О. М. Бекетова о. О. Жигло, О. В. Кір’янова, О. Ю. Малюкова конспект




Сторінка4/9
Дата конвертації16.12.2016
Розмір5.06 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
ТЕМА 6.
ПЕРЕКЛАД І РЕДАГУВАННЯ НАУКОВИХ ТЕКСТІВ
План
1. Суть і види перекладу.
2. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою.
3. Переклад термінів.
4. Особливості редагування наукового тексту.
5. Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх
уникнення.
Ключові поняття: переклад, види перекладу: послідовний, синхронний,
буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний, автоматизований;
редагування тексту.
1. Суть і види перекладу
Переклад один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу – донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.
Розвиток науки у наш час неможливий без обміну спеціальною
інформацією, що з'являється в різних країнах у наукових періодичних виданнях, спеціальних бюлетенях, монографіях тощо.

41
Переклад – 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.
Процес перекладання – це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту; 2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою; 3) відтворення змісту рідною мовою.
Оскільки переклад – це передавання змісту того, що було висловлено, то перекладаються не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови оригіналу, а думки, зміст оригіналу. Згідно з теорією перекладу немає неперекладних матеріалів, є складні для перекладу тексти. Труднощі під час перекладання пов'язані з недостатнім знанням мови оригіналу, мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників.
Види перекладу
1. За формою переклад переділяють на усний і письмовий.
Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового перекладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою. Усний
переклад може бути послідовним або синхронним.
Послідовний переклад – це усний переклад повідомлення з однієї мови
іншою після його прослуховування. Важливо, щоб переклад здійснювався у паузах після логічно завершених частин, щоб був зрозумілий контекст.
Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.
2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.
Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають. Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови.
3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу: суспільно-
політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів,
інтерв'ю, матеріалів брифінгів, прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з політології, соціології тощо; художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, І. Франко, М. Зеров, Б. Тен, М. Рильський, М.
Лукаш, та ін.; науково-технічний (технічний) – використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.
Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід

42 оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).
Реферативний переклад1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв'язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням.
Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.
Робота над першим різновидом реферативного перекладу передбачає такі етапи: ознайомлення з оригіналом; за потреби – вивчення спеціальної літератури; виділення в тексті основного і другорядного (відступи, повтори, багатослівність, екскурси в суміжні галузі тощо); перечитування основної частини, усування можливих диспропорцій, нелогічності; переклад основної частини, зв'язний і логічний виклад змісту оригіналу.
Робота над другим різновидом реферативного перекладу відбувається за такою схемою: докладне вивчення оригіналу; стислий виклад змісту оригіналу за власним планом; формулювання висновків, можливе висловлення оцінки.
Анотаційний перекладце стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.
Автоматизований (комп'ютерний) переклад. Ідея автоматизованого перекладу виникла ще 1924 р., а 1933 р. радянському інженерові П. Смирнову-
Троянському було видано патент на машину для перекладання, яка працювала за принципом зіставлення відповідників з різних мов механічним способом.
Машинний переклад у сучасному розумінні цього терміна вперше було зроблено 1954 року в Джорджтаунському університеті. Сьогодні створено багато експериментальних і практичних систем автоматичного перекладу, напр., системи SYSTRAN, LOGOS, ALPS, METAL, GETA, EUROTRA тощо, до яких входить понад 15 версій для різних пар мов.
Під час перекладання комп'ютер працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морфологічний аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту (словосполучення і речення), проводить семантичні (смислові) перетворення, що забезпечує змістову відповідність уведеного й отриманого речення або тексту. Перекладання тексту з однієї мови іншою є важким завданням для комп'ютера, оскільки вимагає не заміни слів однієї мови словами іншої, а відтворення думок у повному обсязі, з усіма відтінками, тому проблема створення систем досконалого машинного перекладу є частиною проблеми створення штучного інтелекту.
Сучасні програми комп'ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити, звернувши

43 особливу увагу на переклад власних назв, термінів, слів у непрямому значенні та багатозначних, паронімів, омонімів, граматичних форм тощо.
2. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою
Під час перекладу українською мовою наукових текстів неправильно добирають українські еквіваленти загальновживаних лексем російської мови, перекладають дослівно усталені словосполуки, а постійне тиражування одних і тих помилок у наукових текстах зумовлює до розхитування мовної норми.
Як свідчить досвід, складним виявляється переклад поширеної у науковому стилі конструкції з фразеологічним сполученням в качестве кого-то
(чего-то). Наприклад, словосполучення в качестве сетевой операционной
системы слід перекласти так: як мережева операційна система; но чтобы
служить в качестве денег, предмет должен пройти одно испытание .../але
щоб служити (бути) грошима, предмет повинен пройти одне випробування ...
Для наукового стилю характерна наявність слів, які позначають процесуальні поняття. У цьому зв'язку треба розрізняти назви дій (процесів) і назви наслідків дії (процесу). В українській мові на позначення дій (процесів) зазвичай бажано уживати віддієслівні іменники, утворені від дієслів
недоконаного виду за допомоги -ення, -ання, -іння, -иття, -іття, -уття:
змінювати – змінювання.
Віддієслівні іменники, що означають наслідок дії, утворюються переважно від дієслів недоконаного виду, що означають багаторазову дію: безсуфіксним способом: обмінювати – обмін; за допомоги додавання -а, -инa, -
ок: міняти, змінювати – зміна; колоти, розколювати – розколина; за допомоги додавання -овання, якщо дієслово має форму, яка закінчується на -овувати:
групувати, угруповувати – угруповання.
У наукових текстах переклад дієслів залежить від контексту: следовать
примеру – брати за приклад; следует выполнить – належить виконати.
Виникають труднощі і під час перекладу конструкцій з активно вживаним дієсловом является, яке в українській мові уживається тільки в художньому стилі, переважно в поетичних творах.
Значні проблеми під час перекладу текстів наукового стилю спричиняє дієприкметник, який активно уживаний у текстах наукового стилю російської мови. Активні дієприкметники теперішнього часу, які утворюються від дієслів
1-2 дієвідміни обмежені утворенні й використанні. У сучасній мові функціонують тільки ті дієприкметники, які втратили дієслівні ознаки й перейшли до класу прикметників. При цьому слід пам'ятати, що активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються прикметниками:
господствующий – панівний, разрушающий – руйнівний, металлорежущий –
металорізний. Натомість поширені у сучасній українській мові віддієслівні прикметники на -льний: знижувальний, ослаблювальний.
Пасивні дієприкметники на
-мий здебільшого заступаються дієприкметниками на -ний: управляемый – керований, производимый –
вироблюваний.

44
Окремо зазначимо особливості перекладу російських конструкцій із дієприкметником следующий. Дієприкметник слідуючий неможливий в українській мові навіть теоретично, оскільки немає дієслів, від яких він міг би утворитися. Отже, перекладається: - словом наступний (у часовому й просторовому значенні), порівняймо: Следующий вариант стандарта
использует в качестве среды передачи / Наступний варіант стандарту
використовує як середовище передачі; - словом такий (перед переліком або поясненням).
Переклад речень, у яких уживаються дієприкметникові звороти, здійснюється так: якщо дієприкметниковий зворот утворено за допомоги активних дієприкметників теперішнього часу, він перекладається складнопідрядним реченням, порівняймо: Примером может служить
двигатель, питающийся от преобразователя и приводящий в движение
механизм / Прикладом може слугувати двигун, який (що) живиться від
перетворювача й надає руху механізму.
У наукових текстах часто вживаються так звані кліше, які структурують текст. Вони мають перекладатися як одне ціле: в заключение – на закінчення,
підсумовуючи; другими словами – інакше кажучи; прежде всего – насамперед;
в то же время – водночас; в частности – зокрема; как правипо – зазвичай.
Під час перекладу прийменникових конструкцій слід звертати увагу на їх значення:
1) російським конструкціям з прийменником по в українській мові відповідають конструкції з прийменниками: а) по (якщо вказується на простір, поверхню, межі): В практике горного дела
принято ориентировать линии падения и простирания пласта по сторонам
света / У практиці гірничої справи прийнято орієнтувати лінії падіння і
простягання пласта по сторонах світу;
б) орудним відмінком без прийменника (якщо вказується напрямок): по
компенсационному каналу поступает сигнал / компенсаційним каналом
надходить сигнал;
в) за, на, з (у значенні згідно з чимось): по принципу построения / за принципом
побудови; по запросу клиента / на запит клієнта; по интересующим их
вопросам / з питань, що їх цікавлять; по другому адресу / на іншу адресу; г) за, з, із, через (у значенні причини, наслідку, деякі інші випадки): по
недоразумению / через непорозуміння; не однородны по составу / не однорідні
за складом; доступ по вызову / доступ за викликом.
2) прийменник при це уживаний і універсальний прийменник російської мови, натомість в українській має набагато вужчу сферу вживання, тому, перекладаючи відповідні прийменникові конструкції, треба бути дуже уважним, бо калькування російськомовних висловів не тільки позбавляє текст виразності, якої можна досягти вживанням суто українських мовних засобів, а й може змінити зміст цього тексту. Український прийменник при має лише такі значення: розташування (просторової близькості), хоча в багатьох випадках краще вживати й інші прийменники (біля, поряд, коло тощо);

45
підпорядкованості або належності, наявності чогось, обставин, що їх характеризує наявність чогось поряд.
Прийменник при не вживають у значенні під час (рос. во время) наприклад, рос. при испытании, при изменении, при выполнении тощо. У таких випадках російський при слід перекладати за допомоги за, під час, коли, для.
Наведений перелік не вичерпує всіх сталих словосполучень, які потребують уваги перекладача. Очевидно, укладати двомовні словники для перекладу загальновживаної лексики наукових текстів повинні фахівці, що досконало володіють обома мовами, або ті, хто уміє працювати з наявними тлумачними і граматичними словниками цих мов та довідниками. Адже причина недосконалості словників полягає у недооцінюванні їх авторами відмінностей між двома мовами та переоцінюванні власних знань.
Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже наявного його варіанта, буває двох типів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. По-друге, це редагування готового тексту, яке здійснює інша людина, тобто редактор чи сам перекладач.
Саморедагування, здійснене автором, та редагування того ж повідомлення професійним редактором, повинні доповнювати одне одного, адже обидва види правок спрямовані на поліпшення якості тексту, досягнення його довершеності.
Процес редагування та перевірки можна переділити на такі етапи: 1)
ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу; 2) звірення тексту перекладу
з вихідним текстом: це послідовна, ретельна перевірка відповідності кожного слова, кожної фрази перекладу вихідному тексту, єдності використаної термінології, логіки викладу. Цей етап передбачає роботу зі словниками, довідниками, мережею Інтернет, консультації колег та фахівців тієї чи іншої галузі; 3) внесення смислових і стилістичних правок; оформлення тексту відповідно до граматичних, орфографічних, пунктуаційних, синтаксичних норм; 4) завершальний етап – порівняння попереднього тексту з його новим варіантом, остаточна перевірка тексту.
3. Переклад термінів
У працях українських мовознавців та термінологів О. Курило, С.
Караванського, Т. Кияка, Б. Кінаша, О. Кочерги, О. Пономарева, С. Яреми та ін. запропоновано методи передавання термінів засобами української мови, створено чітку систему словотворчих правил, виведених із традицій української народної мови.
Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мовних конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що не бажано уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо протилежні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об'єктом дії. Ніхто у російській мові не плутає дієприкметники на -щий з дієприкметниками на -емый. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків.

46
Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.
Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як «локальне», тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.
Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв'язки з
іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).
4. Особливості редагування наукового тексту
Редагування (від лат. redactus – приведений у порядок) – це аналіз, перевіряння та виправлення будь-якого тексту.
Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст, необхідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів (аргументів) як особливої форми думки, а саме: чітке формулювання тези й аргументів; формулювання тези під час доказів залишається незмінним; теза і аргументи не повинні суперечити один одному; як аргумент використовувати положення, правдивість яких не викликає сумніву; докази повинні бути повними й достатніми.
Редагування наукового тексту здійснюють у три етапи:
1. Первинне ознайомлення з текстом документа. Перед тим, як розпочати редагування тексту, слід прочитати його повністю. Під час першого прочитання не бажано вносити правки, проте можна зробити помітки на берегах чи фіксувати побіжні зауваження на окремому аркуші паперу.
2. Перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно перевірити правильність та вірогідність поданих відомостей, продумати, чи достатньо фактичного матеріалу для певного тексту.
3. Власне редагування матеріалу. Цей етап вимагає мовної корекції: виправлення орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок. Правки в тексті роблять синім або чорним чорнилом (а не червоним). Слова, цифри в тексті мають бути чіткими та охайними. Виправлений текст треба передрукувати, ще раз вичитати.
5. Синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення
У сучасних науково-технічних та фахових текстах широко вживають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові, частина яких узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, але кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень. Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів, зокрема й синтаксису.

47
Не завжди вживання розщепленого присудка є виправданим і доречним; досить часто це данина традиції, яку дехто розуміє надто спрощено, а то й неправильно. Допоміжні дієслова можуть сполучатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Напр.: питання – ставити, порушувати, висувати
можна; питання піднімати, загострювати – не можна; допускатися
(припускатися) помилки, суперечності, недоречності – можна; допускатися
(припускатися) браку, поломки, розкрадання – не можна.
Серед розщеплених присудків трапляються і порожні, беззмістовні, а то і просто неграмотні словосполуки, наприклад: забезпечувати покращання,
відбувається зростання, організувати використання, проявити пошану та ін.
Труднощі узгодження. Йдеться насамперед про узгодження присудка з підметом. Тут є кілька правил, які варто нагадати:
1. Якщо підмет має в своєму складі числівник, який закінчується на одиницю, наприклад, 21,141,1991, присудок ставиться у формі однини.
2. Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у множині. Однина тут можлива лише тоді, коли повідомлення фіксує певний факт, як підсумок, або коли повідомленню надається безособовий характер, напр.: Було переведено три працівники. Такі конструкції в ділових і наукових текстах цілком доречні.
3. За підмета типу п'ять осіб, сто п'ятнадцять тонн, сімнадцять
агрегатів присудок може стояти як в однині, так і в множині. Однина підкреслює внутрішню нерозчленованість, цілісність; вона надає висловленню безособового характеру, виділяє загальний підсумковий результат; однина тут може ще позначати пасивність предметів. Позначаючи велику кількість предметів, теж обирається форма однини.
4. Підмети зі словами більшість, меншість, низка, частина, багато,
кілька вимагають від присудка однини. Множина з'являється лише тоді, як підмет або присудок – однорідні члени, коли підмет і присудок відділені другорядними членами речення, підрядним реченням; коли підмет стоїть перед присудком. Ось один із можливих прикладів: Більшість абітурієнтів, які успішно склали вступні іспити, будуть зараховані на стипендію та забезпечені гуртожитком. Порівняймо це речення без підрядного: Більшість абітурієнтів
буде зарахована на стипендію та забезпечена гуртожитком.
5. За підмета, вираженого займенником хто, присудок подають у формі однини: Усі, хто не пройшов реєстрації, повинні з'явитися. За підмета, вираженого займенником ніхто, ніщо та іншими, присудок – в однині: Ніхто з
присутніх на сесії участі у голосуванні не брав.
6. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником
іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою. Не завжди буває легко встановити, де у словосполученнях типу виставка-продаж, вагон-лабораторія, музей-садиба,
школа-інтернат та інших підмет, а де прикладка (тобто означення, яке дає підмету нову назву). Вважається, що прикладкою є поняття вужче, видове, а підметом – ширше, родове поняття (виставка, вагон, музей, школа).

48
Складні випадки керування. Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з другого – викривлює зміст написаного.
Розглянемо конкретні мовні ситуації. Особливо часто помилки виникають внаслідок того, що з дієсловами, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, наприклад: у доповіді було також відзначено, що
ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами.
Порівняймо: опанувати – методами, але вдосконалення методів, тому
спільний додаток тут неможливий.
Близькозначні слова можуть вимагати після себе не однакових відмінків.
При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається – так з'являється помилка. Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше спричиняють появу помилок: властивий (кому) –
характерний (для кого); сповнений (чого) – наповнений (чим); оснований (на
чому) – заснований (ким); багата (на що) – славиться (чим); дорівнювати
(чому) – рівнятися (на що); торкатися (чого) – доторкатися (до чого).
Помилки виникають і за нерозмежування засобів української і російської мов: те саме за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах, порівняймо: благодарить (кого) – дякувати
(кому); причинять (что) – завдавати (чого); снабжать (чем) – постачати
(що); нуждаться (в чем) – потребувати (чого)
Нерозрізнення дієслівного керування призводить також до помилкового вживання прийменників. подготовиться к (чему) – підготуватися до (чого);
стремиться к (чему) – прагнути до (чого); предупреждать о (чем) –
попереджати про (що); думать о (чем) – думати про (що); забота о (чем) –
піклування, турбота про (що); случилось по вине – трапилось через провину;
работать по (совместительству) – працювати за (сумісництвом)
Однорідні члени речення. Науковому текстові властиві логічність, послідовність викладу, в ньому витримано ієрархію підпорядкування понять.
Тому тут ставляться досить жорсткі вимоги до однорідного ряду, у якому ці логічні зв'язки особливо виразні.
У ролі однорідних не повинні виступати слова, що виражають родові
(ширші) та видові (вужчі) питання. Напр.: Було посіяно зернових всього 500 га,
вико-бобових 50 га, ячменю 40 га. Однорідний ряд побудований неправильно, треба: Було посіяно зернових 540 га, у тому числі ячменю 40 га і вико-бобових
50 га.
Не можна будувати однорідного ряду зі слів, значення яких у чомусь збігаються або перехрещуються, напр.: Було закуплено нову апаратуру,
вимірювальні прилади і пристрої на суму 14000 грн. (тут значення виділених слів частково збігаються).
У наукових текстах не слід вживати як однорідні ті слова, що виражають різнопланові тематично не пов'язані поняття. Це можливо й доречно в художніх текстах.
Потребує особливої уваги сполучуваність слів. Неправильно побудовано речення: У постанові висловленні висновки і побажання, які колектив повинен

49
врахувати у своїй подальшій роботі, проте лише побажання можна висловити, а висновки – зробити; а цього в реченні не враховано.
З погляду побудови речення розрізняють три різновиди синтаксичних конструкцій:
- активна – це конструкція, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є додатком: Кожен метод знаходить своє втілення у
певній системі конкретних дій дослідника;
- зворотнаце конструкція, у якій підмет одночасно є як суб'єктом, так і об'єктом: готуватися до екзамену, сперечатися з приводу походження
української мови;
- пасивна – це конструкції, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є підметом; пасивні конструкції обов'язково мають підмет.
В українській мові функціонують три форми пасивного стану: 1) форми, утворені за допомоги постфікса - ся від дієслів недоконаного виду; 2) пасивні дієприкметники, утворені від дієслів дійсного способу доконаного і недоконаного виду; 3) віддієприкметникові предикативні форми на -но,-то.
У центрі українського вислову завжди процес, а не предмет, тому логічний наголос у фразі найчастіше падає на присудок, а не на підмет. Енергетика українського тексту зосереджена в безпосередній дії, вираженій дієсловом.
Таким чином, найхарактернішою стилістичною помилкою у фахових текстах є:
1. Надуживання віддієслівними іменниками на -нн(я). Віддієслівні
іменники на -ння, -ття не властиві українській мові. Замість віддієслівних
іменників на - нн (я) доцільно вживати: - неозначену форму дієслів, наприклад:
для прогнозування необхідно – щоб спрогнозувати; братися до виконання –
братися виконувати: - особові форми дієслова: при записуванні результатів
дослідження виявилося – коли записували результати дослідження, виявилося;
- дієприслівникові звороти: при досліджуванні цього питання вони забули
найголовніше – досліджуючи це питання, вони забули найголовніше.
2. Уживання конструкцій з розщепленими присудками, що не є
усталеними
дієслівно-іменниковими
зворотами.
Найпоширенішою синтаксичною помилкою є надуживання реченнями з розщепленим присудком у формі дієслово + віддієслівний іменник, де значення передає саме іменник, а дієслово лише вказує на дію взагалі. Такий присудок, з одного боку, є типовим виявом іменного характеру викладу, не властивого українській мові, у якій логічний наголос найчастіше падає на дієслова, а з іншого боку – обтяжує речення зайвими словами. Українські мовознавці радять замість розщеплених присудків, що не є усталеними дієслівно-іменниковими сполуками, уживати природніший для української мови й економніший засіб – дієслово: вести
випробовування – випробовувати; займатися аналізом – аналізувати.
Зауважимо, що:
1) не всі словосполуки дієслово+іменник, часто вживані у фахових текстах, мають однослівний дієслівний відповідник, наприклад: брати участь,

50
вжити захід, виправити брак, вести справу, визнати провину тощо. Такі усталені дієслівно-іменникові словосполуки можна вживати без обмежень;
2) є окремі випадки, коли значення дієслівного відповідника не збігається зі значенням словосполуки дієслово+віддієслівний іменник. Наприклад,
змагаються спортсмени, а проводять змагання організатори;
3) до складу словосполуки можна ввести одне або кілька означень:
надати (грошову, матеріальну, технічну) допомогу, вести (дипломатичні,
торговельні) перемовини. Замінити такі словосполуки дієсловами не завжди можливо і доречно.
3. Неправильне оформлення додатка та обставини. Обтяжують речення додатки та обставини, позначені словосполукою з двох віддієслівних
іменників, перший з яких ведення / проведення, виконання, здійснення,
забезпечення, реалізація тощо. Аналогічно розщепленим присудкам семантику такої словосполуки передає тільки другий віддієслівний іменник. Тому перший зазвичай можна взагалі опустити: забезпечити проведення тестування –
забезпечити тестування; під час виконання вивчення – під час вивчення.
4. Помилки вживання дієслівних форм на -но, -то. Особливе місце серед безособових конструкцій посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і об'єктом – прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Напр.:
застосовано (що?) метод; досліджено (що?) зразок. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Унаслідок походження, а також через те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладу
іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте речення з дієслівною формою на -но,-то треба віднести до активних, оскільки вони не мають підмета й описують подію з об'єктом, що в реченні є додатком.
Треба чітко розрізняти безпідметові конструкції з дієслівною формою на -но, -
то й підметові конструкції з пасивним дієприкметником. Підкреслимо, що обидві конструкції не суперечать нормам української мови, але між ними є поняттєва відмінність.
Приклад
Умови вживання
Дієслівна форма на -но, -то
Більшість національних стандартів, які стосуються якості харчових продуктів, буде модифіковано відповідно до вимог міжнародних стандартів. Розміри застандартизовано в... коли є потреба наголосити на процесі,спрямованому на об'єкт, не вказуючи суб'єкта
Конструкція з пасивним дієприкметником
Міжнародний стандарт уважають прийнятим, якщо національний стандарт ідентичний чи модифікований щодо міжнародного стандарту. Розміри
застандартизовані, а не довільні якщо потрібно відтінити не процес, а ознаки, набуті внаслідок процесу

51
З наведеного можна зробити висновок, що дієприкметники доцільні лише там, де йдеться про ознаки. Це правило не можна порушувати, особливо ставити в одному реченні два дієприкметники, один з яких є означенням, а другий – присудком: Розроблені (означення) засоби зорієнтовані (присудок) на
забезпечення
точності
сприйняття;
Розроблені
(присудок)
засоби,
зорієнтовані (означення) на забезпечення точності сприйняття. Порівнюючи ці два речення, бачимо, що від однієї коми кардинально змінюється зміст.
Уживання за прямою призначеністю пасивних дієприкметників лише як означень, а дієслівних форм на -но, -то – як присудків робить речення однозначно зрозумілими: Розроблені (означення) засоби зорієнтовано
(присудок) на забезпечення точності сприйняття; Розроблено (присудок)
засоби, зорієнтовані (означення) на забезпечення точності сприйняття.
Є дві типові помилки вживання дієслівних форму форм на –но, -то:1).
Дієслівні форми на -но,-то не можна вживати, коли з логічних причин узагалі не може бути діяча. Напр.: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими
вкрито цілинний степ (неправильно) – Дослідники збирали зразки диких рослин,
якими вкритий цілинний степ (правильно).2). Введення в речення діяча у формі
іменника чи займенника в орудному відмінку. Напр.: Закон прийнято
Верховною Радою. Орудний відмінок тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. Ці конструкції передають поняття «хтось зробив» і тому не можуть містити логічного діяча. Дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна Рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но, -то, наприклад:
Закон прийнято.
5. Не властиві українській мові пасивні конструкції. На штучність і неприродність таких пасивних конструкцій в українських текстах наголошували відомі мовознавці О. Курило, К. Городенська, Н. Непийвода, О.
Сербенськата. Вони радять будувати речення природно – об'єкт повинен бути додатком, а присудок описувати дію, спрямовану на додаток. На відміну від активних конструкцій пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності / відсутності в реченні діяча у формі додатка в орудному відмінку розрізняють трикомпонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а залежно від форми присудка – конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся та з пасивним дієприкметником.
Характерною ознакою трикомпонентних пасивних конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся є те, що логічний суб'єкт, який за змістом означає діяча і має бути підметом, чомусь став додатком в орудному відмінку, а натомість логічний об'єкт, на якого фактично спрямована дія і який має бути додатком, став підметом: обсяги робіт визначаються (ким?) замовником;
(ким?) нами надсилаються Вам зауваги до стандарту. Щоб показати протилежний природному напрямок дії, у цих прикладах ужито дієслово- присудок пасивного стану на -ся. Обидві наведені конструкції неприродні.

52
Дієслово визначатися можна вживати лише як зворотне: ставати виразним,
чітко окресленим, бути помітним, вирізнятися якими-небудь ознаками між
іншими або серед когось, чогось. Тому речення треба зробити активними: перше – двоскладним з дієслівним присудком (простим чи складеним), а замість другої пасивної конструкції, доцільно вжити означено-особове речення:
обсяги робіт визначає (хто?) замовник; надсилаємо Вам зауваги до стандарту.
Двокомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся відрізняються від попередньо розглянутих відсутністю логічного суб'єкта (його вже названо в попередніх реченнях або він узагалі не цікавить мовця): відповідальність за дотримання правил безпеки покладається на; усі пристрої розробляються відповідно до вимог цього стандарту. Ці речення лише наголошують на події (що відбулася чи відбудеться) або на дії (що тривала, триває, триватиме). Такі пасивні конструкції також штучні та неприродні. Якщо йдеться про подію, то замість двокомпонентної пасивної конструкції треба вживати дієслівну форму на -но, -то, яка саме передає результативність виконаної дії. Якщо йдеться про дію, то треба вживати неозначено-особове речення: відповідальність за дотримання правил безпеки покладено на; усі
пристрої розробляють відповідно до вимог цього стандарту.
Не можна також уживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся в підрядних частинах, де підметом є займенники що, який: треба враховувати час, що (який)
витрачається на ремонт; цей порядок поширюється на всі товари, що (які)
ввозяться в Україну. Замість першої помилкової конструкції треба вжити зворот з пасивним дієприкметником, який виконує роль означення: треба
враховувати час, витрачений на ремонт. Якщо з якихось причин пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну частину роблять активною: цей
порядок поширюється на всі товари, що їх увозять в Україну.
У наукових і фахових текстах треба усувати не властиві українській мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, на активні.
6. Не властиві українській мові дієприкметникові звороти з діячем в
орудному відмінку.
Наведені дієприкметникові звороти: отримані (ким?) дослідниками
результати мали велике наукове значення; зразки випробувані за методикою,
попередньо розробленою (ким?) науковцями – мають додаток в орудному відмінку, що відповідає на запитання ким? Вони не відповідають нормам української мови. Уникнути помилок можна, замінивши дієприкметникові звороти підрядними частинами: результати, що їх отримали (хто?) дослідники, мали велике наукове значення; зразки випробували за методикою, яку попередньо розробили (хто?) науковці. Якщо підрядна частина обтяжує вислів, речення зазвичай можна перебудувати так, щоб у ньому не було ні орудного відмінка діяча, ні підрядної частини: результати (кого?) дослідників мали
велике наукове значення; результати, що їх отримали (хто?) дослідники, мали
велике наукове значення.

53
Треба уникати не властивих українській мові дієприкметникових зворотів з додатком в орудному відмінку, який позначає діяча і відповідає на питання ким? Проте не є помилкою додаток в орудному відмінку, коли він позначає знаряддя і відповідає на питання чим?
7. Поєднання дієприкметникових зворотів з підрядними частинами.
Типовою помилкою є поєднання в одній конструкції підрядної частини з дієприкметниковим зворотом: результати, які (що) одержані в лабораторії,
можна використовувати. У таких випадках правильно вживати або дієприкметниковий зворот, або підрядну частину: результати, одержані (що їх
одержали, що їх одержано) в лабораторії, можна використовувати; одержані
в лабораторії результати можна використовувати.
Питання для самоконтролю
1. Які є види перекладу?
2. Які труднощі можуть виникати при перекладі активних і пасивних дієприкметників?
3. Які особливості перекладу прийменникових словосполучень?
4. Які особливості синтаксичних конструкцій з дієсловами на – но, – то?
5. У який спосіб можна усунути ненормативне вживання не властивих українській мові пасивних конструкцій?
6. Які синтаксичні помилки зустрічаються у наукових текстах?
7. Які особливості вживання однорідних членів речення у наукових текстах?
8. Які є види помилок у побудові складних речень?
9. У чому полягає суть узгодження підмета з присудком у наукових текстах?
10. Якому порядку слів у реченні надається перевага в наукових і фахових текстах?

54
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.
ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал