Омелян Вишневський теоретичні основи



Скачати 28.02 Kb.

Сторінка15/45
Дата конвертації03.12.2016
Розмір28.02 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   45
Д.П.Джоуль, А.Айнштайн, В.Браун, Т.А.Едісон, М.Планк та ін.
По-друге, якщо походження видів і можна вважати обґрунтованим (ця теорія сьогодні ставиться під сумнів, то походження життя все ж залишається таємницею. На цю обставину звертає увагу К.Ушинський. Аналізуючи вчення Дарвіна, він доходить висновку "воно фактично показує нам, що ми живемо серед великого процесу творчості і вічного удосконалювання, рушієм якого є незнана, але відчувана нами причина, перед якою і найбільш гордий розум
схиляється з благоговінням" [Ушинський К, 1952: Т. 5.; 264]. На його думку, вчення Дарвіна повинно бути звільнене від тупоумного галасу збоку недоуків у природознавстві і слугувати повноцінним предметом пізнання людини [Ушинський К, 1952: Т. 5.; 264]. Варто відзначити також, що і В.Вернадський категорично заперечував походження живого від неживого. Сьогодні засвідчуємо, що навіть метод клонування передбачає участь уже живого, яке дає початок новому життю. Це – теж біогенез, хоча для людини – неприродний. За усіх випадків переконуємося, що питання походження життя немає в науці свого вирішення. Людина - творіння Боже Поруч з матеріалістичним трактуванням людини поширений також погляд на неї як на творіння Боже, що має безсмертну душу, господарем якої є лише Творець. Правила своєї поведінки вона сприймає розумом і душею – крізь почуття віри, надії і любові, формує в собі готовність відстоювати добро – в собі і в навколишньому світі. Прихильники таких поглядів виходять з того, що духовне начало в поведінці людини є визначальним. Можна по-різному ставитися до описаного в Біблії акту творення світу і людини. Але важко заперечити бодай його метафоричний сенс, тобто повністю відкинути думку про керованість людського буття. А відтак і постановка питання про існування Бога – Творця життя – є спекулятивною – хоча б тому, що ґрунтується лишена раціоналістичному мисленні і, фактично, ігнорує духовне пізнання світу. Сприймати серйозно аргумент "Бога немає, боя його не бачу" – все одно, що повірити глухій людині, яка заперечує існування музики. З огляду на це, правомірнішим і, зрештою, продуктивнішим був би інший підхід до проблеми що для людини вигідніше – світ з Богом, чи світ без Нього Що робить людину людиною – віра в Бога, чи віра у власне тваринне походження Нарешті, якщо людина зрікається Бога, то в що вона готова повірити В Його антипод Бо, як відомо, святе місце порожнім не буває. Трактуючи ці запитання як риторичні, звернемо увагу на головне у традиційно- християнському вихованні людина має чітко визначений і для себе оптимальний статус. З одного боку, вона богоподібна, а отже, не "гвинтик" і нелюдський фактору чужих руках, які маніпулюють нею з метою осягнення власних цілей. Аз другого боку, – вона і не царі не безконтрольний та безвідповідальний "володар світу. Вона підзвітна зате, що чинить, перед своїм Творцем, атому повинна собою керувати. Зіставлення двох поглядів на людину – матеріалістичного і християнського – дає
Г.Ващенко, чиї слова тут наведемо "Для матеріаліста – людина лише матеріальна річ, що відрізняється від інших речей тільки більшою складністю своєї будови і своїх функцій. В кращому випадкові – найцінніший "капітал" (вираз Сталіна але, як всякий капітал, вона є лише знаряддям в чиїхось руках і легко може загубити свою вартість і навіть стати "ворогом народу, що підлягає знищенню. Для християнина людина є образі подоба Божа. Атому її гідність не залежить ні від її матеріального, чи соціального стану, ні від національності. Обернення її на знаряддя або капітал є образою її гідності і порушенням справжньої свободи. На засадах такого розуміння свободи, яка разом з тим є і обов'язком щодо інших людей і суспільства, й мусить бути побудоване виховання молоді" [Ващенко Г, 1997: 409–410). Людина – наділена волею і розумом. У філософії християнства ця засада має принципове значення. Бог не диктатор, яким часто хоче Його бачити людина з рабською психологією. Він поклав на людину відповідальність за себе, а отже, зобов'язав її завжди робити власний вибір, керуватися власною волею і розумом. "Заборонений плід" – це лише попередження доброго батька проте, що людині не все можна, але вирішувати все вона мусить сама. "Господь сотворив
тебе без тебе, – каже св. Августин, – але спасти тебе без тебе не може. Розум, воля і сумління стають чинниками, з допомогою яких людина виробляє правила своєї поведінки. Вона є морально відповідальною перед Творцем, але автономною у своїх рішеннях. У цьому зв'язку вічні спроби приписати Богові те, що "натворила" людина, є некоректними. Якщо цей очевидний висновок про самотворчу автономію людини перенести на педагогіку, то виявляється, що він цілком відповідає сутності ідей партнерства і співробітництва. Вихованець певною мірою сам тримає ключі від власної душі і власної долі у своїх руках. Звідси і принципова позиція демократичної педагогіки щодо внутрішньої сутності людини вона визначається не лише спадково-біологічним чинником та впливом зовнішнього середовища, алей участю самої людини, її власною волею, розумом і сумлінням (диву зв’язку з цим [Лосскій Н,
1991: 207] та [Ушинський K., 1954: T. 5; 309–310]. Людина суспільна і людина індивідуальна. Людина - єство суспільне. Людська особистість не може розвиватися і удосконалюватися поза суспільством. Уній глибоко вкорінений суспільний інстинкт, котрому завдячуємо появою самого суспільства, народу, держави як цілісних організмів. "Людина відчуває живу потребу доповнювати себе іншими людьми"
[Юркевич П, 1993: 224]. Тому виховання мусить всіляко розвивати цю якість у людині і вчити її підпорядковувати свої інтереси інтересам інших . Проте, людина – також єство автономне, індивідуальне – втому сенсі, що вона не "розчиняється" в масі. Людина у суспільстві зберігає свою окремішність. Людське середовище є для неї дзеркалом, в якому вона пізнає себе, свої індивідуальні здібності і свою вартісність. Головним її співрозмовником є Бога розмова з Ним – завжди індивідуальна, навіть у церкві кожен говорить з Богом своєю мовою. У кожної людини – індивідуальна віра, індивідуальна любов, індивідуальна ненависть. Християнство відкидає поняття "колективної" людини. Характерний для марксизму культ "класу, "трудового колективу" втілює в собі ідею загальної безвідповідальності, стихію розбещеного зла. Носієм аморальності виступає людина безлика, що ховається за "масу, за "колектив, як справжній злодій – у натовпі. Така істота творить зло і тут же заявляє "В цьому не моя вина – така воля колективу. Сучасне українське виховання приділяє велику увагу індивідуальності. Вбачаючи велику спорідненість прагнень галицької педагогіки х років і нашої сучасної педагогіки, – підсумовуємо словами відомого педагога того часу П.Біланюка: "Тільки тоді, коли усуспільнюємо, а рівночасно індивідуалізуємо дітей, розвиваємо у тих дітей їх характері розбуджуємо властивий дитині рід енергії" [Біланюк П, 1938: 13]. Людина між добром і злом – завжди в дорозі. Сім'я, школа та інші виховні інститути не є фабриками, які випускають "готовий до вжитку продукт. Людина в жодну пору свого життя не може вважатися повністю вихованою, бо вихованість – це не якась стабільна якість, а лише готовність до вибору, що супроводиться напруженням і ваганням. В дійсності людина завжди в дорозі, в намаганнях і все життя виховується на ґрунті власного вибору. Ця особливість людини зумовлена її природою як істоти двоєдиної, що складається з матеріального і духовного, земного і астрального, видимого і невидимого. З одного боку, кожна особистість наділена великими духовними благами, певними засобами духовного "виживання розумом та волею здатністю розрізняти добро і зло, і, нарешті, симпатією до добра та антипатією до зла. Все це складає золотий фонд її душі, подарунок Творця. Аз другого, – хоча душа людини єдина, сама вона все ж вкорінена у два різні начала – поєднана з Богом, але, водночас, причетна ідо гріховного світу і не завжди має шансу "чистому стані" реалізувати свою християнську свідомість. Людина – "двояке і суперечливе єство, єство найвищою мірою поляризоване, богоподібне і тваринноподібне, високе і нице, вільне і рабське, здатне до піднесення і падіння, до великої любові та жертовності, а також до великої жорстокості і
безмежного егоїзму" [Бердяєв H., 1995: 12]. Трагедія людини втому, що вона завжди повинна вибирати між бажаним, але невигідним добром, і небажаним, але (здебільшого матеріально) вигідним злом. Бажане і корисне – виражають протиріччя, закладене у самій природі людини, атому до добра вона може йти, лише долаючи в собі своє емпіричне начало, приборкуючи його і утверджуючись у духовному через жертовність. У нашому серці, за виразом Достоєвського, "Бог бореться з дияволом. Це і є дорогою людини до власного п'єдесталу. Крім того, людина часто буває поставлена перед драматичною необхідністю брати участь у боротьбі зі зломі це нерідко передбачає вибір між меншим і більшим злом. У гріховному світі їй важко залишатися чистою. Бо і пасивність, і втеча від боротьби зі злом є гріховними. До речі, саме цей гріх супроводив наше суспільство в минулому столітті. Звідси - у вихованні головним предметом зусиль повинно бути формування в людині шляхетних прагнень, добрих намірів, щирих намагань, які можуть завершуватися перемогою над злому собі і навколо себе. Людина на шляху самореалізації. Виконуючи своє призначення на землі, людина реалізує дві свої великі потреби – природовідповідності і гармонійності розвитку.
Природовідповідність – передбачає можливість і потребу повноцінного розвитку в людині тих якостей, які ще в зародку закладені в ній природою. Звідси відвічне прагнення людини до утвердження власної гідності, до свободи думки, до можливості реалізувати свої національні і духовні потреби, зокрема засобами національної культури, мови тощо, бажання наблизитись до Природи, мати простір для активності власної волі і серця і т.ін. Гармонійність – ґрунтується на природовідповідності і максимально враховує природні потреби людини, але, як підкреслює Г.Ващенко, вона інтегрує всі природні задатки людини водне ціле і орієнтує на певну головну мету, у зв'язку з чим усі ці задатки займають у структурі особистості своє місце і відіграють свою роль. На його думку, такою метою українця є служіння Богові й Україні. Цей ідеал організовує навколо себе розвиток усіх закладених природою психічних і фізичних якостей людини. До "золотого фонду" гармонійної особистості Г.Ващенко відносить світогляд, добру фахову підготовку, розвинені інтелектуальні здібності, міцні моральні засади, працьовитість, бадьорість та життєрадісність, естетичний розвиток, фізичне здоров'я, навички чемної поведінки тощо [Ващенко Г, 1994: 183]. Таким чином, шлях до гармонії виховання і розвитку лежить не через репресивні заходи та
індоктринацію людини, не методом "викорчовування" негативних якостей, а через розкриття перед нею привабливості головного ідеалу виховання і орієнтацію всіх сил організму на об'єднання навколо нього. Людина творча. Відома заповідь "Не укради" не є лише примітивною пересторогою – не брати чужого. В її основі – вимога до людини жити за свій рахунок, лише ціною власної праці і старань. У Біблії такі записано "Хто не робить, той не їсть. У філософському сенсі це означає, що людина зобов'язана все життя прагнути, намагатися активно діяти, працювати, винаходити, творити і т. ін. Потреби – це головний висхідний імпульс активності людини. Бог не забезпечує їй дармовий матеріальний комфорт. Не заперечуючи в принципі прагнення до нього, християнство все ж орієнтує, що добре життя людина для себе повинна будувати сама. Дарований комфорт руйнує людину, а здобутий власними силами збагачує і удосконалює ці сили. Звідси вічний обов'язок людини – творити життя і творити себе. Ця вимога християнства — вимога творчості – є головною передумовою саморозвитку як окремої людини, такі суспільства. Якщо це вічне джерело потреби творчості перекривається, як це було зроблено за комуністичного режиму, людина деградує, аз нею занепадає і суспільство. Зрозуміло, що цей погляд не виключає і допомогу слабкому чи хворому. Але вона повинна приходити лише як вияв християнського милосердя та соціального гуманізму – індивідуального чи суспільного (збоку держави. Водночас така допомога неповинна "узаконюватися" як
обов'язок одного "класу" перед іншим, коли в працьовитого забирають силою і передають лінивому. Такі умови не сприяють становленню почуття самовідповідальності. Людина опускається і починає виснути на плечах суспільства, а якщо ця хвороба охоплює маси, то опускає руки все суспільство. Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки Названі вище основні аспекти традиційно-християнського трактування людини дають підстави зробити кілька суттєвих для педагогіки висновків.
1. Суттєвою ознакою сучасного українського виховання є орієнтація на розвиток сумління людини. Воно (сумління) скероване на підтримку того, що людина сама для себе визначила як добро. Проте сумління і само потребує постійної підтримки. Людина немає достатньо сил, щоб вільною волею, спираючись на саму себе, здійснити Божий задум, - пише проф. М.Савчин
[Савчин М, 2001: 76]. Вона шукає опори в Авторитеті. Ця природна потреба – мати авторитет – є настільки сильною, що на світі немає народу, який не шукав би Бога і не створював би власної культурної форми наближення до Нього – своєї релігії. Щоб контролювати і оцінювати свої вчинки, людина мусить мати ідеальний взірець, зіставлення з яким вказує нате, що у її поведінці є добром і що є злом. Звідси – визнання того факту, що для виховання фундаментальне значення має віра, як, зрештою, і вся сфера духовності людини.
2. Виховання – не дресура, а взаємодія двох рівних перед Богом людей, їх діалог. Не лише виховник, алей вихованець користується правом вибору. Людині властива природна схильність самій визначати напрям свого життя, самій творити чи формувати його. У дійсності весь демократизм сучасної педагогіки виводиться з традиційно-християнських поглядів. Те, що людина володіє абсолютною гідністю, складає основу її праві свободу суспільстві. І саме на цих підвалинах сформовано ідеологію Загальної Декларації Прав Людини та інших подібних документів. Християнська концепція передбачає реалізацію двох цілей аз одного боку, осягнення людиною духовної, внутрішньої свободи шляхом пізнання на ґрунті віри, надії та любові, б) з другого – свободи зовнішньої в громадському житті – шляхом підпорядкування себе добру суспільному.
3. Оскільки людина – істота двоєдина, то її поведінка визначається не тільки (і не стільки) знаннями моральних істин, алей станом її душі, рівнем розвитку сумління і схильності до добра. А звідси і специфічна вимога до виховання не відкидаючи традиційних прийомів і методів, сучасна педагогіка повинна виробляти та застосовувати й такі підходи, які апелювали б до внутрішньо-чуттєвого, ірраціонального в людині. Бо духовність, що є стрижнем виховання, не можна збагнути розумом, її можна лише відчути, а відтак " ... навіть наймудріший наставник не може досягнути останньої глибини тієї потаємної боголюдської реальності, якою є людська особистість" Франк С, 1992: 367].
4. Давши людині волю і розум, Творець поклав на неї відповідальність за себе, зобов’язав її бути самодостатньою. Педагогіка, отже, покликана допомогти людині цей важкий обов’язок здійснювати, розвиваючи в собі власну життєву стратегію, здатність адекватно осмислювати і будувати свою діяльність, а також волю до того, щоб цю діяльність доводити до бажаного результату. Це означає – сприяти її саморозвитку.
5. Християнська повага і любов до людини є основою християнського гуманізму, а отже, і гуманізму соціального, що завжди був властивий нашій виховній традиції, нашій етнопедагогіці.
Людина – завжди найвища цінність як істота богоподібна, яка, однак, завжди усвідомлює себе творінням Когось, Хто вищий від неї. "Людина не є свавільним властителем свого життя вона – вільний виконавець вищих повелінь, які водночас є вічними умовами її життя" Франк С, 1992:
35]. Вона є виконавцем необхідного, потрібного, правди, волі Божої Франк С, 1992: 108]. Ця формула відбиває головну сутність саме християнського гуманізму і ту межу, яку педагогіка в своєму трактуванні людини немає права переступати межу неминучого і необхідного підпорядкування людини Вищій Силі. Таким чином, з точки зору традиційно-християнської стратегії виховання, людина не є продуктом" діяльності виховника, вона завжди є чимось більшим, бо живе своїм власним внутрішнім життям. Людина – істота, котра перебуває вічно в стані внутрішньої боротьби, але водночас істота самодостатня. Вона досвідчена і обмежена, сильна і слабка, добра і зла, правдива і брехлива і т.п. Вона завжди в дорозі. Але за всіх обставин – вона Людина, і в цьому сенсі, власне, християнство пропонує педагогіці демократичні засади виховної взаємодії. Завдання для самоконтролю
1. Чи відповідає теорія Дарвіна на питання про походження людини Як трактується питання походження людини у філософії християнства
2. Порівняйте статус людини в контексті антихристиянського (матеріалістичного) і християнського світоглядів.
3. Назвіть основні аспекти трактування людини, де протиріччя цих двох світоглядів особливо відчутні.
Розділ 16. Віра і виховання та розвиток
Головна проблема виховання У сучасній педагогіці існує чимало пропозицій і підходів до вирішення проблем виховання, їх можна по-різному й трактувати. Однак, при аналізі будь-якого з них, мусимо найперше враховувати, як кожен з них вирішує головну проблему виховання чому людина повинна поводити себе морально Чому вона повинна прагнути до здійснення національних ідеалів І т.ін. Якщо відповіді наці питання немає – пропонована система поглядів уваги неварта, вона будується на піску. Зрозуміло, що в тоталітарних суспільствах так питання і не ставиться. Як уже йшлося, людина за комуністичного режиму собою не керувала система нагляду змушувала її поводитись так, як їй пропонували. Тимчасом умови свободи проблему мотивації позитивної поведінки оголюють і ставлять гостро. Що за відсутності нагляду спонукатиме людину рахуватися не лише зі своїми інтересами, алей з чужими Сьогодні виховник покликаний чітко знати, як "працює мораль в людині, як в її свідомості діють національні та інші вартості тощо. Бо не треба доводити, що саме лише знання моральних норм та інших вартостей – позитивної поведінки людини ще не забезпечує. Без сильнодіючого мотиву вона не зможе вибрати невигідне добро і відкинути вигідне зло.
Традиційно-християнська стратегія виховання дає наці питання відповідь головним джерелом мотивації позитивної поведінки людини може бути лише "віра в Когось або в Щось, що надає сенсу нашому життю і що пояснює головну таємницю – Таїну Буття. "Будуйте себе найсвятішою вашою вірою" – пише апостол (Юд. 20). Розуміння того, що дає віра в Бога Любові і Добра для формування моральності людини, розкриває К.Ушинський у своїй "Педагогічній антропології. На його думку, моральне значення мають не уявлення, незнання, але комбінування уявлень з почуттями. Образ Творця тут персоніфікує Добро. З цього приводу він наводить цікавий приклад того, як виховували у Спарті показуючи дітям п’яного ілота, спартанці комбінували уявлення про нього (знання" про нього) з почуттями огиди. Згодом цю думку концентровано висловить і Василь Сухомлинський "Істина виховує лише тоді, коли є певне ставлення до неї" Сухомлинський В, 1976: Т. 2; 228]. Так само до серця доходить лише комбінація уявлень про моральний вчинок і почуття Любові і Добра, джерелом якого є Бог і віра в Нього. Варто тут також ще раз підкреслити – непросто божества, бо вони часто спрямовують людину до зла, а Бога Любові і Добра. Моральне значення має лише така мораль, яка поєднана з переживаннями, спричиняє переживання, як пише К.Ушинський, – "береза серце" [Ушинський К,
1983: Т. 1; 263]. Таким чином, хоча цінності і віра – речі різні, вони завжди мусять йти поруч і діяти разом. Це з великою переконливістю доводить також практика нашого народного виховання, нашої етнопедагогіки. Надійним помічником батьків у вихованні дітей завжди була Церква, глибока віра в ідеали добра, ікона на стіні, яка "стежила за поведінкою дитини, спільна молитва перед образом, релігійні свята і обряди тощо. Памфіл Юркевич підкреслює, що людяність в людині "виховується правильними впливами науки, живих прикладів, а надто істинною, теплою релігійністю, до якої все добре не тільки добре, алей священне" [Юркевич П, 1993: 225]. Усі добрі і злі вчинки людини йдуть із її душі. Але без віри і релігії відчинити двері до неї і щось змінити в ній неможливо. "А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого, – каже апостол Павло (Еф. 6:16).
Віра як форма пізнання Зазвичай під "вірою" розуміють певний духовний стан, коли людина готова визнавати дійсним щось таке, що само собою не є очевидним, не може бути засвідченим або доведеним, а отже, – що можна піддати сумніву. Віра в Бога, наприклад, це визнання Його існування і непогрішності Його Авторитету. В цьому разі віра розглядається як акт зустрічі людської душі з Богом Франк С, 1992: 225]. Еммануїл Канту своїй "Критиці чистого розуму" стверджував, що навіть упізнанні звичайних речей присутній елемент віри. Людина сприймає не речі самі по собі, а лише їхні форми. Їхня сутність, справжній зміст до кінця невідомі, вони поза нашим баченням, але мив них віримо. Зміст того, що нам кажуть, багатьох промові лекцій, які слухаємо, і навіть цілих наук значною мірою тримається на нашій вірі. "Всяке міркування спочатку ґрунтується на вірі, – писав
К.Ушинський [Ушинський К, 1954: ТУ такій функції віра не лише визначає стійкість наших переконань, алей компенсує недостатність раціоналістичного пізнання. При цьому вона репрезентує не якусь "другорядну, а цілком інакшу, для поведінки людини важливішу форму стосунків з істиною. У певному сенсі "все наше життя ґрунтується на вірі" – на переконаннях, істинність яких не може бути доведена" (С.Франк). Вважається, що віра є природною потребою людини і властивістю її душі (Г.Ващенко). Вона допомагає людині "бачити серцем. Поняття віри можна визначити і як переживання, зумовлене відчуттям присутності Вищого
Начала, що існує реально, спрямовує наше існування і надає йому сенсу. Відчуття і переживання Його присутності має такий же характер, які відчуття існування власного "Я. Довіри людина приходить не через раціоналістичні спекуляції, на які здатні далеко не всі люди, а через інтуїтивне прозріння, через духовне пізнання. Саме тому віра однаковою мірою доступна і неписьменному, і вченому. Стан віри не залежить від культури чи освіти людини. Потреба віри у християнській філософії обґрунтовується також тим, що Бог є Абсолютний Духа тому не може бути пізнаний до кінця. Він взагалі не може бути предметом звичайного пізнання. "Бога не бачив ніхто і ніколи, – пише апостол (Перше соборне послання апостола Івана 4:12). У Бога можна лише вірити. Російський теолог А.Кураєв розрізняє декілька рівнів стану людської душі, залежно від глибини віри а) онтологічно нормальний стан, коли все "влаштовано, скеровано до Високого і Вічного, до Головного Ідеалу б) нижчий рівень – рівень душевної "демократії, що характеризується розкиданістю почуттів, побажань і думок, життя відповідно до вимог зовнішніх обставин, податливість середовищу – при збереженні певної схильності до Добрав цьому "плюралізмі" помислів час від часу бере верх те, що сильніше діє на людину в) найнижчий рівень – коли людина повноціло служить якійсь своїй пристрасті. При цьому одні з цих пристрастей можуть виганяти з душі інші. Центральна пристрасть підпорядковує собі людину, практично позбавляючи її свободи. Вважається, що людина на своїй дорозі до Бога неминуче переходить "точку хаосу, коли в її душі розвалюється стара система віри і народжується нова. Хаос може бути і початком падіння людини, і початком її покаяння [Кураєв А, 1992: 45–63]. Віра є вродженою властивістю людини, тимчасом як скептицизм – надбанням досвіду. Цей факт добре простежується на розвитку дитини, що народжується з глибокою готовністю довіри. Як підкреслює К.Ушинський, "це дуже важливо для педагога він повинен дати "поживу" серцю, розумові та вірі, щоб не обкарнати людину вір в усе, чому розумне суперечить і що корисне в практичному житті. Він радить також облагороджувати потребу вірив людині, розвивати в ній здатність "серцем вірити в правду" [Ушинський К, 1954: Т. 6; 231–232]. Торкаючись педагогічної функції віри, слід, зрештою, відзначити і широту цього поняття.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   45


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал