами. Наддомінування моральності може бути зумовлене і злом, що оточує людину, бажанням "втекти від цього. Навіть відоме роздвоєння особистості є наслідком такого впливу зовнішнього світу. Нарешті, чистота і гармонія системи досягається шляхом дотримання закону природного
ієрархізму, коли чітко враховується взаємозалежність різних груп цінностей. Так, особисте повинно постійно узгоджуватися з родинним, суспільним, національним і вселюдським. У соціальній сфері тут діє часто тепер ігнорований закон демократії, який інтереси більшості ставить вище інтересів меншості. Людина може вважати себе суверенною, лише виконавши свої обов'язки перед тим, що вище неї. Бо права має не тільки людина. "Свої права" має також сім’я, громада, нація, вселюдство. Вони повинні реалізовуватися збалансовано. Відповідно різну вагу має і зло, вчинене внаслідок ігнорування різних вимог. Найбільшим злому системі є зрада моралі, а після неї – зрада Батьківщини. Нижче цього рівняє "зрада партії, у якій людина досі перебувала. І найменшим злому системі є "зрада" власних інтересів. Певні відхилення в рівновазі та ієрархізмі системи цінностей спостерігаються, зрештою, доволі часто, але коли вони переважають, то людина чи суспільство стають на шлях екстремізму. Близькими до гармонії системи цінностей в сучасному світі є суспільства Австрії, Голландії, Великобританії, Швеції, Канади, Австралії та ін. Цим вони завдячують своїй схильності до консерватизму, що є надійним оберегом духовності. Зауважимо попутно, що орієнтація на ієрархізм суспільного організму як на підставу класифікації цінностей потребує застереження не він (механічно) визначає змісті перевагу одних ярусів і груп над іншими. Бо нерідко рацію має меншість і навіть одна людина у суперечці з групою. Так само, і вимоги одиниці супроти групи можуть бути необґрунтованими. Ми запозичуємо тут лише структуру. Система ж цінностей є самодостатньою, і її гармонія забезпечується не ззовні, не самою структурою, а за рахунок орієнтації на зміст Головного Ідеалу, що виступає гарантом „моральнісних вимог справедливості, індикатором того, що є добро і що є зло. Вище робить всіх одним (Ів. 17. 21), і воно вказує де й коли її (людини – О.В.) бажання є незаконними, де й коли вони суперечать благові її ближнього й благові загального [Юркевич П,
1993: 222]. Таким чином, запорукою чистоти, цілісності, рівноваги, ієрархізму та гармонії системи виховання людини слугує Вищий Авторитет, якщо вона в нього вірить. "Усе, чим людина, як людина, може і повинна бути, – пише К.Ушинський, – виражено цілкому божественному вченні, і вихованню залишається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства. Воно дає життя і вказує вищу мету всякому вихованню, воно ж і повинно служити для виховання кожного християнського народу джерелом усякого світла і всякої істини. Це невгасимий світоч, що йде вічно, як вогняний стовпу пустині, попереду людини і народів і за цим повинен прямувати розвиток усякої народності (служіння Богові й Україні" – О. В) і всяке справжнє виховання, що йде разом з народністю" [Ушинський К, 1983: Т. 1; 101–102]. Слід підкреслити, що гармонія цінностей і стабільність їх системи, з одного боку, визначається станом суспільної свідомості, аз другого, – впливає на цей стан. Як вже згадувалось, такій ситуації сприяє здоровий консерватизм. Стабільність духовного життя, підтримувана традицією, сприяє гармонійному самостановленню людини, що приречена діяти, прагнути, здобувати, перебудовувати тощо світа водночас змушена також в чомусь обмежувати себе, долати у собі щось нижче задля чогось вищого і важливішого. На все це вказує система цінностей. Вона спонукає людину підніматися сходинками духу, прагнути, а не втрачати при цьому рівновагу. Таким чином чистота, однорідність, рівновага та ієрархізм системи цінностей стають
якостями натури людини. І, навпаки, "в усій поведінці єства, що відірвалось від Бога, і такого, що егоїстично порушило правильне співвідношення цінностей, з’являються душевні вади і відповідно душевні страждання і так само тілесні вади і тілесні муки [Лосскiй НІ ці вади можуть бути не лише вадами окремої людини, вони можуть бути і вадами суспільними. Завдання для самоконтролю
1. Що таке "цінності виховання" та які форми "опредмечення" їх визнаєте. Чим визначається ієрархія цінностей в українській виховній традиції
3. Яке місце в системі цінностей нашого сучасного виховання посідає ідеологія
4. Що таке "гармонія" та "дисгармонія" в системі цінностей


ЗМІСТ ВИХОВАННЯ
Розділ 18. Моральний аспект змісту виховання
Повернення моралі Більшовицька ідеологія завдала великої шкоди всій традиційній системі цінностей нашого народу. Проте, найбільших деформацій зазнала мораль, сенс якої був зведений до поняття "правила поведінки" і яка посідала вельми скромне місце в комуністичній педагогіці. У системі вартостей тут завжди домінувала ідеологія, від засвоєння якої вівся відлік всякого виховання. Сьогодні очевидно, що таке ідеологізоване виховання не відповідало ні нашій виховній традиції, ні природі нашого народу християнські етичні вартості він завжди ставив на перше місце, про що засвідчує наша етнопедагогіка, а також дослідження в тій ділянці та наукова спадщина тих педагогів, які не зазнали утисків більшовизму. Через це становлення засад сучасного українського виховання передбачає повернення до нашого традиційного погляду на мораль. Насамперед, поняттю "комуністичної моралі, яка за висновком Г.Ващенка, є мораллю класової ненависті, протиставляємо мораль добра, що покликана не псувати, а поліпшувати людину. З традиційно-християнської точки зору сутність морального виховання полягає втому, що людина розвиває і утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі і в навколишньому житті. "Виховання повинно просвітити свідомість людини, щоб перед очима лежав ясний шлях добра, – писав К.Ушинський [Ушинський К, 1983: Т. 1. 99]. Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною абсолютних, вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський характері являють собою вияв людяності. Попри деяку расову, культурну чи національну специфіку – ці поняття, що складають зміст моралі і моральності, – у своїй основі є однаковими для всіх людей і народів. Мораль є предметом етики, за висловом Івана Франка, – науки "останньої і найвищої. "Етика,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал