Оксана Кузьменко Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови та літератури Зміст



Скачати 448.66 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації27.01.2017
Розмір448.66 Kb.
  1   2   3
Оксана Кузьменко

Активізація

пізнавальної діяльності учнів

на уроках української мови

та літератури

Зміст

Вступ 3


Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках. 5

    1. Мислення як діяльність.

Процес розв’язання задач.

Цілемотиваційний бік мислення 5



    1. Навчання – один із основних видів діяльності. 8

    2. Мотив як рушійна сила пізнавальної діяльності учнів. 9

Розділ 2. Умови й досвід активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках

української мови та літератури 11

2.1.Мотивація навчальної діяльності на

уроках української мови та літератури. 11

2.2. Проблемно – пошукове навчання. 20

2.1.1. Пошуково – дослідницькі завдання випереджувального характеру як засіб

активізації пізнавальної діяльності. 29

2.3. Розвивальне навчання. 33

2.4. Активізація пізнавальної діяльності

учнів задопомогою ситуативних завдань. 35

2.5. Активізація пізнавальної діяльності в системіособистісно-орієнтованого навчання. 39

2.6. Застосування інтерактивних

технологій. 44

Висновки 47

Список використаної літератури 48

Вступ

У концепції мовно-літературної освіти особливо наголошується на проблемі активізації пізнавальної діяльності школярів у навчально –виховному процесі. Про активність як один із основних принципів процесу пізнання і необхідність розвитку пізнавального інтересу педагогічна наука говорила вже давно (праці В. Сухомлинського, Ю. Бабанського, А. Ковальова,Г. Щукіної та ін..)

В. Сухомлинський стверджував, що «джерело інтересів – у застосуванні знань, в переживанні почуття влади розуму над фактами і явищами. Углибині людського єства є споконвічна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому духовному світі ця потреба особливо сильна.Але якщо немає для неї поживи – живого спілкування з фактами і явищами, радості пізнання – ця потреба зникає, а разом з нею зникає й інтерес до знань» [14,192].

Дидакти й методисти одностайні в тому,що пізнавальний інтерес формується в організованій пізнавальній діяльності, спрямованій на оволодіння знаннями й практичними навичками. Тому так важливо для досягнення потрібного рівня засвоєння учнями програмового матеріалу, високої їх навченості, систематично, цілеспрямовано підтримувати й розвивати пізнавальний інтерес у школярів, ставити їх у ситуацію проблемного здобуття знань, практикувати нетрадиційне навчання.

Питання активізації пізнавальної діяльності розглядали у своїх працях психологи (Н. Менчинська, Д. Богоявленський,Г.Костюк,Г. Щукіна,І. Синиця,та ін..), дидактики (М.Данилов, І.Лернер, М.Скаткін, М. Галенін та ін..). Доведено, що пізнавальна діяльність потребує створення умов, за яких реалізується пізнавальна самостійність та активність учнів. Інтелектуальна, вольова й емоційна сторони пізнавального інтересу становлять одне ціле. Активна вольова діяльність можлива тоді, коли процес навчання викликає в учня позитивне емоційне ставлення до засвоюваного матеріалу, спонукає його до різноманітної пізнавальної діяльності, вольового напруження. У такому разі засвоєння навчального матеріалу буде ефективним. З огляду на це вчитель має застосовувати ті форми й види діяльності, які підвищують продуктивність праці, а отже, й ефективність навчання.

Нині можна стверджувати, що більшість словесників активно впроваджують у практику новітні освітні технології чи їх елементи, нетрадиційні прийоми й методи навчання, використовують нові форми занять для активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Однак питання реалізації методів навчання, що забезпечують активне пізнання учнями нового, розвиток їх аналітико-синтезуючої й наукової діяльності, пізнавальної самостійності потребують, на мій погляд, більшої уваги і ґрунтовних наукових розробок.

Мета даної роботи – узагальнити й систематизувати надбання педагогіки та психології з проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів, а також поділитися власним практичним досвідом з цього питання.


Розділ1.Теоретичне обґрунтування проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках.


    1. Мислення як діяльність. Процес розв’язання задач. Цілемотиваційний бік мислення.

Людина живе серед подій, які відбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цілі людини зумовлюють необхідність розібратися в тому, що з чого виходить, як пов’язані між собою події, об’єкти, явища, як їхні властивості детермінують цей зв'язок.

На перший погляд здається, що в цьому допоможе досвід, збережений у пам’яті людини. Але буття складніше, і лише звички та минулий досвід не розв’язують усіх проблем. Це й змушує шукати таку властивість, такий зв'язок, які б допомогли дати відповідь на питання, досягти мети, розв’язати проблему. Скажімо, якщо будувати урок, покладаючись лише на новітню технологію як універсальну та чудодійну, ми не завжди зможемо досягти мети уроку.

Отже, потрібне уважне вивчення, обстеження, аналіз ситуації з метою виявлення таких взаємозв’язків фактів, подій, об’єктів та їхніх властивостей, які необхідні для розв’язування проблем. Пошук істотної для нас ознаки – непростий, досить своєрідний акт, який виконує мислення.

Мислення – це вища форма психічного відображення [5;139]. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв’язки між предметами, подіями і явищами, з’ясовує причини та наслідки цієї взаємодії.

Мислення дає знання про істотні властивості, зв’язки й відношення об’єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності [5;140].

Мислення є узагальненим відображенням дійсності, воно має активний, дійовий і цілеспрямований характер.

Мислення нерозривно пов’язане з мовою та мовленням. Мислення має соціальну природу.

Мислення завжди передбачує зміну змісту того, що потрібно зробити зрозумілим, доступним для повного і глибокого сприйняття суб’єктом. Ці зміни відбуваються за допомогою мисленнєвих операцій.

Мисленнєвий процес завжди формується у діяльності і взаємодії суб’єкта з навколишнім світом. Мислення активізується під впливом мети, в умовах виникнення проблеми. Мета формує мислення як діяльність.

Мисленнєва діяльність виникає і формується за умов проблемної ситуації й задачі.

Проблемна ситуація – це положення, завдання, яке містить суперечність між обставинами та умовами, між тим, якими знаннями володіє на сьогодні суб’єкт, і тим, чого він прагне, яких знань потребує [5;160].

Усвідомлення проблемної ситуації становить уже перший етап у її розв’язанні.

На другому етапі відбувається вирізнення відомого й невідомого. Унаслідок цього проблемна ситуація перетворюється на задачу.

На основі аналізу умов задачі та чітко сформульованого питання відбувається вироблення та перевірка правильності гіпотез.

Наступним етапом є розв’язування задачі. Суб’єкт може скористатися алгоритмом як системою вказівок або застосувати прийом порівняння, або перетворити зміст задачі, вдатися до побудови схем, моделей. Оригінальність стратегії об’єкта свідчить про творчий підхід.

Останнім етапом є перевірка розв’язання задачі.

Мисленнєва діяльність не являє собою перебіг асоціативних думок, бо кожна з них народжуєтьсяз мотиваційного боку свідомості [5;163]. Мотиви – це те, що спонукає до діяльності. Успіх у розв’язанні задачі забезпечується пізнавальною мотивацією, що становить внутрішні мотиви. Пізнавальна мотивація формується і виявляється як конкретна спрямованість на передбачення певних властивостей об’єкта та способів його пізнання.

Отже, ефективність мисленнєвої діяльності зумовлюється пізнавальними інтересами, потребами. Вони виникають там, де людина відчуває свою адекватність, впевнена, що здатна до чогось. Тому психологи пропонують учителям використовувати «методику успіху».

Для активізації мисленнєвого процесу використовують «мозковий штурм» або «брейнетормінг», які спрямовані на вироблення ідей чи рішень. «Мозковий штурм» може відбуватися у формі синтетики, із використанням прийомів аналогій.

Для активації пошуку використовують метод фокальних об’єктів, який полягає в перенесенні ознак випадкових об’єктів на об’єкт уваги. А також метод морфологічного аналізу, коли спочатку виділяють головні характеристики об’єкта, а потім до кожної з них добирається варіант.

Сприяє інтенсифікації пошуку і метод контрольних запитань, який передбачає використання з цією метою списку навідних запитань.

Щоб підготуватися до життя, молоді необхідно опанувати досвід людства, вчитися. Цей досвід певним чином організований і поданий у навчальних планах, програмах, підручниках і посібниках для різних рівнів існуючої в суспільстві системи освіти.Успішне засвоєння досвіду може відбутися на основі активної цілеспрямованої мисленнєвої діяльності, за умови виявлення творчості та самостійності того, хто навчається.




    1. Навчання – один з основних видів діяльності.

Навчання - вид практичної чи теоретичної діяльності, який за своєю сутністю є пізнавальним процесом засвоєння людиною соціального досвіду. Навчання здійснюється у процесі научіння людини. Научіння – процес і результат набуття індивідуального досвіду [5;288]. Научіння відрізняється тим, що є набуттям досвіду в діяльності, спрямованій пізнавальними мотивами і цілями. Шляхом научіння може набуватися будь-який досвід (знання, уміння і навички) людини.

У людини роль і значення научіння змінюється протягом онтогенезу. У дошкільному віці научіння є основним способом набуття досвіду, потім воно відходить на другий план, поступаючись місцем учінню, навчальній діяльності. Важливим фактором научіння виступає місце засвоюваного матеріалу у відповідній діяльності. Людина найкраще навчається тому матеріалу, який займає місце мети діяльності.

Научіння людини розглядається як пізнавальний процес засвоєння соціального досвіду практичної і теоретичної діяльності.

Навчання, відбуваючись в процесі научіння, може бути організованим і здійснюватися в спеціальних навчальних закладах. Воно може бути неорганізованим, становити додатковий результат інших видів діяльності. У дорослих людей навчання може мати характер самоосвіти. Особливістю навчальної діяльності є те, що вона слугує засобом психологічного розвитку індивіда.




    1. Мотив як рушійна сила пізнавальної діяльності учнів.

Джерелом мотивів є емотивні процеси. Але на відміну від емоцій мотиви є складнішим феноменом і здійснюються у формі цілеспрямованої активності. Мотивація органічно пов’язана з діяльністю, яка немислима без мотивів. Діяльність складається із сукупності дій, спрямованих на досягнення часткових цілей, що виділяються із загальної мети, яка відіграє роль усвідомленого мотиву[13;2].

Пізнавальна діяльність є провідною в життєдіяльності учня. І дуже важливо, щоб вона спонукалася мотивами високого рівня розвитку, які б переросли в потребу особистості вдосконалювати своє українське мовлення як основний інструмент пізнання життєдіяльності, державо– і націотворення, збереження і подальшого розвитку української культури як невід’ємного складника світової культури.

Особливо відповідальний період формування позитивних мотивів учіння припадає на основну школу, коли закладаються підвалини формування визначальних рис внутрішнього портрета особистості. Саме в цей період одним із основних освітніх завдань є підвищення в структурі мотивації учня питомої ваги внутрішньої мотивації учіння.

Найбільші потенційні можливості для формування зазначеної внутрішньої мотивації пізнавальної діяльності учнів криються в предметах гуманітарного циклу, передусім в українській мові, українській та світовій літературах, у процесі реалізації міжпредметних зв’язків під час їх вивчення.

Загальнопедагогічними і психологічними дослідженнями проблеми формування мотивації учіння займалися А. Макарова, Г. Щукіна, А. Маслоу, Е. Фромм та ін..

Школа має поставити на найвищий п’єдестал модель людини духовної, культивувати в учнях потребу наближення до цього ідеалу, допомогти їм подолати захоплення масовою культурою, яка уніфікує людину, гранично її раціоналізує, позбавляє душі, заземлює і, врешті, зомбує. Школа покликана формувати потреби та навички самостійності в усіх формах життєдіяльності – у навчанні, праці, дозвіллі, життєвому плануванні, роздумах над життям і визначеннями свого місця в ньому. Справжнє розумове виховання орієнтує людину на життя у всій його складності, у всьому багатстві [14;3]. Той , хто націлений на буття, сприймає інформацію активно і творчо, керуючись як пізнавальним інтересом, спонукою пізнати істину, так і роздумами над тим, як почуте чи прочитане допоможе розв’язати поставлені ним життєві проблеми. Тому завданням сучасної школи має стати формування цілісної різнобічно розвиненої духовної особистості, а не лише особистості компетентної.


Розділ ІІ. Умови й досвід активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови та літератури.

2.1.Мотивація навчальної діяльності на

уроках української мови та літератури.

Досягти мети навчання рідної мови можна за умови повноцінного мотиваційного забезпечення навчального процесу. Самі ж мотиви, як і позитивне ставлення до навчального предмета, формуються в процесі навчальної діяльності, якщо оволодіння рідною мовою стає для школярів духовною потребою, життєвою необхідністю.

Учіння спонукається багатьма мотивами, але, як зазначається в дослідженнях, присвячених цій проблемі (М. Алексєєва, Л. Божович, Н. Добринін, А. Маркова, Н. Морозова, С. Рубінштейн, С. Славіна, Г. Щукіна), чи не найважливішим мотивом свідомого учіння, пов’язаного з усвідомленням його цілей, є інтерес до знання. Під інтересом у методичному сенсі розуміють таке емоційне ставлення учнів до предмета, яке викликає в дітей бажання пізнати виучуване. Орієнтація тільки на логізоване засвоєння знань і формування вмінь через багаторазове повторювання навчальних дій значно звужує поняття «навчальна діяльність», збіднює його зміст, не сприяє формуванню мотивів [3;24]. Мотиваційний процес можна розглядати як особливу форму емоційного. Таким чином, мотивація – це емоція плюс спрямованість дії [13;2]. Мотив є пусковим механізмом діяльності й існує у двох різновидах – потребах та інтересах. Виховання високого рівня внутрішньої мотивації є тривалим процесом, який здійснюється як зсув зовнішнього мотиву на мету учіння. Пізнавальні інтереси здійснюються на двох рівнях: 1) ситуативному; 2) стійкому пізнавальному. При цьому слід мати на увазі, що стійкий пізнавальний інтерес, розвиваючись, трансформується в пізнавальну потребу [13;2].

З урахуванням специфіки української мови як навчального предмета можна чітко окреслити основні завдання вчителів словесників:



  • прищепити учням інтерес до духовних цінностей українського народу як цінностей своїх предметів і забезпечити переростання його в особисту відповідальність перед рідним народом та світовою спільнотою за збереження й подальший розвиток української мови й національної культури;

  • забезпечити розвиток пізнавального інтересу до уроків української мови і трансформацію його у пізнавальну потребу в лінгвістичних знаннях, потребу в спілкуванні мовою свого народу.

Для реалізації цих непростих завдань кожному вчителеві словесникові потрібно постійно дбати про піднесення свого авторитету як професіонала і як людини. Учитель має бути носієм і взірцем української духовності, в якій органічно поєднується інтелект з витонченою і щедрою душевністю. Він повинен досконало володіти майстерністю полеміста, а його аксіологічні переконання мають бути ненав’язливими, але ретельно обґрунтованими й осердеченими [13;3]. Союз інтелекту й серця завжди приваблює дітей.

Великі потенційні можливості криються в зміні характеру взаємодії вчителя й учня у процесі навчання. Учитель повинен виконувати передусім не функцію репродуктора предметних знань, не владного організатора навчального процесу, а фасилітатора їхнього процесу учіння [13;3].

Необхідно забезпечити привабливість змісту навчального предмета для учнів, належний його виховний і розвивальний потенціал. Для цього треба, щоб у свідомості учнів утверджувалися високовартісні якості української мови, зокрема її естетична цінність, щоб опанування мовної системи поєднувалося із збагаченням мовлення учнів новими лексемами, фразеологізмами, крилатими висловами, граматичними і стилістичними засобами, у результаті чого учні відчули б, що навчання дає реальні плоди, які виявляються в удосконаленні мовленнєвої здатності, розвитку мовного чуття.

Вивчення мовних і мовленнєвих явищ має здійснюватися на текстовій основі, яка систематично розширює кругозір, ознайомлює з найвидатнішими постатями, подіями національної історії та культури, матеріальними й духовними пам’ятками, із звичаями і традиціями українського народу, що мають неминучу цінність не лише для української, а й для світової культури.

Навчальні тексти мають відповідати інтересам учнів, містити актуальні для розв’язання проблеми, а за рівнем складності знаходитись у зоні їхнього найближчого розвитку і становити поживу як для інтелекту, так і для емоційної сфери [13;3]. З цією метою потрібно значно посилити взаємозв’язки у вивченні мови з українською і світовою літературами, з історією, музикою і живописом, формувати оптимістичну світоглядну картину світу, з якої випливає висновок, що сенс життя особистості полягає не в здобутті матеріальних благ, а в духовному вдосконаленні.

Плідним є принцип органічного зв’язку класної й позакласної роботи. Саме позакласні заходи, що передбачають залучення учня до активної участі у їх здійсненні справляють потужний мотиваційний вплив на формування української духовності як невід’ємного складника духовності загальнолюдської.

Вироблення в учнів психологічних установок на самовдосконалення, націленість на високі етичні й естетичні цінності, відповідальне ставлення до життя сприяють формуванню вищих потреб, які спонукають учнів багато читати, розмірковувати, робити самостійні висновки, діяти відповідно до переконань, сприяючи різнобічному особистісному розвиткові, що виражається у вдосконаленні чотирьох видів мовленнєвої діяльності, а також справляє позитивний вплив і на підвищення рівня грамотності.

Забезпечення високого емоційного тла уроків мови є важливим мотивом навчальної діяльності. Емоційне забарвлення інформації позитивно впливає на учнів, знімає втому, створює відповідний тонус у навчанні [3;24]. Від емоційного стану людини залежать майже всі психічні процеси: пам'ять, уява, а також сприйняття, - емоції роблять їх багатими, глибшими.

Емоції можуть збуджуватися як змістом матеріалу, так і формою. Звідси випливає необхідність прогностичного моделювання відповідних емоційних реакцій учнів.

Значну роль відіграє естетичнесприймання предмета діяльності й самої діяльності. Маємо на увазі передусім вивчення мовних одиниць на основі аналізу тексту в єдності змісту й форми. Робота з текстом створює позитивне емоційне тло уроку, атмосферу захопленості, здивування, відкриття нового в уже відомому й стає засобом мотиваційного забезпечення навчальної діяльності школярів.

Великі можливості для виховання естетичного мовного чуття закладені в теоретичному й практичному матеріалі кожного розділу – фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису.

Візьмімо, наприклад, уроки фонетики. Мало показати дітям звукове розмаїття української мови; важливо розкрити естетичну роль фонетичних засобів, фонетичну організацію мовлення, умови його милозвучності, стилістичні прийоми посилення фонетичної виразності, щоб викликати в школярів прагнення вдосконалювати власне мовлення, вміло й доречно використовувати фонетичні засоби мови.

Важливим мотивом навчальної діяльності на уроках рідної мови є мовленнєва потреба, бажання учнів говорити правильно, виразно [3;25]. Така потреба забезпечується введенням у контекст уроку різноманітних завдань, спрямованих на усвідомлення дітьми мовних одиниць як засобів передачі певного змісту, засобів виразності мовлення. Ці завдання слід будувати на яскравих мовленнєвих зразках. Важливо також забезпечувати перехід від аналізу тексту до побудови власних висловлювань за розглянутим на уроці зразком. Тому доцільно для кожного уроку планувати тему зв’язного висловлювання. Тоді школяр зможе практично використати ті засоби мови, якими він оволодіває, і об’єднати роботу над засвоєнням мовних одиниць, формуванням правописних умінь та навичок з роботою над розвитком зв’язного мовлення. Наприклад, разом із засвоєнням поняття про словосполучення в 5-му класі учні готуються до твору «Золота осінь» за такими завданнями:


  • дібрати прикметники до слова «осінь». (Барвиста, прекрасна, гарна, чудова, рання, холодна, тепла, печальна, незвичайна, золота, сумна). Яке слово в словосполученні є головним, яке – залежним? Які з цих словосполучень доцільно використати у творі «Золота осінь»? Побудувати з ними речення;

  • записати іменники, з якими вживається слово «осінь». (Прикмети, подих, настання, початок, кінець);

  • дібрати прислівники, які означають, як падає листя з дерев. (Безшумно, тихо, поволі, плавно). Яке слово в словосполученні є головним, яке – залежним? Утворити з ними речення, поширити їх словосполученнями інших типів.

Учням доцільно запропонувати навести словосполучення, які могли б бути назвою твору про осінь, і зробити граматичний розбір цих словосполучень. (Осіннє листя. Чари осені. В осінньому парку. Золотий вересень. Казки падолисту. Подих осені. Барви осіннього лісу).

Можна використати на уроках твори живопису, наприклад картини В. Полєнова, І. Левітана, М. Бурачека на тему осені. Мистецькі твори пробуджують у школярів естетичні почуття, викликають потребу висловлюватися з приводу побаченого, передати пережиті відчуття, а отже, активізувати свій словниковий запас. Учні легко відтворюють почуті раніше словосполучення, утворюють нові, таким чином створюється набір мовних засобів для побудови висловлювання на задану тему.

Важливою умовою мотиваційного забезпечення навчального процесу є розуміння учнями його практичної спрямованості. Її краще усвідомлюють діти, якщо на уроці конкретний мовний матеріал розглядається з погляду цілей і можливостей мовленнєвого спілкування. Тому важливо продумувати прийоми роз’яснення школярам практичної значущості роботи, яка буде виконуватися на уроці, надавати навчальній діяльності комунікативної спроможності.

Цілком природно, що учні не зможуть самі зрозуміти, навіщо в подальшому житті їм потрібне буде знання різних за складом речень, а без усвідомлення цього в них не буде й інтересу до теми «Двоскладні й односкладні прості речення». На початку уроку даю восьмикласникам завдання написати твір-мініатюру «Ранок в осінньому лісі». Колективну роботу спрямувала таким чином, щоб у творі були різні за складом речення. Учень читає вголос твір, пропоную подумати, що робить його виразним. Діти відзначають наявність яскравих епітетів. Пропоную учням розглянути структуру кожного речення, виділити граматичну основу. Виявляється, речення різняться складом граматичної основи: є з двома головними членами і є тільки з одним головним членом у ролі підмета або в ролі присудка. Ці спостереження дають змогу підвести школярів до висновку, що на виразність тексту, крім іншого, впливає й різноманітність синтаксичних конструкцій, у даному разі наявність різних за складом речень. Починається робота щодо з’ясування видів односкладних речень.

Щоб школярі усвідомили практичне значення вивчення іменника, у 6-му класі можна використати такі завдання:


  • поставити в однині іменники туфлі, фрукти;

  • побудувати словосполучення «прикметник + іменник»зі словами: Сибір, собака, степ, кіно.

Це не прості завдання для шестикласників. Тому подаю правильні форми іменників і наголошую, що учні уникнуть труднощів слововживання, якщо вивчать категорії роду, числа й відмінка іменників. Після цього повідомляю, що немає жодного тексту без назв предметів, слово «іменник» має спільність зі словом «ім’я», що означає назву, і пропоную дітям назвати навколишні предмети.

Саме практична спрямованість навчання та її усвідомлення учнями зумовлює функціонально– комунікативний підхід до вивчення мовних одиниць. Без такого підходу вивчення рідної мови часто здається школярам сухим переліком теоретичних положень, далеких від життя. Це трапляється тому, що мовні одиниці вивчаються самі по собі, без засвоєння особливостей, правил і законів використання їх у мовленні, без виходу в мовленнєву практику школярів. Набуваючи загальних уявлень про мовні одиниці, учні здебільшого нічого не знають про практичне використання їх, не розуміють значень і відтінків значень, які виражаються за допомогою тих чи інших мовних одиниць, не орієнтуються в можливостях заміни одних форм і конструкцій іншими, синонімічними.

Цілеспрямована робота над засвоєнням учнями семантики мовних одиниць, особливостей і правил використання їх для вираження певного значення, для передачі конкретних змістових і стилістичних відтінків, для реалізації виражальних можливостей їх, вибору з існуючих засобів найбільш вдалих для конкретної ситуації, а також вправи на використання виучуваних одиниць у власному мовленні учнів для передачі певного змісту – все це не лише розвиває дитяче мовлення, а й створює мотиваційне забезпечення навчального процесу.

Умовою активної навчальної діяльності учнів на уроках мови є розуміння ними формувальної функції цього навчального предмета, усвідомлення мови як джерела духовності, моральних та історичних цінностей. Цьому сприяє усвідомлення школярами того, що в результаті навчальної діяльності їхнє мовлення стає багатшим і виразнішим, їм дедалі легше висловлювати свою думку. Неабияку роль відіграє також використання різноманітних текстів, які розширюють їхні знання про історичну, соціальну роль рідної мови як культурного надбання народу, про мову й мовлення як чинник культури, про історію народу – носія цієї мови.

Стійка мотивація навчальної діяльності формується, якщо школярі повсякчас відчувають, що в результаті навчання розвивається їхнє мовлення, розумові здібності, пам'ять, увагу. Тож на уроці слід створювати умови, за яких учні збагачували б свій мовний запас, займалися мовленнєвою практикою. Учитель має показувати, яку роль відіграє в мовленні виучувана категорія, добирати завдання, що передбачають знання правил її використання, спонукають дітей самостійно контролювати свої мовленнєві дії, з метою вдосконалення мовлення, мовленнєвої пам’яті, і водночас підводять до усвідомлення мови як важливого засобу формування думки, засобу інтелектуального, логічного розвитку, розширення кругозору.

Мотивація навчання мови тісно пов’язана з розвитком духовності. Серцевиною духовного світу особистості є самосвідомість, світосприйняття, постулати поведінки й побуту, усвідомлення людиною самої себе, своїх якостей, почуттів, інтересів, дії, свого місця в родині, природі, суспільстві. Самоусвідомлюючись, діти мають засвоїти ту моральну й інтелектуальну домінанту, яка визначає їхнє ставлення до знань, до навчальної діяльності, до своїх шкільних обов’язків загалом [3;26]. Важливо, щоб учні осмислили себе генетичними спадкоємцями свого народу й усвідомили особливе значення рідної мови як універсального засобу пізнання світу й самопізнання, як скарбниці неперервної історичної пам’яті свого етносу, його ідеалів, моралі, етики.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал