Об`єкт, предмет, метод дослідження дисципліни Економіка і нормування праці



Сторінка1/6
Дата конвертації11.05.2017
Розмір1.31 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«ЕКОНОМІКА І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ»



Тема«Об`єкт, предмет, метод дослідження дисципліни «Економіка і нормування праці»

План:

1. Сутність дисципліни «Економіка інормування праці»

2. Основна мета, об’єкт та предмет дисципліни

3. Методи наукового дослідження економіки праці і соціально – трудових відносин 

Економіка праці і нормування праці” – це самостійна дисципліна, яка є одним з курсів у фаховій підготовці працівників з економіки підприємства, банківської, бухгалтерської і фінансової справи та інших економічних і управлінських спеціальностей, є нормативною дисципліною, яка окрім традиційних для економіки праці розділів, включає також блок соціально – трудових відносин.

Це наука про працю, засоби праці, характер праці, за допомогою яких людина впливає на процес праці, де формуються соціально-трудові відносини як стрижень суспільних відносин на рівні економіки в цілому, регіону, підприємства, колективу. Дисципліна вивчає людський капітал, трудовий потенціал, зайнятість і безробіття, ринок праці як сучасний фактор формування робочої сили підприємства, ефективність, продуктивність, нормування праці, мотивацію трудової діяльності, заробітну плату і її державне регулювання, тобто організаційні, економічні і соціальні компоненти процесу праці.



Основною метою навчальної дисципліни є формування у студентів – майбутніх фахівців з економіки і управління – системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми розвитку і регулювання соціально-трудових відносин в Україні на всіх рівнях, забезпечення ефективної зайнятості населення, оптимізації і використання трудових ресурсів, формування колективу працівників підприємства, підвищення ефективності і продуктивності праці і її оплати тощо.

Об`єктом вивчення дисципліни „Економіка праці і нормування праці” є система економічних, соціальних і організаційних відносин між людьми з приводу відтворення й ефективного використання людських продуктивних сил в процесі праці. 

Предметом вивчення дисципліни є сукупність принципових теоретичних і практичних питань економічної теорії ринку праці, об’єкту купівлі-продажу на ньому, практичних навичок, визначення організації праці, проблем формування людського капіталу і його ефективного використання у сфері праці, стимулювання ефективної діяльності людей, їх взаємин у процесі виробництва і реалізації товарів, формування персоналу в умовах адаптації підприємства та його трудового колективу до роботи в мінливих ринкових умовах з метою забезпечення високої якості життя населення та високої ефективності економічної діяльності.

Методи наукового дослідження економіки праці і соціально – трудових відносин в ринковій економіці слід поділити на загальнонаукові та специфічні. Загальнонауковим методом дослідження тенденцій розвитку суспільної праці та соціально – трудових відносин є діалектичний метод, що включає такі базові положення:
- Необхідність розглядати всі економічні аспекти праці у взаємозв`язку та взаємообумовленості, в динаміці, оновленні і розвитку;

- Врахування закону перетворення простих кількісних змін у комплексні якісні;

- Розгляд боротьби між старими й новими відносинами у сфері праці у властивих явищам внутрішніх протиріччях;

Специфічні методи дослідження:
- Історико-логічний метод використано при дослідженні соціально-трудового напрямку економічної думки, еволюції праці як чинника виробництва, характеристик відтворення населення, концепцій людського капіталу та людського розвитку, міжнародного досвіду регулювання зайнятості та розвитку соціального партнерства;

- Класифікаційно-аналітичний метод – при дослідженні компонентів трудового потенціалу, основних видів інвестицій в людський капітал, зайнятості, безробіття, соціально-трудових відносин, умов праці, форм і систем її оплати тощо;

- Економіко – математичні методи – для виявлення взаємозв`язків між інвестиціями в людський капітал та економічними результатами людської діяльності на різних рівнях. Розрахунку показників зайнятості і безробіття, розробки методики безтарифної моделі оплати праці тощо;

- Методи статистичного аналізу – для оцінки стану та динаміки змін різних показників трудового потенціалу, зайнятості безробіття, рівня життя населення України тощо;

- Графічно-аналітичний метод – для наочної ілюстрації досліджуваних соціально-економічних явищ та процесів рисунками та діаграмами.

Запитання для самоконтролю:




  1. Дайте сутність дисципліни «Економіка і нормування праці»

  2. Які задачі ставляться перед дисципліною»

  3. Що є об’єктом, предметом вивчення дисципліни?

  4. Що є предметом статистики підприємств?

  5. Які методи дослідження використовуються при вивченні дисципліни?


Тема «Соціально-економічна сутність праці»

План:


  1. Сутність праці

  2. Елементи процесу виробництва

  3. Взаємодія людини з елементами поцесу праці

  4. Основа економічного зростання – продуктивна праця

Праця є найважливішою сферою життєдіяльності людини та провідним чинником матеріального і духовного виробництва, основою економіки загалом. Всі аспекти економічної діяльності так чи інакше пов'язані з працею, інтересами людей, їх взаємовідносинами, тому без глибоких знань у сфері праці та соціально-трудових відносин неможливо в сучасних умовах успішно вирішувати проблеми в будь-якій галузі діяльності, на всіх рівнях структури суспільства.

В найзагальнішому розумінні, праця — це діяльність людини, спрямована на досягнення певного результату. Праця як доцільна і цілеспрямована діяльність людей є неодмінною умовою існування і розвитку суспільства.

За традиційним підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов'язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці. Взаємодія людини з названими елементами процесу праці показана на рис. 2.1.

взаємодія людини з елементами процесу праці

Праця є матеріальним процесом взаємодії людини з природою та суспільним процесом взаємодії людей у виробничій діяльності. Праця є також і процесом споживання людського капіталу як сукупності фізичних і розумових здібностей людини, що виступає особистісним чинником виробництва. У процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль особистісного чинника виробництва постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, не лише не знижує, а й підвищує роль людини, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального виробництва — основа економічного зростання, добробуту населення, розвитку конкретної людини та прогресу суспільства в цілому. Саме це визначає загальну необхідність створення технічних, організаційних, соціальних, економічних умов для такої праці та забезпечення нормальних збалансованих соціально-трудових відносини між учасниками виробничого процесу (роботодавцями; працівниками; їх суб'єктами та органами).

Запитання для самоконтролю



  1. Поясніть сутність поняття “праця”.

  2. Які обов’язкові елементи містить процес праці як чинник виробництва?

  3. У яких функціях виявляється сутність праці як соціального явища?





Тема «Класифікація видів праці»

План:

  1. Класифікація видів праці за різними ознаками


Класифікація видів праці здійснюється за різними ознаками.

Праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною.



Конкретна праця — це корисна праця, котра витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Результатом різних видів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).

Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). Якщо творцем споживчої вартості є конкретна праця, то творцем вартості виступає абстрактна праця, оскільки однорідність праці робить товари порівнюваними між собою.

Кожен трудовий процес він розглядає як поєднання трьох компонент: регламентованої (а-праці), новаційної (р-праці) і духовної (у-праці).



Регламентованою (а-працею) називається діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю технологію. Типовим прикладом діяльності, в котрій переважає а-праця, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регламентованим ритмом. Також це може бути і діяльність чиновника, котра зводиться до чіткого й однозначного виконання інструкцій. Тобто а-праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.

Новаційною, творчою (р-працею) називається діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сферах. Результатом р-праці є нові ідеї та образи. Переважно творчою є праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом творчості є мистецтво, оскільки у цій сфері діяльності виключається копіювання, продукт є суто індивідуальним, відображаючи особистість автора.

Духовною (у-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорстокості (зосередження сил зла).

Результат регламентованої (а-праці) — обсяг продукції — можна збільшити лише за рахунок збільшення тривалості або інтенсивності роботи.

Результат новаційної (р-праці) не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи. Він визначається передусім творчими здібностями до певного виду діяльності, мотивованістю (активністю) людини та умовами їх реалізації в суспільстві загалом і на робочому місці зокрема.

Позитивна духовна (у-праця) створює естетичні й правові умови для зростання продуктивності й покращання відносин між людьми. Негативна у-праця веде до деградації людини, природи й суспільства.

Будь-яка конкретна праця може бути розглянута за різними групами класифікаційних ознак видів праці. За ознаками характеру та змісту праці в соціальному аспекті розрізняють такі види праці: наймана та приватна (власника чи орендаря). Соціальний характер праці знаходить своє відображення і в двох її організаційних формах: індивідуальна та колективна праця. Соціальний характер праці має прояв і у формуванні способів мотивації праці, згідно з якими розрізняють працю за бажанням, за необхідністю та з примусу. Структурний аспект характеру праці формується під впливом особливостей змісту праці з погляду ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій, і виділяє фізичну працю та розумову; репродуктивну і творчу; різного ступеня кваліфікаційної складності, котра визначається складом і кількістю елементів трудової функції, їх різноманітністю, новизною, умовами виконання.

Класифікація за ознаками предмета і продукту праці базується на професійному, функціональному та галузевому поділі праці. За професійною ознакою виділяється праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича, лікарська тощо. За функціональною ознакою види праці поділяються залежно від їх цільового призначення, сфери застосування та функціональної ролі в економічному циклі господарської діяльності. За цією ознакою розрізняють працю підприємницьку, інноваційну, відтворювальну та комерційну. За галузевою ознакою класифікація видів праці відбувається з урахуванням галузевих особливостей, котрі стосуються лише здійснюваних на підприємстві процесів основної діяльності, що дає змогу виділити промислову, сільськогосподарську, будівельну, транспортну, комунікаційну працю та безліч їхніх різновидів.

За засобами та способами праці розрізняється: праця ручна (технічно неозброєна), механізована (технічно озброєна) та автоматизована (комп'ютеризована); низько-, середньо- та високотехнологічна; з різною мірою залучення людини..

За умовами праці, характеристиками та рівнем їх сприятливості для людини вирізняють такі види праці: праця стаціонарна та нестаціонарна; наземна та підземна; важка, середньої важкості та легка, приваблива та неприваблива; вільна та з різним ступенем регламентації.

Для загальної характеристики того чи іншого виду конкретної праці використовуються всі ці групи ознак у їх поєднанні. Всебічна характеристика праці для конкретних працівників чи колективів у цілому має слугувати базою для оцінки її відповідності вимогам, що випливають з економічних та соціальних потреб підприємства чи індивіда.
Запитання для самоконтролю

1. Поясніть поняття “зміст праці”.

2. Які функції здійснюються у виробничому процесі при аналізі змісту праці?

3.Чому слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці?

4. Поясніть соціально-економічну сутність категорії “характер праці”.

5. Класифікуйте види праці за критеріями.











Н67http://pidruchniki.com/imag/econom/grish_ep/image003.gif
Тема «Соціально-економічна характеристика населення і трудових ресурсів»

План:

  1. Сутність та специфіка людських ресурсів

  2. Трудові ресурси як соціально економічна категорія

  3. Характеристика трудових ресурсів

Людські ресурси — специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси — це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці й розробки відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та його зайнятості.

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими факторами економічного розвитку полягає в тому, що, по-перше, люди не лише створюють, а і споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.



 Трудові ресурси як соціально-економічна категорія

У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ресурсів використовується термін трудові ресурси. Суворий статистичний облік працездатного населення, тобто трудових ресурсів (разом з ресурсами природними, фінансовими і матеріальними), життєво необхідний для централізованого планування економіки.



Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві.

З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати. Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття "працездатне населення", "працездатний вік", "працюючі підлітки", "працюючі пенсіонери".

Працездатний вік — поняття узагальнене, а тому дещо умовне. Воно визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16—60 роки, для чоловіків — 16—60 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості. Для деяких видів трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприятливих умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5—10 років, а інколи і більше. Такі люди звуться пільговими пенсіонерами. Найчастіше вони продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.

Тобто є люди непрацездатні, хоча їхній вік працездатний. Такі люди одержують статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку. Кількість і частка інвалідів серед населення країни складається під впливом комплексу умов, від яких залежить здоров'я.

Разом з тим серед людей непрацездатного віку є чимала частка працездатних і бажаючих працювати. Працівників, молодших працездатного віку, звичайно називають працюючими підлітками, а старших — працюючими пенсіонерами.

Таким чином, ми підійшли до кількісного визначення поняття "трудові ресурси". Вони складаються з населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів та пільгових пенсіонерів, і працюючих в економіці країни осіб молодших та старших працездатного віку.

Поняття "трудові ресурси" ширше, ніж поняття "економічно активне населення", оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей та тих, що стаціонарно навчаються. Реально за поняттям "трудові ресурси" стоїть кількість населення, яке можна примусити працювати, тобто яке фізично здатне працювати. Поняття ж "економічно активне населення" — це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати.
Запитання для самоконтролю


  1. Які поняття використовуються економічними науками для характеристики людських ресурсів?

  2. В чому полягає специфіка людських ресурсів порівняно з іншими чинниками економічного розвитку?

  3. Чому поняття «трудові ресурси» втрачає свою актуальність?

  4. Охарактеризуйте трудові ресурси в нашій країні.

Тема «Трудовий потенціал суспільства»

План:

  1. Сутність трудового потенціалу суспільства

  2. Характеристика трудового потенціалу

  3. Критерії зміни трудового потенціалу

Залежно від багатьох обставин можливості людських ресурсів як фактора економічного розвитку можуть бути більшими або меншими при тій самій кількості трудоактивного населення.

Трудовий потенціал — це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення.

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів, головними з яких є здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін.

На рівні суспільства ці компоненти можна приблизно оцінити певними узагальненими показниками. Здоров'я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за віковими групами залежно від різних причин, розміром та часткою витрат на охорону здоров'я тощо. Моральність суспільства визначається його релігійністю, ставленням до інвалідів, дітей, престарілих, показниками соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність проявляються темпами науково-технічного прогресу в країні, доходами від авторських прав, кількістю патентів та міжнародних премій і т. ін. Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства, обов'язковістю дотримання законів і угод, стабільністю політичної ситуації, якістю доріг та громадського транспорту тощо. Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років навчання в розрахунку на одну людину, часткою витрат на освіту в державному бюджеті, доступністю різних рівнів освіти тощо. Ресурси робочого часу оцінюються кількістю працездатного населення, кількістю і часткою зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік тощо.

На жаль, більшість цих показників за роки кризи значно погіршилася в Україні.

Одним з найвагоміших критеріїв, які характеризують сукупний трудовий потенціал країни, є рівень освіти та професійної підготовки економічно активного населення. Високий рівень освіти значної частини населення, як і достатній рівень професійної підготовки сукупної робочої сили є важливим і активним чинником економічного зростання країни, одним з основних індикаторів рівня людського розвитку і соціалізації економіки.

Крім цих кількісних показників викликають тривогу і менш видимі, але не менш серйозні проблеми використання освітнього потенціалу (значна частка людей з високим рівнем освіти не може знайти відповідну роботу). Затребувана на ринку праці України кваліфікація в середньому ще менша, ніж кваліфікація економічно активного населення, тобто ринок праці (в середньому) не стимулює населення до підвищення рівня освіти.

Запитання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте вплив чинників природного, міграційного та економічного руху на динаміку економічно активного населення України.

2. Що таке трудовий потенціал? Які складові його обумовлюють?

3. Проаналізуйте, як змінюється трудовий потенціал України останнім часом. Чому?

4. Охарактеризуйте поняття "економічно активне населення"; проаналізуйте тенденції зміни економічної активності населення.

5. Які категорії населення належать до економічно неактивного?


Тема «Відтворення населення та ресурсів для праці»

План:

  1. Сутність відтворення ресурсів для праці

  2. Сутність відтворення населення

  3. Види руху населення

  4. Типи руху та режими відтворення населення


Відтворення ресурсів для праці — це процес постійного і безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.

Оскільки ресурси для праці є частиною населення, то і відтворення ресурсів для праці відображає стан і характер відтворення населення як частина цілого. Динаміка чисельності всього населення визначає динаміку чисельності економічно активного населення, але ця залежність не проста. Тобто збільшення (зменшення) чисельності населення призводить до збільшення (зменшення) чисельності трудоактивного населення лише за інших однакових умов, а в реальному житті, під дією різноманітних причин ці зміни відбуваються не одночасно і не в однаковому масштабі.

Наприклад, народження дітей збільшує кількість населення одразу, а кількість ресурсів для праці — лише через 15—20 років, і то за умови, що ці люди стануть економічно активними. Смертність непрацездатних людей зменшує кількість населення, але не змінює ресурси для праці. При незмінній кількості населення ресурси для праці можуть значно збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зростання (спадання) трудової активності населення, наприклад внаслідок зміни рівня життя.

У відтворенні ресурсів для праці" як і у відтворенні всього населення, розрізняють види руху, типи і режими.

Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний — на якісні. Кожен вид руху обумовлюється дією численних різноманітних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави. Тому важливо аналізувати вплив на динаміку економічно активного (трудоактивного) населення кожного з цих факторів окремо.

Типи відтворення ресурсів для праці порівняно з типами відтворення населення мають різне смислове значення. Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їхньої чисельності без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов'язаний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращанням здоров'я та розумових здібностей тощо, що означає нарощення трудового потенціалу.



Відтворення населення — це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.

Основними характеристиками відтворення населення є види руху населення, типи і режими відтворення.

Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.

Природний рух населення — це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення.

Чисельність і склад населення змінюється також в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо). Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану зі зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграцією — прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зокрема значну її частку становить рух населення з сіл у міста (або навпаки) у пошуках підходящої роботи.

Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Особливо звертаємо увагу на економічний рух населення, що пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають або припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення взаємозалежні та взаємопов'язані. У сукупності вони визначають чисельність і якісні характеристики населення.

У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).

Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). В результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає частка молодих людей.

Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.

Розрізняється три режими відтворення населення: розширене, просте, звужене. Розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності. Звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення, що ми і спостерігаємо зараз в Україні.
Запитання для самоконтролю

1.Що таке відтворення населення і якими видами руху населення воно характеризується?

2.Охарактеризуйте фази процесу відтворення робочої сили.

3.Чим відрізняються різні типи і режими відтворення населення?

4. Який взаємозв'язок між відтворенням населення та відтворенням ресурсів для праці?

5. Охарактеризуйте вплив чинників природного, міграційного та економічного руху на динаміку економічно активного населення України.


Тема «Ринок праці: сутність, функції, елементи

План:

  1. Сутність ринку праці

  2. Об’єкти ринку праці

  3. Особливості ринку праці

  4. Елементи ринку праці

  5. Функції ринку праці


Ринок праці за своєю суттю схожий на інші ринки, бо базується на тих же економічних законах: законах попиту і пропозиції, законі конкуренції, закону вартості, законі грошового обігу, тому формується як органічна ланка ринкової системи взагалі і може функціонувати лише у взаємозв'язку з іншими ринками.
У функціонуванні ринку праці можна відмітити декілька принципових особливостей. По-перше, це сукупність економічних відносин між попитом та пропозицією робочої сили. По-друге, місце працевлаштування, перехрестя різних економічних та соціальних інтересів і функцій. По- третє, із позицій підприємця, це поле взаємовідносин його співробітників. По-четверте-механізм, що забезпечує погодження ціни га умов праці між роботодавцями та працівниками, що наймаються.
Об'єктом продажу на ринку праці є робоча сила - це капітальний товар для суспільства, оскільки робоча сила - це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних цінностей, набутих знань, досвіду, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей.
Специфічність товару «робоча сила» полягає і в тому, що він продається на певний термін, є не тільки споживачем, а й створює національний доход суспільства; має обмежену мобільність; це живий товар з власним характером.
Умовами виникнення ринку праці, як і інших ринків є:
- суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробництва;

- конкуренція;

- повна самостійність і незалежність продавців і покупців.

Ринок праці має ряд важливих особливостей, що впливають на його функціонування:
Невіддільність прав власності на товар (робоча сила, труд) від його власника. Власник робочої сили передає покупцеві (роботодавцю) на обумовлений термін часу право використання та право розпорядження його здібностями, вміннями, навичками, не втрачаючи при цьому право володіння ними.

Великий термін продовження виконання трудового контракту. Угода, що укладається на ринку праці, передбачає початок довгих відносин між продавцем і покупцем;

Наявність і дія негрошових аспектів угоди. Це перш за все умови праці, мікроклімат у колективі, перспективи просування у службі, а також професійний зріст;

Наявність великої кількості інституційних структур особливого виду. До них відносяться: система трудового законодавства; різні заклади і служби .зайнятості; державні програми у галузі праці й зайнятості тощо.

Висока міра індивідуалізації угод. Вони відрізняються в залежності від особливостей конкретних робочих місць, вимог до якостей працівника, а також унікальністю кожної людини, її здібностей до певної роботи.

Елементи ринку праці:

-Сторони ринкових відносин або суб'єкти ринку: роботодавці чи їх представники та люди, що шукають роботу. 



-Правові акти, що регламентують відношення суб'єктів ринку праці. 

-Кон'юнктура ринку - співвідношення попиту і пропозицій праці, певні ставки заробітної плати на конкретні види праці й рівень зайнятості населення.

-Служби зайнятості населення (центри, біржі, бюро тощо). 

-Інфраструктура ринку праці: служби профорієнтації, підготовки її перепідготовки працівників, фонди зайнятості, рекламні фірми та інші. 

-Альтернативні тимчасові форми забезпечення зайнятості: господарські роботи, сезонні роботи, роботи у домашньому господарстві та інші. 

-Система соціальних виплат і гарантій для тих, хто вивільнюється з виробництва, переводиться на нове місце роботи, безробітних. 

-Конкуренція - наявність великої кількості покупців і продавців на ринку праці і їх можливість вільнц виходити на ринок і залишати його.

Функції ринку праці:

суспільного поділу праці - він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

інформаційної функції - ринок дає учасникам процесу купівлі- продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

посередницької - встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару «робоча сила»;

ціноутворюючої - встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне витрат праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної корисності;

стимулюючої - ринок вимагає якісної роботи сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

регулюючої - впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші, що пріоритетно розвиваються;

оздоровчої - в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативу. 

Запитання для самоконтролю



  1. Як ви розумієте поняття «ринок праці»? Що продається і купується на ринку праці?

  2. Які умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці?

  3. Назвіть та охарактеризуйте основні елементи ринку праці.

  4. Які особливості товару «робоча сила»?

  5. Чому ринок праці відрізняється від інших ринків?. Які ці відмінності?

  6. Назвіть і охарактеризуйте функції ринку праці.

Тема «Види ринків праці: моделі, види, типи, форми»

План:

  1. Моделі ринків праці

  2. Типи ринків праці

  3. Різновиди ринків праці


Модель являє собою схему побудови або описання явища, процесу. Аналіз характеру попиту і пропозиції на ринках праці дозволяє описати декілька моделей взаємодії покупців і продавців праці в залежності від рівня конкуренції. 
Монопсоністичнипй ринок праці – ринок з монополією одного покупця – характеризується наступними рисами:

- Працівники, що зайняті одним видом праці, скупчені на одному підприємстві;

- Даний вид праці в силу географічних чи інших факторів не має альтернатив, тобто працівник не може знайти інше місце роботи за своєю спеціальністю і кваліфікацією;

- Заробітну плату диктує підприємство, аде її ставка безпосередньо залежить від кількості найманих працівників.



Якщо монополію на ринку праці держить невелика кількість підприємств, в цьому випадку має місце олігопсонія

Модель ринку праці з участю на ньому профспілок. Профспілки, відбиваючи інтереси працівників, переслідують ціль збільшення попиту на труд і підвищення заробітної плати. 

Модель двобічної монополії характерна для умов монопсонічного ринку, на якому діють потужні профспілки.

Відрізняють декілька найбільш знаних моделей ринку праці:
Японська модель. Для неї є характерна система трудових відносин, що ґрунтуються на принципі "довічного найму", згідно з якою гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Заробітки й розміри соціальних виплат прямо залежать від кількості років, що відпрацьовані на даному підприємстві. Працівники послідовно підвищують кваліфікацію у відповідних службах фірми і перемішуються на нові робочі місця строго за планом. 

Модель США. Тут для ринку праці характерна децентралізація законодавства про зайнятість та допомогу безробітним, яке приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє жорстке відношення до працівників, які можуть бути звільнені за необхідністю скорочення обсягів вирооництва, термін робочого часу окремого працівника при цьому не змінюється. Працівників не попереджують про майбутнє звільнення завчасно, а інформують про факт звільнення. 

Шведська модель характеризується активною політикою держави у галузі зайнятості, у результаті чого рівень безробіття у цій країні мінімальний. Головна спрямованість політики на ринку праці - попередження безробіття, а не сприяння тим, хто вже не має роботи. 

Типи ринків: 

Внутрішній ринок праці можливо охарактеризувати як систему соціально-трудових відносин, що обмежені рамками одного підприємства, всередині якого призначення ціни робочої сили і її розміщення визначаються адміністративними правилами й процедурами.
Внутрішній ринок підприємства - локальний ринок праці, що охоплює систему відносин між роботодавцями і найманими робітниками безпосередньо на підприємствах, установах, організаціях з працевлаштування, розстановки кадрів, організації і охорони праці, тривалості робочого часу та оплати, регулювання відносин під час скорочення штатів, вивільнення, закриття підприємства.

Зовнішній ринок праці - це система соціально-трудових відносин між роботодавцями та працівниками, що наймаються, у межах країни, регіону, галузі.
Різновиди ринків праці – поняття рангом нижче за типи ринків праці, бо воно відмежовується особливістю від основної структурної одиниці – це відкритий та прихований ринки праці. 

Відкритий ринок праці - це все економічно активне населення, яке фактично шукає роботу і потребує переорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також усі вакантні робочі та учнівські місця в усіх секторах економіки.

Складовими елементами відкритого ринку праці є його офіційна та неофіційна частини.
Офіційна частина відкритого ринку праці містить у собі вільну робочу силу та вакансії, які зареєстровані в установах служби зайнятості, а також учнівські місця в системі профтехосвіти (куди входять як державні, так і недержавні навчальні заклади).
Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій та навчальних місць, а також ту частину пропозиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування та формальної профосвіти і щодо яких потреба в працевлаштуванні задовольняється на умовах безпосередніх контактів між роботодавцями та особами, які шукають роботу.

Прихований ринок праці, часто називають «прихованим безробіттям», - це особи, які формально зайняті в народному господарстві, але у зв'язку зі скороченням обсягів виробництва або зміною його структури можуть бути вивільнені без шкоди для виробництва.
Прихований ринок праці також можна розділити на офіційний та неофіційний. Офіційна частина прихованого ринку праці реєструється статистикою як особи, що знаходяться в адміністративній відпустці з ініціативи адміністрації, а також як особи, що змушені працювати неповний робочий час. Неофіційна частина прихованого ринку праці визначається за допомогою спеціальних методик. Її складають працівники, що зайняті на підприємстві, але мають велику можливість залишитися без роботи. 
Первинний ринок праці характеризується тим, що на ньому присутні „хороші” роботи, ознаками чого є: стабільність зайнятості і надійність становища працівника; високий рівень заробітної плати; чітко визначені можливості для професійного росту (трудової кар'єри); використання прогресивних технологій, що потребують високої кваліфікації працівників.

Вторинний ринок праці - це ринок, на якому присутні „погані роботи», що характеризуються ознаками, прямо протилежними первинним ринкам. Ознаками вторинного сегменту є: велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість; низький рівень заробітної плати; практично відсутнє просування по службових сходинках; використання застарілих і трудомістких технологій.

З точки зору територіального підходу існують ринки праці: внутрішній - місцевий, регіональний, національний; зовнішній - транснаціональний та світовий. 

Залежно від професійного підходу: ринок робочих кадрів; ринок спеціалістів. 

З погляду ланки суспільного виробництва виокремлюють ринки: внутришньовиробничий; галузевий; національний.

За демографічною ознакою: за статевою ознакою – чоловіки, жінки; за віком – молодь, особи працездатного віку, особи пенсійного віку.

За рівнем освіти: з вищою освітою; з середньоспеціальною освітою; із середньою та неповною освітою.

За часом: тимчасовий (погодинний, поденний, помісячний, сезонний); постійний (річний).
Запитання для самоконотролю

1. Визначте сутність «ринку праці» та охарактеризуйте моделі ринків праці.

2. Охарактеризуйте типи та форми ринків праці.

3. Як поділяються ринки праці за видами?





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал