О. М. Бекетова о. О. Жигло, О. В. Кір’янова, О. Ю. Малюкова конспект




Сторінка2/9
Дата конвертації16.12.2016
Розмір5.06 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
ТЕМА 3.
СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У
ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ
План
1. Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні
ознаки функціональних стилів.
2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного
стилів.
3. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності
Ключові поняття: стиль, мовний стиль, художній, офіційно-діловий,
публіцистичний, науковий, розмовний, конфесійний, епістолярний, жанр,
текст.

19
1.Функціональні стилі сучасної української літературної мови та сфери
їх застосування. основні ознаки функціональних стилів
Слово «стиль» багатозначне, походить воно від латинського stilus, stylus
– гостра паличка для письма, манера письма. Нині є понад 100 дефініцій стилю, що зумовлено специфікою аспекту розгляду цього поняття і різноманітністю ключових слів (спосіб, комунікація, підсистема, поведінка, стереотип тощо).
Мовний стиль – це усвідомлена суспільством підсистема в системі загальнонародної мови, закріплена за тими чи іншими ситуаціями спілкування, яка історично склалася й характеризується набором засобів вираження і певним принципом їхнього відбору.
Мовленнєвий і функціональний стиль розуміємо як сукупність прийомів відбору та сполучень мовленнєвих засобів, функціонально зумовлених змістом, метою та обставинами спілкування.
В українській літературній мові вирізняють такі функціональні стилі: художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, розмовний, конфесійний та епістолярний. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.
Жанрце різновид текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.
Художній стиль – це мова художньої літератури, особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу".
Основне призначення стилю – різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомоги художніх образів.
Головними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням. Художньо-літературне мовлення багате на епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми.
Художній стиль послуговується різними типами речень за будовою, метою висловлювання, за відношенням змісту речення до дійсності. Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.
Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки.
Основне призначення – повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань.
Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково- термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Показовим є членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень.

20
Розрізняють власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний підстилі наукового стилю. Власне науковий репрезентується такими жанрами, як дисертація, монографія, наукова стаття, доповідь, дипломна, магістерська, курсова робота тощо. Науково-популярному підстилю властива доступність викладу наукової інформації, розрахованої на нефахівців. Науково-навчальний підстиль реалізується в підручниках, посібниках для учнів шкіл та студентів вищих навчальних закладів, слухачів мережі просвітницьких установ.
Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія, виступи на наукових конференціях, дискусії, доповіді на наукові теми.
Офіційно-діловий
стиль – це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.
Основне призначення стилю – регулювання офіційно-ділових стосунків.
Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Синтаксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти.
Виокремлюють такі його функціональні підстилі: законодавчий (закони, укази, постанови, статути); дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (повідомлення), звернення (ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);
адміністративно-канцелярський
(накази,
інструкції, розпорядження, заяви, характеристики, довідки, службові листи тощо).
Офіційно-діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, кодекс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо, а також виступи на зборах, наради, прес- конференції, бесіди з діловими партнерами.
Публіцистичний стиль – це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації (газетах, часописах, пропагандистських виданнях).
Основне призначення стилю – обговорення, відстоювання і пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки, сприяння суспільному розвитку.
Головні ознаки публіцистичного стилю: популярний, чіткий виклад, орієнтований на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість
інформації, використання суспільно політичної лексики: державність,
громадянин, поступ, єдність, національна ідея, актуальність тощо. Типовими
є емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, повтори, фразеологічні

21 одиниці, що зумовлюють емоційний вплив слова. Тон мовлення пристрасний, оцінний.
Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія, репортаж.
Конфесійний стиль – стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства.
Основне призначення стилю – вплив на душевні переживання людини.
Головні ознаки стилю: вживання слів для найменування бога та явищ потойбічного світу (Божий Син, Святки Дух, Спаситель, Царство Боже, рай, вічне життя, сатана), стосунків людини до Бога (молитися, воскресіння, заповіді, покаяння, грішні, праведні), мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням. Для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів, поширені повтори слів.
Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма.
Розмовний стиль обслуговує офіційне й неофіційне спілкування людей,
їх побутові потреби.
Основне призначення стилю – обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи на подання допомоги, виховний вплив.
Головні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, вставних слів і словосполучень, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неправильна вимова слів.
Розмовний стиль має «істотно виявлений різновид – розмовно- професійний, тобто мова, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах».
Епістолярний стиль – це стиль приватного листування.
Основне призначення – поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційній настроєності автора.
Головні ознаки епістолярного стилю: широке використання форм ввічливості – звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць. До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари.
Систему функціональних стилів, їхні стильові домінанти, сукупність мовних засобів, властивих кожному зі стилів, а також масиви текстів, об'єднаних жанром, досліджує функціональна стилістика.
2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і
розмовного стилів
Поняття «професійна мова» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний. На думку O.

22
Лаптєвої, науковий і діловий стилі у період свого становлення «поряд з процесами дивергенції завжди репрезентували зближення, в результаті чого утворився складний конгломерат вихідних спільностей і взаємопроникнень».
Обидва стилі не допускають (або майже не допускають) уживання художніх засобів мовлення, звуконаслідування слів, вигуків, питальних та окличних речень та ін. Науковий і офіційно-діловий стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях по можливості уникають викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу) («я дослідив»,
«я повідомляю» і замінюють її першою особою множини («ми дослідили», «ми
повідомляємо») або безособовими конструкціями («було досліджено»,
«дослідження було проведено»).
Для цих стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомоги яких можна:
- наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити,
розглянемо (наведемо) тепер приклад, зауважимо насамперед;
- пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, для прикладу, як-от,
зокрема, а саме, тобто, передусім (передовсім), так, тільки, лише, навіть;
- поєднати частини інформації: і(й), також, тобто, іншими словами,
інше кажучи, або інакше, крім того, згідно з цим, відповідно до цього;
- вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше,
по-друге, з одного боку, ще раз, почнемо з того, що..., перейдемо до ..;
- висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного):
безсумнівно, без усякого сумніву, беззаперечно, напевно (напевне);
- узагальнити, зробити висновок: у результаті можна дійти висновку,
що...; узагальнюючи, є підстави стверджувати; із сказаного випливає; отже;
- зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину (умову) і наслідки: а, але, проте, однак, не тільки (не лише), а й...; всупереч положенню;
- зробити критичний аналіз відомого або бажаного: з цієї теми уже є..;
автор аналізує, розглядає, характеризує, обґрунтовує, підкреслює, виокремлює.
Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у
єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов'язкового складника – мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. З цією метою студенти мають навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному і граматичному рівнях, редагувати, скорочувати (компресія) тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації. Правильно підібраний текст допоможе сформувати уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготуватися до написання власного наукового тексту, наприклад, дипломної роботи.

23
Особливу увагу треба приділяти власне українській термінології, що перебуває у пасивному словнику переважної більшості фахівців.
Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид – розмовно-професійний. Отже, поняття «професійне мовлення» репрезентує принаймні три стилі: офіційно-діловий, науковий і розмовний.
3. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності
Текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.
Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту – надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів членування тексту, хоча абзац структурно й композиційно може виокремлювати надфразну єдність.
Надфразна єдність – це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлень, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв'язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань й відповідей; репліки й реакції. Синоніми надфразної єдності – складне синтаксичне ціле, прозаїчна строфа, гіперсинтаксема й ін.
Одиницями тексту є також розділи, підрозділи, глави (в більшому вимірі).
Абзац (від нім. відступ) – це структурно-змістова одиниця членування тексту, що характеризується єдністю теми і графічного позначення, відступом праворуч у початковому рядку, якими починаються виклад нової думки.
За способом репрезентації тексти переділяються на письмові, усні та друковані. Залежно від ситуації спілкування значна частина текстів може матеріалізуватися яку писемній, друкованій формі (накази, протоколи, акти, телеграми тощо), так і усній (судові промови, бесіди тощо).
Кожний текст маніфестує той чи інший мовленнєвий жанр, віднесений до певного стилю, і виконує різні функції.
Основним елементом тексту є дане (тема, предмет висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання). Основними ознаками тексту є:
- зв'язність – визначальна категорія тексту, основним показником якої є розвиток теми і формальні засоби. За допомоги мовних ї позамовних чинників вона забезпечує обмін інформацією. Показниками зв'язності є: лексичні,
морфологічні, синтаксичні, стилістичні одиниці; інтонація, наголос, паузи;
ситуації спілкування;
- цілісність, яка забезпечується змістовою (єдність теми, змісту), комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною
(єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями;

24
- членованість: будь-який текст можна комунікативно членувати на частини з метою полегшення сприйняття інформації адресатом;
- інформативність уособлює інформативний масив тексту, що міститься не лише в його вербальній організації, а випливає з її взаємодії з авторською і читацькою свідомістю. Отже, інформативність тексту виявляється лише у процесі тлумачення мовного масиву через свідомість адресата, а масив
інформації формує автор тексту. Кожен текст і створюється заради передачі
інформації;
- завершеність – ознака текстів, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.
Виокремлюють два основні види тексту – монологічний і діалогічний.
Отже, текст є основною одиницею мовленнєво-професійної діяльності.
Не можна навчати усному і писемному монологу без врахування професійної спрямованості тексту. Наше завдання – навчити майбутніх фахівців правильно будувати тексти, розуміти їх, враховуючи специфіку мовленнєвої ситуації. У кожного студента повинна з'явитися практична потреба знати мову держави, в якій вони живуть, і повсякчас цією мовою послуговуватися.
Питання для самоконтролю
1. Дайте визначення мовного стилю.
2. Назвіть стильові різновиди писемної форми літературної мови.
3. Назвіть ознаки розмовного стилю.
4. Охарактеризуйте офіційно-діловий стиль.
5. Яке основне призначення наукового стилю?
6. У якому стилі штампи є стилістичним засобом, а не помилкою?
7. Який стиль називається необразним.
8. Розкрийте поняття «текст».
9. Які ознаки тексту ви знаєте?
10. Які стилі інтегрує професійна сфера?

ТЕМА 4.
УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ
План
1. Термін та його ознаки. Термінологія як система.
2. 3агальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
З. Способи творення термінів.
Ключові поняття: термін, термінологія, термінознавство, загальнонаукові
терміни, міжгалузеві терміни, вузькоспеціальні терміни, номенклатура,
кодифікація термінів.
1. Термін та його ознаки. Термінологія як система
Термін (від латин. terminus – межа, кінець) – це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.

25
Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну
(ділене, дільник, косинус), фізичну (молекула, коливання, статика), мовознавчу
(фонема, афікс, парадигма), літературознавчу (хорей, сюжет, фабула), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют), фінансову (кредит, лізинг,
баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди), біологічну (рецептор, гомеостаз,
мезодерма), музичну (октава, акорд), спортивну (аут, тайм, сет) тощо.
Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові – термінологію і терміносистему.
Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.
Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, або термінологічними системами.
Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру: - логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки – а вони є в кожній науці, – то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними); - мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів – синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо).
Термінологія – це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.
Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський,
В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй.
Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.
Основні ознаки терміна
Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення.
Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.
Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів – однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається.
Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і

26 такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно- експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує Його сприйняття і збереження у терміносистемі.
Термінологія виконує такі основні функції – позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців – за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.
Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.
Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках.
Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).
Перекладні словники – найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько- українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, окрім того, ще укладають тримовні, значно рідше – чотири-семимовні.
Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення наукових понять. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин – назви поняття і його означення
(дефініції).
Тлумачно-перекладні словники – це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним символом нашого часу є «Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки» (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою,
іспанською мовами.
Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінгвістів, перекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з
іноземною мовою. Електронний словник – комп'ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних форм і особливостей поєднання слів.
Стандартизація термінології – це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.
Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кінці XIX – на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення

27 кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.
В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець XIX – початок
XX ст.), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови
(20-ті – початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології.
З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом.
У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.
Термінологічний стандарт укладають за таким
алгоритмом: систематизують поняття певної галузі науки чи техніки; переділяють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежовують родові та видові поняття; - відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та
інших джерел: розподіляють терміни за групами: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загально-технічні); визначають з групи термінів-синонімів нормативні (інші терміни також подають, але з позначенням не рекомендований); добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів; формулюють українською мовою означення (дефініції) поняття; мовознавці рецензують стандарт.
Стаття стандарту має таку будову: назва поняття українською мовою; скорочена форма терміна; недозволений (не рекомендований) синонім; родове поняття; видове поняття; еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами; дефініція (означення); формула або схема.
2. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія
Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на групи:
1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони
милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально- технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).
2. Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад:
амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

28 3. Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул,
аграф, боковик, вакат, правка, ретуш.
3. Способи творення термінів
Для термінологічної системи характерні такі способи творення:
морфологічний (за відповідними словотвірними моделями); семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови; різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:
Вторинна номінація – використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.
Словотвірний – утворення термінів за допомоги префіксів
(надвиробництво,
пересупозиція), суфіксів
(маркування,
гумування,
оборотність), складанням слів і основ (гальванокліше, літературознавство,
держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ – спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.
Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний
множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.
Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом:
контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.
Причини запозичення термінів різноманітні:
- запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;
- паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (напр., науковій і навчальній): імпорт - ввіз; асиміляція - уподібнення;
- пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності
угоди; бартер – прямий безгрошовий обмін товарами;
- відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат – юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові
вимоги у зв'язку з її ліквідацією.
Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення.
За структурними моделями терміни переділяють на: однокомпонентні
терміни,напр.: паритет, резолюція, субстрат; двокомпонентні терміни – частіше за все це словосполучення іменник+іменник: стратегія спілкування,
дискурс культури; або прикметник+іменник: унітарна держава, цивільна
відповідальність; трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники: а) прикметник+прикметник+іменник: вільна економічна
зона, щілинні приголосні звуки,; б) прикметник+іменник+іменник: структурний

29
тип речення, маскультурний код мови, пасивний словник мовця; в)
іменник+прикметник+іменник: форма релігійного світогляду, речення з
однорідними
членами,
ревізія
міжнародного
договору; г)
іменник+іменник+іменник: категорія числа іменника, позолота обрізів
видання; багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій,
визначення авторських і суміжних прав.
Питання для самоконтролю
1. Що таке термін? Які його характерні ознаки та основні вимоги?
2. Які види термінологічної лексики виділяють?
3. Які є різновиди термінів в українській мові?
4. Які є терміни за структурними моделями?
5. Якими способами словотворення можуть утворюватися терміни?
6. Що таке багатозначність терміна?
7. Як відбувається процес стандартизації в межах терміносистеми?
8. Як відбувається термінізація загальновживаних слів у термінотворенні?
9. Яку роль відіграє синонімія в термінологічних системах?
10. Яке місце інтернаціональних термінів у системі термінів національних мов?


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал