Оксана коваль




Сторінка1/12
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.16 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра психологічних та педагогічних дисциплін
ОКСАНА КОВАЛЬ
ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА
ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ
(пам’ятка для аспірантів)
Рекомендовано до друку на засіданні кафедри психологічних та педагогічних дисциплін ТНЕУ
(протокол № 8 від 15 березня 2013 року)
Тернопіль 2013

2
УДК 378.12
Основи психології та педагогіки вищої школи (пам’ятка для аспірантів) //
Навчально-методичний посібник / [О. Є. Коваль]. – Тернопіль: ВПЦ
«Економічна думка ТНЕУ», 2013. – 90 с.
Укладач:
Коваль Оксана Євгеніївна, к.п.н., доцент кафедри психологічних та педагогічних дисциплін ТНЕУ
Рецензенти:
Вихрущ Анатолій Володимирович доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри психологічних та педагогічних дисциплін ТНЕУ
Чайка Володимир Мирославович доктор педагогічних наук, професор, директор інституту педагогіки і психології ТНПУ ім.
В. Гнатюка
У навчально-методичному посібнику розкрито сучасні методичні прийоми і техно- логії викладання економічних дисциплін у вищій школі, виокремлено низку особивостей
інтерактивного навчання, які є важливими і цінними у формуванні навчальної мотивації сту- дентів. Матеріали відображають основні новітні досягнення вітчизняної і зарубіжної педаго- гіки та економічної психології, які апробовані викладачами кафедри психологічних та педа- гогічних дисциплін ТНЕУ. Книга укомплектована словником-довідником ключових понять і термінів, скарбницею цитат та висловів відомих науковців, набором педагогічних задач, психологічних тестів, методичних порад, використання яких допоможе підвищити рівень організації навчального процесу у вищій школі.
Посібник адресований аспірантам Тернопільського національного економічного університету. Проте, він може бути корисним і магістрантам, які набувають фах викладача економічних дисциплін, а також молодим викладачам, які зможуть почерпнути інформацію про сучасні методики викладання та можливі помилки педагогів-початківців.

3
«Вийшов сівач, щоб сіяти.
І коли він сіяв, одні зерна впали на край дороги,
і пташки небесні повидзьобували їх. Інші впали на каміння і висохли, бо не мали вологи. Треті впали поміж тереном, і терен поглинув їх. А ті, що впали на добру землю, проросли…»
(Євангеліє від Мт. 6: 19-21)

4
Викладач – це не робота, це – місія…
«Ця посада набагато ваговитіша за найвищі посади в державі»
Платон
Демократизація суспільного життя в Україні, елементи ринкової економіки, які про- никають і в освітнє середовище, обумовили виникнення цілої низки нових вищих навчальних закладів, які надзвичайно швидко розвиваються. В умовах жорсткої конкуренції державних і приватних ВНЗ вимоги до якості підготовки фахівців будуть зростати. Завдяки першим крокам освітньої реформи (впровадження ЗНО) впродовж останніх років випускники шкіл мають змогу обирати для вступу найпрестижніші вищі навчальні заклади України. Сьогодні абітурієнтів та їх батьків гостро цікавить питання: «Чому і як навчають у цьому виші?»
Сучасна молодь прагне отримати високоякісну вищу освіту, яка б створила у майбутньому надійну основу їхнього щасливого і заможного життя. Адже правильний вибір не лише професії, а й навчального закладу забезпечить розвиток, розквіт потенціалу, успішність та благополуччя майбутнього фахівця.
Сучасна філософія економічної освіти потребує підготовки викладачів якісно нового рівня, які в умовах інноваційного освітнього середовища не лише передаватимуть інформа- ційному поколінню студентів свої знання, а й сприятимуть розвитку креативності їх економічного мислення. Тож, місія викладача вищої школи ХХІ ст. не тільки озброїти сту- дента – майбутнього спеціаліста необхідними знаннями, уміннями і навичками у певній професійній сфері, але й, що вкрай важливо, розвинути в молодої людини такі важливі для подальшого професійного й особистісного зростання риси, як творчість, ініціативу, актив- ність, самостійність, прагнення до постійного самовдосконалення, забезпечити умови для повної самореалізації її потенційних можливостей та здібностей. Ці обставини актуалізують проблему готовності викладача вищого закладу освіти до професійно-педагогічної діяльності у нових соціокультурних умовах.
На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов’язково потрібно виховувати, розвивати в собі. А.С. Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. Викладач повинен вміти регулювати свій внутрішній стан, володіти увагою аудиторії; вміти виразно показати свої почуття і відношеня (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога); володіти мовою
(голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність) тощо.
Основний професійний вишкіл майбутніх викладачів відбувається під час навчання в аспірантурі. З метою забезпечення в майбутній педагогічній діяльності високої якості викладання економічних предметів впродовж другого семестру на кафедрі психологічних та педагогічних дисциплін щорічно проводяться заняття з основ психології та педагогіки вищої школи для аспірантів першого року навчання ТНЕУ.
Органічною частиною викладацької праці, яка вирізняється своєю значимістю, засвідчує рівень професійної майстерності, є психолого-педагогічна підготовка аспірантів, котра стає живильним середовищем нових ідей, підходів, нестандартних рішень, могутнім
інструментом впливу на формування творчої особистості. Кожна тема програми курсу
«Основи психології та педагогіки вищої школи» розкриває різноманітні психолого-педаго- гічні аспекти навчальної діяльності викладачів і студентів (індивідуально-типологічні особливості студентів та управління соціально-психологічним процесом в групах, імідж та мовленнєва діяльність викладача, вербальне та невербальне спілкування тощо), кожне за- няття – у тренінговій формі (системна сукупність активних методів навчання: дискусія, мозковий штурм, презентації, кейс-метод, сюжетно-рольові ігри, метод коучингу тощо).
Важливе місце надається дидактичним основам навчання, формуванню умінь та навичок підготовки й проведення основних форм аудиторних занять (лекцій, семінарських,

5 практичних, лабораторних), організації самостійної роботи студентів, реалізації системи контролю засвоєння знань, вмінь та навичок, використанню сучасних технологій у процесі навчання й виховання.
На лекційних і практичних заняттях з психології та педагогіки вищої школи аспіранти
є активними учасниками навчального процесу. Кожне заняття передбачає використання нових інтерактивних методик, цікавих підходів і технологій, максимального залучення слухачів до активної науково-пошукової діяльності, повного включення у творчий процес, де вони виступають не лише повноправними учасниками паритетної взаємодії з викладачами, а й співавторами наукового дійства.
«…Говорять, якщо вмити кішку, то вона потім вже ніколи не буде вмиватись сама.
Правда це, чи ні, але істина така: якщо людину чогось вчити, вона ніколи цього не навчиться.
Тому, якщо хочете, щоб Ваша кішка була чистою, вилийте на неї ковш бруду: вона відразу почне так ретельно вилизуватись, що стане чистішою, ніж була» (О.В.Скрипченко).
Виходячи з таких думок, найголовніше відчуття аспіранта на занятті – це відчуття успіху, власної перемоги, досягнутої кропіткою працею розуму. Підсумком навчання і заліковим завданням для майбутніх викладачів є захист навчально-методичного проекту, котрий включає розробку лекційного заняття у програмі Power Point та його презентацію перед колегами. Саме тут аспірант має можливість продемонструвати засвоєні знання, набуті вміння і педагогічну майстерність. Для оцінення упішності презентованого виступу призна- чається дві групи опонентів, які дають запитання, і дві групи рецензентів, які зазначають позитивні сторони виступу та дають певні поради, пропозиції. Критерії оцінювання найрізноманітніші: методика викладання, педагогічна техніка доповідача, створення зворот- ного зв’язку з аудиторією, використання елементів сократичної бесіди, дотримання ефектів спілкування, вміння розгорнути дискусію.
Адже вкрай важливими показниками професійної майстерності викладача вищої школи є не тільки фахові зання, а й знання психології, методики викладання, педагогічної та акторської майстерності. Позаяк, викладач вищого навчального закладу повинен бути не лише відмінним науковцем та висококомпетентним фахівцем у своїй галузі, а й педагогом, вихователем, оратором, психологом, і, навіть, актором. Також викладач повинен мати талант, природні здібності, бути творчою особистістю, оскільки підготувати майбутнього творчого фахівця може лише творча особистість.
Багатьма мовами світу слова «мудрець», «святий», «учитель» – синоніми. Проте, стосовно викладача це має особливий сенс. Пізнайте свою природу, дисциплінуйте її, і за наявності таланту Ви станете Вчителем – Майстром своєї справи. Майте завжди власну думку, будьте неповторними у реалізації свого предмету, ніколи не копіюйте навіть найуспішніших викладачів, позаяк майбутнє за новаторами.
Хтось розумний колись сказав: «Проблему, як пташку, потрібно тримати в руках, аби вона не вилетіла, але і так, щоб її не задушити». Людей вчити потрібно так, ніби Ви їх не навчаєте, а лише нагадуєте те, що вони забули.
Тож, успіхів, Вам, дорогі аспіранти, в опануванні такої складної, але цікавої та благородної професії!

6
РОЗДІЛ 1
СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ВИЩОЇ
ШКОЛИ
1.1. Предмет та об’єкт педагогіки і психології вищої школи
Педагогіка вищої школи — наука про закономірності навчання, виховання і розвитку студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як фахівців відповідно до вимог держави.
Об'єктом педагогіки вищої школи є система вищої освіти і педагогічні процеси в ній.
Предметом вузівської педагогіки є визначення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета якої — підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадян- ських позицій, вирішувати виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення.
Педагогіка вищої школи виконує такі функції:
• аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків; аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду);
• прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогіч- ного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою);
• проективно-конструктивну (розробка нових технологій та втілення результатів досліджень).
Педагогіка вищої школи має таку структуру: загальні основи педагогіки, теорія вихо- вання, дидактика, теорія управління (менеджмент). Як наука педагогіка вищої школи тісно пов'язана з психологією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку), а також філосо- фією, соціологією та іншими науками, об'єктом вивчення яких є людина.
Психологія вищої школи вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педаго- гічного спілкування та взаємин викладачів і студентів.
Основними категоріями психології вищої школи є навчання, розвиток, виховання в
єдності та взаємозв’язку, що визначається загальним поняттям едукація.
Психологія вищої школи як наукова і прикладна галузь розв’язує низку практичних, науково-дослідних і діагностично-корекційних завдань. До найважливіших практичних завдань психології вищої школи в період реформування вищої освіти в Україні належать: розробка наукової, психолого-методичної бази для контролю за процесом, повноцінністю змісту та умовами психічного розвитку студентів, їх особистісним зростанням і професійним становленням, зокрема в умовах кредитно-модульної системи навчання; обґрунтування оптимальних форм навчально-професійної діяльності та спілкування студентів, які сприяють засвоєнню ними всього розмаїття професійних функцій і важливих соціальних ролей; розробка особистісно-орієнтованих технологій навчання студентів, психологічне обґрунту- вання інноваційних дидактичних проектів і педагогічних експериментів у вищій школі; пошук ефективних шляхів (методів і засобів) забезпечення фундаментальної психологічної підготовки студентів, підвищення рівня їх загальної культури та психологічної компетенції як передумови демократизації, гуманітаризації та гуманізації освіти; надання психологічної допомоги та підтримки всім учасникам педагогічного процесу, особливо в періоди особистіс- них криз і професійного самоствердження.
Об’єктом психологічної науки є соціальні суб’єкти, їх діяльність, зв’язки і відношення.
Із цих позицій предметом психології вищої школи є особистість викладача та студента в їх розвивальній педагогічній взаємодії. Вона досліджує роль «особистісного чинника» при впровадженні інноваційних технологій навчання і виховання у ВНЗ, психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти
(молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

7
РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
2.1. Сутність процесу навчання у вищій школі
Термін «дидактика» запровадив у науковий обіг німецький педагог Вольфганг Ратке
(1571 —1635)., який назвав свій курс лекцій «Короткий звіт із дидактики, або мистецтво навчання». У такому самому значенні вжив його і чеський педагог Ян-Амос Коменський
(1592—1670), який опублікував у 1637 р. в Амстердамі свою працю «Велика дидактика», що представляє універсальне мистецтво навчання усіх усьому. Дидактику вищої школи слід розглядати не як окрему науку, а як розділ педагогіки вищої школи як навчальної дисципліни, який вивчає питання змісту, методів, форм і технологій підготовки майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу.
Дидактика (грец. didaktikos — повчальний) вищої школи — галузь педагогіки вищої школи, яка розробляє теорію освіти і навчання у вищих навчальних закладах, а також виховання у процесі навчання.
Сучасна дидактика вищої школи спрямована на забезпечення ефективної підготовки майбутніх фахівців. Цьому мають сприяти такі методологічні підходи (В. Лозова):
- особистісний, який полягає у визнанні особистості як продукту соціального розвит- ку, носія культури, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу. Він передбачає опору на природний процес саморозвитку, самореалізацію, самоствердження, створення для цього відповідних умов;
- діяльнісний, спрямований на організацію діяльності суб'єкта, яка б забезпечувала його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку;
- системний, який орієнтує на визначення навчання як цілеспрямовану творчу діяльність його суб'єктів, мета, завдання, зміст, форми і методи якої взаємопов'язані;
- гуманістичний, який передбачає духовно-особистісну спрямованість кожного нав- чального предмета, формування стосунків між студентами, викладачами й студентами на основі поваги, довіри, чуйності, доброзичливості, уваги, співчуття, віри у можливості людини;
- ресурсний, що зосереджений на питаннях організації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток потенційних можливостей кожного студента;
- синергетичний (грец.— той, що діє разом), який полягає в здійсненні самореалізації
і саморозвитку особистості на основі постійної взаємодії із навколишнім середовищем, яке сприяє формуванню нових якостей особистості;
- аксіологічний (грец. — цінність), який забезпечує вивчення явищ з метою виявлення
їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю;
- компетентнісний (лат. — належний, відповідний), що передбачає аксіологічні, мо- тиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, які відображають розширення не тільки знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-цінніс- ного ставлення до дійсності.
Найважливішими завданнями дидактики вищої школи є:
- розкриття педагогічних закономірностей, що діють у межах освіти і навчання, і використання їх з метою вдосконалення навчального процесу у вищій школі;
- розроблення теорії вищої освіти;
- конструювання (модернізація) освітніх технологій;
- удосконалення змісту підготовки фахівців різних профілів (визначення оптимальних шляхів, вибір методів, форм, технологій навчання).
2.2. Структура процесу навчання
Навчання об'єднує процеси передавання, засвоєння, збереження і застосування інфор- мації для розв'язання конкретних дидактичних завдань. У процесі навчання у вищій школі

8 беруть участь два діючі суб'єкти — викладачі і студенти, отже, складовими навчання є викладання і учіння.
Викладання — діяльність викладача, спрямована на управління навчально-пізнаваль- ною діяльністю студента на основі врахування об'єктивних і суб'єктивних закономірностей, принципів, методів, організаційних форм і засобів навчання.
У процесі викладання перед студентами ставляться пізнавальні завдання, надаються нові знання, організовується самостійна робота із засвоєння, закріплення і застосування знань, проводиться перевірка якості знань, умінь та навичок.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, умінь і навичок, регламентований навчальними планами і програмами.
Процес учіння заснований на мотивації. Завдання викладача у цьому процесі полягає в тому, щоб допомогти студентам засвоїти набутий людством досвід, необхідний для їх майбутньої професійної діяльності.
Процес навчання визначається зовнішніми (об'єктивними) і внутрішніми (суб'єктив- ними) чинниками. До внутрішніх чинників відносять особистісні якості людини, рівень розвитку, мислення, пам'ять, пізнавальні можливості, рівень рефлексії, уміння усвідом- лювати те, що відбувається з нею і в навколишньому світі, попередній досвід, категоріальний апарат, мотивація учіння, стиль навчально-пізнавальної діяльності. До зовнішніх чинників належать зміст навчання, знання, вміння викладача тощо.
Ефективність процесу учіння найбільшою мірою залежить саме від особистості викладача, рівня, змісту і структури його знань.
Процес учіння заснований на мотивації. Завдання викладача у цьому процесі полягає в тому, щоб допомогти студентам засвоїти набутий людством досвід, необхідний для їх майбутньої професійної діяльності.
Навчальний процес, забезпечуючи реалізацію завдань, що стоять перед вищою школою, реалізує чотири основні функції: освітню, виховну, розвивальну, професійну.
Сутність освітньої функції полягає у наданні студентам можливості здобути наукові систематизовані знання відповідно до навчального плану за профілем підготовки, а також набути відповідних умінь і навичок з метою застосовування їх на практиці. Реалізація цієї функції створює передумови для підвищення фахового рівня студентів.
Виховна функція спрямована на формування всебічно розвиненої особистості, її
індивідуальних і професійно значущих якостей. Досягти цього можливо завдяки досконало вибудуваному змісту навчальних предметів, що сприяє формуванню світогляду і загальної культури студентів, а також завдяки політичним, моральним, естетичним і етичним якостям викладачів.
Розвивальна функція навчання зорієнтована на формування творчої особистості. За усвідомленого підходу до можливостей розвивального навчання вона орієнтує на те, що пізнавальні процеси продуктивно впливають на розвиток мислення, пам'яті, уяви, спостережливості, мови. Головна цінність цієї функції навчання полягає в тому, що студенти вчаться знаходити в навчальному матеріалі те, що впливає на їх розвиток.
Значення професійної функції виявляється в тому, що навчально-виховний процес набуває професійної спрямованості. Вона успішно реалізовується за усвідомлення її важливості викладацьким складом вищого навчального закладу.
Отже, реалізація завдань вищої школи залежить від чіткого і вмілого структурування навчального процесу, що забезпечується виконанням усіх його функцій.
2.3. Структура діяльності суб'єктів навчального процесу
Суб'єктами навчального процесу у вищому навчальному закладі є викладачі і студенти. Успішність їх взаємодії значною мірою залежить від структури їх діяльності, сутність якої полягає в організуванні і керуванні діяльністю студентів із засвоєння навчального матеріалу.

9
Діяльність викладача. Процес управління навчально-пізнавальною діяльністю охоплює кілька компонентів: планування, організування, стимулювання, контроль і ре- гулювання навчально-пізнавальної діяльності та аналіз її результатів.
Планування передбачає підготовку робочих програм із навчальних предметів, складання планів семінарських, практичних і лабораторних занять, розроблення індиві- дуальних завдань для студентів, тематики рефератів, курсових і дипломних робіт, методичних рекомендацій з їх підготовки тощо.
Організування навчальної роботи здійснюється у два етапи: а) підготовчий — передбачає підготовку плану проведення конкретного заняття, технічних засобів навчання, наочності, дидактичних і роздавальних матеріалів; по переднє проведення дослідів, демонстрування, перегляд діафільмів; підбір методичної літератури і ознайомлення з нею; б) виконавчий — полягає в організуванні власної діяльності викладача під час заняття та діяльності студентів; викладач ставить перед студентами навчальні завдання, створює сприятливі умови для їх виконання, чітко розподіляє функції між ними на практичних заняттях.
Стимулювання навчально-пізнавальної активності студентів здійснюється викладачем шляхом застосування різноманітних методів і прийомів: використання цікавих прикладів, розкриття практичної значущості навчального матеріалу для майбутнього фаху, опора на життєвий досвід тощо.
Сутність контролю і регулювання полягає у спостереженні за діяльністю студентів.
Контроль у формі поставлених запитань, невеликих завдань дає змогу виявити рівень засвоєння студентами знань програмового матеріалу, опанування відповідними практичними вміннями та навичками, а також з'ясувати недоліки і складнощі процесу навчання. Це допомагає своєчасно вносити необхідні корективи і регулювати процес навчання додатковими поясненнями, виконанням відповідних вправ тощо.
Аналіз досягнутих результатів завершує процес викладання. Здійснюють його на основі отриманих через контроль результатів. Під час аналізу виявляють рівень знань фактичного матеріалу, вміння використовувати їх у практичній діяльності з фаху. Аналіз передбачає зіставлення досягнутих результатів з навчальними цілями.
Діяльність студентів (учіння). Учіння є специфічним видом трудової діяльності.
Специфіка його полягає в тому, що:
- воно постає як система, елементи якої взаємопов'язані;
- у процесі учіння студенти створюють базу знань для майбутньої професійної діяльності;
- навчально-пізнавальна праця студентів здійснюється у теоретичній і практичній формах, які взаємозв'язані і спрямовані на формування знань і умінь;
- учіння, з одного боку, протікає під впливом викладачів, з іншого — його успіх значною мірою зумовлений рівнем організації самостійної пізнавальної роботи студентів;
- навчальна діяльність студентів у вищому навчальному закладі має продуктивно- перетворювальний характер, а під час практики — творчо-продуктивний.
Ефективність учіння визначається його формами, найпоширенішими з яких є слухання, читання, конспектування, виконання вправ, розв'язування задач, проведення до- слідів, навчальні дослідження, професійне моделювання:
1. Слухання. Сутність його полягає у сприйманні на слух інформації, яку студент отримує на лекціях, семінарських, практичних та інших заняттях. Щоб він зумів усвідомити


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал