Оксана коваль



Pdf просмотр
Сторінка4/12
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Факторами, що провокують кризові ситуації в студентів, є деякі психотравмуючі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішна «здача» якої-небудь навчальної дисцип- ліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети оволодіти професійними знаннями та на- вичками, необхідними для майбутньої роботи. На жаль, ці тенденції підтримуються не лише особистісно незрілими студентами, а й окремими викладачами. Творче і свідоме опанування знаннями витісняється зубрінням навчального матеріалу та конформізмом щодо екзаменато- ра. Наявна аналогія між іспитом і лотереєю посилює ситуацію. Несистематичне (передекза- менаційне) вивчення матеріалу не тільки не сприяє формуванню глибоких професійно- важливих і особистісно-значущих знань і вмінь, але і провокує психоемоційні переванта- ження.
Криза може виникнути і на старших курсах. Головна проблема – побудова планів на майбутнє, проте все обмірковується з максималістських позицій: все має бути найкращим, унікальним, неповторним (усе або нічого). Нерідко кризовою є також ситуація працевлашту- вання після закінчення вищого навчального закладу. Так, в умовах сьогодення, багато ви- пускників, які опановували педагогічні спеціальності, не орієнтовані на професійно-педа- гогічну діяльність. Ця професія для них не є особистісно значущою життєвою цінністю, а тому своє майбутнє вони не пов’язують із нею. Ця серйозна проблема ще більше посилюєть- ся в умовах економічної скрути, відсутності стабільного ринку праці, падіння соціального престижу праці педагога. Внутрішнє життя студента також насичене, багате на переживання, наповнене протиріччями: дружба – самотність; критичність – самокритичність; сором’язли- вість – самовихваляння; самовідданість – егоїзм тощо.
Отже, знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність осо- бистості кожного студента та своєчасно надати йому психологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху. Така допомога особливо важлива у період адаптації першокурсників до нових вимог ВНЗ, до викладачів і однокурсників.
РОЗДІЛ 5
ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВНЗ
5.1. Складові педагогічної майстерності
Майстерність викладача ВНЗ можна розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особис- тості педагога (характеризуємо психологічний механізм успішної діяльності); комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяль- ності на рефлексивній основі.
До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість діяльності викладача, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка.
Елементи структури педмайстерності:
1. Гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика майстерності.
Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утверд- ження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосун-

24 ків. Це вияв професійної ідеології викладача, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів.
2.Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність.
Знання педагога звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого
— до студентів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись дозаняття, викладач обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання наступників цього віку, курсу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології.
3. Третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогіч- ної діяльності.
Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів
, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень.
Виокремлюють такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:
- Комунікативність – вміння спілкуватися;
- Перцептивні здібності – здатність сприймати і розуміти іншу людину;
- Динамізм особистості – здатність активно впливати на іншу особистість;
- Емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль;
- Оптимістичне прогнозування – прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній перетворення;
- Креативність – здатність до творчості.
4.Четвертим елементом педагогічної майстерності є педагогічна техніка.
Педагогічна техніка — це вміння використовувати власний психофізичний апарат як
інструмент виховного впливу. Це — володіння комплексом прийомів, який допомагає педаго- гу глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі.
Поняття "педагогічна техніка" містить дві групи складових.
 Перша група пов’язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою: техніка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою); керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття; опанування уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); техніка мовлення (керування дихан- ням, дикцією, темпом мовлення).
 Друга група пов’язана з умінням вплинути на особистість і колектив: техніка орга- нізації контакту, управління педагогічним спілкуванням, організація колективних творчих справ тощо.
Складові першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на вміння це почуття адекватно виявити зовні. Тому ми слідом за театральною педагогікою будемо умовно поділяти педагогічну техніку на зовнішню і внутрішню відповідно до мети її використання.
Внутрішня техніка — створення внутрішнього переживання особистості, психоло- гічне настроювання викладача на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття.
Зовнішня техніка — втілення внутрішнього переживання особистості викладача в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.
Внутрішня техніка викладача.
Досягнути оптимального внутрішнього стану у педагогічній діяльності важко, бо сама вона емоційно напружена, це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил. Викладач повинен уміти зберігати працездатність, воло- діти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоров’я. Для цього важливо працювати над таким синтезом якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяль- ність:
 педагогічний оптимізм;
 впевненість у собі, відсутність страху перед дітьми, аудиторією;

25
 уміння володіти собою, відсутність емоційного напруження;
 наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання, рішучість).
Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. Ма- жорний тон аудиторії сприяє успішному просуванню до мети, подоланню труднощів. Не можна ходити з похмурим нудьгуючим обличчям навіть тоді, коли настрій у вас поганий.
Педагог з природною привітною посмішкою і сам стає життєрадісним. Якщо ж поганий настрій не відступає, слід змусити себе посміхнутися, утримати кілька хвилин посмішку і подумати про щось приємне. Поганий настрій почне розвіюватися. Ви заспокоїтесь, і до вас може повернутися притаманний вам оптимізм.
До чинників, що сприяють підтриманню бадьорого стану викладача, належить і увага до естетики одягу, що, на думку А. С. Макаренка, є елементом педагогічного артистизму, гри, яка забезпечує внутрішню підтягнутість і духовну мобілізацію.
Елементом внутрішньої техніки є: регуляція емоційної сфери — формування емоційної стійкості у професійній діяльності. Для цього потрібно дотримуватися мажорного тону, виховуючи в собі доброзичливість і оптимізм. Допомагають набуття "м’язової радості" у фізичних діях, створення зон захисного збудження (бібліотерапія, музикотерапія тощо), здатність грати. Кожен з нас може контролювати м’язове напруження, темп рухів, мовлення, дихання. Які є конкретні прийоми?
Насамперед, регуляція м’язового напруження. Для активізації емоційного стану напружуємо групи м’язів, наприклад правої руки, даючи собі команду, що хочемо бути силь- ними, енергійними, або, навпаки, розслаблюємо м’язи, додаючи уявлення про вагу і тепло в руці. Фізична дія плюс уява опосередковано впливають на емоційні реакції. Треба лише зна- ти, яким емоційним реакціям відповідає певна група м’язів. При емоціях страху, наприклад, найбільше напружуються артикуляційні і потиличні м’язи, на розслаблення їх і слід звернути увагу, відчуваючи цей стан. Оскільки з емоційним станом пов’язане і дихання, контроль і регуляція його може привести до саморегуляції настрою. Контроль за диханням, зниження його темпу, збільшення глибини зменшать хвилювання. Тому викладачеві радять справляти- ся з непродуктивним збудженням на початку заняття за допомогою простого способу: поди- витися нааудиторію, тричі глибоко вдихнути і видихнути, привітно посміхнутися, а потім привітатися.
Реакції такого типу називаються психосоматичними. Вони діють як рефлекси, тобто приводять до обов’язкових запрограмованих змін Це пояснюється міцним зв’язком фізичного і психічного стану. Впливаючи на фізичний стан, ми викликаємо певні емоційні реакції.
Механізм керування психосоматичними реакціями покладено в основу таких прийо- мів, як зміна темпу мовлення та рухів. Хочемо на занятті заспокоїтися, пригасити хвилю- вання — почнімо повільно ходити поаудиторії, пояснювати у повільному, рівномірному темпі. За кілька хвилин спрацює саморегуляція організму, яка залежить лише від вашого вольового зусилля.
Окрім вказаних способів керування психічним станом через вплив на емоційну та вольову сферу, дуже важливо користуватися і такою комплексною системою саморегуляції, що задіює і емоції, і волю, і свідомість людини, — самонавіюванням. Досягають його за допомогою аутогенного тренування. АТ складається із спеціальних вправ, спрямованих на формування в людини навичок свідомого впливу на різні функції організму — самонавію- вання.
Через те що навіювання найкраще здійснюється на фоні загального м’язового розслаблення і психічного спокою, аутотренінг, як правило, складається з двох частин: розслаблення (вхід у стан релаксації) і самонавіювання (вплив за допомогою спеціальних формул на певні установки).
Аутогенне тренування містить ряд прийомів, які використовуються в певній послі- довності, тобто певними кроками. Розгляньмо, як досягаються розслаблення, релаксація.

26
— Перший крок передбачає необхідність прибрати зручну позу, закрити очі і зосередитися на своєму емоційному стані, усвідомивши його ("Я схвильована, мені необ- хідно заспокоїтися").
— Другий крок — зосередження на обличчі, прийняття спокійного, розслабленого виразу його і спрямування думок на щось приємне. Це дає змогу викликати заспокоєння емоційних центрів, а переключення думок на інше дозволяє ще посилити стан спокою.
Таким чином вдасться пригасити гостроту негативного переживання.
— Третій крок — підсилення стану спокою за рахунок самомасажу (подумки) шкіри обличчя і кистей рук. Внаслідок такого самомасажу лоба, носа, щік, губ, підборіддя зменшується збудження, емоційна напруга спадає, Підсилюється цей стан поелементним масажем кистей рук.
Механізм психосоматичної реакції, на якому базується ця вправа, пов’язаний із тим, що більша частина нервових клітин рухових зон кори головного мозку регулює активність обличчя і рук. Якщо їх розслабити, активність їх зменшиться, що сприятиме значною мірою заспокоєнню всього тіла.
— Четвертий крок — розслаблення язика і гортані. Це необхідно для того, щоб перервати думки про ситуацію, що травмує, ослабити збудження внутрішнього мовлення.
— П'ятий крок — регуляція дихання. Треба дихати так, наче ви вже спите.
Отже, керувати своїм психічним станом можна. Для цього викладач має змогу скористатися запропонованим арсеналом засобів для розвитку внутрішньої техніки.
Зовнішня техніка викладача.
Важлива передумова творчого процесу — гармонійна єдність внутрішнього змісту діяльності і зовнішнього його вияву. Педагог повинен навчитися адекватно й емоційно виразно відбити свій внутрішній стан, свої думки, почуття.
Елементами зовнішньої техніки викладача є:
 вербальні (мовні) й
 невербальні засоби.
Саме через них педагог виявляє свої наміри, саме їх "читають" і розуміють студенти.
Розгляньмо докладно невербальні засоби. Дослідження засвідчують, що невербальні засоби, зокрема жест, можуть мати більше ваги у спілкуванні, аніж слово. Так, коли ми гово- римо "Ти хороша людина" і водночас супроводжуємо висловлювання жестом негативної оцінки (похитування головою), то 85 % сприймуть цю інформацію за змістом жесту, а не слова.
Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним. Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприємною є і надмірна увага до неї. Головна вимога до одягу викладача — скромність та елегантність. Химерна зачіска, незвичайний фасон плаття і часті зміни кольору волосся відвертають увагу слухачів.
Педагог має і стежити за модою, його вигляд повинен викликати позитивне ставлення студентів, хоча першим приносити моду у навчальний заклад і цим привертати загальну увагу не варто.
Як же досягнути зовнішньої виразності?
- навчитися диференціювати і адекватно інтерпретувати невербальну поведінку
інших людей, розвивати вміння "читати обличчя", розуміти мову тіла, часу, простору у спіл- куванні;
- прагнути розширити особистий діапазон різних засобів шляхом тренувальних вправ
(розвиток постави, ходи, міміки, організації простору, візуального контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки;
- домагатися того, щоб використання зовнішньої техніки йшло органічно з внутріш- нім переживанням як логічне продовження педагогічного завдання, думки і почуття викла- дача.

27
Критеріями майстерності педагога є: доцільність (за спрямованістю), продуктив- ність (за результатами), діалогічність (характер стосунків із студентами), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).
В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів:
- Елементарний рівень. У викладача наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше — це володіння знаннями для виконання педагогічної дії, володіння предметом викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток студента, техніки організації діалогу продуктивність його навчально-виховної діяльності є низькою.
- Базовий рівень. Викладач володіє основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки із студентами і колегами розвиваються на позитив- ній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес на занятті.
- Досконалий рівень. Характеризується чіткою спрямованістю дій викладача, їх висо- кою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Викладач самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток особистості студента.
- Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Викладач самостійно конструює оригінальні педагогічне доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано
індивідуальний стиль професійної діяльності.
5.2. Особливості педагогічної діяльності викладача ВНЗ
Однією з особливостей педагогічної діяльності є її динамічність, яка зумовлена тим, що об'єкт педагогічного впливу (студент) постійно розвивається, змінюється. Завдання викладача полягає насамперед у вчасному виявленні цих змін і відповідному реагуванні на них.
Педагогічна діяльність передбачає безпосередні контакти зі студентами. У процесі такого спілкування викладач впливає на них не лише своїми знаннями, а й емоційно-вольо- вими якостями, світоглядом тощо. З огляду на стосунки зі студентами виокремлюють такі типи спілкування викладачів зі студентами:
1. Примітивний. Ставлення до студента ґрунтується на примітивних правилах і реакціях поведінки — амбіціях, самовдоволенні тощо. Викладач демонструє свою зверх- ність. Студент для нього є засобом досягнення мети.
2. Маніпулятивний. Взаємини викладача зі студентом ґрунтуються на грі, зумовленій бажанням будь-що взяти гору. Він застосовує похвалу, лестощі та ін. Студент при цьому є об'єктом маніпуляції, він заляканий, інфантильний.
3. Стандартизований. У стосунках домінує формальна структура спілкування. Спосте- рігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не торкаючись особистісного рівня, реалізується на рівні
«масок». Студент відчуває байдужість викладача поза «маскою» і залишається об'єктом маніпуляцій.
4. Діловий. Орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні ха- рактеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Він дотримується стандар- тів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Значущість студента для викладача залежить від внеску в спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самот- нім.
5. Особистісний. Спілкування ґрунтується на глибокій зацікавленості студентом, визнанні самостійності його особистості. Викладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності; особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є для нього авторитетом.

28
Ставлення до студентів детермінує організаторську діяльність викладача, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним, лібе- ральним.
Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця. Авторитарний викладач самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує студентів. Основ- ними формами взаємодії за такого стилю спілкування є наказ, вказівка, інструкція, догана.
Викладач нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий психологічний клімат.
Протидії владному тиску викладача призводять до конфронтації.
Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорга- нізацію, самоуправління особистості та колективу, покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного студента і залучити всіх до активної участі у спільній справі. Основними засобами взаємодії є заохочення, порада, інформування.
За ліберального стилю у викладача немає стійкої педагогічної позиції, вона виявлять- ся у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання. Такий викладач обмежується виконан- ням лише викладацької функції. Наслідком такої позиції є втрата поваги, погіршення успіш- ності і дисципліни (І. Зязюн).
У педагогічній діяльності студент є суб'єктом не лише виховання, а й навчання, оскільки виховний вплив ефективний лише за умови, що студент сам буде активним учасни- ком навчально-виховного процесу, тобто використовуватиме засвоєне знання як засіб для самовдосконалення. Така активність об'єкта праці (студента) наявна лише в педагогічній діяльності, а це потребує від викладача справжньої майстерності для спрямування навчально-пізнавальної активності у потрібне русло.
Ще однією особливістю педагогічної діяльності є те, що викладач працює не лише з окремими студентами, а й з колективами академічних груп, курсів, які теж є об'єктами і суб'єктами навчання й виховання. Це вимагає від викладача володіння методикою викорис- тання виховного впливу на колектив.
З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. До неї відносять: підготовку до лекційних, лабораторних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розроб- лення і підготовку до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних прак- тикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточну роботу щодо підви- щення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з представленням звітності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розро- бок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розроблення графіків самостійної роботи студентів тощо.
Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з дослідницькою, яка збагачує внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. У свою чергу педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, до досконалішого формулювання ідей, висновків і нових гіпотез.
Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення її новими фактами, здобутими у процесі науково-дослідної роботи. Хороший викладач, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, ознайомлюється з новою науковою літературою, стежить за розвитком цієї науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально- виховної роботи своїх колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадь- ження у власну практику педагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, викла- дачеві слід його переосмислити, виявити те, що доцільно застосувати у своїй навчально- виховній діяльності.
Виховну діяльність викладач здійснює передусім у процесі навчання, використовую- чи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у поза-лекцій-

29 ний час. Важливо, щоб кожен викладач усвідомив важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізував цю функцію не лише через співбесіди, кураторську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, проведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі. Усі розглянуті функції викладача виявляються в єдності, хоча у різних викладачів може одна превалювати над іншими: у деяких переважає педагогічна спрямо- ваність, в інших — дослідницька, у третіх — однаково виражена педагогічна і дослідницька.
Професіоналізм викладача вищого навчального закладу виявляється в умінні на основі аналізу педагогічних ситуацій бачити і формулювати педагогічні завдання та зна- ходити оптимальні способи їх розв'язання. А це вимагає творчого підходу до педагогічної діяльності.
РОЗДІЛ 6
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО
НАВЧАННЯ
6.1. Проблеми мотивації навчання у вищій школі
Жодну якість особистості не можна зрозуміти й пояснити, якщо невідомо, для задоволення якої потреби виникла ця якість…
М. Неймарк
Проблема мотивації і врахування потреб особистості студента є центральною в орга- нізації навчального процесу у вищій школі. Мотиваційно-особистісний аспект пов'язаний із формуванням позитивних навчальних мотивів і особистих якостей майбутнього фахівця, дійових цілей, оскільки мотиви й цілі є важливими детермінантами професійної діяльності.
Структура мотивів студента, що формується в період навчання, є стрижнем особистості майбутнього фахівця. Отже, розвиток позитивних навчальних мотивів – невід'ємна складова процесу навчання і виховання студентів.
Мотивація – це елемент процесу навчання, результатом якого є навчальна діяльність, яка набуває для тих, хто навчається, конкретного змісту. При цьому формується стійкий
інтерес до неї, і зовнішні задані цілі перетворюються у внутрішні потреби особистості.
У навчальному процесі найбільш досліджені такі типи мотивації:
1. У відповідності з етапами навчального процесу: а) вступна (активізує навчальну діяльність студентів, сприяє формуванню первин- ного бажання освоїти її, викликає інтерес до навчання); б) поточна (забезпечує оптимальне педагогічне спілкування у процесі навчання, сприяє формуванню стійкого інтересу до навчальної діяльності та підтримує цей інтерес на всіх його етапах).
Для кожного з даних видів мотивації можливі різні способи її створення і, відповідно, різні методи і форми організації. Так, зокрема, вступна мотивація проводиться у формі бесі- ди, розповіді. При цьому можливо застосування різноманітних прийомів: ставлення до особистості, до ситуації, спонукання інтересу тощо. Натомість поточна мотивація ство- рюється різними методами у відповідності з етапами формування навчальної діяльності: у процесі пояснення (бесіда, лекція, розповідь); у ході виконання практичних занять (рішення задач і завдань, виконання лабораторних робіт); у процесі різних видів контролю (поточний, підсумковий, заключний і т. і.).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал